Реферат на тему:

Оптова і роздрібна торгівля, конкурентна боротьба.

Зміст:

1. Планування розподілу товару: оптова та роздрібна торгівля.. 3

1.1. Оптова торгівля. Класифікація та функції……………………. 3

1.2. Роздрібна торгівля. Класифікація та функції………………… 10

1.3. Оптова і роздрібна торгівля як основні методи розподілу
товару……………………………………………………………. 16

2. Стратегія конкурентної боротьби: методичні підходи до оцінки
конкурентоспроможності товарів та фірм……………. 18

3 Список використаної літератури……………………………… 22

1. Планування розподілу товару: оптова та роздрібна торгівля.

1.1. Оптова торгівля є важливою ланкою, що забезпечує необхідну
інтенсивність і прискорення процесу товарного руху в умовах ринкових
відносин. Вона організовує рух товарів каналами розподілу, сприяє
синхронізації виробництва і споживання товарів.

Як невід’ємна ланкою єдиної системи товарообігу оптова торгівля потребує
вдосконалення. Саме тому одним із найважливіших довгострокових завдань
державної політики у сфері оптової торгівлі є її структурна перебудова,
що передбачає поширення таких форм її організації, які мають бути
максимально зорієнтовані на мале підприємництво.

Завданням державної політики у сфері оптової торгівлі є розвиток
конкурентного середовища і подолання монополізму на ринку оптової
торговельної діяльності, а також стимулювання роботи оптової ланки з
упровадження активних форм просування товарів українських виробників.

У ринковій системі господарювання змінюються і функції оптової торгівлі.

Вирізняють такі функції оптової торгівлі щодо постачальників товарів:

• концентрація комерційної діяльності;

• підтримка переходу прав власності на товар;

• інвестиційне забезпечення товарообігу;

• мінімізація комерційного ризику;

• маркетингове обслуговування.

Щодо оптових покупців (роздрібних підприємств, підприємців та ін.)
виокремлюють такі функції:

• оцінка потреб і попиту;

• перетворення виробничого асортименту в торговий;

• накопичення і зберігання товарних запасів;

• доставка товарів;

• кредитування роздрібних підприємств;

• інформаційне і консалтингове обслуговування. Удосконалення оптової
торгівлі надасть можливість не тільки створити умови для поглиблення
реформ у торгівлі, а й забезпечить стратегічну стабільність споживчого
ринку в цілому.

Класифікація оптових торговельних підприємств

Оптова торгівля — це велика мережа підприємств різних форм власності та
відомчої належності. Довгостроковою метою у політиці розвитку оптової
торгівлі в Україні є забезпечення ринкової розмаїтості оптових структур,
що надасть можливість наповнити споживчий ринок товарами, створить умови
для безперешкодного їхнього просування каналами розподілу, активізації
українських товаровиробників.

У ринкових умовах суттєво розширилися права оптових підприємств. Вони
самостійно визначають свою спеціалізацію, сферу і зону діяльності,
рівень автономності функціонування і функціональну орієнтацію.

Спеціалізовані на оптовій торгівлі підприємства з повним комплексом
закупівельно-збутових операцій (незалежні оптові торговці) повинні
становити основу системи оптових структур на споживчому ринку. Основним
їх завданням є створення в середній ланці товарообігу необхідних умов
для виходу на ринок переважно великих товаровиробників і роздрібних
торговців. Це можуть бути як спеціалізовані на окремих товарах, так і
універсальні оптові торговці. Вони можуть надавати різні види послуг.

Різновидами оптових підприємств із повним комплексом
закупівельно-збутових операцій є дистриб’ютори, дилери, посил-торговці.

Дистриб’ютор — це незалежний оптовий посередник, який здійснює
торговельні операції від свого імені і має право власності на товар.

Він спеціалізується на придбанні товарів у виробників за свій рахунок і
самостійно реалізує їх постійним клієнтам. За своєю спеціалізацією такий
посередник може виступати як:

а) дистриб’ютор товарів промислового призначення, який обслуговує
виробників;

б) дистриб’ютор, який продає товари роздрібним торговцям. Основні
функції дистриб’ютора:

• вивчення ринку, формування клієнтури;

• укладення договорів як із продавцями, так і з покупцями;

• зберігання товарів у власних чи орендованих складських приміщеннях,
звільняючи постачальників і замовників від необхідності утримувати
складські запаси;

• самостійне встановлення цін на товари, організація їх збуту;

• надання консультаційно-інформаційних послуг, організація реклами і
сервісу.

Дилер — це посередник, який здійснює перепродаж товарів від свого імені
та за свій рахунок.

Він може бути юридичною чи фізичною особою. Як незалежний підприємець,
дилер найчастіше має справу з купівлею транспортних засобів, котрі він
придбає за свій рахунок, але при цьому користується торговим знаком чи
комерційним найменуванням фірми-виробника. Дилер, як правило, продає
товари кінцевим споживачам.

Основними функціями дилера є:

• укладення договору з фірмою-виробником;

• торгівля транспортними засобами або іншими товарами, виробленими
однією фірмою, іноді й товарами конкурентів;

• надання інформації про ринок, ціни;

• організація реклами;

• проведення гарантійного, післягарантійного сервісу реалізованих
товарів.

Дилерський дохід створюється за рахунок різниці між закупівельною ціною
товару і ціною його продажу.

Посилторговець — це оптовик-посередник, який займається реалізацією
товарів, розсилаючи каталоги потенційним покупцям.

Для виконання своїх функцій посередник повинен мати ефективний вид
транспорту.

Використовуючи каталоги, посилторговець допомагає промисловим і
роздрібним підприємствам, споживачам мати інформацію про товарний
асортимент. Одержавши замовлення від покупця, оптовик висилає
скомплектовану партію товарів поштою, автомашиною чи іншим видом
транспорту.

Посередницькі оптові структури можуть виступати як підприємства-агенти,
підприємства-брокери, комісіонери, консигнатори та ін. Діють вони за
дорученням клієнта й в основному за його рахунок, не мають права
власності на товари, що реалізують.

Агент — це особа, яка діє від імені та в інтересах виробника чи покупця
(споживача). Агент не бере на себе право власності на товари. Основна
його функція — сприяння процесу купівлі-продажу.

Розрізняють такі типи агентів:

• агенти виробників — представляють інтереси двох або кількох виробників
товарів;

• повноважні агенти зі збуту (збутові агенти) — отримують право на збут
і відповідають за маркетинг усієї продукції виробників; виконують
функції відділу збуту, але не входять у структуру фірми-виробника; вони
взаємодіють з виробником на договірних умовах;

• агенти із закупівлі — найчастіше займаються добиранням необхідного
товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

Принципал — це особа, від імені і на користь якої діє агент. Принципалом
може бути: власник товару, який доручає агенту продати товар; покупець
(споживач) товару, який доручає агенту купити необхідну продукцію.

Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір
(угода), укладений між принципалом і агентом. Агент зобов’язується від
імені принципала продати (чи купити) товар. Ціна, розмір агентської
винагороди та інші умови зазначаються у договорі. Перевагою використання
агента є те, що він дає можливість підприємству збільшувати обсяг збуту
продукції, допомагає виводити нові товари на вже існуючі та нові
географічні ринки, формувати широкі контакти з покупцями.

Брокер — це посередник при укладенні угод, який спеціалізується на
певних видах товарів, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримує
від них винагороду. Діяльність брокерів пов’язана з організацією
брокерських контор, бірж.

Брокерська контора — це юридична особа, що займається посередництвом на
біржі. Залежно від організаційно-правового статусу брокерська фірма може
бути створена як приватне чи колективне підприємство, структурний
підрозділ підприємства. Брокерські контори відкриваються членами біржі,
розрізняються між собою спеціалізацією. Вони можуть бути створені двома
способами: на основі придбання акцій біржі чи шляхом купівлі
брокерського місця.

Комісіонер — це посередник, який за встановлену винагороду (комісію)
укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені.

Правовою основою регулювання відносин між комісіонером і комітентом є
договір комісії. Комітент — сторона договору комісії, яка дає доручення
комісіонеру на здійснення за винагороду однієї чи кількох угод від імені
комісіонера, але за свій рахунок.

Комісіонер одержує від комітента (фізичної чи юридичної особи) товар у
тимчасове фізичне володіння. Встановлюється продажна ціна за
домовленістю і за згодою комітента. Після реалізації продукції
віднімають з виторгу комісійні та витрати, пов’язані зі збутом, а
залишок суми передається комітентові.

Консигнатор — це посередник, який продає товар зі свого складу за
дорученням консигнанта на підставі консигнаційного договору чи угоди.

Консигнант — це юридична або фізична особа, яка дає доручення про
реалізацію продукції зі складських приміщень консигнатора.

Особливості діяльності консигнатора:

• є власником складських приміщень і водночас оптовиком-посередником;

• бере в консигнанта товари під відповідальне зберігання з метою їх
подальшої реалізації (як правило, оптом);

• переважно діє у сфері відносин між консигнантом і роздрібними
торговцями.

Комівояжер — це збутовий посередник, який за дорученням підприємства не
тільки продає, а й доставляє товар покупцю. Особливості діяльності
комівояжера:

• організація продажу товарів, як правило, вдома в покупців, здійснення
після продажного обслуговування;

• роз’їзний характер роботи, формування особистих контактів із
клієнтами, постійний пошук нових споживачів;

• наявність у комівояжера зразків товарів, рекламних проспектів для
показу продукції і надання інформації про неї.

Як представники торгових фірм комівояжери забезпечують досить ефективну
рекламу товарів, сприяють зміцненню каналів збуту, створюють зручні
умови для споживачів при покупці продукції з метою мінімізації витрат
часу. Вони мають справу з обмеженим асортиментом товарів першої
необхідності й нетривалого зберігання.

Організатори оптового обороту — оптові ярмарки, товарні біржі, аукціони,
оптові продовольчі ринки. Вони є важливим елементом оптової
інфраструктури, і головне їх завдання — створення умов для організації
оптової торгівлі. Втім, вони не виступають як суб’єкти оптової
торговельної діяльності.

Оптові продовольчі ринки — це місце купівлі-продажу конкурентоспроможної
сільськогосподарської сировини і продовольства оптовими і роздрібними
торговими підприємствами і приватними особами. Оптовий продовольчий
ринок має власне складське господарство на відміну від оптового ярмарку
і товарної біржі.

Дрібнооптові магазини-склади — це різновид оптового ринку. Вони
орієнтовані переважно на дрібних покупців — роздрібних торговців,
власників наметів, ларків, невеликих магазинів. Дрібнооптові
магазини-склади за кордоном (США, Франція, Німеччина, Італія) дуже
поширені і називаються «кэш энд керри» — у перекладі «плати і відвозь».
Вони з’явилися вперше в 30-ті роки, і мережа їх розвивається донині.

1.2. Кінцевою ланкою, що завершує процес просування товарів від
виробника до споживача, є роздрібна торгівля — діяльність суб’єктів
товарного ринку з продажу товарів і надання додаткових послуг
безпосередньо населенню. У роздрібній торгівлі товари переходять зі
сфери обігу у сферу споживання, тобто стають власністю покупця.

В Україні продаж товарів населенню в основному здійснюють підприємства
роздрібної торгівлі — власники об’єктів роздрібної торгівлі (магазинів
самообслуговування, гастрономів, павільйонів, кіосків та ін.).
Роздрібною торгівлею також займаються промислові й оптові підприємства
через мережу власних фірмових магазинів та інші пункти продажу товарів,
роздрібні ринки, підприємства громадського харчування, підприємців та
інші суб’єкти господарювання різних форм власності.

Роздрібна торговельна мережа становить основу інфраструктури товарного
ринку і являє собою сукупність торговельних та інших підприємств,
підприємців — власників об’єктів роздрібної торгівлі.

Роздрібну торговельну мережу класифікують за такими ознаками:

• вид та особливості будівлі;

• форма обслуговування покупців;

• тип будівлі й особливості її планування.

За видами та особливостями будівлі роздрібна торговельна мережа
поділяється на магазини, магазини-склади, павільйони, палатки, пересувні
магазини тощо.

Приблизно 80 % мережі роздрібної торгівлі припадає на магазини. Вони
мають приміщення та обладнання, які потрібні для виконання різноманітних
торговельно-технологічних операцій, зазвичай розташовані в капітальних
будівлях.

Магазини-склади здійснюють торгівлю будівельними матеріалами, паливом,
продовольчими товарами та ін. Вони мають пристосовані майданчики, навіси
та складські приміщення, а також приміщення для товарних зразків та
оформлення продажу товарів.

Павільйони, палатки, ларки, кіоски — це спорудження легкої конструкції,
що належать до дрібнороздрібної торговельної мережі. На відміну від
магазинів вони пропонують вузький асортимент товарів та менше зручностей
для обслуговування покупців.

Пересувні магазини використовують при обслуговуванні жителів невеликих
населених пунктів та працівників сільського господарства.

За формами обслуговування розрізняють магазини самообслуговування і
магазини, що використовують традиційний метод торгівлі (через прилавок
за зразками, каталогами та ін.).

За типом будівлі й особливостями об’ємно — планувального рішення
магазини поділяються на окремо стоячі, вбудовано-прибудовані й
торговельні комплекси, а також одноповерхові, багатоповерхові, з
підвальними приміщеннями або без них.

Функції магазинів:

Завершуючи комплексний торговельно-технологічний процес товарообігу,
магазини виконують ряд торговельних (комерційних) і технологічних
функцій.

Основні торговельні функції магазинів такі:

• вивчення попиту населення на товари;

• упорядкування заявок на завезення товарів;

• формування асортименту товарів;

• реклама товарів і додаткових послуг;

• продаж товарів.

До основних технологічних функцій магазинів зараховують:

• приймання товарів, що надійшли в магазин, за кількістю та якістю;

• забезпечення зберігання товарів;

• виконання операцій, пов’язаних з виробничою доробкою товару
(фасування, упаковування та ін.);

• переміщення товарів всередині магазину, розміщення і викладка товарів
у торговельному залі.

Крім того, магазини виконують функції, пов’язані з наданням додаткових
послуг покупцям (попереднє приймання замовлень на товари, доставка
товарів додому тощо).

Обсяг і характер виконуваних магазином функцій залежать від його типу і
розміру, господарської самостійності, технічної оснащеності, місця
розташування та інших чинників. Наприклад, магазин, що є юридичною
особою, крім перелічених функцій виконує також функції з оптової
закупівлі товарів і розрахунків за них, здійснює управління і
господарське обслуговування підпорядкованих йому торгових одиниць. Він,
як правило, має більше можливостей для надання широкого кола додаткових
послуг.

Класифікація магазинів:

Розглянемо основні різновиди магазинів за окремими класифікаційними
ознаками, покладеними в основу сучасних принципів організації роздрібної
торговельної мережі:

За основним контингентом покупців магазини поділяються на такі групи:

• магазини, що обслуговують міських жителів;

• магазини, що обслуговують сільських жителів.

Варто звернути увагу на те, що значну частину покупок сільські жителі
роблять у містах, де забезпечено більш різноманітний асортимент товарів
і створено кращі умови для їх придбання.

За характером розміщення на території населеного пункту магазини
поділяються на такі групи:

• магазини, що розміщені безпосередньо в житловій забудові;

• магазини, що розміщені в місцях загальноміського значення.

Характер розміщення магазину визначається різноманітними чинниками. Так,
магазини першої групи покликані задовольняти найбільш масові та постійні
потреби в товарах (основні групи продовольчих товарів, господарські,
галантерейно-парфумерні, інші групи непродовольчих товарів повсякденного
попиту). Головним чинником при їх розміщенні є радіус пішохідної
доступності (у межах 500 м).

Магазини другої групи покликані задовольняти періодичні й епізодичні
потреби покупців. Тут основними чинниками є широта запропонованого
вибору і забезпечення транспортної доступності.

За формами товарної спеціалізації магазини поділяються на такі групи:

• універсальні;

• комбіновані;

• спеціалізовані;

• вузькоспеціалізовані;

• змішані.

Універсальні магазини реалізують, як правило, усі основні групи
продовольчих і непродовольчих товарів. Вони є найбільш зручними для
покупців, тому що забезпечують комплексне задоволення їхнього попиту.

Комбіновані магазини реалізують товари двох-трьох груп, об’єднаних
спільністю їх споживання (м’ясо — риба — овочі, трикотаж — галантерея,
галантерея — парфумерія).

Спеціалізовані магазини реалізують, як правило, одну групу товарів (з
продажу одягу, взуття, хлібобулочних виробів, рибних товарів та ін.). Це
пов’язано з тим, що, обмежуючи свою діяльність певним сегментом
споживчого ринку, торговельне підприємство може забезпечити високий
рівень задоволення попиту на окремі товари, запропонувати широку
номенклатуру додаткових послуг.

Вузькоспеціалізовані магазини реалізують товари однієї товарної
підгрупи, наприклад, з продажу жіночого взуття, інструментів, чоловічих
сорочок, електроосвітлювальних приладів та ін.

Змішані магазини реалізують товари різних груп, не пов’язаних між собою.
На відміну від універсальних магазинів вони пропонують обмежену
номенклатуру груп продовольчих і непродовольчих товарів.

За вагомістю товарів, що реалізуються різними методами, магазини
поділяються на такі групи:

• магазини з індивідуальним обслуговуванням покупців;

• магазини, що реалізують товари методом самообслуговування;

• магазини, що реалізують товари за зразками і каталогами.

За ціновими рівнями реалізованих товарів магазини поділяються на такі
групи:

• елітні магазини з найвищим рівнем цін;

• магазини з середнім рівнем цін;

• магазини з низьким рівнем цін.

Ця відносно нова для нашої практики система класифікації є результатом
поглиблення диференціації доходів населення після переходу до ринкової
економіки.

За розмірами торговельної площі магазини поділяють на такі групи:
дрібні, середні, великі, дуже великі.

До дрібних магазинів у містах зараховують магазини з торговельною площею
до 250 кв. м, у сільській місцевості — до 100 кв. м.

До середніх магазинів у містах зараховують магазини з торговельною
площею 251-1000 кв. м, у сільській місцевості — 101-400 кв. м. Такі
магазини розміщуються у пристосованих приміщеннях або у спеціально
збудованих будівлях. На такій торговельній площі можуть бути
організовані універсальні продовольчі, комбіновані, спеціалізовані та
вузькоспеціалізовані магазини.

До великих магазинів у містах зараховують магазини з торговельною площею
1001-3500 кв. м, у сільській місцевості —

401-1000 кв. м. Така торговельна площа дає змогу створювати магазини
комплексного попиту й універсальні продовольчі та непродовольчі
магазини.

До дуже великих магазинів у містах зараховують магазини з торговельною
площею понад 3500 кв. м, у сільській місцевості — до 1000 кв. м. Це, як
правило, непродовольчі магазини.

За категоріями магазини в Україні поділяються на «люкс», «вища»,
«перша», «друга», «без категорії». Присвоєння категорії здійснюється
місцевими державними адміністраціями шляхом атестації об’єктів
роздрібної торгівлі на основі комплексу показників, які характеризують:

• місцезнаходження будівлі та стан прилеглої території;

• вид, тип та особливості будівлі;

• комфортність, технічну оснащеність, внутрішній і зовнішній дизайн
приміщень;

• логічність і функціональну організацію торговельного процесу;

• методи обслуговування;

• кваліфікацію персоналу;

• якість обслуговування.

1.3. Оптова і роздрібна торгівля як основні методи розподілу товару.

Серед учасників каналів розподілу важливе місце займають роздрібна і
оптова торгівля.

Роздрібна торгівля — будь-яка діяльність по продажу товарів або послуг
безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого нeкoмepційнoгo
використання. Форми роздрібної торгівлі розрізняються:

залежно від ступеня «прив’язки» до стаціонарного приміщення (торгівля
через роздрібні магазини, позамaгaзиннa торгівля);

залежно від широти і глибини пропонованого асортименту
(вузькоспеціалізовані, універсальні магазини);

залежно від розмірів роздрібного магазина (великі, середні, дрібні);

залежно від політики цін (торгуючі за звичайними цінами, за пониженими
цінами);

залежно від ступеня концентрації магазинів (розташовані в центральному
діловому районі, торгові центри мікрорайонів) і т.п.

Роздрібним торговцям доводиться ухвалювати рішення по наступних
напрямах:

пов’язані з цільовим ринком (вибір категорії споживачів, для яких уміння
і ресурси є схожим більше всього);

пов’язані з товарним асортиментом і комплексом послуг (вибір товарного
асортименту, комплексу послуг, атмосфери торгової точки);

пов’язані з торговим персоналом (професійні навики, організація роботи);

пов’язані з фізичним переміщенням товару в магазині (транспортування,
зберігання, штрихові коди);

пов’язані з цінами (вибір рівня цін, цінового іміджу).

Оптова торгівля — будь-яка діяльність по продажу товарів або послуг тим,
хто набуває їх з метою перепродажу або професійного використання.
Суб’єкти оптової торгівлі можуть бути класифіковані таким чином:

по ступеню самостійності (розподільні органи виробника, незалежні
оптовики);

по характеру переходу прав власності на партії товару (підприємства
оптової торгівлі, що набувають товару у власність, і партнери по збуту);

по об’єму надаваємих послуг, (з повним циклом обслуговування, включаючи
зберігання, кредитування, доставку і т.д., і з обмеженим циклом
обслуговування);

по специфіці асортименту (оптовики змішаного асортименту і
вузькоспеціалізовані оптовики).

Рішення оптового торговця ухвалюються по наступних напрямах:

Визначення цільового ринку з урахуванням масштабів закупівель, типів
оптових покупців і ін.

Формування торгового асортименту, відповідного по глибині і ширині
вимогам роздрібних торговців.

Ціноутворення, направлене на залучення клієнтів.

Просування, пов’язане з персональними продажами, підтримкою ділових
відносин.

Організація фізичних потоків товарів (прийом і обробка замовлень,
складування, формування транспортних замовлень, транспортування).

Поняття «Групова торгівля» включає з себе всі форми співпраці між
роздрібною і оптовою торгівлею, при яких об’єднання відбувається.

2. Стратегія конкурентної боротьби: методичні підходи до оцінки
конкурентоспроможності товарів та фірм.

Конкурентоспроможність товару – це сукупність характеристик, що
відрізняють його від товарів-аналогів за ступенем задоволення конкретних
потреб індивідуального споживача, а також за рівнем витрат на його
купівлю та подальше використання.

Розглянемо складові конкурентоспроможності товару (рис.2.1.):

Рис. 2.1. Складові конкурентоспроможності товарів

Конкурентоспроможність товару має ряд особливих властивостей:

визначається тільки у порівнянні з товарами конкурентів;

визначається тільки тими властивостями, які становлять помітну
зацікавленість для споживачів;

особлива увага приділяється зниженню ціни споживання;

оцінка рівня конкурентоспроможності передбачає порівняння як однорідних,
так і не однорідних товарів;

як ринкова категорія має динамічний та змінний характер.

Складові конкурентоспроможності товарів

Конкурентоспроможність товару має ряд особливих властивостей:

визначається тільки у порівнянні з товарами конкурентів;

визначається тільки тими властивостями, які становлять помітну
зацікавленість для споживачів;

особлива увага приділяється зниженню ціни споживання;

оцінка рівня конкурентоспроможності передбачає порівняння як однорідних,
так і не однорідних товарів;

як ринкова категорія має динамічний та змінний характер.

Методи оцінки конкурентоспроможності товару.

Забезпечення конкурентоспроможності продукції на необхідному рівні
обумовлює необхідність її кількісної оцінки. При оцінюванні
конкурентоспроможності товару можна використовувати різні методи.

1. Метод порівняння з базовим зразком.

Залежно від мети оцінки конкурентоспроможності товару, як зразок для
порівняння може бути аналогічний товар, який пропонується:

а) кращою іноземною чи вітчизняною фірмою;

б) запропонований експертною групою як »еталон»;

в) на основі дослідження покупців.

2. Метод експертної оцінки.

Даний метод заснований на використанні здатності кваліфікований
фахівців-вчених та практиків досить точно визначити перспективи розвитку
попиту споживачів та ринкової кон’юнктури. Використання методу
експертних оцінок потребує вирішення таких завдань:

Формування експертної групи.

Організація роботи експертів.

Обробка результатів експертної оцінки.

3. Метод семантичного диференціалу.

Метод застосовується таким чином. Опитувані покупці, які тестувалися за
біполярною шкалою, дають оцінку товару. Вони оцінюють характеристику
товару-конкурента. Розрахунок середніх значень по всіх опитаних дає
можливість побудувати загальний »профіль полярності» товару за
показниками конкурентоспроможності.

4. Метод відповідності споживчим вимогам.

Для цього застосовуються показники, які мають лише два значення 1 або 0.
Якщо товар відповідає певним вимогам, наприклад, напрямкам моди, цей
показник дорівнює 1, якщо ні – 0. Розраховується груповий показник усієї
сукупності параметрів за формулою:

Ік = ( Qі,

де Qi – і-тий показник конкурентоспроможності; n – кількість показників,
що оцінюються.

Показники, що негативно впливають на рівень конкурентоспроможності
товару, віднімаються.

5. Змішаний метод.

Даний метод заснований на одночасному застосуванні декількох методів
(наприклад, методу порівняння з базовим зразком і методу експертної
оцінки).

Змішаний метод суттєво підвищує точність оцінки конкурентоспроможності
товару, але значно ускладнює процес оцінювання.

Основними факторами підтримання та підвищення конкурентоспроможності
товарів є:

Зниження ціни споживання.

Мінімізація термінів постачання товарів.

Підвищення рівня після продажного обслуговування.

Іншим напрямком вдосконалення конкурентоспроможності є створення
відповідної законодавчої бази: мова йде про захист споживачів,
стандартизацію і сертифікацію, стимулювання конкурентоспроможності
товарів, управління конкурентоспроможністю та створення служб
конкурентоспроможності на професійній основі.

Таким чином, держава повинна проводити політику щодо управління
конкурентоспроможністю товарів, яка б забезпечувала економічну
зацікавленість виробничих та торговельних підприємств у виробництві та
продажу конкурентоспроможної продукції.

3. Список використаної літератури:

Осипова Л. В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности: Учеб. для
вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 623 с.

Памбухчиянц В. К. Организация, технология и проектирование торговых
предприятий: Учебник. — 2-е изд. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1998. — 320 с.

Панкратов Ф. Г., Серегина Т. К. Коммерческая деятельность: Учебник. —
М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000. — 580 с.

Сергеев В. И. Менеджмент в бизнес-логистике. — М.: Информ.-издат. дом
«ФИЛИНЪ», 1997. — 772 с.

Ибрагимов Л. А. Инфраструктура товарного рынка. — М.: ПРИОР, 2001. — 256
с.

Леви М., Вейте Б. А. Основы розничной торговли / Пер. с англ.; Под ред.
Ю. Н. Каптуревского. — СПб.: Питер, 1999. — 448 с.

Консалтинговая компания WCCP (World Class Commercial Program) «Бизнес
тренинг 2006г.

PAGE

PAGE 2

Конкурентоспроможність товарів

Цінові показники

Ринкові показники

Показники якості

1. Витрати на придбання товару:

1.1. Ціна товару

1.2. Витрати на транспортування

1.3. Витрати на передпродажне обслуговування

2. Витрати на експлуатацію

2.1. Витрати на зап. частини

2.2. Витрати на ремонт

2.3. Витрати на після продажне обслуговування

1. Функціональні

2. Надійність

3. Ергономічність

4. Естетичні

5. Гігієнічні

1. Рівень потреби у товарі

2. Ступінь ринкової новизни

3. Імідж фірми

Похожие записи