Реферат

на тему:

Міжнародні фірми, їх характеристика і особливості діяльності у фармації

Міжнародні фірми — це особлива форма організації господарської
діяльності, заснована на кооперації праці робітників багатьох
підприємств, розташованих у різних країнах, але поєднаних спільним
титулом власності на засоби виробництва, яка належить материнській
компанії, що виступає як організаційно-економічний центр управління.
Остання визначає види і обсяги продукції, що випускаються зарубіжними
виробниками, філіями і дочірніми компаніями, а також закріплює за ними
найважливіші ринки збуту.

Експерти ООН відносять до міжнародних фірм компанії, які виробляють і
розподіляють продукцію та послуги в двох або більше країнах.

Так чи інакше, характерними особливостями міжнародної фірми є:

? наявність мережі підконтрольних виробничих філій і дочірніх компаній в
інших країнах, до функцій яких входить або випуск певних видів продукції
на заздалегідь відомих зарубіжних ринках, або постачання материнської
компанії компонентами, сировиною та матеріальними ресурсами;

? використання технологічного кооперування і спеціалізації
підконтрольних підприємств;

? контроль і координація діяльності філій і дочірніх компаній з одного
центру з урахуванням різниці в їхньому правовому стані. Різниця полягає
в тому, що філія не має юридичної самостійності, а тому не має права
вести справи від свого імені: організовувати виробництво і збут,
укладати угоди, вести бухгалтерський облік. На відміну від цього дочірня
компанія володіє юридичною самостійністю, виступає на ринку від свого
імені і за свій рахунок, сама несе відповідальність згідно зі своїми
обов’язками. Однією з характерних рис міжнародних фірм є організація
міжнародного виробництва, заснованого на технологічному розподілі праці,
який здійснюється за двома напрямками. Перший передбачає включення
зарубіжного підприємства до загальної технологічної мережі від придбання
сировини до виготовлення кінцевого продукту. Другий напрямок, так звана
подетальна спеціалізація, являє собою розподіл виробництва вузлів і
деталей на підприємствах, розташованих у різних країнах, та збирання
кінцевого продукту в країнах збуту.

За національним складом міжнародні фірми поділяються на:

? транснаціональні компанії (корпорації);

? багатонаціональні корпорації;

? міжнародні корпоративні союзи.

Транснаціональні компанії (ТНК) — це комплекс, що використовує в своїй
діяльності міжнародний підхід і передбачає формування транснаціонального
виробничого, торговельного та фінансового комплексу з єдиним центром
прийняття рішень у країні базування, з філіями і дочірніми
підприємствами, розташованими у щонайменше шести зарубіжних країнах.

До другої групи міжнародних фірм належать багатонаціональні корпорації
(БНК). Це трести, концерни та інші виробничі об’єднання, які є
міжнародними фірмами не тільки за ареалом їх діяльності, а й за
контролем над ними. БНК поєднують національні компанії двох і більше
країн на виробничій та науково-технічній основі, які належать власникам
з цих країн. Філії при цьому розташовані в різних країнах.

Міжнародні корпоративні союзи частіше виступають у формі консорціумів.
Створюються вони на виробничій, науково-технічній та комерційній основі
і являють собою спеціальні об’єднання промислових, банківських та інших
концернів, сформованих для вирішення масштабних економічних завдань.

Але для сучасних міжнародних фірм важливого значення набуває не стільки
їх походження, скільки місце застосування капіталу. Тому в економічній
літературі і на практиці всі групи міжнародних виробничих об’єднань
частіше називають однаково: транснаціональні компанії.

Визначення «транснаціональна компанія» означає, що вона:

? здійснює прямі інвестиції за кордоном, питома вага яких фіксується на
рівні 25-20% усіх інвестицій підприємства;

? керівництво компанії приймає рішення, засновані на аналізі наявних
можливостей в усіх країнах.

Важливими рисами ТНК є:

? створення системи міжнародного виробництва, розташованого у різних
країнах, але керованої з одного центру;

? висока інтенсивність внутрішньокорпораційної торгівлі між підрозділами
у різних країнах;

? відносна незалежність прийняття рішень від країн базування і країн, що
приймають;

? глобальні масштаби зайнятості — покраїнна мобільність менеджерів;

? розроблення, передавання і використання передової технології
підрозділами корпорації.

Головними критеріями, за якими компанії відносять до ТНК, є:

? мінімальна кількість країн, в яких розміщені виробничі потужності
компанії і в яких ця компанія діє (6 країн);

? розмір компанії;

? мінімальна частина іноземних операцій у прибутках або продажу компанії
(приблизно 25%);

? мінімум часткової участі в зарубіжному акціонерному капіталі, який
забезпечуватиме компанії контроль за економічною діяльністю зарубіжної
філії (не менше 25% голосуючих акцій у трьох або більше країнах);

? багатонаціональний склад персоналу компанії, особливо — вищого
керівництва.

У середині 90-х років нараховувалося близько 40 тисяч ТНК, які мали
більше 250 тисяч філій у всьому світі. На 100 найбільших ТНК припадало
приблизно 1/3 усіх прямих іноземних інвестицій.

Територіально із 100 найбільших ТНК 38 базуються у Західній Європі, 29 —
у США, 16 — в Японії.

За розмірами іноземних активів, що належать ТНК, передують такі галузі,
як електронна промисловість — 26%; горнорудна та нафтодобувна — 24%;
автомобілебудування — 19%; хімічна і фармацевтична промисловість — 15%;
харчова — 9%; торгівля і металургійна промисловість — по 4%.

Для ТНК характерна тенденція до монополізації, яка особливо помітна в
наукомістських галузях виробництва, що потребують великих інвестицій та
висококваліфікованих трудових ресурсів. Досить сказати, що 500 ТНК
реалізують 76% усієї продукції машинобудування, 80% електроніки і хімії,
95% фармацевтичної продукції.

Останнє свідчить про високий рівень транснаціоналізації виробництва і
капіталу у фармацевтичній галузі.

До ТНК належать усі великі фармацевтичні фірми, для яких характерне
широке територіальне маневрування виробничими ресурсами, гнучке
використання географічних відмінностей.

Зараз основними постачальниками фармацевтичної продукції на зовнішні
ринки є провідні компанії таких розвинених країн, як США, Японія,
Німеччина, Велика Британія, Франція, Швейцарія та ін.

?   c ¦

?

a

c ?

HУ фармпромислов’ості США діє понад 1000 компаній. Найбільші з них
являють собою ТНК зі складною структурою. Переважно — це
високоспеціалізовані компанії, що поєднують виробничі підприємства,
наукові центри і розгалужену збутову мережу.

До списку 100 найбільших фармацевтичних компаній світу входять 24 фірми
США, а до числа провідних — 8 фірм США.

Американська компанія «Bristol Myers Squibb» є одним з найбільших
підприємств світу і займає 12-е місце в переліку з 500 компаній,
відзначених авторитетним журналом «Fortune»*за бездоганну якість
продукції, що випускається. «Bristol Myers Squibb» входить до числа 50
компаній, що посідають лідируючі позиції у світі за обсягом продажу і до
15 компаній — за прибутками. Компанія нараховує 47000 співробітників у
всьому світі, випускає тисячі лікарських препаратів, які мають ринки
збуту в 130 країнах.

Останнім часом до складу компанії увійшли такі відомі фармацевтичні
фірми, як «UPSA» (Франція), «Pharmavit» (Угорщина). «Mead-Johnson»
(США), «Zzimmer» (Німеччина), «ConvaTec» (Велика Британія), що сприяє
переходу компанії на наступні позиції за кожною категорією продукції в
кожному географічному регіоні.

Серед 15 найбільших ТНК світу одне з перших місць посідає німецька
фармацевтична компанія «Bayer», її зарубіжні активи складають 89,9% від
загальної суми активів компанії. Обсяг продажу продукції в інші країни
сягає понад 63%. Зарубіжний персонал компанії містить 54,6% загального
кадрового потенціалу.

Організаційними варіантами міжнародного комерційного бізнесу є такі
структури: макропірамідальна; «парасолькова», інтергломерат (скорочена
назва відомого терміну «міжнародний конгломерат»).

Макропірамідальна структура характеризується високим ступенем
централізації. Центральний стратегічний рівень управління є головним
ланцюгом усієї корпорації. Зарубіжна діяльність фірми здійснюється на
рівнях, нижчих за стратегічний; ці служби і мають вигляд пірамід зі
зрізаними вершинами.

Особливості макропірамідальних вершин полягають у такому:

? стратегічне планування здійснюється централізовано;

? сфера діяльності місцевих керівників чітко обмежена;

? фірма повністю орієнтована на кінцеві результати;

? заходи маркетингу часто спрямовані на максимальну стандартизацію його
елементів;

? стосовно соціальних та громадських питань фірма нерідко посідає
жорстку позицію, не беручи до уваги місцеві національні інтереси;

? такі функції, як виробництво, науково-дослідні та
дослідно-конструкторські опрацювання тощо, звичайно плануються
централізовано, хоч здійснюються на місцях. Система управління
макропірамідальною структурою побудована таким чином, що прийняття
стратегічних рішень, планування і контроль здійснюються тільки в центрі,
а оперативна діяльність — на місцях. Це в свою чергу зумовлює уніфікацію
підходів до вирішення маркетингових завдань.

«Парасолькова структура» заснована на визнанні відмінностей ринків і
країн одна від одної, а тому робота в кожній із них виконується з
урахуванням місцевих особливостей. Ця структура відрізняється від
макропірамідальної тим, що центр управління, розташований разом з
головним підрозділом, делегує прийняття стратегічних рішень іноземним
філіям. Центр виконує два основних завдання: формулює глобальні цілі
корпорації; забезпечує консультаціями та підтримкою різні підрозділи
фірми. Це здійснюється за допомогою фінансової підтримки та
високопрофесійної експертизи.

Особливістю «парасолькової» структури є те, що кожний член міжнародної
корпорації має можливість зосередитись на виконанні своїх основних
завдань у межах глобальних цілей компанії. Позитивною стороною
«парасолькової» структури є її гнучкість та оперативне реагування на
особливості і зміни вимог ринків, потреб країн, оскільки корпорація
максимально наближена до місцевих умов через свої відділення. При цьому
має місце тенденція до розпилення зусиль щодо вирішення проблем
маркетингу, досліджень та опрацювань, кадрової політики тощо. У товарній
політиці спостерігається тенденція до диференціювання продуктів. Те ж
саме характерно для інших елементів маркетингу: політики цін, стратегії
просування товарів на ринках збуту та ін.

Інтергломерат являє собою комплекс міжнародних операцій, заснованих на
багатонаціональній, багаторинковій, багатовиробничій діяльності.
Діапазон цілей компанії досить широкий і різноманітний, єдиною спільною
ланкою є фінансові інтереси фірми. Незважаючи на різну побудову окремих
структур (це можуть бути макропіраміди або «парасольки»), головне, чого
чекає від них центр управління,— це прибуток та обертання коштів.

Така структура передбачає наявність стратегічного органу в центрі, де
працює невелика група осіб, здатних приймати рішення: радники,
контролери та плановики. Останні спрямовують та координують діяльність
стратегічних органів великої кількості напівнезалежних компаній. Таким
чином, міжнародний конгломерат (інтергломерат) за своєю природою
подібний до федерації компаній з єдиним центром, який в основному
турбується про максимальну ефективність від усіх капіталовкладень групи.

Функції маркетингу в інтергломераті віддані під відповідальність окремих
компаній, тобто міжнародна багатогалузева корпорація дозволяє кожній
фірмі організовувати маркетингову діяльність відповідно до її потреб і
цілей.

Список використаної літератури

1. Азарян Е.М. Международный маркетинг.- Киев: «Студ-центр»,
1998.-200с.2. Энциклопедия малого бизнеса, В IV т. Т.IV Маркетинг в
малом бизнесе (ценообразование).-М.: И-КК «ДеКА», 1994.- 52 с.

2. Внешнеэкономическая деятельность предприятия. Основи: Учебник для
вузов / Г.Д.Гордеев, Л.Я.Иванова, С.К.Казанцев и др.; Под ред. проф.
Л.Е.Стровского.- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996.-408с.

3. Вольфганг Хойер В. Как делать бизнес в Европе.- М.: Прогресе,
1992.-253с.

4. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник для вузов.-М.
-.Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.-501с.

5. Каракай І.О., Каракай Ю.В. Деякі аспекти аналізу світового
фармацевтичного ринку // Фармац. журн.-1996.-№2.-С.47-53.

6. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник.-К.: КНЕУ,
1997.-156с.

7. Створення фармацевтичної маркетингової системи / З.М.Мнушко, В.П.
Польщикова, І.А.Шевченко та ін. // Вісник фармації. -1996. -№1-2. — С.
96-101.

8. Цаиулин А.Н. Рынок, эластичность, цены: Учеб. пособие. Вып. 1,2-
СПб.: Изд-во ВАШ при мэрии Санкт-Петербурга, 1992/1993.-С. 88-96.

Похожие записи