.

Політика і методи ціноутворення на промисловому ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1127 6018
Скачать документ

Реферат на тему:

Політика і методи ціноутворення на промисловому ринку

Маркетингова цінова політика це комплекс заходів щодо визначення ціни,
знижок, умов оплати за товари з метою задоволення потреб споживача і
забезпечення прибутку фірми.

Ціни і цінова політика – найважливіші (після товару) елементи
маркетингової діяльності підприємства. Це пов’язано з тим, що саме від
рівня цін на товари залежать комерційні результати, а обрана
підприємством цінова політика істотно впливає на ефективність діяльності
підприємства на ринку.

Роль маркетингової цінової політики в діяльності підприємства суттєво
залежить від типу ринку (табл. 9.1).

Найбільшу роль маркетингова цінова політика відіграє на ринку
монополістичної конкуренції, де існує широкий діапазон цін і, отже,
багато варіантів прийняття рішень щодо їх рівня.

Меншу роль відіграє цінова політика на олігопольному ринку, де
товаровиробник орієнтується не так на витрати і споживачів, як на
конкурентів, особливо лідерів.

Незначною є роль маркетингової цінової політики на ринку чистої
конкуренції, оскільки умови функціонування такого типу ринку (велика
кількість покупців і продавців, наявність ринкової ціни) змушують
товаровиробника орієнтуватися на динаміку ринкової ціни.

Мінімальною є роль маркетингової цінової політики на ринку чистої
монополії, оскільки існує лише один продавець, який і встановлює бажану
ціну (за умови, що інше не передбачене законодавством).

Маркетингова цінова політика поділяється на види залежно від певних
критеріїв

за формою реалізації:

• пряма (безпосередній розрахунок цін та їх регулювання згідно зі зміною
ринкової кон’юнктури);

• опосередкована (політика щодо знижок на ціни, умова оплати, поставок
тощо);

за ступенем гнучкості:

• однієї ціни (ціна стабільна протягом тривалого часу);

• гнучких цін (зміна ціни залежно від зміни кон’юнктури ринку);

за видами продукції (послуги):

• нова;

• традиційна.

У процесі управління цінами можуть бути використані такі різновиди
цінової політики:

• проникнення — характеризується порівняно низькими цінами, що
уможливлює проникнення фірми на нові ринки, створення достатнього
попиту;

• “знімання вершків” — використовується щодо товарів, які належать до
категорії модних новинок; характеризується максимально високими цінами
під час виведення на ринок нового продукту;

• престижних цін — полягає у встановленні високих цін на товари справді
високої якості;

• традиційного ціноутворення — орієнтація на традиції, які існують на
ринку щодо рівня цін на ту чи іншу продукцію;

• диференціювання цін — використовується для продажу одного й того
самого продукту різним покупцям за різними цінами;

• послідовного проходження за сегментами ринку — використовується в міру
насичення якогось сегмента певним товаром;

• еластичних (гнучких) цін — передбачає швидку реакцію фірми на зміну
співвідношень попиту і пропозиції на ринку;

• стабільних цін — використовується, як правило, для товарів масового
попиту, коли ціни на них залишаються стабільними тривалий час;

• поступового зниження цін — характеризується відносно високими цінами
під час виведення на ринок нового продукту;

• виживання — полягає в політиці виробника будь-що залишитись у бізнесі,
а тому товар продають за низькими цінами або навіть зі збитками. Головне
— дочекатися зміни ситуації на кращу.

Цінова політика підприємства може орієнтуватися на витрати, властивості
товару (що виробляється), попит, сегменти і конкурентів, а це означає,
що ціна використовується як засіб пристосування товару до умов ринку. У
свою чергу, постійні зміни ринкових умов сприяли утворенню сукупності
методів ціноутворення (рис. 9.3).

Розрізняють методи прямого і непрямого ціноутворення. До методів прямого
розрахунку цін належать такі: визначення ціни з огляду на витрати на
виробництво та реалізацію, за умовами конкуренції, за попитом,
географічним принципом, узаконеними типовими умовами.

За допомогою цих методів підприємства визначають як початкову (базову)
ціну продукції чи послуги (тобто ціну виробництва), так і остаточну ціну
з урахуванням знижок, націнок, транспортних, страхових, сервісних та
інших компонентів. До методів розрахунку базових цін належать методи
повних витрат, вартості виготовлення, граничних (маржинальних) витрат,
агрегатний, рентабельності (беззбитковості) і отримання цільового
прибутку.

Метод повних витрат є одним з найпоширеніших. До повної суми витрат
(постійних і змінних) додається сума, що відповідає середній нормі
прибутку по галузі. Завдяки цьому покриваються всі витрати
товаровиробника і одержується передбачений прибуток. Основною перевагою
такого методу вважається його простота, а недоліками — невідображення
поточного попиту; неврахування споживчих властивостей як нового товару,
так і товарів-замінників.

З огляду на переваги і недоліки метод повних витрат використовують при
встановленні ціни:

• вихідної на принципово нову продукцію, яка не випускалась раніше;

• на дослідні зразки, вироби, які виготовляються за індивідуальними
замовленнями;

• на товари, попит на які хронічно перевищує пропозицію, а також у
галузях, де переважна більшість підприємств застосовує такий метод.

Метод вартості виготовлення доповнює попередній і застосовується у
специфічних умовах для прийняття поточних господарських рішень щодо
збільшення прибутку внаслідок розвитку виробництва або коли вирішуються
питання щодо зміни асортиментної політики чи виконання одноразових
замовлень. При використанні цього методу до повної суми витрат на
придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів (у розрахунку на один
виріб) додається сума, що відповідає власному внеску підприємства у
формування вартості виробу.

Метод граничних (маржинальних) витрат дуже поширений у ринковій
економіці. У методиці граничних витрат ураховуються лише витрати, які
безпосередньо стосуються виробництва. Це дає змогу досягти певного
збільшення обсягу продажу за рахунок зниження ціни порівняно з методом
обліку повних витрат. До змінних витрат на одиницю продукції додається
сума (відсоток), що гарантує певну норму прибутку. Використання цього
методу забезпечує широкі можливості ціноутворення, але в умовах України
стримується існуючою системою бухгалтерського обліку.

Суть агрегатного методу ціноутворення полягає в підсумовуванні цін
окремих конструктивних елементів товару:

де Цт — ціна товару; Це — ціна елемента; 1, 2,…, п — кількість
елементів.

Цей метод використовують для товарів, що складаються з окремих
елементів, вузлів, деталей або з поєднання окремих виробів.

На практиці згаданий метод застосовують як допоміжний. Переваги методу —
надзвичайна різноманітність моделей і цін для різних цінових груп
споживачів і простота розрахунку для виробника, недоліки — помилки у
визначенні ціни за елементами призводять до помилок у визначенні ціни
товару загалом.

Метод беззбитковості і одержання цільового прибутку базується на тому,
що до сумарних витрат на одиницю продукції додається бажаний розмір
прибутку. За допомогою цього методу можна з’ясувати такі питання:

• якою має бути ціна, щоб при заданому обсязі виробництва одержати
цільовий прибуток;

• якщо на ринку склалась відповідна ціна (ціна, яку задає ринок), то
яким має бути обсяг виробництва, щоб одержати цільовий прибуток;

• якщо у підприємства виник дефіцит ресурсів (сировини, матеріалів,
обладнання) і воно змушене зменшити обсяг виробництва, то якою має бути
ціна, щоб забезпечити цільовий прибуток.

Цей метод застосовують підприємства, що випускають широкий асортимент
товарів в умовах стабільного економічного становища (коли відсутні
інфляційні процеси).

Крім вартості виробництва ціни на товари включають також витрати обігу,
які істотно залежать від вартості транспортування продукції до
споживача.

Залежно від розподілу обов’язків з транспортування товарів і участі
постачальників та споживачів у компенсації транспортних витрат
здійснюють так зване франкування цін (від італ. franco — вільне від
оплати), тобто всі витрати з транспортування продукції до пункту
призначення входять у ціну товару. Існують такі різновиди франко-цін.

1. Відпускна ціна виробника, що називається “франко-склад
постачальника”. Міжнародна назва ціни — ex works. Споживач сплачує всі
витрати, пов’язані з доставкою.

2. Ціна, що передбачає витрати на поставку товару від продавця до
залізничної станції відправлення та його завантаження у вагон,
називається “франко-вагон, станція відправлення”, або FOR (free on
rail), ful load.

3. У разі міждержавних поставок ціна, що передбачає сплату всіх витрат
на транспортування товару до кордону, вона називається “франко-кордон”,
або Deliver at frontier (товар, доставлений до кордону).

4. Ціна, що передбачає сплату фірмою-постачальником усіх витрат до порту
з розвантаженням товарів на причалі перед судном, називається
“франко-порт відправлення”, або “франко-уздовж борту судна”. її
міжнародна назва — FAS (free alongside ship).

5. Ціна, що додатково передбачає витрати на завантаження продукції на
судно, називається “франко-судно, порт відправлення”, або FOB (free on
board).

6. Ціна, що включає сплату постачальником усіх витрат до порту
призначення, називається “франко-судно, порт призначення”, або CAF —
cost and freight (вартість і фрахт).

7. Ціна, що включає вартість товару, його страхування на випадок
псування та втрати, а також фрахт, називається “франко-судно, порт
призначення та страхування”, або CIF (cost, insurance, freight).

8. Ціна, яка передбачає сплату постачальником усіх витрат до порту
призначення разом з вартістю розвантаження, називається “франко-порт
призначення”, або ex quaq (із пристані).

9. Ціна, що передбачає сплату постачальником усіх витрат на поставку
продукції споживачу, називається “франко-склад споживача”, або deliverd
dutipaid (поставлено, мито сплачено).

Проте вигідна для підприємства ціна може бути не “сприйнята” покупцем.
Через це у підприємницькій діяльності часто використовують такі методики
встановлення остаточної ціни [5, с 162]: згідно з попитом; з урахуванням
умов конкуренції; за узаконеними типовими умовами.

На практиці компанії встановлюють не окремі ціни на товар, а конструюють
систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів з урахуванням
попиту на різних територіально віддалених один від одного ринках і на
різних сегментах цих ринків.

Методика встановлення цін на товари згідно з попитом проста. Основним
тут є спроможність підприємця надати своїм товарам такої якості, яка
забезпечила б споживачам суттєву вигоду: наприклад, зменшення ризику при
купівлі чи використанні товару, підвищення продуктивності устаткування
та якості виготовленої за його допомогою продукції. Однак реалізація
такого принципу на практиці ускладнюється вибором показників
диференціації товарів і ринків.

Показники диференціації товарів — це критерії і кількісні показники, за
якими споживачі оцінюють якість товару з погляду власної вигоди. А
показники диференціації ринків — це ознаки, які дають змогу об’єднати
споживачів в однорідні групи, що оцінюють якість товару за одними
критеріями.

Цінність товару визначається на основі експертних оцінок покупців.
Прикладом може бути так званий параметричний метод. Суть його полягає в
оцінюванні та порівнянні якісних параметрів аналогічного (базового)
виробу, який продається на ринку, і власного виробу підприємства.

Методика встановлення цін з урахуванням умов конкуренції полягає у
порівнянні цін на товари підприємства з цінами на товари, які пропонують
конкуренти. Розглянемо різновиди цієї методики.

1. Рівень поточних цін. Ціни визначають з огляду на встановлений на
ринку рівень, оскільки його не диктують одна чи кілька фірм, а
формується він внаслідок спільних дій великої кількості добре
поінформованих покупців і продавців. У разі сильної конкуренції на ринку
однорідних товарів (наприклад, сировини) основним завданням підприємства
є контроль за власними витратами на виробництво і реалізацію продукції,
щоб за рахунок їх зниження досягти бажаного прибутку.

2. “Рух за лідером”. Як випливає з назви, ідеться про орієнтацію на ціни
провідних компаній, тобто таких, які займають домінуюче становище на
ринку тієї чи іншої продукції. Такий підхід до встановлення ціни, як
правило, використовують на олігопольних ринках.

3. Ціноутворення з урахуванням реакції конкурентів. Для товаровиробника
підвищення рівня конкуренції небажане, а тому запропонована ціна має
бути непривабливою для конкурентів на цьому ринку.

4. Тендерне ціноутворення (метод “запечатаного конверта” або “закритих
торгів”). Цей метод використовують в умовах посиленої конкурентної
боротьби підприємств за контракти. Тендер — це ціна, запропонована
підприємством за виконання якогось замовлення. Що вища ціна, то менша
можливість отримати замовлення. За низької ціни збільшується можливість
виграти тендер, але й зростає ризик одержати надто малий прибуток.

У багатьох випадках ринкове ціноутворення має обмеження, тобто існують
узаконені типові умови, згідно з якими розраховують ціни. Це біржове
ціноутворення та державне регулювання.

Біржове ціноутворення (котирування цін) — це виявлення і фіксування цін
угод купівлі-продажу на товарних біржах. Воно може здійснюватись як за
результатами біржового дня (кінцеве котирування), так і у процесі торгів
(проміжне котирування).

Ціноутворення згідно з узаконеними типовими умовами — це встановлення
цін відповідно до державних норм і правил розрахунків та контролю.

Система державного регулювання цін тією чи іншою мірою притаманна всім
країнам світу. Основна мета цінового регулювання — захищати споживачів і
підтримувати нормальні умови конкуренції.

Залежно від форм безпосереднього впливу держави розрізняють такі форми
державного регулювання: прямі (“заморожування”, блокування) — збереження
існуючого рівня цін або заборона підвищувати їх певний час, встановлення
урядом фіксованих цін або їх мінімального чи максимального рівня тощо;
непрямі — встановлення загальних принципів формування цін; заборона
різних домовленостей між товаровиробниками щодо спільного формування
цінової політики; вплив на рівень цін через монополію держави і державні
підприємства; створення відповідної системи оподаткування; встановлення
антидемпінгового мита на імпортні товари; ратифікування цін, тобто
обов’язкове інформування відповідних державних органів про наміри
виробника підвищити ціни; встановлення фіксованих норм прибутку чи
рентабельності продукції тощо.

До методів непрямого ціноутворення належать маркетингові політики
знижок, торговельного кредитування та кондицій. Усі вони мають на меті
заохотити споживача до придбання продукції підприємства.

Одним з найбільш конкретних методів непрямого ціноутворення є
маркетингова політика знижок.

У практиці маркетингу використовують такі види знижок:

• кількісні, у тому числі некумулятивні (на кожну окрему торговельну
угоду з покупцем) і кумулятивні (на всі покупки, здійснені протягом
певного часу);

• касові — за оплату рахунків готівкою або протягом конкретно
визначеного періоду (типова умова має такий вигляд: 2/10 нетто 30. Це
означає, що оплата має бути здійснена протягом 30 днів. Якщо покупець це
зробить за 10 днів, то він може сам знизити ціну на 2 %);

• на замовлення, вартість якого перевищує якусь конкретну суму;

• негативні — надбавка до вартості невеликого замовлення;

• функціональні — на товари-новинки за проведення посередником рекламних
заходів;

• торговельні — оплата посередникам за здійснення торговельних операцій.

Відповідно до видів знижок формують і певні ціни. Ціни зі знижкою можуть
встановлюватися в таких випадках:

• покупцям, які порівняно швидко оплачують свої векселі;

• за обсяг покупки — покупцям, які порівняно з іншими купують багато
товарів;

• так звані функціональні (торговельні) знижки — підприємствам сфери
обігу за виконання ними певних функцій, пов’язаних з продажем,
складуванням і зберіганням товарів;

• сезонні — покупцям, які купують товари не в сезон;

• з прейскурантної ціни (наприклад, коли на ринок надходить стара
продукція, яка продається поряд з новою).

Ціни стимулювання покупок. В особливих випадках компанії тимчасово
знижують ціни до нижчого рівня, ніж прейскурантна ціна, а іноді навіть
до нижчого, ніж рівень витрат.

Пільгові ціни застосовують тоді, коли компанія реалізує товари чи
послуги за кількома цінами, хоча це й не відображує пропорційну різницю
у витратах.

Ціни на нові товари, які виготовляють згідно з патентом, можна визначити
методами “зняття вершків на ринку” і “проникнення на ринок”. Ціна
залежатиме від рівня новизни товару.

Ціни на комплекс товарів мають певне логічне обгрунтування, оскільки
кожний товар є частиною комплексу аналогічних товарів, представлених на
ринку. Тому компанія намагається визначити загальні принципи
ціноутворення для того, щоб максимізувати прибуток, одержуваний з
комплексу товарів. Ціноутворення в цьому разі ускладнюється, оскільки
різні товари мають різні співвідношення попиту і витрат, є суб’єктами
різного рівня конкуренції.

Кредитна політика товаровиробника це визначена і безпосередня реалізація
заходів щодо середньострокового кредитування відпускної ціни
постачальником. До неї належить також купівля банком вимог продавця до
покупця для інкасації та лізингу.

Політика кондицій — встановлення умов платежів і поставок, тобто змісту
договорів купівлі-продажу, які визначають обсяги асортименту, оплату та
інші обов’язкові умови поставки продукції. З метою заохочення покупців
постачальники реалізують свої можливості щодо термінів, видів і форм
поставок, транспортування, надання можливості обміну чи відмови від
одержаної продукції тощо.

Список використаної літератури

Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.

Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с
англ. — М.: Финстатинформ, 1993.

Бобровников Г. Н., Клебанов А. И. Комплексное прогнозирование создания
новой техники. — М.: Экономика, 1989.

Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом: Пер. с англ.
— М.: Экономика, 1991.

Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Шдруч. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998.

Гаркавенко С. С. Маркетинг: Шдруч. для вузів. — К.: Лібра, 1998.

Герасимчук В. Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Вища
шк., 1994.

Державна система стандартизації. — К.: Держстандарт України, 1994.

Долинская М. Г. Маркетинг и конкурентоспособность промышленной
продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1991.

Евдокимов Ф. И., Гавва В. М. Азбука маркетинга: Учеб. пособие. — 3-е
изд., перераб. и доп. — Днепропетровск: Сталкер, 1998.

Жариков В. Д. Прогнозирование потребности в оборудовании. — М.:
Экономика, 1986.

Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб. — К.: Вид-во
КНЕУ, 1997.

Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ,
1998.

Лавров С. М., Злобин С. Ю. Основы маркетинга промышленных объектов. —
М.: Внешторгиздат, 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020