.

Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
355 1602
Скачать документ

Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на
духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике
значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до
розвитку суспільства, заснованого на приватній ідеї рівності людей у
правах, стояли вище соціально-верствової обмеженості та нерідко
висловлювали ідеали, популярні серед широких народних мас.

Просвітителі підпорядковували свою художню творчість завданню перебудови
суспільства, їхні втори носили глибокий філософський характер. У ряді
випадків – це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і
деяка раціональність художньої творчості просвітителів. Борючись за
перебудову суспільства, утверджуючи принцип активного впливу художника
на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного
роману, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При
цьому широко використовували літературну форми старих майстрів: памфлети
Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу ренесансу,
твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали
своїми ідейними попередниками. Відстоюючи демократичні напрями
мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя – простолюдина.
В якості позитивного образу митці оспівали і прославили його працю, його
мораль, співчутливо і проникливо показали його страждання. Викриваючи
сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний
елемент. Вони дали світу твори високого політичного і художнього
значення.

У своїй творчості просвітителі-літератори використовували три основні
типи художнього мислення: класичний, романтичний і реалістичний.

Класицизм ХVІІІ ст., незважаючи на безперечну свою схожість із
класицизмом ХVІІ ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв
собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм ХVІІ ст.
формувався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монархія
відігравала значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не
піднімався до заперечення наявних суспільних відносин, то класицизм
ХVІІІ ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він
розвивався в умовах, коли буржуазії готувалася до вирішального штурму
феодальних бастіонів.

Сентименталізм (від фр. sentiment – чуття) був своєрідною реакцією на
надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуття простої
людини. Ідеалам просвітницького класицизму, котрий виріс на грунті
“самозадоволеного” розуму, сентименталізм протиставив ідеал “природньої
людини”, складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал
захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного
розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.

Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним
моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті.
Визначається нова культурна цінність – художня правда, яка відкрила шлях
реалістичному мистецтві.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. realis –
речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині ХVІІ ст. стала на шлях
капіталізму. Саме в Англії з’являється принципово відмінна від
традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з
новими вимогами та естетичними смаками. Складається вона переважно з
представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких
творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії
просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.

Головним жанром у літературі ХVІІІ ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників Просвітництва був
Д.Дефо (1660-1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування
передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської
аристократії. Небачену славу приніс йому роман “Робінзон Крузо”.
Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого
пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості,
людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах
великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667-1745). В широко
відомому романі “Мандри Гулівера” під виглядом казкових подорожей свого
героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість,
жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт
висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично
переніс втілення людського благородства на коней. Його роман – глибокий
і складний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури ХVІІІ ст., не можна не
згадати шотландського поета Р.Бернса (1749-1796). У своїх поезіях він
змальовував образи селян (“Був бідний фермер батько мій”), виступав
проти соціального й національного гноблення (“Веселі жебраки”).
Революційними настроями пройняті його твори періоду Французької
буржуазної революції 1789 р. – “Дерево свободи”, “Чесна бідність”.

Важливий крок у напрямку реалістичного відображення дійсності здійснила
французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї
справили реалістичні традиції іспанського роману і творчість таких
англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але література Просвітництва
у Франції мала також найближчих попередників у своїй країні, насамперед
в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668-1747). Його
сатиричний роман “Кривий біс” і особливо “Пригоди Жіль Блаза із
Сантільяни” дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на
перше місце кмітливого і спостережливого простолюдина, викривають звичаї
аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжніми
мотивами їхніх вчинків.

У творіннях Вольтера і Руссо французька художня література безпосередньо
зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба
за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту
діяльності Д. Дідро.

Дені Дідро (1713-1784) був видатним французьким прозаїком і драматургом.
Він залишив помітний слід в естетичній теорії і художній критиці свого
часу. В повісті “Монахиня” Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи
про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розкриває звичаї
монастирів, існуючі в них порядки. В повістях “Племінник Рано” і
“Жак-фаталіст” у формі живого діалогу розкриваються соціальні проблеми
того часу.

У галузі драматургії друге покоління просвітителів відмовилося від жанру
класицистичної трагедії і повернулося до міщанської драми (“серйозної”
чи “слізної” комедії). Глашатаєм цього повороту в драматургії був Дідро.
Не король чи знатна особа, а рядова людина, буржуа повинні бути героями
драми; не боротьба людини з долею, а боротьба людини проти суспільних
несправедливостей повинна складати її зміст. Дідро ілюструє свою теорію
власними п’єсами – “Позашлюбний син” (1757 р.) і “Батько сімейства”
(1758 р.).

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і
публіциста П.О.К. Бомарше (1732-1799). Найбільш відомі серед них комедії
“Севільський цирульник” та “Весілля Фігаро”, де автор висміяв
нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і тямущого
слуги Фігаро. Перед глядачем не лише безтурботний веселун, майстер
хитрої інтриги, але й людина розумна та енергійна. П’єси містили чимало
гострих випадів супроти зловживання владою, спадкових привілеїв, що ними
так хизувались аристократи. Сюжети комедій Бомарше використали великі
композитори сучасності Моцарт і Россіні для створення своїх безсмертних
опер.

Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких
письменників. У 70-х роках ХVІІІ ст. в Німеччині виник літературний та
суспільний рух “буря і натиск”. Представники цього напряму Й.В.Гете,
Й.Ф.Шіллер, Г.Бюргер, Я.Ленц та інші виступали проти деспотизму, в ім’я
справедливості та свободи, оспівували сильних, сміливих людей, яким
властиві яскраві, глибокі почуття. Саме такими рисами характеру наділені
герої творів великого поета і драматурга Й.Ф. Шіллера (1759-1805). У
драмі “Вільгельм Телль” оспівано швейцарського народного героя, борця за
незалежність і визволення країни з-під австрійського гніту; драма
“Орлеанська діва” присвячена героїні визвольної боротьби французького
народу Жанні д’Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця ХVІІІ – початку
ХІХ ст. був поет і мислитель Й.В.Гете (1749-1832), один із
найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької
революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства,
бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи
зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості
людини, що і відобразив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі
“Фауст”. Над цим твором він працював майже все життя. У середньовічну
легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав
можливість здійснити всі свої бажання, Гете вклав новий
філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає
сенс життя? Що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст
доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі.
На сюжет “Фауста” французький композитор Ш.Гуно (1818-1893) створив
однойменну оперу, яка користується величезною популярністю і сьогодні.

Таким чином, творчість багатьох талановитих письменників, драматургів,
поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби
незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних
цінностей.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020