РЕФЕРАТ

На тему:

Маркетингові дослідження ринку та підприємства

Маркетингові дослідження ринку включають вивчення та прогнозування його
кон’юнктури, розрахунок його місткості, визначення прогнозних показників
збуту продукції, аналіз поведінки споживачів і конкурентів, а також
конкурентного середовища в цілому.

Кон’юнктура ринку — це реальна економічна ситуація, яку характеризують
співвідношення між попитом та пропонуванням, рівень і динаміка цін,
товарних запасів, а також інші показники та чинники (історичні,
національні, природнокліматичні, територіальні, політичні,
соціально-економічні тощо). У процесі маркетингових досліджень
вивчається як загальноекономічна кон’юнктура, так і кон’юнктура
конкретних товарних ринків. Дослідження загальноекономічної кон’юнктури
включають вивчення величини і співвідношення попиту та пропонування
товарів, аналіз стану й динаміки платоспроможності, рівня та зміни
значень оптових і роздрібних цін, номінальних і реальних доходів,
механізму функціонування ринку цінних паперів і грошового обігу,
динаміки продуктивності праці, обсягів капіталовкладень, величини
основних макроекономічних показників і т. п. Дослідження кон’юнктури
конкретного товарного ринку передбачає визначення показників попиту та
пропонування конкретного товару (обсяги, структура, динаміка,
еластичність), пропорційності (співвідношення попиту та пропонування,
товарна структура товарообороту, частки ринку, структура покупців та
продавців, регіональна структура), тенденцій розвитку обсягів продажу,
цін, товарних запасів, інвестицій, даних щодо стійкості та циклічності
ринку, стану його ділової активності (портфель замовлень, кількість,
розмір, частота та динаміка угод), аналіз ризиків, що мають тут місце,
характеристику масштабів ринку (кількість продавців та покупців, рівень
приватизації та монополізації, стан конкуренції і т. п.).

Прогноз кон’юнктури товарного ринку — це об’єктивне ймовірнісне судження
про динаміку його найважливіших характеристик та їх альтернативні
варіанти за умови справдження певних припущень. Алгоритм такого прогнозу
наведений на рис. 12.

Місткість ринку — це обсяги продажу товарів на конкретному ринку
(продажу конкретній групі споживачів даного регіону в заданий проміжок
часу в тому самому бізнес-середовищі в рамках конкретної маркетингової
програми). Уже із самої суті такого визначення логічно випливає те, що
місткість ринку — це не фіксована величина, а функція кількох змінних.
Отож, у процесах маркетингових досліджень визначають два значення
місткості ринку.

Реальна місткість ринку — це обсяги продажу товарів у даний час
конкретній групі споживачів.

Рис. 12. Алгоритм прогнозування кон’юнктури ринку

Потенційна місткість ринку (ринковий потенціал) — це максимально можливі
обсяги продажу товарів за конкретний проміжок часу, яких можна досягти
завдяки реалізації відповідних маркетингових програм. Розрахунок
потенційної місткості ринку (Qp) ведеться за формулою:

,

де n — кількість споживачів;

q — середня кількість можливих закупівель одним споживачем;

p — середня ціна продукту;

і — група споживачів.

Для визначення реальної місткості ринку країни (Qr) можна використати
формулу:

,

де R — обсяги виробництва товару в країні;

Р — залишки товарних запасів на складах підприємств-виробників;

Е — експорт;

F — імпорт;

Д(–М) — зменшення (збільшення) запасів товарів;

Ео — непрямий експорт;

Fо — непрямий імпорт.

Можливі два підходи до визначення місткості ринку:

ринкове агрегування: ринок розглядають як одне неподільне ціле;

ринкове сегментування — ринок розподіляють на окремі однорідні частини
(сегменти) або проводять типологізацію споживачів за окремими
однорідними групами.

Ринкове сегментування може бути проведене з використанням двох підходів.

Перший підхід — сегментування за характерними ознаками продукції
(призначення, вартість, відповідність моді, популярність, технічна
складність, міра новизни тощо).

За другим підходом сегментування здійснюється з використанням
характеристик та особливостей поведінки споживачів:

а) за географічними ознаками: країна, регіон, тип населеного пункту,
клімат, густота населення;

б) демографічними ознаками: вік, стать, сімейний стан, склад сім’ї;

в) психографічними ознаками: спосіб та стиль життя, тип особистості;

г) соціально-економічними ознаками: соціальний клас, вид занять, рівень
доходів, структура витрат;

д) культурними ознаками: освіта, релігія, традиції, цінності;

е) параметрами поведінки: причини купівлі, статус користувача, міра
потреби в продукції, емоційне ставлення до продукту.

Прогноз збуту (продажу) — це визначення того, що підприємство розраховує
продати, виходячи із існуючої кон’юнктури, ринкового потенціалу і
власних можливостей. Відомі некількісні та кількісні методи
прогнозування збуту.

Некількісні методи — це експертна оцінка майбутніх обсягів збуту
підприємства. Як експертів використовують працівників вищого та
середнього менеджменту підприємства, торговельних агентів, покупців,
незалежних фахівців. З-поміж кількісних методів найвідомішими є множинна
регресія (пошук рівнянь, які описують залежність майбутніх обсягів збуту
від набору незалежних змінних), кореляційний аналіз, аналіз рядів
динаміки, прогнозування на основі частки ринку, метод стандартного
розподілу ймовірності та ін.

Особливу актуальність у системі маркетингових досліджень ринку має
вивчення поведінки споживачів. Якісний і кількісний склад, що і навіщо
вони купують, хто бере участь у процесі купівлі, коли, де і за яку ціну
вони купують?

У сучасному розумінні поведінка споживачів — це всі ті економічні,
соціальні і психологічні аспекти, які мають місце в процесі підготовки і
здійснення купівлі, а також використання придбаного продукту, включаючи
передання набутого досвіду іншим; це дії, які здійснюють окремі особи
купуючи і використовуючи продукцію чи послуги, це розумові і соціальні
процеси, які передують цим діям або настають за ними.

Для оцінки поведінки споживачів використовується інтердисциплінарний
підхід. Так, економічні науки допомагають знайти відповідь на запитання,
який дохід мають споживачі і як вони його розподіляють, за якою ціною
вони хотіли б придбати той чи інший продукт, як можна оцінити величину
попиту і пропонування товарів тощо. Психологія допомагає зрозуміти
мотиви і стимули поведінки споживачів, етнографія — особливості
походження, розселення, стосунків, культури і побуту народів,
симптоматологія — зовнішні ознаки як виявлення сутності явищ,
герменевтика — пояснити та інтерпретувати тексти та ін.

Досліджуючи поведінку споживачів, удаються до кількох теоретичних
підходів. Найвідоміші з них такі:

1) економічна теорія, що розглядає рішення покупців як наслідок
раціональних, тобто логічних послідовних підрахунків. Індивідуальний
покупець намагається витратити свій дохід на товари з таким розрахунком,
щоб найбільшою мірою задовольнити свої запити і смаки. Проте за певними
оцінками лише 25 % купівель здійснюється в такий спосіб;

2) мотиваційна теорія, яка стверджує, що справжні причини купівлі
товарів не завжди мають свідомий характер. Мотивація, що лежить в основі
поведінки людей, є наслідком постійного взаємовпливу комплексу свідомих
і несвідомих, чуттєвих, інтелектуальних, а також культурних і
фізіологічних потреб.

Нині відправним моментом дослідження поведінки споживачів є побудова і
вивчення відповідних моделей. Моделі поведінки споживачів — це
концептуальні схеми, які систематизують інформацію про те, як і чому
приймаються рішення про купівлю товарів (послуг). Завдяки використанню
таких моделей можна ліпше зрозуміти поведінку споживачів, а отже,
ефективніше використати маркетинговий інструментарій. Приклад такої
моделі наведено на рис. 13. Згідно з нею процес прийняття рішень
споживачем про купівлю здійснюється внаслідок впливу таких груп
чинників:

чинники зовнішнього впливу, у тому числі маркетинговий інструментарій та
зовнішнє соціально-економічне середовище;

чинники так званої чорної скриньки споживачів;

ситуаційні впливи.

Ядром цієї моделі є процес попереднього осмислення споживачем свого
наміру, прийняття конкретного рішення щось придбати і наступного
усвідомлення здійсненого.

Вихідний момент прийняття рішення про купівлю — розуміння проблеми,
тобто різниці між бажаною і реальною ситуацією. Розуміння проблеми може
бути простим (констатація браку в споживача певних товарів) або
складнішим (відчуття дискомфорту, погіршання іміджу), що констатується
самостійно або стимулюється зовнішніми чинниками (наприклад, рекламою).

Розуміння проблеми підводить споживача до пошуку інформації стосовно
способів та методів її розв’язання. Тут передовсім використовується
внутрішній пошук, тобто намагання знайти інформацію у власному досвіді.
Якщо цього замало, а ризик прийняття неправильного рішення дуже великий,
починається зовнішній пошук (періодичні видання, рекламні буклети,
виставки, презентації, досвід інших споживачів тощо).

Кінцевий результат пошуку інформації — створення набору альтернатив чи
варіантів купівлі, які споживач має оцінити з погляду найліпшого
розв’язання своєї проблеми, а також з погляду наявних обмежень.
Оцінювання альтернатив здійснюється на підставі використання об’єктивних
(функціональні характеристики продукції, упаковка, ціна, якість) і
суб’єктивних критеріїв (престиж торгової марки, імідж, унікальність,
популярність). Однак досить часто споживач приймає рішення — вибирає
альтернативу — імпульсивно, тобто стихійно, під впливом емоцій та
почуттів, а не фактів. Саме так здійснюється близько третини всіх
купівель.

Останній етап цього процесу — поведінка після купівлі, тобто
порівнювання споживачем придбаного товару зі своїми надіями чи
сподіваннями. У результаті споживач відчуває задоволення чи
розчарування. Якщо має місце останнє — слід з’ясувати причини такої
ситуації.

Згідно з теорією Ховарда і Шета існують три варіанти процесу прийняття
рішень про купівлю (табл. 8).

Таблиця 8

ВАРІАНТИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО КУПІВЛЮ

Тип процесу Види товарів Особливості процесу

Рутинний Дешеві товари

повсякденного попиту Використання внутрішніх джерел інформації; етапів
пошуку інформації й оцінки альтернатив майже немає; рішення про купівлю
приймається за звичкою

Обмежений Товари

середньої

вартості Зусилля і час на купівлю незначні; середня кількість критеріїв
та варіантів вибору; джерело інформації, як правило, друзі чи знайомі

Розширений Товари

високої

якості Значні зусилля і тривалий час для здійснення купівлі; повною
мірою наявні всі п’ять етапів прийняття рішень про купівлю

Процес прийняття рішень про купівлю, як правило, відбувається за різних
ситуаційних впливів. Це вносить відповідні корективи, сприяє або заважає
прийняттю відповідних рішень. Такими ситуаційними впливами є:

фізичне оточення: географічне розміщення виробництва чи торговельного
закладу, його оформлення, звуки, запахи, освітлення, зовнішній вигляд
товару тощо;

соціальне оточення: присутність інших людей, їхні особисті якості,
поведінка;

час купівлі: день, тиждень, година доби, місяць, сезон, кількість днів
до чи після виплати заробітної плати;

мета купівлі: для кого чи для чого купується товар;

психологічний стан: добрий чи поганий настрій, добре самопочуття чи
втома;

інформаційне забезпечення: рівень інформаційного забезпечення,
організація та форма надання інформації.

Для вивчення етапів процесу прийняття рішень про купівлю, міри їхньої
значущості, ситуаційних впливів можуть бути використані такі методи:

інтроспекції — спроба уявити себе на місці покупця;

ретроспекції — опитування покупців про те, що сприяло купівлі товарів у
минулому;

проспекції — опитування покупців про те, як саме вони хочуть здійснити
купівлю;

уявлень — опитування споживачів, як вони собі уявляють ідеальний процес
купівлі.

Важливим моментом побудови моделі поведінки споживачів є визначення
групи чинників зовнішнього впливу. Перше місце з-поміж них посідають,
безперечно, інструменти та методи маркетингової політики, у тому числі
цінової, товарної, комунікаційної та розподільної. До цієї групи
відносять також чинники соціокультурного впливу, а саме:

культуру — сукупність матеріальних та духовних цінностей, ідей,
створених суспільством протягом свого розвитку, моральних вимог, які
стають для людини складовою звичок і навичок, що виявляються у її
щоденній поведінці, побуті, стосунках з іншими людьми, а також у
користуванні предметами матеріальної культури;

субкультуру — релігійні, етнічні, расові, національні підгрупи в рамках
загальної (національної) культури;

соціальні класи — відносно постійні й однорідні суспільні групи, що
об’єднують людей з подібними інтересами, цінностями, поведінкою і
способом життя;

референтні групи — сукупності людей, які можуть впливати на позицію
споживача (партії, релігійні організації, клуби, общини, друзі,
співробітники). Це стосується й окремих видатних особистостей, характер,
кар’єру чи спосіб життя яких пересічний споживач часто бере за основу
для самооцінки або за джерело особистих стандартів;

сім’я: склад, ролі окремих членів, порядок прийняття рішень про купівлю.

У процесах маркетингових досліджень найбільші складності постають під
час вивчення чинників так званої чорної скриньки споживачів. З-поміж них
можна назвати не тільки вже відомі нам потреби, цінності та побажання
(розділ 1.3), а ще й такі, як:

мотиви — чинники, які стимулюють людину до певних дій з метою
задоволення потреб;

психологія особистості — сукупність відмітних психологічних
характеристик людини, що обумовлює її відносно постійні і послідовні
реакції на впливи чинників навколишнього середовища;

спосіб життя — форма буття людини в світі, яка виражається в її
діяльності, інтересах, поглядах;

сприйняття — процес, за допомогою якого людина вибирає, організує чи
інтерпретує інформацію для створення виразної картини навколишнього
середовища;

ризики — ймовірність пізнішої негативної оцінки людиною зробленої нею
покупки;

орієнтація — потенційна готовність людини у відповідний спосіб реагувати
на дію чинників навколишнього бізнес-середовища;

емоції — приємні чи неприємні відчуття, психологічні збудження, які
впливають на сприйняття, працездатність і поведінку споживачів;

пізнавальні дисонанси — суперечність між уявленнями споживача про товари
і його справжньою якістю, що виявляється вже після придбання товару.

Суттєве значення в системі маркетингових досліджень має аналіз
конкурентного середовища і конкурентів.

Конкуренція — властиве товарному виробництву змагання між окремими
економічними суб’єктами (конкурентами), заінтересованими у створенні
найвигідніших умов виробництва та збуту товарів. Класифікацію основних
видів конкуренції наведено в табл. 9.

Згідно з теорією М. Портера аналіз конкурентного середовища доцільно
проводити через вивчення дії п’ятьох його сил (рис. 14), як-от:

потенційних конкурентів — підприємців, які можуть з’явитись на даному
ринку і розпочати боротьбу за споживачів із діючими тут підприємствами;

Рис. 14. П’ять сил конкурентного середовища

постачальників — підприємств, що продають підприємствам-споживачам
продукцію промислово-технічного призначення, необхідну для виробництва
продукції цими споживачами;

покупців — підприємств і кінцевих споживачів, які виявляють інтерес до
придбання товарів (послуг);

товарів-субститутів — продукції інших галузей, яка може замінити товари
підприємства, оскільки виконує ті самі функції для тих самих груп
споживачів;

конкуренцію в галузі — наявну на даному ринку загальну конкурентну
ситуацію, що визначається кількістю підприємств-конкурентів,
співвідношенням їхніх сил, темпами зростання галузі, умовами
диференціації діяльності тощо.

Таблиця 9

ВИДИ КОНКУРЕНЦІЇ

Ознака класифікації Види конкуренції Сутність конкуренції

1. Родова ознака Вільна (досконала) Боротьба між великою кількістю
відносно невеликих підприємств

Монополістична Боротьба між великими підприємствами, які утворились у
результаті концентрації виробництва

2. Межі взаємозамінності продукції Конкуренція торгових марок Боротьба
між підприємствами, які пропонують подібні продукти тим самим цільовим
групам покупців за однаковими цінами

Галузева Боротьба між підприємствами, які працюють в одній галузі

Формальна Боротьба між підприємствами, що пропонують продукцію з такими
самими характеристиками

Загальна Боротьба між різними підприємствами, які працюють на тому
самому ринку

3. Головні форми виявлення Цінова пряма Безпосереднє зниження цін

Цінова непряма Виведення на ринок нових товарів за цінами попередніх,
тобто менш ефективних

Товарна функціо-

нальна Конкурування різних товарів, що задовольняють однакові потреби

Товарна видова Конкурування товарів, що різняться за певним суттєвим
параметром, але призначені для задоволення однакових потреб

Товарна предметна Конкуренція між ідентичними товарами

Аналіз конкурентів підприємства включає оцінку їхніх сильних та слабких
сторін, а також можливої реакції на дії конкурента (рис. 15).

Рис. 15. Елементи аналізу реакції конкурента (за М. Портером)

Аналіз конкурентів фірми можна проводити за таким планом:

скільки конкурентів у фірми і хто вони;

обсяг їхнього виробництва, частка ринку;

у чому полягає стратегія їхньої конкурентної боротьби;

головні чинники конкурентоспроможності товарів-конкурентів;

практика підприємств-конкурентів щодо реклами, стимулювання збуту,
найменувань товарів;

чим приваблює упаковка товарів-конкурентів;

рівень сервісного обслуговування конкурентів;

практика розподілу і збуту в конкурентів;

шанси конкурентів на успіх;

як конкуренти реагуватимуть на можливі стратегічні ходи інших
конкурентів, на зміни в навколишньому бізнес-середовищі;

чого хочуть досягти конкуренти;

можливі заходи для запобігання контрзаходам конкурентів.

Маркетингові дослідження підприємства.

Маркетингові дослідження підприємства провадять, як правило, для
визначення рівня власної конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність підприємства — це його здатність посісти
відповідну позицію на конкретному ринку. Найоб’єктивнішим, з погляду
маркетингу, є встановлення конкурентоспроможності підприємства на
підставі його реальних конкурентних переваг. Згідно з таким підходом
оцінка конкурентоспроможності підприємства — це порівняння його
характеристик, властивостей чи марок товарів, що ним продукуються, із
аналогічними показниками пріоритетних конкурентів (тобто з найліпшими
позиціями на даному ринку) для визначення того, що забезпечує
підприємству переваги над конкурентами в конкретній сфері чи навіть у
кількох сферах діяльності.

Існують зовнішні і внутрішні конкурентні переваги:

а) зовнішні базуються на відмінних якостях товару, що стають цінністю
для покупців через те, що зменшують їхні витрати або підвищують
ефективність їхньої діяльності. Така перевага збільшує «ринкову силу»
підприємства, бо вона може примусити ринок погодитись навіть на вищу
ціну продажу, ніж у конкурентів;

б) внутрішні полягають у скороченні витрат чи налагодженні ефективнішої
системи управління, ніж у конкурентів, що дає змогу виробнику знизити
собівартість товарів, а отже, і ціни, здобуваючи в такий спосіб
пріоритет на ринку.

На рис. 16 показано обидва типи конкурентних переваг і ті стратегії
підприємства, які можна розробити на підставі цих типів.

Рис. 16. Типи конкурентних переваг і стратегії підприємства

Оцінити конкурентоспроможність підприємства можна також, аналізуючи його
сильні і слабкі сторони та порівнюючи отримані дані з даними
підприємства-конкурента. Під час аналізу необхідно отримати відповіді на
такі запитання:

плани конкурентів стосовно зміни частки ринку, підвищення рентабельності
виробництва, збільшення обсягів продажу;

якої ринкової стратегії дотримуються конкуренти зараз;

за допомогою яких засобів конкуренти забезпечують реалізацію своїх
стратегій;

сильні і слабкі сторони конкурентів;

яких дій варто чекати в майбутньому від нинішніх та можливих
конкурентів.

Головним результатом такого аналізу є віднайдення способів і резервів
підвищення ефективності діяльності підприємства, його
конкурентоспроможності в цілому.

Рис. 13. Модель поведінки споживачів

Похожие записи