Курсова робота

З макроекономіки на тему:

“Зв’язок безробіття та інфляції”

План

Вступ

І. Інфляція та безробіття як негативні явища ринкової економіки;

ІІ. Використання кривої Філіпа для аналізу інфляційних процесів;

ІІІ. Рівень інфляції та безробіття в Україні;

Висновки

Вступ

По визнанню західних економістів, безробіття – центральна проблема країн
з розвиненою економікою. Економічні втрати періоду масового безробіття
значно більше, ніж втрати, зв’язані, наприклад, з монополізацією. У
70-80-е роки в США вони склали 1 трлн. дол. Американські дослідники
встановили, що 1 рік безробіття віднімає у людини 5 років життя. Не
важко також зрозуміти, яку потенційну небезпеку для суспільства
представляє людина, кинута напризволяще через втрату роботи. Відомі і
важкі соціальні наслідки безробіття: зростання наркоманії, злочинності і
збільшення кількості самогубств.

Яка ж суть безробіття? Що є її причинами?

Ще одним явищем нестабільності є інфляція.

Інфляція має значні економічні і соціальні наслідки для всіх
господарських суб’єктів. Ці наслідки складні і різноманітні. Невеликі її
темпи сприяють зростанню цін і норми прибутку, будучи, таким чином,
чинником тимчасового пожвавлення кон’юнктури. У міру поглиблення
інфляція перетворюється на серйозну перешкоду для відтворення, загострює
економічну і соціальну напруженість в суспільстві. Інфляція активізує
втечу від грошей до товарів, перетворюючи цей процес на лавиноподібний,
загострює товарний голод, підриває стимули до грошового накопичення,
порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер.

Але як з безробіттям, так і з інфляцією можна боротися. Більш того, як
з’ясували учені-економісти, між двома цими явищами є взаємозв’язок.

У своїй курсовій роботі я розгляну суть і причини двох цих явищ, а також
розгляну взаємозв’язок між безробіттям і інфляцією.

І. Інфляція та безробіття як негативні явища ринкової економіки

Суть і види безробіття.

Для аналізу проблем безробіття необхідно, перш за все, чітко визначити,
кого слід вважати безробітним. Критерії визнання людини безробітним
звичайно встановлюються законом або урядовими документами і можутьтрішки
розрізнятися по країнах. Але, як правило, декілька ознак присутні у всіх
визначеннях. Це:1). працездатний вік, тобто людина повинна бути старше
за мінімальний вік, з якого законодавство дозволяє працювати по найму,
але молодше віку, після досягнення якого призначається пенсія через
старість ,2).відсутність у людини постійного джерела заробітку протягом
деякого часу (наприклад місяця),3).доведене прагнення людини знайти
роботу (наприклад, обіг його в службу зайнятості і відвідини тих
роботодавців, до яких його направляють на співбесіду співробітники цієї
служби).

Тільки той, хто відповідає цим ознакам, вважається дійсно безробітним і
враховується при визначенні загального рівня безробіття в країні. Цей
показник визначається таким чином:

Рівень безробіття = число безробітних / чисельність робочої сили

Гострота проблеми безробіття породжується рядом причин: По-перше, людина
– економічний ресурс особливого типу. Втрачений робочий час
невідновлений, і той об’єм благ, який не був сьогодні вироблений через
безробіття, вже не можна компенсувати в майбутньому.

По-друге, навіть якщо людина не працює вона не може перестати споживати
і йому все одно потрібно годувати свою сім’ю. Тому суспільство вимушене
шукати засобу для порятунку безробітних від голодної смерті. Але засоби,
що направляються на це, не стають винагородою за виробництво нових благ,
а значить, не ведуть до подальшого росту добробуту всіх громадян країни.

По-третє, зростання безробіття скорочує попит на товари на внутрішньому
ринку. Люди, не одержуючі зарплату, вимушені задовольнятися лише самим
мінімумом засобів існування в результаті важко збуту товарів на
внутрішньому ринку країни («ринок стискається»). Тим самим зростання
безробіття загострює економічні проблеми країни і служить поштовхом для
подальшого скорочення зайнятості.

По-четверте, безробіття загострює політичну ситуацію в країні. Причиною
тому обурення людей, що позбулися можливості гідно утримувати свої сім’ї
і проводити день за днем у виснажуючих пошуках роботи, що росте.

Отже, невід’ємною межею ринкової економіки є безробіття — тимчасова
незайнятість економічно активного населення.

Розглянемо тепер види безробіття.

Безробіття розрізняють по типах залежно від причин виникнення:

I. Макроекономічне безробіття .

Основна причина: падіння агрегованого попиту на товари і послуги в
економіці => падіння попиту на працю => (при фіксованій або «жорсткій»
зарплаті) падіння зайнятості.

II. мікроекономічне безробіття.

Основна причина: неефективне функціонування самого ринку праці. Зокрема,
для різних типів безробіття:

II.1 — Фрикційне безробіття (від англ. friction — тертя, розбіжність)
пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї
місцевості в іншу. Причина даної форми безробіття у тому, що і люди, і
робітники місця неоднорідні, і тому потрібен певний час для “взаємного
пошуку”.

II.2 – Структурне безробіття — структурна невідповідність попиту на
працю і пропозиції праці (по професії, кваліфікації, в регіональному
розрізі). Структурне безробіття пов’язане із змінами в технологіях, а
також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з’являються
нові товари, які витісняють старі,що не мають попиту. В зв’язку з цим
підприємства переглядають структуру своїх ресурсів і, зокрема, ресурсів
праці. Як правило, упровадження нових технологій приводить або до
звільнення частини робочої сили, або до перекваліфікації персоналу.

II.3 — Сезонне безробіття пов’язане з неоднаковими об’ємами виробництва,
виконуваними деякими галузями в різні періоди часу, тобто в одні місяці
попит на робочу силу в цих галузях росте (і, отже, знижується
безробіття), в інші — зменшується (а безробіття зростає). До галузей,
для яких характерні сезонні коливання об’ємів виробництва (а значить — і
зайнятості) відносяться перш за все сільське господарство і будівництво.

II.4 – Безробіття надмірної пропозиції — втручання «неринкових» сил
(наприклад, профспілка, що вимагає зростання зарплати, або держава, що
встановлює законодавчо мінімум зарплати).

Суть і причини інфляції.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що вона
з’явилася, мало не з виникненням грошей, з функціонуванням яких
нерозривно зв’язана.

Термін інфляція (від латинського inflatio — вздуття) вперше став
уживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861—1865 рр.
і позначав процес розбухання паперово-грошового обігу. У XIX в. цей
термін уживався також в Англії і Франції. Широке розповсюдження в
економічній літературі поняття інфляція одержало в XX в. після першої
світової війни, а в радянській економічній літературі — з середини 20-х
рр.

Найзагальніше, традиційне визначення інфляції — переповнювання каналів
обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінення
грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Проте визначення інфляції як переповнювання каналів грошового обігу
паперовими грошима, що знецінюються, не можна вважати повним. Інфляція,
хоча вона і виявляється в зростанні товарних цін, не може бути зведена
лише до чисто грошового феномена. Це складне соціально-економічне явище,
породжуване диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового
господарства. Інфляція є однією з найгостріших проблем сучасного
розвитку економіки в багатьох країнах світу.

Гроші знецінюються по відношенню до товарів і іноземних валют, що
зберігають стабільність своєї купівельної сили. Ряд учених в українських
академічних і вузівських кругах додає до цього переліку (тобто товарам і
національним валютам) ще і золото.

Перш за все, потрібно відзначити, що зростання цін може бути пов’язаний
з перевищенням попиту над пропозицією товарів.

Проте таке зростання цін, пов’язане з диспропорцією між попитом і
пропозицією на якомусь окремому товарному ринку — це ще не інфляція.
Інфляція — це підвищення загального рівня цін в країні, яке виникає у
зв’язку з тривалою нерівновагою на більшості ринків на користь попиту.
Іншими словами, інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною
пропозицією. Підстібати зростання цін можуть і конкретні економічні
обставини. Наприклад, енергетична криза 70-х рр. проявила себе не тільки
в зростанні цін на нафту (у цей період ціна на нафту зросла майже в 20
разів), але і на інші товари і послуги: у 1973 р. загальний рівень цін в
США піднявся на 7%, а в 1979 р. — на 9%.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть зрости унаслідок
змін в динаміці продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань,
структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку,
державного регулювання економіки, введення нових ставок податків,
девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон’юнктури ринку, дії
зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних бід і т.п. Отже, зростання цін
викликається різними причинами. Але не всяке зростання цін — інфляція, і
серед названих вище причин зростання цін важливо виділити дійсно
інфляційні.

Так, зростання цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’юктури, не
можна вважати інфляційним. У міру проходження різних фаз циклу (особливо
в його «класичній» формі, характерній для XIX — почала XX ст.)
мінятиметься і динаміка цін. Їх підвищення в період буму зміняється їх
падінням у фазах кризи і депресії і знов зростанням у фазі пожвавлення.
Підвищення продуктивності праці, за інших рівних умов, повинне вести до
зниження цін. Інша справа – якщо підвищення продуктивності праці у ряді
галузей супроводжується випереджаючим це підвищення зростанням
заробітної платні. Таке явище, іменоване інфляцією витрат, дійсно
супроводжується загальним підвищенням рівня цін. Стихійні біди не можуть
вважатися причиною інфляційного зростання цін. Так, якщо в результаті
повені в якій-небудь місцевості зруйновані будинки , то, очевидно,
піднімуться ціни на будматеріали. Це стимулюватиме виробників
будматеріалів розширювати пропозицію своєї продукції і у міру насичення
ринку ціни стануть знижуватися.

Отже, що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин зростання цін?
Назвемо найважливіші з них пам’ятаючи про те, що інфляція пов’язана з
цілим спектром диспропорцій.

По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і
доходів, що виражається в дефіциті держбюджету). Якщо цей дефіцит
фінансується за рахунок позик в Центральному емісійному банку країни,
іншими словами, за рахунок активного використовування «друкарського
верстата», це приводить до зростання маси грошей в обігу.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватися, якщо фінансування
інвестицій здійснюється аналогічними методами. Особливо інфляційно
небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так,
непродуктивне споживання національного доходу на військові цілі означає
не тільки втрату суспільного багатства. Одночасно військові асигнування
створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до зростання
грошової маси без відповідного товарного покриття. Зростання військових
витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету
і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого
держава збільшує грошову масу.

По-третє, загальне підвищення рівня цін зв’язується різними школами в
сучасній економічній теорії і зі зміною структури ринку в XX столітті.
Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на
ринку діє велике число виробників, продукція характеризується
однорідністю, перелив капіталу не утруднений. Сучасний ринок — це в
значній мірі олігополістичний ринок. А олігополіст (недосконалий
конкурент) має відомий степінь влади над ціною. І якщо навіть олігополії
не першими починають «гонку цін», вони зацікавлені в її підтримці і
посиленні.

Як відомо, олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін,
зацікавлений в створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції
товарів). Не бажаючи «зіпсувати» свій ринок зниженням цін, монополії і
олігополії перешкоджають зростанню еластичності пропозиції товарів у
зв’язку із зростанням цін. Обмеження притоку нових виробників в галузь
олігополістів підтримує тривалу невідповідність сукупного попиту і
пропозиції.

По-четверте, із зростанням «відвертості» економіки тієї або іншої
країни, все більшими втягуванням її в світогосподарські зв’язки
збільшується небезпека інфляції, що «імпортується». Згаданий вище
стрибок цін на енергоносії в 1973 р. («енергетична криза») викликав
зростання цін на нафту, що імпортується, і — по технологічному ланцюжку
— на інші товари. В умовах незмінного курсу валюти країна кожного разу
випробовує дію «зовнішнього» підвищення цін на товари, що ввозяться.
Можливості боротися з інфляцією, що «імпортується», достатньо обмежені.
Можна, звичайно, девальвувати власну валюту і зробити імпорт тієї ж
нафти дешевшим. Але ревальвація зробить одночасно і більш дорогим
експорт вітчизняних товарів, а це означає зниження
конкурентоспроможності на світовому ринку.

По-п’яте, інфляція набуває характеру, що самопідтримується, в результаті
так званих інфляційних очікувань. Багато учених в країнах Заходу і в
нашій країні особливо виділяють цей чинник, підкреслюючи, що подолання
інфляційних очікувань населення і виробників — найважливіша задача
антиінфляційної політики.

Який механізм дії на економіку інфляційних очікувань? Річ у тому, що
люди, стикаючись з підвищенням цін на товари і послуги протягом
тривалого періоду часу і втрачаючи надію на їх зниження, починають
купувати товари зверх свої поточні потреби. Одночасно вони вимагають
підвищення номінальної заробітної платні і тим самим підштовхують
поточний споживчий попит до розширення. Виробники встановлюють все більш
високі ціни на свою продукцію, чекаючи, що незабаром сировина, матеріали
і комплектуючі вироби ще більше подорожчають. Починається втеча від
грошей

Отже, очевидно, що розширення унаслідок інфляційних очікувань поточного
попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються
заощадження і зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання
виробничих інвестицій і, отже, пропозицію товарів і послуг. Економічна
ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної
пропозиції і швидким зростанням сукупного попиту. Результат — загальне
підвищення цін.

Безліч причин інфляції наголошується практично у всіх країнах. Проте
комбінація різних чинників цього процесу залежить від конкретних
економічних умов. Так, відразу після Другої світової війни в Західній
Європі інфляція була пов’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. У
подальші роки головну роль в розкручуванні інфляційного процесу стали
виконувати державні витрати, співвідношення «ціни — заробітна платня»,
перенесення інфляції з інших країн і деякі інші чинники. Що стосується
колишнього СРСР, то разом із загальними закономірностями, найважливішою
причиною інфляції останніми роками можна рахувати унікальну диспропорцію
в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи.
Радянській економіці властиві тривалий розвиток в режимі військового
часу (норма накопичення, за деякими оцінками, досягла 1/2 національного
доходу проти 15—20% в країнах Заходу), надмірна частка військових витрат
у ВНП , високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і
грошово-кредитної системи, низька питома вага заробітної платні в
національному доході, і інші особливості.

ІІ. Використання кривої Філіпса для аналізу інфляційних процесів

Ще на початку ХХ ст. американський економіст І. Фішер розкрив
взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували,
що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції,
навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду –
рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка
інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні
її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст
А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та
рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли
безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту
зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала
несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та
рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957 рр.(рис. 1.1).

Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній
осі Філіпс відклав темпи зростання номінальної зарплати ,а по
горизонтальній – рівень безробіття. Точці ,в якій крива перетинає вісь
абсцис ,відповідає рівень безробіття,за якого рівень цін на ринку праці
незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса ,такий рівень безробіття у
Великобританії становив 5,5%. Ця крива не перетинає вісь ординат,бо
досягти абсолютного рівня зайнятості ,тобто відсутності безробіття
,практично не можливо.

У 1960 р. Американські економісти Самюельсон і Солоу дещо
видозмінили криву Філіпса. Їм вдалося пов’язати рівень безробіття з
рівнем інфляції(а не з темпами зростання зарплати, як було раніше). Таке
вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження
національної економіки та використати в макроекономічній політиці.
Початкову стабільну криву ,побудовану на підставі емпіричних даних
,називають ранньою кривою Філіпса .

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям
,який виражає крива Філіпса? Чинники ,що лежать в основі зазначеного
зв’язку ,аналогічні тим ,які зумовлюють додатний нахил проміжного
відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної
економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та
структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить
велику кількість індивідуальних ринків праці ,які відрізняються один від
одного і за структурою зайнятості ,і за географічним розташуванням. У
фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з
ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю , а серед
представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах
України рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природній ,тоді як
в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут
підвищення заробітної платні ,що генерує зростання витрат і цін. Отже
,ціни починають зростати ще до того ,як національна економіка досягає
повної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість.В одних
випадках безробітні просто можуть не знати,що десь є потребав
представниках їхньої професії ,в інших – перекваліфікація може
потребувати значних затрат часу і коштів або зміни місця проживання.
Отже ,ринок праці не достатньо пристосовується до змін у попиті й
пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін ,яке
починається ще перед тим ,як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує
обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному
відрізку кривої AS.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї
країни можна було побудувати аж декілька кривих Філіпса .В аналітичній
економії заговорили про те ,що крива Філіпса вже не підтверджується.
Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може
переміщуватись.

Крива Філіпса стабільна ,якщо в національній економіці існує
інерційний ,тобто з року в рік однаковий ,темп інфляції. Цей темп
підтримується доти ,доки немає збурень у сукупному попиті чи сукупній
пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають ,наприклад ,тоді ,коли
рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі
темп інфляції зростає , бо тиск до підвищення заробітної платні ,що
індукують незайняті робочі місця ,перевищує тиск до зниження заробітків
,що генерує безробіття. Зростання темпу темпу інфляції переміщуватиме
Крива Філіпса вгору.

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природній ,то темп
інфляції знижуватиметься. Річ у тім ,що тиск до зниження зарплати
,індукований безробіттям ,перевищує силу тиску до зростання заробітної
плати ,тому рівень заробітної плати і витрати знижуються ,а відтак і
ціни ,що уповільнює темп інфляції. Тому Крива Філіпса переміщується
донизу.

Збурення пропозиції мають місце тоді ,коли умови
функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на
витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього – на ціни ,які
встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати
виробництва зростають ,а відтак і ціни. Це означає ,що темп інфляції
змінюється і Крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки ,за
сприятливих збурень сукупної пропозиції , наприклад унаслідок збільшення
світових цін на нафту ,темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпа
переміщуватиметься донизу.

Щоб глибше зрозуміти ,як збурення у сукупних попиті і
пропозиції переміщують криву Філіпса ,використаємо рисунок 1.2.

Припустимо ,що національна економіка функціонує за природної норми
безробіття ,тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у
точці А.Нехай унаслідок певних обставин ,наприкладстимулювальної
політики уряду ,сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття
знижується ,і фактичний ВВП перевищує природний .Оскільки рівень
безробіття спадає ,фірми активно наймають працівників ,а окремі з них
енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати,і
ціни теж починають зростати .Відтак зарплата і ціни уже прискорено
зростають. В економіці відбіваються зміни ,які можна зобразити
переміщенням угору по кривій SRPC. Інфляційні очікування ще не
змінюються ,але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін фірми й наймані
працівники починають очікувати вищої інфляції ,що передбачають в угодах
щодо зарплати і цін. Отже ,інерційний темп інфляції зростає.
Короткострокова крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса
SRPC’ лежить вище від початкової кривої SRPC,показуючи вищий очікуваний
темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці В
,але темпи інфляції вищі.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється ,і
обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття – до
його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції
знижується(рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки
Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці
Е вищий ,ніж у точці А , яка також відповідає природному рівню
безробіття . Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже
,у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим ,що й до
піднесення ,але всі номінальні показники зростатимуть швидше ,бо темп
інфляції буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням
рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки
рівень безробіття нижчий за його природну норму ,доти темп інфляції
зростатиме. І навпаки ,інфляція зменшуватиметься доти ,доки рівень
безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у
національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі
,інфляція стабілізується ,тобто загальний рівень цін зростає певним
усталеним темпом.

Державні мужі мають можливість керувати короткостроковою
крива Філіпса. Вони зможуть зменшувати рівень безробіття , і нація
тимчасово насолоджуватиметься високим рівнем зайнятості ,але за рахунок
зростання інфляції. І навпаки ,якщо інерційний темп інфляції надто
високий ,то ,викликавши спад і збільшивши безробіття ,можна зменшити
інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є
вертикальною лінією ,що піднімається угору від природної норми
безробіття ,як показано вертикальною лінією ЕА на рис 1.2 . Тому зникає
можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від ранньої трьома
особливостями. По-перше ,у сучасній кривій Філіпса темпи приросту
номінальної заробітної плати замінено на темпи інфляції. Утім це не має
принципового значення ,бо у періоди високих темпів зростання зарплати
швидко зростають і ціни. По-друге ,сучасна крива Філіпса враховує
очікувану інфляцію. По-третє ,вона враховує збурення сукупної
пропозиції.

Рівняння сучасної кривої Філіпса записують так:

? = ? е – ? (Б’ – Б*) + ? ,

де ? – темп інфляції ;

? е – очікуваний темп інфляції ;

? – параметр ,який показує ,на скільки сильно реагує інфляція на
динаміку циклічного безробіття. Цей коефіцієнт завжди більший від нуля ;

? – збурення пропозиції ;

Б’ – рівень безробіття ;

Б* — природна норма безробіття ;

Отже ,інфляція = очікувана інфляція – в (циклічне безробіття) +
збурення пропозиції .

Перший член цього рівняння (? е) означає ,що рівень інфляції
залежить від очікуваного темпу інфляції. Економісти часто припускають
,що очікування стосовно інфляції формуються на підставі інфляції у
минулому періоді. Це припущення називають адаптивним сподіванням.

Другий член рівняння кривої Філіпса в (Б’ – Б*) показує ,що
відхилення безробіття від його природной норми може прискорювати або
стримувати розвиток інфляції. Якщо рівень безробіття перевищує його
природну норму,то темп інфляції знижуватиметься. За рівня безробіття
,нижчого за природній ,темп інфляції зростатиме. Це буде інфляція попиту
,бо високий рівень сукупного попиту є причиною цього виду інфляції. Знак
мінус перед показником циклічного безробіття стоїть тому ,що коли воно
існує в національній економіці ,темп інфляції знижуватиметься.

Третій член рівняння(?) показує ,що рівень інфляції
підвищується або знижується внаслідок збурень пропозиції. За
несприятливих збурень э має додатне значення ,й темпи інфляції
зростають. Це буде інфляцією витрат ,бо несприятливі збурення пропозиції
збільшують витрати виробництва, За сприятливих збурень сукупної
пропозиції э має від’ємне значення ,що уповільнює темпи інфляції.

Отже ,згідно з уявленнями економістів основного потоку
макроекономіки ,у короткостроковомк періоді існує можливість вибору між
інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит ,державні мужі можуть
вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на
короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення на цій кривій
залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає ,крива
переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш
сприятливим. У цьому разі за за кожного рівня безробіття темп інфляції
буде вищим (рис. 1.3).

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у
короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається
класична дихотомія : крива Філіпса є вертикальною ,а можливість вибору
між інфляцією та безробіттям зникає.

По розрахунках зарубіжних економістів, щоб інфляція могла знизитися на
1%, безробіття повинне перевищити свій «природний рівень» на 2%. Але від
цього реальний валовий національний продукт зменшиться на 4% в
порівнянні з потенційною його величиною (у 1985 р. в США такі втрати
доходу країни склали б 160 млрд. дол.).

Проте суспільство вимушене платити за інфляцію і іншу ціну.

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди
різних країн проводити певну економічну політику. При цьому в першу
чергу економісти намагаються знайти відповідь на таке важливе питання —
ліквідовувати інфляцію шляхом радикальних заходів або адаптуватися до
неї. Ця дилема в різних країнах розв’язується з урахуванням цілого
комплексу специфічних обставин. У США і Англії, наприклад, на державному
рівні ставиться задача боротьби з інфляцією. Деякі інші країни
розробляють комплекс адаптаційних заходів (індексація і т.п.).

Сучасна ринкова економіка інфляційна по своєму характеру, оскільки в ній
неможливо усунути всі чинники інфляції (бюджетний дефіцит, монополії,
диспропорції в народному господарстві, інфляційні очікування населення і
підприємців, перекидання інфляції по зовнішньоекономічних каналах і
ін.).

У зв’язку з цим, очевидно, що задача повністю ліквідовувати інфляцію
нереальність. Мабуть, тому багато держав ставлять перед собою мету
зробити її помірною, контрольованою, не допустити руйнівних її
масштабів.

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів в західних країнах
показує доцільність поєднання довготривалої і короткострокової політики.
Схематично комплекс заходів антиінфляційної політики може бути
представлений таким чином.

Довготривала політика включає, по-перше, задачу погасити інфляційні
очікування населення, які нагнітають поточний попит. Для цього уряд
повинен проводити чітку послідовну антиінфляційну політику, завоювати,
таким чином, довіру населення. Воно повинне сприяти своїми заходами
(стимулювання виробництва, антимонопольні заходи, лібералізація цін,
ослаблення адміністративного митного контролю і т.п.) ефективному
функціонуванню ринку, що вплине на зміну споживчої психології.

По-друге, заходи по скороченню бюджетного дефіциту (оскільки його
фінансування за допомогою позик у Центрального банку веде до інфляції)
за рахунок підвищення податків і зниження витрат держави.

По-третє, заходи у області грошового обігу, зокрема, встановлення
жорстких лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволяє
контролювати рівень інфляції.

По-четверте, ослаблення впливу зовнішніх чинників. Зокрема, задача
полягає в зменшенні інфляційної дії на економіку переливів іноземного
капіталу (при позитивному сальдо платіжного балансу) у вигляді
короткострокових кредитів і позик уряду за рубежем для фінансування
бюджетного дефіциту.

Короткострокова політика направлена на тимчасове зниження темпів
інфляції. Тут успішний результат можливий у разі розширення сукупної
пропозиції без збільшення сукупного попиту. У цих цілях держава надає
пільги підприємствам, що випускають додатково до основного виробництва
побічні товари і послуги. Воно може приватизувати частину своєї
власності і таким чином збільшити надходження до державного бюджету і
полегшити рішення проблеми його дефіциту, а також знизити інфляційний
попит за рахунок продажу великої кількості акцій нових приватних
підприємств. Сприяє зростанню пропозиції масований імпорт споживчих
товарів.

Певна дія на темпи інфляції надає зменшення поточного попиту при
незмінній пропозиції. Цього може бути досягнуто за рахунок підвищення
процентних ставок по внесках, стимулюючих вищу норму заощадження.

Отже, для аналізу інфляційних процесів у нашій країні та для регулювання
рівня безробіття та інфляції, на мою думку ,держава повинна обов’язково
спиратись на криву Філіпса .

ІІІ. Рівень інфляції та безробіття в Україні

Особливо гострими проблемами в Україні являються саме безробіття та
інфляція.

За статистичними даними рівень інфляції в Україні в березні складала
0,4% , з початку року – 2,2%. За даними Державного комітету статистики
України ,ціни на продовольчі товари зросли в березні на 0,5%(з початку
року на 2,4%), на непродовольчі товари в квітні – на 0,3% (з початку
року – на 0,7%), ціни на послуги в березні збільшились на 0,4%(з початку
року – на 3%).

В 2003 році інфляція в Україні склала 8,2%.

Інфляція в Україні в лютому 2004 року до лютого 2003 року склала
0,4%.За підсумками січня інфляція складала 1,4%,у січні – лютому – 1,8%.

Уряд планує зниження темпів інфляції в 2004 році до 5,8 — 6,3%.

В лютому офіційний рівень безробіття в Україні підвищився на 0,1
процентних пункту до 3,8%. За даними Державного комітету статистики, на
1 березня 2004 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 1
млн. 83 тис. безробітних, або 3,8% працездатного населення. На 1 лютого
було зареєстровано 1 млн. 45 тис. безробітних, або 3,7%.

Найвищий рівень безробіття на 1 березня був зареєстрований у
Тернопільській (7,5%), Чернівецькій (6,5%), Рівненській (6,2%) і
Черкаській (6,0%) областях; а найнижчий — у Києві (0,4%), Севастополі
(0,8%) і Одеській області (2,4%).

Висновок.

Безробіття — тимчасова незайнятість економічно активного населення.
Причини даного явища різноманітні. По-перше, структурні зрушення в
економіці, що виражаються у тому, що упровадження нових технологій,
устаткування приводить до скорочення зайвої робочої сили. По-друге,
економічний спад або депресія, які вимушують роботодавців знижувати
потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових. По-третє, політика
уряду у області оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної
платні збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу
силу, що ілюструватиме класична модель ринку праці. По-четверте, сезонні
зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки. Нарешті,
по-п’яте, зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання
чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і,
отже, зростає вірогідність безробіття.

Які ж шляхи рішення проблеми безробіття?

У країнах Заходу за останні 30 з гаком років діє система соціальних
амортизацій (захисних пристроїв), який державу застосовує для
забезпечення економічної безпеки трудящих. У цю систему входять
спеціальні заходи по захисту найнятих робітників від безробіття і
забезпеченню їх права на працю

Першим елементом такої системи є регулювання зайнятості. Держава робить
наступні дії:

· скорочує законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого
тижня в період масового безробіття;

· рекомендує проводити на підприємствах «розділення робочих місць» між
працівниками (для збільшення зайнятості);

· достроково звільняє на пенсію працівників державного сектора
економіки, які не дослужили до пенсії 2-3 року;

· створює нові робочі місця і організовує суспільні роботи (у області
інфраструктури – для споруди високоякісних доріг і т. п.), особливо для
хронічно безробітних і молоді;

· скорочує пропозицію робочої сили на ринку праці: обмежує імміграцію
охочих працювати і стимулює репатріацію (повернення на батьківщину)
іноземних робітників і ін.

Іншим елементом системи соціальних амортизацій служать біржі праці,
створені ще в першій половині 19 століття. Біржі праці – установи, які є
посередником між підприємцями і робітниками при трудовому наймі. У
сучасних умовах ці установи є, як правило, державними. Вони займаються
обліком і трудовлаштуванням безробітних, сприяють охочим змінити роботу,
вивчають стан ринку робочої сили і уявляють інформацію про нього,
допомагають професійній орієнтації молоді. Проте напрям на роботу,
видане біржами праці, не є обов’язковим для підприємців, які часто
вважають за краще приймати на роботу власні відділи кадрів. Відмова від
роботи, запропонованої біржею праці звично, спричиняє за собою
позбавлення посібника з безробіття.

Наступним елементом системи економічної безпеки трудящих є фонди
страхування по безробіттю. Ці фонди утворюються значною мірою за рахунок
вирахувань із заробітної платні працюючих. У зв’язку з багатьма
обмеженнями фондів страхування по безробіттю може користуватися менше
половини безробітних.

При законодавчому визначенні розмірів посібників з безробіття і
тривалості їх виплат виникають серйозні проблеми. Одна з них полягає в
тому, щоб правильно визначити, на якому рівні встановити допомогу
безробітному. Тут можуть бути допущені крайні випадки. Чим вище така
допомога (в порівнянні з найбільшим розміром заробітної платні), тим
менше стимул шукати роботу. Проте чим менше величина допомоги, тим
більше у безробітних позбавлень і страждань, в яких немає їх власної
вини. Вихід полягає, очевидно, в тому, щоб знайти компроміс між
підтримкою стимулу до пошуку нового місця праці і позбавленням людей від
жорстокої економічної потреби.

Не менш складною є і інша проблема: на який термін встановлювати виплату
посібників з безробіття? Чим коротше час отримання матеріальної
допомоги, тим менше можливості у безробітного знайти нову роботу
(особливо при структурному безробітті) або набути іншу професію. Разом з
тим, чим довший термін виплати посібників з безробіття, тим менш активно
людина прагне змінити професію і шукає іншу роботу. Мабуть, термін
матеріальної допомоги повинен бути достатнім для того, щоб безробітний
вийшов з свого кризового стану.

Що стосується інфляції , то її можна визначити , як переповнювання
каналів обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає
знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.
Інфляція — це підвищення загального рівня цін в країні, яке виникає у
зв’язку з тривалою нерівновагою на більшості ринків на користь попиту.
Іншими словами, інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною
пропозицією. Підстібати зростання цін можуть і конкретні економічні
обставини.

Як ми з’ясували, між інфляцією і безробіттям, є пряма залежність. Проте,
рішення, коли при інфляційному, надмірному попиті держава обмежує свої
витрати і підвищує податки, збиткові. В результаті скорочується попит,
знижуються темпи інфляції. Проте одночасно обмежується і зростання
виробництва, що може привести до застою і навіть кризових явищ в
економіці, до розширення безробіття.

Виходом може бути детальне моделювання і регулювання цих процесів;
рішення проблем інфляції не шляхом підвищення безробіття. У такому разі,
ефективнішим здається підхід, рекомендований економістами неокласичного
напряму, висуваючими на перший план грошово-кредитне регулювання, що
побічно і гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання
проводиться формально непідконтрольним уряду Центральним банком, який
змінює кількість грошей в обігу і ставки позичкового відсотка, впливаючи
таким чином на економіку.

Список використаної літератури :

1.Савченко “Макроекономіка” , К. ,1995 р.2

2.Савченко “Макроекономіка” , К. ,1999 р.

3.Будаговська “Мікроекономіка і Макроекономіка” ,К. ,2001 р.

4.Агатова ,Серьогіна “Макроекономіка” , Москва ,2001 р.

5.Гальперин ,Гребников “Макроекономіка” ,Санки-Петербург ,2001 р.

6.Панчишин “Макроекономіка” , К. ,2000 р.

7.Лусне “Макроекономіка – ключевые вопросы” ,Москва ,1996 р.

8.Долан “Макроекономіка” , К. , 1997 р.

Похожие записи