Леся Українка (1871—1913) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
31 59242
Скачать документ

Реферат на тему:

Леся Українка (1871—1913)

Серед славетних українських письменників-класиків талановитій поетесі,
перекладачеві, критику і публіцисту — Лесі Українці належить одне з
найпочесніших місць.

Народилася Леся Українка (справжнє прізвище та ім’я — Лариса Петрівна
Косач-Квітка) 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському в
інтелігентній родині. Батько Петро Антонович-Косач служив головою з’їзду
мирових посередників. Мати — письменниця Олена Пчілка, дядько, брат
матері, — Михайло Драгоманов, видатний український учений, письменник,
громадський діяч. Друзями родини Косачів були І. Франко, М. Старицький,
М. Лисенко. Це сприяло формуванню поетичного таланту обдарованої
дівчини.

У дитинстві Леся захворіла на кістковий туберкульоз, згодом на сухоти.
Через слабке здоров’я освіту поетеса розпочала дома; дві зими
(1881—1882; 1882—1883 рр.) разом із старшим братом Михайлом вона
навчається у приватних вчителів у Києві. Після цього займається
самоосвітою, багато читає, вивчає іноземні мови. Леся Українка була
людиною всебічних і глибоких знань. Вона володіла, крім української,
російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською,
болгарською, грецькою і латинською мовами, в дев’ятнадцятирічному віці
написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних
народів».

Писати почала рано. Перший вірш «Надія», присвячений засланій до Сибіру
тітці, написала в 9 років. Уперше підписалась псевдонімом Леся Українка
у 1884 р., коли були надруковані вірші «Конвалія», «Сафо» у львівському
журналі «Зоря».

З 1888 р. поетеса цілком віддається літературній праці, навколо неї
групується київська літературна молодь. За сприяння брата Михайла Леся
створює молодіжний літературний гурток «Плеяда». У роботі гуртка брали
участь такі українські письменники і культурні діячі, як В. Самійленко,
Є. Тимченко, О. Судовщикова, яка писала під псевдонімом Грицько
Григоренко, та ін.

Навесні 1891 року у Львові Леся Українка познайомилася з Іваном Франком,
і він їй допоміг видати першу поетичну збірку «На крилах пісень» (1893),
заборонену в Росії.

У 1893 р. жандармське управління подає до департаменту поліції донесення
з відомостями про Лесю Українку. За поетесою встановлюється фактично
негласний нагляд. У наступні роки Леся Українка займається літературною
і громадською діяльністю. З 1897 р. її стан здоров’я погіршується, вона
тяжко хворіє, але багато читає, особливо з питань політичної економії. У
зв’язку з хворобою для консультацій у відомих лікарів письменниця часто
виїздить за кордон. Вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Болгарії,
Італії, Єгипті. Враження від цих подорожей вона вилила у свої поетичні
твори. Весь цей час вона не покидала громадської діяльності. У 1903 р.
разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами української культури бере
участь у відкритті пам’ятника І. П. Котляревському у Полтаві, відвідує
Панаса Мирного.

22 січня 1909 р. у Київському літературно-артистичному товаристві
відбувся вечір з нагоди 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки.

Останні роки життя Леся Українка проживала переважно у Грузії. Творчі
плани, задуми не покидали поетесу ні на хвилину. Вже на смертному одрі
вона продиктувала матері план драматичної поеми.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі. Її прах було
перевезено в Україну і поховано в Києві на Байковому кладовищі.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах
пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою
багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осіння казка», «В
катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лірики
характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох
образів, багатство й оригінальність образотворчих засобів, широке
використання суспільно-політичної, філософської, наукової,
публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до
національно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в
житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму,
мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетичного слова, мотив
радісного буяння природи, що допомагав подолати недугу, наснажував новою
творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне
небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», понад 30 поезій, не об’єднаних
у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За
широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював
«Сльози-перли» із «Заповітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу
звучать громадянські мотиви, а тема любові до України та вірного
служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине…»
починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала
за межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій
занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине».
Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та
сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про
бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм, у якому
сльози протиставлено образу крові. Цей символ говорить про готовність
пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї
збірки — вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 року, в час
надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за
життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки,
висловленої точно й афористично. Символічними у вірші є образи, поєднані
в пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і
барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої
пісні, темної ночі і провідної зірки. Кожна контрастна пара символів
розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має
загальнолюдський зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для
поетеси квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на
терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір — прагнення
молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка проголосила своє
кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений
невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається
картиною ночі, в образі якої уособлено самодержавство, яке не в силі
побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для
характеристики експлуататорського ладу вжиті відповідні епітети,
метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота
тяжка», «хмари страшні», «навколо все спить, як в могилі». Інші тропи
вжито на означення позитивних образів «досвітні огні переможні, урочі
прорізали темряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу,
яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса
бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля — край дитинства Лесі Українки, залишився для неї
наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подорож до моря» передає
схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У
вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного
краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок
України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року,
передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої.
Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна
виступає в образі близької подруги поетеси, котра співає їй пісні,
нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в
любов, надія на щастя.

X

Z

?

?

v x a T

d

f

¬ ‚

???????o?льне та національне визволення народу. Найяскравішим прикладом
цього є вірш «Слово, чому ти не твердая криця». Поетеса стверджує, що
поезія — зброя. Епітетами-означеннями авторка конкретизує цю зброю —
вона гартована, іскриста, єдина, меч на катів. У вірші «Поет під час
облоги» звучать полум’яні заклики до боротьби, які лунають з уст
поета-співця, що свідомо поділяє долю обложених. А в поемі «Давня казка»
саме поет одним із перших починає боротьбу за правду, коли граф
Бертольдо забуває про свої обов’язки. І хоча його кидають до в’язниці,
та пісні виходять на вулицю і стають могутньою зброєю. У ліричних
поезіях Лесі Українки в різних планах і варіаціях, але в тій самій
ідейній значимості виступає образ поета — нащадка Прометея, який
успадкував від свого предка «божу іскру» любові до людей і ненависть до
гнобителів.

У 1902 р. виходить третя збірка «Відгуки», до якої увійшли такі твори,
як «Дим», «Напис в руїні», «Мріє, не зрадь», «Хто вам сказав, що я
слабка», цикли «Пісні про волю», «З подорожньої книжки». Вірш «Дим»
написаний під впливом вражень поетеси під час подорожі до Італії на
лікування. У ньому широко розгортається плин думок авторки, що
породжується спочатку контрастними, а потім тотожними картинами життя
трудящих в Італії та в Україні. Контрастні картини життя народу і його
володарів-деспотів змальовані також і в поезії «Напис в руїні». Звертає
на себе увагу лексика вірша. Іронічна лексика, слова зниженого
семантичного значення вживаються для характеристики єгипетських царів.
Змальовується збірний образ деспота — «видатної особи», враженого манією
величі, зіпсованого владою. Він бере дарунки від поневолених, карає
повстанців, жене рабів на війни, посилає їх на страшну, невільницьку
роботу — і все заради власної слави. Поняття «народ» для нього не існує,
є тільки «раби», ціною яких він зводить собі пам’ятник. Урочиста лексика
— для уславлення творчого генія народу. Вірш завершується авторським
узагальненням: історія розвитку суспільства не є історією царів; творець
історії — народ.

Усе своє життя Леся Українка мріяла про щастя для свого народу. У вірші
«Мріє, не зрадь» поетеса підтвердила, що вона вірна своїй мрії, за
прекрасне майбутнє рідного краю вона готова пожертвувати своїм життям.

Останній ліричний твір тяжко хворої Лесі Українки — вірш «Хто вам
сказав, що я слабка…». Він свідчить про незламність поетеси і її віру в
безсмертя поетичного слова.

Найповніше талант Лесі Українки втілився в драматичних поемах. Спочатку
письменниця випробувала себе як драматург у жанрі прозової драми,
створивши в 1896 році «Блакитну троянду» та «Прощання». Перша завершена
п’єса у віршованій формі — драматичний етюд «Одержима» (1901). Поетеса
створює новий в українській та й світовій літературі жанр драматичної
поеми. Серед цих творів такі довершені п’єси, як «Осіння казка», «В
катакомбах», «Камінний господар», «Лісова пісня», «У пущі», «Оргія»,
«Касандра», «Бояриня», «Адвокат Мартіан».

Вірою в торжество прекрасного в житті людини позначена драма-феєрія
«Лісова пісня» (1911). Джерело цього твору — чарівна природа Волині,
фольклор, міфологія. У драмі виступають два світи: світ природи,
фантастичних істот та світ реальний із постатями звичайних людей. У
творі порушуються важливі соціальні проблеми, велика увага приділяється
глибокому розкриттю внутрішнього світу героїв. Гармонійно поєднуються
ліричні, епічні й драматичні елементи, високі мрії й прагнення
втілюються в алегоричні образи, які набувають широкого узагальнюючого
характеру.

Філософська ідея «Лісової пісні» — віра в силу і здатність людини
побороти духовне поневолення, віра в здійснення високої людської мрії
про майбутнє, прекрасне, творче, гармонійне життя. П’єса складається із
прологу і трьох дій. Кожна дія відбувається в певну пору року. Пролог —
рання провесна. Перша дія — весна, тут уже започатковано конфлікт людини
і природи. Лукаш будить лісову красуню Мавку грою на сопілці,
народжується їхнє кохання. Та не зберіг Лукаш свого кохання, не зберіг
Мавку.

Друга дія — пізнє літо, в’яне поезія в душі Лукаша, душа роздвоюється,
тимчасово перемагають сили буденщини і тьми. Мавка провалюється у
підземелля того, що в скелі сидить. Третя дія — пізня осінь. Мавка рятує
своїм коханням перетвореного на вовкулаку Лукаша, але сама стає через
закляття Килини сухою вербою. Вона спалахує ясним полум’ям, яке
перекидається на хату і палить все брудне і нікчемне. Кохання перемагає
смерть. Лукаш пориває із світом буденщини, він розмовляє з тінню Мавки,
а його повернення до коханої — це і є перемога ідеалів Лесі Українки.

Паралелями до історії кохання є сезонні зміни в природі та музиці
сопілки. Природа відображає емоційний стан героїв: її розквіт і
завмирання віддзеркалюють щасливий злет почуттів і згасання любові в
Лукаша, Мавчину тугу. Коловерть року є виразом філософської ідеї
повторення, минущого і водночас вічного в житті. Музика — це не тільки
супровід подій. Ніжна пісня дерев’яної дудочки передає Лукашеву душу,
яка зачаровує лісову дівчину. Спів сопілки — це не тільки образ краси
душі, це ще й узагальнений символ мистецтва.

Героїня міфів «Мавка-нявка» душі не має. Мавці, героїні «Лісової пісні»,
даровано душу. Дівчина виплекала в собі безсмертне кохання і в дарунок
за нього отримала безсмертну душу. Любов породжує бажання жити і
боротись.

Мавка — це уособлення світлого гуманного начала в житті людини, високої
поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Усіх
міфологічних істот поетеса наділяє індивідуальними рисами. Лісовик і
Мавка — прихильні до людей. Водяник, Куць, Злидні, Пропасниця, Потерчата
— ворожі людям. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через
угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його
дядько Лев заклявся не рубати. Фантастичні образи-персонажі, побудовані
на фольклорному матеріалі, відбивають важливі риси народного життя і
побуту. Вони втілюють добрі і злі сили. Лісові багатства незліченні, але
в лісі є і вічно голодні злидні. У п’єсі відображено постійну боротьбу
між світлими й темними силами в житті людей і природи.

Леся Українка підносить образи українського фольклору до високого рівня
поетичного філософського звучання. Для цього вона широко використовує
різноманітні засоби художнього зображення.

У творі багато прислів’їв, приповідок, народних виразів, що
індивідуалізують мову персонажів та надають п’єсі народного колориту,
емоційної забарвленості. Поетеса стикає поняття високого духовного життя
з безкінечно дріб’язковим, буденним, відповідно до народних уявлень про
добро і зло.

Отже, у драмі-феєрії «Лісова пісня» перемагає людина — людина мудра,
творча, гармонійна, яка бореться за своє щастя, прагне краси.

Геніальна драма «Лісова пісня» вражає красою мрії, самоцвітами думки,
музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях
лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної
ночі, у буйних, «безупинного руху жагучих» силах природи. Це «пісня
пісень» не лише Лесі Українки, але й усієї української драматургії,
твір, який варто б назвати Лесиним словом — дивоцвіт.

Леся Українка досягла вершин творчої майстерності і відкрила нові обрії
в українській літературі. Її поезія та драматургія мали яскраво
виражений новаторський характер. Творчість поетеси є дорогоцінним
вкладом у культурну спадщину людства.

Список рекомендованої літератури

Гончар Олесь. Наша Леся // Письменницькі роздуми. — К.: Дніпро, 1980.

Костенко А. Леся Українка: Худож.-докум. біографія. — К.: Дніпро, 1985.

Костюченко В. Співець правди і свободи. — К.: Політвидав України, 1971.

Міщенко Л. І. Леся Українка. — К.: Рад. шк., 1986.

Рильський М. Т. Слово про Лесю Українку // Статті про літературу. — К.:
Дніпро, 1980.

Ставицький О. Ф. Леся Українка. — К.: Дніпро, 1970.

Правдива іскра Прометея: Літ.-крит. ст. про Лесю Українку: Книга для
вчителя. Денисюк І. О., Міщенко Л. І. Дивоцвіт / Упоряд. О. Ф.
Cтавицький. — К.: Рад. шк., 1989. — 148 с.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019