Реферат на тему:

Леся Українка (1871—1913)

Серед славетних українських письменників-класиків талановитій поетесі,
перекладачеві, критику і публіцисту — Лесі Українці належить одне з
найпочесніших місць.

Народилася Леся Українка (справжнє прізвище та ім’я — Лариса Петрівна
Косач-Квітка) 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському в
інтелігентній родині. Батько Петро Антонович-Косач служив головою з’їзду
мирових посередників. Мати — письменниця Олена Пчілка, дядько, брат
матері, — Михайло Драгоманов, видатний український учений, письменник,
громадський діяч. Друзями родини Косачів були І. Франко, М. Старицький,
М. Лисенко. Це сприяло формуванню поетичного таланту обдарованої
дівчини.

У дитинстві Леся захворіла на кістковий туберкульоз, згодом на сухоти.
Через слабке здоров’я освіту поетеса розпочала дома; дві зими
(1881—1882; 1882—1883 рр.) разом із старшим братом Михайлом вона
навчається у приватних вчителів у Києві. Після цього займається
самоосвітою, багато читає, вивчає іноземні мови. Леся Українка була
людиною всебічних і глибоких знань. Вона володіла, крім української,
російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською,
болгарською, грецькою і латинською мовами, в дев’ятнадцятирічному віці
написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних
народів».

Писати почала рано. Перший вірш «Надія», присвячений засланій до Сибіру
тітці, написала в 9 років. Уперше підписалась псевдонімом Леся Українка
у 1884 р., коли були надруковані вірші «Конвалія», «Сафо» у львівському
журналі «Зоря».

З 1888 р. поетеса цілком віддається літературній праці, навколо неї
групується київська літературна молодь. За сприяння брата Михайла Леся
створює молодіжний літературний гурток «Плеяда». У роботі гуртка брали
участь такі українські письменники і культурні діячі, як В. Самійленко,
Є. Тимченко, О. Судовщикова, яка писала під псевдонімом Грицько
Григоренко, та ін.

Навесні 1891 року у Львові Леся Українка познайомилася з Іваном Франком,
і він їй допоміг видати першу поетичну збірку «На крилах пісень» (1893),
заборонену в Росії.

У 1893 р. жандармське управління подає до департаменту поліції донесення
з відомостями про Лесю Українку. За поетесою встановлюється фактично
негласний нагляд. У наступні роки Леся Українка займається літературною
і громадською діяльністю. З 1897 р. її стан здоров’я погіршується, вона
тяжко хворіє, але багато читає, особливо з питань політичної економії. У
зв’язку з хворобою для консультацій у відомих лікарів письменниця часто
виїздить за кордон. Вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Болгарії,
Італії, Єгипті. Враження від цих подорожей вона вилила у свої поетичні
твори. Весь цей час вона не покидала громадської діяльності. У 1903 р.
разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами української культури бере
участь у відкритті пам’ятника І. П. Котляревському у Полтаві, відвідує
Панаса Мирного.

22 січня 1909 р. у Київському літературно-артистичному товаристві
відбувся вечір з нагоди 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки.

Останні роки життя Леся Українка проживала переважно у Грузії. Творчі
плани, задуми не покидали поетесу ні на хвилину. Вже на смертному одрі
вона продиктувала матері план драматичної поеми.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі. Її прах було
перевезено в Україну і поховано в Києві на Байковому кладовищі.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах
пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою
багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осіння казка», «В
катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лірики
характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох
образів, багатство й оригінальність образотворчих засобів, широке
використання суспільно-політичної, філософської, наукової,
публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до
національно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в
житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму,
мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетичного слова, мотив
радісного буяння природи, що допомагав подолати недугу, наснажував новою
творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне
небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», понад 30 поезій, не об’єднаних
у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За
широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював
«Сльози-перли» із «Заповітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу
звучать громадянські мотиви, а тема любові до України та вірного
служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине…»
починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала
за межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій
занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине».
Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та
сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про
бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм, у якому
сльози протиставлено образу крові. Цей символ говорить про готовність
пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї
збірки — вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 року, в час
надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за
життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки,
висловленої точно й афористично. Символічними у вірші є образи, поєднані
в пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і
барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої
пісні, темної ночі і провідної зірки. Кожна контрастна пара символів
розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має
загальнолюдський зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для
поетеси квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на
терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір — прагнення
молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка проголосила своє
кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений
невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається
картиною ночі, в образі якої уособлено самодержавство, яке не в силі
побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для
характеристики експлуататорського ладу вжиті відповідні епітети,
метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота
тяжка», «хмари страшні», «навколо все спить, як в могилі». Інші тропи
вжито на означення позитивних образів «досвітні огні переможні, урочі
прорізали темряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу,
яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса
бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля — край дитинства Лесі Українки, залишився для неї
наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подорож до моря» передає
схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У
вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного
краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок
України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року,
передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої.
Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна
виступає в образі близької подруги поетеси, котра співає їй пісні,
нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в
любов, надія на щастя.

X

Z

?

?

v x a T

d

f

¬ ‚

???????o?льне та національне визволення народу. Найяскравішим прикладом
цього є вірш «Слово, чому ти не твердая криця». Поетеса стверджує, що
поезія — зброя. Епітетами-означеннями авторка конкретизує цю зброю —
вона гартована, іскриста, єдина, меч на катів. У вірші «Поет під час
облоги» звучать полум’яні заклики до боротьби, які лунають з уст
поета-співця, що свідомо поділяє долю обложених. А в поемі «Давня казка»
саме поет одним із перших починає боротьбу за правду, коли граф
Бертольдо забуває про свої обов’язки. І хоча його кидають до в’язниці,
та пісні виходять на вулицю і стають могутньою зброєю. У ліричних
поезіях Лесі Українки в різних планах і варіаціях, але в тій самій
ідейній значимості виступає образ поета — нащадка Прометея, який
успадкував від свого предка «божу іскру» любові до людей і ненависть до
гнобителів.

У 1902 р. виходить третя збірка «Відгуки», до якої увійшли такі твори,
як «Дим», «Напис в руїні», «Мріє, не зрадь», «Хто вам сказав, що я
слабка», цикли «Пісні про волю», «З подорожньої книжки». Вірш «Дим»
написаний під впливом вражень поетеси під час подорожі до Італії на
лікування. У ньому широко розгортається плин думок авторки, що
породжується спочатку контрастними, а потім тотожними картинами життя
трудящих в Італії та в Україні. Контрастні картини життя народу і його
володарів-деспотів змальовані також і в поезії «Напис в руїні». Звертає
на себе увагу лексика вірша. Іронічна лексика, слова зниженого
семантичного значення вживаються для характеристики єгипетських царів.
Змальовується збірний образ деспота — «видатної особи», враженого манією
величі, зіпсованого владою. Він бере дарунки від поневолених, карає
повстанців, жене рабів на війни, посилає їх на страшну, невільницьку
роботу — і все заради власної слави. Поняття «народ» для нього не існує,
є тільки «раби», ціною яких він зводить собі пам’ятник. Урочиста лексика
— для уславлення творчого генія народу. Вірш завершується авторським
узагальненням: історія розвитку суспільства не є історією царів; творець
історії — народ.

Усе своє життя Леся Українка мріяла про щастя для свого народу. У вірші
«Мріє, не зрадь» поетеса підтвердила, що вона вірна своїй мрії, за
прекрасне майбутнє рідного краю вона готова пожертвувати своїм життям.

Останній ліричний твір тяжко хворої Лесі Українки — вірш «Хто вам
сказав, що я слабка…». Він свідчить про незламність поетеси і її віру в
безсмертя поетичного слова.

Найповніше талант Лесі Українки втілився в драматичних поемах. Спочатку
письменниця випробувала себе як драматург у жанрі прозової драми,
створивши в 1896 році «Блакитну троянду» та «Прощання». Перша завершена
п’єса у віршованій формі — драматичний етюд «Одержима» (1901). Поетеса
створює новий в українській та й світовій літературі жанр драматичної
поеми. Серед цих творів такі довершені п’єси, як «Осіння казка», «В
катакомбах», «Камінний господар», «Лісова пісня», «У пущі», «Оргія»,
«Касандра», «Бояриня», «Адвокат Мартіан».

Вірою в торжество прекрасного в житті людини позначена драма-феєрія
«Лісова пісня» (1911). Джерело цього твору — чарівна природа Волині,
фольклор, міфологія. У драмі виступають два світи: світ природи,
фантастичних істот та світ реальний із постатями звичайних людей. У
творі порушуються важливі соціальні проблеми, велика увага приділяється
глибокому розкриттю внутрішнього світу героїв. Гармонійно поєднуються
ліричні, епічні й драматичні елементи, високі мрії й прагнення
втілюються в алегоричні образи, які набувають широкого узагальнюючого
характеру.

Філософська ідея «Лісової пісні» — віра в силу і здатність людини
побороти духовне поневолення, віра в здійснення високої людської мрії
про майбутнє, прекрасне, творче, гармонійне життя. П’єса складається із
прологу і трьох дій. Кожна дія відбувається в певну пору року. Пролог —
рання провесна. Перша дія — весна, тут уже започатковано конфлікт людини
і природи. Лукаш будить лісову красуню Мавку грою на сопілці,
народжується їхнє кохання. Та не зберіг Лукаш свого кохання, не зберіг
Мавку.

Друга дія — пізнє літо, в’яне поезія в душі Лукаша, душа роздвоюється,
тимчасово перемагають сили буденщини і тьми. Мавка провалюється у
підземелля того, що в скелі сидить. Третя дія — пізня осінь. Мавка рятує
своїм коханням перетвореного на вовкулаку Лукаша, але сама стає через
закляття Килини сухою вербою. Вона спалахує ясним полум’ям, яке
перекидається на хату і палить все брудне і нікчемне. Кохання перемагає
смерть. Лукаш пориває із світом буденщини, він розмовляє з тінню Мавки,
а його повернення до коханої — це і є перемога ідеалів Лесі Українки.

Паралелями до історії кохання є сезонні зміни в природі та музиці
сопілки. Природа відображає емоційний стан героїв: її розквіт і
завмирання віддзеркалюють щасливий злет почуттів і згасання любові в
Лукаша, Мавчину тугу. Коловерть року є виразом філософської ідеї
повторення, минущого і водночас вічного в житті. Музика — це не тільки
супровід подій. Ніжна пісня дерев’яної дудочки передає Лукашеву душу,
яка зачаровує лісову дівчину. Спів сопілки — це не тільки образ краси
душі, це ще й узагальнений символ мистецтва.

Героїня міфів «Мавка-нявка» душі не має. Мавці, героїні «Лісової пісні»,
даровано душу. Дівчина виплекала в собі безсмертне кохання і в дарунок
за нього отримала безсмертну душу. Любов породжує бажання жити і
боротись.

Мавка — це уособлення світлого гуманного начала в житті людини, високої
поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Усіх
міфологічних істот поетеса наділяє індивідуальними рисами. Лісовик і
Мавка — прихильні до людей. Водяник, Куць, Злидні, Пропасниця, Потерчата
— ворожі людям. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через
угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його
дядько Лев заклявся не рубати. Фантастичні образи-персонажі, побудовані
на фольклорному матеріалі, відбивають важливі риси народного життя і
побуту. Вони втілюють добрі і злі сили. Лісові багатства незліченні, але
в лісі є і вічно голодні злидні. У п’єсі відображено постійну боротьбу
між світлими й темними силами в житті людей і природи.

Леся Українка підносить образи українського фольклору до високого рівня
поетичного філософського звучання. Для цього вона широко використовує
різноманітні засоби художнього зображення.

У творі багато прислів’їв, приповідок, народних виразів, що
індивідуалізують мову персонажів та надають п’єсі народного колориту,
емоційної забарвленості. Поетеса стикає поняття високого духовного життя
з безкінечно дріб’язковим, буденним, відповідно до народних уявлень про
добро і зло.

Отже, у драмі-феєрії «Лісова пісня» перемагає людина — людина мудра,
творча, гармонійна, яка бореться за своє щастя, прагне краси.

Геніальна драма «Лісова пісня» вражає красою мрії, самоцвітами думки,
музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях
лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної
ночі, у буйних, «безупинного руху жагучих» силах природи. Це «пісня
пісень» не лише Лесі Українки, але й усієї української драматургії,
твір, який варто б назвати Лесиним словом — дивоцвіт.

Леся Українка досягла вершин творчої майстерності і відкрила нові обрії
в українській літературі. Її поезія та драматургія мали яскраво
виражений новаторський характер. Творчість поетеси є дорогоцінним
вкладом у культурну спадщину людства.

Список рекомендованої літератури

Гончар Олесь. Наша Леся // Письменницькі роздуми. — К.: Дніпро, 1980.

Костенко А. Леся Українка: Худож.-докум. біографія. — К.: Дніпро, 1985.

Костюченко В. Співець правди і свободи. — К.: Політвидав України, 1971.

Міщенко Л. І. Леся Українка. — К.: Рад. шк., 1986.

Рильський М. Т. Слово про Лесю Українку // Статті про літературу. — К.:
Дніпро, 1980.

Ставицький О. Ф. Леся Українка. — К.: Дніпро, 1970.

Правдива іскра Прометея: Літ.-крит. ст. про Лесю Українку: Книга для
вчителя. Денисюк І. О., Міщенко Л. І. Дивоцвіт / Упоряд. О. Ф.
Cтавицький. — К.: Рад. шк., 1989. — 148 с.

Похожие записи

LESYA UKRAINKA

(1871-1913)

Lesya Ukrainka is a famous Ukrainian poetess. Her life and poetry cannot
but arouse a feeling of administration. Her right name was Larissa
Kosach. But she entered the world of literature under the
pennane Lesya Ukrainka and became known as a brilliant poetess.

Lesya Ukrainka’s character and views took snape under the
influence of folk traditions and cultural progressives who were
frequent visitors at the house of her mother, Ukrainian writer
Olena Pchilka. Lesya Ukrainka’s uncle Mikhailo Drahomanov was
persecuted by the czarist government and lived in еmіgration in
Bulgaria. The great Ukrainian composer Mykola Lysenko and one of
the founders of Ukrainian theatre Mikhailo Staritsky were the
Kosach’s close friends. Young Lesya was a sensitive girl. She
felt deep sympathy for her people who suffered from czarist
national and social oppression. When she was nine, her aunt, а
member of the national liberation movement, was exiled Siberia.
Lesya responded to this dramatic family event by writing her
first poem, “Hope”. From that tine Lesya Ukrainka constantly
raisad her voice in defence of human dignity.

Lesya Ukrainka’s literary legacy is rich. It includes poetry
collections (“On Wings of Songs”, “Thoughts and Dreams”,
“Echoes”), dramatic poems, prose, critical articles, studies in
folklore and translations from many languages. And this large
amount of work was done by a person who lived less than
forty-two years. From childhood to the end of her life she
battled tuberculosis. Her illness drove her from clinic to
clinic, from country to country. She was in the Crimea,
Bulgaria, Vienna, Berlin, Italy, Egypt, Georgia. Unlike other
people who travelled to see exotic lands, Lesya Ukrainka took her
foreign travels as a bitter necessity, which often drained her
of the last cent. She never wasted her time though. She studied
the history, language, culture and way of life of every country she
visited.

Lesya Ukrainka knew many foreign languages and, already in her early
years, read classical literature in the original for self -education
(she could not go to school because of her illness).

Lesya Ukrainka worked towards acquainting her people with world culture.
She thoroughly arranged a list of a World Library series or the
Ukrainian reader.

In February 1971 the whole world celebrated the centenary of Lesya
Ukrainka’s birthday. Her poetry, based on folk traditions and penetrated
by advanced social and aesthetic ideas, made her a poetess of
international caliber.

Похожие записи