Реферат на тему:

Предмет, структура та значення культури

План

Предмет курсу теорія та історія світової та вітчизняної культури.

Структура культури.

Функції культури.

Вивчення курсу Українська та зарубіжна культура” є важливим чинником у
формуванні особистої культури студентів, а також професійної культури
майбутніх дипломованих спеціалістів. У процесі навчання кожен студент
повинен оволодіти достатнім рівнем інтелектуальної культури, культури
праці, культури спілкування і поведінки та іншими культурними якостями,
які складають внутрішню і зовнішню культуру особистості. Без певних
культурних якостей неможлива взагалі будь-яка творча і продуктивна
праця.

Курс “Українська та зарубіжна культура” дає знання про походження та
розвиток людської культури, її місце і роль у житті людини та
суспільства, зокрема в тій сфері діяльності, де буде працювати майбутній
дипломований фахівець.

Специфіка вивчення курсу “Українська та зарубіжна культура” полягає в
тому, що багатий зміст історії та теорії культури опановується за
програмою у стислий строк.

Людина створила культуру, а культура – людина. Людина реалізується в
культурі думки, культурі праці і культурі мови.

Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й
вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в
народних звичаях, віруваннях, традиціях, ставленні один до одного, до
праці, до мови.

Належачи до певного соціуму, індивідуум зі своєю появою на світ
органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її
користувачем і носієм.

Чим міцніші зв’язки людини з культурою, тим більше можна сподіватися від
неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Отже, духовна культура міцними нитками пов’язана з матеріальною
культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого
інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило
ті проблеми, які багато років прикривалися бадьорими лозунгами
закликами.

Саме слово “культура” походить від латинського і означає в перекладі –
обробляти, плекати, вирощувати. Саме поняття “культура” як наукове
з’явилося пізно – у ХVІІІ столітті (як об’єкт специфічної діяльності).

Культура – це створене і отримане у спадок матеріальне і духовне
багатство, яке служить дальшому розвиткові, примноженню творчих
можливостей, здібностей особи і суспільства, тобто служить соціальному,
економічному, політичному прогресу.

Економіка, політика і культура – це три основні галузі, без одночасного
просування в яких суспільство не має змоги успішно розвиватися.

Культура – це все те, що оточує нас. Поняття “культура” включає в себе:

свідомість (її рівень);

релігію;

мораль;

мову;

науку;

правову свідомість;

людські здібності і навики;

смаки, потреби людини.

В сферу культури входить все те, що обіймає етика.

Культура проявляється в трьох образах: істина, краса, добро. Термін
“культура” налічує сьогодні багато тлумачень. Але загальним для них є
те, що під культурою розуміють те, що створене людиною штучно.

Первісне розуміння цього слова – вплив людини на природу.

Європейське середньовіччя наближає термін “культурність до
цивілізованості”.

З другої половини ХVІІІ ст. поняття культура входить до філософії.

На прикладі притчі, скажіть, у кого найвища культура.

Перехожий питає у 3 робітників що вони роблять.

Важу цеглу.

Заробляю гроші на хліб.

Собор мурую (символ великої справи).

Особистий сенс і сенс справи співпадають. Людина може бути цивілізованою
(освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто
сенс її діяльності не зумовлений світовою та вітчизняною культурами.
Вітчизняна та світова культури перебувають у відношеннях не жорсткого
підпорядкування, а рівноправного взаємозбагачування.

Створюючи ключові цінності культура передає від покоління до покоління
цю своєрідну естафету. Саме в цьому і полягає її роль.

Продуктами культури не обов’язково є речі. До цих продуктів належать і
відношення (у сім’ї, у колективі, у суспільстві в цілому) і людські дії:
кожним своїм кроком людина створює чи руйнує культуру. Наприклад:
керівник зробить зауваження підлеглому

(повірить в свої сили – покращить показники чи відчує приниження).

Формування та розвиток культури – складний суперечливий процес,
зумовлений певними закономірностями. Культура значною мірою віддзеркалює
стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни.

2. Культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну. При цьому
теоретики, як правило, висловили кілька загальних фраз з приводу
матеріальної культури, надалі всю увагу зосереджують на аналізі
духовної. До певної міри це виправдане, бо галузь духовної культури
значно багатша, різноманітніша і справді є основою існування культури. І
тому не випадково, що терміни “духовна культура” і “культура” вживаються
як тотожні.

Цікаво, однак те, що поділ культури на матеріальну і духовну, ні
розуміння самої суті матеріальної і духовної культури не є усталеними.

Поділ культури на матеріальну і духовну відносний.

Про це свідчить те, що:

а) вони не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину
систему культури як її складові;

б) цінності матеріальної культури містять у собі певний елемент духовної
культури через їх художнє оформлення (житло, одяг);

в) цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно,
книги);

г) сучасна цивілізація визначила досить стійку тенденцію в розвитку
культури – інтеграцію її складової

Є інші підходи до питання про структуру культури. Наприклад, у структурі
культури можна виділити два рівні – особистий і суспільний, в залежності
від того, що саме береться за основу при визначенні специфіки прояву
цінностей і норм культури – людина чи суспільство загалом. На особистому
рівні в структуру культури входять знання, переконання, світогляд. В
свою чергу духовно-культурний світ людини повинен бути наповнений
глибиною сприйняття історичного часу і простору, пройнятий толерантністю
до людства, до життя загалом.

Втрата цих якостей завжди приводила до страшних катаклізмів, як окремих
діячів так і цілі народи.

Можливий поділ культури за організаційними формами її існування:
держава, церква, школа.

Культуротворчий зміст їх зводиться до виховання людини, поступу
суспільства по шляху свободи, демократії, соціальної справедливості. Хоч
не раз в історії ці інститути служили знаряддям поневолення, пригнічення
свободи, гальмували суспільний процес.

Серед різноманітних функцій, які виконує культура у житті суспільства,
можна виділити кілька найбільш суттєвих:

а) пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед
людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу (наприклад,
казка добро і зло, правда і кривда);

б) світоглядна функція проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і
завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи –
пізнавальних, емоційних, оціночних, вольових.

в) комунікативна зводиться до передачі історичного досвіду поколінь
через механізм культурної спадковості та формування на цій основі
різноманітних способів і типів спілкування між людьми;

Ця функція зберігає досвід поколінь за допомогою складної знакової
символічної системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях,
формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах
споживання.

г) оцінно-нормативна реалізується через систему цінностей і норм, які
служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними
орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства: якщо для епохи
Ренесансу була цінністю універсалізація особи, то для індустріальної
епохи – її вузька спеціалізація.

Однак є цінності не обмежені історичними рамками, наділені статусом
вічності. До них можна віднести заповіді Мойсея, Нагірну проповідь
Христа.

д) інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати
людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації,
національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – у
світову цивілізацію.

Історія свідчить, що зближення культур, як правило, проходило на основі
генетичної або функціональної спорідненості.

Похожие записи