Формування корпоративних структур та їх роль у стійкому функціонуванні
національної економічної системи
Розвиток ринкових відношень в Україні відбувається в умовах
суперечливості процесів зміни форм власності у сфері приватизації та
акціонування підприємств, а також непослідовності прийняття
нормативно-законодавчої бази. Темпи формування потужних корпорацій,
здатних створити критичну масу зрушень в українській економіці, поки що
не привели до істотних позитивних структурних змін у вітчизняному
виробництві, що потребує пошуку шляхів вирішення проблеми формування
корпоративного сектора економіки, який має взяти на себе основний тягар
формування високоефективного виробництва та відповідних структурних
змін.
Висвітленню питань трансформування підприємств приділялася певна увага в
економічній літературі. Цю проблему досліджували вчені: Булеєв І.П.,
Богачев С.В., Вільямсон О.Е., Дінз Г., Зайзель С.К., Крюгер Ф., Ларин
Ю., Масленнікова Н., Мельникова М.В., Михальченко В.А., Моросіні П.,
Петруня Ю.Е., Радигін А., Румянцев С.А., Стеджер У., Функ Я.У., Хвалей
В.В. [1-11]. Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених
даній проблемі, деякі питання залишається невирішеними. Авторами що до
цього нерідко висловлювалися різні погляди, що свідчить про доцільність
подальшого всебічного вивчення цієї проблеми. Трансформування
підприємств як економічна категорія характеризує процес перетворення
однієї економічної структури на іншу і супроводжується зміною одних
елементів, рис, властивостей на інші.
В теоретичному аспекті корпорація розглядається як фірма, що являє собою
складне економічне утворення, особливий інститут економічної системи,
первинну одиницю бізнесу з ознаками юридичної, фінансової та
організаційної самостійності.
Процеси трансформування підприємств розглядаються також з позицій
інституціональної теорії фірми, де стрижневою є теорія трансакційних
витрат, згідно з якою інституціональні утворення, альтернативні ринкам,
виникають там, де з’являється можливість мінімізувати трансакційні
витрати. Трансакційні витрати відіграють фундаментальну роль у
формуванні інститутів, аналіз їх динаміки дає можливість розкрити ті
підойми і механізми, що визначають створення інституціональних структур
[6; 8].
Корпорації як головні інституції сучасної економічної системи виникають
об’єктивно для подолання значних трансакційних витрат ринку [2].
Корпорації доводять свою більшу ефективність та дієвість порівняно з
підприємствами одноосібного володіння: можливість акумулювати майже
необмежені засоби для збільшення інвестицій і розвитку виробництва,
відокремлення капіталу-власності від функцій управління, зменшення
економічних ризиків [10]. Тобто, ускладнення структури економічної
системи, НТП, підвищення рівня розвитку та характеру продуктивних сил
спричиняють у такій економічній системі необхідність створення
адекватної до них структури виробничих відносин власності. Така
трансформація в межах ринкової економічної системи відбувається шляхом
перетворення індивідуальних та одноосібних підприємницьких структур на
корпоративні утворення шляхом застосування інтеграційних механізмів, які
стали “постійними супутниками економічної діяльності в умовах сучасного
капіталізму” [3; 5]. Вони оздоровлюють економіку, підтримують у ній дух
здорову конкуренцію, розвивають управлінські та підприємницькі
здібності, забезпечують сталий економічний розвиток загалом [5].
Одночасно з новими формами господарювання активно формувалися теоретичні
конструкції щодо їх аналізу, інституційне забезпечення діяльності,
розвиток належної ринкової інфраструктури, суспільне ставлення до нових
систем господарювання. Таким чином постійно зберігався баланс у межах
економічної системи [11].
Способи та методи формування корпоративного сектора в країнах з
трансформаційною економікою не можна назвати еволюційними, оскільки в
основі процесів трансформації лежали не об’єктивні умови зміни структури
економічної системи у тому ж розумінні, що й для капіталістичних країн,
і філософія господарювання в них не є тотожною. Тут можна говорити про
елемент вимушеної трансформації з метою налагодження економічних
взаємозв’ язків та подолання замкненості економічної системи в межах
процесів інтеграції та глобалізації.
Історія формування корпорацій у постсоціалістичних країнах свідчить, що
перші спроби перейти від феодального до капіталістичного способу
виробництва мали еволюційний характер [4]. Проте упереджене ставлення
керівництва держави та формування “замкненої” ідеології господарських
відносин у межах економічної системи призвели до того, що економіка
держави стала закритою, в ній фактично були відсутні механізми ринкового
регулювання, які змінили державні адміністративні важелі впливу.
У такому “законсервованому”стані постсоціалістичні та країни з низьким
рівнем розвитку проіснували майже до початку 90-х років ХХ сторіччя.
Саме з цього періоду прийнято починати відлік трансформаційних змін у
межах замкнених економічних систем. Трансформація в таких країнах
відбувається переважно у формі корпоратизації та приватизації.
Специфіка такої моделі трансформації економічної системи полягає в тому,
що корпорації, обслуговуюча інфраструктура, нормативно-правова база
їхньої діяльності, становлення неформальних інституцій, створення
відповідного суб’ єктного середовища формувалися фактично одночасно. При
цьому поза увагою керівництва держави залишилися найголовніші чинники,
які найбільше впливають на ефективність функціонування “оновленої”
економіки. Хоча в Україні критична маса недержавної власності була
сформована, проте ситуація у країні суттєво не змінилася [7; 9].
Звичайно, можна говорити і про позитивні зрушення в розвитку сучасної
економічної системи України в результаті таких трансформаційних
процесів: збільшення рівня ВВП, підвищення конкурентоспроможності
вітчизняних підприємств та товарів, зменшення рівня інфляції,
акумулювання капіталу та більш ефективний перерозподіл його між галузями
та секторами виробництва. Проте, з точки зору системного підходу, в
Україні та інших країнах постсоціалістичного табору не спостерігається
синергетичного ефекту і зміни мають дискретний характер.
Характеристику основних шляхів та відповідних їм способів формування
корпорацій відповідно до типу економічних систем ми бачимо такою.
”
????вів іншим фірмам, їх відокремлення в окрему юридичну особу або
формальне розмежування меж діяльності.
В країнах з трансформаційною економікою приватизація і корпоратизація –
основний метод формування господарської системи на принципово новій
основі; на даному етапі власна модель корпоративного управління
відсутня; відбувається активний процес копіювання досвіду розвинених
країн; інтеграція доповнює перший метод, коли основна “критична маса”
нових фірм уже сформована з метою концентрації капіталу та укрупнення
виробництва; рідко беруть участь компанії з однієї держави; найчастіше
іноземні компанії завойовують цікавий для них ринок в такий спосіб;
створення фірми “з нуля” для формування корпорацій майже не
використовується за браком власного ресурсного потенціалу.
Децентралізація або перерозподіл контрольованих чинників виробництва
реалізується, насамперед, у межах приватизації та корпоратизації як
розподіл єдиних виробничих комплексів. На більш високому рівні розвитку
корпоративних відносин дає можливість підвищити ефективність бізнесу
щляхом розукрупнення корпорацій (найчастіше через формування з єдиної
компанії окремих юридичних осіб).
Країни, що розвиваються за будь-якого методу повністю підпадають під
вплив основного інвестора капіталу в країну, що стає фактично й головним
творцем економічної політики держави; приймаючі країни відіграють у
даному процесі пасивну роль і є базою поширення “старих” товарів і
технологій, основним джерелом дешевих ресурсів; власна модель
корпоративного управління відсутня; переважає той тип, який нав’язується
дочірніми компаніями представлених тут ТНК та МНК; високий ступінь
конфліктності.
Отже, в країнах із корпоративною економікою корпорації формуються за
всіма напрямками одночасно, проте переважають злиття, поглинання та
інтеграція, а приватизація є лише одним з допоміжних методів.
Приватизація у цих країнах передбачає не стільки збільшення бюджетних
надходжень та зменшення частки державної власності, скільки переведення
підприємств у так званий “конкурентний стан”. При цьому приватні
корпорації та інфраструктура, яка їх обслуговує, вже існує. Вона не
створюється у процесі приватизації та корпоратизації, що характерно для
країн з трансформаційною економікою. Програми приватизації розроблені
якісно, виправдані практикою, що не властиво для країн, які прагнуть
перейти до ринку.
В Україні за останні два-три роки спостерігається швидкий перехід від
приватизаційної лихоманки до еволюційних методів формування
корпоративних структур. Переважають серед них злиття та поглинання.
Метод злиття та поглинань застосовується в Україні майже з перших років
приватизаційних реформ. Проте він до цього часу не відпрацьований ані на
рівні держави, ані на рівні фірм. Через захоплення, злиття та поглинання
великі монополії, що спеціалізуються на випуску продукції кінцевого чи
інвестиційного попиту, починають завойовувати критично важливі для них
сировинні ресурси, втрачаючи таким чином застарілий вузькогалузевий
характер і натомість набуваючи багатогалузевий. На місце галузевої
монополії приходить міжгалузева, яка і перетворюється на нову основну
ланку всієї економічної системи. Механізми оцінки компанії, доцільності
певного способу злиття, налагодження контактів між керівництвом
компаній, організація спільної діяльності та звітності, реструктуризація
компанії, зміна організаційної структури, керівного складу, врахування
експертних оцінок, визначення масштабів концентрації бізнесу,
недопущення значної монополізації ринкової влади в руках олігархічних
кланів, обмеження штучного розподілу між фінансово-промисловими групами
та іншими групами з концентрованими інтересами галузей, регіонів та
ринків – це неповний перелік питань, які для нашої економіки залишаються
невирішеними. За таких умов складно говорити про значні позитивні
зрушення в діяльності вітчизняних корпорацій та інтегрованих
корпоративних структур, які формуються на їх основі.
Разом з тим не можна говорити про те, що в країнах з ринковою економікою
дані процеси відбуваються динамічно і безпомилково. Так, якщо взяти в
сукупності всі злиття та поглинання за 100%, то лише 50,3% з них будуть
успішними [3].
Висновки.
За будь-якого способу та обраних механізмів корпоративне формування
відбувається паралельно на чотирьох основних рівнях, що забезпечує
швидку адаптацію корпоративної форми організації бізнесу до умов
економічної дійсності на всіх ланках її функціонування. Накладання
певних обмежень на розвиток корпорацій у межах цих рівнів може
призводити не лише до його консервації, а й до обмежень в еволюції
економічної системи.
В Україні до цього часу переважають вимушені способи формування
корпоративних утворень, що позначається на всіх соціально-економічних
процесах буття суспільства: досить низькі темпи розвитку економіки,
відсутність чітких налагоджених механізмів взаємодії між корпоративним
та іншими секторами економіки, стан внутрішньої конфліктності у
корпоративному секторі, його низька конкурентоспроможність та
уповільнені темпи виходу на нові ланки функціонування економіки.
Лише за умови виправлення наявних деформацій у процесах формування
вітчизняного корпоративного сектора можна буде говорити про вихід
України на шлях формування нової економічної системи.
Література
1. Булеев И.П. Промышленные корпорации:/ И.П.Булеев, С.В.Богачев,
М.В.Мельникова.- особенности развития и принятия решений – Донецк: 2003.
– 116 с.
2. Вільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг,
укладання контрактів./ О.Е. Вільямсом. – К.: АртЕк, 2001.
3. Динз Г. победе через слияние. Как обратить отраслевую консолидацию
себе на пользу/Г. Динз., Ф.К рюгер, С. Зайзель .- К М.: Альпина Бизнес
Букс, 2004.
4. Ларин Ю. Частный капитал в СССР /Ю. Ларин.- М., 1978.
5. Моросини П. Управление комплексными слияниями: в помощь руководителю
компании, использующей стратегии M&As / пер. с англ/ П. Моросини,
У.Стеджер. – Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005.
6. Масленникова Н. Цели развития организации через призму управленческих
теорий/Н. Масленникова // Проблемы теории и практики управления. – 2002.
– № 6. – С. 77-83.
7. Петруня Ю.Є. Акціонерні товариства в Україні: проблеми емітентів та
інвесторів/ Ю.Є. Петруня .-Дніпропетровськ, 2000.
8. Радыгин А. Слияние и поглощение в корпоративном секторе (основные
подходы и задачи регулирования)/А. Радыгин // Вопросы экономики. – 2002.
– № 12. – С. 85-108.
9. Румянцев С. А. Українська модель корпоративного управління:
становлення та розвиток /С.А.Румянцев.- К.: Знання, 2003.
10. Супян В.Б. Эволюция форм собственности в США: современные
особенности/В.Б. Супян // Вопросы управления. – 2001. – № 6. – С. 4-18.
11. Сушко О.О. Особливості становлення та функціонування приватного
підприємництва в Україні в період НЕПу: історико-теоретичний аспект /
О.О.Сушко.-К.: Преса України, 2003.
12. Функ Я.У. Акционерное общество: история и теория/Я.У. Функ,
В.А.Михальченко, В.В.Хвалей – Минск: 1999.
13. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна,
№851, 2009 рік, с.83-88
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
