Реферат на тему:

Методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства

Базовими принципами оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства є:

комплексність – результати дослідження конкурентоспроможності
підприємства повинні сполучати і оцінку ефективності процесу його
адаптації до змінних умов функціонування, і ступінь реалізації
стратегічного потенціалу, і конкурентні позиції підприємства відносно
одного або декількох конкурентів, що розглядаються як база порівняння;

системність – основою для оцінки рівня конкурентоспроможності і розробки
відповідних рекомендацій можуть виступати лише результати системного
аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища
підприємства з урахуванням між факторних взаємозв’язків та обумовленого
ними синергічного ефекту;

об’єктивність – результати дослідження та оцінки конкурентоспроможності
підприємства повинні базуватися на повній та достовірній інформації про
зовнішні та внутрішні умови його функціонування і відображати реальні
конкурентні позиції суб’єкта господарювання;

динамічність – основним завданням дослідження конкурентоспроможності є
не статична оцінка фактичних конкурентних позицій підприємства на
конкретний момент часу, а прогнозування їх змін та розробка на цій
основі ефективних управлінських рішень;

безперервність – процес дослідження та оцінки конкурентоспроможності та
змін її рівня має носити безперервний характер (шляхом створення системи
моніторингу ринку, чинників конкурентоспроможності, конкурентних позицій
підприємства), оскільки дискретні оцінки не завжди дають можливість
своєчасно зафіксувати стрибкоподібні зміни чинників
конкурентоспроможності, оцінити можливі тенденції динаміки конкурентних
позицій підприємства та своєчасно прийняти та реалізувати відповідні
управлінські рішення;

оптимальність – у відповідності з цим принципом об’єктом дослідження є
не лише сам рівень конкурентоспроможності, але і ступінь ефективності
його досягнення, тому конче необхідною є комплексна оцінка шляхів
досягнення певних конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат,
пов’язаних з реалізацією заходів по регулюванню конкретного чинника, так
і потенційних витрат на розвиток та підтримку конкурентної переваги в
майбутньому.

Загальний порядок дослідження, оцінки та, в цілому, управління
конкурентоспроможністю підприємства охоплює такі принципові етапи:

вияв чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на
рівень конкурентоспроможності підприємства, та оцінка їх значимості;

групування чинників, аналіз їх внутрішньогрупових та міжгрупових
взаємозв’язків;

оцінка впливу обраних для дослідження чинників (або груп чинників) на
рівень конкурентоспроможності підприємства та кількісне визначення цього
рівня;

прогнозування змін включених у модель чинників внаслідок можливих змін
умов зовнішнього та внутрішнього середовища;

прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства;

з’ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності;

розробка комплексу заходів по підвищенню конкурентоспроможності;

оцінка прямих та опосередкованих витрат на реалізацію розроблених
заходів;

вибір критерію ефективності заходів по підвищенню конкурентоспроможності
підприємства;

визначення ефективності розроблених заходів та вибір оптимального
комплексу регулюючих впливів;

прийняття відповідних управлінських рішень.

Конкурентоспроможність підприємства визначають показники, які
характеризують:

конкурентоспроможність продукції;

фінансовий стан підприємства;

ефективність збуту та просування товарів;

ефективність виробництва;

імідж підприємства тощо.

Конкретний набір показників залежить від методу оцінки
конкурентоспроможності підприємства.

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства
передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою
ознакою виступає форма представлення результатів оцінки, відповідно до
якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані
(розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.

Графічний метод оцінки конкурентоспроможності базується на побудові так
званої “Радіальної діаграми конкурентоспроможності” або “Багатокутника”
конкурентоспроможності”. На рис. 6.3 співставлено багатокутники
конкурентоспроможності чотирьох підприємств (умовні назви –
“Союз-Україна”, “Рапід”, “Прогрес” та “Грант”) по дев’яти критеріях.
Побудова багатокутників здійснювалася наступним чином: коло було
поділене радіальними оціночними шкалами на рівні сектори, кількість яких
дорівнювала кількості обраних критеріїв (у даному випадку – 9); шкали на
радіальних прямих було градуйовано так, щоб всі значення критеріїв
знаходилися всередині оціночного кола; значення критеріїв збільшувалися
по мірі віддалення від центра кола; на кожній вісі з використанням
відповідного масштабу вимірювання було позначено точки, що відповідали
значенням критеріїв; по точках відповідно для кожного з підприємств
проведено ламану лінію, яка і сформувала багатокутник. З рис. 7.3 видно,
як відрізняються підприємства одне від одного по окремих критеріях.

Рис. 6.3. Багатокутник конкурентоспроможності

Перевагою графічного методу оцінки конкурентоспроможності підприємства
є його простота та наочність; недоліком слід вважати те, що він не дає
змоги встановити значення узагальненого критерію конкурентоспроможності
підприємства.

Матричні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства базуються на
використанні матриці – таблиці впорядкованих по рядках та стовпцях
елементів. Найбільш показовим прикладом може слугувати широко відома
матриця БКГ (“Бостонської консалтингової групи”) (рис. 7.4), побудована
за принципом системи координат: по вертикалі – темпи росту місткості
ринку, що розміщуються по рядках матриці у лінійному масштабі; по
горизонталі, тобто по стовпцях матриці – в логарифмічному масштабі
відкладається відносна частка виробника продукції на ринку. Найбільш
конкурентноздатними вважаються підприємства, що займають значну частку
на швидко зростаючому ринку.

Рис. 6.4. Принциповий вигляд матриці БКГ

Переваги методу: дає змогу дослідити розвиток процесів конкуренції в
динаміці та при наявності достовірної інформації про обсяги реалізації
дозволяє забезпечити високу репрезентативність оцінки; як недолік
відзначають надмірну спрощеність методу та неможливість проведення
аналізу причин того, що відбувається, внаслідок чого ускладнюється
вироблення управлінських рішень. Окрім матриці БКГ існує достатньо
багато матричних моделей, які можуть бути використаними для оцінки рівня
конкурентоспроможності підприємства:

матриця “Привабливість ринку/конкурентоспроможність” (модель GE/Mc
Kinsey);

матриця “Привабливість галузі/ конкурентоспроможність” (модель
Shell/DPM);

матриця “Стадія розвитку ринку/конкурентна позиція” (модель
Hofer/Schendel);

матриця “Стадія життєвого циклу продукції/конкурентна позиція»”(модель
ADL/LC) тощо.

Табличний метод оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства
фактично являє собою варіацію матричного і тому не виділяється тут у
окрему категорію.

Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми
численними. Вони поділяються на:

специфічні методи – методи, що дозволяють оцінити конкурентоспроможність
підприємства по окремих аспектах його діяльності – виробничому,
інноваційному, маркетинговому, фінансовому тощо;

комплексні методи – методи, що базуються на комплексному підході до
оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Серед комплексних методів оцінки визначальне місце посідають:

метод, що використовує в якості головного підходу оцінку
конкурентоспроможності продукції підприємства;

метод, що базується на аналізі порівняльних переваг
підприємств-конкурентів;

метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

інтегральний метод;

метод самооцінки (Європейська модель ділової досконалості, англійська
методика матриці удосконалення бізнесу (ВІМ)).

Стисла характеристика комплексних методів представлена у табл. 6.2.

До ключових методів оцінки конкурентоспроможності підприємства
відносяться методи, в основі яких лежить: життєвий цикл товару
(послуги); оцінка конкурентоспроможності одиниці продукції; частка
ринку; теорія ефективної конкуренції; конкурентна перевага; метод
бенчмаркинга; споживча вартість тощо.

Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції [167]. Згідно цієї
теорії найбільш конкурентноздатними є ті підприємства, де найкращим
чином організована робота всіх підрозділів і служб. На ефективність
діяльності кожною із служб впливає безліч чинників — ресурсів фірми.
Оцінка ефективності роботи кожного з підрозділів припускає оцінку
ефективності використання ними цих ресурсів. В основі методу лежить
оцінка чотирьох групових показників — критеріїв конкурентоспроможності
(табл.6.3).

Таблиця 6.2

Характеристика комплексних методів оцінки конкурентоспроможності
підприємства

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Метод, що базується на оцінці конкуренто-спроможності продукції
підприємства Використання методу передбачає оцінювання рівня
конкурентоспроможності підприємства виходячи із споживчої цінності
виробленої продукції.

Метод ґрунтується на міркуваннях щодо того, що конкурентоспроможність
виробника є тим вищою, чим вищою є конкурентоспроможність його
продукції.

В якості показника, що оцінює конкурентоспроможність товару або послуги,
використовується співвідношення двох характеристик: якості і ціни.

Найбільш конкурентоспроможним вважається товар, що має оптимальне
співвідношення цих характеристик. Чим вищою є різниця між споживчою
вартістю товару для покупця і ціною, котру він за нього сплачує, тим
вищим є запас конкурентоспроможності Враховує найбільш важливий
критерій, що впливає на конкурентоспроможність підприємства –
конкурентоспроможність товару Дозволяє отримати лише обмежене уявлення
щодо переваг і недоліків у роботі підприємства, тобто — абстрагуючись
від інших аспектів конкурентоспроможність підприємства ототожнюється
виключно з конкурентоспроможністю товару

Продовження табл. 6.2

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Метод, що базується на аналізі порівняльних переваг
підприємств-конкурентів Метод базується на положеннях теорії
міжнародного розподілу праці, відповідно до яких передумовою для
завоювання галуззю чи підприємством стійких конкурентних позицій є
наявність порівняльних переваг, що дозволяють забезпечити відносно нижчі
витрати виробництва у порівнянні з конкуруючою галуззю чи підприємством.

Оцінка рівня конкурентоспроможності здійснюється шляхом співставлення не
лише виробничих витрат, а і обсягів та норми прибутку, та/або обсягів
продажів, та/або ринкових часток.

Більш високий рівень показника при співставленні вважається за достатню
умову для того, щоб оцінити підприємство як більш конкурентоспроможне
Метод достатньо простий у використанні Не дає змоги зробити цілісні
висновки про рівень конкурентоспроможності, оскільки використання в
якості оціночного критерію виключно виробничих витрат не відображає
процеси взаємодії виробника продукції з ринком

Продовження табл. 6.2

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції У якості основного
інструменту аналізу конкурентоспроможності використовується
співставлення показників стану підприємства з показниками
підприємств-конкурентів та з середньогалузевими показниками.

Згідно теорії ефективної конкуренції, найбільш конкурентоспроможними
вважаються ті підприємства, де найкращим чином організована робота всіх
підрозділів та служб.

На ефективність діяльності кожної зі служб впливає велика кількість
факторів – ресурсів підприємства; оцінка ефективності роботи кожного з
підрозділів передбачає оцінку ефективності використання ними цих
ресурсів.

В основі методу лежить оцінка чотирьох групових показників чи критеріїв
конкурентоспроможності із подальшим розрахунком інтегрального показника
Допомагає виявити сильні і слабкі сторони одного підприємства стосовно
іншого, оцінити розмір відставання, розробити управлінські дії щодо
посилення слабких місць Досить складно зібрати всю необхідну інформацію;
для достовірної оцінки необхідно здійснювати дуже осяжні та трудомісткі
розрахунки

Продовження табл. 6.2

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Інтегральний метод Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності
підприємства включає в себе два елементи-сомножники: критерій, що
відображає ступінь задоволення потреб споживача (характеризує відносну
конкурентоспроможність товару) та критерій ефективності виробництва (в
його якості, як правило, використовується рентабельність активів,
рентабельність власного капіталу або середня за певний період норма
рентабельності).

В разі, якщо інтегральний показник дорівнює 1, рівень
конкурентоспроможності аналізованого підприємства відповідає рівню
конкурентоспроможності підприємства –суперника; в разі, якщо
інтегральний показник менше 1, то досліджуваний виробник менш
конкурентоспроможний, ніж суперник; в разі, якщо інтегральний показник
більше 1, то досліджуваний виробник має вищий рівень
конкурентоспроможності, ніж суперник Простота, наочність, дає змогу
отримати однозначні оцінки конкурентних позицій виробника Може бути
застосованим лише для оцінки конкурентоспроможності монопродуктових
підприємств, тоді як стосовно диверсифікованих підприємств потрібний
аналіз не одного виду продукції, а усієї товарної маси. Крім того –
знайти для порівняння два чи більше підприємства-конкуренти, абсолютно
ідентичні по видах та структурі продукції нереально

Продовження табл. 6.2

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Метод самооцінки діяльності Метод самооцінки включає ряд етапів.
Спочатку проводиться експертна оцінка усіх показників діяльності фірми
(перелік яких залежить від методу самооцінки) за всіма критеріями з
присвоєнням у відповідності із ступенем розвитку підходу чи наявності
позитивних результатів значень оцінок – 0,25; 0,50; 0,75; 1,00. Суму
отриманих оцінок по кожному критерію множать на “вагу” критерію та
сумують. Наприкінці виводиться загальна оцінка діяльності. На цьому
розрахункова частина аналізу вважається завершеною. Далі отримане
значення має бути співставленим з попередньою оцінкою самого
підприємства або з оцінкою діяльності підприємств-конкурентів, завдяки
чому: з’являється потужний каталізатор вдосконалення діяльності
підприємства; формується єдина мета для підприємства; виявляються
пріоритети для вдосконалення; підприємство отримує обґрунтовані
аргументи для уявлення своїх можливостей у зовнішньому середовищі.

Результати проведення самооцінки допомагають сформувати стратегічні та
тактичні плани вдосконалення у відповідності до вимог моделі ділової
досконалості, які потім мають бути реалізованими з використанням усіх
наявних методів та засобів Дозволяє:

розробити для практичного застосування порівняно простий інструмент, що
створює умови для регулярної оцінки діяльність будь-якої організаційної
структури у вирішенні задач її безперервного вдосконалення;

використовувати процедури, які дають змогу порівнювати і оцінювати
діяльність на основі національно визнаних критеріїв;

надати менеджменту підприємства можливість отримувати просту, але разом
з тим досить повну картину, на основі якої могли б розроблятися плани
подальшого покращення діяльності;

забезпечити виявлення найбільших прогалин та розбіжностей в планах або
процесах впровадження покращень;

сприяти виявленню та розумінню “вузьких місць” в діяльності та розробці
відповідних планів, що гарантують просування вперед Вимагає залучення до
процесу оцінки діяльності представників всіх підрозділів підприємства.
Отримані оцінки є досить суб’єктивними (оцінювання діяльності фірми за
критеріями здійснюється експертами)

Продовження табл.6.2

Матричний метод (розроблений консалтинговою групою Бостона). В основі
методики — аналіз конкурентоспроможності з урахуванням життєвого циклу
товару (послуги).

Суть оцінки полягає в аналізі матриці, побудованої за принципом системи
координат: по горизонталі-темпи зростання/скорочення кількості продажів
в лінійному масштабі; по вертикалі — відносна частка товару (послуги) на
ринку. Найбільш конкурентноздатними вважаються підприємства, які
займають значну частку на швидкозростаючому ринку. Переваги методу: за
наявності достовірної інформації про обсяги реалізації метод дозволяє
забезпечити високу репрезентативність оцінки. Недоліки методу: виключає
проведення аналізу причин того, що відбувається і ускладнює розробку
управлінських рішень.

Таблиця 6.3

Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства

Критерії та показники конкурентоспроможності Роль показника в оцінці
Правило розрахунку показника

1 2 3

1. Ефективність виробничої діяльності підприємства

1.1. Витрати на виробництво одиниці продукції, грн. Відображає
ефективність витрат при випуску продукції. Валові витрати / Об’єм
випуску продукції.

1.2.Фондовіддача, тис. грн. Характеризує ефективність використання
основних виробничих засобів Обсяг випуску продукції / середньорічна
вартість основних виробничих засобів.

1.3. Рентабельність товару, %. Характеризує ступінь прибутковості
виробництва товару. Прибуток від реалізації*100/ Повна собівартість
продукції.

1.4. Продуктивність праці, тис. грн. /чол. Відображає ефективність
організації виробництва та використання робочої сили. Обсяг випуску
продукції / Середньоспискова чисельність працівників.

2.Фінансовий стан підприємства

2.1.Коефіцієнт автономії Характеризує незалежність підприємства від
позикових джерел. Власні засоби підприємства/ Загальна сума джерел
фінансування.

2.2. Коефіцієнт платоспроможності Відображає здатність підприємства
виконувати свої фінансові зобов’язання і вимірює вірогідність
банкрутства. Власний капітал / Загальні зобов’язання.

2.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності Відображає якісний склад засобів,
що є джерелами покриття поточних зобов’язань. Грошові кошти і цінні
папери, що швидкореалізується / Короткострокові зобов’язання.

2.4. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів Характеризує ефективність
використання оборотних коштів. Відповідає часу, протягом якого оборотні
кошти проходять всі стадії виробництва і звернення. Виручка від
реалізації продукції / Середньорічний залишок оборотних коштів.

3. Ефективність організації збуту та просування товарів

3.1. Рентабельність продажу, %. Характеризує ступінь прибутковості
роботи підприємства на ринку, правильність встановлення ціни товару.
Прибуток від реалізації х 100 % / Обсяг продажу

3.2. Коефіцієнт затовареності готовою продукцією Відображає ступінь
затовареності готовою продукцією. Зростання показника свідчить про
зниження попиту. Обсяг нереалізованої продукції / Обсяг продажу

3.3. Коефіцієнт завантаження виробничих потужностей Характеризує ділову
активність підприємства, ефективність роботи служби побуту Обсяг випуску
продукції/ Виробнича потужність.

3.4. Коефіцієнт ефективності реклами і засобів стимулювання збуту
Характеризує економічну ефективність реклами і засобів стимулювання
збуту. Витрати на рекламу і стимулювання збуту / Приріст прибутку від
реалізації

4. Конкурентоспроможність товару

4.1. Якість товарів Характеризує здатність товару задовольняти потреби
відповідно до його призначення. Комплексний метод.

4.2. Ціна товару Характеризує доступність товару для споживача
Визначається різними методами

До першої групи входять показники, що характеризують ефективність
управління виробничим процесом: економічність виробничих витрат,
раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології
виготовлення товару, організацію праці на виробництві. У другу групу
об’єднані показники, що відображають ефективність управління оборотними
коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування,
здатність підприємства розплачуватися по своїх боргах, можливість
стабільного розвитку підприємства в майбутньому. У третю групу включені
показники, що дозволяють отримати уявлення про ефективність управління
збутом і просуванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання, а
в четвертую групу — показники конкурентоспроможності товару (якість
товару і його ціна).

, експертним шляхом були розроблені коефіцієнти ваговитості критеріїв.

Розрахунок критеріїв і коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства
проводиться за формулою середньозваженої арифметичної [167].

розраховується за формулою:

(6.1)

— значення критерію конкурентоспроможності товару; 0,15; 0,29; 0,23;
0,33 — коефіцієнти вагомості критеріїв.

розраховується за формулою:

, (6.2)

— відносний показник продуктивності праці; 0,31; 0,19; 0,40; 0,10 —
коефіцієнти вагомості показників.

розраховується за формулою:

, (6.3)

— відносний показник оборотності оборотних коштів; 0,29; 0,20; 0,36;
0,15 — коефіцієнти ваговитості показників.

(6.4)

— відносний показник ефективності реклами і засобів стимулювання
збуту; 0,37; 0,29; 0,21; 0,14 — коефіцієнти ваговитості показників.

розраховується як співвідношення якості товару до його ціни
споживання.

У загальному вигляді алгоритм розрахунку коефіцієнта
конкурентоспроможності промислового підприємства передбачає три
послідовні етапи:

1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності підприємства
1.1-4.2 (табл.) і переклад показників 1.1-3.4 у відносні величини
(бали).

Для перекладу показників 1.1-3.4 у відносні величини проводиться їх
порівняння з базовими показниками. Як базові показники (бази для
порівняння) можуть виступати: середньогалузеві показники; показники
будь-якого конкуруючого підприємства або підприємства-лідера на ринку;
показники оцінюваного підприємства за минулі відрізки часу.

В цілях перекладу показників у відносні величини використовується 15-ти
бальна шкала. При цьому, у 5-ть балів оцінюється показник, що має
значення гірше, ніж базовий; у 10-ть балів — на рівні базового; у 15-ть
— краще, ніж базовий.

2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства по
представлених вище формулах.

3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Переваги методу. Наведена вище оцінка конкурентоспроможності
підприємства охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської
діяльності промислового підприємства, виключає дублювання окремих
показників, дозволяє швидко і об’єктивно отримати картину положення
підприємства на галузевому ринку. Використання в ході оцінки порівняння
показників за різні проміжки часу дає можливість застосовувати цей метод
як варіант оперативного контролю окремих служб. Недолік методу полягає в
складності розрахунків, збору необхідної інформації.

Метод бенчмаркинга — один з нових і сучасних підходів до вивчення
продукції підприємства, який успішно використовується в практиці
японських, американських, західноєвропейських і скандинавських
бізнесменів і учених [89].

Бенчмаркинг — це метод сучасного менеджменту, за допомогою якого
компанія проводить порівняння своєї діяльності з практикою інших
компаній з метою здійснення конкретних змін, що дозволяють покращити
діяльність і підвищити її конкурентоспроможність. Особливості
бенчмаркинга: загальносистемний характер (обхват всіх аспектів
діяльності компанії, включаючи її корінні зміни як системи в цілому);
чітка спрямованscnm на досягнення кращого рівня; прикладна орієнтація на
досягнення конкурентних переваг (знаходження практичних рішень питання
«Як здійснити необхідні поліпшення?).

Етапи бенчмаркинга [89].

1. Визначення об’єкту. На цьому етапі встановлюються потреби
підприємства в змінах, покращенні; проводиться оцінка ефективності його
діяльності; виділяються і вивчаються основні операції, які впливають на
результат діяльності підприємства, а також спосіб кількісного
вимірювання характеристик; встановлюється, наскільки глибоким повинен
бути бенчмаркинг.

2. Вибір компанії для порівняння. Встановлення типу бенчмаркингу.
Зовнішній бенчмаркинг припускає порівняння якості роботи даної компанії
з її конкурентами на ринку. Внутрішній бенчмаркинг передбачає
зіставлення характеру і якості роботи аналогічних підрозділів в межах
компанії певного часу.

3. Пошук еталонних підприємств. Встановлюються контакти з цими
організаціями, формулюються критерії, за якими здійснюватиметься оцінка
і аналіз. Об’єктом для порівняння може виступати як реальна компанія
даної галузі (підгалузі), наприклад, найближчий конкурент, так і
гіпотетична компанія з середньогалузевими показниками або кращими
досягненнями в галузі. Точнішу картину дає зіставлення з гіпотетичною
компанією аналогічного галузевого профілю, побудованою на
середньозважених даних про витрати на виробництво одиниці конкретного
виду продукції. При зіставленні з реальною компанією можуть бути
отримані не зовсім точні результати, оскільки абсолютно однакових
компаній не існує (завжди є відмінності в номенклатурі).

4. Аналіз. Проводиться збір інформації про власну організацію та
організації партнерів по бенчмаркингу. Джерела отримання інформації —
результати обміну передовим досвідом між компаніями, використання даних
комерційних і торгових асоціацій; обстежень, проведених незалежними
організаціями. Отримана інформація класифікується і систематизувався.
Вибирається метод аналізу, оцінюється ступінь досягнення мети і чинники,
які визначають результат.

5. Впровадження. Розробка плану впровадження, процедури контролю.
Проводиться оцінка й аналіз процесу впровадження.

6. Нова оцінка. Бенчмаркинг — це безперервний, систематичний пошук
вивчення кращої практики конкурентів і організацій з суміжних галузей, а
також постійне порівняння бажаних змін і результатів бізнесу із
створеною еталонною моделлю. Тому на основі досягнутого здійснюється
створення і підтримка системи безперервних покращень результатів
бізнесу.

Бенчмаркинг є корисним інструментом у тому випадку, коли необхідно
переглянути внутрішню ефективність діяльності компанії і визначити нові
пріоритети діяльності. Зіставлення показників ефективності дає
можливість зрозуміти уразливі і раціональні сторони діяльності компанії,
порівняно з конкурентами і світовими лідерами в аналогічній області.

Проблеми застосування інтегрального показника конкурентоспроможності
пов’язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що
приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, внаслідок
чого адекватність реальності самих результатів розрахунків викликає
зрозумілі сумніви. Різні автори обґрунтовують різні групи чинників, які
необхідно включати в сукупний (інтегральний, груповий) показник. Крім
того, пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, а часто
просто указується, що «вагові коефіцієнти визначаються експертно».

Так, широко поширеним виразом визначення інтегрального показника
конкурентоспроможності:

(6.5)

— ваговитість окремих чинників у загальній сумі.

Наприклад, І. Максимова, застосовуючи цю формулу, отримує для
коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства наступний вираз [167]:

, (6.6)

— значення критерію конкурентоспроможності товару.

Показники визначені за зваженими адитивними виразами. Коефіцієнти 0,15;
0,29; 0,23; 0,33 визначені експертно способом послідовних порівнянь.

підприємства розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

, (6.7)

— коефіцієнти вагомості показників ефективності;

— частні показники ефективності діяльності підприємства.

За рівності коефіцієнтів вагомості формула набуває виду простою
середньої геометричної:

(6.8)

У даній методиці враховується велике число чинників, що впливають на
конкурентний статус підприємства. Проте методика не позбавлена
суб’єктивізму, оскільки кількісний показник спочатку суб’єктивно
переводиться в якісний, а потім за шкалою Харрінгтона знову в
кількісний. Крім того, якщо підприємство має абсолютно неприйнятний
критерій за будь-яким показником, то йому присвоюється нульове значення
функції бажаності. В цьому випадку із-за рівності нулю частної функції
бажаності рівень конкурентоспроможності також дорівнює нулю.
Достовірність оцінки конкурентоспроможності за даною методикою в значній
мірі залежить від кваліфікації експерта і є багато в чому субьективним
процесом, оскільки інтегральний показник розраховується з використанням
вагів, визначених експертами.

Оцінка конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості. Даний
метод припускає оцінку не продукту або послуги, а сукупності
маркетингових, управлінських і організаційних рішень, тобто економічної
технології компанії. Розрахунок проводиться на основі алгоритму оцінки
конкурентоспроможності економічних технологій, що використовує показник
конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості [176].

Даний метод дозволяє достатньо точно виявити і оцінити реальні потреби
потенційних споживачів і властивості продукції і послуг. У загальному
вигляді формула споживної вартості — це співвідношення суми вимог до
товару (суми властивостей товару) до суми потреб в цих властивостях
товару.

, то це говорить про повну конкурентоспроможність продукції на даному
етапі часу.

Цей підхід можна застосувати і до загальної оцінки
конкурентоспроможності фірми. До кожної групи застосуємо алгоритм
розрахунку показника конкурентоспроможності на основі норми споживної
вартості. Він складається з наступних етапів:

Вивчення ринку, конкурентів, потреб потенційних споживачів.

Визначення цільових сегментів за напрямами.

Визначення стратегічної і маркетингової концепції діяльності-фірми.

Визначення значущих блоків, властивостей і коефіцієнтів значущості по
ним.

Розрахунок норми споживної вартості по економічному блоку властивостей.

Розрахунок норми споживної вартості по технічному блоку властивостей

Розрахунок норми споживної вартості по екологічному блоку властивостей

Розрахунок норми споживної вартості по соціально-психологічному блоку
властивостей.

Розрахунок норми споживчої вартості по юридичному блоку властивостей

Визначення загальної норми споживної вартості фірми.

Аналіз результатів і ухвалення рішення щодо поліпшення
конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, загальний показник конкурентоспроможності на основі норми
споживної вартості можна представити як:

, (6.9)

. (6.10)

-ому блоці.

— про повну конкурентоспроможність по даній групі однорідних
властивостей.

Позитивною стороною даного методу є те, що оцінка конкурентоспроможності
підприємства ґрунтується на оцінці сукупності маркетингових,
управлінських і організаційних рішень фірми. Це дає можливість точніше
оцінити реальні потреби потенційних споживачів і рівень компанії.

Недолік методу. Для збору всієї необхідної для аналізу інформації
(вивчення зовнішнього середовища, оцінка чинників) використовуються
тільки експертні методи, що не дає можливості отримати максимально
об’єктивні показники конкурентоспроможності, а відповідно, і об’єктивно
визначити рівень конкурентоспроможності підприємства.

Оцінка конкурентоспроможності на основі розрахунку ринкової частки [24]
На споживчому ринку регіону ринкова частка — це основний
економіко-статистичний показник, що характеризує конкурентоспроможність
суб’єктів господарювання у зв’язку з тим, що багато з них є
неспівставними з галузевої точки зору, але співставними з позиції
ефективності господарювання через ринкову частку.

:

(6.11)

Збільшення або зменшення в інтервалі від 0 до 100% свідчить про рівень
конкурентоспроможності.

Методика оцінки конкурентоспроможності за ринковій частці дозволяє за
характером розподілу часток ринку виділити ряд стандартних положень його
суб’єктів: аутсайдери; зі слабкою, середньою і сильною конкурентною
позицією; лідери. Величина зміни ринкової частки дозволяє визначити
групи господарюючих одиниць: з позицією, що швидко поліпшується; з
позицією, що поліпшується; з позицією, що погіршується; з позицією, що
швидко погіршується конкурентними позиціями. Перехресна класифікація
розміру долий і їх динаміки дає можливість побудувати конкурентну карту
ринку, на підставі якої легко встановити місце досліджуваного суб’єкта в
структурі ринку, ступінь домінування на ринку, особливості розвитку
конкурентної ситуації.

Недолік методу полягає в тому, що не можна визначити причини визначеного
стану фірми, розробити необхідну стратегію фірми на ринку.

Інструментарієм для вирішення стратегічних завдань підвищення
конкурентоспроможності може служити комплексний підхід з розробки та
побудови моделі конкурентоспроможності промислового підприємства [185].

Метою розробки і побудови моделі конкурентоспроможності підприємства є
правильне визначення конкурентної стратегії, узгодженої з умовами
конкретної галузі промисловості, навичками і капіталом, якими володіє
конкретне підприємство.

Інструментарієм для розробки і побудови моделі може служити застосування
математичного моделювання, що дозволяє виявити особливості
функціонування економічного об’єкту, і на основі цього передбачати
майбутню поведінку об’єкту при зміні яких-небудь параметрів. Для
будь-якого економічного суб’єкта можливість прогнозування ситуації
означає, перш за все, отримання кращих результатів або уникнення втрат.
У моделі всі взаємозв’язки змінних можуть бути оцінені кількісно, що
дозволяє отримати якісніший і надійніший прогноз.

При побудові економічної моделі виділяються структурні елементи —
категорія конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності товару,
виявляються найбільш важливі якісні характеристики цих елементів.
Категорії конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності товару
взаємопов’язані. Як основні критерії конкурентоспроможності підприємства
можна в узагальненому вигляді запропонувати дві оцінні категорії:
«цінність вироблюваних підприємством товарів (послуг)» і «цінність
підприємства як господарюючого суб’єкта».

Швидкі зміни зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулюють
появу нових методів, систем і підходів до управління
конкурентоспроможністю. Найбільш поширеними є методи оцінки можливостей
конкурентів за допомогою спеціальних експертних досліджень і непрямих
розрахунків на основі відомих даних. Широко використовується на практиці
для аналізу конкурентів і “метод віддзеркалення”, що полягає у виявленні
інформації про фірму, що цікавить, у клієнтів або посередників даної
фірми. Дослідження конкурентів повинне бути направлене на ті ж сфери,
які були предметом аналізу потенціалу власного підприємства. Це може
забезпечити порівнянність результатів. Зручним інструментом порівняння
можливостей підприємства і основних конкурентів є побудова
багатокутників конкурентоспроможності, що є графічним відображенням
оцінок положення підприємства і конкурентів по найбільш значущих
напрямах діяльності, зображених у вигляді векторів-осей (рис.7.1).

< D ^ Ue o hWYKB* hWYKB* D Ue & "?"oe"2#†#?#i#¤$.'D/F/oaaaaaaaaaaaoOOOOOCooo & gdWYK a a gdWYK L`”aDcdd?e?f?fafeeeeeUI qHqeeeeUI ? I‚”?.†>‡(?*?,?iiUiC7

”!

?

?F????’?

?F????’?

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

?F??????

j

$

&

(

*

O

O

u

ue

th

етапі побудови моделі, пропонується побудова багатокутника
конкурентоспроможності внутрішніх конкурентних переваг порівнюваних
підприємств. Як оцінювані напрями діяльності підприємства і основних
конкурентів може бути вибране визначене чітко обмежене число параметрів.
Перелік використовуваних параметрів і ступінь їх конкретизації
визначалися наступними методичними передумовами: кількість оцінюваних
характеристик повинна бути достатня обмеженою з метою забезпечення
оперативності управлінських рішень, які приймаються; через складність і
багатогранність проблеми та відсутності загальновизнаних підходів до
оцінки конкурентоспроможності, яка вимагає обширних самостійних наукових
досліджень, в пропонованій моделі використані результати, отримані
раніше вітчизняними і зарубіжними авторами.

Групування параметрів спирається на аналіз широкого комплексу проблем
технічного, економічного і соціального характеру, внаслідок чого
виявляються перемінні, що забезпечують конкурентоспроможність.
Початковою точкою такого аналізу є визначення переліку
техніко-економічних чинників конкурентоспроможності, які трактуються як
сукупність критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності
підприємства.

Внутрішні конкурентні переваги, що визначають ринкові позиції
господарюючого суб’єкта, пропонується згрупувати по шести найбільш
значущих аспектах.

1.  Конкурентоспроможність виробу. Сукупність якісних і вартісних
характеристик товару сприяє створенню переваги даного товару перед
товарами-конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця і, тим
самим, дозволяє кількісно оцінити конкурентоспроможність товару.

, умова конкурентоспроможності товару з погляду споживача приймає
вигляд:

(6.12)

Таким чином, інтегральний показник конкурентоспроможності товару буде
мати наступний вигляд:

, (6.13)

– оцінка конкурентоспроможності товару за ціною споживання.

, який розраховується за формулою:

(6.14)

— го показника якості.

Визначення вагових коефіцієнтів як окремих характеристик у складі
комплексних показників, так і для одиничних показників якості доцільно
здійснювати на основі експертних оцінок, які уточнюються в процесі
моніторингу купівельної поведінки.

, який розраховується за формулою:

, (6.15)

го регламентованого показника якості.

.

матиме наступний вигляд:

, (6.16)

– величина відповідних витрат споживача у зв’язку з придбанням і
використанням товару на оплату: покупки товару; зберігання товару;
транспортування товару до місця призначення (використання); монтажу і
установки; пусконалагоджувальних робіт; навчання персоналу, зайнятого
експлуатацією; заробітну плату персоналу; електроенергії і палива;
післягарантійного сервісу і запасних частин; витрат по модернізації;
податкових платежів; витрат по страхуванню виробу; витрат по утилізації
відходів, що утворюються в процесі експлуатації виробу; витрат по
утилізації самого виробу після закінчення терміну його служби; інші
непередбачені витрати.

:

(6.17)

— сума витрат споживача, пов’язаних з придбанням і використанням товару
конкурента (товару-еталона, аналога)

) можна розрахувати як:

, (6.18)

-го найменування в номенклатурі продукції, що випускається.

:

(6.19)

– власні оборотні кошти; ОА – загальна величина оборотних активів.

Якщо коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець
звітного періоду має значення менше 0,1, то структура балансу
організації вважається незадовільною, а сама організація –
неплатоспроможною.

3.  Ефективність маркетингової діяльності. Ефективність маркетингової
діяльності — це ступінь використання інструментів маркетингу в
сукупності із засобами і можливостями підприємства. У вартісній формі ця
характеристика може бути оцінена відношенням комерційних результатів і
витрат на маркетингову діяльність.

Формула для визначення ефективності маркетингової діяльності
підприємства, з використанням параметрів маркетингового потенціалу і
результуючих параметрів комерційної діяльності (валовий дохід, витрати
на маркетинг, валові витрати) матиме наступний вигляд:

(6. 20)

– валові витрати.

можливо розраховувати за формулою:

, (6.21)

– потенціал формування громадської думки.

:

(6.22)

В процесі апробації всі підкритерії оцінювалися за наступною шкалою: 0 –
підприємство в своїй маркетинговій діяльності не використовує інструмент
маркетингу, описаний даним підкритерієм; 1 – підприємство в своїй
маркетинговій діяльності не повною мірою використовує інструмент
маркетингу, описаний даним підкритерієм; 2 – підприємство в своїй
маркетинговій діяльності повною мірою використовує інструмент
маркетингу, описаний даним підкритерієм. Щоб об’єктивно оцінити кожен
підкритерій сформульовані характеристики, розроблені для визначення
ефективності маркетингової діяльності підприємств, залежно від галузі
господарювання вони можуть бути скоректовані або змінені.

4.  Рентабельність продажів. Рентабельність продажів є комплексною
характеристикою питомої прибутковості на одну гривню виручки від
реалізації продукції.

5. Імідж (марочний  капітал) підприємства. Зручною процедурою, що
забезпечує достатню об’єктивність кількісної оцінки іміджу організації,
є аналіз заявок на придбання продукції, на основі якого встановлюється
частка повторних звернень клієнтів до товаровиробника.

розраховується за формулою:

, (6.23)

  — загальний обсяг реалізації.

6. Ефективність менеджменту. Ефективністю менеджменту — його якість, що
забезпечує організації досягнення наміченої мети. Кількісно ефективність
менеджменту визначається як відношення результату до необхідних витрат.
Критерій ефективності менеджменту – це кількісні показники, що
характеризують його результативність і економічність, які дозволяють
розкривати суть вирішуваною організацією завдання, визначати головні,
вирішальні зв’язки і шляхи вдосконалення менеджменту.

:

(6.24)

– невідомі параметри рішення задачі (ринкова кон’юнктура, курс гривні,
індекс інфляції тощо).

, забезпечують максимум цільової функції – критерію ефективності.

Суть менеджменту трактується як наукова основа для ухвалення
управлінських рішень в умовах обмежених ресурсів. З цієї точки зору
результативність управління може бути кількісно оцінена, як відношення
отриманого в ході здійснення господарської діяльності комерційного
результату до вартості ресурсів, що залучаються до виробничого обороту.
Отже, як показник оцінки ділової активності, що відображає ефективність
менеджменту на підприємстві, можна використовувати показник фондовіддачі
його активів (ФО), визначуваний відношенням:

, (6.25)

— середньорічний залишок оборотних коштів.

) підприємством є показник, що розраховується за формулою:

, (6.26)

– прибуток від реалізації продукції;

— власний капітал

Для забезпечення кількісної порівнюваності показників слід
використовувати понижуючі коефіцієнти розрахункових значень: для
ефективності маркетингової діяльності – 0,05; для рентабельності
продажів – 0,1; для фінансового стану підприємства – 10.

Наведений перелік показників конкурентоспроможності не є незмінним і
вичерпним. Кількість складових конкурентоспроможності підприємства
залежить від вигляду і складності виробу у технічному й експлуатаційному
відношенні, необхідної точності оцінки, мети дослідження і інших
чинників. Так, сукупність параметрів може бути доповнена за рахунок
деталізації вище перелічених компонентів або укрупнення у разі
об’єднання окремих характеристик в агреговані показники. Наприклад, якщо
аналізоване підприємство відноситься до галузі, що відрізняється
високими темпами оновлення асортименту продукції, то як самостійна
компоненти доцільно розглядати рівень інноваційного потенціалу
господарюючого суб’єкта. Подібна конкретизація не має принципового
характеру і в даній моделі виступає як умова, що впливає на точність і
об’єктивність оцінки.

Багатокутник конкурентоспроможності може служити підставою для побудови
імітаційної моделі ринкової рівноваги в умовах конкурентного суперництва
товаровиробників. Ця підстава, що складається з векторів-променів, і
визначатиме ступінь потенційної конкурентоспроможності підприємства.
Кожен вектор в своєму граничному значенні є радіусом круга, відповідним
максимальному потенціалу внутрішніх можливостей господарюючого суб’єкта
(ідеальний варіант). Обчислення об’єму отримуваної піраміди визначатиме
кінцеву оцінку реальної конкурентоспроможності підприємства.

При визначенні, що вважати за висоту піраміди, необхідно підійти зі
всією ретельністю. Адже на конкурентоспроможність підприємства в
реальному житті впливають безліч чинників і на роль висоти піраміди
можуть претендувати безліч критеріїв – займана частка ринку, темпи
зростання галузі, інтенсивність конкурентного суперництва і багато
інших. Ступінь стабільності конкурентного положення підприємства на
ринку загальноприйняте характеризувати за допомогою частки ринку.

– виступає як висота піраміди, як оптимальний кількісний параметр.

Обчислення об’єму піраміди характеризує реальний результат оцінки
конкурентоспроможності підприємства, тобто величина цього параметра
визначає кількісну оцінку конкурентоспроможності. Оскільки підставу
піраміди формують шість векторів-променів, що визначають внутрішню
конкурентоспроможність підприємства, то її величину можна визначити за
формулою:

, (6.27)

.

Кожен вектор в своєму граничному значенні є радіусом круга, відповідним
максимальному значенню (ідеальний варіант) оцінного показника (рис.6.3).

, перетворимо запропонований вираз, тоді кінцева формула оцінки
конкурентоспроможності підприємства матиме наступний вигляд:

, (6.28)

– оцінка конкурентоспроможності промислового підприємства.

Рис.6.3. Графічна інтерпретація моделі оцінки конкурентоспроможності
промислового підприємства

Універсальний характер даної моделі дозволяє варіювати номенклатуру
оцінюваних параметрів, виходячи з інформаційних можливостей, рівня
кваліфікації експертів, ступеня спеціалізації виробництва. Такий
методичний підхід дає можливість аналізувати вплив окремих чинників, що
забезпечують конкурентне положення підприємства на ринку, а також
оцінювати можливі наслідки їх зміни в майбутньому.

Ринок є саморегулюючою та збалансованою системою, що відображає взаємини
споживачів і товаровиробників, з позицій об’єктивної оцінки
відповідності характеристик платоспроможного попиту і виробничих
можливостей, коли за допомогою комерційних операцій досягається
компромісне рішення, що задовольняє всіх учасників процесу ринкового
обміну. Ідеальне уявлення про ринкову рівновагу графічно можна
інтерпретувати як сферу, яка характеризується як геометрична фігура, що
володіє незмінним центром тяжіння. Порівняння положення господарюючого
суб’єкта в загальній моделі ринкової рівноваги дає можливість кількісної
оцінки його конкурентних позицій і обґрунтування стратегічних перспектив
його функціонування. Питома вага конкретного товаровиробника на ринку
дає можливість інтерпретувати його реальні позиції в порівнянні з
конкурентами на товарному ринку. Такий підхід є методичною основою для
обґрунтування прийнятного сценарію ринкової поведінки підприємства.

Модель дозволяє оцінити не тільки внутрішні можливості підприємства, але
і дійсну реакцію ринку на можливий (передбачуваний) сценарій його
поведінки в конкретній ситуації. Використання даної моделі в практичних
цілях забезпечує зниження ризиків управлінських рішень і може служити
основою для оцінки їх ефективності. Запропонована методика прийнятна для
обґрунтування рішень щодо управління поточною діяльністю підприємства, а
також виступати аргументом, підтверджуючим доцільність інвестиційних
рішень.

дорівнює 0,65, оскільки чинним законодавством держава в рамках
антимонопольного регулювання встановлює граничні значення концентрації
виробництва в руках окремого товаровиробника (65%) (рис.6.4).

Рис.6.4. Ідеальний варіант моделі монопольного ринку

-ї кількості учасників (рис.6.5).

Рис.6.5. Ідеальний варіант моделі ринку досконалої конкуренції

Модель розроблена за допомогою комп’ютерної програми
«MATHCAD Professional 2001».

Розглянемо основні етапи побудови моделі. Перший етап – введення даних
тих, що характеризують внутрішні конкурентні переваги (табл.7.2). Як
об’єкт дослідження пропонується оцінити конкурентоспроможність
«підприємства», його основного «конкурента» і як базовий варіант
«ідеальний варіант».

Другий етап – побудова багатокутника внутрішніх конкурентних переваг для
«підприємства», «конкурента» і «ідеального варіанту». Багатокутник
будується за наступними правилами:

коло ділиться радіальними оцінними шкалами на рівні сектори, кількість
яких дорівнює кількості критеріїв (у нашому випадку шість секторів);

по мірі видалення від центру кола значення критерію поліпшується;

шкали усередині оцінного кола градуюють ся так, щоб всі значення лежали
усередині оцінного круга (у нашому випадку максимальне значення – 1).

Таблиця 6.5

Показники конкурентоспроможності «підприємства», «конкурента»,
«ідеального варіанта»

Внутрішні конкурентні переваги «Підприємство» «Конкурент» «Ідеальний
варіант»

1. Конкурентоспроможність виробу 0,35 0,55 1

2.Фінансовий стан підприємства 0,35 0,55 1

3. Ефективність маркетингової діяльності 0,35 0,55 1

4. Рентабельність продаж 0,35 0,55 1

5. Імідж (марочний капітал) підприємства 0,35 0,55 1

6. Ефективність менеджменту 0,35 0,55 1

Примітка: у таблиці не повинно бути «абсолютних» нулів, проте
допускається використання значень близьких до нуля (напр. 0,0000001), що
обумовлене особливостями, пов’язаними, з розрахунком об’ємів
геометричних тіл. «SUBJECT» привласнюється «0», якщо ми будуємо
багатокутник внутрішніх конкурентних переваг для «підприємства» і «1» –
для «конкурента».

Даний метод дозволяє визначити узагальнений критерій внутрішньої
конкурентоспроможності підприємства:

, (6.29)

).

Порівнюємо площі і отримуємо наступні результати (табл.6.6).

Третій етап – побудова імітаційної моделі ринкової рівноваги в умовах
конкурентного суперництва товаровиробників (сфери) на основі оцінки
конкурентоспроможності конкретного господарюючого суб’єкта: завдання
координат точок для побудови сфери; градуювання; розробка матриці даних;
розробка формул для обчислення об’ємів; визначення значення радіусу
сфери; інтерпретація моделі «Ринкова оцінка конкурентних позицій
підприємства»; обчислення об’єму сфери; обчислення об’єму вписаної в
сферу геометричної фігури, що характеризує конкурентоспроможність
господарюючого суб’єкта; визначення відношення об’єму вписаної фігури до
об’єму сфери.

Таблиця 6.6

Рівень внутрішньої конкурентоспроможності господарюючого суб’єкта

Господарюючий суб’єкт Рівень, %

«Підприємство» 10,13

«Конкурент» 25,02

«Ідеальний варіант» 82,70

 

Кількісно конкурентоспроможність можна розрахувати як суму об’ємів шести
секторів фігури вписаною в сферу:

(6.30)

— сектори, на які поділена вписана піраміда.

Відносна конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта розраховується
за формулою:

(6.31)

=0,5236).

Зіставлення результатів виконаних розрахунків наведено в табл.6.7.

Таблиця 6.7

Оцінка конкурентоспроможності господарюючого суб’єкта

Господарюючий суб’єкт Відносна конкурентоспроможність, %

«Підприємство» 22,632

«Конкурент» 36,494

«Ідеальний варіант» 74,775

 

Таким чином, на підставі виконаних розрахунків можна констатувати меншу
конкурентоспроможність підприємства, порівняно з найбільш значущим
конкурентом.

І.В. Скопіною наведена оцінка конкурентоспроможності
підприємств-виробників хутряних виробів з використанням методу
експертної оцінки [255]. Охарактеризуємо етапи даної методики.

.

2. Визначення структури і складу групи експертів (в групу підбираються
експерти необхідної спеціалізації і кваліфікації).

визначається середньостатистичне значення:

, (6.32)

— номери параметрів оцінки.

Для встановлення ступеня узгодженості думки експертних груп визначають
статистичні величини: дисперсію, середньоквадратичне відхилення,
коефіцієнт варіації.

4. За базу порівняння конкурентоспроможності кожного параметра взято
максимальний рівень всіх показників, рівний 100 балам, при цьому крива,
що описує положення підприємства на ринку матиме вид рівностороннього
багатокутника. Визначаючи відношення площ, описаних кривими,
побудованими на основі експертних оцінок за кожним підприємством, до
площі базового багатокутника, отримаємо коефіцієнти, що визначають тим
самим підсумкову рейтингову оцінку підприємств, за якою визначаємо
конкурентну позицію підприємства:

, (6.33)

— площа базового багатокутника.

визначаємо за формулою:

, (6.34)

— кількість параметрів.

знаходимо за формулою:

, (6.35)

— трикутника, сторонами якого є два відрізки, рівні рейтинговим
оцінкам параметрів на двох довколишніх променях третій відрізок, що
сполучає їх кінці.

знаходимо за формулою:

, (6.36)

– експертні оцінки параметрів на двох довколишніх променях.

Таким чином, рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємства
визначається за формулою:

(6.37)

При аналізі рейтингових оцінок виділяємо три зони: 1 зона — зона
домінування; 2 зона — міцні і сприятливі позиції; 3 зона — нежиттєздатні
позиції.

Дану методику можна використовувати для рейтингової оцінки як різних
напрямів діяльності господарюючих суб’єктів, власне господарюючих
суб’єктів, так і для регіональних товарних ринків в цілому. Результати
оцінки конкурентоспроможності підприємств на ринку дозволяють формувати
ефективні напрями розвитку підприємств. Розраховані додатково
імовірнісні оцінки, які виводяться відповідно до ринкової ситуації,
дозволяють чисельно порівняти ризик і обґрунтовано вибрати відповідну
стратегію ринкової поведінки.

Белоусов В.Л. пропонує здійснити розрахунок конкурентоспроможності фірми
для аналізу конкурентоспроможності маркетингової діяльності, групуючи
критерії конкурентоспроможності за окремими елементами комплексу
маркетингу: продукт, ціна; доведення до споживача просування продукту
(маркетингові комунікації) [41]. Пропонується наступна система
показників:

За продуктом:

розраховується за формулою:

, (6.38)

— загальний обсяг продаж продукту на ринку.

Коефіцієнт показує частку, яку фірма займає на ринку.

розраховується за формулою:

, (6.39)

— сума витрат на виробництво (придбання) продукту та організацію його
продаж.

приймається за 1.

розраховується за формулою:

, (6.40)

— обсяг продаж на початок звітного періоду.

Коефіцієнт показує зростання (зниження) конкурентоспроможності фірми за
рахунок зростання продаж.

2. За ціною:

розраховується за формулою:

, (6.41)

— ціна товару, встановлена фірмою.

Коефіцієнт показує зростання (зниження) конкурентоспроможності фірми за
рахунок динаміки цін на продукт.

3. За доведення продукту до споживача:

розраховується за формулою:

, (6.42)

— сума витрат на функціонування системи збуту на початок звітного
періоду.

Показує зусилля фірми до підвищення конкурентоспроможності за рахунок
покращення збутової діяльності.

4. За просування продукту:

розраховується за формулою:

(6.43)

— витрати на рекламну діяльність на початок звітного періоду.

Характеризує зусилля фірми до зростання конкурентоспроможності за
рахунок покращення рекламної компанії.

розраховується за формулою:

, (6.44)

— сума витрат на оплату праці торгових агентів на початок звітного
періоду.

Характеризує зусилля фірми до зростання конкурентоспроможності за
рахунок зростання персональних продаж із залученням торгових агентів.

розраховується за формулою:

, (6.45)

— витрати на зв’язки з громадськістю на початок звітного періоду.

Характеризує зусилля фірми до зростання конкурентоспроможності за
рахунок покращення зв’язків з громад кістю.

:

(6.46)

— загальна кількість показників у чисельнику (в даному випадку, 8)

для всіх її продуктів:

(6.48)

— кількість продуктів (послуг) фірми.

Для розрахунку повної конкурентоспроможності фірми також потрібно
враховувати загальні фінансові коефіцієнти, які розраховуються на основі
аналізу балансу фірми за звітний період. У практиці аналізу результатів
діяльності фірми застосовується зведена таблиця фінансових показників,
що включає коефіцієнти ліквідності, коефіцієнти стійкості, коефіцієнти
ділової активності, коефіцієнти прибутковості тощо. Проте для розрахунку
конкурентоспроможності фірми можна обмежитися оцінкою структури балансу
за такими коефіцієнтами:

;

Повна формула розрахунку конкурентоспроможності фірми буде мати такий
вигляд:

(6.49)

Для кожного ринку продукту ідентифікуються найбільш небезпечні
(пріоритетні) конкуренти. Всі конкуренти діляться на певні групи залежно
від переваг, і таким чином встановлюється їх роль в конкурентній
боротьбі. Для кожної групи конкурентів характерні конкретні концепції
поведінки на ринку. Для ділення конкурентів на групи пропонується
матриця групового ранжирування конкуруючих фірм [41].

Матриця є прямокутником, розбитим на дев’ять квадрантів (секторів),
кожний з яких відповідає певному коефіцієнту від –10 до 10. Сам
прямокутник ділиться на п’ять рівнів, кожний з яких відповідає певній
групі фірм, що розрізняються між собою рівнем конкурентоспроможності і
відносяться до таких груп учасників ринку:

Лідери — [0,1—10]. Ринкові лідери — фірми, що мають максимальний
коефіцієнт конкурентоспроможності (КФ). Фірми мають максимальну ринкову
частку при продажах, є лідерами у ціновій політиці, оптимізації витрат,
використанні різноманітних розподільних систем тощо. Для фірм-лідерів
характерною поведінкою є оборона.

Претенденти на роль лідера — [7,1—9]; [3,1—7]. Ринкові претенденти —
фірми, розрахунковий коефіцієнт конкурентоспроможності яких лежить в
діапазоні від 3,1 до 9. Ці фірми, як правило, борються за збільшення
ринкової частки продажів, проводять ціновий демпінг. Для них характерна
стратегія атаки на всіх напрямах діяльності.

Послідовники — [1,1—3]; 1. Ринкові послідовники — фірми, розрахунковий
коефіцієнт конкурентноздатності яких лежить в діапазоні від 1 до 3.
Проводять політику проходження за галузевим лідером, не ризикую, але й
не проявляють пасивності. Фірми цієї групи особливо обережно і зважено
ухвалюють рішення щодо їх діяльності на ринку. Вони копіюють діяльність
лідера, але діють більш уважніше і розраховують на менші ресурси;
схильні до атак з боку ринкових претендентів.

Фірми, що зайняли ринкову нішу — [–0,99—(–2,9)]; [–3 — (–6,9)].
Розрахунковий коефіцієнт конкурентоспроможності групи фірм, що діють в
ринковій ніші, лежить в діапазоні від –0,99 до –6,9. Фірми цієї групи
обслуговують маленькі ринкові сегменти, які інші учасники конкуренції не
бачать або не враховують.

Ті, що займають ринкову позицію — [–0,99—(–2,9)]; [–3 — (–6,9)]; Фірми,
що діють в ринковій ніші. Розрахунковий коефіцієнт
конкурентоспроможності цієї групи лежить в діапазоні від –0,99 до –6,9.
Фірми цієї групи обслуговують маленькі ринкові сегменти, які інші
учасники конкуренції не бачать або не враховують. Для них характерний
високий рівень спеціалізації та цін, максимальна залежність від
клієнтів, коло яких обмежене.

Банкроти — [–7-(–9)]; [–9,1—(–10)]. Банкроти — фірми з коефіцієнтом
конкурентоспроможності від –7 до –10. Приймають режим зовнішнього
управління і проводять заходи щодо виходу з банкрутства або проводять
розрахунки з кредиторами і ліквідовуються.

Описані вище методи різняться за своєю суттю, базою формування
показників конкурентоспроможності. У цілому, складною методологічною
проблемою при оцінці конкурентоспроможності підприємства є визначення її
критеріїв і показників. Боровських Н. сформовано приблизний перелік
критеріїв і групи показників, що використовуються при оцінці
конкурентоспроможності організації під час розробки і реалізації її
конкурентних стратегій (табл. 6.8) [45].

Таблиця 6.8

Базові критерії та групи показників конкурентоспроможності підприємства

Критерії Групи показників

Наявність і забезпеченість виробничими ресурсами Рівень забезпеченості
технікою, будівлями, устаткуванням, їх технічна справність, вік;
технології; рівень організації виробництва робіт; площа земельних угідь,
поголів’я худоби і птиці

Наявність і забезпеченість матеріально-технічними ресурсами
Характеристика і джерела матеріально-технічного постачання; чисельність,
надійність постачальників, характер відносин з постачальниками

Забезпеченість кадрами Забезпеченість і кваліфікація персоналу;
плинність кадрів; потреба в нових кадрах; психологічний клімат в
колективі

Система управління організацією Організаційно-правова форма
підприємства; характер і форма власності; число рівнів управління;
розподіл прав і відповідальності; норми керованості, витрати на
управління; методи управління; стилі керівництва; система комунікацій;
схема інформаційних потоків, їх ефективність, наявність банку даних і
інформаційних систем

Ефективність виробничої діяльності підприємства Ефективність управління
виробничим процесом; економічність виробничих витрат; раціональність і
ефективність використання основних і оборотних фондів; продуктивність
праці

Ділова активність підприємства і ефективність організації збуту і
просування товарів Рівень затовареності готовою продукцією;
рентабельність продажів; рівень завантаження виробничих потужностей;
надійність постачальників: швидкість реакції на замовлення; об’єми
постачання сировини; інвестиційна привабливість

Конкурентоспроможність продукції Якість продукції; ціна продукції

Фінансовий стан організації Показники майнового стану; показники
ліквідності і платоспроможності підприємства; показники фінансової
стійкості; показники ділової активності: показники фінансових
результатів діяльності підприємства

Вибір показників оцінки конкурентоспроможності фірми, методики в цілому
залежить від багатьох факторів: мети проведення оцінки, сфери бізнесу,
наявної інформації тощо.

ЛІТЕРАТУРА

Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. — М.: ОАО
“Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.

Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ.
– СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.

Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. — К.: Таксон,
2004. – 704 с.

Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М.
Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.:
Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.

Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. —
284 с.

Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т
управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография
«Новости», 2000. — 432 с.

Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и
услуг — М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.

PAGE

PAGE

високі

низькі

висока

низька

Темпи

зростання

ринку

Частка ринку

Похожие записи