Контрольна робота

на тему:

Фіскальна політика. Бюджетні дефіцити та державний борг

ПЛАН

Фіскальна політика

Бюджетні дефіцити та державний борг

Вступ

Для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це
виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків
з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки
приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального
становища її мешканців.

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період
податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів,
основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки
та традицій, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу,
створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну
діяльність , захищала б інтереси держави – це не тільки захист бюджету,
але й захист інтересів підприємств.

Для цього, на мою думку, треба налагодити, в першу чергу,
економічну систему – щоб вона була “прозорою”, тобто, щоб не було ніяких
можливостей зловживань (на рівні державного бюджету) та “перекачування”
капіталу за межі країни. В інакшому разі, зміцненню економіки не
допоможе навіть і податкова реформа.

Поступлення в бюджет тільки зменшаться, бо підприємства, навіть при
низьких ставках податку, не будуть виходити з тіньової економіки через
недовіру непостійному та незрозумілому податковому законодавству.
Треба діяти таким чином, щоб викликати довіру у людей. А люди, в свою
чергу, вкладали б капітал в українську, а не зарубіжну економіку, і
фіскальна політика України стане основним джерелом наповнення бюджету.

1. Фіскальна політика

Основні функції фіскальної політики

Фіскальна політика — це заходи уряду спрямовані на збереження повної
зайнятості та виробництва неінформованого ВВП шляхом зміни державних
видатків системи оподаткування та підходів до формування державного
бюджету в цілому.

Фіскальна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування
і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської кон?юктури.

2.Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Основні джерела доходів.

1.Податки

2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

3.Платежі за ресурси згідно діючим законодавствам належать державі.

4.Позики у формі облігацій.

Заходи для макроекономічної стабілізації. Ефективна податкова політика
виступає головним фактором, що визначає макроекономічні результати. На
це впливає розмір державного сектора економіка. Уряд обкладає податками
купівельну спроможність, кредити, прибутки, заробітну плату…

Досвід країн, які прийняли ринкову систему економіки, свідчать, що
результати застосування жорсткої податкової політики призводять до
невдач. Причини: незадовільне управління податками або відсутній
контроль за бюджетними витратами. Для країн, що мають постійний дефіцит
бюджету, головною проблемою є макроекономічна стабільність. Для того,
щоб виробити правильну податкову систему, треба точно визначити розміри
дефіциту бюджету. Це можна зробити шляхом підрахунків державних витрат і
усіх надходжень до скарбниці.

Отже, тут також існують свої проблеми:

— вплив дефіциту на внутрішній попит;

зовнішній баланс і сукупна пропозиція;

оцінка небюджетних коштів і квазіфіскальних операцій фінансових і
нефінансових установ;

рівень грошової експансії внаслідок результатів податкової політики при
галопуючій інфляції;

взаємозв’язок між дефіцитами бюджету і фінансування.

Окремі країни ринкової економіки, наприклад Мексика, котра в
1986-1987рр. підрахунки бюджету провела з врахуванням процентів
галопуючої інфляції. Ці проценти були потрачені на погашення боргів, які
були значними. Потреба державного сектора економіки в позиках
визначається через операційний баланс. А він у свою чергу визначається в
національній валюті шляхом вирахування із загального балансу процентів
інфляції, яка виникатиме у внутрішньому державному борзі. Національною
валютою для України є гривна. Для визначення податкової політики
використовують поняття первинного балансу. Це економічний баланс за
мінусом всіх виплачених процентів.

Для корегування економіки необхідно встановити взаємозв’язок між
дефіцитом бюджету і балансом зовнішніх поточних операцій методом
дефіцитного фінансування та заходами стабілізації економіки. Насамперед
визначаємо бюджетний і зовнішній баланси. Для цього слід вирахувати
валовий національний продукт(ВНП)через затратні і доходні складові:

Викладена концепція співпадає з розробками МВФ.

ВНП =ОС+ПІ+ДВ+Е/ЗП+ЗЗ+ДД+ПЗ+ІТ/,де ОС-особисте споживання;

ПІ-приватні інвестиції;

ДВ-державні витрати;

Е-експорт товарів та послуг;

ІТ-імпорт товарів, послуг, інтелектуальної власності;

ЗП-збереження приватні;

ЗЗ-збереження заощаджень;

ДД-державні доходи;

ПЗ-перекази (чисті) за кордон.

Дефіцитне фінансування можна проводити шляхом отримання позик в
комерційних банках і позабанківських установах та за кордоном. Надмірне
використання позик із будь-якого джерела приведе до невдач в
макроекономіці.

Монетизація дефіциту

Позики урядові в Національному банку впливають на грошову базу і розмір
грошової маси. Це також стосується комерційних банків, якщо не примусити
їх в той час припинити надання кредитів іншим юридичним особам. Як
тільки уряд збільшує свої позики у Національному банку, грошова маса
призводить до високих темпів інфляції і погіршується платоспроможність.
Надмірне дефіцитне фінансування небанківських установ негативно впливає
на структуру попиту і економічного потенціалу. Таке явище обмежує доступ
до коштів та фінансування приватних інвестицій.

Позики в інших та з МВФ. Вони призводять до нагромадження боргу, який
постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх
погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну
кабалу на довгі роки. Окремі африканські країни, які отримали політичну
незалежність потрапили в тривалу боргову яму шляхом нагромадження боргу.

Накопичення українського боргу . Затримка платежів за борги або за
закуплені товари та енерго носії в Росії та Туркменистані рахується
особливо невдалим фінансуванням бюджету. Такі затримки рівноцінні іншим
державним позикам. Вони створюють небезпеку для фінансової системи і
розвалюють бюджетну структуру.

Розумний дефіцит бюджету. Якщо державні ресурси використовуються
продуктивно, існує контроль за використанням цих ресурсів, від чого
можна отримати дохід для покриття витрат і для обслуговування будь-яких
боргів. Дефіцит легше зменшити, якщо в країні існує висока норма
внутрішніх приватних збережень і досконалий ринок капіталу. В Україні
якраз цього нема.

Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень
державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує
приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном.

Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те,
щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в
економічному рості.

Обмеження надмірного попиту проходить через обмеження розмірів державних
позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через
Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні,
коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на
інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить
виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.

Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту
доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути
еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У
країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура
оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків
надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових
операцій.

У 1995р. вони разом склали 75% всіх фіскальних надходжень. На імпорт
припало 40% цієї суми. Внутрішні подоходні податки є другорядними. Вони
складають біля 26% фіскальних надходжень. У більшій мірі ці податки
стосуються державних підприємств. Обкладання громадян подоходним
податком призводить до певних труднощів.

У розвинутих ринкових країнах, де є значні доходи, податки від
зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні
підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.

Проблеми оподаткування. До них належать.

-високі імпортні мита з нефіксованими ставками, які забезпечують захист
місцевої промисловості і сприяють неефективному заміщенню імпорту
внутрішнім виробництвом;

-податки на експорт і надто високі обмінні курси гальмують виробництво
і експорт;

-невсокі номінальні ставки з одного боку і пільги в оподаткуванні з
другого негативно впливають на рівень і характер інвестицій, виробництва
та розподіл.

Структура системи для України. Концепція: ріст податків повинен
проходити паралельно з економічним ростом.

Система оподаткування повинна передбачати обмеження податків і ставок,
що зменшить чисельність працівників податкової інспекції та витрати на
їх зарплату. Податки повинні постійно сплачуватися та контролюватись
комерційними банками при оформленні депозитних платежів.

Широка і справедлива база оподаткування, повне скасування в ній пільг
дають можливість збільшити податки при відносно низьких ставках. Пільги
збільшують ставки податків, виникають негативні наслідки, зростають
витрати на розподіл податків. Затримка податків на капітал вимагає
великих штрафів, а на дохід і зарплату – ні.

Нейтральність податків. Податки фінансують державну діяльність при
мінімальних витратах і порушеннях виробництва. Нейтральність податків є
бажаною, щоб не виникали диспропорції в стимулах, не було перешкод у
виробництві конкретних товарів, їх споживанні та торгівлі ними. Податки
повинні охоплювати все населення, а також пенсіонерів, які мають пільги
на житло, міський транспорт, депутатів парламенту та військових.

Інструменти податкової полідики. Загальний податок з обороту, його
ставка повинні бути єдиними, а податкова база – максимально одноразовий
податок з обороту, акцизи (податок на окремий товар). Податки на спиртні
і тютюнові вироби можуть створювати перешкоди у їх споживанні. Для
обмеження споживання предметів розкоші потрібно стягувати акцизи як з
національних, так і з імпортних товарів, що дає можливість запобігти
копіюванню виробництва імпортних товарів.

Краще використати акцизи “ад валорем”, розмір яких залежить від вартості
товару, що вигідно при інфляції. Зменшення податків на будівельні
матеріали може швидко розв’язати проблему забезпечення населення
квартирами, ліквідувати черги на отримання державного помешкання. Уряд
не витрачатиме коштів житла. Зменшення податків на видання літератури
українською мовою приведе до широкого впровадження на всіх рівнів
національної мови. Збільшення податків на 300% на імпортну друковану
продукцію або газети іноземних мов забезпечить значні зміни надходження
до бюджету та швидке впровадження української мови в нашій державі.

Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика – це ціле спрямована маніпуляція
витратами і доходами державного бюджету, яка здійснюється на підставі
спеціальних державних рішень (парламенту, уряду). Для аналізу
дискреційної фіскальної політики спочатку розглянемо спрощену модель,
згідно з якою реальний ЧНП залежить від двох чинників: державних закупок
і податків. Податки розглядаються тут як незалежні від ЧНП і можуть
змінюватися лише за рахунок податкової політики держави. Крім того вплив
зазначених чинників на ЧНП буде розглядатися лише через мінливість
сукупного попиту, а вплив фіскальних заходів держави на сукупну
пропозицію тимчасово вилучається з аналізу. Це стосується і деяких інших
ускладнюючих моментів, які насправді впливають на ЧНП, але не є
предметом фіскальної політики.

Маніпуляція витратами та доходами державного бюджету може здійснюватись
не тільки заходами дискреційної фіскальної політики, тобто за допомогою
спеціальних рішень державних органів відносно державних закупок і
податкових ставок. Це може і без їхнього втручання, автоматично, завдяки
тому, що величина податкових надходжень до бюджету прямо залежить від
рівня ЧНП навіть за стабільних податкових ставок. Такий вид фіскальної
політики дістав назву “фіскальна політика вмонтованої стабільності”.

Щоб розкрити її механізм, необхідно дещо з’ясувати. При аналізі
дискреційної фіскальної політики податки розглядалися автономно від ЧНП,
тобто як величина постійна при різних рівнях ЧНП, яку може змінити
тільки держава через підвищення або зниження податкових ставок. Таке
припущення відповідало умовам регресивної податкової системи, згідно з
якою величина податків не залежить від рівня доходів. Але насправді
більшість країн світу застосовує прогресивні або пропорційні податкові
системи, відповідно до яких величина податкових надходжень до бюджету
змінюється в прямій залежності від рівня доходів.

При прогресивній податковій системі податкові ставки підвищуються в міру
зростання доходів, тому сума податкових надходжень збільшується швидше,
ніж доход. За пропорційної системи податкові ставки встановлюються у
вигляді єдиного процента до доходу незалежно від його рівня. В даному
випадку сума податкових надходжень зростає прямопропорційно збільшенню
доходів. Тобто за цих систем податки слід розглядати як величину, що і
залежить від рівня ЧНП.

Для того, щоб виключити з аналізу нейтральні чинники, будемо спиратися
на чистий податок, який дорівнює абсолютній величині податків за мінусом
трансфертних платежів.

Вказані платежі за своєю суттю є “від’ємними податками”. Вони значною
мірою мають обернену залежність від ЧНП. Так, виплати допомоги по
безробіттю, бідності субсидій фермерам скорочуються під час економічного
зростання та збільшуються під час спаду виробництва. І нарешті останнє,
щоб визначити роль чистих податків як інструмента фіскальної політики,
припустимо, що державні закупки залишаються постійними і не залежать від
величини податкових надходжень до бюджету.

Виникає питання, яким чином впливає на економіку фіскальна політика,
котра спирається на автоматичну залежність величини податків від рівня
ЧНП. Щоб відповісти на це запитання, звернемося до рис 1. На ньому
горизонтальна лінія ДЗ відображає незалежність державних закупок від
ЧНП, а лінія П – зростання податкових надходжень у міру збільшення ЧНП.

Співвідношення цих ліній за різних рівнів ЧНП спричинює неоднаковий стан
бюджету. Він може бути збалансованим, дефіцитним або з надлишком.

Із рис 1 видно, що розмір бюджетних дефіцитів або надлишків, які
виникають автоматично, залежить від тісноти зв’язку між ЧНП і податками.

Коли податкові надходження перебувають у значній залежності від ЧНП,
нахил лінії П на рисунку буде крутим і відстань між П і ДЗ по вертикалі,
тобто дефіцити чи надлишки будуть більшими. І навпаки, якщо податкові
надходження змінюватимуться не дуже інтенсивно вслід за зміною ЧНП,
нахил лінії П буде пологішим. Держава, змінюючи ступінь прогресивності
податкової системи, може впливати на тісноту залежності податкових
надходжень від ЧНП. Тобто в межах фіскальної політики вмонтованої
стабільності єдиним елементом, який регулюється державою, є характер
податкової системи.

Розглянемо зв’язок між податками і ЧНП за різних бюджетних умов. Почнемо
із збалансованого бюджету. В цьому випадку державні закупки дорівнюють
податковим надходженням. Про це свідчить перетин лінії П з лінією ДЗ у
точці К1. Така рівність досягається тільки за умови, що ЧНП дорівнює
точці О1 на осі ЧНП. Тепер приймемо варіант, коли в економіці почалося
зростання. В міру зростання ЧНП податкові надходження до бюджету
автоматично збільшуються.

В результаті цього з одного боку виникає тенденція утворення
надлишкового бюджету, з іншого – зростання податків відображає
збільшення вилучень із потоку “доходи — витрати”, що справляє стримуючий
вплив на економіку. І навпаки, коли ЧНП зменшується під час спаду
виробництва, податкові надходження автоматично скорочуються, бюджет
прямує до дефіциту, а вилучення із потоку “доходи–витрати” зменшуються,
що має стимулюючий вплив на економіку.

Експансивна та обмежувальна фіскальні політики

Зміни у фіскальній політиці справляють, як безпосередній, прямий, вплив
на сільськогосподарських виробників, та інші галузі народного
господарства і на населення, як основного споживача
сільськогосподарської продукції. У свою чергу фіскальне регулювання
поділяється на експансивне і обмежувальне (тобто таке, що передбачає
скорочення пропозиції грошей або державні витрати .

Експансивна означає зростання державних затрат або послаблення
податкового преса. За рахунок зростання державних затрат зростає
сукупний попит на макроекономічному рівні, що в свою чергу, сприяє
підвищенню цін і доходів. Результатом зростання агрегованого попиту є
зростання процентної, як похідне від зростання попиту на позики.
Підвищення процентної ставки викликає приплив інвестицій до країни і
збільшує попит на національну валюту знижується експортні можливості
країни, що також має вплив на зниження сукупного попиту.

Експансивна фіскальна політика — стимулює підвищення внутрішніх і
зниження експортних цін на сільськогосподарську продукцію, підвищення
цін на продукцію, а також зростання реальної процентної ставки і
собівартості продукції сільського господарства.

Обмежувальна фіскальна політика — полягає у зменшенні державних витрат
і посиленні податкового преса. Така політика сприяє зниженню внутрішньо
валового продукту, у результаті чого падають рівень інфляції та
процентна ставка. Тим часом зниження процентної ставки спричиняє падіння
вартості національної грошової одиниці, що, в свою чергу, стимулює
експорт. Характерною особливістю обмежувальної фіскальної політики є
те, що вона стримує зростання цін у всіх галузях економіки, але при
цьому ціни на сільськогосподарську продукцію зростають вищими темпами,
ніж ціни на промислову продукцію. Пояснюється це, насамперед,
розширенням експорту продукції сільського господарства. При чому рівень
виробничих затрат у цій галузі починає знижуватися. Таким чином, в
умовах обмежувальної фіскальної політики спостерігається зростання
доходів сільськогосподарських виробників.

У реальній економіці при макроекономічному регулюванні одночасно
застосовують прийоми як монетарної так фіскальної політики. Проте при
прогнозуванні впливу макроекономічного регулювання на сільське
господарство в цілому і на формування його виробничих затрат зокрема не
обхідно врахувати три основні особливості цієї галузі.

По-перше, якщо ціни на несільськогосподарську продукцію підвищуються
досить повільно або навіть можуть бути спокійними протягом
короткострокового періоду, то по більшості видів сільськогосподарської
продукції ціни є дуже нестабільними і коливаються як пороках так і по
періодах року.

По-друге на відміну від інших галузей, сільське господарство вимагає
значно більших стартових інвестицій, для того, щоб розпочати виробництво
необхідно придбати землю, техніку, устаткування, приміщення ,оборотні
фонди. У результаті виробничі затрати нерідко випереджають у часі
надходження доходів. Цим зумовлена та специфічна особливість сільського
господарства, що воно не може існувати без кредитування. У свою чергу
вона ще більше підвищує виробничі затрати, оскільки необхідно
виплачувати проценти по кредитах.

По-третє у сільському господарстві порівняно з іншими галузями
економіки, досить складно регулювати обсяги залучення ресурсів і суми
виробничих затрат з метою максимізації прибутку. Пояснюється це тим, що
попит на сільськогосподарську продукцію є непостійним і може бути
відомим уже після розміщення ресурсів у виробництві. Цим також
зумовлені існуючі складності у сфері сільськогосподарського маркетизму.

2. Бюджетні дефіцити та державний борг

Державний борг та його види

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані
домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це
механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а
частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють
на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і
суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий
інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на
цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу,
переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального
старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи
виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними
прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю
стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби
вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

Державний борг України

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.
Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у
звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у
тому числі внутрішній – 15,06 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока
вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової
кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного
боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету –
18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів).
Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним
кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її
боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не
забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України
в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за
зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх
зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме
направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що
означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на
соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за
рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки,
освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння
населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити
нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими
зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з
комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик
України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а
також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак
реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за
її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування
державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове
полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а
борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат,
нараховуваних на відстрочену суму.

Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного
боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій
у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу
державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення
борогового навантаження на її платіжний баланс.

Імпорт товарів і послуг не підлягатиме державному регулюванню,
внаслідок чого у 2005 р. він повернеться до рівня 1999 р., попередньо
дещо знизившись внаслідок девальвації реального обмінного курсу.

При перебігу подій за наведеним сценарієм видатки бюджету по виплаті
процентів за державним боргом збільшаться з 2,4% ВВП до 4,1% ВВП у 2005
р., а надалі постійно зростатимуть до 4,8% ВВП у 2005 р. Частка
процентних виплат у доходах Державного бюджету підвищиться з 15,5% у
1999 р. до 27,4% у 2000 р. На кінець періоду прогнозування 35,6% доходів
Державного бюджету йтимуть на процентні виплати.

Отже, заходи, які вживаються нині Урядом для розв’язання проблеми
державного боргу України, вже найближчим часом призведуть до її
поглиблення, що унеможливить подолання кризових явищ в економіці.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз
ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино
можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у
власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових
зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);

досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного
регулювання;

посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів
припинення втечі капіталів за кордон;

укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на
умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових
зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій,
придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового
погашення боргових зобов’язань значно допоможуть зняти гостроту боргової
проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення
ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги
позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому
фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до
емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або
ж повністю вичерпаними;

в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в
обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного
зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має
інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та
нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости
під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

у нас, на відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, первинна
емісія здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія
становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не
одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на
емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм
направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету
у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів
Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного
бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має
переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти
надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств
населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв’язання
нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Висновки

Отже, державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави,
яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має
силу закону.

Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє
доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова
система

Податки — обов’язкові платежі, стягуванні державою з фізичних та
юридичних осіб

Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює
бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на
військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель
товарів за підвищеними цінами, тощо.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску
державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету
– емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка
інфляції.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від
фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим
підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи
оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів

Проблеми, які пов’язані із державним боргом:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах

виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів

виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають
державним боргом

Є сподівання, що уряд буде провадити розумну політику реформування
податкової системи на благо всієї держави.

Список використаної літератури

Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К.,
1997.

Баликоев В.В. Общая экономическая теория –Новосибирск. 1997.- С.
338-346.

Барр Раймон. Политэкономия. – М., 1995.

Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998.

М. Бурда, Ч. Виплош “Макроекономіка – європейський контекст”, К.,
Основи, 1998.

Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лифшица. –М., 1994.

Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика – СПб, 2000.

Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. – СПб, 1997.

Гальчинський А. Теорія грошей. – К.: Основи, 1998.

Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. – Дубно, 1996.

Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996.

Економіка України / За ред. Б.Ф. Заболоцького. – Львів, 1997.

П. Самуельсон “Економіка”, Львів “Світ”, 1993.

Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю “Економікс- принципи, проблеми і
політика”, К., ХаГар, 1998.

І. Радіонова “Макроекономіка та економічна політика”, К., “Таксон”,
1996р.

Мікроекономіка і макроекономіка” під. ред. С. Будаговської, К.,
“Основи”, 1998р.

Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. – Ростов-на-Дону, 1996. —
С.169-176.

PAGE

PAGE 15

ДЗ1 П

П

ЧНП

О1

К1

Дефіцит

Надлишок

Рис. 1 Вмонтована стабільність.

Похожие записи