РЕФЕРАТ

на тему:

Мовленнєва діяльність та її етикет

Мова – найсуттєвіша і визначальна частина людської особистості, чинник
її поведінки, мислення, усвідомлення рівня буттєвості у світі та
виокремлення у світі цивілізованих народів. Саме мова постає вирішальним
та основним чинником ідентифікації себе до їй подібних. Мова за своєю
сутністю не вкладається у кілька десятиріч двадцятого сторіччя
нав’язувану їй формулу спілкування, оскільки це об’єднана духовна
енергія народу, вона є відбиттям духу людського і засобом для творчого
перетворення матеріального світу у світ духовний (за В.фон Гумбольдтом).

Сам визначуваний інвентар функцій мови (від трьох основних –
інформаційна, комунікативна, мисленнєва – і до цілої гами, в якій знову
ж таки чітко окреслюються ядерні та напівпериферійні, пор.: поряд з
названими додаються естетична, репрезентативна, виховна, координаційна
тощо) не дозволяє говорити про мову як про щось супровідне в життєвій
енергії народу, оскільки її значущість постає вершинною в естафеті
духовної спадщини, об’єднанні людей у культурному та цивілізаційному
плані, індивід живе у мові і реалізує себе через мову. Все це уможливлює
діаметрально два підходи до з’ясування значущості мови у суспільному
перебігові та житті окремого її носія. Прихильники першого підходу
зводять рольову функцію мови лише до засобу спілкування, наголошуючи при
цьому її статус як найважливішого засобу спілкування. Тому в цьому разі
мова розглядається у протиставленні чи у зіставленні з іншими засобами
спілкування, здебільшого несловесного типу. Послідовники другого погляду
на значення мови у розвитку людського суспільства, самої цивілізації
наголошують на тому, що мова завжди втілює у собі своєрідність народу
(за В.фон Гумбольдтом). Останній погляд дозволяє кваліфікувати
значущість мови у житті людської спільноти як одного з найвизначніших
компонентів нації, поступу її духу, витворювача енергетики і можливостей
потенційних / реальних самореалізації та само ідентифікації індивіда
через мову і загалом народу як нації через мову.

Мова у своєму загальному вияві статично, відносно стабільна, довговічна,
довготривала, належить суспільству, охоплює і “включає у свій діапазон”
досвід нації, відображає її картину світу, сама мова у своїй цілісності
може бути окреслена як національно-коґнітивний простір, в якому
виявляється дух народу, його багатство. Мова у своїх виявах не залежить
від конкретних обставин, а мовлення конкретне, активне, динамічне, є
виявом творчої ініціативності індивіда (пор. твердження про ідіостиль
того чи іншого письменника). На мовлення суттєво впливає кортеж
спілкування, ті обставини, в яких реалізує себе адресант й адресант.
Мовленні має свої основні варіанти фіксації – усно-звуковий або
писемний, у кожному разі суттєву роль відіграє час його реалізації,
просторові компоненти, актуалізація певних величин. Все це робить
мовлення індивідуальним, ситуативно мотивованим тощо. Курс “Основи
мовленнєвої діяльності” покликаний дати відповідь на ряд питань,
пов’язаних з умовами формування мовлення, співвідношенню у ньому
спонтанного і не спонтанного, колективного й індивідуального,
закономірностей вияву індивіда через мову і у мову, значущості тенденцій
о-мовлення в сучасному макросвіті. У цьому навчальному посібнику можна
знайти відповідь на багато актуалізованих питань, мотивованих специфікою
людського мовлення, значущістю його у становленні людини як особистості.

Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у
щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки,
співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в
усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.

На зборах, нараді, засіданні парламенту показником культури ділового
мовлення є правильне називання головуючим прізвищ тих, хто виступає.

Слово надається професору (-ові), (інженеру), (депутату)…   . А далі?
Потрібна форма давального відмінка.

Називний відмінок Давальний відмінок

  чол. р. жін. р.

1. Шевченко Шевченку, –ові Шевченко

2. Сірик Сірику, –ові Сірик

3. Миколаєць Миколайцю, –еві Миколаєць

4. Лесів Лесеву Лесів

5. Чернега Чернезі Чернезі

6. Яворський Яворському Яворській

7. Ковалишин Ковалишину Ковалишиній

8. Павцю Павцю, –еві Павцю

9. Швець Швецю, –еві Швець

Якщо виникає побоювання, чи правильно утворена форма давального
відмінка, то можна використати інший варіант цього речення:

– Зараз виступає професор Салій (називний відмінок).

–За ним виступатиме декан Ковалів (називний відмінок).

–Готується до виступу інженер Сірик (називний відмінок).

При використанні фрази:

–Підготуватися…(кому?) знову виникає потреба у давальному відмінку.

Усякі ділові контакти починаються знайомством, яке здійснюється через
посередника або безпосередньо. Прийнято вважати, що знайомство через
посередника має більш офіційний характер і зобов‘язує нових знайомих
вітатися один з одним, навіть якщо вони не будуть підтримувати
знайомства.

Той, хто знайомить двох людей між собою, повинен не лише назвати їх
імена, по батькові і прізвища, а й посаду, звання та інші необхідні в
цій ситуації дані. Після знайомства розмову розпочинає старший за віком
чи за посадою.

Фрази, якими користується посередник:

–Я хочу познайомити вас з … .

–Дозвольте познайомити вас з … .

–Дозвольте відрекомендувати вам … .

Без посередника:

–Я хотів би з вами познайомитися.

–Мені хотілося б з вами познайомитися.

–Дозвольте з вами познайомитися.

–Дозвольте відрекомендуватися.

–Дуже приємно. Я радий з вами познайомитися.

–Дуже радий, що знайомство нарешті відбулося.

Вітання

Добрий ранок. Доброго ранку.

Добрий день. Доброго дня.

Добрий вечір. Доброго вечора.

Добридень. Привіт.

Доброго здоров‘я. Моє шанування.

Радий вас бачити. Як справи? Здоров‘я?

Дякую. Добре. Прекрасно.

Прощання і побажання:

До побачення. Бувайте здорові.

На все добре. Добраніч. До завтра.

До скорої зустрічі. Прощавайте.

Ідіть здорові. Щасливої дороги. Хай щастить.

В добру годину. З Богом.

Виходячи ненадовго:

Я не прощаюсь. Ми ще побачимось.

До вечора. До зустрічі.

Прохання – подяка:

Прошу вас… . Будьте люб‘язні… . Будь ласка… .

i uuuuuuuuuuuuuuuuuooooooooee

Oe0Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

Qtho

озвольте… . Мені хотілося би попросити Вас… .

Чи можу я попрохати Вас… .

Вам не важко буде… . чи не могли б Ви… .

Добре, що ми про все домовилися.

Дякую за цінні поради, за нову інформацію.

Дякую, що вислухали мене.

Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

Категоричне прохання:

Я попросив би вас… .

Прошу. Будьте ласкаві.

Цілком можливо. Спробуємо.

Прохання-відмова:

Відмова потребує значно складнішої формули:

–На жаль, не можу… .

–Мені дуже шкода, але… .

–Шкодую. Що не зміг… .

–З задоволенням би, але… .

–Охоче, але… .

–Мені незручно відмовляти, але… .

–Я радий би дозволити. Але… .

При цьому можна дати пораду:

–Дозвольте порадити Вам… .

–Дозвольте дати Вам пораду… .

–Я порадив би Вам… .

–Чи можу я дати Вам пораду… .

–Може, Вам слід було б… .

Якщо не почули сказаного:

–Пробачте, що Ви сказали?

–Прошу!

–Пробачте, я не почув Ваших останніх слів.

Формули пробачення:

Пробачте! Вибачте! Даруйте

Прости мені. Друже! Я хочу попросити у вас пробачення.

Формула: Я вибачаюсь! – помилкова.

Подяка:

–Прийміть мою щиру вдячність… .

–Дозвольте висловити Вам подяку… .

–Дуже вдячний за Вашу турботу… .

–Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою…

–Це дуже люб‘язно з Вашого боку. Спасибі… .

–Не знаю, як Вам і подякувати…

–Спасибі, Ви дуже люб‘язні…

–Дякую. Ви так багато зробили для мене!

–Спасибі. Я Вам так зобов‘язаний!

–Як же мені віддячити за Вашу допомогу? Спасибі Вам велике.

Співчуття:

–Прийміть моє найщиріше співчуття:

–Дозвольте висловити Вам…

–Прошу прийняти мої найщиріші…

–Я хотів би висловити Вам…

–Я розумію Ваше горе.

–Я сумую разом з Вами.

–Дякую за співчуття!

Комплімент:

–З тобою так цікаво розмовляти!

–Ти сьогодні так чудово виступив!

–Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили…

–Дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається.

–Спасибі, Ви явно перебільшуєте!

–Я радий це чути.

–Мені приємно почути це від вас.

–Я саме можу сказати про Вас.

Телефонна розмова

Це один із видів усного мовлення. Службова телефонна розмова складається
з таких компонентів:

1) Момент встановлення зв‘язку;

2) Виклад справи;

3) Заключні слова, знак, що розмову закінчено

1. Початкові фрази в службовій розмові повинні вказувати не лише на те,
що зв‘язок між сторонами встановлений: Алло – Я слухаю! Вас слухають,
але й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, називає
прізвище або місце роботи: Кафедра. Бухгалтерія. Секретаріат. Той. Хто
починає розмову, називає своє прізвище, ім‘я по батькові, а також
установу чи особу. Від чийого імені він говорить. У відповідь теж
називають себе й установу або себе й свою посаду. При цьому сторони
вітаються.

Якщо ініціатор розмови не впевнений у правильності набраного номера. Він
послуговується формулою: Пробачте, це секретар ректора? Пробачте, це
Світлана Іванівна? Якщо ви помилились номером, припиніть розмову
словами: пробачте. Це помилка. До речі. якщо до вас подзвонили
помилково, не треба сердитись і ображати людину на другому кінці міста
чи країни.

Якщо хочуть розмовляти не з тим, хто взяв трубку, кажуть:

– Добрий день. Чи можу я попросити до телефона Миколу Петровича

На це відповідають:

–Добрий день! Одну хвилину, я зараз передаю трубку.

Або:

–Прошу зачекати.

Або:

–На жаль, Микола Петрович вийшов, буде о третій. Чи можу я йому щось
переказати?

Або:

–Є його колега (заступник). Будете розмовляти?

Ось фрази на ознаку особливої ввічливості:

–Чи можна попросити…

–Чи не можна покликати…

–Ви можете покликати…

–Чи не важко попросити…

В офіційному звертанні по телефону неприпустиме: «Мені Петренка» без
привітання, «будь ласка» чи «прошу», без посади або імені по батькові.

Існує й ряд ввічливих форм відмови:

–Вам не складно буде зателефонувати ще раз?

–На жаль, його нема, ви не змогли б зателефонувати через годину?

2. Для викладу справи слід добирати короткі фрази, які легше
сприймаються на слух. Крім того, слід пам‘ятати, що довгі телефонні
розмови формують у людей мовну нечіткість. неділовитість фрази.

Розмова по телефону не повинна перетворюватись у монолог: викладаючи
багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, щоб міг
включитися співрозмовник.

3. Ініціатива закінчення розмови належить, звичайно, тому, хто
потелефонував, але якщо співрозмовник значно старший за віком або
службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому.
Розмову закінчує старший, але при всій віковій чи службовій відстані між
співрозмовниками вони однаково повинні вживати обов‘язкові формули
ввічливості: Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте люб‘язні! Пробачте
за турботу! Дякую за увагу! До побачення1

Бувають випадки, коли з якихось причин зв‘язок під час розмови
переривається. Існує правило, за яким і при розмові по службовому
телефону й по домашньому знову набирає ініціатор розмови.

ПРИМІТКА І. Поздоровити по телефону зі святом чи сімейною подією можна
лише близьких друзів і знайомих. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні
стосунки. Поздоровляти слід особисто.

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо, лише особисто або
листом.

Просити про послугу по телефону можна лише людину близьку вам або рівну
вам за своїм службовим становищем.

Подякувати за послугу по телефону можна. Але при нагоді подяку варто
повторити в особистій розмові

ПРИМІТКА2. При розмові двох у присутності третього не говорити: «він
казав», «вона ось чула» тощо. Цю третю людину слід певним чином
називати.

Потрібно узгоджувати підмет з присудком: ви прийшла? ви подзвонив? ви
ранком їла? ви принесли заяву? і таке інше.

При розмові не повчайте, не нарікайте на свої неприємності, хворобу,
родичів.

Починайте фразами:

–Як усі ви добре знаєте…

–Я, мабуть, не скажу вам нічого нового…

Похожие записи