Реферат

на тему:

Ринок товарів легкої промисловості України (взуття)

План

1. Стан легкої промисловості

А. Стан роботи підприємств легкої промисловості 3

Б. Проблеми взуттєвої промисловості

За останні 6 років «взуттєвий парк» пересічної сім’ї скоротився у 1,5
разу 6

Пропозицію визначає імпорт вкупі з псевдо імпортом
6

Пропонують не те, що купують 6

Осінньо-зимове взуття бажане зі шкіри, на літо — не конче 7

2. Перспективи 8

3. Список використаної літератури 10

Стан роботи підприємств легкої промисловості.

Розгляд питання щодо стану роботи підприємств легкої промисловості
міста пов’язано перш за все незадовільними в силу різних причин (як
об’єктивних, так і суб’єктивних) темпами розвитку цієї галузі.

        Протягом ряду років в Києві склався комплекс підприємств легкої
промисловості (58 підприємств) що включає всі основні підгалузі,
зокрема:

        — прядильні і ткацькі підприємства — 10 од.

        — швейні підприємства — 19 од.

        — трикотажні підприємства — 7 од.

        — галантерейні підприємства — 10 од.

        — шкіряно-взуттєві підприємства — 12 од.

        Якщо у 1990 році питома вага галузі у міському промисловому
виробництві становила 13,8% і м.Київ посідав провідне місце у
виробництві ряду видів легкої промисловості в Україні. Так, наприклад, у
випуску тканин — 6,6%, взуття -13,4%, швейних виробів і трикотажу -3-7%,
шкіргалантерейних виробів — 12,5%.

        Значна частина підприємств використовувала сировину і матеріали,
вироблені в самому комплексі. Місто забезпечувало не тільки потреби
всього населення, але й здійснювало поставку продукції в інші області,
республіки СРСР і за кордон. Та сьогодні картина, м’яко кажучи, дещо
інша.

        Питома вага обсягів продукції галузі в загальних обсягах
продукції в місті складає тільки 3%. У підприємств галузі в цілому
найнижчі показники зростання обсягів виробництва — 2,7%. (У промисловому
комплексі міста — 18,5%) .

        Якщо порівняти випуск продукції в натуральному вигляді, ми
побачимо наступне:

        — у 1990 році підприємствами міста вироблювалось пряжі
бавовняної 2111 тонн, у 2000 році таке виробництво відсутнє;

        — у 1990 році було вироблено 79328 тис. кв.м різних видів
тканин, у 2000 році тільки 1993 тис.кв.м (менше більш ніж у 40 раз);

        — пальт та плащів — відповідно 925 тис. шт. — 237 тис. шт.

        — брюк та спідниць 987 тис.шт. проти 186 тис.шт.;

        — сукні — 2278 тис.шт. проти 64 тис. шт.;

        — сорочок 2322 тис.шт. проти 210 тис.шт.;

        — панчішно-шкарпеткових виробів 500 тис.пар у 1990 році. У 2000
році така продукція в місті не виготовляється;

        — взуття 26,2 млн.пар проти 3,6 млн.пар і багато ін.

        Тільки через Київську митницю в минулому році було завезено
продукцію легкої промисловості та сировини до неї на 87,3 млн. дол. США
при випуску її своїми підприємствами на 43,1 млн. дол.

        На фоні такого спаду виробництва зменшили свою нішу на
споживчому ринку міста і тіньові структури.

        Але в той же час аналізуючи стан справ на підприємствах галузі
можна зробити оптимістичний висновок, що на багатьох підприємствах
кризові явища якщо не подолані, то мають тенденцію на краще.

        Значна частина підприємств за останні 2-3 роки стала працювати
стабільно. В той же час перед галуззю з’явилась дуже серйозна проблема,
яка потребує в подальшому більш конкретного розгляду. Найбільших втрат
(в ряді випадків непоправних) зазнала початкова стадія
загально-технічного процесу в легкій промисловості, тобто
прядильно-ткацьке виробництво. Раніше вже відмічалось, що випуск пряжі
взагалі зупинено, а тканин — скорочено до надзвичайно низьких величин.

        Ця обставина суттєво збільшує залежність підприємств наступних
стадій переробки (швейного виробництва та ін.) від завозу для них
матеріалів з інших регіонів або по імпорту.

        В інших підгалузях рівень виробництва вдалось зберегти краще ніж
в цілому по Україні. Навіть при такому падінні в Києві випускається 30%
взуття в країні, 5% трикотажу, понад 12% швейних та галантерейних
виробів.

        Багато підприємств навіть в існуючих важких умовах здійснюють
технічне переоснащення. Майже всі підприємства (за незначним винятком)
зберегли виробничі площі, активно використовують устаткування, хоч часто
застаріле.

        Таким чином своєрідний «стартовий» майданчик для прискореного
підйому є. Підтверджується це діяльністю таких підприємств і їх
керівників, як ЗАТ «Дана» (голова правління Божок Катерина
Олександрівна), ВАТ «Київська швейна фабрика «Желань» (голова правління
Ляшко Лариса Іванівна), Акціонерне товариство закритого типу «Київське
швейне підприємство «Юність» (президент компанії Востряков Анатолій
Степанович), ЗАТ «Каштан» (голова правління Юрченко Галина Антонівна),
Київське колективне підприємство «Кіко» (ген. Директор Бобровицька
Тетяна Дем’янівна), ТОВ «Філтекс» (директор Белік Владислав
Анатолійович. Унікальну роботу з відновлення підприємства, що повністю
зупинилось здійснено керівництвом ЗАТ «Піонтекс»(голова правління
Грюканов Олександр Григорович).

  Але на жаль є і випадки, коли особистість керівника була зі знаком
мінус.

        ЗАТ «Дарна» — одне з найбільших підприємств галузі знаходиться
дуже в важкому стані. Реально піднімається питання, щодо розпочатку
проти нього процедури банкрутства. Підприємство з основними фондами 94,2
млн.грн. має борги більш, як 90 млн. грн. Допустити цього ні місто, ні
район (Деснянський) не мають право. Підприємство крім незадіяних
потужностей має незайнятий персонал (1,5 тис. чол.) за умов використання
якого може збільшити виробництво у 6-8 разів.

        Фабрика «Бавовнянка» була достатньо значним підприємством по
випуску бавовняної та штапельної пряжі (800 працюючих). Виробництво
припинено за рішенням податкової адміністрації щодо продажу обладнання
бавовняного виробництва для погашення заборгованості. Підприємство
працює 2 дні на тиждень. Обсяг біля 200 тис.грн. в рік при вартості
основних фондів більш 9 млн.грн.

        ЗАТ «Троянда» (в минулому хусткова фабрика). Унікальне
виробництво з продукцією, яка наповнена великим національним колоритом,
маючи 18 тис.кв.м виробничих площ, потужну котельню могло б нормально
працювати. Проте зупинено через помилки в управлінні його діяльністю.
Отримавши 5 років назад кредит 1,5 млн.грн. не змогло його повернути.
Заставою кредиту було саме підприємство, оцінене у 1,5 млн. грн. по
фіктивних протоколах. Нові господарі тепер готують виробництво на цьому
підприємстві мішків.

        Як нестійку рівновагу можна оцінити стан ЗАТ «Любава (голова
правління Музика Лариса Іванівна). Вже протягом 2-х років підприємство
не отримує прибутку, але і не має збитків. Значних витрат потребує
амортизація і утримання основних фондів, вартість яких більше 6 млн.
грн. При такій специфічній продукції, як галантерейні вироби, обcяги
виробництва 500-700 тис.грн на рік забезпечити не можуть.

        Така ж сама ситуація на ЗАТ «Галант-Індустрі» і ЗАТ «ВХО імені
Шевченка». Результати діяльності — або збиткові, або з незначним
прибутком Рівень середньої заробітної плати не перевищує 200 грн. за
місяць.

        

Проблеми взуттєвої промисловості.

Ця галузь почала розвиватися в м. Києві ще наприкінці ХІХ століття у
зв’язку з достатньої кількості сировини, наявністю робочої сили і
зростанням міського населення.

        Особливо стрімкий і комплексний розвиток підгалузі відбувся в
50-60-і роки ХХ століття, коли був створений практично новий комплекс:
шкіряне виробництво, виготовлення взуття, випуск синтетичних підошов (на
заводі «Вулкан»), випуск каблуків та інших деталей взуття із пластмаси
(на заводі «Полімер»), фурнітури та ін.

        Нерегульоване розширення імпорту взуття з початку 90-х років
призвело до різкого спаду виробництва на вітчизняних підприємствах. Крім
того, почався масовий вивіз шкіряної сировини. Зараз ринок взуття
перенасичений завезеними товарами (неякісними) польського, китайського
та турецького виробництва. За останні півтора — два роки обсяг
пропозицій взуття зріс: завезено по 5 пар взуття на 1 особу. Деякі
підприємства (ВАТ «Славутич — голова правління Кантур Валентина
Михайлівна, КП «КиСПО» — директор Сальчук Анатолій Михайлович) опинились
на межі банкрутства.
За останні 6 років «взуттєвий парк»
пересічної сім’ї скоротився у 1,5 разу

Український ринок взуття дедалі більше насичується імпортними
виробами, нерідко не найкращого гатунку. Вітчизняний виробник, покинувши
потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень.
Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені
абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі
продажів не перевищує 5%. При загальному перевищенні пропозиції над
попитом на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп,
окрім молоді Пропозицію визначає імпорт вкупі з
псевдо імпортом Потужності вітчизняної взуттєвої
промисловості дозволяють виробляти до 120-130 млн пар взуття щорічно.
Проте останнім часом використовуються вони лише на 10-12%. Десятки
підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай по
одній парі взуття на кожного «середньо-статистичного» споживача.
Порівняно з 1991 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції
збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 12 до 86%,
весняно-літнього асортименту — з 24 до 88%, дитячому взуттю — з 18 до
91%. Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного
виробництва розширився у 7 разів, а виробів українських взуттєвиків —
звузився у 2,5 разу. Втім, поняття «імпорт» умовне, позаяк на ринку
повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейбами
відомих закордонних фірм. Останнім часом у структурі пропозиції дещо
зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент
споживачів таких виробів в Україні обмежений 3-4% населення.

Пропонують не те, що купують
Чи не найпомітнішою рисою вітчизняного
ринку взуття є невідповідність асортиментної структури пропозиції та
попиту різних вікових груп споживачів. Цим пояснюються великі обсяги
нереалізованого попиту (15-16%) і вимушених покупок, тобто таких, що не
зовсім задовольнили покупців (17-18%). Вибіркові спостереження, що
здійснювалися протягом 1997-1999 років, засвідчили значну диференціацію
рівня попиту та купівельної активності за віковими групами. Основним
покупцем взуття (40%) є молодь віком від 17 до 30 років. Купівля у групі
30-45 років — трохи більше 25%, а на людей старшого віку припадає менше
15%. Що ж стосується пропозиції, то тут вироби молодіжного асортименту,
за оцінкою торговців, займають не менше 80-82%. Значна диспропорція і за
дитячим взуттям: питома вага попиту на нього становить 14%, а пропозиція
— лише 6,5%. По-двійне перевищення пропозиції молодіжного взуття над
попитом трейдери пояснюють найменшими ризиками, позаяк на його придбання
ангажуються кошти найбільш платоспроможної частини населення — людей
середнього віку, які швидше відмовлять у обновці собі, аніж своїм
підрослим чадам. Майже 60% взуття населення України купує сьогодні на
речових ринках. Тут взувається близько половини жінок і двох третин
чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильні підлітки, молодь, старше
покоління, найменше — жінки середнього віку. Дівчата й молоді жінки,
особливо по великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам, а
жінки старші — універмагам та спеціалізованим магазинам.
Осінньо-зимове взуття бажане зі шкіри, на літо — не конче
Купуючи взуття, жінки звертають особливу увагу на фасон, форму й
висоту підборів, колір та матеріал верху. Чоловіків найбільше цікавить
вага, матеріал підошви та спосіб її кріплення. Як показують результати
опитування, 55% чоловіків і 65% жінок, купуючи осінньо-зимове взуття,
надають перевагу виробам з натуральної шкіри, 10% покупців до матеріалу
верху байдужі, але звертають увагу на фурнітуру та оздоблення. Менше
прихильників натуральної шкіри серед покупців літніх туфель, босоніжок,
сандалет — близько 45%; натомість більше третини опитаних віддають
перевагу текстильному або текстильно-комбінованому взуттю. Шкіряні
пі-дошви не надто популярні — їх воліли б мати 17% жінок і 12%
чоловіків. Багато хто з покупців, а надто чоловіки середніх літ,
віддають перевагу прошитому взуттю, однак його пропонується, на їхню
думку, недостатньо.

Перспективи

За останні 5-6 років «взуттєвий парк» пересічної української сім’ї
скоротився в середньому у 1,5 разу. 1998 року взуттєвий гардероб родини
був оновлений лише на 16-17%, замість необхідних 38-40%. Практично не
купують взуття пенсіонери, суттєво знизилася купівельна активність
сільського населення. У 1998 році 3 і більше пар взуття придбали лише
12% дорослого населення країни, тоді як майже половина чоловіків і
третина жінок не придбали жодної пари. Ще 5-6 років тому майже 60%
населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних
виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8%,
та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття
налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних
покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний.

У доповіді неможливо окреслити всі проблеми, що виникли перед
підприємствами «легенької», а насправді важкій і важливій легкій
промисловості.

        Ну як об’єктивно можна оцінити, що в одних умовах підприємства
працюють по-різному.

        ВАТ «Дана», наприклад, двічі одержувала кредити від КМДА, двічі
їх повернуло у призначений термін, а ВАТ «Ластівка», одержавши пільговий
кредит другий рік не може його повернути.

         В чому причина того, що на головному підприємстві фірми «Роза»
залишилось 4 кваліфікованих інженери з виробництва трикотажу із 75, які
працювали раніше.

        Хто в ринкових умовах повинен за це відповідати? Хіба тільки
один керівник?

        Проблеми, які стоять перед легкою промисловістю типові. Частину
з них керівник може вирішити на інтелекті, але розв’язання більшості з
них потребує об’єднання зусиль всіх керівників міста, і Ради директорів,
і Спілки роботодавців, і регіонального відділення УСПП.

        Обговорення назрілих проблем з директорським корпусом галузі
дозволяють окреслити деякі дії, на яких було б доцільно зосередити
зусилля підприємств та місцевим органам виконавчої влади.

        Ознайомлення з роботою підприємств підтверджує, що саме
збереження їх існування досягнуті здебільшого завдяки зусиллям їх
колективів і керівництва.

        Але оцінювати результати діяльності підприємств тільки за цими
критеріями в даний час недостатньо. Аналіз показує наявність в їх
діяльності помилок і невикористаних можливостей.

        Зокрема, на багатьох підприємствах недостатньо вивчена і оцінена
конкурентоспроможність продукції, що випускається, у порівнянні із
зразками, що надходять по імпорту або наявні на ринку різних країн.

        Відповідно не були своєчасно розроблені необхідні заходи з
підвищення конкурентноздатності і в результаті втрачено ринок.
Недостатньо врахований досвід ряду підприємств, які зуміли вирішити ці
питання і організувати випуск досить сучасної продукції на існуючому
устаткуванні.

        Більшість підприємств не мають пакета інноваційних і
інвестиційних проектів для різних варіантів відновлення і розвитку
виробництва.

        Основні фонди підприємств легкої промисловості порівняно
невеликі (окрім гіганта «Дарни»). Між тим, на багатьох з них
амортизаційні відрахування досягають 500-700 тис.грн. в рік, але
використовуються далеко не повністю.

        Підприємства легкої промисловості не проявляють ініціативи в
одержанні комплектуючих виробів (фурнітури, підошов, колодок і ін.) на
вітчизняних підприємствах, не вносять відповідних пропозицій, надаючи
перевагу імпортним закупкам.

        Не використовуються можливості об’єднання зусиль з
підприємствами, які працюють в технологічному ланцюжку.

        Для всіх підприємств легкої промисловості характерний низький
показник виробітку продукції на одного працівника.

        Деякого переосмислення, на наш погляд, потребує концепція роботи
на давальницький сировині.

        Що стосується місцевих органів виконавчої влади, то тут буде
продовжено практику прямої фінансової допомоги та міських замовлень,
підтримки київського товаровиробника, починаючи від універмагів і
закінчуючи ринковими лотками (в цьому питанні у райдержадміністрацій
значні нереалізовані резерви), запобіганню попадання на ринок неякісних
товарів за демпінговими цінами.

        Позитивно може вплинути на стан підприємств поширення
експерименту, здійсненого в м. Чернівці, із застосуванням єдиного
податку, розвиток інформаційної інфраструктури.

        В сучасних умовах для прискорення подолання відставання може
бути дуже корисною робота з контингентом керівників.

     

 

Список використаної літератури

1. «ГК» — №34, серпень 1999р.

2. http://www.kontrakty.com.ua

3. В.Гніденко,начальник Управління промисловості

Головного управління промислової політики Київської міської
державної адміністрації ( доповідна )

PAGE

PAGE 2

Похожие записи