.

Художнє осмислення історії в романі Варвари Чередниченко “Фастів” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2869
Скачать документ

Художнє осмислення історії в романі Варвари Чередниченко “Фастів”

Українська історична романістика ХХ століття пройшовши тяжкі
випробування заборон, репресій, потребує нової оцінки, нового читача.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю нового
історико-літературного прочитання та комплексного вивчення творчого
доробку Варвари Чередниченко, зокрема її історичного роману “Фастів” про
національно-визвольну діяльність українського козацтва.

У своїй розвідці маємо за мету проаналізувати співвідношення “двох
правд” – історичної та художньої, особливості інтерпретації історичних
подій, моделювання реальних постатей у романі.

Дивлячись крізь призму всієї вітчизняної історії, відзначаємо, що
козаччина була великою епохою самовиявлення і самореалізації нашого
народу, унікальним явищем у світовій цивілізації. Козацтво відіграло
величезну роль у збройній боротьбі українців за відновлення державності.
У майже двохсотрічному єдиноборстві з різним ворогом в українському
козакові виформувалося відчуття власної значущості, національної
свідомості, відповідальності за долю співвітчизників.

Історія козаччини досить широкою палітрою представлена і в українській
літературі першої половини ХХ століття. Присвячені козаччині твори
сприяли глибшому осмисленню минулого, екстрапольованого на проблеми
сучасні, служили різною мірою розв’язанню актуальних виховних завдань.

Слушною вбачається думка О.Мишанича про українських письменників, які
“…сконструювали своєрідну історію козаччини у всіх її
часово-просторових вимірах, злетах і падіннях. Козацька доба в історії
України – вічна тема української літератури; її становлення, еволюція,
досягнення і втрати будуть ще предметом спеціальних досліджень” [9,
133].

Н.Зайдлер подає основні авторські формотвори (форми проекції історичної
правди):

1. Художньо-документальна (курсив – Н.З.): автор спирається виключно на
історичні факти, художній вимисел не є домінуючим, наявні лише авторська
оцінка, емоційне ставлення до написаного. 2. Документально-художня:
інтерпретація історичних подій автором збігається з об’єктивним ходом
історії, але окремі події, факти, “тонкощі” втрачені і письменник
значною мірою послуговується художнім вимислом. 3. Знаково-символічна:
художній вимисел переважає, а образи, у створенні яких письменник
спирався на реальний історичний ґрунт, здебільшого набувають
узагальненого, символічного, міфічно-легендарного звучання. 4.
Суб’єктивно-авторська: письменник свідомо чи підсвідомо наполягає на
власній інтерпретації, пропонує читачеві власні оцінки, не переймаючись
тим, якою мірою написане відповідає історичній об’єктивності. Окреслені
форми проекції історичної правди рідко представлені у творах осібно.
Частіше вони взаємопроникають, створюючи неповторне мереживо художньої
думки автора. Отже, існує п’ята форма проекції історичної правди в
художньому творі – синтетична [6, 5].

Спадщину авторки історичного роману “Фастів” В.Чередниченко простежували
О.Сиротюк [10], Т.Буженко та Ф.Сарана [1; 2], О.Галич [4], Н.Зайдлер [5;
6], О.Логвиненко [7].

О.Галич наводить запис В.Чередниченко в щоденнику 29 квітня 1941 р.: “В
моїм доробку немає нічого доброго. В літературі ніхто ніколи не згадає
мене, хіба бібліографи. Боротьба за існування з’їла мій талант…” [4,
146]. По смерті її творчу спадщину зафіксовано лише одним рядком:
Варвара Чередниченко. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1971 [9, 5].

Саме тут і вміщено роман «Фастів» (1945-1947), де змодельовано образ
козацького ватажка Семена Палія. У підзаголовку зазначено «Роман-хроніка
1680 – 1710 років», а закінчується твір позначкою: «кінець першої
книги». В.Чередниченко твір обмежила у часі, охопивши 1680-1684 роки.

Роботу над романом письменниця розпочала десь наприкінці 1942 року.
Вивчала історичні матеріали про Палія (літопис С.Величка, праці
М.Костомарова, різноманітні публікації в «Киевской старине» тощо),
написала нарис «Фастівський полковник

Семен Палій – славний предок українського народу», який передавався по
радіо

13 грудня 1942 р. [10, 182].

У своїх творчих пошуках авторка продовжила традиції попередників.
Першими серед романтиків фастівським лідером С.Палієм зацікавилися
Л.Боровиковський (балада “Палій”) та В.Забіла (поема “Палій”). Цю ж тему
розвинув Т.Шевченко в поемах “Іржавець” та “Чернець”, у вірші “Швачка”.
Відтворено легендарну постать також у повісті “Палій, воскреситель
Правобережної України”, романі “Царь и гетман” Д.Мордовця. В “Оповіданні
про славне Військо Запорозьке низове” А.Кащенка полковникові присвячено
два розділи – “Семен Палій” та “Кінець Палія”. Образ козацького батька
посідає важливе місце у драмі Л.Старицької-Черняхівської “Іван Мазепа”,
у поемі Д.Кулиняки “Данило Братковський”, повістях Ф.Бурлаки “Битва на
Кодимі” та Ю.Мушкетика “Семен Палій”, романі Ю.Хорунжого “Любов маєш –
маєш згоду” та ін.

Ім’я Семена Палія не оминули ні історичні думи та пісні, ні літописи, ні
мемуари, ні дослідження.

У статті “Крізь попіл забуття” О.Логвиненко зазначає, що “… цей твір
нещадна до себе авторка переписувала протягом майже року (не вдовольняла
мова історичних персонажів, яка видавалася їй надто сучасною), аж поки в
щоденнику з’явився такий запис: 10 січня 1946 року: “Підписала договір
на “Хвастів”…” А 20 лютого 1947 року знову: “Я з моїм “Хвастовом” не
знаходжу місця. З 10 години ранку до 1 години ночі доповнювала і
переробляла

(сторінки 173-360). Деякі написала наново”. На жаль, у повному обсязі
окремою книжкою (чи, радше, двотомником) «Фастів» так і не вийшов” [7,
5].

Існує думка, що письменниця мала намір створити другу, а може, і третю
книги, спроектувавши в них заплановані тридцять років всієї діяльності
Семена Палія, але передчасна смерть В.Чередниченко обірвала здійснення
цього задуму, по суті, на самому початку. Але й те, що вона встигла
створити, “стало феноменом в українській

літературі” [10, 185].

Головну канву твору становить “доля Семена Палія (справжнє прізвище –
Гурко) й знелюдненого в останній чверті XVII століття Правобережжя
України, що його береться відродити хоробрий і завзятий полковник,
поселивши на Фастівщині свій полк разом з родинами й зробивши Фастів
своєрідною фортецею для захисту північних земель від

ворогів” [7, 5]. Історик Л.Маленко деталізує: “Фастів – місто на
Київщині… За Андрусівським миром 1667 (курсив авторський) місто
відійшло до складу Речі Посполитої. У 1684 С. Палій на основі
королівського універсалу одержав дозвіл на формування козацького полку
та право поселитися у Фастові. Містечко в цей час мало вигляд
дерев’яного острогу, навколо якого було викопано рів та насипано вал. Із
середини 80-х рр. 17 ст. Фастів швидко розбудовується і стає центром
Фастівського полку. Козаки Фастова на чолі з С.Палієм вели боротьбу за
возз’єднання з Лівобережною Україною” [8, 504].

Назва роману В.Чередниченко визначилася темою, оскільки всі події
розгортаються навколо Фастова. “Збудувати фортецю з містом – справа не
одного року. На руїнах древнього Фастова було багато цегли: адже тут
стояв біскупський пишний замок з друкарнею та соборним костьолом,
фортеця, єзуїтський монастир з колегією та двома костьолами,
бернардинський монастир з костьолом. А ще ж і ратуша та всі міські
будівлі. Фастову ще король Сигізмунд ІІ 1601 року дарував магдебурзьке
право та два ярмарки на рік” [12, 447] – говорить авторка.

Зміст історичного твору складає реальна історія: головний герой, події,
другорядні персонажі. У справді історичному творі реальна істина не
існує окремо від істини художньої.

З цього приводу слушно навести твердження М.Сиротюка: “Вірне розуміння
письменником історичної дійсності допомагає йому яскравіше, в досконалих
мистецьких формах відтворити її, тобто сприяє глибшому виявленню правди
художньої… Коротше: в мистецькому творі існує цільний у своїй єдності
комплекс – правда історично-художня” [11, 44].

В.Чередниченко послідовно, немовби день за днем, показує заселення
спустошеної Правобережної України втікачами з різних кінців землі
української та російської, відбудову Фастова, організацію й зміцнення
фастівського полку, його боротьбу проти католицьких біскупів-окупантів,
проти татарських ясирників, єзуїтських шпигунів та диверсантів, похід на
заклик польського короля рятувати Відень, оточений турецькою армією.
Прочитавши твір, можна простежити життя героїв не лише на Правобережній,
але й на всій Україні: у Фастові, Києві, Бердичеві, Батурині, в селах по
обидва боки Дніпра, на Січі.

В.Чередниченко завжди брала за основу конкретні історичні факти, проте
ніколи не впадала в голий фактографізм, пам’ятаючи про право художника
за допомогою поетичної фантазії розширити, а іноді й переосмислити ту чи
іншу подію з життя своїх героїв. З умілістю вона користується цим
правом: перед читачем – не ілюстрації до підручника історії, а сама
історія, не абстрактні схеми історичних постатей, а живі люди “в усій
своїй багатогранності й складності” [10, 189].

Серед запорозьких козаків, селян, ремісників, політичних, державних,
культурних діячів, церковнослужителів, гетьманів тощо (у романі понад
вісім десятків персонажів), постає виплеканий автором образ головного
героя – Семена Палія. Романний час не охоплює його минулого, тому перед
нами постає “сорокатрьохлітній Семен Пилипович Палій”. Людина, характер
якої сформувався остаточно, – рішучий, мудрий політик, хоробрий
козацький полковник.

Семен Палій (1640-1710) – військовий діяч, полковник білоцерківський
(фастівський), керівник визвольної боротьби проти польської влади на
Правобережній Україні

наприкінці 17 – на початку 18 століття. Народився у місті Борзні на
Чернігівщині у козацькій родині. Учився у Києво-Могилянській колегії.
“Семен (Палій. – Т.С.) і Корній (Лихопика. – Т.С.) вийшли з Київської
Академії завзятими послідовниками спартанців стародавньої Греції.
Перевиховати селян на козаків-хліборобів. Знищити кріпацтво знизу
поголовним окозаченням усього селянства – ось завдання, що його
поставили перед собою побратими ще у свої юнацькі роки. І досі жила в
них ця недосяжна мрія” [12, 310], – читаємо в романі. Юнак мріє про
Запорозьку Січ, овіяну героїко-романтичними легендами, ореолом
лицарства. Туди він з часом (в 70-ті роки) й потрапляє. І там, на
Чортомлику, швидко стає улюбленцем славетного кошового отамана І.Д.Сірка
й усього козацького товариства, а за свою відчайдушність одержує
прізвисько, яке пристало до нього навіки, – Палій. Був реєстровим
козаком Ніжинського полку. У 1670-х рр. перебував на Запорожжі, де
відзначився військовими та організаторськими здібностями.

Спільно з лівобережними козаками вів боротьбу проти турецько-татарської
агресії. Але головним своїм завданням вважав визволення Правобережної
України з-під польської влади і приєднання її до Гетьманщини. Протягом
1688-1704 років Палій вів переговори з гетьманом І.Мазепою про
возз’єднання Правобережної України з Лівобережною, але російський уряд,
зв’язаний з Польщею «Вічним миром» (1686) і союзницькими відносинами в
Північній війні, не давав згоди на цю акцію. Відносини Палія з Польщею
особливо загострилися після прийняття сеймової постанови (1699) про
ліквідацію козаччини. У 1702 р. Палій спільно з полковниками С.Самусем,
З.Іскрою, А.Абазином підняв повстання проти Польщі, яке незабаром
охопило всю Київщину та Брацлавщину і частину Поділля [8, 368].

?

??????o?????$??o

:інь; мав славу лицаря-характерника” [3, 16].

В.Чередниченко наділяє Палія справді лицарськими рисами. Однак перед
нами – не лише видатний, живий образ, створений творчою фантазією
авторки на основі історичних джерел і глибокого знання нею етнографії,
життя та подій того часу, а й звичайна людина.

Маємо можливість спостерігати за героєм у вирі історичних подій – боях з
поляками, шуканнях виходу зі складних обставин, у побутовому спілкуванні
з козаками, в інтимних розмовах з коханою Феодосією, друзями та на
самоті, коли Семен роздумує. Ватажок, отже, показаний не тільки як
вправний полководець, готовий на смерть битися за всенародну справу. У
його грізній поставі помічаємо й звичайне людське щиросердя, якусь
душевну розкутість, і здатність по-справжньому кохати.

Життєвим кредом головного героя є “Per aspera ad astra” (“Через терни до
зірок”): побудувати на землях свого полку частинку демократичної
держави. Адже земля для кожного українця – це не клаптик ґрунту, це вся
Україна. Образ поневоленої землі України став рушієм народного руху,
піднесенням духу, патріотичних вчинків.

Символічного значення набувають перші рядки твору: “Чорний вершник на
чорнім огирі-коні мчить учвал по високій пухнастій тирсі”, тобто долає
темряву в ім’я світла. З великим жалем В.Чередниченко змалювала
переживання Палія, якого вразила смерть кошового Івана Сірка: “Печуть
душу Палія складні почуття й думки: “Син любить батька за саме своє
існування. Почуття учня до улюбленого вчителя глибші. Вчитель дає учневі
те, що дорожче за існування, – мету життя і вміння йти до неї. Вчитель
передає країні діяча, громадянина, захисника-лицаря”; Змалку любив Сірка
так, як нікого не любив: ідеал свій бачив у звитяжному лицареві” [12,
289-290].

Семен Палій продовжує діяльність Сірка, але в нових, складніших
історичних умовах.

Письменниця майстерно виписала образ кожного виходця з козацького
середовища. Чимало уваги приділено першому і надійному помічникові
Палія, мужньому воїнові – Корнію Кодацькому. У народі його прозвали
Лихопикою за знівечене обличчя магнатом Стефаном Чернецьким – “…поляки
познущалися з його краси: ніс, вуха й губи одрізали! Потворою страшною
між людей пустили” [12, 317], – що все життя він мусив затуляти обличчя
башликом, аби не лякати людей.

Із явно применшеним оцінюванням В.Чередниченко моделює образи побратимів
головного героя, які завжди готові стати йому на допомогу. Це й Лука
Пляка “білявий, з темним обличчям і майже коричневим величезним носом з
п’ятьма бородавками”, якого Палій викупив із кримської неволі. І Остап
Цвіль, який “замолоду служив у полковника Петра Ворошила і кохався у
високій політиці”, і Миско Тиша, якого “бог породив тільки для коня!”.

У романі показано, як паліївці поступово освоюють Фастівщину,
відбудовують “Богданову спадщину”, в якій ще недавно панували біскупи,
споруджують фортецю, церкву, житлові помешкання. Серед горя та страждань
Семен Палій прагне віднайти кращу долю для українського народу: “Ніхто
не повірить, що мені серце болить за моїх фастівчан не менш, як за
рідних дітей” [12, 469].

Всебічно розвинений, залюблений у книги (і сам пише «полковий діаруш» –
О.Сиротюк), полковник належить до передових людей своєї доби. Під час
зустрічей і в розмовах з відомими державними й церковними діячами
яскраво виявляється багатогранна натура Палія. “Козацький батько”
зав’язує приязні стосунки з архімандритом Києво-Печерської лаври
Інокентієм Гізелем, царським воєводою у Києві Петром Шереметьєвим,
лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем, київським сотником Савою
Тупталом, генералом Патриком Гордоном, чернігівським архиєпископом
Лазарем Барановичем та іншими тогочасними діячами.

З великою пошаною ставляться до Палія герої твору. “Хто на Україні не
знає полковника Палія? Слава про тебе скрізь розійшлася в народі…,” –
вихваляє його Лихопика; “другим на Україні Сірком” називає наречена
Лихопики Мокрина; «З голови до п’ят правдивий лицар, що до нього ні лях,
ні жах, ні інші подібні хвороби, ніколи не пристануть: хоробрості він
достоту нелюдської», – говорить гетьман Самойлович; “словом і ділом
подавав приклад. Був скрізь і всім потрібний: там допоможе своєю силою,
там – порадою, чи грізною доганою, або суворою лайкою, а траплялося
декому відчути на собі й важку батькову руку”, – акцентує сама авторка
[12, 308; 317; 363; 433].

Письменниця, на жаль, не подає розлогого опису зовнішності головного
героя. “Це пов’язано з відсутністю історичних документів, де було б
подано портрет полковника”, – наголошує Н.Зайдлер [5, 42]. Лише через
підбір епітетів постає опис історичної особи – Семена Палія: “гострий
ніс”, “невеликі й рідкуваті вуса і кругле, добре виголене й міцне
підборіддя” [12, 363].

Багато уваги приділено висвітленню суспільної й політичної програми
фастівського полковника: “у Палія в серці уся Січ і полк. Фастів і
Україна!” [12, 564]. У розмові з зятем Антоном Танським Семен Палій
говорить: «…заселити Фастівщину козаками і привчити їх до хліборобства
і водночас до захисту вітчизни» [12, 423]. Соціальна частина програми
Палія пройнята антикріпосницькими й антистаршинськими мотивами. «Від
Наливайка до Сагайдачного братські школи по селах та містах України
викохували народні голови. Скільки богатирів було тоді серед козацтва!
Кривоніс, Нечай, Богун, Золотаренко, Морозенко, Сірко, Шрам – їх не
перелічити, – лицарі на увесь світ, кожний мав голову, гідну булави. Бо
весь народ, усе козацтво додержувало братерської рівності. А тепер
повилуплювалась старшина, що бачить у козаках своїх посполитих, не
соромиться заводити панщину… » [12, 468].

Показано шанобливе ставлення полковника до книг, які сприяють глибокому
вивченню національної історії. Згадує у романі Семен Палій і школи, і
Київську Академію, і Лавру, яку дуже любив.

Історичні романісти ХХ століття створили величний архетип української
жінки. Не оминула цю традицію й В.Чередниченко. Такою в романі “Фастів”
постає Феодосія (вдова Стефана Семашка), яка стала не лише коханою
дружиною Палія, люблячою матір’ю, берегинею домашнього вогнища, а й
соратницею в його боротьбі.

Жіночих образів у романі небагато, але всі вони виразні, переважно
позитивні. З великою тугою на серці про українських жінок говорить
соратник Семена Палія Юрій Крижанич: “Жіноча краса України – велике і
тяжке нещастя України! Цей невичерпний скарб слов’янської полуденної
землі розкрадають лихі мусульмани півтисячі літ. В усіх гаремах
мусульманських владарів є українки. На всіх невольничих ринках
продається краса України – її жінки!” [12, 511].

Слід згадати й Мотрю Кодацьку, яка понад двадцять років чекала на Корнія
з трьома синами-близнюками, й щиру та веселу дочку Палія Парасю, й горду
сотничиху Наталю Цвілиху. Можна сказати, що В.Чередниченко подала
інтерпретацію таких рис “ідеальної людини”, як лагідність, доброту,
відважність, сердечність.

Стильовими, зокрема сюжетно-композиційними ознаками роману є здатність
письменниці до неквапливої оповіді, до поглибленого психологічного
аналізу, до створення портретних характеристик, своєрідних і колоритних
пейзажів.

Формою буття природи, України виступає степ, який на думку дослідників
викликає почуття “безмежно-могутнього”, “безмежно-великого”. Вже на
початку роману авторка уводить цю домінанту: “Блакитне сяйво заливає
степ… Степ розкинувсь від обрію до обрію – незміряний, несходжений”
[12, 289].

Багата, різноманітна й гнучка мова роману – як авторська, так і
персонажів. У авторській мові легко відчуваємо вдале поєднання сучасної
української літературної мови з діловою й побутовою мовою XVII-XVIII
століття, типізовано мову церковнослужителів, чиновництва, козацтва,
народних мас.

Мова відображає високу духовну культуру фастівського полковника. Вона
увібрала в себе мудрий латинський афоризм («Per aspera ad astra» –
«Через терни до зірок»), влучні вирази, народні приказки і прислів’я.

У історичних романах про добу козацтва першої половини ХХ століття одним
із важливих стилетворчих чинників є використання текстів чи уривків із
українських народних пісень. У пісні певним чином відображається історія
суспільства, вона є виразом народу:

Отже, й пройшли, ізошли злії незгодини:

Немає в світі сили, щоб нас одоліли!

Бо тільки бог святий знав,

Що він думав-гадав, замишляв…

Не день і не два пани-ляхи Україну плюндрували… [12, 399]

Фольклор, зокрема пісенний, завжди виступав необхідним конструктивним
складником художньої історичної прози. Звертання В.Чередниченко до
фольклору має певну специфіку. Відтворюючи давноминулі часи, письменниця
настроює читача на високий епічний стиль, а для цього багато дають
народні пісні.

Ретроспекція як один із компонентів часопросторової організації сюжету
твору стає визначальним структурним принципом розгортання, розшифрування
поетичної рефлексії. Незамкненість поетичного простору дозволяє
розвинути ідею безперервного зв’язку часів. В.Чередниченко також
вдається до прийому ретроспекції, що дозволяє їй повніше відтворити
описувану добу, показати своїх героїв у духовному розвитку – це розлогі
розповіді про Івана Сірка [12, 289-290], про юнацькі часи Семена Палія
та Корнія Лихопики [12, 309-310], про родину Палія [12, 319]. Вставна
розповідь про Івана Мазепу [12, 325-326], про дитинство шотландського
генерала Патрика Гордона [12, 401].

Таким чином, можемо стверджувати, що В.Чередниченко у романі “Фастів”
зуміла створити моделі історичних постатей – яскравих, правдивих,
оригінально донести до читача канонічний образ головного героя – Семена
Палія як передового діяча свого часу. Стрижневими в характері народного
заступника є чесність, відкритість, турбота про людей. Герой постає
знавцем національної історії та захисником православ’я. У документальних
джерелах, уснопоетичних творах, художній літературі Семена Палія
інтерпретовано як мудрого політика, високоосвічену людину.

Роман ХХ століття “Фастів” позначений поглибленим психологічним аналізом
вчинків героя, авторською позицією, яка полягає у прагненні органічного
поєднання “двох правд” – історичної та художньої.

У статті досліджені деякі аспекти роману В.Чередниченко “Фастів”,
розглянуто думки літературознавців про історичний роман.

Література

Буженко Т., Сарана Ф. Варвара Чередниченко. Літературні портрети //
Радянське літературознавство. – 1971. – №12. – С.60-65.

Буженко Т., Сарана Ф. Життєвий і творчий шлях Варвари Чередниченко //
Чередниченко В. Вибрані

твори. – К.: Дніпро, 1971. – С.3-15.

Відоняк Н. Семен Палій у фольклорі та в поемі Тараса Шевченка “Чернець”
// Дивослово. – 2001. – №5. – С.16-18.

Галич О. Невже ніхто й ніколи не згадає?.. // Вітчизна. – 1992. – №11. –
С.146-150.

Зайдлер Н. Архітектоніка історичних образів у творчості Варвари
Чередниченко // Вісник Запорізького державного університету: Збірник
наукових статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – №1. –
С.37-43.

Зайдлер Н. Постать Семена Палія в українській літературі (художні
формотвори авторської інтерпретації та історична дійсність): Автореферат
дис. … канд. філолог. наук: 10.01.01. – Кіровоград, 2004. – 20 с.

Логвиненко О. Крізь попіл забуття // Літературна Україна. – 1997. – 9
січня. – С.5.

Українське козацтво: Мала енциклопедія. – Київ: Генеза; Запоріжжя:
Прем’єр, 2002. – 568 с.

Мишанич О.В. Повернення. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Обереги,
1997. – 336 с.

Сиротюк О. Варвара Чередниченко // Письменники Радянської України:
Літ.-крит. нариси. / Упоряд. М.І.Петросюк. – К.: Радянський письменник,
1987. – Вип.13. – С.142-190.

Сиротюк М. Український радянський історичний роман: Проблема історичної
та художньої правди. – К., 1962. – 395 с.

Чередниченко В. Фастів // Чередниченко В. Вибрані твори. – К.: Дніпро,
1971. – 600 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020