Реферат на тему:

КЕЙНСІАНСЬКА МОДЕЛЬ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

ПЛАН

1. Вступ до кейнсіанської теорії сукупного попиту.

1.1. Кейнсіанська функція споживання.

1.2. Інвестиційна функція.

1.3. Державні закупки та податки.

1.4. Рівновага на товарних і фінансових ринках. Рівноважна процентна
ставка.

2. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові
витрати. «Кейнсіанський хрест «.

3. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня.
Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви.

1. Вступ до кейнсіанської теорії сукупного попиту

Відомо, що в закритій економіці існує три напрями використання
вироблених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній
макро-економічній тотожності для закритої економіки:

Y-C+I+G,

тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (С),
частина — використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції
(/) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для
використання на суспільні потреби (G).

1.1. Кейнсіанська функція споживання

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання
(С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх
податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють
свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S) , тобто

Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається.

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву
функції споживання:

C=C(Y-T).

Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є
основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не
відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді:

         автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить
від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок
заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому
автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична
схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки
зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну
одиницю, і визначається за формулою:

— приріст споживчих витрат;

 — приріст використовуваного доходу.

 набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця
використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину
меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не
споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу
витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження.
З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це
кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1).

    обсягу споживання до величини використовуваного доходу:

Найпростіша функція заощадження має вигляд:

         3′ — величина заощаджень у приватному секторі; а — автономне
споживання; (1-Ь) — гранична схильність до заощадження; F — доход; Т —
податкові відрахування.

Гранична схильність до за-ощадрсення (MPS) — величина додаткового
заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу:

приріст заощаджень;

       заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

Середня схильність до заощадження (APS) — це частина використовуваного
доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка
споживання так званих «люксових благ», серед яких найбільшим «люксовим
благом» є заощадження (про це стверджують закони, або «якісні схеми
поведінки», Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має
тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає.
Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання
стабілізується.

На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання —
функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор
і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого
багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка
спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування
споживачів тощо.

1.2. Інвестиційна функція

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони
відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому
періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в
довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через
капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і
домогосподарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання,
устаткування;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з’являється попит, залежить від
величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був
прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його
впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен-

шується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно,
скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної
ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

I=e-dr,

де / — інвестиційні витрати; е — автономні інвестиції (не залежать від
процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами,
наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна процентна ставка
(вартість запозичення); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій
до динаміки процентної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища
ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде
прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в
оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує
фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили.
Наприклад:

а)  зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на
інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного
попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку
інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих
факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у
податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до
стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Варто також пам’ятати, що макроекономісти застосовують поняття
«інвестиції» лише тоді, коли створюється новий реальний капітал.
Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для
економіки.

1.3. Державні закупки та податки

Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та послуги.
Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для
бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм
подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг,
на який припадає десь п’ята частина виробленого ВВП.

Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду
належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від
державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироблені
економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G.
Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює
використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник
Т— це чисті податки, тобто

Т=Податки—Трансфертні платежі.

Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то
уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з
дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за
рахунок зростання державного боргу. Якщо ж GS),
внаслідок чого відбуватиметься поступове підвищення її рівня до
рівноважного. Навпаки, якщо

 дуже висока, то пропозиція позичкових коштів перевищуватиме попит на
них (3>Г), і процентна ставка скорочуватиметься.

Лише за рівноважної процентної ставки заощадження дорівнюватимуть
інвестиціям і пропозиція позичкових коштів дорівнюватиме попитові на
них.

2. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові
витрати. «Кейнсіанський хрест»

Класична економічна теорія виходить із двох основних положень. По-

перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, за якої рівень су

купних витрат Y=C+I+G буде недостатнім для закупки продукції, виробле

ної за умов повної зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива
ситуація,

   По-друге, навіть якщо така ситуація виникне, то негайно

зміняться заробітна плата, ціни і ринкова процентна ставка, і відразу за

скороченням сукупного попиту відбудеться спад виробництва, що й стабілі

зує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди Гарантує рівність інве

стицій та заощаджень і, відповідно, повну зайнятість ресурсів. Можливе

лише «добровільне» безробіття в межах природного його рівня. Це означає,

що в точці рівноваги AD і AS обсяг виробництва Y завжди дорівнює по

тенційному У*.

Кейнсіанська економічна теорія спростовує існування такого механізму
саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих у період «великої

депресії», Д. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у
нереґульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту
і пропозиції (мал. 5.4), як правило, не збігається з повною зайнятістю
ресурсів: у точці А встановлюється рівність AD=AS, проте рівноважний
обсяг виробництва YAS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланова-ного
скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і
випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Г2до рівня Y, і
знову досягається рівновага: AD=AS.

3. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня.
Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви

Рівноважний рівень випуску Y може коливатися у відповідності із зміною
величини будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій,
державних витрат (а у випадку відкритої економіки — і показника чистого
експорту). Збільшення кожного з цих компонентів зсуває криву планових
витрат вгору і сприяє зростанню рівноважного рівня випуску. Скорочення
будь-якого з компонентів сукупного попиту зсуває криву планових витрат
донизу, супроводжується спадом зайнятості та рівноважного випуску.

Збільшення будь-якого компонента автономних витрат, а саме автономного,
споживання, державних витрат, інвестиційних витрат, а у випадку
відкритої економіки — і показника чистого експорту —

призводить до значно більшого зростання сукупного доходу У завдяки
ефекту мультиплікатора.

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни
рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

— зміна рівноважного ВВП;

 — зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y.

Важливим є те, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних
витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне

то це призводить до збільшення

сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу,
викликає

повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на

   Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величи

 потім знову, за схемою кругообігу «доходи — витрати».

Отже, мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до
споживання як:

Оскільки гранична схильність до заощадження MPS=1-MPC, отримуємо:

Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків
(тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою:

де t — гранична ставка оподаткування.

Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій

економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за
кордоном,

перебуває під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до

зміни кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов’язані з граничною

схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки

на одну

одиницю:

Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:

Розглянемо тепер на конкретних прикладах, як змінюється доход У під
впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних
витрат та податкових надходжень), використавши для цього модель
кейнсіанського хреста.

Приклад 1. Припустімо, що державні витрати зростають на величину AG.
Крива планових витрат при цьому пересунеться вгору на AG (мал. 5.6).
Рівновага в економіці переміститься із точки А в точку В.

Цей графік наочно демонструє, що зростання державних витрат призводить
до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом,

‘ є більшим у порівнянні з

     нази

вається мультиплікатором дер

жавних витрат; воно показує, у

скільки разів зростає доход при

збільшенні державних витрат на

одну одиницю. Із моделі кейн-

сіанського хреста чітко видно, що

мультиплікатор державних витрат

— величина, більша за одиницю.

Чому бюджетно-податкова політика створює мультиплікативний ефект на
доход? Причина полягає в тому, що, у відповідності із функцією
споживання, вищий рівень доходу призводить до вищого рівня споживання.
Оскільки зростання державних витрат збільшує доход, це також збільшує
рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу
і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і т.д. Ось чому в
даній моделі зростання державних витрат призводить до більшого зростання
доходу.

Наскільки великим є мультиплікатор державних витрат? Щоб дати

відповідь на це запитання, поступово прослідкуємо за тим, як змінюється

доход. Процес розпочинається тоді, коли державні витрати зростають на

Таке збільшення

доходу призводить, у свою чергу, до зростання споживання на величину

 — гранична схильність до споживання. Коли зросло спо

живання, це знову сприяє збільшенню витрат і доходу. Друге збільшення

       викликає зростання споживання цього разу на величину

 що, в свою чергу, збільшує витрати і доход, і т.д. Оскільки

ланцюжок переходу від споживання до доходу і знову до споживання є

безперервним, то:

Не вдаючись до алгебраїчних перетворень, зазначимо, що формула для
визначення мультиплікатора державних витрат має вигляд:

             якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то
мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме 1/(1-0,75)=4. За таких
умов зростання державних витрат на 1 грн. збільшить рівноважний рівень
доходу на 4 грн.

Приклад 2. Розглянемо тепер, як впливає на рівноважний рівень доходу
зміна податкових надходжень. Зменшення податків на величину АГ відразу

збільшить використовуваний доход

і, відповід

но, споживання — на величину

 При будь-якому заданому

рівні доходу Y планові витрати те

пер зростуть. Таким чином, крива

планових витрат пересунеться

    а рівно

вага в економіці переміститься з то

чки А в точку В.

Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків також створює
мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом
зміни податків дорівнює:

Цей вираз є податковим мультиплікатором; він показує, на скільки одиниць
зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю.
Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то
податковий мультиплікатор дорівнюватиме:

Це свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить
рівноважний рівень доходу на 3 грн.

Приклад 3. Економіка, в якій важливе місце займають прибуткові податки,
а також зовнішньоекономічні зв’язки, набагато меншою мірою «реагує» на
зміни в автономних витратах. Так, скажімо, якщо гранична схильність до
споживання дорівнює 0,75, гранична схильність до імпортування — 0,15, а
гранична ставка оподаткування — 0,20, то мультиплікатор з урахуванням
імпорту і прибуткових податків скорочується з 4 до 1,82:

Отже, зростання автономних витрат на 1 грн. призведе до збільшення
планових витрат на 1.82 грн.. На цю ж суму зросте й національний доход.

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до
виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

Рецесійний розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний попит
(сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до
неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску У менший за потенційний

 (мал. 5.8), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто
сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів,
хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту чинить
депресивний вплив на економіку.

Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість
ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівновагу
з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу

 дорівнює:

         розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит
(сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до
неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний

 це свідчить про те, що сукупні витрати надто високі (мал. 5.9).
Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці:
рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво
адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже
зайняті.

Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного
попиту і «переміщення» рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість
ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу

 дорівнює:

Використовуючи модель кейнсіанського хреста, варто пам’ятати:

• якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й

ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму

величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого
бюджету, який завжди дорівнює одиниці:

• мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при
збільшенні державних витрат, що доводиться алгебраїчної

Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і
споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при
виборі інструментів бюджетне-податкової політики (див. тему 6).

ЛІТЕРАТУРА

1. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика.
— М.: Республика, 1992. —Т. 1. — Гл. 12, 13. (Пер. с англ.)

2. Мэнкью Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 9. (Пер. с
англ.)

3. СаксДж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.:
Дело, 1996. — Гл. 4, 5. (Пер. с англ.).

4. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд.
7, 9. (Пер. з англ.)

5. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл.
25. (Пер. с англ.)

Похожие записи