Курсова робота

З макроекономіки:

«Макрорегулювання економіки України»

План.

Вступ

1. Суть та інструментарій макроекономічного регулювання

1.1. Поняття макроекономічного регулювання.

1.2. Необхідність і моделі макроекономічного регулювання.

2. Макроекономiчна координація в командно-адмiнiстративнiй економіці.

2.1. Суть директивного планування.

2.2. Причини постійної розбалансованості в економіці.

2.3. Причини краху командної економіки.

3. Становлення макрорегулювання ринкового типу в економіці України.

3.1. Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя
макроекономічного регулювання.

Формування монетарних інструментів макроекономічного регулювання.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе
завдання — створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя
народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі
цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного
життя. Однією з найвагоміших змін є перехід до нового типу
макроекономічного регулювання, яке пов’язує окремі галузі та виробництва
у національну економіку.

Процес формування механізму макроекономічного регулювання ринкового типу
в Україні відбувається повільно внаслідок труднощів перехідного періоду.
Хоча сьогодні найважливіші елементи цього нового механізму уже
сформовано, але їх вплив на досягнення макроекономічної стабільності ще
невагомий. Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед,
непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю
основних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а
також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми
не узгоджені між собою. У результаті макроекономічна нестабільність
набула таких масштабів, що підриває підвалини існування українського
суспільства. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення
досвіду становлення механізму макроекономічного регулювання в перехідній
економіці України.

У вітчизняній науці проблема макроекономічного регулювання ще
недостатньо розроблена. Передусім, це стосується співвідношення
складових макроекономічного регулювання, основного інструмен-тарію,
державного впливу на економіку. Водночас залишаються ще слабо вивченими
теоретичні аспекти цієї проблеми. Зокрема, відмінність між монетаризмом
та кейнсіанством, головно лежить в сфері макроекономічного регулювання.

Метою курсової роботи є:

З’ясувати теоретичний аспект макроекономічного регулювання.

Проаналізувати інструментарій макроекономічного регулювання.

Узагальнити механізм макроекономічної координації у
командно-адміністративній системі.

Простежити становлення монетарних, фіскальних інструментів у сучасній
Україні.

Зробити певні узагальнення, висновки, ідеї.

1.Суть та інструментарій макроекономічного регулювання

1.1 Поняття макроекономічного регулювання.

Термін “макроекономічне регулювання” в економічну науку ввійшов
порівняно недавно. В радянській економічній літературі поширення набув
такий термін, як “господарський механізм”. У світовій економічній науці
використовують терміни “макроекономічне регулювання” та “макроекономічна
координація”.

У вузькому розумінні макроекономічне регулювання — механізм, за
допомогою якого досягається збалансованість національної економіки.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства
включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми і
домогосподарства та державу.

Ринковий механізм забезпечує доведення рішень окремих ринкових
суб’єктів один до одного, а саме головне, — він здійснює ув’язку
прийнятих рішень через систему цін та конкуренцію. В будь-якій
економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між
певними частинами, сферами, галузями, підгалузями, тощо. Найважливішими
макроекономічними пропорціями є співвідношення між споживанням і
заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Дія ринкового механізму грунтується на взаємодії між попитом і
пропозицією, як на окремих ринках, що функціонують в національній
економіці (ринки ресурсів, продуктів, фінансові ринки) так і в масштабі
всього національного ринку. В ході взаємодії попиту та пропозиції
встановлюється ціна.

У ринковій системі домогосподарства виступають власниками ресурсів, які
вони поставляють фірмам через ринки ресурсів. На ринках продуктів
домогосподарства є покупцями і від них великою мірою залежить сукупний
попит. Фірми є покупцями на ринках ресурсів і продавцями на ринках
продуктів. Домогосподарства і фірми ухвалюють свої рішення свідомо, але
на їх економічну поведінку великою мірою впливає держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регу-лювання і від неї
залежать умови функціонування двох попередніх складових. Саме держава
забезпечує свободу економічної діяльності фірм та домогосподарств,
відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності,
а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний
інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього
інструментарію: 1) правові та адміністративні; 2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти.
Правова держава характеризується в першу чергу верховенством закону. В
ній не може бути жодної посадової особи, яка стояла поза законом або над
ним. Економічний інструментарій — державний бюджет з його податками та
видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості
виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та
монетарна політика як основні економічні знаряддя макроекономічного
регулювання. Фіскальна політика використовує два основні знаряддя:
податки, видатки. Монетарна політика використовує: операції на
відкритому ринку, зміна облікової ставки, зміна норми резервування.

Отже, макрорегулювання містить три підсистеми: ринкову, підсистему
регулювання з боку фірм і державну підсистему регулювання, або просто
державне регулювання. Ці підсистеми скеровані на досягнення
макроекономічної стабільності.

1.2 Необхідність і моделі макроекономічного регулювання.

Співвідношення трьох підсистем в макроекономічному регулюванні на різних
етапах розвитку ринкової економіки неоднакове, але необхідність
макрорегулювання очевидна.

До середини ХІХ ст., тобто в умовах вільної конкуренції, рин-ковий
механізм сам забезпечував макроекономічну координацію. Фірми ж були
надто дрібними, щоб впливати на господарське життя. В цей період держава
забезпечує загальні зовнішні умови нормального функціонування
національної економіки і не здійснює макро-економічної координації.

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються
глибокі зміни, насамперед формується машинне виробництво і
поглиблюється поділ праці, галузеве виробництво зосереджується в руках
все меншої кількості фірм, які починають істотно впливати на національну
економіку. За цих обставин щораз вагомішу роль в макроекономічному
регулюванні відіграє держава.

У середині 50-х рр. під впливом кейнсіанських ідей склався новий
механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки. В цьому
механізмі важливу роль відіграє підсистема державного регулювання.

У сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка стосовно того, як
в ринковій економіці досягається повна зайнятість, а також наскільки
ефективним є державне регулювання. Прихильники класичної моделі
макроекономічного регулювання вважають, що ринок сам по собі забезпечує
належну збалансованість національної економіки і, відповідно, державне
регулювання є неефективним ( теорема неефективності політики).

Нова кейнсіанська модель сприйняла концепцію раціональних сподівань, але
заперечує теорему неефективності політики. Неокейнсіанці виступають на
користь активістського державного втручання в економіку.

У таблиці (див. табл.1, додаток) подано три різні підходи, що існують в
сучасній економічній науці стосовно ефективності та впливів
макроекономічного регулювання.

Отже, можна зробити такі узагальнення:

Три основні сучасні підходи до макроекономічного регулювання по-різному
оцінюють його ефективність.

2.Викладені концепції макроекономічного регулювання поділяються
економістами, які розглядають ринкову систему, як найефективнішу форму
господарки.

3. Жодна з держав не обходиться без тої чи іншої моделі
макрорегулювання.

Макроекономiчна координація в командно-адмiнiстративнiй економіці.

2.1.Суть директивного планування.

Без механізму макрокоординації не може існувати жодна економіка: чи то
командно-адміністративна чи ринкова. У командно-адміністративній
системі макроекономічне регулювання забезпе-чується винятково
централізованим директивним плануванням. Ідея директивного планування
складалась досить довго і практично була реалізована у Радянському
Союзі. В командно-адміністративній системі основні інструменти ринкового
механізму — гроші та ціни зберігаються, але втрачають свої звичні
функції, бо конкуренція повністю заглушена. Розглянемо детальніше
директивне планування у колишньому СРСР.

Планування проводилося так, щоб план випуску продукції був напруженим.
Напруженість вважалася головним параметром будь-якого плану.
Підприємства при складані плану були зацікавлені у зниженні планових
показників, а Держплан — в їх завищенні. Це “виторгування” планових
завдань і закінчувалося прийняттям так званого напруженого плану.

Завдання централізованого державного планування полягало у забезпеченні
збалансованості народного господарства. Це зумовлювало особливе значення
балансового методу планування. До системи балансів входили баланси
суспільного продукту і національного доходу, фінансовий і платіжний
баланси держави, баланси грошових доходів і витрат населення, трудових
ресурсів тощо.

Будь-яка балансова таблиця складалася з двох кількісно пов`язаних
частин. Наприклад, схема балансової таблиці за окремими видами продукції
виглядає так (див.табл.2, додаток).

Розробка балансів, як і самого народногосподарського плану, неможливо
без встановлення планових нормативів виробництва, розподілу і
споживання. Головну роль тут виконувала система норм і нормативів витрат
найважливіших видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів. Нормативи
мали розрахункову та лімітуючу функції.

Можна зробити такі твердження, що радянські плани передбачали: високі
темпи індустріалізації і посилення військової могутності;
надвикористання ресурсів; щораз більше залучення ресурсів, а не
підвищення ефективності; встановлення цін державою; економічну
самостійність; пасивну фіскальну і монетарну політику.

2.2 Причини постійної розбалансованості в економіці.

Для того, щоб чіткіше собі уявити потрібний для української економіки
механізм макроекономічного регулювання, простежимо основні джерела і
причини розбалансованості макроекономічних сфер України.

На початку 90-х рр. більшість відомих спеціалістів вважало, що Україна
має найліпші можливості для економічного розвитку як самостійна держава.
Так спеціалісти Дойче Банку на основі дванадцяти фундаментальних
показників зробили прогноз стосовно майбутнього економічного розвитку
п’ятнадцяти республік колишнього Радянського Союзу. У цьому рейтингу за
умови набуття незалежності Україна займала перше місце. На думку
німецьких спеціалістів, загальний бал економічного зростання України
дорів-нював 83 ( за десятибальною шкалою), Росії — 72, Прибалтики — 77.

На жаль, прогноз спеціалістів Дойче Банку фактично не справдився. На наш
погляд, однією з причин цього є те, що хоча німецькі експерти брали до
уваги дуже вагомі показники, але не були враховані інші, — зокрема
небувала розбалансованість економіки України. Всі причини такої
розбалансованості можна поділити на дві групи:

1) ті що склалися внаслідок перебування України в складі Російської
імперії і Радянського Союзу;

чинники, які посилюють розбалансованість України вже після проголошення
незалежності.

Однією з найвагоміших причин розбалансованості сфери виробництва, що
діяла в умовах імперського центру, була догма про випереджувальне
зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом
предметів споживання, що призвела до глибокої розбалансованості між
виробництвом капітальних і споживчих благ.

Ще однією з причин глибокої розбалансованості економіки України була
догма про абсолютні переваги великого виробництва над дрібним. Внаслідок
панування цієї догми в економіці України абсолютно переважають великі
підприємства з монопольними ринками в багатьох секторах економіки.
Вагомою причиною розбалансованості української господарки є
незавершеність виробничого циклу в національній економіці на момент
отримання незалежності. До цієї ж причини тісно додається інша —
потужний, але також із незавершеним виробничим циклом
військово-промисловий комплекс.

Вкрай негативно на українській економіці позначилась політика
пограбування села. Це призвело не лише до помітного відставання нашого
сільського господарства від розвинутих країн, але і до несприятливих
тенденцій в аграрному секторі економіки. Зокрема, частка продукції
тваринництва у сільському господарстві невисока, не кажучи вже про
структуру землеволодіння та землекористування.

Поглиблення розбалансованості економіки України зумовлюється і
обставинами, що існують в умовах незалежності, насамперед,
непослідовністю проведення економічних реформ. Про це свідчать
суперечливі кроки у сфері найважливіших завдань перехідного періоду:
лібералізації, приватизації та демонополізації. В 1992-1998 рр. індекс
адміністративного регулювання роздрібних цін коливався в дуже широкому
інтервалі, що означало про суперечливі кроки в процесах лібералізації.
Аналогічна ситуація мала місце і в процесах лібералізації
зовнішньоекономічної діяльності, зокрема обмінних курсів. Поглиблення
розбалансованості економіки України зумовлюється також тим, що процеси
приватизації розвиваються непослідовно і суперечливо.

Несприятливо позначається на українській економіці різка зміна
пріоритетів у проведенні державної політики. Небувалих масштабів набула
тіньова економіка, а також втеча капіталу з України.

Отже, розбалансованість української економіки набула великого маштабу і
тому практично неможливо усунути її за короткий проміжок часу.

Причини краху командної економіки.

В умовах поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення господарських
зв’язків директивне централізоване планування уже не може забезпечувати
належну збалансованість економіки. Неспроможність централізованого
директивного планування у Радянському Союзі виявилося у зниження темпів
економічного зростання, низькій якості товарів і послуг та у нездатності
забезпечити підвищення життєвого рівня населення.

Спроби реформувати систему директивного централізованого планування
зазнали невдачі. Крах відбувся внаслідок: величезного військового
тягаря; хронічних невдач у сільському господарстві; неспроможності
командної системи забезпечити зростання реального національного продукту
підвищенням продуктивності застосованих факторів виробництва замість
збільшення їх кількості; неспроможності традиційних методів планування
за умов ускладнення радянської економіки; непродуктивних показників
успішної діяльності підприємств; неефективності стимулів до праці,
інновацій та виробництва. 3.Становлення макрорегулювання ринкового типу
в економіці України.

Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя
макроекономічного регулювання.

Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або
просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент
макроекономічного регулювання. Можна твердити, що лише з часів Кейнса
почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій
якості.

Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на
господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та
видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.

Основне завдання політиків і економістів у сфері податкового
законодавства полягає в тому, щоби так відрегулювати систему
оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не
спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями
економіки в результаті дії ринкових сил.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку
ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і
зниження темпів інфляції.

Аналіз формування фіскальної політики в Україні, насамперед почнемо із
з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Почнемо із
податкових надходжень. Наприклад,

частка ПДВ в 1992 р. становила 39,6 %, а в 1995 р. зменшилась до 21,9
%.

частка акцизного збору в 1992 р. — 4,9 % , в 1995 р. — 2,0 %, в 1996р. —
2,4 %.

*

z

|

ooooocOIE1/41/4?????

|

A H

J

^

¤

oc?C3/4?¦?????’‡‡

&

&

$

&

a

&

&

$

&

dh`„?a$

&

&

gd7!o

&

&

dha$

&

частка прибуткового податку з громадян в структурі зведеного бюджету в
1992 р. становила 12,2 %, а в 1993 р. різко зменшилась до 5,8 % і трохи
зросла у 1995 р. до рівня 7,7 %.

Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України.
Наприклад, видатки на народне господарство у 1992 р. становили 37,2 %, а
в 1993 р. зменшилися до 24,3 %, у 1994 р. практично повернулися до рівня
1992 р., а в 1995 р. опустилися нижче рівня 10 %. Частка на соціальний
захист населення становила у 1992 — 18,7 %, 1993 — 31,5 %, 1994 —
безпрецедентне падіння до 11,2 % і невелике збільшення у 1995 р. до 13,7
%.

Аналіз показує, що у 1991 — 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в
основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити
державного бюджету. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 10 % ВВП,
опустившись до 8,9 % у 1994 р.

Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна
політика в Україні 1992-1994 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у
економіці, що засвідчує її необгрунтованість та потребу зміни
концептуальних засад.

У 1995-1996рр. було кардинально реформовано бюджетну систему України.
Можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної
політики:

зменшення бюджетних видатків( до 6,0 % — 1996р.);

скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% — 1996р.);

проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні
центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть
загальнодержавне значення;

скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

зменшення ставки на ПДВ;

підвищення податку на землю;

введення податку на майно фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось
різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що
стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної
стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично
не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного
регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки.

Проаналізуємо державний бюджет за 1995-1999 рр. За вимогами МВФ,
показник дефіциту бюджету у 1997 р. мав становити 4,8 % ВВП. Саме такий
рівень дефіциту означав би затвердження в Україні тенденції до його
поступового скорочення: у 1995 р. дефіцит бюджету становив 6,6 %, у
1996-4,9 %. Натомість у 1997 р. рівень реального державного бюджету
сягнув 6,3 % ВВП. Згідно з первісним варіантом бюджету на 1998 рік,
дефіцит зведеного бюджету мав складати 3,4 млрд гривень, або близько 3,3
% ВВП. Як можна побачити із запропонованих таблиць, (див. табл. 3, 4,
додаток) приблизна оцінка зростання обсягу бюджетної заборгованості
дорівнює 2,4 млрд гривень.

Протягом 1995-1999 рр. відбулися зміни у структурі податкових
надходжень. На графіку (див. додаток графік 1) показано динаміку
основних джерел бюджетних надходжень за цей період. На жаль, у бюджеті
за 1999 р., як і протягом останніх чотирьох років було зроблено дуже
мало кроків у напрямку зменшення фіскального тиску, як це можна побачити
із запропонованого графіка (див. додаток графік 2).

Про характер видаткової частини зведеного бюджету протягом 1995-1998 рр.
можна судити з таблиці (див. табл. 5, додаток) в якій зазначено, що
видатки перевищують податкові надходження.

Однак фіскальна політика, на нашу думку, потребує ще удосконалення. Було
б доцільно:

надати їй оптимального, гнучкого і рівно напруженого характеру, не
допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;

при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання
кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;

при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та
соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів
податків;

провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що
регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності;

вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову
експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб
запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;

впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;

не вводити нові податки з метою ліквідації бюджетного дефіциту;

удосконалити єдину комп’ютерну мережу в Україні з метою збору даних про
сукупний доход фізичних осіб;

поетапно зменшувати ставки акцизного збору;

реформувати систему пенсійного забезпечення,

удосконалити систему соціального захисту населення;

раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на
утримання армії та воєнізованих формувань;

посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за
нецільове використання державних коштів;

змінити напрямки інвестування державних коштів.

3.2. Формування монетарних інструментів макроекономічного регулювання

Як вже зазначалося, другим важливим знаряддям макро-економічного
регулювання є монетарна політика, яка нині щораз більше використовується
у розвинутих країнах для досягнення різних макроекономічних цілей,
насамперед макроекономічної стабільності.

У світовій практиці апробовано три основні інструменти монетарної
політики:

операції на відкритому ринку державних цінних паперів, де Національний
банк купує і продає цінні папери;

резервні вимоги Національного банку;

облікова (дисконтна) ставка Центрального банку.

Основне завдання монетарної політики — це регулювання розмірів, динаміки
і структури національної грошової маси. У перехідній економіці
можливості для застосування монетарної політики значно вужчі ніж
фіскальної.

Монетарна політика, як знаряддя макроекономічного регулювання, включає в
себе не лише центральний банк, а й всю систему комерційного
банківництва. Адже реальна монетарна політика і її вплив на
макроекономічні процеси відбувається саме через банківську систему. Без
банківської системи неможливе саме проведення монетарної політики. Які
процеси можна простежити у цій важливій галузі економічних відносин в
Україні.

Аналіз формування монетарної політики в Україні, насамперед почнемо із
з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності.

Слід зазначити, що облікова ставка була дуже нестабільною і різко
коливалася, особливо у 1992-1994 рр., як це видно з таблиці (див. табл.
6, додаток).

Аналіз динаміки облікової ставки в цей період дає підстави вважати, що
монетарна політика в Україні була стимулювальною і практично не
націлювалася на досягнення макроекономічної збалансованості.

Як вже зазначалося, ще одним вагомим інструментом проведення монетарної
політики є норма резервних вимог. На сьогоднішній день норма
резервування за вкладами у національній валюті становить 20 % депозитів,
по валютних депозитах також 20 %.

Норма обов’язкового резервування повинна бути тим важелем, який
прискорить потік інвестицій в українську економіку. На нашу думку, це
може бути зроблено шляхом зменшення норми обов’язкового резервування та
введення конвертування відповідних пасивів комерційних банків в
інвестиційні облігації. Такі кроки сприяли би зацікавленості комерційних
банків у нарощуванні інвестиційної діяльності.

У 1995-1999 рр. монетарна політика в Україні стала стримувальною, про що
свідчать темпи зростання грошової маси в обігу(див. табл. 7, додаток).

До того ж ця політика була послідовнішою, порівняно з фіскальною і
скеровувалась на досягнення такої макроекономічної мети, як стабілізація
рівня цін. В результаті стримувальної монетарної політики темпи інфляції
в Україні різко знизилися, наприклад інфляція у 1996 р. становила 39,6 %
за рік, а у 1997 р. темпи інфляції становили в середньому 1,3-1,5 % на
місяць. Щодо курсу українського карбованця, як показує таблиця (див.
табл. 8, додаток), падіння його уповільнилося.

Монетарні важелі макроекономічного регулювання включають в себе не лише
центральний банк, але й всю систему комерційного банківництва.
Діяльність банківської системи показано в таблиці (див. табл. 9,
додаток).

В умовах кризового становища виробничого сектора України та небувалої
розбалансованості господарки в цілому, банківська система порівняно
слабка. До того ж положення НБУ як державного інституту чітко не
визначене законодавством України. На наш погляд, для України
найприйнятніша структура банківництва, коли центральний банк має таку
незалежність від виконавчої влади як Бундесбанк або ФРС, а комерційні
банки — потужні та спеціалізовані. Це означає. що монетарні інструменти,
очевидно, не відіграватимуть вирішальної ролі у макроекономічній
координації у найближчі роки.

Процес становлення банківської системи в Україні складний і
суперечливий. Три найбільші банки, які успадкувала Україна від
радянського минулого, значною мірою монополізували банківську діяльність
в державі. Насиченість банківськими установами в країні вкрай невисока.

Основним знаряддям монетарної політики в більшості країн є операції на
відкритому ринку. В Україні цей інструмент нині застосовується досить
слабо. Це можна пояснити тим, що люди не мають довіри до державних
цінних паперів.

Можемо наголосити, що аналіз монетарної політики дає підстави твердити,
що поки що цей інструмент мало застосовується в системі
макроекономічного регулювання.

На нашу думку, з метою удосконалення монетарної політики в Україні 1999
р. і наступних роках було б доцільно:

відновити довіру до монетарної політики;

збільшити насиченість банківських установ;

чітко відокремити систему завдань НБУ від завдань інших банків;

здійснювати розумний контроль за грошовою системою НБУ;

закріпити у законодавчому порядку фактичну незалежність НБУ,
забезпечити економічну самостійність банків;

необхідно зменшити норми обов’язкового резервування.

ВИСНОВКИ

1. Сучасна національна економіка України — це економіка перехідного
періоду. Україна здійснює перехід до ринкової економіки.

У товарній формі господарства узгодження господарської діяльності
здійснюється у вигляді макроекономічного регулювання (координації).
Макроекономічне регулювання — це складне, багатопланове поняття, — це
механізм, за допомогою якого досягається збалансованість в економіці.
Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі
макроекономічної координації.

2. Розрізняють такі три ринкові підсистеми макроекономічного
регулювання: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм, державне
регулювання. Ринкова підсистема механізму макрорегулювання координує
господарську діяльність стихійно через систему цін та конкуренції.
Держава поліпшує функціонування ринкової системи шляхом: створення
незалежного правового і суспільного середовища, і поглиблення
конкуренції. У перехідний період держава повинна координувати економічні
процеси на макрорівні, підтримувати оптимальні пропорції суспільного
виробництва та безперервність процесу відтворення.

3. В сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка з приводу на
скільки ефективним є державне втручання в економіку. Прихильники
класичної моделі вважають, що державне регулювання є неефективним,
прихильники нової кейнсіанської моделі — ефективним.

4. Командно-адміністративна економіка — це такий тип господарства, при
якому основні проблеми економічної організації розв’язують державні
органи. В основі макрокоординації — директивне планування.

Однією з причин глибокої кризи української економіки є небувала її
розбалансованість. Яка і є однією з причин краху командної економіки.

5. Проведення фіскальної політики в Україні ускладнюється двоякою
потребою: збільшення ВВП, зниження темпів інфляції. Аналіз цієї політики
показав, що у 1991-1994 рр. фіскальна політика була стимулювальною, у
1995-1996 — стримувальною, у 1996-1999 рр. — стимулювальною.

6. Аналіз формування монетарної політики в Україні, дає підстави
твердити, що протягом 1991-1994 — політика була стримувальною, 1995-1999
рр. — стримувальною.

7. За роки незалежності монетарна і фіскальна політика в Україні були
вкрай непослідовними, суперечливими, необгрунтованими, недосконалими.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки// Економіка
України.- 1996.-№11.-С.69-76.

2. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка/ Пер. з англ.
С. Панчишин та З. Ватаманюк.-Просвіта, 1997.-670с.

3. Кравець Є. Верховенство закону в економіці проблеми вдосконалення
правового регулювання// ЕУ.-1990.-№10.

4. Макроекономіка. // За ред. Карпин Д. С., Маценко., Г. О., Юхимчук Г.
О.- Луцьк: Вежа.-1996.-250с.

5. Макроекономіка. // За ред. д. е. н. Савченка А. Г. — К.: Либідь. —
1995.-208с.

6. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових
відносин.//Фінанси України- 1995.- №5.С-87-97.

7. Основи економіки: Підручник / Радіонова І. Ф., Кравченко І. С.,
Петрова І. Л., Радченко В. В. / За ред. Радіонової І. Ф..-К.:
Задіак-ЕКО, 1995.-224с.

8. Руда О. Нотатки про бюджет України на 1999 рік і про виконання
бюджету 1998 року// Економіст.-1999.-№1.

9. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка/ Пер. з англ. С.Панчишина та
З.Ватаманюка.- К.: Основи, 1995.-574с.

10. Статистичний щорічник України за 1995 рік — К.: Техніка, 1996.

11. Тенденції української економіки// Центр макроекономічного аналізу.
К., 1997, березень.

12. Ющенко В. Монетарна політика України: результати і перспективи//
Вісник Національного банку України.-1996.-№4.-С.5-13.

13. Mishkin Frederic S. The Economics of Money, Banking, and Financial
markets, Fourth Edition, 1995.

Таблиця 1. Три моделі макроекономічного регулювання

Нова кейнсіанська Y , P Y , але менше, ніж коли політика
непе-редбачена.Р біль-ше, ніж коли полі-тика непередбаче-на. Так,
але спо-діватися бла-готворної по-літики про-блематично Y , l Y
менше ніж коли політика непе-редбачена,l більше ніж коли політика
непередба-чена Так

Примітка: l — темп інфляції.

Джерело: Mishkin Frederic S. The Economics of Money, Banking, and
Financial markets, Fourth Edition, 1995.-Р.746.

Таблиця2 Баланс.

Ресурси

(джерела покриття) Розподіл ресурсів

Виробництво

Інші надходження

Імпорт

Залишки у постачальників на початок року Виробничо-експлуатаційні
потреби

Будівництво

Ринковий фонд

Експорт

Поповнення резервів

Залишки у постачальників на

кінець року

Таблиця . Фактичний державний бюджет, 1995-99/Actual Budqet Deficit,
1995-99

Таблиця . Фактичний дежавний бюджет як відсоток ВВП/ Actual Budqet
Deficit as Percentaqe of GDP, 1995-99

Графік 1. Доходи зведеного бюджету, — ВВП.

Графік 2. Загальні надходження зведеного бюджету, — ВВП.

Таблиця 5: Бюджет 1995-1998рр.

Таблиця 6. Процентні ставки (% за місяць)

Pеальна пpоцентна ставка (зважена сеpедня)

по кpедитах по депозитах

1993 -20.9 -22.2

1994 6.8 3.9

1995 1.4 -3.2

3.7 -0.03

1993 Q1 -22.4 -22.7

1993 Q2 -18.2 -19.7

1993 Q3 -17.3 -17.5

1993 Q4 -25.8 -28.9

1994 Q1 16.0 10.0

1994 Q2 18.5 17.0

1994 Q3 9.2 8.2

1994 Q4 -16.6 -19.7

1995 Q1 0.4 -5.2

1995 Q2 4.9 0.2

1995 Q3 -1.2 -4.9

1995 Q4 -1.7 -2.8

1996 Q1 2.3 -2.3

1996 Q2 5.8 1.7

1996 Q3 2.7 -0.4

4.1 0.9

Джерела: Бюлетень НБУ та оцінки Європейського Центру.

Кравець Є. Верховенство закону в економіці проблеми вдосконалення
правового регулювання // ЕУ 1990.-10жовт.

Кембелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка/Пер. з англ. С.
Панчишин, З. Ватаманюк.-Львів:Просвіта,1997.

Статистичний щорічник України за 1995 рік — К.: Техніка, 1996. — 95 с.

Статистичний щорічник України за 1995 рік — К.: Техніка, 1996. — 95с.

Там само — С.95.

Тенденції української економіки// Центр макроекономічного аналізу. К.,
1997, березень. — С.45.

Там само. — С.49.

PAGE

PAGE 23

Там само.

Похожие записи