Т.Г.Шевченко і наш край

Коломийська Шевченкіана бере свій початок із часу заснування 19 березня
1864 року у місті над Прутом друкарні братів Білоусів. Згодом видавцем і
власником друкарні залишився молодший Білоус — Михайло, який до 1913
року видав кількасот книг і брошур, газет, календарів і журналів.

Місцеві інтелігенти шукали для себе й селян прикладів з української
історії, щоб довести, що й вони були колись господарями у власній хаті.
Особливої шани надавали Тарасові Шевченку, з творів якого і черпали
національну наснагу.

Уже в перших числах першого коломийського часопису «Голос народний»
(1865—1868) його автори звертаються до великого Кобзаря. В одному з
березневих номерів за 1866 рік на першій сторінці Богдан Білокерницький
публікує поезію «Береза на могилі Тараса Шевченка», а Дмитро
Вінцковський — вірша «До почитателей Тараса Шевченка».

У 1867 році на підприємстві Михайла Білоуса з ініціативи О. Терлецького
і коштом учнів Станіславівської гімназії друкується листівка “Стишокъ в
память 6-ой роковины смерти Тараса Шевченка”. На чотирьох сторінках було
вміщено вірш гімназиста VIII класу Осипа Щавинського під заголовком «На
пам’ятку шестих роковин смерти славного нашого Батька-Кобзаря Тараса
Шевченка», Це, очевидно, перша в світі українська листівка, присвячена
пам’яті геніального поета. З неї також починається філокартична
коломийська Шевченкіана.

Особливого розголосу набуло видання Шевченкових “Гайдамаків” 1898 року в
тій же друкарні. Видавець навіть оголосив конкурс на кращі ілюстрації до
відомої поеми, але ніхто так і не відгукнувся на його оголошення, тож
довелося запозичати графічні малюнки відомого українського художника
Опанаса Сластіона з однойменного петербурзького видання 1885 року.
Книжка мала 140 сторінок, коштувала 50 крейцерів і винесла Михайла
Білоуса на 400 корон. У виданні подавалися коротка біографія і короткий
історичний нарис «Що то були гайдамаки», які написав сам видавець, а
також малюнок хати, в якій народився поет, зображення його на смертному
одрі та надгробний пам’ятник у Каневі.

Книжка наробила чимало галасу в Галичині, викликала різно-полярні
рецензії в тодішній періодиці. Тому 1899 року Михайло Білоус видає
книжечку під назвою «Про изданіє илюстрованой поемы «Гайдамаки» славного
украинского поеты Тараса Григорієвича Шевченка». З неї довідуємося, що
польські шовіністи розгорнули кампанію проти видавця не згірш, ніж проти
гайдамацького руху 1768 року «По розліпленню дня 11 листопада 1898 року
на мурах плакатів, зібралася партія польських гімназіальних студентів і
стали здирати їх. Те забачили міські хлопці і розігнали їх, однак
студенти на тому не спинилися, а зібравшись ще раз із буками в руках,
пішли далі свою роботу кінчати. Але враз натрапили на опір міських
парубків які вже пильнували шовіністів. Зіткнення сталося біля ратуші,
коло аптеки Єдв. Стенцля. Один із парубків вирвав бук у студента і зачав
ним гаратати по плечах одного з гімназистів».

У містечку Самборі на Львівщині поліція сама зірвала плакат про
коломийське видання «Гайдамаків», а також влаштовувала обшуки в
гімназіях Галичини, щоб знайти і вилучити Шевченкових «Гайдамаків».

Позитивні рецензії на Білоусове видання надрукували москвофільські
«Галичанин» та «Русское слово», яким був до вподоби Шевченко, виданий
«етимологічним» правописом, що його застосовували «тверді русини» чи
“святоюрці”, як називали себе москвофіли, тобто сумнозвісним «язичієм».

А львівська газета «Діло» писала, що поема — «просто карикатура
Шевченкової мови» У числі 23 львівського часопису «Громадський голос» на
Білоусове визнання відгукнувся відомий український публіцист і
громадсько-культурний діяч Михайло Павлик. А ось як прорецензував
коломийських «Гайдамаків» львівський «Літературно-науковий вісник».
«Виданє чистеньке, на добрім папери і дешеве. Правопис т. зв.
етимологічний, через що подекуди попсовано мову і віршовий розмір
Шевченка».

У 1900 році Михайло Білоус у «Сборнику декламацій» помістив Шевченкові
поему «Гамалія» й баладу «Тополя». «Гамалію» 1903 року надрукував
коломийський часопис «Зоря». А десь 1905—1906 років у Білоусовій
друкарні вийшла «штука театральна», картина в одній дії «Тарас _
Шевченко». Того ж року видруковано портрет Кобзаря, який коштував 10
крейцерів.

У 1910 році накладом Видавничої спілки українського вчительства у
друкарні А. В. Кисілевського і спілки з’явився «Кобзар. Вибір поезій для
молодіжи» за редакцією Антона Крушельницького, де на 32 сторінках
вміщено 29 Шевченкових віршів. А роком пізніше в цьому ж видавництві
побачив світ дешевий (20 сотиків) «Кобзар «для дітий».

Перед початком першої світової війни (1914) у коломийській
друкарні Вільгельма Браунера з’являється вагома книжечка з портретом
автора «Історичні поеми Тараса Шевченка». Вступна стаття і пояснення
професора гімназії Дмитра Николишина. Ця книжка започаткувала відому
серію «Загальна книгозбірня».

Другою у згаданому видавництві та згаданій серії вийшла книжка
«Козаччина в поезії Т. Шевченка». Того ж року в місті над Прутом
виходить книжка М. Лозинського «Про батька нашого Т. Шевченка»,

Коломийська літературна Шевченкіана часів панування Австро-Угорської
імперії закінчується виданням «Гайдамаків» 1915 року. Видавництво
«Загальна книгозбірня» спочатку готувало поему як ювілейне видання 1914
року, але війна перешкодила задумові. Примітки подав Іван Шпитковський.

У Коломиї з’являлася й інша друкована продукція, присвячена українському
генієві. Так, 1899 року в друкарні Михайла Білоуса можна було придбати
портрети Тараса Шевченка «на гарнім папері, друковані двома кольорами,
один екземпляр коштує 10 крейцерів», а також бланки на листи з
портретом поета і з зображенням хати, в якій він народився. Очевидно,
такі портрети і бланки видавалися не раз.

У Програмі будівництва маючого будинку «Народний дім в Коломиї» (1892)
Михайло Білоус повідомляв, що в цьому закладі повинні бути портрети
багатьох діячів України, в тому числі й Тараса Шевченка.

Окремо стоїть питання про філокартичну коломийську Шевченкіану.

«Особливо прислужився коломийській філокартичній Шевченкіані до першої
світової війни Яків Оренштайн. Його накладом 1902 року побачили світ 16
чорно-білих листівок-ілюстрацій Опанаса Сластіона 11855—1933) до
Шевченкових «Гайдамаків» (1 серія) та 16 кольорових листівок того ж
автора і на ту ж тему. У другій серії вийшло 12 чорно-білих карток.
Стільки ж різновидів листівок віддруковано у серії «Власноручні офорти Т
Шевченка» (1905 чи 1910?)

У 1903 році Яків Оренштайн видає листівку з портретами Миколи
Костомарова, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка та листівку «Іван
Підкова», автор якої — відомий український художник Ярослав Пстрак
(1878—1916), а також 5 різних листівок-ілюстрацій Є. Турбацького до
поеми «Гамалія» і три різновиди листівок до поеми.

«Тарас Шевченко по повороті із заслання» — так називалася поштова картка
відомого українського маляра Юліана Панькевича (1863—1933), видана
накладом «Взаїмної помочи учительської» в Коломиї десь до 1910 року. Це
ж товариство після 1910 року видало поштівку «Хата батьків Шевченка».

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі».
У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом
Учительської спілки в Коломиї.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така велика, що
вже в 90-ті роки XIX століття тут з’являється вулиця Тараса Шевченка,
яка на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А
1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імени
Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на проспекті Михайла Грушевського) з
українською мовою викладання.

Перший музичмо-літературний вечір, присвячений Тарасові Шевченку,
відбувся в Коломиї 8 березня 1880 року в залі «Касина—Ресурси». Місцева
газета «Весна» (1880.— Ч. 5) повідомляла, що організатором вечора є
філія «Просвіти» з комітетом літературно-драматичного товариства. На
сцені стояв портрет Тараса Шевченка в позолоченій рамці з квітами. Хтось
прочитав виступ про життя Кобзаря, відтак були декламації, співи,
сольні, дуетні й хорові музичні номери. У залі сиділи й поляки., До
Коломиї надійшли з різних міст Галичини вітальні телеграми з приводу
цього вечора, а автор замітки підсумував: “Вечір вийшов, під кожним
оглядом, добрий, саля була переповнена”.

У 1887 році пам’ятний вечір провели гімназисти на околиці міста в Миколи
Жураківського. Вони прикрасили господу поважного міщанина, перед
портретом Тараса Шевченка клялися, піднявши руку догори, чесно працювати
для рідного народу. Серед гімназистів був юний Василь Стефаник.
Припускають, що на той час у Коломиї було лише два «Кобзарі» й один із
них — празького видання 1876 року у майбутнього новеліста.

З Коломийською гімназією пов’язана ще одна славна сторінка Шевченкіани У
1911 році Львівська крайова шкільна рада заборонила відзначати у
середніх школах 50-тІ роковини смерті поета Учні гімназії вирішили
вшанувати цю подію одноденним страйком Його почав відділ А VIII класу
Гімназистів підтримав професор Йосиф Чайковський.

До 1000 учнів вийшли того суботнього дня на вулиці Коломиї і рушили,
співаючи патріотичні пісні, до парку.

Вокально-декламаторський вечір на честь 37-ї річниці смерті Тараса
Шевченка відбувся 17 березня 1898 року в залі каси ощадності (тепер
Народний дім) Наступного року в цій же залі 6 червня знову відзначали
Шевченківське свято кошти з якого пішли на товариство «Шкільна поміч».

Найурочистіше відзначали в Коломиї 50-річчя з дня смерті (1911) і
100-річчя від дня народження (1914) поета На Шевченківському святі 1914
року виступали коломийський і станіславський «Бояни», а в них брав
участь знаменитий згодом український режисер Лесь Курбас. Він читав
уривки з «Гайдамаків».

Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і польськими
шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати спорудження в Коломиї 1914
року погруддя Кобзареві. Відомий краєзнавець Іван Білинкевич розповідає
з цього приводу «Магістратська Рада 1880 року в якій були й українці і
поляки і німці голосувала за відкриття в місті пам’ятника уродженцеві
Коломийщини, видатному польському поетові XVIII століття Францішеку
Карпінському. Одночасно українці попросили собі за Шевченка. І згодом
їхнє прохання задовольнили. Спочатку спорудили пам’ятник польському
поетові й аж у травні 1914 року відкрили погруддя українському
Пророкові. Коштом до цього діла найбільше спричинився коломийський
адвокат Мелетій Кічура. Отже, пам’ятник при великому здвигу народу
відкрили, а площу назвали Шевченковою. Однак автор бюста вибрав
нетривкий матеріал і виконав його не зовсім удало. Але коломийці
пишалися й цим. Та коли в перебігу першої світової війни в місті
з’явилися російські війська, то бюст вони зруйнували, як і бюст
Карпінському. За Польщі на місці Карпінського поставили пам’ятник
Пілсудському, а на місці Шевченка «виріс» Карпінський. Українському
поетові “на рідній землі тоді місця не знайшлося”.

Газета «Коломийське слово» (1914 — 14 травня) повідомляла, що громадська
рада міста вирішила поставити в Коломиї на площі біля вулиці Архікнязя
Рудольфа (тепер площа Шевченка) пам’ятник геніальному синові України та
назвати той майданчик сквером Тараса Шевченка. 27 травня з цієї нагоди
відбувся концерт, а увечері — комерс.

Уже 1921 року в коломийській друкарні Вільгельма Браунера накладом
«Загальної книгозбірні» у числі першому однойменної серії виходять
друком «Історичні поеми Тараса Шевченка» (друге доповнене видання) на
147 сторінках. Тут уміщено поеми «Іван Підкова», «Гамалія», «Буває в
неволі», «Тарасова ніч». «Вибір гетьмана», «Здача Дорошенка», «Чернець»,
«Іржавець», «Швачка». «Невольник», а також пояснення і примітки
професора гімназії Дмитра Николишина.

У 1925 році в цій же серії з передмовою Омеляна Цісика виходять у світ
«Політичні поеми Тараса Шевченка», а 1929 — друге видання книжки
“Козаччина в поезії Тараса Шевченка”. Того ж року окремою брошуркою
«Пророк і ми» Дмитро Николишин видає свою промову на святі Кобзаря.

Похожие записи