Коломийський педагогічний коледж
Реферат на тему:
М.М. Коцюбинський, –
дитячі оповідання
Виконала
студентка
3-П2 курсу
Березовська Т.
Коломия 2002
У дні реакції після подій 1905 р., коли було так багато темряви,
письменник з вірою в перемогу грядущої революції писав у своїй
чудо-новелі “Intermezzo”: “…я повний приязні до сонця і йду просто на
нього, лице в лице… я дуже щасливий, що стрічаюся з ним тут, на
просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я
тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з
того насіння? Може, вогні?”. Великим сонцепоклонником сприймають
українського революційно-демократичного письменника Михайла
Коцюбинського і сучасні читачі його творів.
Прагнення Коцюбинського писати для дітей появилося під впливом
педагогічної діяльності. Склавши екстерном іспит на народного вчителя,
він поїхав в село Лопатинці, що на Вінниччині. Із спогадів сучасників
видно, що Коцюбинський “залишив пам’ятний слід у житті лопатинців …
чимало людей у селі навчилося любити й поважати книгу…”1.
До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання
Коцюбинського: “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”. Прочитавши їх,
краще розуміємо справедливість оцінки, даної українському письменникові
Горьким: “В світі ідеї краси і добра, – писав Горький у статті
“М.М.Коцюбинський”, – він “своя” людина, рідна людина, і з першої
зустрічі він будить жадобу бачити його якнайчастіше, говорити з ним
більше.
…Він якось особливо близький до хорошого, і в ньому кипить органічна
гидливість до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність до
доброго, він любить добро любов’ю художника, вірить у його переможну
силу, і в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно
зрозуміло культурне значення, історична вартість добра”2.
У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних
життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що
він “якось особливо близький до хорошого”, то бачить там тільки гарне.
Навіть Дмитрика він назвав “маленьким грішником”, бо то не зла дитина,
просто надто сильними є його пориви до щасливого, веселого дитинства,
які ще не вміє гамувати.
Оповіданням “Харитя” захоплювалися вже сучасники Коцюбинського: “У такій
невеличкій приповістці ще такого багато сказано! Та як сказано! Чистою,
як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь,
малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортають перед очима
велику – безмірно велику – картину людського горя, краси світової,
виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої
невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!”3.
4 6 8 : @ B D ^ a
dh`„Y
ечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої”. На
портреті Дмитрика (“Маленький грішник”) розкривається страшна нужда
міської бідноти. Від недоїдання у нього бліде обличчя, “на Дмитрикові
була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з
пошарпаної одежини, довгі рукави теліпались нижче рук, заважали йому.
Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком”.
Дієт в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях,
кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру.
Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх
– Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це,
власне, найбільше зворушує у згаданих творах. Щоб потішити хвору матір,
врятувати сім’ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито.
Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її
загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: “Босі
ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками,
синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло
вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря”.
В оповіданні “Ялинка” хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає
подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким
психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика
і “стан” дерева: “Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась
несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а
ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от
застогне”. Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом.
Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він
повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути
її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його
до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик
постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими
розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.
Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього
життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: “У нас,
наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад
кращих російських творів для дитячої літератури…”.
1 Спогади про М.Коцюбинського. – К.: Держлітвидав УРСР, 1962. – С.360.
2 Горький М.М. М.Коцюбинський // Братерство літератур. Зб. матеріалів з
історії російсько-українського літературного єднання. – К.: Дніпро,
1977. – С. 203.
3 Мирний П. Твори. – В 7 т. – Т. 7. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 431.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
