Реферат на тему:

Нормативно-правова база маркетингової діяльності

в західноєвропейських країнах

Процес регулювання рекламної діяльності в Україні постійно
розширюється. Однак існує ще чимало проблем, які вимагають подальших
розробок з питань регулювання українських маркетингових комунікацій в
цілому. В цьому зв’язку видається доцільним дослідження досвіду
регулювання маркетингових комунікацій, зокрема реклами і стимулювання
збуту, в деяких країнах – членах Європейського союзу. Його творче
переосмислення і гнучке використання сприятиме розвитку процесу
формування маркетингової комунікаційної політики в Україні.

Для чого потрібен контроль Жителі країн Західної Європи загалом
схвалюють рекламу та характер її просування, тобто в цілому визнають
необхідність такої діяльності за однієї лише умови – постійного контролю
за її правдивістю. Ось чому ефективність і, внаслідок цього, цінність
реклами як економічного інструменту прямо співвідносяться з її
становленням в очах споживача. Для позитивного сприйняття останнім її
інформуючої повноти і логічної переконливості реклама має вирізнятися
високим рівнем його довіри і впевненості. Обдурені рекламою споживачі
відвернуться від неї, надалі не послуговуватимуться об’єктом її уваги,
не купуватимуть те, що пропонується там, куди запрошуються. Це добре
розуміють усі – від рекламодавців до служб рекламних агенцій та засобів
масової інформації. Довготривалі інтереси всіх у комунікаційній галузі
саме і полягають у тому, щоб забезпечити захист свободи рекламної мови
шляхом підтримки її чесності та непідкупності. Та попри те, що реклама в
цілому схвалена суспільством, все ж трапляються окремі випадки, коли
вона розглядається як небажана. Особливо та реклама, яка навмисне
фальсифікує факти або твердження, стимулює негайний контроль. Несхвальне
ставлення до реклами з боку громадськості започатковується з різних
причин. Дехто звинувачує її в зображенні надто стереотипного іміджу
сімейного життя, інші вказують на те, що реклама нібито силоміць
«нав’язує» людям бажання купувати зовсім не ті речі, які їм потрібні.
Деякі верстви суспільства, особливо ж діти, потребують спеціального
захисту від окремих, в основі своїй безапеляційних рекламних тверджень.
Саме з цих та деяких інших причин в розвинених суспільствах упродовж ХХ
століття розширювався діапазон контролю за сферою комунікаційної
діяльності, зловживання в якій призвели до накопичення різних
законодавчих нормативних актів, до кількісного зростання розмаїтих
регулюючих організацій.

Форми регулювання і контролю Всюди в Європі маркетингові комунікації
стали предметом певних обмежень. Деякі з них закріплені в різних
законодавчих нормативних актах, інші встановлюються самою комунікаційною
індустрією. Ступінь таких обмежень в різних країнах різний. Цілком
зрозуміло, що законодавчі норми встановлюються і контролюються державою.
Саморегулювання ж означає, що встановлює правила і стежить за їх
дотриманням сама комунікаційна індустрія. Такі правила розробляються у
відповідності із законодавчими нормами та доповнюють їх. Ті чи інші
зміни в законах обумовлюють відповідні зміни в добровільних самоврядних
обмеженнях.

Правове регулювання і контроль в країнах Європейського союзу Головна
перевага юридичного контролю полягає в його універсальній застосовності
– вимоги законів поширюються на всі сфери життя і мають силу виняткової
неупередженості до всього. А саме цього не можна досягти через систему
саморегулювання. Будь-які правові обмеження викликаються, зрозуміло,
несправедливим або неетичним комунікаційним впливом на суспільство, яке
через послуговування законами зобов’язане вдаватись до необхідного
захисту. Чи можна у цьому зв’язку покладатися тільки на саморегулювання?
Малоймовірно, щоб якась із галузей економіки виявилась достатньо здатною
запобігти великому масштабу зловживань. З іншого боку, нерідко законним
вимогам і нормам ставиться в докір те, що вони пригнічують ініціативу,
забирають час і сили, що вони надто жорсткі, в багатьох випадках
неефективні та ще й дорогі. Маркетингові комунікації в країнах – членах
Європейського союзу (ЄС) контролюються внутрішніми законами,
національними саморегулюючими організаціями, а також законодавством ЄС,
в основу якого покладено засади допоміжності та пропорційності. Це
означає, що, по-перше, рішення мають прийматися на найнижчому рівні, бо
саме таким чином досягаються ефективні результати, і по-друге, будь-яка
дія з боку ЄС не повинна виходити за межі необхідного. Законодавство
Європейського союзу представлено у двох формах – директиви і
розпорядження. Як відзначається у статті 189 Договору Європейського
комітету, «директива повинна бути зобов’язуючою що до результату, який
має бути досягнутий кожною державою – членом ЄС, куди вона адресована,
але повинна залишати національній владі вибір форми і методів». Державам
– членам ЄС надається термін, як правило, два роки, протягом якого
очікується результат. Європейський суд розширив важливість директив
настільки, що за певних обставин окремі особи можуть претендувати на
компенсації за їх невиконання. В цій же статті Договору також
вказується, що «розпорядження повинно мати загальне застосування, бути
зобов’язуючим у повному обсязі і таким, що прямо застосовується у всіх
країнах – членах ЄС». На відміну від директиви, розпорядженням
накладаються прямі правові зобов’язання всюди в країнах ЄС.
Розпорядження здебільшого складають тоді, коли необхідно мати загальні
європейські правила, до того ж з технічних, звичайно, питань. Системи
саморегулювання в країнах ЄС Саморегулювання в Європі працює на базі
національних систем і національних кодексів. Впадає в око схожість
останніх, чим вони зобов’язані привабливості ідей Кодексів маркетингової
практики (the Codes of Marketing Practice), які були розроблені
Міжнародною торговою палатою (the International Chamber of Commerce).
Координуючим органом виступає Європейський Альянс з стандартів в галузі
реклами (the European Advertising Standards Alliance – EASA). В 1998
році Альянс об’єднував 25 установ саморегулювання реклами у 22 країнах
(Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія,
Італія, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Німеччина, Південна
Африка, Португалія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Фінляндія, Франція,
Чехія, Швеція, Швейцарія; Нова Зеландія і Південна Африка – як
асоційовані члени). Зусиллями Альянсу було розвинуто систему, коли
споживачі можуть подати письмову скаргу стосовно порушень у
транскордонній рекламі або в стимулюванні збуту до національних органів
рекламного саморегулювання. Якщо скарга виявляється транскордонною, то
вона передається до відповідного органу саморегулювання в країні
походження засобу комунікації, в якому реклама з’явилася. Потім вона
перевіряється на відповідність правилам, встановленим у кодексі
рекламної практики або практики стимулювання збуту країни, про яку
йдеться. Необхідність захисту споживача та високі етичні стандарти
визнані комунікаційною галуззю всіх тих країн Західної Європи, де саме
галузь бере активну участь в її власному регулюванні. Такий процес
дістав назву саморегулювання і має вияв у розмаїтті форм у різних
країнах, за єдиної лише умови, що його основоположний принцип – скрізь і
завжди однаковий: реклама повинна бути законною, порядною, чесною і
правдивою, зробленою з почуттям соціальної відповідальності перед
споживачем і суспільством в цілому та з належною повагою до правил
справедливої конкуренції. Це досягається через чітке дотримання правил і
засад найкращої практики, за якими комунікаційна, зокрема рекламна,
галузь добровільно погоджується бути обмеженою. Правила, що їх
застосовує організація з саморегулювання, підпорядковані головній меті і
запроваджені самою галуззю. Головна ж мета полягає в забезпеченні
високих стандартів в рекламі, щоб таким чином підтримати довіру та
впевненість споживача на користь всіх учасників процесу. Саморегулювання
в комунікаційній індустрії – явище не нове: у деяких європейських
країнах воно існує понад півстоліття. 1937 року Міжнародна торгова
палата вперше опублікувала Міжнародний кодекс рекламної практики. Цей
документ регулярно оновлюється і забезпечує основу для всіх інших
кодексів, що нині застосовуються в країнах Європи. На перший погляд,
термін саморегулювання означає добровільне самообмеження індивідуального
рекламодавця або агенції. Насправді ж відповідно спроектовані і добре
керовані системи саморегулювання забезпечують швидкість, гнучкість,
динамізм, застосування недорогих та ефективних засобів, що в комплексі
сприяє відповідальній більшості галузі обмежувати дії безвідповідальної
меншості заради доброї репутації реклами. Система саморегулювання, як
правило, включає два основних елементи:

кодекс практики або пакет спрямовуючих принципів, які регулюють зміст
реклами та засновані на передумові, що вся реклама повинна бути
законною, порядною, чесною і правдивою;

процес затвердження, перегляду і застосування кодексу або принципів:
система повинна бути справедливою; орган, що відповідає за практичне
застосування кодексу, має бути незалежним в галузі і відповідати за
первісне затвердження та наступний перегляд кодексу.

Саморегулювання реклами набуває різноманітних форм у різних країнах, але
в цілому всі вони зводяться до незалежного визначення організації
саморегулювання, тобто такого, що не підлягає втручанню уряду та
спеціально зацікавлених груп. Отже, цей незалежний орган самостійно
приймає рішення, оскільки:

заснований і фінансується рекламною галуззю;

несе практичну відповідальність за регулювання реклами;

має повноваження ретельно стежити за дотриманням його рішень, тобто
морально і практично підтримувати рекламну галузь;

такий орган може розраховувати на суттєву підтримку з боку рекламної
галузі для забезпечення власного авторитету;

для нього над усе – справедливість;

розглядає скарги споживачів безкоштовно;

процес розробки і затвердження рішень є прозорим.

Характеризують систему саморегулювання:

Кодекс саморегулювання або Принципи (це правила або принципи
регулювання змісту реклами);

орган, що розробляє кодекси;

орган, який інтерпретує та застосовує норми та кодекси практично;

орган, що розглядає скарги;

Постійний секретаріат;

грошовий фонд;

санкції.

Саморегулювання і закон Загальновизнано, що саморегулювання працює краще
в межах державного закону – визначає загальні засади і діє як
«довготривале припинення» у невдалих випадках. У вирішенні питань
стосовно змісту реклами, особливо ж щодо так званих важливих дрібниць,
які мають велике значення для споживача, саморегулювання має переваги у
швидкості, гнучкості і дешевизні, в чому з ним не може зрівнятися
грунтовне законодавство. Закон і саморегулювання доповнюють одне одного,
отриманого таким чином результату ніколи не досягти за умов застосування
кожного з них окремо. Кількість законів, спрямованих на захист
споживачів, помітно зросла з часу появи перших кодексів. Кодекси і
система саморегулювання підтримують закони для посилення їх
ефективності, оскільки ринковий простір розширюється, а ринкове оточення
ускладнюється. З самого початку кодекси і система саморегулювання
розроблялися як доповнення до юридичних норм і визнавалися додатком до
них. В окремих випадках саморегулювальній системі надається перевага у
вирішення навіть досить складних справ, оскільки правова система надто
громіздка, щоб бути ефективною. Стосується це передусім позовів щодо
питань смаку і пристойності. З іншого боку, законодавство захисту прав
споживача значно ширше, ніж могло би трактуватися через систему
саморегулювання, і потребує участі багатьох структур високого рівня –
департаментів, агентств, служб. На відміну від закону, саморегулювання
кладе тягар перевірки на діячів з просування, а не на позивачів. Кодекси
зазвичай також можуть інтерпретуватись залежно від їх сутності, а не
лише від форми, яка вказує, що просування має чітко дотримуватися змісту
і мети кодексу. Практика європейських країн: Великобританія У
Великобританії діє понад 150 законодавчих актів, наказів і розпоряджень,
спрямованих на регулювання маркетингових комунікацій. Реклама. Практика
реклами та просування в цілому перебувають тут під впливом законів
такого спрямування:

закони, що торкаються будь-якого виду фахової діяльності, такі,
скажімо, як закон про контракт і авторське право;

деякі закони, що вважаються специфічно рекламними, – ті, що регулюють
рекламу теле- і радіомовлення;

закони щодо певних аспектів у торгівлі – на зразок таких, як
публікування інформації, розкриття продуктових складових на упаковці
тощо;

закони, що мають спеціальну мету – скажімо, контроль у сфері ігрового
бізнесу, простежування грошових позикових операцій – і в яких детально
розроблені положення стосовно будь-якої комунікації.

У всіх випадках закони Великобританії мають значні розбіжності із
законодавчими напрацюваннями інших країн. Британський закон може
започатковуватися рішеннями судів багато років (іноді століть) потому і
набувати статусу прецедентного закону («case law»). Він також може
відтворюватись у спеціальних Актах парламенту як державний закон
(«statute law»). В обох випадках закони контролюються і тлумачаться
судами. Певну частину правил і норм національного законодавства
розроблено на виконання директив і розпоряджень Європейського союзу.
Розпорядження від 1988 року щодо контролю за рекламою, що вводить людей
в оману (the Control of Misleading Advertisements Regulations), виконує
відповідну Директиву ЄС з реклами (the EU’s Misleading Advertising
Directive). Акти на ефірну рекламу 1990 і 1996 років (the Broadcast
Acts) виконують Директиву ЄС щодо ефірної реклами (the EU’s Broadcasting
Directive). Такі норми дозволяють Генеральному директорові Організації
добросовісної торгівлі запобігати діям неефірної реклами, яка вводить в
оману. Цим і підтверджуються можливості органів регулювання припинити
поширення теле- і радіомовної реклами, що вводить в оману. До інших
важливих британських законодавчих обмежень можна віднести: Акт торгових
характеристик 1968 року (the Trade Descriptions Act), Акт захисту
інформації 1984 року (Data Protection Act), Акт захисту прав споживача
1987 року (the Consumer Protection Act). Британську систему
саморегулювання названо «найбільш розвиненою й ефективною системою
саморегулювання в світі» (Jean Boddewyn). Вона включає рекламодавців і
промоутерів, засоби масової інформації, торговельні організації,
професійні рекламні агенції, а також організації зі стимулювання
продажу. Така система визнана урядом і розглядається судовою інстанцією
як така, що забезпечує ефективне доповнення до британського та
євросоюзних правових актів. Склалося так, що практика саморегулювання
поділила відповідальність між друкованими та мовними засобами масової
інформації. Перші регулюються Управлінням зі стандартів у рекламі
(Advertising Standards Authority), заснованим в 1962 році. Управління не
залежить від рекламного бізнесу та уряду, повністю відповідає за
забезпечення того, щоб добровільна система контролю друкованої реклами
та її просування працювала в інтересах як громадськості, так і
комунікаційної галузі. Кодекси, якими тут послуговуються в роботі,
дістали назву Британських кодексів реклами і стимулювання збуту (the
British Codes of Advertising and Sales Promotion). Практично це означає,
що їх робота включає класичну рекламу (окрім теле- і радіореклами) та
деяку діяльність з прямого маркетингу. Кодекси розроблено Комітетом з
рекламної практики (the Committee of Advertising Practice), членами
якого є організації з реклами, стимулювання збуту, медіа-бізнесу.
Управління зі стандартів в рекламі стежить також за дотриманням вимог
кодексів. З появою у 1955 році незалежного телебачення контроль мовної
реклами здійснювали незалежні телевізійні компанії, а з часом –
Незалежна телевізійна комісія (the Independent Television Commission –
ITC). Перші перевіряли рекламу через Центральний секретаріат з надання
прав на використання рекламного тексту (the Central Copy Clearance
Secretariat). Акт ефірної реклами 1990 року (the Broadcast Act) мав у
Великобританії найактивніший вплив на сферу теле- і радіомовлення. Він з
часом узаконив обов’язки Незалежної телекомісії (ITC) та Радіоуправління
(the Radio Authority) складати, переглядати і стежити за чітким
виконанням кодексів зі стандартів і практики реклами, а також
спонсорства на телебаченні і радіо. Обидва органи публікують свої власні
кодекси зі стандартів і практики, де охоплюються різні аспекти реклами і
спонсорства з урахуванням Практичного кодексу Ради зі стандартів у
галузі ефірної реклами (the Broadcasting Standards Council Code of
Practice) та вимог до телереклами, висунутих Директивою Євросоюзу 1989
року (the EC Directive on Television Broadcast) та Європейською
конвенцією з транснаціонального телебачення Ради Європи 1989 року (the
Council of Europe European Convention on Transfrontier Television), що
набули чинності з 1 травня 1993 року. Стимулювання збуту. Великобританія
не має уніфікованої сукупної правової норми щодо стимулювання збуту,
хоча декілька британських законів торкаються таких питань. Закон захисту
прав споживача в цілому проводиться в життя посадовими особами місцевих
Управлінь зі стандартів у сфері торгівлі, що діють приблизно при сотні
місцевих державних департаментів зі стандартів у цій сфері; останні
координуються Центральним офісом справедливої торгівлі (the Central
Office of Fair Trading). Та попри все, не стоїть осторонь і поліція, яка
несе відповідальність за проведення в життя законів стосовно лотереї і
змагань. Пропозиція й схвалення в операціях, до яких залучено товари,
супроводжувані стимулами, створюють зобов’язуючу угоду в рамках
англійського Загального закону. Більш того, згідно з Актом торговельних
характеристик 1968 року (the Trade Descriptions Act), кримінальним
правопорушенням вважається неправильне описання пунктів стимулюючих
засад – у відповідності із законом, стимули повинні бути комерційними і
відповідати цілям, для яких призначаються. Акт захисту прав споживача
1987 року (the Consumer Protection Act) забороняє цінові позначення, що
вводять в оману. Назвемо деякі інші закони, які впливають на
стимулювання збуту: Акт невикуплених товарів і послуг 1971 року (the
Unsolicited Goods and Services Act); Акт охорони інформації 1974 року
(the Data Protection Act); Порядок угод (інформації) з посилкових
операцій 1976 року (the Mail Order Transactions (Information) Order). В
системі саморегулювання знаходимо кілька кодексів практики, за якими
контролюється добровільна діяльність галузі з питань стимулювання збуту.
Головний документ тут – британський Кодекс практики у сфері стимулювання
збуту (the British Code of Sales Promotion on Practice), який
використовується Комітетом з рекламної практики (the Committee on
Advertising Practice). До складу Комітету входять представники різних
рекламних і маркетингових організацій, які підтримують британську
систему саморегулювання. Кодекс охоплює всі засоби стимулювання,
включаючи цінові знижки, преміювальні пропозиції, безкоштовні зразки,
купони, ваучери, індивідуальне просування, змагання і призові лотереї.
Важливими є два кодекси Інституту стимулювання збуту: Кодекс практики з
регулювання просування (the Promotional Handling Code of Practice) та
Зразкові правила для змагань (the Model Rules for Competitions). Бельгія
Реклама. Бельгійська реклама регулюється юридично (державним Законом
рекламної практики) і добровільно (бельгійським Кодексом рекламної
практики, який грунтується на кодексі Міжнародної торгової палати).
Національною юридичною установою, яка займається питаннями реклами, є
Міністерство економічних справ Бельгії, однак теле- та радіотранслювання
контролюється двома міністерствами культури – для фламандської та
валлонської громад. Відповідальність за дотримування вимог добровільного
Кодексу країни несе рекламний орган з питань контролю (the Couseil de la
Publicitй), який радиться зі спеціальним комітетом, що має назву Журі з
рекламної етики (the Jury d’Ethique Publicitaire). Стимулювання збуту.
Вимоги бельгійського закону щодо стимулювання збуту зосереджені в
окремих статтях (ст. 35 – 39) державного Закону рекламної практики.
Забороняються всі пропозиції товарів і послуг, які пов’язують питання
преміювання з продуктом, що просувається. Франція Реклама. Французька
реклама контролюється пакетом законів і свідомих обмежень.
Відповідальність за рекламу на телебаченні і радіо лежить на урядовому
органі – Вищій аудіовізуальній раді (the Counsqйil Supйrieur de
l’Audiovisuel), яка послуговується Кодексом практики. Рада відповідає за
ліцензування та регулювання роботи теле- і радіомовлення країни, і є
підзвітною Міністерству культури Франції. Свідомий (добровільний)
контроль реклами в інших засобах масової інформації здійснюється Бюро
перевірки реклами (the Bureau de Verification de la Publicitй). До його
складу залучені представники головних рекламодавців, рекламних агенцій
та засобів масової інформації. Діяльність Бюро грунтується головним
чином на вимогах Кодексу Міжнародної торгової палати. Привертає увагу
те, що вимоги законів застосовуються до ефірної реклами певних товарів
та рекламних методів у цілому. Інші добровільні кодекси: Кодекс прямої
поштової реклами Асоціації прямої поштової реклами (Direct Mailing Code)
та Кодекс поштового замовлення Асоціації французьких компаній з поштових
операцій (Mail Order Code). Стимулювання збуту. Франція послуговується
кількома спеціальними законами і декретами щодо стимулювання збуту. Їх
мета – не обмежувати діяльність із стимулювання збуту, але забезпечити
прозорість цього процесу, оскільки стимулювання не повинно вводити в
оману або неналежним чином використовувати споживача. Існує певна
заборона преміальних пропозицій. Німеччина Реклама. Реклама
контролюється різноманітними громадськими та урядовими установами. Перш
за все національним законодавством: Актом про недобросовісну конкуренцію
(Unfair Competition Act). Крім того, до відповідного типу законодавства
належать: Акт про рекламу медичних препаратів (the Advertising of
Medicines Act), Акт про регулювання знижок (the Act governing
Discounts), Декрет про подарунки (the Decree on Gifts), Декрет про
встановлення поточних цін (the Decree on the Statement of Current
Prices), Акт про продукти харчування і предмети щоденного використання
(the Act on Foodstuffsand Articles of Daily Use), Декрет про харчове
маркірування (the Decree on Food Labelling) тощо. Асоціації виробників
або споживачів можуть вдаватися до юридичних дій стосовно порушників
названих вище законів. Справи можуть розглядатися в звичайних судах або
вирішуватися через торгову асоціацію – Центр боротьби з недобросовісною
конкуренцією (the Zentrale zur Bekдmpfung Unlauteren Wettbewerbs).

В країні функціонують дві установи з питань саморегулювання: Німецька
рекламна рада (the Deutscher Werberбt), яка має справу з питаннями смаку
та благопристойності, та Центр боротьби з недобросовісною конкуренцією,
де розглядаються випадки недобросовісною конкуренції, а також такої
реклами, яка вводить споживача в оману. Хоча німецька рекламна галузь
повністю дотримується Кодексу Міжнародної торгової палати, вона не має
адаптованого загального рекламного кодексу. Реклама в Німеччині є
предметом деталізованішого законодавства і адаптації офіційного кодексу.
Стимулювання збуту. Більшість німецьких законів з питань стимулювання
збуту започатковані національним законом про недобросовісну конкуренцію
(1909 р.), який містить вигідний запобіжний захід, що забороняє будь-яке
«порушення правил доброї поведінки» стосовно конкурентної діяльності.
Існують також деякі юридичні обмеження стимулювання збуту:

змагання можна застосовувати лише для привернення уваги до продукту, а
не як головний спонукальний стимул для купівлі;

брошури, що роздаються безкоштовно, повинні містити реальний і (або)
інструктивний матеріал стосовно продукції фірми;

роздачу маленьких виробів (на зразок кулькових ручок, повітряних кульок
тощо) можна вважати явищем законним лише за умови, що ім’я і логотип
фірми, що просуває свої вироби, добре відомі і їх важко забути.

Італія Реклама. Італійська реклама регулюється законом і добровільною
угодою. Директиві Євросоюзу щодо реклами, що вводить в оману (The EU
Misleading Advertising Directive), надано право чинності законом 1992
року, де чітко визначається роль системи саморегулювання. Закон 1992
року регулює рекламу ліків і надає право контролю італійському Інституту
саморегулювання в рекламі (Instituto deil Autodisciplina Pubblicitaria).
Існує два основних кодекси практики; один поширюється на державне теле-
і радіомовлення, другий – призначений для інших видів реклами. Обидва
документи підготовлені на основі Кодексу Міжнародної торгової палати.
Перший розробило італійське Товариство комерційних заходів (Societа per
Azioni Commerciale Iniziative Spettacol), другий – італійський Інститут
cаморегулювання в рекламі (Instituto dell Autodisciplina Pabblicitaria),
який об’єднує представників засобів масової інформації, рекламних
агенцій і рекламодавців. Закон вимагає від рекламодавців бути
спроможними наводити достатні докази на всі скарги, а спеціальну увагу
необхідно приділяти при послуговуванні окремими словами у рекламному
повідомленні. Стимулювання збуту. Італійський Громадянський кодекс (The
Italian Civil Code) надає державним установам резервні можливості
стосовно стимулювання збуту. Лотереї та змагання вважаються легальними,
якщо проводяться громадськими інституціями та на їх користь. Пропозиції
на пільгових умовах (для того, щоб бути законними) потребують дозволу
Міністерства фінансів. Міністерство також встановлює максимальну
величину премій. Резюме Закон і саморегулювання – це засоби, а не
самоціль. Ними забезпечуються способи досягнення певних цілей – головним
чином шляхом адаптації правил, що спрямовані на створення поведінки або
належного контролю за поведінкою. Існує чимало факторів, які впливають
на вибір інструментарія регулювання. Єдиної всеохоплюючої відповіді або
узагальнення немає. В даному випадку мова йде про збалансований підхід
до правового регулювання і саморегулювання в кожній окремій країні.

Похожие записи