Реферат на тему:

Особливості розвитку культури у ХХ ст. Наука та її досягнення

1. Особливості розвитку культури у ХХ ст.

Багато чого в культурі ХХ ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з
усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася
закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати
попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного
покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони
змінюють і образ світу, і спосіб мислення. Якщо останні 50 тис. років
існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління
умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено строк у
2-2,5 раза менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них
650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь
став можливим більш тісний зв’язок між людьми завдяки писемності. Лише
протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим
словом, а при чотирьох – навчилися досить точно вимірювати час. Лише
останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх
матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті,
була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що
при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через
40-50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить
кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в
Індії і Китаї в кінці ХХ ст. вже проживає по мільярду чоловік.

Світ культури ускладнився і розширився. Людині стали підвладні небачені
раніше види енергії. Породжені людиною техніка і технології вирішальним
чином визначають умови людського існування, змінюючи ландшафт і клімат.
Створюються нові види мистецтва. Зовсім не випадково сучасну західну
цивілізацію іменують техногенною (тобто породженою технікою, вирішальним
чином залежною від технологічного базису, умов і способів людської
діяльності).

Розвиток культури відбувався у дуже складному глобальному політичному
контексті: дві світові війни, виникнення і крах тоталітарних режимів,
розкол світу на дві суспільні системи і багаторічне військово-політичне
протистояння між ними (“холодна війна”), криза і крах соціалістичного
ладу, розпад держав з багатовіковою історією (на початку століття —
Австро-Угорщини, у кінці — Радянського Союзу), формування “третього
світу” з його проблемами, існування вогнищ багаторічних військових
конфліктів. Все це не могло не викликати драматичні (а часто —
катастрофічні) потрясіння.

Століття підійшло до свого завершення, чого не можна сказати про ті
тенденції, які спостерігаються в різних сферах культури. Відкритих
питань і проблем, що чекають свого вирішення, на сьогоднішній день
набагато більше, ніж на початку сторіччя.

2. Наука та її досягнення

ХХ ст. характеризується проникненням науки не тільки у виробництво, але
її зростаючим впливом на всі без винятку сторони життя людини, аж до
побуту. Прориви в галузі наукового пізнання у ХХ ст. настільки
грандіозні, що наука стає дійовою економічною силою, важливим чинником
суспільно-політичного процесу, стратегічним військовим ресурсом. Так,
великі відкриття в галузі фізики (А. Ейнштейн, Н. Бор, Е. Резерфорд та
інші) дозволили отримувати і використовувати ядерну енергію. Вражаюча
магія відкритої Ейнштейном формули Е = mс2 — це не тільки тріумф
людського генія, але й тривожна ознака атомного бомбардування (6 і 9
серпня 1945 р. американська авіація скинула атомні бомби на японські
міста Хіросіму і Нагасакі), Чорнобильської катастрофи. Не випадково в
середині століття А. Ейнштейн став (разом з англійським філософом Б.
Расселом) автором знаменитого “Маніфесту”, який проголосив заклик
відмовитися від попереднього погляду на світ, від колишніх способів
з’ясовувати між собою відносини.

Протягом сторіччя наукове знання, розвиваючись, зазнавало істотних змін.
Поряд з диференціацією, що поглиблюється, відбувається ще глибший процес
інтеграції наук. Не академічні правила, як в XIX ст., а відкриття
глибинних зв’язків і закономірностей перетворює їх на цілісну
взаємообумовлену теоретичну систему. Людина осягає таємниці мікросвіту
(П’єр і Марія Кюрі, Макс Планк, Нільс Бор та ін.), відкриває структуру
ДНК (доповідь Д. Уотсона і Ф. Кріка оприлюднена у 1953 р.), проникає в
таємниці походження Всесвіту, всієї світобудови (блискучі роботи
видатного космолога сучасності С. Хокінга).

Важливі відкриття відбувалися в медицині і фармацевтиці. У 1910 р. П.
Ерліх відкриває перший антибіотик – салварсан, який був успішно
використаний при лікуванні сифілісу. У 1921 в. Ф.Бантінг і Ч.Бест уперше
отримали інсулін (синтезувати його навчилися тільки в 1965 р.). У 1928
р. видатний шотландський бактеріолог А.Флемінг відкрив пеніцилін. У 1958
р. Я.Дональд проводить свої новаторські дослідження в галузі
ультразвукової діагностики. У 1933 р. першу трансплантацію нирки від
людини до людини здійснює в Харкові проф. В.Вороний, великий внесок у
трансплантацію нирки вніс Д.Мюррей. У 1967 р. Крістіан Барнард у
Кейптауні (ПАР) проводить першу успішну операцію по пересадженню серця
людині.

У 1957 р. почалася космічна ера. В СРСР конструкторським бюро під
керівництвом С.Корольова був створений і успішно запущений на орбіту
перший штучний супутник Землі. Ця подія, що приголомшила світ, показала,
яким неухильним є прогрес у повітроплаванні. На початку століття політ
аэроплана сприймався як дивовижне видовище. У 1903 р. Орвілл Райт (син
священика) здійснив перший політ на літальному апараті, важчому за
повітря (аероплані), сталося це в Кітті Хок (Північна Кароліна, США). У
тому ж році калузький вчитель Костянтин Ціолковський публікує перші
роботи, де розглядає практичні аспекти аеронавтики. У 1909 р. Луї Блеріо
перелітає (за 36 хвилин) Ла-Манш, в 1927 р. Карл Ліндберг здійснює
перший безпосадочний переліт через Атлантику. Перший світовий рекорд
швидкості з екіпажем (три чоловіки) – 111 км за годину встановлює 29
грудня 1911 р. І.Сікорський поблизу Києва. У 1939 р. І.Сікорський
винаходить гелікоптер.

А 12 квітня 1961 р. здійснив за 89 хвилин виток навколо Землі й успішно
повернувся на Землю радянський космічний корабель “Восток-1” з людиною
на борту — Юрієм Гагаріним. Незабутньою подією для всіх землян була
перша посадка на Місяці — 20 липня 1969 р. американські астронавти Нейл
Армстронг і Едвін Олдрін здійснили прогулянку по місячній поверхні.
Шістсот мільйонів телеглядачів безпосередньо “були присутніми” при цій
події. Тепер на орбіті тривалий час працюють орбітальні космічні
станції, пілотовані космічні польоти перестали бути рідкістю, хоча і
досі вимагають від космонавтів мужності.

Епохальну революцію в засобах комунікації викликала поява в 1946 р.
телебачення. Винайдене В.Зворикіним — американським вченим російського
походження (ним же винайдений, до речі, і електронний мікроскоп) —
телебачення зайняло провідне місце серед засобів масової інформації,
засобів реклами, інструментів політики. Сьогодні без телевізійного
екрана неможливо уявити ані економіку, ані культуру. Величезну роль
відіграє телебачення й у політичному житті. Вперше теледебати відіграли
вирішальну роль під час виборчої кампанії 1960 р. у США, коли Джон
Кеннеді видався американцям більш привабливим, ніж його опонент — Річард
Ніксон.

З середини сторіччя починає свій відлік інформаційна ера. Вважається, що
перша ЕОМ (електронно-обчислювальна машина) — “Марк” — була створена у
1937 р. Говардом Хейкеном з Гарвардського університету (фірма IBM почала
серійне виробництво цієї машини). У 1945 р. в Університеті Пенсильванії
(США) був створений перший комп’ютер — електронно-обчислювальна машина
ENIAC (абревіатура англійських слів — “electronic numerator, integrator,
analyser and computer” — обчислювач, інтегратор, аналізатор і
комп’ютер). Він, як і “Марк”, працював на електронних лампах, важив 30
тонн і виконував 5 тис. операцій за секунду. З 1947 р. почали
випускатися транзистори, застосування яких дозволило почати створення
комп’ютерів більш надійних і в той же час доступних фірмам і
корпораціям. Інтегральна мікросхема, винайдена в 1960 р. Кілбі і Нойсом,
а також мікропроцесор (створений в 1971 р. Хоффом) дозволяють досягти
нових успіхів у підвищенні продуктивності комп’ютерів та їх
компактності. Виникнення комп’ютерів (спочатку — електронних лічильних
пристроїв) привело до кардинальних змін у розумінні орієнтирів і
пріоритетів як економічного, так і розвитку взагалі. Відбувається те, що
багатьма філософами і соціологами іменується “інформаційна революція”,-
перехід до принципово нового, постіндустріального (або, знову ж,
“інформаційного”) суспільства. Світ, пов’язаний воєдино комп’ютерними
мережами (типу глобальної мережі Інтернет), дійсно починає являти собою
єдиний організм, де на обмін новітніми даними потрібно усього декілька
хвилин, декілька легких натиснень клавіш.

Комп’ютерні моделі стали сьогодні необхідною основою складних
управлінських рішень, чинником стратегічного планування — як у бізнесі,
так і в політиці. Комп’ютери змагаються з людиною за потужністю і
витонченістю інтелекту (програма “Deep blue” навіть виграла невеликий
матч у екс-чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова — при цьому останню
партію славетний чемпіон програв усього за 19 ходів!). Комп’ютерна
грамотність все більше стає аналогом грамотності як такої, мало не
замінюючи собою останню. Це не безпідставно викликає занепокоєність у
прихильників “класичної освіченості”: чи не принесуть комп’ютери шкоду
людині, позбавивши здатності просто думати, думати своєю власною
головою?! А поки засоби комп’ютерної технології удосконалюються, на
одному лазерному диску вміщуються вже скарби величезних музеїв,
бібліотек, фонотек, архівосховищ. Сьогодні людство активно працює над
створенням штучного інтелекту.

Сучасна суспільна думка все глибше й міцніше утверджується в
усвідомленні глибинного зв’язку природного і соціального. Розуміння
розвитку суспільства в нерозривному зв’язку з розвитком біосфери було
запропоноване першим президентом Академії наук В.І.Вернадським, який був
першим президентом академії наук України. Він розробив вчення про
“ноосферу” як закономірний процес природно-історичного розвитку людини.
У роботі “Декілька слів про ноосферу” (1944 р.) ним була дана така
оцінка подіям: “… в історії нашої планети настав критичний момент
величезного для людини значення, що підготовлювався мільйонами, вірніше
мільярдами років, що глибоко проник в мільйони людських поколінь”.

Сьогодні вже для всіх очевидний цілий комплекс глобальних проблем, від
вирішення яких залежить майбутнє:

— негативний вплив на природне середовище, погіршення екологічних умов
життя людей, різке, і не завжди виправдане, збільшення витрачання
природних ресурсів;

— посилення нерівномірності у рівнях соціально-економічного розвитку між
промислово розвиненими і країнами, що розвиваються (20% жителів Землі
користуються 80% прибутків; велика група країн, до якої тепер потрапила
й Україна, вимушена брати величезні позики, причому дуже часто нові
позики йдуть на виплату відсотків за попередні, з 1984 р. виплати країн
“третього світу” по відсотках вже перевищили позики);

— створення зброї масового знищення (відмінність ядерної зброї від усієї
попередньої полягає в тому, що вона навіть без прямого застосування,
фактом свого існування, вже несе небезпеку); безперервні військові
конфлікти (для порівняння такі дані: у XVII ст. у війнах загинуло 3,3
млн. чоловік, в XVIII ст. вже 5,4 млн., в ХІХ ст. – 5,7 млн., а тільки
дві світові війни у ХХ ст. забрали понад 80 млн. життів.

Таким чином, науковий розвиток і пов’язаний з ним прогрес матеріальної
культури у XX ст. зумовили багаторазове посилення єдності людської
культури в масштабах всієї планети, а також поєднання двох протилежних
тенденцій — з одного боку, зросли можливості людини, а з іншого — людина
стала своїм власним заручником.

* * *

Підсумком розвитку людства на кінець XX сторіччя є культурна ситуація,
яку характеризують такі процеси:

— перетворення людства у взаємопов’язану, взаємозалежну цілісність, що
пов’язано з якісно новими технічними, технологічними, інформаційними,
комунікативними можливостями;

— набуття глобальним розвитком яскраво виражених рис катастрофічності
(наростання агресивності і насильства, поява засобів масового знищення,
геноцид, світові війни, глобальні проблеми);

— різке розширення можливостей людини впливати на умови свого існування,
особливо на природу, створювати і перетворювати штучно
матеріально-речове середовище.

Звідси випливають характеристики сучасної художньої культури:

— уніфікація і стандартизація (принципово нові можливості поширення
зумовлюють спрощення явищ культури, посилення ролі “масової культури”);

— інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів;

— виникнення нових, синтезних (синтетичних) видів творчої діяльності,
нових жанрів мистецтва і способів творчого самовираження: кінематографа,
дизайну, мультиплікації (анімаційного кіно), взаємопроникнення видів і
жанрів мистецтва, стирання граней між стилями;

— диференціація культурних форм (поява безлічі нових стильових напрямів,
прагнення представників національних культур зберегти свою
самобутність).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Белічко Ю.В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської
війни. — К.:Мистецгво, 1982.- 183 с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. — М.: Юрайт,
1998.- 669с.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. — М.: Искусство, 1990.-319
с.

4. История искусства зарубежных стран. — М.: Искусство, 1980.- 384 с.

5. Історія світової культури. — Либідь, 1994.-320 с.

6. Энциклопедия для детей.- Т. 7. — Искусство. 4.1 — 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Похожие записи