Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

КУРСОВА РОБОТА З МАКРОЕКОНОМІКИ

на тему:

“Бюджети та фіскальна політики”

Київ, 2001 рік

Зміст

І. Вступ………………………………………………………………………………… 3

ІІ. “Бюджети і фіскальна політика”

План:

Формування державного бюджету……………………………………… 4

Суть і функція податків…………………………………………………… 6

Фіскальна(бюджетно-податкова) політика…………………………… 8

Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як регулятора
економіки……………………………………………………… 15

ІІІ. Висновок……………………………………………………………………………22

ІV. Використана література………………………………………………………23

Вступ

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період
податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів,
основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки
та традицій, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу,
створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну
діяльність , захищала б інтереси держави – це не тільки захист бюджету,
але й захист інтересів підприємств.

Для цього, на мою думку, треба налагодити, в першу чергу,
економічну систему – щоб вона була “прозорою”, тобто, щоб не було ніяких
можливостей зловживань (на рівні державного бюджету) та “перекачування”
капіталу за межі країни. В інакшому разі, зміцненню економіки не
допоможе навіть і податкова реформа. Поступлення в бюджет тільки
зменшаться, бо підприємства, навіть при низьких ставках податку, не
будуть виходити з тіньової економіки через недовіру непостійному та
незрозумілому податковому законодавству. Треба діяти таким чином, щоб
викликати довіру у людей. А люди, в свою чергу, вкладали б капітал в
українську, а не зарубіжну економіку, і фіскальна політика України стане
основним джерелом наповнення бюджету.

1. Формування державного бюджету

Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка
являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу
закону.

Бюджет затверджується законодавчими органами влади —
парламентами, ( в Україні Верховною Радою). За матеріальним складом
державний бюджет – це централізований фонд грошових коштів держави; за
соціально- економічною суттю – це основний засіб перерозподілу
національного доходу та інших макроекономічних результатів суспільного

виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.

Організація бюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і
продуманого бюджетного процесу.

Бюджетний устрій — це організаційні принципи і структура
побудови бюджетної системи. Бюджетний устій у різних країнах не є
однаковим, тому що він визначається специфікою державного устрою даної
країни. Державна бюджетна система нашої країни включає державний бюджет
України, бюджет республіки Крим ,обласні та місцеві бюджети.

Бюджетний процес – це діяльність органів влади щодо складання,
розгляду, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості
країн світу, у тому числі і в Україні, бюджетний процес охоплює чотири
основних етапи:

Складання проекту бюджету

Розгляд і затвердження бюджету

Виконання бюджету

Складання звіту про виконання бюджету і його затвердження

Складовою частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання,
тобто частковий перерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість
бюджетного процесу складає близько трьох років, при цьому складання,
розгляд і затвердження займають близько 20 місяців, виконання –
календарний рік, складання звіту про виконання бюджету та його
затвердження –5 місяців.

Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну
увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду
цих двох основних частин єдиного економічного процесу.

Доходи бюджету в залежності від державного устрою країни
поділяються : в унітарній державі на доходи центрального (державного)
бюджету і доходи місцевих бюджетів; у федеральній державі на доходи
федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих
бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів бюджету всіх рівнів є
національний доход. Коли національного доходу не вистачає для покриття
фінансових потреб, держава залучає національне багатство.

Основними методами утворення державних доходів є податки,
позики і емісія грошей. Співвідношення між цими трьома інструментами
формування доходів у різних країнах різне. Однак головним методом
формування головної частини бюджету у всіх країнах світу є податки. Їх
частка в більшості країн світу складає близько 90% доходної частини
бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету є державні позики.
При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових платежів і
позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цей
метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює
інфляційні процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані
з інфляцією. Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним
прикладом цих положень.

Другою складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати
бюджету –це затрати, які виникають у держави в зв’язку з виконанням нею
своїх економічних, соціальних, політичних і адміністративних функцій.

У теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак),
згідно яких відбувається класифікація витрат бюджету.

Першим таким критерієм є вплив витрат на процес розширеного
відтворення на макрорівні. За цією ознакою державні бюджети поділяють на
поточні і капітальні. Поточні витрати пов’язані з наданням засобів на
утримання і покриття поточних потреб інфраструктури, державних установ
тощо. Капітальні витрати – це грошові затрати, спрямовані на збільшення
(приріст) основних фондів, нематеріальних активів, а також на приріст
запасів.

Другим важливим критерієм класифікації витратної частини
бюджету є предметна спрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних
розвинутих країнах ринкової та змішаної економіки з точки зору
предметної спрямованості державного бюджету виділяють 5 основних груп
витрат: військові, втручання держави в економіку, утримання державного
апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитів іншим країнам та
державам. При цьому військові витрати складають від 20до40% загальної
суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економіку
включають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства,
забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні
цілі — це витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і
соціальне забезпечення.

Третім важливим критерієм класифікації витратної частини
бюджету є територіально-адміністративна ознака. З цієї точки зору в
унітарних державах витрати бюджету поділяються на витрати
загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації і
витрати місцевих бюджетів.

Реалізація витрат бюджету досягається при допомозі бюджетного
фінансування. Важливим аспектом використання засобів бюджету є
фінансовий контроль. Вищим спеціальним органом фінансового контролю є
Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює
експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі
фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство —
це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління
і територіальні органи.

Суть та функції податків.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком
і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових
фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня
або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на
умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є
юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено
обов’язок сплачувати податки і збори.

Об’єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість
продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,послуг), у тому
числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання
природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об’єкти,
визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими,
селищними, міськими радами відповідно до законів України про
оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком
випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і
спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і
зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет
України на відповідний рік. Сьогодні на території України збираеться
близько 50 видів податків і зборів.Всю сукупність цих податків згідно
Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні
податки і збори та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1)податок на додану вартість;

2)акцизний збір;

3)податок на прибуток підприємств;

4)податок на доходи фізичних осіб;

5)мито;

6)державне мито;

7)податок на нерухоме майно;

8)плата(податок) на землю;

9)рентні платежі;

10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів;

11)податок на промисел;

12)збір за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного
бюджету;

13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14)збір за забруднення навколишнього природнього середовища

15) збір на обов’язкове соціальне страхування

16) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

17) збір до Державного інноваційного фонду

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

19) фіксований с/г податок

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною
Радою України і справляються на всій території країни.

До місцевих податків належать:

податок з реклами

комунальний податок

До місцевих зборів належать:

готельний збір

збір на припаркування автотранспорту

ринковий збір

збір за видачу ордера на квартиру

курортний збір

збір за участь у бігах не іподромі

збір за виграш на бігах на іподромі

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

збір на право використання місцевої символіки

збір за право проведення кіно- і телезйомок

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей

збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг

Збір з власників собак

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх
сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно
до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами
України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей
автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними
радами.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:

Об’єктом ( податки на доход, прибуток, власність), суб’єктами
оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки),
характером стягування податку ( прямі, непрямі).

В даний час податкуи виконують такі основні функції

Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і
юридичними та фізичними особами.

Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні
потреби.

Регулююча- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників

Бюджетно-податкова політика

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика — це
політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою
впливу на макроекономічний кругообіг.

Зобразимо цей вплив схематично

Доход у розпорядженні

А

Д С

Схема 1

Пояснення до схеми 1:

1. На схемі зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і
витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між підприємствами і
домогосподарствами.

2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств, є платою
їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати
(попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням
домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та
державними витратами.

3. Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в
точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і коли вона збільшує
попит на величину державних витрат.

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того,
що тимчасово вилучено з кругообігу, дорівнювала величині того, що
повернулося у нього, а саме: T+S=I+G. До фіскальної політики мають
відношення податки Т та державні витрати G.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та
видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники може
ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна
політика. Однак попередньо розглянемо структуру державних видатків та
податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на
макроекономічні показники.

У сукупності державних витрат слід розрізняти три елементи:
закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ та проценти по
боргах GB. Державні витрати: G=PG+IT+GB.

Закупівля товарів та послуг може бути пов’язана з національною
обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою,
наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов’язків іншими
гілками влади, охороною здоров’я, житловим будівництвом тощо. Для
того щоб товари і послуги, пов’язані з переліченими видами
діяльності, були створені, уряд повинен виступити суб’єктом відносин
на ринку факторів виробництва. Так, ним «наймаються» працівники
державних освітніх закладів, купується обладнання для державних

підприємств. Частково держава виступає суб’єктом відносин на ринку
товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм купуються створені
на державне замовлення будівлі або результати науково-технічних
розробок.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють: допомогу

непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.

Процентні платежі пов’язані з позичками (боргом) держави у зв’язку
з перевищенням в попередньому періоді витрат над надходженнями. Як і
будь-який інший борг, він має повертатися кредиторам з процентом. Їх
збільшення або зменшення може одночасно впливати на макроекономічні
змінні різними шляхами:

а) безпосередньо — на загальний рівень доходів (через

соціальні трансферти):Git Inc — доходи домогосподарств;

б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) — на загальний
обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення випуску:

Gpg Sales Inv AD Y ;

Gpg – державні витрати на закупки товарів та послуг

Sales — продаж

Inv — запаси підприємств

в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при залученні
більшого обсягу ресурсів — на доходи власників ресурсів:

Gpg Sales Y Inc

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:
об’єктом (податки на доход, прибуток, власність),суб’єктами
оподакування, платниками (індивідуальні такорпоративні податки),
характером стягування податку (прямі,непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект
і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки
зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє
прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці.Адже
бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що
залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком
оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в
економіці? Для відповіді скористаємося графіком 1:

S2

Д

E2
S1

W1

E1

W

W2

K

L2 L1 L

Ресурси праці

Пояснення до графіка 1:

1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і
пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав
обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість
зайнятих L1 і зарплата W.

2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку.
Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2.

3. Е2К — відрізок, що відображає величину податку на доход. W1
— зарплата до оподаткування, W2 — після оподаткування.

4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових над-

ходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб
і кожна особа сплачує Е2К податку.

Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход
детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила 9 одиниць.
Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зарплату, то працівники
будуть пропонувати ту саму кількість праці, у разі коли їх зарплата
до оподаткування становитиме 12 одиниць. Але попит на працю з боку
підприємців зменшується із зростанням зарплати. Із зростанням
зарплати, як відомо, підприємства залучають менше працівників.
Рівновага (це і показано на графіку) встановиться в точці, яка
визначається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),але
більш низькою зарплатою після оподаткування для працівників (W2 W) і
меншою зайнятістю.

Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так і
втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень, що будуть
використані в інтересах платників податків (підвищення загального
добробуту, суспільної безпеки, розвиток культури, охорони здоров’я
тощо).

На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикутника
W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К.

Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під впливом
податку. Ці втрати виникають через відмінність між тим, що підприємці
сплачують працівникам, і тим, що останні отримують. Через зменшення
реально отримуваної зарплати скорочується пропозиція праці, відповідно
скорочується обсяг продукту, що міг би бути створений.

— Е2Е1К — загальна величина втрат, яка розподіляється між
працівниками і підприємцями.

— NE1K — втрати працівників від зниження доходів нижче рівня, що
існував до оподаткування.

— Е2Е1N — втрати підприємців від скорочення прибутків через
зростання витрат.

Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акцизу, податку
на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми уже проілюстрували
попереднім графіком, впливають на бажання працювати, тобто на
пропозицію праці, то непрямі визначають обсяги загального виробництва
та рівень цін. Скористаємося для ілюстрації графіком AD — AS

Ціни

AS2

P2 D

E2

P2
AS1

T E1

P1

AD

P1 N

Y2 Y1 Випуск

Графік 2

Пояснення до графіка 2:

1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення
акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і рівень цін
P1.

2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія
пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага
встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших обсягах
виробництва Y2.

3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до
бюджету.

Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення
акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі з одиниці
товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до 12 (такій
гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку). Лише за умови, що
ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги продажу мали б залишитися
незмінними. Але покупці у разі такого зростання ціни не залишаються
нейтральними — їх природною реакцією стає скорочення попиту.
Компроміс між інтересами покупців та продавців буде досягнуто у точці
Е2. Нехай їй

відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто на 1.5
одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 міститься 3 одиниці
акцизного збору. Втрати покупців від впровадження акцизу становить 10.5
— 9 = 1.5 (адже раніше вони платили 9, а тепер 10.5 одиниць).
Втрата продавців сягає: 9 — (10.5 — 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони
отримували з одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження
акцизу — 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на
графіку вони зображені площею — NЕ2Е1) розподіляються між покупцями
(споживачами) і продавцями (виробниками).

Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподаткування
на перший погляд видається досить очевидною. Але в реальності це
виявляється не зовсім так. Кожна «данина», у якій би формі вона не
стягувалась, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності.
Помічено, що до певної межі оподаткування в оподаткованого
(підприємця чи робітника) існує зацікавленість у нарощуванні зусиль;
після досягнення цієї межі така зацікавленість зменшується і
поступово сходить нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові
надходження

за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко
досягається така межа, коли може зменшитись податкова база отримувані
доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане
скорочення власне податкових надзоджень. Звідси випливає досить
парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може
забезпечити збільшення податкових надходжень. Цей ефект був помічений
американським економістом Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку
під назвою кривої Лаффера.

Крива Лаффера графічно має такий вигляд:

100%

Середній B

рівень tb

податко-

вих ста-

вок ta A

tc C

0 Gв GA G

Обсяг бюджетних надходжень

Графік 3

Пояснення до графіка 3:

1. Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з яких
демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів
бюджетних надходжень.

2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці податку
ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).

3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за оптимальну,
як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за оптимальну, бюджет
отримує однаково менші надходження.

Крива Лаффера використовується як аргумент на користь

лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси

відбуватимуться в економіці при переході від податкової ставки tb до
ставки ta.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки
може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо,
що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватиметься
певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і
заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання
виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою
оподаткування. Логіку цього зв’язку можна формалізувати в такий спосіб:

Inc Y

t S I Inc T ,

Pr L

де t — податкова ставка;

Inc — доходи домогосподарств;

Pr — прибутки підприємств;

S — заощадження;

T — податкові надходження до бюджету.

Зростання податкових надходжень під впливом зменшення
податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено переходом від
точки А до В.

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною
для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років
засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не
враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і
скорочують надходження до бюджету.

4.Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як
регулятора економіки

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання
своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в
бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади,
тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання
економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси,
що належать їй відповідно до законодавства;

по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх
доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності
зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті
податки стають основним джерелом формування коштів бюджету. Звідси
назріла необхідність реформування податкової системи в її переорієнтації
із суто фіскальних цілей на регулюючі.

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава,
маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу
стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки,
підприємств чи монополістичних об’єднань. Наприклад, звільняючи від
оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва ( на
інновацію та модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються
інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через
регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність
економічного розвитку.

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного
завдання. З одного боку – це встановлення оптимальних податків, які не
стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого – забезпечення
надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних
потреб.

Незважаючи на специфічні особливості економіки, в системі
оподаткування європейських країн встановлені спільні риси побудови
податкової системи: діють приблизно одні і ті самі види прямих і
непрямих податків, поширений податок на додану вартість, прибутковий
податок з фізичних осіб, різні збори і мита, стягуються загальнодержавні
або федеральні податки, регіональні і місцеві(муніципальні податки).

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу
частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що
найвищими темпами розвивається економіка (10 — 15% на рік) при
мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 — 12%). При ставці
податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше,
ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові
пільги не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає
майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв’язання
гострих соціальних проблем, регулювання «ефективного попиту». Тому при
встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного
боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін,
веде до згортання виробництва, а з іншого — зменшення податкових
ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в
кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення,
держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб
охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх
формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи
обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із
аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той
більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава
застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості,
які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.

В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота,
щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з
точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :

рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням
можливостей платника податків, тобто рівня його доходів

Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в
ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові
ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний. Цього
принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності
обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно
заслуговує на увагу.

Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом
здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану
вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього
один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни
сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж
до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з
головних переваг податку на додану вартість.

Сплата податків має носити обов’язковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у
неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в
країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна
сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне
виконання зобов’язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,

зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ,
які

збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко

ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння
законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у
тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для
обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і
мало не системи бухгалтерського обліку. Врезультаті і розрахунки цих
податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для
контролюючих органів.

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до
мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних
пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і
безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне
практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або
регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області –
отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх
будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою
використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку
економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання
пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного
обгрунтування й розрахунків.

6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл
створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним
інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й
неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути
без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб’єктивних,
так і об’єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і
кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці
України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси –
безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників,
перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо
потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних
науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи
перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по
створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів.
Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі
створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової
системи.

Необхідно сказати декілька слів про процес податкової
законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний,
не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов’язування з усім
іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька
читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто
невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість
прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахівців. Тому
що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов’язаність
даного законодавчого акта з іншими, — більше того, інколи сам закон
містить велику кількість суперечностей.

Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає
безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних
чиновників і рядових платників податків.

З кожними черговими виборами створюється ілюзія, що першим
кроком нових народних обранців стануть докорінні зміни в оподаткуванні.
Минає якийсь час, і сподівання не справджується. Нові законодавчі акти
часто не поліпшують, а погіршують стан справ.

У той же час аналіз критичних виступів показує, що й у їхніх
авторів немає підходу до аналізу податкової системи. Кожен невдоволений
чимось своїм. Одним не подбається те, що податки занадто високі. Інші,
виявляється , думають, що свобода підприємництва поширюється й на
податки: хочу – сплачую, хочу – приховую. Але при цьому всі дружньо
обурюються й звинувачують уряд у затримках виплати заробітної плати і
пенсій чи невчасних оплатах державних замовлень. Найбільш радикальні
пропозиції зводяться до того, що податкову систему в цілому треба
скасувати і замість неї “придумати” якусь нову.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору, як і
задовольнити одночасно всі побажання платників податків, неможливо, хоч,
поза сумнівом, у багатьох критичних висловлюваннях і пропозиціях є
раціональне зерно. Податкова політика, звичайно, потребує вдосконалення,
але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування
західних країн, моментів.

На сесії Верховної Ради України , вже прозвучало, що
законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верховної
Ради. Мовляв, не можна допускати, щоб міністерства і відомства писали
закони “під себе”. Податкова адміністрація вважає таке твердження
докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці,
професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму
і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно
необгрунтованих рішень.

На думку фахівців, неможливо відокремити функції збирання
податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше
вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній
вплив на рівень економічного розвитку суб’єктів господарювання. Ефект
цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником.
Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь
досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його
недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування,
запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на
додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету
України надійшло 2308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано
ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану
вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану
вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає
очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім
того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених
платниками до відшкодування. Скільки ще буде пред’явлено до
відшкодування, прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій
бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість
більше, ніж одержить по ньому надходжень.

Ще до прийняття остаточної редакції Закону “Про податок на
додану вартість” податкова служба попереджала, що норма про
відшкодування з бюджету негативного сальдо призведе до створення цілої
індустрії з організації фіктивного відшкодування. Так і тратилося.
Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в
березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562
таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби
отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700
тис.грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних
підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки фахівців,
сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як
наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.

Буде доречним приділити увагу і проблемі обов’язковості сплати
податків. Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції
України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його
ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після
опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими
фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає
запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх
недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових
органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за
пред’явленими інкасовими дорученнями.

І всі вони чомусь забули ( а може й не знали) , що держава по
відношенню до неплатників за всіх часів вживала дуже жорстоких заходів.
Наприклад, у Древньому Римі громадянина, який неправильно повідомив
збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав
його, продавали в рабство. У Росії за неоплати податей споконвіку
конфісковували майно, худобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство,
то до в’язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової
ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури
пролетаріату.

І нинішнє податкове законодавство в багатьох країнах світу не
набагато ліберальніше. У США, наприклад, до недоїмника ще з 70-х років
застосовується податкова застава. Якщо платник заборгував у бюджет,
негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем
перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це
майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його
будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а гроші спрямовані до
бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і
ряді інших розвинутих країн.

В Україні податкова політика покищо формується . Нам у цьому
потрібний свій підхід з урахуванням досвіду інших держав, який дасть
позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

Позитивні результати вже є. Наприклад, запровадження нового
порядку оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємництва, за яким
оподаткування таких доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих
сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати
податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат,
зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав
стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини
державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення
надходжень до бюджету” Постанови Верховної Ради України від 1 липня
1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік(
бюджетна резолюція)” наголошується про те, що зменшення податкового
тиску на економіку є невідкладним завданням.

Нам гостро не вистачає власне наукової школи або декількох шкіл
у сфері оподаткування, здатних не тільки удосконалити чинну податкову
систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні
наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

Нинішня ситуація в країні не дозволяє нам чекати, доки
податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх.
Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією
України,-створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому
податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити
збирання податків.

Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації
податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного
Фонду. До цієї роботи будуть залучені як фахівці податкової служби, так
і деякі провідні вчені.

Подальша перспектива розвитку податкової системи багато в чому
залежить від сприйняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ
не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий
Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно
визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження
органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів. Саме
Податковий Кодекс буде реальним, закріпленим на папері вираженням
податкової політики держави.

Податковий Кодекс покликаний усунути недоліки існуючої
податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є,
врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків,
принаймні в межах фінансового року, а згодом – протягом декількох років.
Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів
заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням
бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові
податків.

Саме шляхом створення Податкового Кодексу маємо сформувати
єдину комплексну систему податків у країні, усунути існуючі
суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність
усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та
скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового
Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу
оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і
світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність
податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції
української економіки у світову.

Висновок:

Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка
являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу
закону.

Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє
доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова
система

Податки — обов’язкові платежі, стягуванні державою з фізичних та
юридичних осіб

Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює
бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на
військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель
товарів за підвищеними цінами, тощо.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску
державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету
– емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка
інфляції.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від
фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим
підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи
оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів

Проблеми, які пов’язані із державним боргом:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах

виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів

виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають
державним боргом

Використана література:

Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия,98

Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій.-Коломия,99р.

Журнал “Світ бухгалтерського обліку”-березень 1998

Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. — М.:
Республіка, 1998.

Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. — К.: Техніка, 1996.

Долан Е. Макроекономіка. — С.-Петербург: Індекс, 1999.

PAGE

PAGE 3

Доходи

Податки

Домогосподарства

Держава

Підприємства

Заощадження

Державні

витрати

Фінансово-кредитні посередники

Споживання

Сукупний

попит

Інвестиції

Похожие записи