Реферат на тему:

Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни

Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної
економіки.

Підвищення конкурентоспроможності кожного окремого підприємства є
результатом не тільки локальних дій на мікроекономічному рівні (тобто –
на рівні власне цього підприємства), але, значною мірою, і наслідком
активізації діяльності щодо підвищення конкурентоспроможності на
галузевому, регіональному, державному рівнях. Загальновизнано, що
основою конкурентоспроможності країни є конкурентоспроможні національні
підприємства. Саме компанії є основою для створення національного
багатства. І, за великим рахунком, думати про конкурентоспроможність
компанії, за інших рівних умов, повинні її власники і менеджери. Проте
окремі компанії формують ланцюжки зв’язків, які тягнуться від
постачальників і суміжників до транспортників, сфери послуг, споживачів,
мас-медіа й навіть громадянського суспільства. Успіх компаній у
конкурентоспроможності багато в чому визначається різноманітними
векторами в корпоративному й соціальному середовищі. Саме тому
конкурують і нації (країни) в умінні ефективно таке середовище
створювати. Країни конкурують і тому, що глобальні ринки сьогодні
відкриті й мобільні, а нові технології та глобалізація роблять їх не
лише відкритими, прозорими, а й мінливими.

Загалом, до шляхів підвищення конкурентоспроможності країни відносять:

внутрішньополітичну стабільність;

створення гнучких економічних структур;

розвиток наступальної стратегії на міжнародних експортних ринках;

акцент на якості та швидкості при виконанні реформ;

інвестування у покращення умов праці;

вкладення капіталу в традиційні галузі та в промисловість;

широке інвестування освіти, а також системи безперервного навчання;

сприяння заощадженням населення та інвестиціям у власну економіку;

підтримання соціальної згоди шляхом скорочення різниці у заробітній
платі та зміцнення середнього класу тощо.

Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної
економіки знайшов своє втілення у “Основних напрямах конкурентної
політики”, що формулювалися на 1999-2000 роки та на 2002-2004 роки, та
затверджувалися указами Президента України. Також втіленням вітчизняного
підходу є програми діяльності урядів. Проте результати залишають бажати
кращого.

За кількома загальновизнаними методиками визначення
конкурентоспроможності Україна протягом останніх років традиційно «пасе
задніх». Відсутність ж на даний момент системного розуміння власної
неконкурентоспроможності в поєднанні з відсутністю стратегії з її
формування створює ризик залишитися інвестиційно непривабливою й
нерозвиненою країною і надалі.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва та
ефективності їх використання у порівнянні з 6-ома економічно
найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція,
Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у
забезпеченості сільгоспугіддями — 3 місце, трудовими ресурсами — 4
місце, науковим потенціалом — 3 місце. Але реалізація цих можливостей
вкрай погана. За ефективністю використання факторів виробництва Україна,
як і Росія та інші країни СНД, посідають останні місця, набагато
поступаючись розвинутим країнам світу. Від Франції, наприклад,
відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь — у 10-12 разів,
трудових ресурсів — у 7-15 разів, основного капіталу — в 2-3 рази,
наукового потенціалу — більш як у 20 разів.

Триваюче (з вельми зрозумілих і, напевно, виправданих причин) управління
економікою в ручному та часто «пожежному» режимі і перспектива хронічної
виборчої кампанії (2006, 2009 роки) не сприяють виробленню передусім
самим суспільством стратегії конкурентного виживання та процвітання в
умовах глобальних тенденцій, які стрімко підносять розвинені країни в
«піднебесну височінь». Тож може сформуватися така структура
інвестиційних потоків, що закріпить традиційні, але вже «не модні»
акценти на галузях «цегли-й-цементу», а також екологічно «важких»
виробництвах, – замість того, аби сприяти формуванню сучасної
інфраструктури економіки Знань. У результаті Україна ризикує остаточно
втратити деякі з надзвичайно важливих потенційних чинників
конкурентоспроможності, успадкованих від СРСР (високий рівень освіти й
науки), і, врешті-решт, так і залишитися на задвірках Європи — можливо,
лише як усеєвропейська житниця, склад, транзитна територія, сховище
відходів, місце розташування важких виробництв тощо.

У 2005 році Кабінетом міністрів України прийнята нова урядова програма
«На зустріч людям», яка базується та розвиває положення програми
Президента України Віктора Ющенка «Десять кроків на зустріч людям» та
будується на зрозумілих принципах: чесності, відкритості, патріотизму,
професіоналізму та ефективності. Програмою визначено пріоритети Уряду —
захист прав і свобод людей та гарантована участь кожного громадянина у
суспільно-політичному житті.

У програмі виокремлено наступні напрямки поліпшення
конкурентоспроможності національної економіки.

Регуляторна політика.

Завданнями Уряду є встановлення простих, чітких, зрозумілих, єдиних для
всіх ”правил гри”, забезпечення їх загального дотримання, створення умов
для вільного доступу до всіх сегментів ринку за єдиними правилами,
гарантування всім суб’єктам підприємницької діяльності захисту їх
законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами
влади, можливостей самореалізації кожного громадянина та забезпечення
належного рівня свого життя та життя своєї сім’ї.

Уряд спрямує свої зусилля на:

радикальне спрощення процедури започаткування підприємницької
діяльності;

обмеження видів діяльності, започаткування або здійснення яких потребує
дозволів чи ліцензій;

запровадження відкритих, конкурентних умов доступу до окремих сегментів
ринку (видобуток корисних копалин, житлове будівництво, ремонт та
будівництво доріг тощо);

скасування податку на інвестиції, а також відрахувань до різноманітних
цільових фондів;

скасування зайвої регламентації порядку поточної діяльності суб’єктів
господарювання.

Промислово-інвестиційна політика.

Забезпечення високих темпів економічного зростання потребує масштабних
інвестицій в українську економіку. Інвестиційні ресурси
застосовуватимуться лише відповідно до визначених пріоритетів розвитку
економіки. Керуючись цим завданням, Уряд у межах політики зниження
інвестиційних ризиків:

фіскально стимулюватиме політику рекапіталізації доходів;

створить нормативну базу для заохочення вкладення довгострокових
фінансових інвестицій;

скасує відмінності у режимі реєстрації іноземних та українських
інвестицій;

виступить з ініціативою безперешкодного переведення за кордон доходів
нерезидентів, отриманих законним шляхом;

у процесі планування бюджетних витрат на державні капітальні вкладення
перевагу надаватиме формуванню активної частки капіталу;

активізує залучення коштів МБРР, ЄБРР та інших міжнародних фінансових
організацій для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів в
Україні та започаткує співробітництво з Європейським інвестиційним
банком;

сприятиме створенню інститутів спільного інвестування – корпоративних та
пайових інвестиційних фондів;

проводитиме системну роботу з поліпшення міжнародного інвестиційного
іміджу України;

основні завдання з розвитку реального сектору економіки полягають у
модернізації та структурній перебудові виробництва, зниженні його
енерго- та матеріалоємності, сприянні розвитку наукоємних
високотехнологічних виробництв, що дасть змогу забезпечити підвищення
ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.

Високі технології:

формування переліку пріоритетних високих технологій (у тому числі
нанотехнологій);

інтеграція галузевих та регіональних програм у сфері інформатизації та
комп’ютеризації в рамках єдиної загальнодержавної програми “Електронна
Україна”;

розвиток загальнодержавних телекомунікаційних мереж з використанням
останніх світових досягнень у галузі високих технологій;

лібералізація ринку телекомунікацій як основи створення конкурентного
середовища, підвищення якості та здешевлення телекомунікаційних послуг;

широке застосування практики електронного підпису;

розвиток електронної комерції, маркетингу та бізнесу на основі Інтернет,
просування вітчизняних товарів і послуг на світові ринки з використанням
можливостей Інтернет;

інформатизація освіти та менеджменту знань, забезпечення загальної
комп’ютерної грамотності, розроблення та впровадження освітніх
стандартів усіх рівнів, впровадження комп’ютеризованих технологій
навчання та дистанційної освіти.

Аграрна політика:

будуть запроваджені спеціальні програми збільшення зайнятості у
сільській місцевості шляхом збільшення державного замовлення на освіту
майбутніх спеціалістів сільськогосподарської галузі, забезпечення їх
житлом;

стимулюватиметься створення прозорого конкурентного середовища для
українських виробників, просування їх продукції на зовнішні ринки;

підтримуватиметься створення інфраструктури, а саме – аграрного фонду,
аграрної біржі, страхового підрозділу для солідарного покриття ризиків
загибелі врожаю, інших механізмів державної підтримки;

удосконалюватимуться правила лізингу сільськогосподарської техніки та
обладнання, які у подальшому надаватимуться безпосереднім користувачам.

буде розроблена нова система земельних платежів, в основу якої буде
покладено диференційований земельний податок.

Енергетика та ресурсозбереження:

стимулювання енергозбереження, застосування прогресивних показників
нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів;

диверсифікація джерел постачання нафти, газу та ядерного палива шляхом
отримання прямого доступу до їх джерел та засобів транспортування;

захист національних економічних інтересів у сфері міжнародного
співробітництва та зовнішньоекономічної діяльності в частині транзиту,
експорту та імпорту енергоносіїв;

реабілітація діючих та будівництво нових енергетичних об’єктів з
орієнтацією на розвиток маневрових потужностей;

збільшення власного видобутку вуглеводнів;

реалізація програми створення елементів вітчизняного ядерного паливного
циклу.

Недоторканне право власності:

розвиток приватної ініціативи;

забезпечення рівних можливостей функціонування для підприємств з різними
формами власності, формування повноцінного конкурентного середовища;

захист прав власника та кредитора, удосконалення процедур відновлення
платоспроможності боржника та банкрутства;

проведення ефективної антимонопольної політики, посилення ролі
Антимонопольного комітету.

поглиблення співпраці органів влади з підприємцями і громадськими
організаціями.

Податкова політика:

У сфері оподаткування Уряд керуватиметься єдиним правилом — податки
повинні бути зрозумілими, стабільними та низькими, але платити їх
зобов’язані всі. З цією метою Уряд:

зменшуватиме ставки податків з одночасним розширенням бази
оподаткування;

виступить з ініціативою скасувати будь-які пільги у розрізі окремих
платників чи окремих територій;

проведе адаптацію фіскального законодавства до принципів та директив
Європейського Союзу, а у сфері тарифно-митного законодавства – до
стандартів Світової організації торгівлі (з урахуванням інтересів
внутрішніх системних ринків на перехідному етапі);

Крім того, Уряд планує:

адаптувати законодавство з обкладення податком на додану вартість до
принципів та критеріїв Шостої Директиви Європейського Союзу (з окремими
винятками щодо послуг соціального характеру);

уніфікувати правила обкладення податком на прибуток з міжнародними
стандартами обліку із скасуванням дискримінаційних норм щодо окремих
сфер або видів діяльності;

З метою створення додаткових мотивацій роботодавцям Уряд ініціюватиме
запровадження єдиного соціального внеску, до якого включатимуться внески
до фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, на
випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві.

Фінансові ринки:

Першочерговим завданням Уряду у цій сфері є створення принципово нової
моделі нагляду та контролю за діяльністю інституцій ринків фінансових
послуг на основі міжнародних стандартів нагляду шляхом: утворення
єдиного державного органу з регулювання ринків небанківських фінансових
послуг та фондового ринку з урахуванням міжнародних стандартів та
відповідних директив і рекомендацій Європейського Союзу, сприяння його
інституціональному розвитку, врегулювання питання платежів нагляду;

А також:

сприяння зміцненню довіри населення як основного інвестора до
банківської системи шляхом підвищення капіталізації та фінансової
спроможності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

створення умов для ефективного функціонування та розвитку фондових і
товарних бірж, розрахунково-клірингових інститутів;

сприяння підвищенню капіталізації ринків фінансових послуг, стимулювання
процесів об’єднання та укрупнення фінансових інституцій.

Недоліком даної програми є її декларативність, узагальненість, переважна
орієнтація електорат, що призвели до нереалізованості її положень до
моменту виборів [247].

Розробляються та реалізуються на теренах України і програми підвищення
конкурентоспроможності галузей та регіонів.

Наприклад, на виконання доручення Прем’єр-міністра України від 16.04.05
урядова робоча група станом на 13.06.05 розробила проект комплексної
програми підтримки та розвитку українського села та Агропромислового
комплексу.

¤E

gdYqF

????F

)АПК на 10-12 відсотків, зовнішні та внутрішні інвестиції в АПК в 7
разів, доходи населення зайнятого в АПК в 6 разів, поновлення засобів
виробництва в 5 разів, забезпечити 85% зайнятості на селі, підняти
рівень забезпечення сільського населення об’єктами соціальної
інфраструктури на 50 відсотків, забезпечити ріст доходів селянських
господарств у 6 разів, підвищити родючість ґрунтів на 50 відсотків,
сформувати екологічний бренд України.

До основних блоків програми входять:

– земля;

– ринки АПК;

– виробництво;

– модельні інвестиційні проекти;

– фінанси та інвестиції;

– наука;

– освіта;

– екологія, безпека та стандартизація;

– заможне село;

– просування та реклама екологічного бренду України;

– інформація ;

– міжнародна інтеграція;

– бюджетне регулювання;

– законодавство.

Строки виконання Програми :

1. Період до 1 липня 2005 року – підготовчий:

– розроблення та подання органами виконавчої влади, міжнародними
інституціями, іншими учасниками виконання Програми у межах їх
повноважень пропозицій щодо створення програми заходів реалізації
програми, узгодження механізмів та ресурсів їх реалізації;

– підготовка пропозицій, спрямованих на вдосконалення
нормативно-правової бази, необхідної для реформування агропромислового
сектору;

– затвердження методики розробки, коригування, аналізу зміни критеріїв
успіху та аналізу впливу заходів на стан об’єктів регулювання, розробка
заходів першого етапу;

– залучення міжнародних аграрних інституцій до участі в розробці заходів
та реалізації програми.

2. Липень 2005 – березень 2006 роки – реалізація першочергових заходів.

3. Квітень 2006–грудень 2010 року – реалізація програмних заходів.

4. Весь період реалізації програми – комплексний аналіз зміни критеріїв
успіху, коригування критеріїв успіху, факторів впливу та заходів.

Програма дій розробляється у відповідності з вимогами національних
інтересів та обмеженнями СОТ та ЕАП Євросоюзу, а також передбачає
щорічний зворотній аналіз ефективності програмних дій. Порівняльний
географічний аналіз включає окрім досвіду Європи та Північної Америки
досвід ПАР, Малайзії, Ізраїлю, Аргентини та Австралії.

Основні висновки дослідження та аналізу (результати першого етапу
комплексної програми підтримки та розвитку українського села та
Агропромислового комплексу): підхід до створення програм розвитку села
та АПК за галузевим принципом не відповідає історичному етапу,
економічній системі та життєвому циклу АПК України. Із-за побудови
попередніх програм за основним критерієм — збільшення виробництва у всіх
галузях склалась ситуація хибних пріоритетів та непослідовної державної
політики щодо села та АПК. Підхід програми базується на аналізі та
програмі дій щодо поліпшення життя та розвитку людини села, землі як
основного активу та ресурсу, с/г виробництва та продовольчої безпеки
держави. Село та АПК України вимагають термінових та кардинальних
перетворень. Основною загрозою розвитку АПК є тенденція до зменшення
частки товарного виробництва у с/г — 30% на 2004 рік. Успіх перетворень
на селі та АПК на 80% залежить від наступних складових:

– побудови стратегічних пріоритетів галузевого розвитку АПК з
перерозподілом державних ресурсів за основними пріоритетами;

– комплексного розвитку територій з визначенням галузевих спеціалізацій,
побудови регіональних кластерів;

– розробки програм розвитку територіальних громад та підприємництва на
селі;

– розвитку товарного виробництва та спеціалізації у підсобних селянських
господарствах;

– розвитку інфраструктури ринку землі та умов для залучення великого та
середнього капіталу в с/г виробництво, створення системи моніторингу,
охорони та відтворення земельних ресурсів.

Програма першочергових дій у АПК. Для виходу з системної та глибокої
кризи на селі та АПК пропонуються наступні першочергові заходи:

Затвердити комплексну програму розвитку села та АПК – до 01.07.05.

2. На основі комплексної програми розробити галузеві політики та
стратегії АПК – в першу чергу у зернових, соняшнику, птахівництві,
свинарстві, скотарстві, молочній та цукровій галузі – до 01.08.05.

3. Провести реструктуризацію державних видатків на АПК 2005 року та
розробити бюджет 2006 року з перерозподілом видатків на розвиток
галузевих пріоритетів та залучення інвестицій у переробку та інтенсивне
с/г виробництво зернових, соняшнику, ріпаку, свинарство, молочне
скотарство, виробництво та переробку молочних продуктів,
реструктуризацію цукрової галузі. Розробити програму переходу від
фіксованого податку до оподаткування прибутку с/г підприємств із сплатою
ПДВ; програму реєстрації селянських домогосподарств як суб’єктів
підприємницької діяльності; програму розвитку товарного виробництва на
селі.

3.1 Задекларувати зміну концепції продовольчої безпеки та відмову від
дотаційної політики АПК.

3.2 Переглянути методологію статистичного обліку с/г діяльності
домогосподарств та відображення її в національних рахунках.

4. На основі комплексної програми розробити кластерні комплексні
програми регіонального розвитку села та АПК – до 01.09.05.

5. На основі галузевих політик, програм регіонального розвитку,
модельних інвестиційних проектів розробити інвестиційні пропозиції та
програму залучення інвестицій та покращення умов фінансування АПК до
кінця 2005 року – до 01.09.05. Розпочати цілеспрямований переговорний
процес з інвесторами з 01.07.05.

6. Задекларувати політичну волю уряду покращити інвестиційний клімат у
формі звернення за технічною допомогою та міжнародними кредитами до
світового банку та Європейської Комісії – до 01.07.05. Використати кошти
міжнародних кредитів та технічної допомоги у 2005 році на розробку
програм, реструктуризацію АПК та участь у інвестиційному капіталі
модельних галузевих та кластерних регіональних проектів.

7. Прийняти закон про проведення експерименту та провести експеримент по
галузевих модельних інвестиційних проектах та кластерах розвитку
територій у Дережнянському районі Хмельницької області, Харківській
області та одному з депресивних регіонів. Розпочати експерименти з
01.07.05.

8. Створити оперативний орган державної виконавчої влади щодо термінових
дій по розвитку села та АПК, наділити його необхідними владними
повноваженнями та надати ресурсне забезпечення для реалізації заходів за
пунктами 1 -7 – до 15.06.05.

Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.
Закордонні компанії та країни вже десятки років активно реалізують
різноманітні програми, спрямовані на покращення ринкового положення
конкретних підприємств і країн, розв’язання їх внутрішніх проблем та
формування стійких конкурентних позицій.

Так звані нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг,
Сінгапур тощо), застосовуючи цілеспрямований державний вплив на розподіл
та використання інвестиційних ресурсів, на пропорції накопичення та
споживання, на формування та розвиток факторів виробництва, і в першу
чергу інтелектуального й трудового потенціалу, досягли надзвичайних
успіхів у розвитку промислової та непромислової сфер, зайняли чільні
місця у міжнародному поділі праці та масово реалізують свої товари у
багатьох країнах світу. Провідні індустріальні держави задля утримання
лідируючих позицій на світових ринках розробляють і впроваджують
галузеві та регіональні програми підвищення якості продукції,
продуктивності та конкурентоспроможності. Намагаються не відстати від
них і наші сусіди, зокрема, найбільший і найпотужніший, – Росія.

Прикладом галузевих програм з держав близького зарубіжжя є Комплексна
міжвідомча програма підвищення якості продукції оборонного комплексу
Російської Федерації, представлена нижче.

Мета програми – вирішити проблему забезпечення якості продукції ОПК
шляхом різкого скорочення втрат часу і засобів в процесах розробки,
виробництва і експлуатації продукції ОПК.

Правове забезпечення якості продукції передбачає формування погоджених
пропозицій, і ставить за мету вдосконалення правового регулювання
відповідальності і відносин при забезпеченні якості продукції ОПК з
врахуванням особливостей її функціонування, а також узгодження положень
існуючих законодавчих актів.

Нормативне забезпечення якості продукції ОПК.

В зв’язку з цим в програмі передбачено розробка і впровадження:

комплекс національних стандартів і стандартів організацій в області
забезпечення якості оборонної продукції в процесі її розробки,
виробництва і експлуатації;

програми переведення діючих державних і галузевих стандартів в
національні і стандарти організацій;

програми розробки і впровадження технічних регламентів в сфері
виробництва і експлуатації оборонної продукції.

Технічне переозброєння підприємств ОПК:

модернізація діючого обладнання (за браком коштів на закупівлю нового);

розробка і промислова апробація інноваційних технологій і обладнання, що
забезпечують підвищення якості спеціальних виробів машинобудування.

Забезпечення можливості контролю:

комплекс робіт по створенню, промислової апробації і тиражуванню
вітчизняного контрольно-вимірюваного обладнання.

Комп’ютерні технології:

Заходи в сфері ІПІ-технологій (новітні технології електронного супроводу
продукції на всіх етапах життєвого циклу):

подальший (і випереджаючий) розвиток нормативно-правової бази, що
передбачає розробку нових і суттєве корегування існуючих
нормативно-технічних документів (в тому числі стандартів);

проведення комплексу прикладних науково-дослідних робіт, направлених, в
першу чергу, на створення вітчизняних програмних засобів, що
забезпечують реалізацію базових принципів і технологій ІПІ;

реалізація комплексу заходів по підготовці і перепідготовці спеціалістів
в області ІПІ-технологій;

експериментальна перевірка і промислова апробація результатів НІОКР в
формі пілотних проектів на лідируючих оборонних підприємствах;

забезпечення тиражування апробаційних ІПІ-технологій в різних галузях
промисловості.

Кадрове забезпечення:

комплекс модульно-навчальних програм для персоналу різного рівня, що
прямо чи опосередковано пов’язані з процесами забезпечення якості;

створення і забезпечення ефективного функціонування системи
багаторівневого навчання;

навчання студентів вищих навчальних закладів в області комп’ютерного
менеджменту якості та ІПІ-технологій;

перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів підприємств ОПК в
області комп’ютерного менеджменту якості та ІПІ-технологій;

комп’ютерного дистанційного навчання спеціалістів підприємств ОПК в
області комп’ютерного менеджменту якості та ІПІ-технологій.

Таким чином, задачею комплексної міжвідомчої програми підвищення якості
продукції ОПК є розробка і впровадження в оборонній промисловості
комплексу відповідного нормативно-правового, науково-методичного,
технологічного і програмно-технічного забезпечення, що дозволить різко
скоротити втрати в процесах розробки, виробництва і експлуатації
продукції.

Вагомість наведеної програми зумовлена тією роллю, яку відіграє
Російська Федерація на світових ринках зброї, займаючи перше місце за
обсягами грошових надходжень від реалізації відповідної продукції.

Іншим аспектом підвищення конкурентоспроможності нашого північного
сусіда стала національна інноваційна система, створення якої почалося в
1997 році на програмній основі. Програму 1997 року розробили та
профінансували Міннауки, Міноборони РФ і два державних інноваційних
фонди, до яких приєдналися шляхом внесення коштів зі своїх бюджетів
декілька регіональних адміністрацій. Реалізація програми дозволила вже в
1997 році створити у кількох найбільш наукоємних містах (Москва,
Санкт-Петербург, Новосибірськ, Казань, Єкатеринбург тощо) перші
інноваційно-технологічні центри загальною площею 14482 м2. У них
розташувалися 104 малі наукові фірми, що забезпечили 1557 робочих місць.
Річний оборот цих фірм склав 116,804 млн. руб., а сума податків,
перерахованих у місцеві та федеральний бюджети (12,846 млн. руб.),
досягла майже третини усіх вкладених коштів. На 1998-2000 роки ця
програма охопила вже 14 міністерств і відомств і передбачала створення
ще 20-25 базових інноваційно-технологічних центрів, у яких розташуються
500-600 малих технологічних фірм, а також забезпечення не менше 10 тис.
нових робочих місць у сфері інноваційного підприємництва та біля 25 тис.
додаткових робочих місць на виробництві. Паралельно з
інноваційно-технологічними центрами розвивалася система підготовки
спеціалістів з комерціалізації технологій та керуючих для малих
інноваційних фірм [145].

Таким чином, як промислово розвинені країни, так і держави, що
розвиваються, активно шукають та використовують різноманітні засоби
підвищення конкурентоспроможності на макро-, мезо- та мікрорівнях,
спрямовуючи власні підприємства та галузі до формування нових
конкурентних переваг і захоплення ринкових просторів.

ЛІТЕРАТУРА

Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. — М.: ОАО
“Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.

Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ.
– СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.

Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. — К.: Таксон,
2004. – 704 с.

Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М.
Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.:
Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.

Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. —
284 с.

Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т
управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография
«Новости», 2000. — 432 с.

Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и
услуг — М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.

Похожие записи