Реферат на тему:
Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст. Особливості
релігійної ситуації в Україні
План
Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст.
Особливості релігійної ситуації в Україні
Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст.
XVI-XVIII ст. – виключно складний і важливий період в житті українського
народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх
українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної
боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини,
подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава,
плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий
ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI-XVIII ст.
Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київської
Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш
потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому
князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята
на державному рівні.
У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя,
зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з
населенням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість
ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових
відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала
самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося
будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у
Львові було побудовано водопровід.
Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та
Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн,
проживало етнічно різнорідне населення: крім українців – поляки, німці,
євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних
культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду
італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до
Львова і Києва. З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в
університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена
українського поета XV ст. Павла Русина, професора медицини й астрономії
з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські
художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.
Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в
цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу.
Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело
до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних
кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні,
соціально-економічні умови. У зв’язку зі зростанням міст в Європі зріс
попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була
“житницею Європи”, не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові
постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали
захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум
прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар
виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси
перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною
рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.
Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. – першій
половині XVIII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською
діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій
Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість українських
феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої
віддалялися від національної культури – мови, традицій, православної
віри і сприймали польську. Один з українських публіцистів – Мелетій
Смотрицький в полемічному трактаті “Тренос” (“Плач”) відобразив скорботу
православної церкви за династіями, які раніше були віддані вірі своїх
предків, а зараз її покинули: ”…Де тепер той безцінний камінь
карбункул, блискучий як світильник – дім князів Острозьких, що світив
над усіма іншими блиском святості старої віри своєї. Де інші, також
безцінні камені тієї корони – славні доми руських князів, неоціненні
сапфіри, безцінні діаманти: княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі,
Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Руженські, Масальські,
Лукомські та ін. незчисленні, яких довго було б вичисляти…“. Втрата
народом своїх поводирів, еліти суттєво вплинула на розвиток культури.
У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе
козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI ст.
Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило
захисником православної церкви, української мови.
Всенародна війна за свободу України 1648-1657 рр. безпосередньо
відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи,
масове переселення – все це сприяло культурній інтеграції різних
регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася
на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину
національної території, але саме її існування вело до зростання
національної самосвідомості.
?????????????? в яких проводився антиукраїнський політичний курс. У
Російській імперії по суті повторилася ситуація попереднього сторіччя,
тільки тепер козацька старшина стала частиною дворянства, сприйняла
російську культуру. Єдиними носіями і творцями української культури в
цій ситуації залишилися низи суспільства, простий народ.
Особливості релігійної ситуації в Україні
На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу
у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль
церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося
формуванням національно-релігійних ідеологій. У результаті католицизм
переміг в Італії, Іспанії, Франції, протестантизм – у Швейцарії,
Голандії, англіканство – у Британії. На українських землях виникло
протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало
православ’я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква
за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу
короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко
вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же
зберігав відданість православ’ю.
Брестська церковна унія. У 1596 р. в Бресті відбувся собор, який
проголосив унію (союз) православної і католицької церков. Польський уряд
бачив у цьому засіб посилення свого впливу в українському суспільстві.
Православні ж єпископи України пішли на цей крок, сподіваючись зміцнити
особисту владу. Однак по суті було укладено не союз церков, а створено
нову Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, православну за
обрядовістю, але адміністративно підпорядковану Риму. З 1596 р.
польським урядом визнавалися лише католицькі і греко-католицькі общини,
фактично ж більшість приходів залишалися православними.
Всупереч розрахункам польського короля, папи Римського, єзуїтів
Брестська унія не спростила, а загострила ситуацію в Україні. Вона
викликала гарячі суперечки, чітко виявила позиції, активізувала
консолідацію українських культурних сил – православної української
шляхти, духовенства, міщан, козацтва. Відразу після проголошення унії її
противники зібралися в будинку князя Острозького і прокляли змову.
Розгорілася запекла полеміка між найбільш освіченими священиками –
противниками і прихильниками унії, склався особливий жанр – полемічна
література. У 1620 р. за сприяння гетьмана П.Сагайдачного православна
митрополія з центром у Києві була відновлена. У містах активну
діяльність розгорнули братства.
Братства. Братства – релігійно-національні організації українських
православних міщан. Така організація створювалася навколо парафіяльної
церкви, зібрані внески йшли на її матеріальну підтримку, на
благодійність. Поступово сфера діяльності братств розширювалася, вони
відгукувалися на всі найважливіші події суспільно-політичного життя,
посилали своїх представників у сейми, брали участь у розв’язанні питання
про парафіяльного священика, відкривали школи, друкарні, видавали
підручники.
Раніше за все братства виникли у Львові, інших містах Галичини, а згодом
і по всій Україні. Першим найбільшим і найвпливовішим у Львові стало
Успенське братство (1544 р.), згодом у передмісті були засновані ще
десять братств. Зберігся цілий ряд друкованих документів, підготовлених
львівськими братствами, в яких вони протестують проти національного
гноблення. Так, гостра боротьба велася проти заборони підтримувати
відносини зі східними патріархами. Таке пряме підкорення
Александрійському і Константинопольському патріархам у церковній
термінології носить назву “ставропігія”, тому повна назва львівського
братства – Успенське ставропігійське.
У Києві початок братству поклала добродійна діяльність Єлизавети
(Галшки) Гулечівни, яка передала в дар монастирю, школі і лікарні свої
володіння. Пізніше вона переїхала до Луцька, де продовжила свою
діяльність. У невеликих містечках братства часто об’єднували більшість
українського населення. У Київське братство в 1620 р. записалося все
Військо Запорозьке на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним.
Деякі форми організації братств нагадують середньовічні цехи, окремі
риси зближують їх з рухом Реформації, однак загалом можна сказати, що це
було самобутнє явище, яке відіграло важливу роль в українському
національному суспільно-політичному і культурному житті.
Література
Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших
учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. – 591
с.
Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. – 400 с.
Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.
Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 576 с.
Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у
РГУ, 1992. – 268 с.
Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. – М.: ЧеРо, 1996. –
288с.
Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ,
1999. – 406 с.
Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ:
Либідь, 1993. – 390 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
