.

Особливості застосування теорії комунікацій у маркетингу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
316 2054
Скачать документ

Реферат на тему:

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ КОМУНІКАЦІЙ

У МАРКЕТИНГУ

Теорія комунікацій має широке застосування в роботі служб маркетингових
комунікацій різних підприємств та організацій.

Деякі американські соціологи навіть дійшли висновку, що саме прогрес у
системі комунікацій є основним рушієм розвитку

цивілізації. Вони стверджують, що в основу розвитку покладено постійне
посилення потужності засобів комунікації: зі збільшенням цієї потужності
міжособистісна комунікація переходить на соціальний рівень, тобто
винаходи у сфері комунікації збільшують сенсорні можливості людини, що
стосується передовсім слуху та зору. Засоби масової інформації є, на
їхній погляд, додатком до відповідних органів чуття: радіо — слуху,
телебачення — слуху та зору, преса — зору. Так само як первісне
суспільство утримувало спеціальних дозорців, котрі мали сповіщати про
нашестя ворога або появу хижих звірів, так сучасне суспільство покладає
функції нагляду за навколишнім середовищем на інститути масової
комунікації з численною армією репортерів, кореспондентів і розгалуженою
мережею засобів зв’язку.

Один із теоретиків створення інформативного суспільства М. Маклюен писав
про рекламну діяльність, тобто про один із елементів маркетингових
комунікацій, таке: «Реклама — це печерне мистецтво XX ст. Коли у 20-х
роках заговорили про доісторичну людину і люди були вражені рисунками в
Альтамірсь-ких печерах, вони не помічали таємного оточення магічних
форм, які ми звемо рекламою. Так само як і рисунки в печерах, рекламу
призначено не для того, щоб на неї дивилися, а передовсім для того, щоб
вплинути на відстані, як за телепатії. Так само як і рисунки в печерах,
реклама є засобом не приватного, а суспільного вираження».

Отже, основну частину маркетингових комунікацій — рекламу теоретики
комунікацій розглядають як джерело масового впливу на споживачів.
Американська реклама — найпотужніший чинник впливу на спосіб життя
американців. Теоретики комунікацій (слушно чи ні — це вже інше питання)
упевнені, що без реклами люди не можуть зрозуміти, що вважати життєвими
цінностями, а відтак реклама є часткою великої роботи з відродження та
перевиховання людства.

Існує багато теоретичних моделей комунікацій, і всі вони зробили свій
внесок у практичний розвиток таких комунікацій.

Так, комунікацію на рівні особи відтворює трансактивна модель К.
Барнлунда (1970). Складовими цієї моделі є особа (комунікант),
повідомлення, процеси кодування-декодування та чотири типи сигналів:
сигнали суспільного рівня, особистого рівня і два типи поведінкових
сигналів (вербальні та невербальні).

Сигнали суспільного рівня — це вплив на особу різних чинників
навколишнього середовища й техногенної цивілізації; особистого рівня —
міжособистісна взаємодія між людьми, які входять у комунікативний
простір; сигнали поведінкового рівня — це реакція особи, зумовлена
впливом на неї сигналів суспільного та особистого рівнів. Усі групи
сигналів перебувають у постійній взаємодії.

Сучасна теорія комунікацій створила та ускладнила колишні моделі,
переходячи від лінійних моделей до нелінійних, а від них — до об’ємних
(спіральних, мозаїчних тощо).

Лінійну модель комунікації запропонував 1942 року Г. Лассвел, а 1949
року її вдосконалили К. Шеннон і В. Вівер.

МодельГ. Лассвела мала вигляд:

У цій моделі комунікатор — людина, від якої виходить звернення. Автор
стверджував, що для комунікатора головним є переконаність, ясність
намірів, симпатичність та стиль комунікації. Отже, люди, які є
симпатичними, відзначаються товариськістю, сердечністю в поводженні з
іншими людьми, мають привабливу зовнішність, здатні сильніше впливати на
інших людей і мати від цього певний зиск.

Звернення — це рекламне послання у вигляді тексту, але воно може бути
звуковим, видовищним, навіть мати запах, тобто воно може набирати
будь-якої форми.

Засоби комунікації — це засоби масової інформації як давно відомі
(радіо, телебачення, газети, журнали), так і порівняно нові (факс,
Інтернет тощо).

Одержувач — це людина, до якої спрямовано звернення (покупець, споживач,
оптовий чи роздрібний торговець).

Модель Шеннона-Вівера передбачала вплив різних завад, так званих джерел
шуму. Ця модель мала такий вигляд:

Автори вважали, що в нормальній обстановці люди бувають неуважні, їм
можуть заважати якісь звуки, вони можуть просто недочути, що було
сказано. А з іншого боку — половину літер чи слів з рекламного послання
можна просто усунути, а людина все одно зрозуміє його зміст. Лаконізм
став поширеним прийомом у рекламі товару, що перебуває на стадії
зрілості, і виробнику треба тільки час від часу ненав’язливе нагадати
про себе. У цьому разі варто заощадити кошти: достатньо кількох слів і
покупець зрозуміє, про що мова.

1963 року Г. Малецьке ще більше ускладнив модель Лассвела. Він увів
поняття іміджу комунікатора та іміджу одержувача і розглядав їхній
взаємовплив, а також вплив іміджу одержувача на канали комунікації та на
саме звернення. Він виділив у галузі зворотних зв’язків поняття «тиск та
примус», розглядаючи тиск на комунікатора з боку змісту повідомлення та
засобів інформації, а останніх, у свою чергу, — також і на одержувача
повідомлення. Він виокремлював три рівні аналізу тиску та примусу для
одержувача (соціальне оточення, належність до цільової аудиторії та
самоімідж), а для комунікатора запровадив додатково ще два рівні
(характер впливу засобів інформації та суть команд комунікатора).

Плануючи маркетингові комунікації, служба маркетингу підприємства
обов’язково має проаналізувати всі названі чинники: зовнішнє оточення;
здатність цільової аудиторії сприйняти рекламне звернення та заходи для
її стимулювання, котрі пропонує виробник товару; характер впливу засобів
масової інформації на цільову аудиторію та здатність власного торгового
персоналу виробника розробити такий план маркетингових комунікацій, який
схвально сприймався б покупцями й посередниками та забезпечував зиск
самому виробнику.

До об’ємних моделей належать моделі Т. Ньюкома (1953) та С.
Бейкера(1968).

Модель Ньюкома в загальному вигляді створюють три взаємозв’язані точкові
об’єкти. До них належать комунікатор, адресат та об’єкт, про який
ідеться. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного
позитивно, то так само вони ставитимуться і до об’єкта. Це збалансований
трикутник. У разі, коли існує загальне негативне ставлення до об’єкта,
тобто незбалансований варіант, потрібно знайти засоби для зміни такого
ставлення.

Модель комунікації Бейкера — це куб, який складається з маленьких
кубиків (на зразок кубика Рубіка). Чотири грані куба відповідають
джерелу, одержувачу, самому зверненню і каналу комунікації. Усі кубики
перебувають у безперервній взаємодії між собою, щоразу стикаючись усіма
чотирма гранями.

Із цих моделей випливає, що на маркетингові комунікації, а особливо на
рекламу та персональний продаж, не треба покладати надто великі надії,
щоб не зазнати надто великих розчарувань.

Моделі наочно довели, що в морі найрізноманітнішої і часто-густо
суперечливої реклами потенційний покупець здебільшого вибирає зовсім не
ту інформацію, яка могла б спонукати його до найраціональнішого
(оптимального) вибору. Він частіше намагається знайти те, що
підтверджувало б його звичні уявлення, традиційні настановлення, те, що
не суперечило б вибору, зробленому ним колись. В іншому разі виникає
внутрішній конфлікт, дисонанс у свідомості потенційного покупця. А
відтак продавець, торговий посередник або виробник мають докласти
зусиль, щоб не допустити або принаймні зменшити такий дисонанс не тільки
до, а й після купівлі товару. Покупець бажає, щоб хтось підтримав його
вибір, зробив так, щоб покупець сам міг переконати інших в його
правильності та перевагах продукту. Це, власне, і є завданням ефективної
маркетингової комунікації.

1963 року Ф. Денс запропонував спіральну модель комунікації, тому що, на
його думку, лінійні та циркулярні моделі комунікації мають загальний
недолік — вони використовують замкнений комунікативний цикл, тоді як
спіральна модель розвитку дає геометричні докази того, що комунікація
просувається вперед, повторюючи пройдені шляхи розвитку на новому рівні.

Значний інтерес для спеціалістів з маркетингової політики комунікацій
становить модель «інформаційних воротарів», яка опрацьовувалась кількома
дослідниками протягом 15 років. Вони розробили теорію про особливий
різновид людей, які стають отримувачами та інтерпретаторами новин
(інформації) для своєї малої групи. Кожне повідомлення, на думку цих
дослідників, проходить крізь численні ворота, одні з яких стоять
нарозтвір, інші — майже зачинено. Інформаційні «воротарі» сприймають
потік повідомлень, на підставі власних критеріїв оцінюють (від 1 до 10)
міру важливості новин (або їхніх комбінацій), а потім доводять до своєї
малої групи вже не самі новини (інформацію в первинному вигляді), а,
скоріше, власну думку про них. Відбір залежить від багатьох факторів:
освіти цих «воротарів», їхніх життєвих цінностей, настанов, норм і
традицій організацій, що в них «воротарі» працюють.

Так було покладено початок вивченню впливу так званих пропонентів,
радників та інших інституціональних суб’єктів впливу, що особливо
важливо для маркетингових комунікацій. У цій моделі комунікації мають
вигляд не одно- а двохступеневого процесу (рис. 1.4.). Основною
проблемою цієї моделі є визначення авторитетних осіб («воротарів»). У
рамках стратегії маркетингових комунікацій необхідно врахувати
якнайбільше варіантів можливих «воротарів», на думку яких покладається
суспільство.

Рис. 1.4. Модель двоступеневого впливу рекламної інформації

Зарубіжні спеціалісти в групу «воротарів»-радників зараховують:

• пропонентів, тобто осіб, які безпосередньо пропонують вибір
специфічних товарів та послуг (учителі, лікарі, архітектори, інженери).
Вони, як правило, нав’язують іншим свій власний вибір як фахівці;

• власне радників, котрі не нав’язують свого вибору, але їхні
рекомендації як професіоналів та знавців багато важать для інших. Такими
радниками можуть бути торгові посередники;

• лідерів, яких намагаються наслідувати або завдяки їхньому соціальному
статусу (впливові особи, «зірки»), або тому, що бажають увійти до тієї
соціальної групи, яку ці лідери репрезентують;

• інституціональних суб’єктів впливу (органи державної та виконавчої
влади, асоціації споживачів). Вони здебільшого дають негативне
пропонування, тобто частіше відраджують від купівлі, ніж сприяють їй.

Ці та інші моделі комунікацій (інформаційної значущості, ефекту масової
комунікації, моделі знака та інші) допомогли встановити конкретний
механізм взаємодії між окремими учасниками маркетингової політики
комунікацій.

Особливе значення для процесу ефективних комунікацій має зрозуміння
кодування повідомлення (рекламного звернення) комунікантом та
декодування його адресатом (одержувачем). Необхідно, щоб система
задовольняла вимогу відповідності між формою та значенням (змістом)
повідомлення, яке має бути не тільки зрозумілим цільовій аудиторії, а й
піддаватися декодуванню саме так, як на це комунікатор (рекламодавець,
спонсор) і розраховував. Аудиторія має бути готовою до такого роду
декодування. А це означає, що кожна цільова аудиторія потребує своїх,
специфічних підходів для правильного сприйняття нею комунікативного
повідомлення.

Але не всі аудиторії підготовлені до сприйняття будь-яких рекламних
звернень. Це залежить від багатьох чинників, між іншим, і від рівня
соціального розшарування суспільства конкретної країни. Буває, що окремі
групи за своїм соціальним статусом відповідають вимогам комунікації, але
є занадто нечисленними. Якщо, наприклад, рівень життя більшості
населення впав нижче за межу малозабезпеченості, то нав’язливі заклики
відпочити в п’ятизіркових готелях південної Франції тільки дратуватимуть
пересічного громадянина і спричинятимуть негативну реакцію суспільства,
хоч окремі, сказати б, «суспільні одиниці» вільно можуть собі дозволити
і це, і набагато більше.

Маркетингові комунікації є складовою загальних масових комунікацій, але
мають певні специфічні риси:

• вони є інтегрованими (недарма спеціалісти користуються терміном
«integrated communication»). З метою вироблення чіткого, послідовного та
переконливого уявлення про себе та свої товари підприємство повинно
ретельно продумувати та координувати численні напрями комунікації —
реклами, прямого маркетингу, особистого продажу, стимулювання продажу,
паблік рилейшнз, виставок та ярмарків тощо. Підприємство має планувати
роль кожного засобу комунікації та його тривалість. Для проведення в
життя стратегії інтегрованих маркетингових комунікацій призначається
керівник служби маркетингових комунікацій, який несе повну
відповідальність за всі дії підприємства в цій галузі маркетингу.
Координується як внутрішня, так і зовнішня політика комунікацій
підприємства. Метод інтегрованих маркетингових комунікацій дає змогу
розробити єдину стратегію і тактику підприємства в цій галузі та
підвищити ефективність таких комунікацій. Отже, рекламні комунікації
доповнюються методами прямого маркетингу, персональним продажем, участю
у виставках, а все це має служити поліпшенню паблік рилейшнз, що
уможливлює всебічний та ефективний вплив на цільову аудиторію;

• вони мають цілеспрямований характер. До початку маркетингових
комунікацій необхідно провести позиціювання підприємства та його товарів
на ринках продажу товарів, тобто чітко визначити свою аудиторію, її
ставлення до товарів даного підприємства та його конкурентів, мотивацію
покупців. І тільки після цього можна спрямувати комунікативну діяльність
на чітко визначений сегмент ринку. У такий спосіб маркетингові
комунікації досягають цільової аудиторії;

• вони характеризуються повторюваністю повідомлень. Так, рекламне
звернення треба повторити багато разів, щоб цільова аудиторія побачила
(почула, прочитала) це повідомлення та відповідним чином відреагувала.
Для цього людина має натрапити на повідомлення не менше 3—8 разів.
Цільова аудиторія повинна пройти такі етапи пізнання інформації про
виробника та його продукцію, як незнання, ознайомлення, знання,
доброзичливе ставлення, розуміння переваги, переконання, купівля,
повторна купівля. На цих етапах вирішуються такі завдання маркетингових
комунікацій: по-перше, пред’явлення інформації про виробника та його
товари, по-друге, формування іміджу виробника та його товарів, тобто
формування сприятливого ставлення до них, по-третє, спонукування до дії—
купівлі та повторної купівлі.

Отже, модель сучасних маркетингових комунікацій складається з таких
елементів:

• відправник — це ініціатор маркетингових комунікацій, тобто сторона,
яка надсилає звернення іншій стороні. Це може бути виробник товару,
посередник, споживач, державна установа, місцева влада тощо. Особливістю
ролі відправника є те, що він оплачує всі витрати на комунікацію;

• кодування, тобто процес перетворення цілей маркетингових комунікацій
на символічну форму: писемну, музичну, образотворчу, знакову, змішану;

• звернення — це набір символів, які потрапляють за допомогою засобів
масової інформації до споживача в закодованому вигляді. Звернення можуть
бути у вигляді рекламного відеоролика, відеокліпа, телеслайда,
рекламного звернення в газеті та журналі, на радіо, а також у вигляді
лотереї чи гри;

• засоби інформації — це канали маркетингових комунікацій, тобто засоби
поширення комерційної (і некомерційної) інформації. Вони передають
звернення покупцеві або споживачеві. До них належать радіо, телебачення,
кіно, газети, журнали, Інтернет, факси тощо;

• розшифровування — це процес розкодування покупцем того, що хотів
повідомити відправник. У процесі розшифровування звернення одержувач
розтлумачує символи цього звернення і дістає певну інформацію.
Передумовою розшифровування є вимога

готовності цільової аудиторії до адекватного тлумачення цих сигналів і
до дії в напрямку, передбаченому відправником звернення;

• одержувач — це сторона, котра отримує звернення виробника товару
(посередника) та інформацію, яку воно містить. Одержувачі значно
різняться за особистісними, культурними, освітніми, сімейними,
соціальними та етнічними ознаками, що зумовлюють їхню реакцію на
отримане комунікативне повідомлення. Одержувачами можуть бути покупці,
споживачі або посередники та радники. Покупців чи споживачів у
маркетингових комунікаціях спеціалісти розподіляють у такий спосіб:
покупці даного виробника, покупці конкурентів, потенційні” покупці (вони
могли б купити, але поки цього не роблять із різних причин) та абсолютні
неспоживачі (вони не мають можливості купити товари виробника або їм
заважають якісь складні обставини). Розробляючи план маркетингових
комунікацій, виробник має оцінити, скільки буде коштувати залучення
нових покупців, утримання наявних, стимулювання торгової мережі. До
радників також необхідно довести інформацію виробника та вжити певних
заходів стимулювання, щоб заінтересувати їх у дальшому пропонуванні (або
навіть нав’язуванні) товарів виробника чи посередника;

• зворотна реакція — це порядок дій одержувача, спричинених контактом
одержувача зі зверненням виробника: купити — не купити, читати — не
читати, узяти участь — не брати участі, продивитись телерекламу —
вимкнути телевізор тощо. Фахівцям з маркетингової політики комунікацій
необхідно знати, що теорія виокремлює чотири основні причини, які
змушують потенційного покупця звернути увагу на інформаційне
повідомлення: по-перше, бажання отримати корисну інформацію (оскільки
інформація про торгову марку допомагає прийняти більш обґрунтоване
рішення щодо купівлі товару з цією маркою); по-друге, бажання отримати
інформацію, яка підтвердила б їхню власну думку (так званий підтвердний
перегляд реклами), та ухиляння від інформації, що суперечить їй (людина
не хоче відчувати психологічний дисонанс); по-третє, бажання отримати
стимулюючу інформацію (це може бути інформація про знижки в ціні, про
розиграш дорогих призів у лотереях та різних іграх); по-четверте, просте
бажання отримати цікаву інформацію. Важливими є також психологічні
підстави цих бажань: любителі кіно подумки ототожнюють себе із зірками
екрана, любителі подорожей шукають якихось додаткових відомостей про
місця, де вони побували, люди, котрі знайомі з якоюсь знаменитістю,
починають стежити за всім, що цієї знаменитості стосується.

Відбуваються ці процеси на різних рівнях свідомості. Перший рівень можна
назвати пасивним. Людина дістає інформацію тільки з тих джерел, які їй
доступні в повсякденному житті. На цьому рівні в людини немає гострої
потреби в інформації, але якась інформація все-таки потрапляє до неї.
Другий рівень — це рівень активного пошуку, коли людина сама шукає
інформації. Вона може з’ясовувати думку друзів або переглядати пресу,
котрої, як правило, раніше не читала, дивитися рекламні звернення, які
досі її не цікавили. На цьому рівні стають особливо бажаними
двоступеневі маркетингові комунікації, які передбачають використання
авторитетних осіб і зв’язок у відповідь;

• зв’язок у відповідь — це реакція на маркетингові комунікації, яку
покупець товару доводить до відома виробника у вигляді конкретних дій
(купівля) або комунікативних ставлень (бажання отримати детальнішу
інформацію про виробника, його товари, певні атрибути, ціну, а також
поліпшення ставлення потенційного споживана до товару виробника та, за
необхідності, до самого виробника);

• шуми — це завади на шляху передавання та розкодовування символів
послання. На виникнення таких завад та їхню силу впливають дві головні
змінні. Першою є сам стимул, тобто рекламне звернення. Його величина,
інтенсивність, інформативність, новизна, позиція і контекст (тут мається
на увазі місце в засобах інформації1) впливають на весь процес
сприйняття послання виробника. Друга змінна — це аудиторії. Вона
відображає індивідуальні особливості людей, які по-різному реагують на
те, що їм показують, мають різні смаки й часто зовсім різне розуміння
інформації.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020