Тема. Предмет, методи та функції макроекономіки.

Економічна система.

1.Предмет макроекономіки.

2.Методи макроекономічного аналізу.

3.Функції макроекономіки.

4.Об’єкт макроекономічного аналізу — економічна система.

4.1.Поняття економічної системи та її типів.

4.2.Функціювання економічної системи.

4.2.1.Суспільне виробництво та його чинники.

4.2.2.Технологічний спосіб поєднання виробничих ресурсів.

4.2.3.Процес реалізації в економічній системі.

4.2.4.Процес споживання, відтворення економічної системи.

4.2.5.Регулювання макроекономічної системи.

4.3.Ринок як елемент економічної системи.

4.3.1.Ринок як економічна категорія.

4.3.2.Ринок трудових ресурсів.

4.3.3.Ринок інвестиційних ресурсів.

4.3.4.Ринок матеріальних ресурсів.

4.3.5.Ринок продуктів.

4.4.Економічний кругообіг.

4.4.1.Суб’єкти економічної системи.

4.4.2.Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів в ринковій

економіці.

4.4.3.Економічний кругообіг в системі змішаної економіки.

4.4.4.Рух продукту, ресурсів і доходу в системі планової

(етатичної) економіки.

1. Широковживаним і добре відомим є визначення макроеконо-

міки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілостнос-

ті. Макроекономіка — це той особливий погляд на економічні

відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, держав-

ний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло заці-

кавлень якого не обмежується родинними проблемами.Іноді мак-

роекономіку називають теоритичною основою економічної полі-

тики держави. Таке визначення відображає той факт,що її вис-

новками керуються ті, хто формує і здійснює економічну полі-

тику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та нас-

лідки спільної економічної діяльності всіх учасників народ-

ного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, сис-

тематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумов-

люються механізмом функціювання народного господарства в

цілому.Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного гос-

подарства і макроекономіку як науку.М. як наука об’єктом сво-

го дослідження має економічну систему суспільства як су-

купність усіх елементів і сфер економіки і суспільних еко-

номічних відносин.Отже, предмет М. включає:

— національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну

систему;

-окремі агрегати економіки,які охоплюють всі або великі групи

однорідних або подібних індивідуальних економічних суб’єктів

та їх економічні зв’язки(сфера матеріального і сфера нематер-

іального виробництва,державний і приватний сектори,сфера до-

машніх господарств тощо);

-сфери економічної системи(виробництво,розподіл,обмін і спожи-

вання суспільного продукту);

-економічні зв’язки між суб’єктами економічної системи (соці-

ально-економічні і організаційно-економічні відносини);

-стратегію економічної поведінки держави,тобто макро-

економічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього,потрібно розмежувати дві сторони

предмету макроекономіки — позитивну і нормативну. Позитивна М.

це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої — при-

вести в систему,пояснити і узагальнити факти,що стосуються

механізму функціонування народного господарства як цілого.

Нормативна М. — це практичні рекомендації державі по прове-

денню певної економічної політики,пов’язаної з регулюванням

е.с. чи переходом до іншої е.с.

При цьому слід пам’ятати слова Дж.М.Кейнса щодо значення

економічної теорії взагалі:»Економічна теорія не є набором

уже готових рекомендацій,які застосовують безпосередньо в

господарській практиці.Вона є скоріше методом,ніж вчен-

ням,допомагаючи тому,хто оволодіє нею,приходити до правильних

висновків».

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку — кон-

кретну економічну науку,що розробляє конкретні моделі розвитку

економічної системи.

Ми вивчаємо теоретичний аспект макроекономіки.

Теоритична макроекономіка застосовує специфічний набір

методів і прийомів дослідження свого предмету.

Будь-яка наука,яка досліджує природу і суспільство,є

емпіричною у тому розумінні,що виходить із даних процесів і

явищ.М. також виходить із фактів життя.При цьому проводиться

різниця між відомими і невідомими даними -перші викорис-

товуються для наступних теоретичних узагальнень,а другі є ре-

зультатом теоретичного аналізу.

Ігнорування фактичних даних може привести до порушення

відповідності теорії реальній дійсності.Приклади такого роду

можна знайти в багатьох школах економічної на-

уки-зокрема,марксистсько-ленінському аналізі суспільних про-

цесів.Тому абсолютно неприпустимим є довільний відрив теорії

від відомих фактів,макроекономіка повинна забезпечувати

фактологічну коректність теоретичних формулювань.

2. Широке застосування в макроекономіці знаходять кількісні

методи,які допомагають йти від відомих фактів до неві-

домих.При цьому використання цих методів опирається на моде-

лювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей прохо-

дить із застосуванням генетичного і функціонального підходів.

ex post- національне рахівництво;

ex ante — прогностичне моделювання.

Ex post(генетичний) аналіз базується на визначенні макро-

економічних параметрів минулого періоду з метою отримання ін-

формації про те, як національна економіка функціювала і які

результати досягла. На основі результатів ex post аналізу ро-

биться корегування макроекономічних концепцій та розробка но-

вих.

Аналіз ex ante(функціональний) — це прогнозне моделюван-

ня економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних

концепцій. Мета ex ante аналізу визначити,які фактори і яким

чином будуть впливати на значення макроекономічних показників

у майбутньому.

Макроекономіка — наука порівняно молода, дитя 20 стол-

іття.Вона оформилась як наука в 30-х роках, після світової

економічної кризи 1929-1932 рр., і на довгі десятиліття стала

центром економічних досліджень. Однак коріння макроекономіки

протягуються більш як на два століття назад.(Коротко з

історії розвитку М. в теоритичному аспекті В.М.Ковальчука

Макроекономіка с.12-13).

Теоретична М. застосовує специфічний набір методів і

прийомів дослідження свого предмету.

М. використовує діалектико-матеріалістичні методи, а

саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економі-

ко-математичне моделювання.

Макромоделі — це математичні рівняння, в яких виражені

реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному виг-

ляді.

Створити модель — це означає знайти функцію, яка пов’я-

зує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини — це величини, що знаходяться поза

макромоделлю ( як правило, це технологія виробництва та ха-

рактер поведінки економічних суб’єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини — це величини, що визначаються в ре-

зультаті розв’язання моделі (наприклад: величина реального

національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної за-

робітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).

Функціональні зв’язки між ендогенними параметрами мають

таку класифікацію:

1. Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в

суспільстві.Прикладом може бути функція споживання домашніх

господарств від доходу:

С = C(Y).

2. Технічні функції характеризують технічну залежність. Нап-

риклад, виробнича функція:

Q = f(Х1, X2 ,…., XN ).

3. Інституціональні функції зображають інституціонально уста-

новлені залежності між параметрами моделі.Наприклад, сума по-

даткових надходжень (T) є функцією від доходу (Y) та подат-

кової ставки Т(Y), яку встановлює відповідний інститут:

Т=f(T(Y),Y).

4. Дефініційні функції виражають залежності які виходять з

означення економічних явищ. Наприклад, сукупний попит на рин-

ку благ (Y) складається із споживчого попиту домашніх гос-

подарств(C),інвестиційного попиту підприємницького сек-

тора(I), витрат держави (G) та закордону (E):

Y=C+I+G+E.

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та ста-

тистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на

початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід

від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають еко-

номічні процеси з урахуванням фактора часу.

3. Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До

основних функцій М. слід віднести: теоретичну або пізнавальну

(дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова

моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного

мислення); прогностичну(прогнозування розвитку економічної

системи); практичну(розробку рекомендацій для державної пол-

ітики і створення конкретних макроекономічних моделей); мето-

дологічну(М. як складова економічної теорії є теоретичним

фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних

дисциплін).

Теоретична М. — одна із базових економічних наук в струк-

турі економічної теорії, або » економікс». Окрім неї в «еко-

номікс» виділяють політичну економію, теоретичну мікро-

економіку.

М. в комлексі «економікс» є теоретичним фундаментом для

цілої системи економічних наук. М. як наука фундаментальна

разом з іншими теоретичними дисциплінами започатковує вив-

чення системи економічних наук.

4. Економічна система в цілому є об’єктом виввчення М.. Тому

важливо визначити суть і структуру економічної системи(е.с.).

Існування і розвиток людини і суспільства неможливо уяви-

ти без економіки. Економіка утворює ту сферу людської дія-

льності, в якій відбувається створення життєвих благ, їх роз-

поділ, обмін і споживання. В основі розвитку людської циві-

лізації лежить виробництво матеріальних і духовних благ,

культурних цінностей, без яких життя суспільства немислеме.

В процесі виробництва, а також роподілу, обміну і спожи-

вання життєвих благ між її учасниками виникають певні відно-

сини, які назвали економічними відносинами. Економічні відно-

сини поділяються на соціально-економічні і орган-

ізаційно-економічні.

Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми

з приводу привласнення засобів виробництва і продукту

праці, тобто вони є відносинами власності. Суть соц-

іально-економічних відносин проявляється у власності, а па-

нуючий тип(форма) власності визначає тип соц-

іально-економічних відносин,а через них — тип економіки.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між

людьми з приводу поділу, кооперації, комбінування, орган-

ізації праці, спеціалізації виробництва, його технології,

розподілу і обміну вироблених життєвих благ. Характер і тип

цих відносин визначається відносинами влас-

ності(соціально-економічними відносинами).

Рівень розвитку економічних відносин визначається рівнем

рзвитку продуктивних сил суспільства(Ковальчук В.М.»М.»с.14)

а також рівнем розвитку економічних відносин.

Взаємодія продуктивних сил і економічних відносин відбу-

вається в рамках певної економічної системи. Економічна сис-

тема — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей

у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл,

обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання

цієї діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи виступають: про-

дуктивні сили, організаційно-економічні і соц-

іально-економічні відносини,а також економічний механізм

суспільства- який є сукупністю форм, способів і методів регу-

лювання економічної діяльності людей. Усі елементи економіч-

ної системи діалектично взаємозв’язані, рівень розвитку

одного відповідає рівню розвитку інших. Ця взаємозалежність

має такий вигляд: розвиток продуктивних сил обумовлює еволюцію

відносин і форм власності, останні зумовлюють зміни в

організаційно-економічних відносинах, що веде до зміни в фор-

мах і методах економічного регулювання. Слід зазначити, що

єдність і взаємодія організаційно-економічних відносин і еко-

номічного механізму утворюють господарську систему сус-

пільства. Економічна система багатовимірна, її слід роз-

глядати як з боку елементів економічної структури

суспільства (економічних відносин), так і з боку фун-

кціональних сфер економіки(виробництво, розподіл, обмін і

споживання).

М. виявляє загальні зв’язки елементів економічної сис-

теми, закономірності її функціонування і розвитку в контексті

розвитку її окремих компонентів.

Принципове значення для характеристики економічних сис-

тем мають форми власності на засоби виробництва і економічний

механізм суспільства.Тобто відмінності між економічними сис-

темами визначаються, насемперед, відмінностями між цими їх

елементами.

Людству відомі два основних типи власності — спільна

(колективна) і особиста(приватна).

Колективна власність відображає відносини між асоцій-

ованими(об’єднаними) власниками з приводу володіння, роз-

порядження і використання засобів виробництва і виробленого

продукту. Приватна власність відображає відносини окремих

власників до об’єктів власності як своїх особистих.В основі

еволюції форм власності знаходиться механізм постійного онов-

лення економічного устрою суспільства(економічної системи).

Прогрес продуктивних сил вимагає удосконалення економічних

відносин. На певному етапі розвитку продуктивних сил існуючі

відносини власності(насамперед, відносини привласнення і роз-

поділу суспільного продукту) починають гальмувати його. Вини-

кає об’єктивна необхідність модифікації(удосконалення) або

заміни існуючих форм власності.

Історично першою була колективна власність родової общи-

ни.Вона виражала спільне привласнення результатів праці усіма

членами общини на грунті спільної власності на засоби вироб-

ництва.Потім відбулась поступова еволюція родової общини,а

разом з нею і форми власності.З’явилась колективна державна і

особиста приватна форми власності. Модифікація цих форм при-

вела до появи нових — корпоративної(акціонерної), державної і

інтегрованої власності.Корпоративна(акціонерна) власність є

специфічною формою приватної власності.

Еволюція організаційно-економічних відносин, яка відбу-

валась паралельно з розвитком продуктивних сил і форм влас-

ності, привела до створення двох принципово відмінних ме-

ханізмів регулювання економічної системи — ринкового і плано-

вого.

Ринковий економічний механізм — це механізм регулювання

економіки, що грунтується на приватній(корпоративній) влас-

тності і приватному підприємництві. Цю роль виконує ринок. В

оснсві ринкового механізму лежать об’єктивні закони попиту і

пропозиції, у взаємодії яких лежить ринкова ціна, яка і є ре-

гулятором обсягів виробництва і споживання суспільного про-

дукту. Рушійною силою і основою процесу ринкового ціно-

утворення є економічна конкуренція, яка створює потужні моти-

ви виробничої діяльності.

Плановий економічний механізм виникає в умовах,коли не

існує основи ринкового регулювання — приватної власності і

конкуренції.Цей тип регулювання характерний для суспільства з

монопольною державною власністю.Оскільки ринкове регулювання

тут не діє, держава бере на себе цю фунцію.Регулювання

здійснюється через суб’єктивне директивне регулювання,коли

державний план виробництва,розподілу і споживання суспільного

продукту стає законом.Тут відсутня приватна ініціатива,-

приватне підприємництво,а тому мотивація праці недостатня.

Отже,на грунті сказаного вище,можна зробити вис-

новок:існує два типи економічних систем — ринкова і планова,

або етатична(одержавлена,фр.etat-держава).

Ринкова економічна система характеризується переважно

приватними формами власності на засоби виробництва(насамперед

корпоративна власність) і специфічним ринковим механізмом по-

питу,пропозиції і ціни товару.У такій системі яскраво вираже-

ний особистий економічний інтерес,який є могутнім спонука-

льним мотивом економічної діяльності.Відповідно,і продуктивні

сили одержують простір для свого розвитку,виникають спе-

цифічні форми організації і технології виробництва.

Планова(етатична)економічна система грунтується на то-

тальній державній власності і суб’єктивному механізмі дер-

жавного планового регулювання,в якому на першому плані знахо-

дяться не економічні,а політичні засоби впливу(політичне

керівництво).Така система не має достатніх стимулів економ-

ічної діяльності,тому змушена широко застосовувати не-

економічні методи примусу до праці.Відсутність об’єктивного

механізму регулювання постійно порушує рівновагу такої сис-

теми,гальмує розвиток продуктивних сил,створює неефективні

форми організації і технології виробництва.Тому її називають

також командно-адміністративною,або тоталітарною.

Хоча в історичному плані ринкова економіка виявила свої

незаперечні переваги,вона має ряд недоліків(циклічний роз-

виток,безробіття,монополізація,яка руйнує ринковий механ-

ізм,тощо),а тому на сучасному етапі ринкова система вільного

підприємництва трансформувалась у змішану економіку.

Змішана економіка — економічна система,яка грунтується

на плюралізмі різних форм власності,багатоукладності економ-

іки з пріоритетом корпоративної власності і економічному ме-

ханізмі,що включає,як ринкові так і планові форми регулювання

пр провідній ролі перших. Співвідношення ринкового механізму

і державного регулювання таке,що останнє існує як засіб за-

безпечення свободи дії першого,а його розвиток диктується

потребами ринку.

Отже,змішана економіка — це регульована ринкова економ-

іка.Це — сучасна ринкова економіка.

Шлях України до ринкової системи господарювання лежить

через економіку перехідного типу,яка має риси планової сис-

теми,яка поступово відмирає,і риси змішаної економіки,що бу-

дуть проявлятись все більш рельєфно.Але………

4.2.Будь-яка е.с. виконує кілька функцій:виробництво,розподіл

і обмін,споживання суспільного продукту,регулювання як самої

системи в цілому,так її складових.Через вироб-

ництво,розподіл,обмін і споживання здійснюється фун-

кціювання е.с.,її відтворення.

Для здійснення процесу виробництва необхідно мати певні

виробничі ресурси. До них відносять: природні ресур-

си(землю), засоби виробництва(капітал),працю(робочу силу)і

підприємництво.(Ковальчук В.М.»Макроекономіка»с.20-22). Слід

підкреслити, що виробничі ресурси(чинники суспільного вироб-

ництва) — лише потенційні джерела вироблення продукту. В без-

посередньому процесі виробництва вони поєднуються,стаючи в

цій єдності прямими джерелами благ.

4.2.2.Технологія виробництва в економічному розумінні є спо-

собом поєднання матеріально-речового і особистого чинників

виробництва вєдиному процесі з метою виготовлення необхідних

життєвих благ.Технологічний спосіб поєднання факторів вироб-

ництва постійно розвивається,проходячи через багато

етапів.Він характеризує еволюцію економічної системи.Існуючі

стадії розвитку е.с. називають технологічними способами ви-

робництва.

Технологічні способи виробництва(Поняття технологічних

способів виробництва було введено в науку К. Мар-

ксом.т.50,с.89-90.)відрізняють різні стадії розвитку е.с. за

такими показниками:

— рівень розвитку продуктивних сил,тобто рівнем засобів і

предметів праці,робочої сили,технологій;

— рівень розвитку організаційно-економічних відносин,тобто

глибиною поділу і спеціалізації праці,масштабами її ко-

операції і комбінування,розвитком організаційних структур;

— форми власності засобів виробництв;

— зміни в економічному механізмі регулювання.

Розрізняють три типи технологічних способів виробницт-

ва: доіндустріальний (традиційна аграрна економіка), індуст-

ріальний і постіндустріальний.(В.М.Ковальчук»М.»с.23-25)

В процесі розвитку е.с. технологічний прогрес веде до

зростання її ефективності(збільшення корисної віддачі вироб-

ничих ресурсів). Розгляд технологічного способу поєднання

факторів виробництва,що знаходиться в основі їх ефектив-

ності, дає змогу сформулювати закон спадної віддачі (відк-

риття якого веде походження з досліджень Т.Мальтуса — відомо-

го англійського економіста початку 19ст.).

Його суть полягає в тому,що кожний додатковий приріст

одного з виробничих ресурсів при незмінному обсязі інших веде

до зменшення приросту продукту.Графічно це відображає крива А

на рис.1(де y — обсяг продукту,х — обсяг виробничих ре-

сурсів).

Спадний приріст продукту викликається тим,

що зростаючий обсяг кожного зчинників(ресур-

сів)виробництва з’єднується з фіксованим об-

y B сягом інших факорів.Однак це зовсім не озна-

чає,що крива А залишаться незмінною.Під дією

технологічного прогресу можливе встановлення

A нової відповідності між у і х при х,х,х,…

х = const(криваВ).При цьому дія закону прояв-

ляється на новому якісному рівні.Закон спад-

ної віддачі не діє лише при паралельному зро-

станні обсягу усіх чинників(ресурсів) вироб —

ництва через економію на масштабах виробниц-

O x тва.

Рис.1.Закон спадної

віддачі.

4.2.3. Створений у процесі виробництва продукт поступає у ін-

шу сферу е.с. — сферу реалізації, де здійснюється його розпо-

діл і обмін.

В процесі розподілу вироблений продукт спрямовується на

виробниче і невиробниче використання. З точки зору матері-

ального результату,продукт складається з засобів праці, пре-

дметів праці і предметів особистого споживання. Вироблені за-

соби праці через виробничі інвестиції розподіляються між сек-

торами економіки,що,у свою чергу,випускають засоби праці,а

також створюють предмети праці і предмети споживання.Між тими

ж секторами економіки розподіляються вироблені предмети

праці(сировина).

Розподіл засобів і предметів праці міститься в самому ви-

робництві і визначає його структуру.

Предмети особистого споживання розподіляються між

працівниками зайнятих у виробництві засобів праці,предметів

праці і предметів споживання,і споживаються ними,а також чле-

нами їх сім’ї.

Вироблений продукт,який розглядається з точки зору його

вартості,покликаний у кожному секторі економіки компенсувати

витрати виробництва і забезпечити його розширення.Тому він

обов’язково повинен включати в себе вартість:1)спожитих пред-

метів праці(поточні матеріальні витрати);2)спожитих засобів

праці(амортизацію);3)необхідного продукту(який йде на особис-

те споживання і оцінюється через заробітну плату);

4)додаткового продукту(призначеного для розширення вироб-

ництва).

Між секторами економіки,які виробляють засоби праці,

предмети праці і предмети споживання,виникає обмін.Він пов’я-

зує між собою виробництво і розподіл,з одного боку,і спожи-

вання — з іншого,передбачаючи наявність зв’язків між вироб-

никами.

Пропорції процесу реалізації в умовах рин-

p AS AD кової е.с.регулюється законами попиту і

пропозиції,заслуга теоретичної розробки

яких належить А.Маршаллу — видатному англ.

економісту кінця 19- початку 20ст.

po Попит — це представлена на ринку потреба

в товарі при даній ціні, пропозиція — це

обсяг продукції, представленої ринку при

даній ціні.Графічно закон що пов’язує ціну

0 q0 q і обсяг продукції,відображено на рис.2.

Рис.2. Закон попиту і

пропозиції.

Крива АD відображає закон попиту, а крива AS — закон про-

позиції,Р — ціна (Р — ціна рівноваги),q — обсяг продукції(q —

обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції).Для кривої попиту(AD)

характерна зворотня залежність від ціни,для кривої пропозиції

(AS)- пряма.Через ціну ринкової рівноваги в процесі реалізації

продукту встановлюється рівновага між попитом і пропозицією.

Слід зауважити,що даний механізм встановлення ринкової

рівноваги є мікроекономічним,адже він є галузевим,а pинок

певного товаpу — мікроекономічний ринок.Але встановлення

рівноваги на галузевих ринках має макроекономічні нас-

лідки-через систему рівноважних цін виникає макроекономічна

рівновага.

4.2.4. Процес споживання в економічній системі відбувається в

двох формах: 1)виробниче споживання(засобів і предметів праці

у виробництві);2)особисте,або невиробниче споживан-

ня(предметів особистого споживання,життєвих засобів).

Для виробничого споживання характерним є розрив у часі з

моменту виробництва засобів і предметів праці до фактичного

поповнення виробничих ресурсів.Це час перебування виробничих

інвестицій(капітальних вкладень) у формі незавершеного вироб-

ництва, а сировини(предметів праці)-у формі виробничих за-

пасів.Таке явище називається лагом.Наявність подібного лагу

означає,що виробниче споживання розтягується в часі.

Втім,якщо за одиницю виміру процесу функціювання еко-

номіки взяти річний інтервал,то цим лагом можна знехтувати.

Доцільно виділяти лише розрив у часі — введення у дію засобів

праці в порівнянні із здійсненням інвестицій(капітальних

вкладень у засоби праці).Цей лаг має назву інвестиційного.

Функціонування е.с.(процес виробництва,який водночас є й

процесом виробничого споживання,реалізації) підпоряковане

одній меті — забезпечити особисте споживання членів

суспільства.

Особисте(невиробниче) споживання включає в себе невироб-

ничі вкладення капіталу і фонд споживання.Перші охоплюють

витрати населення і капітальні витрати сфери нематеріального

виробництва, а другий складається з поточного особистого спо-

живання населення і поточних матеріальних витрат,пов’язаних

із функціонуванням даної сфери.

Пропорції процесу споживання регулюються

законом спадної корисності,обгрунтованим

ще на початку 19 ст. видатним французь-

y ким економістом Ж.Б.Сеєм.Його графічне

зображення дано на рис.3(де у -корисність,

q-обсяг продукту).

Даний закон формулюється таким чином:

збільшення споживання одного й того ж про-

дукту веде до сповільнення зростання корис-

ності всього продукту (кожен наступний ек-

земпляр продукту буде мати все меншу корис-

o q ність) по мірі насиченості суспільної по-

треби в ньому.

Рис.3. Закон спадної

Корисності

Разом із законом спадної віддачі і законом попиту і

пропозиції охарактеризований закон формує тріаду фун-

даментальних економічних законів.

Процес відтворення у загальному вигляді можна охарак-

теризувати як постійне повторення процесу виробництва для за-

безпечення суспільних потреб.Відтворення — це відновлення

усіх чинників і умов виробництва,зв’язків е.с..

Цикл відтворення в цілому відображає взаємозв’язок усіх

елементів е.с.,який формується в процесі перетворення природ-

них ресурсів впродукт,що задовільняє суспільні потреби.У цьо-

му зв’язку правомірним буде таке визначення е.с.: це еле-

мент(підсистема)суспільного організму,що призначений для

трансформації природних ресурсів в життєві блага,із своїм

«входом»(виробництвом),через який надходять природні ресурси,

і «виходом»(споживанням),через який виходять життєві блага;

дана підсистема охоплює всю економіку і є макроекономічною.

4.2.5. Економіка — система саморегульована.В ній,як і у бу-

дь-якій саморегульованій системі,виділяються об’єкт регулю-

вання і регулятор.Об’єктом регулювання в е.с. є сфери еконо-

міки і зв’зки між ними,а регулятором — в залежності від типу

відносин власності може виступати ринок або держава.В рин-

ковій економіці регулятором є ринок,в коман-

дно-адміністративній — держава,в змішаній економіці — регульо-

ваний ринок з елементами державного втручання.Регулювання є

важливим елементом функціювання економіки і здійснюється че-

рез економічний механізм суспільства.

В основі регулювання ринкової економіки знаходиться ме-

ханізм ринку,що грунтується на досягненні рівноваги між попи-

том і пропозицією в умовах вільної конкуренції(стан ринку ха-

рактеризується об’єктивністю і стихійністю).Однак ринковий

механізм не здатен сам по собі задавати цілі регулювання і

потребує зміцнення регулюючим впливом держави.

Так виникає зворотній зв’язок процесу регулювання,який

здійснюється в два етапи: розробка програми регулювання і

власне процес регулювання.Етап розробки програми підводить

підсумок функціонування е.с. в минулому і включає формування

мети і цілей регулювання(пректування майбутнього е.с.).На

етапі власне регулювання відбувається реалізація,втілення

наміченої проекції в майбутнє.

Такий рух має планомірний характер,ринкова економіка

стає регульованою(регулюючий вплив держави).Із багатьох мож-

ливих варіантів регулятор відбирає найбільш оптимальний.

Економічній системі(е.с.) притаманні три типи регулюван-

ня: самозбереження,саморозвиток і самовідтворення.Перший із

них забезпечує цілістність системи і принципову можливість її

подальшого функціонування.Він передбачає,що під впливом зміни

зовнішніх умов система не виходить за велику кількість допус-

тимих значень своєї еволюції.

Саморозвиток системи також гарантує можливість її існу-

вання в иайбутньому,і водночас,дозволяє змінювати характер

цілостності.

Самовідтворення забезпечує набуття системою нових харак-

теристик і якостейпрдуктування нових систем(йдеться про фор-

мування відповідних економічних систем в інших країнах через

систему міжнародних зв’язків за зразком певної економічної

системи).

Об’єктивною основою регулювання сучасної ринкової еко-

номіки залишається ринок.

4.3. Ринок-ключовий елемент системи вільного підприємництва,де

він виконує роль об’ктивного регулятора; велике значення рин-

ку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної

економіки,де дія ринкового механізму доповнюється державним

регулюванням.Вкрай обмежене значення ринку в коман-

дно-адміністративній системі,де роль регулятора повністю пе-

реймає держава.

Ринок-це поняття,яке відображає процес взає-

модії(зіткнення)економічних потреб і інтересів суб’єктів гос-

подарської системи.Ринок є формою реалізації відносин товар-

ного виробництва,а в умовах ринкової економіки-формою ре-

алізації і відносин приватної власності через систему рин-

кової конкуренції.Отже,поняття «ринок» тотожне поняттю «рин-

кові відносини».

До умов існування ринку відносять:

-товарне виробництво;

-суспільний поділ праці;

-економічна відокремленість виробників, в основі якої знахо-

диться приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать:

-незалежність економічних суб’єктів у здійсненні гос-

подарської діяльності на основі права власності на відповідні

економічні ресурси;

-ринкова конкуренція;

-існування ринкової інфраструктури,стійкої фінансової і гро-

шової системи;

-наявність правової бази,що сприяє створенню відповідного

ринкового середовища і психологічного клімату.

Своєрідність і особливість ринку як економічного феноме-

ну визначається також його функціональною визначеністю.Ринок

забеспечує процеси саморегуляції економіки,яка існує в»ав-

томатичному режимі»,тобто об’єктивно(незалежно від волі і

пропозиції в умовах конкуренції.

У відповідності з цим,об’єктивними законами ринку,окрім

згаданої трдиіади основних(фундаментальних)законів(закони

спадної віддачі,попиту і пропозиції,спадної корисності),стали

також закони вартості,конкуренції,грошового обігу.

Ринок виконує ряд важливих організаційних і регулюючих

фнкцій,основними з яких є такі:

-забеспечення безперервного зв’язку і пропорційності між ви-

робництвом і споживанням;

-визначення міри доцільності і корисності конкретних форм

господарської діяльності у відповідності з критерієм ефек-

тивності використання виробничих ресурсів,зростання доходів і

задоволення потреб споживачів;

-регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і роз-

поділу ресурсів між галузями економіки;

-стимулювання науково-технічного пргресу.

Отже,ринок є функціональною формою економічних зв’язків

між господарюючими суб’єктами,що утворюють е.с.Ринок — кон-

кретна форма господарської діяльності суспільства,яка нази-

вається ринковою системою господарювання або ринковою еко-

номікою.

Загальна структура ринку відображена на схемі.

РИНОК

Ринок капіталів Ринок Товарний ринок

праці

Ринок
Ринок

Кредитний Ринок Ринок наук.-
предме-

ринок цінних засо- техн. тів

паперів бів розро-
спожива-

вироб- бок ння
та

ництва
послуг

Ринок виробночих ресурсів
Ринок

продуктів

Водночас,поряд із загальною структурою,слід розрізняти і

конкретну структуру ринку,де виділяються ринки окремих то-

варів і послуг,культурних цінностей,інформації,ринки сировини

і енергоносіїв,науково-технічних розробок,дитячий,молодіжний,

жіночий ринок тощо,а також місцевий,регіональний,національний

і світовий ринки,легальний і нелегальний ринки.Об’єктом макро-

економічного дослідження є ринок національний як єдина сис-

тема,а також його структурні елементи — ринок виробничих ре-

сурсів і ринок продуктів.

Конкретне співвідношення попиту і пропозиції на галузе-

вих ринках обумовлює існування таких рикових форм:»ринок про-

давця»(коли попит перевищує пропозицію) і «ринок покупця»(як-

що пропозиція на товар перевищує попит на нього).

Антиподом ринкової е.с. є планова(етатична),в якої сут-

тєвою ознакою є відсутність саморегулювання.

4.3.2. Ринокпраці(ринок трудових ресурсів) — це саморегульо-

вана система розподілу трудових ресурсів в ринковій економіці

із специфічними факторами конкуренції між працеємцями(носіями

і власниками робочої сили) за найбільш вигідні умови та опати

праці,а також між прцедавцями(підриємствами — покупцями робо-

чої сили) — за залучення найбільш кваліфікованої робочої

сили.Працеємці і працедавці є суб’єктами ринку праці.

Пропозиція праці визначаєтья рівнем її ціни — (заробіт

ної плати),а також рівнем податків,особистими потребами пра-

цеємця та членів його сім’ї,звичками і традиціями,рівнем куль-

тури і релігією,силою профспілок тощо. Попит на працю регулю-

ється потребами виробництва в трудових ресурсах,технічним рів-

нем підприємства,вартістю робочого місця тощо. Стан рівноваги

ринку праці визначається рівноважною ставкою заробітної плати

(ціною робочої сили),яка збалансовує попит і пропозицію праці.

4.3.3. Структура ринку інвестиційних ресурсів(ринку капіталів)

відображена на схемі.

РИНОК КАПІТАЛІВ

Кредитний ринок Ринок цінних

паперів

Грошовий Ринок Ринок

ринок облігацій акцій

Кредитний ринок пов’язаний із функціонуванням позич-

корого капіталу,тобто капіталу,що надається в позику.

Позичковий капітал виникає в процесі круогообігу грошо-

вого капіталу. Позичковий капітал — це такий грошовий кап-

італ, який надається його власником у позику з метою одер-

жання доходу у формі проценту.Капітал,який приносить процент,

— це капітал-власність,тобто це гроші,які продаються на особ-

дивому ринку — ринку капіталів./Капітал — це вартість,що при-

носить доход тобто сомозростаюча вартість.Капітал може існу-

вати в різних формах:продуктивний капітал(застосовується у

промисловості,будівництві,сільскому господарстві,на тран-

спорті тощо)приймає форму грошового(як пердумова вироб-

ництва,виробничого(як засоби виробництва) і товарного(як ре-

зультат виробництва)капіталу;торговельний капітал,що діє у

сфері обміну;позичковийкапітал,що діє у сфері кредитних

відносин і надається в позику.Продуктивний капітал у своєму

русі приносить доход у формі прибутку,торговельний — у формі

торговельного прибутку,позичковий капітал — у формі процен-

ту.Капітал може існувати і у формі власності — на зем-

лю,нерухоме майно,цінні папери тощо.Він приносить доход у

формі земельної ренти,дивідентів,процентів тощо.Отже,коли йде

мова про ринок капіталів,йдеться про позичковий капітал,тобто

капітал,що надається в позику./

Конкретною формою руху позичкового капіталу є кредит.Фор-

ми його різноманітні — комерційний кредит(кредит товарами),

банківський кредит(кредит грошима),споживчий кредит(кредит

населенню) тощо.З виникненням і розвитком кредитних відносин

пов’язано виникнення кредитного ринку.

Кредитний ринок концентрує попит і пропозицію на позич-

ковий капітал,він зосереджує і надає підприємствам засоби для

інвестування,здійснює переміщення тимчасово вільних грошових

засобів з одних секторів ринкової економіки в інші.

Суб’єктами кредитного ринку виступають кредитори і пози-

чальники.Кредиторами є банки,підприємства і населення(у ви-

падку,коли вони мають вкладення в банку,тобто надають

останнім кредит),держава;вони ж є і позичальниками капіталу

(банк — у підприємств і населення,підприємства у банків тощо).

До складу кредитної системи в ринковій економіці входить і

ряд інших кредитних установ(страхові,фінаннсові,інвестиційні

компанії,пенсійні фонди,довірчі товариства тощо).

Поділ кредитного ринку на грошовий ринок і ринок

облігацій зумовлений відмінністю конкретних форм крдиту./Облі-

гація — цінний папір з фіксованим доходом у формі проценту.Об-

лігація засвідчує,що її власник,купивши цей цінний пап-

ір,надав кредит суб’єкту,який випустив іпродав облігацію/.

Слід відзначити важливу функцію проценту,яку він виконує

на кредитному ринку.Процент,як плата за кредит заохочує влас-

ників заощаджень надавати свої грошові засоби банкам,які пе-

ретворюють їх в капітал,надаючи кредит під відповідний про-

цент(Процент по кредиту вищий за процент по вкладах,різниця

становить доход банку).

Рівень проценту залежить від попиту і пропозиції на гро-

шовому ринку,а також від строку на який наданий кредит(є кре-

дити короткострокові,середньострокові і довгострокові;останні

забезпечують інвестиційні ресурси).Співвідношення попиту і про-

позіції утворює рівноважну процентну ставку,яка виконує роль

ціни рівноваги даного ринку.

Кредитний ринок є основним джерелом нових інвестицій у

виробництво.Поряд з цим велике значення у формуванні інвести-

ційних ресурсів має ринок цінних паперів,насамперед ринок

акцій і облігацій.

Цінні папери представляють фіктивний капітал,який є

відображенням реального капіталу(засобів вироб-

ництва,власності) у цінних паперах.Доход створюється реальним

капіталом,але фіктивний капітал,який не виконує ніяких

функцій і не бере участі в обороті реального капіталу і зрос-

танні вартості,дає право його власникам одержувати частину цьо-

го доходу у формі дивідентів на акції,чи проценту на

облігації./Акція — цінний папір,що свідчить про участь в акці-

онерному капіталі і дає право на одержання дивіденту — частки

прибутку на реальний капітал акціонерного товариства/.Ре-

альний капітал змінює свої форми,перетворюючись згрошового у

виробничий, з виробничого — в товарний, а з товарного — знову

у грошовий, тоді як фіктивний капітал свої форми не змінює.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів.

На первинному ринку здійснюється продаж щойно випущених

акцій,а на вторинному ринку — перепродаж цінних папер-

ів.Первинний ринок обслуговується банками, а інструментом

вторинного насамперед є фондові біржі.Саме фондові біржі

відіграють виключну роль в забезпеченні виробрицтва інвес-

тиційними ресурсами.

Фондова біржа виконує такі функції:1)забезпечує моб-

ілізацію(через продаж цінних паперів)тимчасово вільних грошо-

вих засобів;2)встановлює ринкову ціну(курс)акцій та інших

цінних паперів;3)здійснює перелив(переміщення)капіталів між

галузями ісекторами ринкової економіки(знову ж таки через

купівлю-продаж акцій);4)служить » барометром» ділової і ви-

робничої активності(через встановлення біржових індек-

сів/індекс Доу-Джонса — Нью-Йорк,індекс Ніккей — Токіо;які є

усередниним показником курсу акцій).

Отже,ринок капіталів є інструментом перетворення грошей

в капітал,інвестування ринкової економіки.

4.3.4. Ринок матеріальних ресурсів(засобів і предметів праці)

є структурним елементом товарного ринку.в якому виділяють ще

один сектор — риноу товарів і послуг(предметів особистого

споживання і особистих послуг).

Ринок засобів і предметів праці виступає регулятором по-

токів матеріальних ресурсів,витрат виробництва і доход-

ів(прибутку від використання засобів виробництва і ренти —

від використання землі).

Ринок матеріальних ресурсів(як і ринок товарів і послуг)

обслуговується торговельним капіталом.Торговельний капітал —

відокремлена частина продуктивного капіталу,що спец-

іалізується на реалізації засобів виробництва,товарів і пос-

луг,здійснює свій оборот виключно в сфері обігу товарів.Він

утворився з товарної форми продуктивного капіталу.Торгівля

стає самостійною сферою господарської діяльності галуззю еко-

номіки,вона стає учасником міжгалузевої конкуренції.Відокрем-

лення торговельного капіталу веде до зростання загальної нор-

ми прибутку(співвідношення між масою одержаного прибутку і

витратами виробництва даного товару.Норма прибутку є виразом

рентабельності(прибутковості)підприємства,а тому це мікро-

економічний показник),адже,коли б промисловці самі ре-

алізовували свій товар,за рахунок більших витрат обігу

уповільнювався б оборот капіталу,що зменшило б і середній

прибуток.

Реалізація товарної продукції набирає форми гуртової(оп-

тової),роздрібної торгівлі і складає зміст взаємодії покупців

і продавців на товарних ринках.(В.М.Ковальчук»Макроекономіка»

с.42-с.44).

4.3.5. Під ринком продуктів розуміють ринок товарів іпослуг

призначених для особистого споживання.Це ринок роздрібної тор-

гівлі.Покупцями на ньому є безліч окремих осіб і домашніх гос

подарств.

Ринок предметів споживання і послуг знаходиться під

впливом таких факторів:особистого(вік,сімейний стан,фах, здо-

ров’я і спосіб життя покупця); психологічного(мотивація,прий-

няття,засвоєння); соціально-культурного(рівень освіти,світог-

ляд,соціальне становище,національні традиції, рівень культури

тощо).

Слід відзначити,що даний ринок має вирішальне значення

для всієе ринкової системи, адже саме попит на товари і пос-

луги широкого вжитку визначає попит на засоби виробництва,а

через них — на працю і інвестиційні ресурси.Саме на ринку

продуктів знаходиться вузол,у якому «зав’язані» усі умови і

можливості розвитку економічної системи.Він є регулятором по-

токів товарів і послуг,споживчих витрат населення,грошових

доходів підприємств(виручки під продажу товарів і послуг).

4.4. Економічний кругообіг — це поняття макроекономіки,яке ре-

презентує рух суспільного продукту,виробничих ресур-

сів,сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтво-

рення(виробництво,розподіл,обмін і споживання)в економічній

системі.Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресур-

сів і продукту між суб’єктами економічної системи.

4.4.1. Серед суб’єктів е.с. виділяються підприємства(фірми),

домашні господарства,держава.

Фірма як суб’єкт економічної системи формується на базі

підприємства.Підприємство — це елемент,первинна ланка еко-

номіки,в рамках якої безпосередньо здійснюєтьться тех-

нологічне поєднання засобів виробництва і праці.Фірми ведуть

на підприємствах господарську діяльність.Деякі з них волод-

іють лише одним підприємством,іншим належить ряд виробничих

одиниць.Під підприємством розуміється структурна основа

підприємницької діяльності,а фірма — це юридична особа,яка

веде справи даного підприємства.Тобто, фірма — це основна

господарська одиниця сучасної економіки ринкового типу,яка

зареєстрована у відповідній юридичній формі.

Серед фірм,які представлені кількома підприє-

мствами,можна виділити об’єднання,що засновані на вер-

тикальному і горизонтальному комінуванні,а також конгломерати.

Вертикальне комбінування виникає тоді,коли фірми володіють під-

приємствами,що складають єдиний технологічний процес і знахо-

дяться на різних стадіях перетворення вихідної сировини в го-

товий продукт.При горизонтальному комбінуванні підприє-

мства,що належать фірмі,знаходяться на одній із цих стадій.

Конгломерат охоплює підприємства,що технологічно ніяк не по-

в’язані. Групи фірм,що виробляють однорідні товари,утворюють

галузь.Галузь є структуроутворюючим елементом(первинною лан-

кою) макроекономіки.Поникнення фірм-конгломератів в інші га-

лузі характеризується як диверсифікація виробництва.

Домашні господарства — другий основний суб’єкт е.с..Во-

ни займають в економіці ринкового типу двоїсте становище,-

виступаючи в якості,по-перше,власника виробничих ресурсів,і

по-друге,спожівача товарів і послуг.

Як власники домашні господарства є отримувачами доходів.

При цьому слід розрізняти функціональний і особистий розпо

діл доходу.

фунціональний розподіл пов’язаний з роллю отримувача доходу у

виробничому процесі.Зокрема,заробітна плата виплачується без-

посереднім виробникам за виконану роботу,рента і процент за

використані ресурси,що знаходяться у чиїсь власності,а при-

буток залишається власникам засобів виробництва.

Особистий розподіл доходу знаходиться в залежності від

функціонального.Він пов’язаний із способом розподілу сукупно-

го доходу по окремих домашніх господарствах. Основні критерії

і фактори особистого розподілу доходу-відмінності в здібнос-

тях, освіті, професійних якостях,географічний і демографічний

фактор,зрештою,просто фактор удачі,щастя.

Як споживачі товарів і послуг,домашні господарства є роз-

порядниками своїх доходів.Частина з них поступає у вигляді по-

датків державі, а інша частина використовується на особисте

споживання і заощадження. Заощадження домашніх господарств пе-

реводяться на банківські рахунки, у вкладаються у страхові по-

ліси, акції і облігації,а потім використовуються для придбання

житла і дорогих предметів довготривалого користування.

Останнім суб’єктом економічної системи є держава.Вона в еко-

номічній системі виконує такі функції:

-забеспечення правової основи і надання послуг для ефективного

функціонування економіки (захист права власності,регулювання

відносин між виробниками і споживачами,створення грошової сис-

теми);

-вплив на динаміку і структуру національного продукту, рівень

зайнятості та інфляції через податкові ставки,гарантування цін

на сільськогосподарську рподукцію,законодавче визначення міні-

муму заробітної плати,субсидії виробникам і споживачам, здійс-

нення державних закупівель і державне підприємництво;

-перерозподіл доходів з метою зменшення майнової нерівності в

суспільстві (виплата допомоги по безробіттю і малозабеспеченим

сім’ям, стипендії студентам, соціальне страхування, індексація

доходів).

Ці функції держава виконує,використовуючи ресурси,що утво-

рюються із податкових надходжень від фірм і домашніх господарств.

Роль держави як суб’єкта економічної системи в умовах еко-

номіки вільної конкуренції була незначною,але вона значно по-

силюється в змішаній економіці, коли через державу проходять

значні потоки продуктів, ресурсів,витрат і доходів,що дозволяє

державі виконувати регулюючу роль.В умовах планової тоталітар-

ної економіки роль держави як регулятора стає абсолютною,

економіка повністю «поглинається»державою,що кардинально змі-

нює роль і природу усіх суб’єктів економічної системи.

4.4.2. Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потока-

ми витрат і доходів.Ці потоки в ринковій економіці «прот-

ікають»між її суб’єктами — домашніми господарствами і

фірмами.Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і

проходять від сфери виробництва,у якій функціонують фірми,-

через сферу реалізації(розподілу і обміну),репрезентовану

ринком,до сфери споживання,у якій знаходяться домашні гос-

подарства.Економічний кругообіг в системі вільного ринку

представлено на схемі.

Витрати Грошовий доход

РИНОК РЕСУРСІВ

Ресурси Ресурси

1 2 2 1

ФІРМИ ДОМАШНІ

ГОСПОДАРСТВА

3 4 4 3

Товари, послуги Товари,послуги

РИНОК ПРОДУКТІВ

Грошовий доход

(виручка від продаж) Споживчі витрати

Кругообіг ресурсів,продукту і доходів в ринковій економіці

(В.М.Ковальчук»Макроекономіка»с.49-50).

4.4.3. В системі змішаної економіки держава повністю інтег-

рована в кругообіг матеріальних і грошовихзасобів,утворюють

економічний організм суспільства.Це знайшло відображення на

схемі.

Витрати Грошовий доход

Ресурси РИНОК РЕСУРСІВ Ресурси

Видатки 7 8 Ресурси

10 9

Товари і Товари і

послуги послуги

ДОМАШНІ

ФІРМИ ДЕРЖАВА ГОСПОДАРСТВА

Податки 11 Податки 12

Видатки 5 6 Товари і

послуги

3 4 Товари і послуги Товари і 4 3

послуги

Грошовий доход РИНОК ПРОДУКТІВ Споживчі витрати

Кругообіг ресурсів,продукту і доходів в системі змішаної

економіки(В.М.Ковальчук»Макроекономіка»с.51-53).

4.4.4. В командно-адміністративній економічній системі,де дер-

жава «замикає на собі»усі функціїї економічного регулювання,

повністю контролює і спрямовує через плановий механізм потоки

продукту,ресурсів і доходу в економічному кругообігу.

Суб’єкти такої е.с. принципово відрізняюються від

суб’єктів ринкової економіки.Домашні господарства не є влас-

никами виробничих ресурсів(окрім праці),їх доходи визнача-

ються лише заробітною платою,яка не є ринковою ціною праці,а

визначається суб’єктивно,через систему планових нормативів.

Підприємства функціонують в системі державної власності,тому

не володіють свободою економічного вибору.Ринок не є регуля-

тором потоків ресурсів і продуктів,адже ціноутворення

здійснюється не у відповідності з попитом і пропозицією,а че-

рез відповідні державні органи.

Таким чином економічна система — це система регулювання

потоків ресурсів,продуктів і доходів,що циркулюють через сфе-

ри виробництва,розподілу,обміну і споживання між суб’єктами

економіки і грунтується на певних відносинах власності,які

визначають технологічну і організаційну структуру суспільного

виробництва.

Основні положення і висновки.

1. Об’єктом вивчення макроекономіки є економічна система.

2. Існують економічні системи різних типів: ринкова,планова,

змішана економіка іперехідні економічні системи.

3. Виробництво,реалізація(розподіл і обмін) і споживання

суспільного продукту — основні сфери економічної системи.

4. Економічна система — саморегульована система,але в сучас-

них умовах вимагає додаткового регулювання з боку

держави.

5. Регулювання ринкової економічної системи відбувається

через ринок. Розрізняють ринок ресурсів і ринок продуктів,

які виконують різні функції в регулюванні потоків

ресурсів,продукту і доходів.

6. Суб’єкти економічної системи — фірми, домашні господарства

і держава. Їх взаємодія на ринку ресурсів і ринку про-

дуктів утворює кругообіг ресурсів,продукту і доходів.

Похожие записи