Шпаргалки

1. Термін логіка походить від давньогрецького «logos» що означає слово,
розум, думка і має декілька значень. А) обєктивна логіка – обєктивний
хід речей, подій незалежно від мислення, свідомості людини. Субєктивна
логіка – особливості індивідуального мисленя людини. Б) Цей термін
вживають у значенні раціонального мислення В) У широкому знач – логіка
ознчає науку, що вивчає форми і закони мислення людини. У вузькому – під
логікою розуміють одержання необхідно істинного висновку Г) Це логічна
система знання побудована на певних принципах і аксіомах Д) також логіку
використовують тоді, коли людина аналізує якійсь соціокультурні феномени

0 0

2. Логіка – це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності
людей, принципи і засоби побудови правельних суджень і міркувань про
предмети і явища обєктивного світу, методи формалізації знання як
результату пізнавального процесу. Беруть до уваги 3 аспекти –
онтологічний (обєктивна основа науки логіки, обєктивне існування
предметів, явищ…), гносеологічний (визначаються процес відображення
логіки речей, подій у логіці понять), формально-логічний (визначаються
необхідні взаємозвязки між логічними формами мислення. Особливість
логіки полягає у тому, що вона вивчає закони і форми розумової
діяльності людей на підставі аналізу їх мовних висловлювань.

0 0

3. Наука логіка виникла у стародавній Греції. Її засновником був
Арістотель (384-322 рр до н.е.). В розвитку формальної логіки вирізняють
2 етапи – 1) Період з ІУ ст до н. е. і до уінці ХІХст, який отримав
назву загальної арістотелівської логіки. Сюди вносять античну логіку
(Сократ, Платон, АрістотельТеофраст…) і схоластичну логіку (на підставі
античної Декарт, Псел, Луллій…)

2) період з кінця ХІХ і до наши днів який отрима назву символічної або
сучсної логіки. Основи її заклав Лейбніц, розвивали – Буль, Фреге
Морган, Шредер…). Цей період поділ ше на 2 етапи: 1. класична символічна
логіка, 2. неокласична символічна логіка.

0 0

4. Метод формаліз – створення особлифої штучної мови, мови знаків і
символів, і зображення на цій мові абстрактних обєктів науки і наукового
знання. Виділяють такі види наукової формалізації: дескриптивна (означає
зображення абстрактних обєктів науки за допомогою особливих термінів),
математична (означає зображення абстрактних обєктів науки і наукового
знання за допомогою спеціальних термінів, знаків, формул), логічна
(означає зображення форм мислення за допомогою спеціальних знаків і
символів які утворюють певну систему). Методологічна ф-ція формальної
логіки означає її практичне використання субєктами практичної і
теоретичної діяльності у процесі мислення.

0 0

5. Мислення – це спецефічна розумова діяльність людини що здійснюється в
певних соціокультурних умовах. Головні особливості мисл –
суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і
опосередкованість відображення, нерозривний зв’язок з мовою. Ф-ції –
пізнання предметів і явищ, прогнозування майбутнього, створення певних
програм практичної і теоретичної діяльності, виріш практичних і
теоретичних завдань і проблем, ф-ції аналізу, синтезу, тлумачення…

0 0

6. Мова- це знакова система, яка служить засобом вираження думок,
засобом спілкування мж людьми, засобом передічі думок, знання, інформ.
Наука про знаки та мову як знакову систему – семіотика. Усі мови
поділяють на штучні і природні.

0 0

7. Людина мислить за допомогою мови. Мово є засобом мислення, її
репрезентантом. У процесі спілкування люди за допомогою мови виражають
не тільки свої думки а й відчуття, настрої, бажання… Взаємозвязок
мислення і мови полягає у тому, що мислення впливає на мову і навпаки.
Наука логіка вивчає мислення в єдності з мовою.

0 0

8. Семіотика особлива наука про знаки та мову як знакову систему.
Засновники – Пірс, Моріс. Основним терміном в семіотиці є знак. Знак –
це певний емпіричний обєкт, який сприймається на чуттєвому рівні і
постає як представник іншого обєкту, коли використовується для його
вказівки. Знак представляє ні тільки обєкт а й окремі властивості
обєктів і відношення між ними. Знаки поділ на мовні та позамовні
(знаки-ознаки, знаки-копії, знаки символи). Знаки-копії обєднують за
принципом схожості, подібності предмета та його позначення, поділяють на
образи та діаграми. Знаки-ознаки позначають відношення між обєктами і
властивостями.. Знаки-символи це щось конкретне, те що має свій
особистий зміст і разом з тим відображає дещо загальне.

0 0

9. Семантика – це особлива теорія, складова част семіотики, яка в наш
час аналізує природню і штучну мову у двох напрямках – відношення мовних
виразів до предметів і зміст мовних виразів. Розрізняють в симантиці
теорію смислу і теорію реферації. Денотат – предмет або клас предметів,
який позначається особистим або загаліним іменем у певній мовній
системі.

Мову, як знакову систему, крім семантики вивчають на рінях синтаксису і
прагматики. Синтаксис – вивчає систему відношень між знаками всередині
певної мови, виявляє різні звязки між словами і реченнями. Прагматика
вивчає відношення знакових систем до тих хто їх використовує, умови
використання знакових систем, мовні знаки, як засіб встановлення
взаєморозуміння між людьми.

0 0

10. Основні симантичні категорії: висловлювання (це граматичо правильно
побудоване речення яке має певний смисл), імя (це слово, словосполучення
яке позначає будь-який предмет або його властивості), смисл (1.синонім
слова «значення», 2.зміст мовного виразу, 3.думка що виражена в словах і
словосполученнях, 4.як мета якоїсь події, вчинку), значення, референція
(=денотат і стосується процесу встановлення відношення між предметом і
його іменем). Термін – у широкому значенні – це слово чи словоспол які
позначають реальний або абстрактний предмет. У вузькому значенні — це
слово або словоспол, що введені в науку для позначення предметів, явищ,
процесів, які вивчає наука. У логіко-семантичному значенні терміни –
слова і словоспол, які вводять до складу і які поділяються до описових і
логічних. Предметне значення імені – це предмет, який позначається даним
іменем.

0 0

12. Смисл вживають у таких значеннях 1.синонім слова «значення», 2.зміст
мовного виразу, 3.думка що виражена в словах і словосполученнях, 4.як
мета якоїсь події, вчинку (напр смисл життя). Предметне значення імені –
це предмет (обєкт), який позначається даним іменем. Для позначення
окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких
застосовується мовний знак, введено термін «денотат». Денотат – предмет
або клас предметів, який позначається особистим або загаліним іменем у
певній мовній системі, або, інакше, предметне значення імені. Теорія
смислу та предметного значення імені була створена Фреге, потім
розвинута Расселом, Черчем, Карнапом.

0 0

13. Дискрипція. Для вказівки певного предмета, з метою виділення його з
певного класу використовують такі способи: а) називають власне імя
предмета, б)дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних
властивостей та ознак, без вказівки особистого імені. Такий спосіб назив
дискрипцією. Автором теорії дескрипції є англ філософ, математик, логік
Рассел. Усі дискрипції поділяються на визначені (ті що вказують на
конкретний предмет) і невизначені (вказують на будь-який елемент з
певного класу)

14. Логічний аналіз мови передбачає визначення: а) структурних рівнів
мови, б) її специфіки зк засобу виразу думок і засобу передачі
інформації, в) її можливостей, для створення певних знаково-символічних
моделей в різних галузях права. З точки зору логіки розрізняється за
такими характеристиками: теоретична мова (мова юрид теорій, мова юрид
законів), емпірична мова (мова правового аналізу, правозастосування,
мова тлумачення…), обєктивний рівень мови це система знаків і символів
природної і штучної мови, які репрезентують і відображають реальні
обєкти які досліджуються, метамова – система символів і знаків, які
використовуються для аналізу самої мови, в тому числі обєктної мови.

0 0

15. При використанні логічних теорій у правовому мисленні юриста можуть
виникнути логічні помилки. Логічна помилка – логічно невірний розсуд чи
міркування, в якому неадекватно обєктивному пізнанню світу розкривається
зміст понять, неточно вказується денотат і т.д. Невідомо зроблена
логічна помилка називається – паралогізмом, а свідомо зроблена –
софізмом. У правовому мисленні юриста свідомо чи несвідомо зроблена
логічна помилка може стати юридичною помилкою. Юридична помилка у
широкому значенні – це неправильне застосування норм права, неправильна
юридична кваліфікація діянь субєктів права та ін.

0 0

16. Поняття – це форма мислення що відображає предмети та явища
обєктивного світу в їх суттєвих і спецефічних ознаках, а також звязки і
відношення між предметами та явищами. Усі ознаки, властивості, якості
обєктів поділяють на суттєві і несуттєві, головні і похідні, необхідні і
випадкові. Суттєві – це ті головні ознаки, без яких даний предмет чи
множина пр не можуть існувати у своїй індивідуальності, які розкривають
їх якісну специфіку і зумовлюють ін ознаки. Похідні – ознаки які
зумовлені основними, суттєвими і які неодмінно притаманні предметам.
Випадкові – ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами які можуть бути
або не бути притаманні даному обєкту. Поняття розкриває зміст слів, що
його виражає, тому не тотожне слову, і виявляється в тому що термін
залишається той же самий, а поняття яке відображає предмет змінюється.

0 0

17. Поняття – це форма мислення що відображає предмети та явища
обєктивного світу в їх суттєвих і спецефічних ознаках, а також звязки і
відношення між предметами та явищами У понятті вирізняють 2 сторони –
зміст і обсяг. Зміст поняття – це сукупність суттєвих ознак, які
обєктивно характериз. природу певного предмета, явища, процесу. Обсяг
поняття – це сукупність предметів, явищ і процесів, які охоплені даним
поняттям. Родові поняття відображають сукупність предметів чи явищ, що
виражають дещо загальне в них за деякими суттєвими ознаками. Видове
поняття відображає частину сукупності предметів, які виражають
специфічні для них властивості. За змістом поняття поділ на конкретні,
абстрактні, співвідносні (явища що неодмінно взаємодіють), безвідносні,
позитивні (наявність у предмета чи явища певних ознак), заперечні
(відсутність ознак (законність-незаконність)). За обсягом – загальні (в
обсяг яких входить множина, явищ, процесів), одиничні (відносяться
тільки до одного предмету певного роду чи виду), нульові (в обсяг яких
не входить жоден реально існуючий предмет чи явище), реєструючі
(охоплюють визначену к-сть предметів і явищ), нереєструючі (охопл
неточну к-сть).

0 0

18. Обсяг поняття – це множина предметів, кожному з яких властиві
ознаки, що відображені в змісті поняття. Логічний клас чи множина це
сукупність предметів любого походження, кожен з яких володіє ознаками
притаманими цьому класу вцілому. Елемент класу – кожний окремий елемент
класу. Підклас чи підмножина – це частина елементів якогось класу що має
свої специфічні ознаки, або видове поняття, що є частиною родового
поняття. Класи поділяються на: 1) універсальні (склад з усіх елементів
певної предметної області), 2) загальні (склад з певної, чітко
визначеної к-сті елементів), 3) одиничні (склад з 1 елемента), 4)порожні
(невідома множина або яка поки не містить жодного елементу).

0 0

19. Визначення (дефініція) – це логічна операція, що дає змогу розкрити
зміст поняття, відрізнити одне поняття від іншого, уточнити значення
того чи іншого терміну. Розкрити зміст поняття означає виділити суттєві,
необхідні специфічні ознаки предмета чи явища. У визначені розрізняють
визначуване (те що підлягає визначенню (дефініендум)) і визначуюче
поняття (за допомогою якого визначається дефініендум (дефініенс)). Існує
2 вида визначення понять – номінальне (розкривають значення того чи
іншого терміну, найменування, не пояснюючи суті самого предмета) і
реальне (розкриває істотні ознаки предмета чи явища, які відображаються
в понятті, їх змісті. За способом визначення понять дифініції можуть
бути: явними (Dfd=Dfn визначуване поняття є рівне у відомому відношенні
визначаючому його поняттю) і неявними (включає контекстуальне,
семантичне, теоритичне визначення).

0 0

20. Прийоми, які замін визн понять. Існують багато понять, які на даному
етапі пізнання ще не можна визначити. Тоді використовують такі прийоми
як опис, характеристику, порівняння. Опис (дескрипція) – це перелічення
специфічних ознак індивідуального предмета з метою виявлення його
специфіки. Характеристика – це перелічення суттєвих ознак, властивих
тому чи іншому предмету, явищу процесу. Порівняння – за допомогою цього
прийому порівнюють однорідні предмети або явища за ознаками, які мають
важливе значення у певному відношенні.

0 0

21. Правила визначення понять. Перше правило – визначення повинно бути
співмірним, тобто визначуване і визначаюче поняття повинні бути рівними
за своїми обсягами. Порушення цього приводить до лог. помилок– надто
широке визначення (тоді, коли при визначені певного поняття вказують
найближчий рід, але не вказують видову відмінність) чи надто вузьке
визначення (виникає коли у визначені певного поняття вказується лише
певна видова відмінність предметів чи явищ). Друге правило – визначення
не повинні визначати самих себе. Порушення цього прав призводить до
тавтології (напр «правопорушення це порушення права»). Третє правило –
не можна визначити поняття через такі поняття, ознаки яких невідомі і
тому вони самі потребують визначення. Порушення приводить до помилки –
визнання невідомого через невідоме. Четверте правило – не можна давати
заперечних визначень (напр «норма права – це не моральнанорма»). Пяте
правило – визначення повинне бути точним, чітким, однозначним
(«злочинець- це людина яка переступила закон»)

0 0

22. Віднош між понят за змістом та обсягом. Усі поняття можна
порівнювати одне з іншим у якомусь відношенні й, відповідно, їх можна
поділити на порівняні (це ті поняття у змісті яких є деякі загальні
ознаки) і непорівняні (непорівнюються). Порівняні поділяються в свою
чергу на сумісні (обсяги яких частково або повністю збігаються) і
несумісні (обсяги яких не містить спільних елементів). Відношення між
обсягами понять у традиційній логіці графічно зображується колами
Ейлера. Відношення рівнозначності – між поняттями які мають один і той
же зміст. Відношення перехрещення – мають деяку загальну (спільну)
частину своїх обсягів. Відношення підпорядкування – обсяг першого з яких
повністю входить в обсяг другого. Віднош співпідпорядкованості,
протилежності, суперечності.

0 0

23. Обмеження поняття — це логічна операція, за допомогою якої
відбувається перехід від родового до видового поняття. Межею обмеження є
одиничне поняття, яке відображає якийсь реальни предмет, явище, їх
властивість. Узагальнення поняття — це логічна операція за допомогою
якої відбувається перехід від видового поняття до родового. Межею
узагальнення є найбільш широкі за обсягом поняття.

0 0

24. Поділом називається логічна операція за допомогою якої певний клас
поділяється або розчленовується на підкласи, що являють собою види
предметів, які відносяться до даного класу. Перше правило – поділ
повинен здійснюватись на одній, чітко визначеній підставі. Друге правило
– поділ повинен бути співмірним. Третє правило – добуті при поділі
поняття повинні бути попарно несумісні. Четверте правило – поділ повинен
бути безперервним – тобто усі його члени повинні бути найближчим видом
обсягу діленого поняття за даною підставою. При порушенні цих правил
виникають логічні помилки – змішування підстав, неспівмірність поділу,
стрибок у поділі. Класифікація – це поділ певної множини обєктів за
класами і підкласами на специфічних підставах. Класифікації бувають
прості і складні.

0 0

25. Висловлювання – це така логіко-семантична категорія яка виражає
форму мислення і форму виразу знання. У висловлюванні щось стверджується
чи заперечується, виражаються відношення між об’єктами думок, фіксується
наявність чи відсутність ознак… Речення – це мовна конструкція в якій
об’єднуються слова за певними граматичними правилами. Відповідно речення
є граматичною категорією. Судження – в загальній логіці означає форму
мислення в якій відображається різноманітність предметів і явищ, яким
притаманні різні властивості й ознаки. Кожне судження може бути істинним
(адекватно відображає дійсність) або хибним (не відповідає дійсності,
неадекватно її відображає)

0 0

26. Терміни істинне і хибне висловлювання мають гносеологічне і логічне
значення. Кожне висловлювання може бути істинним (адекватно відображає
дійсність) або хибним (не відповідає дійсності, неадекватно її
відображає).Гносеологічну істинність і хибність висловлювання можна
визначити через симантику висловлювань у такій послідовності – а)
визначається смисл термінів, понять які входять в структуру
висловлювань, б) встановлюється логічний зв’язок між термінами, в)
визначається конкретна ситуація в якій це висловлювання є істинним.

0 0

28. Простими називаються висловлювання що мають лише один суб’єкт і лише
один предикат. Воно складається з : Суб’єкт – це частина висловлювання в
якій відображено предмет думки. Предикат – це частина висловлювання, в
якій відображено властивості предмета думки, а також відношення між
предметами думки. Зв’язка – встановлює відношення між предикатом і його
численними властивостями. Види простих висловлювань – атрибутивне (в
якому та чи інша ознака приписується певному предмету чи класу предметів
або заперечується у нього), реляційне (в якому виражене певне відношення
між певними предметами думок), екзистенціальне (відображено факт
існування або не існування предмета)

0 0

29. Атрибутивне висловлювання – це висловлювання, в якому та чи інша
ознака приписується певному предмету чи класу предметів або
заперечується у нього. Атрибутивне висловлювання характеризується з
якісної та кількісної сторін. За якістю їх поділяють на стверджувальні
та заперечні. За кількістю їх поділяють на загальні, часткові та
одиничні. Загальні – висловлювання в яких виражена належність
властивості чи ознаки всім предметам певного класу. Часткове – в якому
та чи інша ознака належить лише деяким предметам даного класу. Одиничне
– коли та чи інша ознака належить одиничному або 1 елементу певного
класу.

0 0

30. Складним називають висловловлювання, що створюються з декількох
простих за допомогою певних логічних операцій, такими як: Конюнкція –
складне висловлювання що утворюється на основі сполучень «і» «а» «та».
Дизюнкція – складне висловлювання що утворилося на основі сполучників
«або» «чи». Буває дизю слабкою (нестрогою, невиключаючою) і сильною
(строгою, включаючою). Імплікація – складн висловл що утворилося на
основі сполучення «якщо…, то…» Її особливість полягає у тому, що вона
утвор шляхом зєднання тільки 2ох висловлювань. Її перша частина
називається антецедентом, тобто основою, а друга консеквентом тобто
наслідком. Еквівалентність – виражається сполучником «якщо і тільки
якщо…, то…». Заперечення – виражене за допомогою слів «ні» «неправда,
що…».

0 0

31. Складним називають висловловлювання, що створюються з декількох
простих за допомогою певних логічних операцій. Конюнкція – складне
висловлювання, що утворюється на основі сполучень «і» «а» «та».
Істиність чи хибність конюктивного висловлювання визначається через
істинність чи хибність простих висловлювань. Вона істина тоді коли
істинні всі її члени.

0 0

32. Складним називають висловловлювання, що створюються з декількох
простих за допомогою певних логічних операцій. Дизюнкція – складне
висловлювання що утворюється на основі сполучників «або» «чи». Дизюнцкія
буває слабкою і сильною. Слаба дизюнкція є нестрогою, невиключаючою і
вираж сполучниками «або» «чи» і познач знаком V. Вона істинна тоді, коли
істинні дизюнкти А і В та істинний хоча б один із дизюнктів. Сильна диз.
є виключаючою і виражається сполучником «або…, або…» «чи…, чи…» і познач
знаком І. Вона є істинна тоді, коли є істинним один із дизюнктів.
«Економіка вплаває на право прямо, безпосер або опосередковано»

0 0

33. Складним називають висловловлювання, що створюються з декількох
простих за допомогою певних логічних операцій. Імплікація – складне
висловлювання що утвор на основі сполучення «якщо…, то…». Особливість
імплікації в тому, що вона утворюється шляхом зєднання тільки 2ох
висловлювань. ЇЇ перша частина назив – антецедентом тобто основою, а
друга – консеквентом, тобто наслідком. В імплікації антецедент передує
консеквенту, якщо антец істинний, то консекв також. У певних
висловлювань антицед і консекв можуть бути виражені явно і неявно.
«Наслідком законності є встановлення в сусп житті правопорядку»

0 0

34. Складним називають висловловлювання, що створюються з декількох
простих за допомогою певних логічних операцій. Еквівалентність –
подвійна емплікація тобто еквівалентність виражається виражається
сполучником «якшо і тільки якщо…, то…» Еквівалентність істинна тоді,
коли вихідні висловлювання що входять до неї мають однакове значення.
«Поведінка людини є злочинною тоді і тільки тоді коли вона містить
ознаки вказані в крим кодексі.

0 0

35. Заперечення – складне висловлювання яке виражене за допомогою слів
«ні» «неправда що…» «неправильно що…». Якщо вихідне висловл буде хибним,
то його заперечне буде істинним. «Держава існувала незавжди. Неправильно
що держ існувала завжди»

0 0

36. У загальній логіці термін предикат означає властивість яка
приписується (чи заперечується) предмету думки і символічно познач
знаком Р. Предикати як логічні функції висловлювань поділяються на
одномісні та багатомісні. Одномісні предикати виражають властивості
притаманні обєкту (елементу, класу), Багатомісні предикати виражають
відношення між двома і більше субєктами думок. Багатомісні предикати
поділяються на двомісний, тримісний… Двомісний предикат семантично
виражається словами: більше, менше, вивчає, думає, працює… Тримісний
предикати семантично виражається словами «між», «знаходиться між»… і
означає логічну ф-цію висловлювання між трьома змінними х, у, z.

0 0

37. З логічної точки зору запитання – це висловлювання про те, що певний
субєкт, користувач мовою хоче знати істинносне значення деякого
висловлювання. Запитання склад з 2-ох частин – шуканої і основної.
Шекана част виражається запитальними словами із знаком питання, а
основна – у вигляді деякого неповного, невизначеного висловлювання. «На
чому (шукана) заснована законність Укр(основна)» Відповідь це
висловлювання, яке викликане запитанням і вже має значення істиності або
хибності. Види – коректно і некоректно поставлені, уточнюючі і
доповнюючі, прасті і складні, осмислені і неосмислені. Види відповідей –
істинні і хибні (визнач за гносеологічною характеристикою), прямі і
непрямі (пряма – це висловл яке безпосередньо дає ствердж відповідь на
шукану част запитання, непряма – це заперечення прямої відпов або
несуперечливе висловл, з якого слідує істинність твердження.), короткі і
великі (так, ні або реченя), повні і неповні (визнач за обсягом
інформації яка міститься у відповіді)

0 0

38. Формулюючи запитання потрібно дотримуватися таких правил: 1)
запитання повинно бути ясно, чітко і точно сформульоване 2) передумови
запитання повинні бути істиними 3) запитання повинні відповідати вимогам
тієї мови, якою вони формулюються. Дотримання цих правил ставлять
осмислені, коректні запитання, а порушення – некоректні, беззмістові,
вигадані запит. Найбільш поширені логічні помилки – 1. неточність,
двозначність, невизначеність запитання, коли із контексту даного запит
неясно, про який конкретний предмет йдеться. 2. запитання і відповіді
внутрішньо суперечливі. 3. в складн запит відразу формулюється декілька
різних за смислом запитань (так, ні непідходить) 4. Відповідь не на
поставлене запитання. Ця помилка виникає при порушенні закону
тотожності. 5. відповідь може бути занадто шорокою або занадто вузькою.

0 0

39. Закон логіки виражає суттєві, необхідні, стійкі звязки між думками,
що повторюються. У загальній логіці правильним назив мислення на
підставі якого людина має змогу небувати обєктивно-істинних знань про
світ. Основні риси правильного мислення такі: визначеність думки,
послідовність, несуперечність у міркуваннях, обгрунтованість висунутих
положень. У сучасній символічній логіці логічний закон має значення –
формальний вираз або офрмулу, який містить у собі логічні постійні та
змінні і який є істинним у будь-якій непорожній предметній галузі. У
сучасній логіці розрізняють 3 види формул – тотжньо-істинна (завжди
істина), тотожньо-хибна (завжди хибна), нейтральна (і то і інше).
Сучасна логіка розглядає логічний закон як елемент певної
формально-логічної системи. Отже у сучасній логіці логічний закон
використ. У таких значеннях: а)я принципи логіки, що говорять про
висловлювання та та їх значення істиності, б)як завжди істинні формули.

0 0

40. Закон тотожності – у процесі розсудів про будь-який предмет цей
предмет повинен залишатися тотожнім самий собі. Символічно цей закон
виражаєть формолою АєА. Розрізняють: тотожність значення слів (різні
імена виражають одне і теж поняття або означають одне і теж за смислом),
тотожність референтів (два імені мають одне і теж предметне значення),
тотожність висловлювань (два речення в яких містяться різні імена, які
виконують ф-цію позначення і виразу думок мають один і той самий зміст).
При порушенні цього закону виникають такі помилки: змішання юридичних
термінів, субєктивне перекручення змісту юридичних понять, використ юрид
термінів у неюрид значенні і навпаки, підміна тези в доведенні і
спростуванні, в публічних виступах допускається помилка «виступ не по
питанню» «відхід від обговорюваної теми» і т.п.

0 0

41. Закон несуперечності – не можуть бути віодночас істинними 2
суперечливих висловлювання – стверджувальне і суперечне про один і той
же предмет, в одному й тому же відношенні. Суперечність за Арістотелем,
є одночасним ствердженням (А) і його запереч (не-А). Суперечності які
виникають у процесі мислення людей на змістовному рівні поділяють на
явні (це два суперечливих висловлювання одне з яких шось стверджує а
інше це заперечує) і неявні (містться в сукупності висловлювань, з якої
можна виділити 2, одне з яких заперечує інше.

0 0

42. Закон несуперечності – не можуть бути віодночас істинними 2
суперечливих висловлювання – стверджувальне і суперечне про один і той
же предмет, в одному й тому же відношенні. Суперечність за Арістотелем,
є одночасним ствердженням (А) і його запереч (не-А). Суперечності які
виникають у процесі мислення людей на змістовному рівні поділяють на
явні (це два суперечливих висловлювання одне з яких шось стверджує а
інше це заперечує) і неявні (містться в сукупності висловлювань, з якої
можна виділити 2, одне з яких заперечує інше. Порушення закону веде до
плутанини в думках, до непослідовності в міркуваннях, тому значення
цього закону полягає в тому, що він допомагає виявити і усунути
суперечності в міркуваннях, привчає до послідовного викладу думок.

0 0

43. Закон виключеного третього – два суперечних висловлювання про один і
той же предмет не можуть бути водночас істиними або водночас хибними:
одне з них істинне, а інше хибне, третього не дано. На підставі закону
виключеного третього будуються альтернативні висловлювання, одне з яких
є істинним. За «логічним квадратом» цей закон застосовується до
висловлювань які знаходяться у відношеннях контрадиктності за схемою
«усі SєP» «деякі S не є Р» «Жодне S не є P».

0 0

44. Закон достатньої підстави – щоби бути істинною, будь-яка думка
повинна повинна обгрунтовуватись іншими думками, істиність яких уже
доведена або самоочевидна. Формула даного закону – В->А (А є тому що є
В). Даний закон вимагає: недостатньо висловити якусь думку – її потрібно
обгрунтувати, щоб зробити істинно. Закон достатньої підстави має 2
значення : змістове (закон виражає певні звязки між думками які
відображають різноманітні звязки і відношення між предметами та явищами
обєктивного світу) та логічне (закон виражає певні відношення між
висловлюваннями, які скажемо не повязані між собою за змістом, а
головними є ф-ції істиності чи хибності цих висловлювань)

0 0

45. Поняття логічного слідування. Висновок з вихідних засновків
здобувають за принципом логічного слідування. Він є системою логічних
законів, дотримуючись яких можна набути нові знання на підставі
попередніх. Засновки умовиводу відповідно назив підставою, висновок –
наслідком, а закони логіки – обгрунтуванням умовиводу. З принципу
логічного слідування випливає дуже важливиц результат: якшо вихідні
висловлювання істинні, то й нове висловлювання буде істинним, а якшо
хибні то й висновок буде хибним. Це положення назив аксіомою умовиводу.

0 0

46. Умовивід – така форма мислення, за допомогою якої на підставі одного
або кількох відомих висловлювань виводять нове висловлювання. Поняття
логічного слідування. Висновок з вихідних засновків здобувають за
принципом логічного слідування. Він є системою логічних законів,
дотримуючись яких можна набути нові знання на підставі попередніх.
Засновки умовиводу відповідно назив підставою, висновок – наслідком, а
закони логіки – обгрунтуванням умовиводу. Умовивід складається із
засновків (вихідні висловлювання), висновку (нове висловл, яке логічно
виводиться із засновків) і правил виводу (наявність логічного звязку між
засновками і можливість на його підставі роти висновки). Процес переходу
від засновків до висновків назив виводом.

0 0

47. Ймовірнісним назив такий умовивід в якому висновок із засновків
слідує лише з певною долею ймовірності, тобто на підставі певного
засновку можна зробити декілька припущень. Схема «З А можливо слідує В».
Ці висновки робляться на підставі висловлювань, які можна інтерпретувати
або з яких можна виводити декілька висловлюваню. Дедуктивний
(необхідний) умовивід – це логічно необхідний висновок. У більш широкому
значенні під дидукцією розуиміють умовивід, в якому розвиток думки йде
від загального знання до часткового, або до одиничного. Загальним
знанням є певні теоретичні висловлювання. Головна особливість
особливість – відношення між вихідними засновками і висновками є
необхідним, тобто з даних засновків з логічною необхідністю можна
зробити один єдиний висновок тоді і тільки тоді.

0 0

48. Дедуктивний (необхідний) умовивід – це логічно необхідний висновок.
У більш широкому значенні під дидукцією розуиміють умовивід, в якому
розвиток думки йде від загального знання до часткового, або до
одиничного. Загальним знанням є певні теоретичні висловлювання. Головна
особливість особливість – відношення між вихідними засновками і
висновками є необхідним, тобто з даних засновків з логічною необхідністю
можна зробити один єдиний висновок тоді і тільки тоді, коли
висловлювання повязані між собою за змістом. У сучасній логіці
розрізняють умовиводи логіки висловлювань (тобто дедукт висновки які
зроблені на підставі логічних звязків між складними висловлюваннями) й
умовиводи логіки предикатів (дедуктивні висновки що залежать від
субєктивно-предикатної структури висловлювань.

0 0

49. Категоричний силогізм – це такий дедуктивний умовивід засновки і
висновки якого є простими категоричними висловлюваннями. Він буває
простим (2 засновки і висновок) і складним, скороченим і
складноскороченим. Правила термінів – 1. у простому категор силогізмі
повинно бути 3 терміна, 2. середній термін повине бути розподілений хоча
б в одному з засновків, тобто взятий у повному обсязі 3. крайній термін,
який не розподілений у засновках, не може бути розподіленим у висновку.
Правила засновків – 1. з двох засновків категоричного силогізму хоча б
один повинен бути стверджувальним висловлюванням, 2. якщо один із
засновків заперечне висловлювання то і висновок повинен бути заперечним,
3. хоча б один із засновків силогізму повинен бути загальним
висловлюванням, 4. якщо один із засновків часткове висловлювання, то і
висновок повинен бути частковим висловлюванням. Помилки: почетверіння
терміна, з 2ох часткових висловлювань випливає загальний висновок, з 2ох
заперечних засновків випливає стверджувальний висновок.

0 0

50. Поняття ймовірність виражає особливий тип звязку в природніх і
соціальних системах з великою кількістю елементів, коли поведінка цих
елементів є невизначеною, тобто є варіантною.Також це поняття визначає
можливість появи події А за певних умов. Є два види ймовірності:
обєктивна (характеризує можливість появи якоїсь події за певних умов) і
субєктивна (характеризує особисту переконливість людини х у появі якоїсь
події у визначенні ступеня можливості здійснення якоїсь дії).
Ймовірносні умовиводи поділяють на індукції та аналогії. Індукція це
ймовірний, правдоподібний висновок. Індукцію поділяють на повну
(індуктивний умовивід, коли висновок про який-небудь клас предметів чи
явищ у цілому здобувають на підставі переліку всіх елементів даного
класу) і неповну (індуктивний умовивід, коли загальний висновок про
будь-який клас предметів чи явищ вцілому здобувають на підставі частини
фактів аба елементів)(популярна, статистична, наукова). Аналогія це
такий умовивід, в якому висновок про належність предмета чи класу
предметів до певної ознакиздобуваються на підставі схожості цього
предмета чи класу з іншими предметом чи класом. Аналогія властивостей,
аналогія відношень.

0 0

51. Індукція це ймовірний, правдоподібний висновок. В більш широкому
значенні під індукцією розуміють умовивід в якому думка рухається від
одиничного до часткового і навпаки. Індукцію поділяють на повну
(індуктивний умовивід коли висновок про який-небудь клас предметів чи
явищ уцілому здобувають на підставі переліку всіх елементів даного
класу) і неповну (індуктивний умовивід, коли загальний висновок про
будь-який клас предметів чи явищ вцілому здобувають на підставі частини
фактів аба елементів цього класу). Різновиди неповної: Популярна –
індукція через простий перелікоднотипних предметів, явищ, ситуацій за
відсутності суперечливих випадків. Статистична – індуктичний умовивід,
коли висновок про будь-який клас предметів і явищ здобувають на підставі
інформації про частоту розподілу певної властивості чи ознаки для даного
класу. Наукова – коли висновок про цілий клас явищ, однорідних предметів
одержують на підставі знання необхідних і суттєвих ознак.

0 0

52. Аналогія – це такий умовивід в якому висновок про належність
предмета чи класу предметів до певної ознаки здобувають на підставі
схожості цього предмета чи класу з іншим предметом чи класом. За
характером інформації яку дає висновок за аналогією, розрізняють
аналогію властивостей і відношень. Аналогія властивостей – це такий
умовивід, в якому обєктом схожості є два предмета і певна ознака
переноситься з одного предмета на інший. Будується за схемою А (а, б, в,
с, …р) В (а, б, в, …р). Аналогія відношень – це такий умовивід, в якому
обєктом схожості є відношеня між двома парами предметів і перенос
властивостей цих відношень з однієї пари предметів на іншу. Будується:
якшо є відношення АRВ і відношення CR1Д то можливо, відношення R і R1
аналогічні одне одному.

0 0

53. Доведення – логічний процес обгрунтування істиності будь-якого
висловлювання за допомогою певних істинних висловлювань. Спростування –
логічний процес обгрунтування хибності будь-якого висловлювання. Термін
доведення вживають у таких значеннях а) як процес здобуття істинного
знання б) обгрунтування висловлювання на істиність за допомогою
аргументів в)як засіб переконання. Доведення і спростування складаються
з 3ох частин: тези, аргументів, демонстрації. Теза – висловлювання
істиність або хибність якого треба довести. Аргументи – істинні
висловлювання з яких з логічною необхідністю виводиться теза. Сукупність
аргументів – аргументація. Демонстрація – це логічний зв’язок між тезою
і аргументом. Демонстр має форму умовиводу – дедуктивного, індуктивного,
за аналогією.

0 0

54. Аксіомою в логіці називають а) вихідне положення певної дедуктивної
теорії (математичної, логічної…), б) загальнозначиму формулу або завжди
істинну формулу в межах певної формальної системи в) певне конкретне
висловлювання про предмети та явища обєктивного світу яке є
самоочевидним або доведеним на істинність.

0 0

55. Основним аргументом в змістовому доведенні і спростуванні є факти.
Факт – це подія, явище, процес, які мали, або мають місце в дійсності. У
науці факти – це знання про явища, процеси, дії, події, здобуті в
процесі наукового пізнання. Основні вимоги до логіки фактів – 1.
точність і достовірність фактів, що підтверджуються посиланнями на їхнє
джерело. У кожній науці існують свої джерела фактів, 2. факти повинні
мати доказову силу. Для цього треба брати їх у всій сукупності, 3. щоб
виконати попередню вимогу, слід зважити на конкретні обставини, в яких
ці факти відбуваються, 4. У сукупності фактів, які стосуються певного
предмету доведення, слід брати до уваги і суперечливі факти.

0 0

56. Види доведення. У логічній теорії доведення поділяють на прямі
непрямі. Пряме – доведення в процесі якого теза логічно випливає з
певних фргументів. Воно може бути побудоване у формі безпосереднього
умовиводу, опосередкованого умовиводу. Непряме – доведення в якому
безпосередньо доводять на тезу, а її заперечення – антитезу. За
допомогою доведення встановлюють хибність антитези. Непряме доведення
має 2 різновиди – доказ від супротивного і доказ методом виключення.

0 0

57. Способи спростування. Спростувати можна тезу, аргументи,
демонстрацію. Спростування якправило здійснюється в логічній формі
критики. Критика – це раціональна характеристика обєкта на підставі
аналізу його властивостей і відношень з іншими обєктами. Залежно від
ступеня відповідності аналітичної характеристики обєкта, обєктивну
(адекватну) і субєктивну (неадекв). Критика у процесі здійснення
процедури доведення спрямована на зруйнування його складових частин:
тези, аргументів, демонстрації. Критика тези – означає його
спростування. Теза спростовується за допомогою аргументів. Критика
аргументів – у процесі спростування аргументів треба довести, що дані
аргументи є хибними. Критика демонстрації – спростування демонстрації
можливе за допомогою виявлення логічної помилки в умовиводі.

0 0

58. Правила довед і спростув. Існують спец правила щодо тези, аргументів
і демонстрації. Правила щодо тези – теза повинна бути сформульована
чітко і визначено, вона повинна повинна залишатися незмінною, не повинна
бути внутрішньо суперечливою, тезою не повинно бути висловлювання
очевидне. Помилки при порушенні – 1) підміна тези, повна або часткоа 2)
аргумент до людини 3) аргумент до публіки. Правила щодо аргументів –
аргумент повинен бути істеним, доведеним незалежно від тези, достатнім
для обгрунтування даної тези. Помилки – 1) помилка хибної підстави 2)
недоведеної підстави 3) коло в доведенні 4) аргумент до незнання.
Правила щодо демонстрації – оскільки доведення і спростування за своєю
логічною формою є умовиводом, то в процесі доведення і спростування
необхідно дотримуватися правил дедукції, індукції, аналогії. Основна
помилка називається «не слідує…» «не випливає…» яка означає відсутність
необхідного логічного звязку між аргументами і тезою.

0 0

59. Термін парадокс у широкому значенні розуміють певне твердження яке
різко розходиться з загальноприйнятими, стійкими поглядами, звичайною
точкою зору. У вузькому значенні розуміють як два суперечливих
один-одному висловлювання для кожного з них існують переконливі
аргументи, або дві альтернативи. Парадокси у широкому значенні слова
поділяються на логічні та парадокси неточних імен. Суто логічні це
парадокси які виникають у процесі розвитку формальної логіки і які
свідчать про обєктивні труднощі, що виникають на певних етапах розвитку
її теоретичних основ »Протагор і Еватл». Парадокси неточних імен
виникають тоді коли люди в певних ситуаціях застосовують неточні поняття
(Куча ти Лисий). У вузькому значенні за Рамсеєм вони поділ на часто
логічні та семантичні.

0 0

60. Термін парадокс у широкому значенні розуміють певне твердження яке
різко розходиться з загальноприйнятими, стійкими поглядами, звичайною
точкою зору. У вузькому значенні розуміють як два суперечливих
один-одному висловлювання для кожного з них існують переконливі
аргументи, або дві альтернативи. Парадокси у широкому значенні слова
поділяються на логічні та парадокси неточних імен. Суто логічні це
парадокси які виникають у процесі розвитку формальної логіки і які
свідчать про обєктивні труднощі, що виникають на певних етапах розвитку
її теоретичних основ »Протагор і Еватл». Парадокси неточних імен
виникають тоді коли люди в певних ситуаціях застосовують неточні поняття
(Куча ти Лисий). У вузькому значенні за Рамсеєм вони поділ на часто
логічні та семантичні.

0 0

63. Суперечкою називається процес обміну думками при обговоренні та
пошуку рішень окремих невирішених питань, аргументоване відстоювання
свого особистого погляду і спростування протилежної точки зору.
Різновиди суперечки: Дискусія – це обговорення різними особами якоїсь
невирішеної проблеми, невирішеного питання з метою досягнення згоди між
особами щодо цієї проблеми із загальновизнаними засобами, Полеміка
відрізняється від дискусії метою і засобами. Мета – не досягнення згоди,
а перемого над іншою стороною, а засоби не мають бути настільки
нейтральними. Структурними частинами суперечки є: 1) Предмет
обговорення, 2)мета обговор, 3)Метод аргументації та доведення.

0 0

65. Суперечкою називається процес обміну думками при обговоренні та
пошуку рішень окремих невирішених питань, аргументоване відстоювання
свого особистого погляду і спростування протилежної точки зору. До
некоректних прийомів відносять тактичні викрути, різноманітні хитрощі. В
логіці їх називають софістичними прийомами. Софізм – це навмисно хибний
розсуд або висновок. Паралогізм ненавмисно хибний розсуд або висновок.
Паралогізм і софізм можна назвати логічними помилками що їх роблять люди
в суперечках свідомо або несвідомо.

Похожие записи