.

Броди як адміністративний і культурний центр Львівщини, історія і сучасність (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
0 35228
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Броди як адміністративний і культурний центр Львівщини, історія і
сучасність.

ЗМІСТ

TOC \o “1-2” ВСТУП PAGEREF _Toc533238163 \h 5

РОЗДІЛ І Освоєння території Брідщини

РОЗДІЛ ІІ Броди у минулому

2.1 Перші письмові згадки про місто

2.2 Брідська земля за часів Київської Русі і Галицько-Волинського
князівства

2.3 Броди під владою панської Польщі та Австро-Угорської імперії

2.4 Боротьба за місто між буржуазно-поміщицькою Польщею і радянською
Росією

2.5 Броди у роки Другої світової війни. (1939-1945 рр.)

2.6 Місто за радянської влади.

РОЗДІЛ ІІІ Броди – релігійний центр

РОЗДІЛ IV Броди і сучасність

4.1 Герб і прапор міста

4.2 Територіальний поділ

4.3 Промисловість і торгівля

4.4. Культурне життя

4.5 Досягнення і перспективи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Місто Броди – місто зі своєю історією і таємницями, місто в якого були
свої злети і падіння, бурхливий розвиток і період розрухи, застою. До
нього вабило і вабить людей, воно незвичайне, цікаве, неподібне на інші
міста. Старовинна архітектура міста, його розташування і планування
заворожує і дивує.

Сьогодні місто Броди один з районних центрів у Львівській області. Він
вже давно привертає увагу дослідників, як цікавий історичний і важливий
культурний осередок ХІ – ХХІ ст. Бажаючи з’ясувати історію міста, його
важливість розташування, історію розвитку економіки і культурного життя
міста, спонукало детальніше розглянути історичний процес розвитку міста
.

Відомо, що композиція історичного центру міста належить до категорії,
так званих, “ідеальних міст”, теоретичні проекти яких розроблялися в
Італії та в інших країнах Західної Європи в XV- XVI століттях.

На основі аналізу планів міста XIХ століття і плану замку (1850 р.)
О.Сосновський [119:247] розробив схему – реконструкцію планування
“ідеального міста”. На схемі показано основні композиційні осі, які
поєднують “Старе місто”, “Нове місто”, замок – цитадель, Львівську і
Луцьку брами з бастіонами міських фортифікацій.

Історії міста присвячено досить багато праць. Одна з перших статей про
Броди з’явилася в 1869 р. Її автором був В. Площанський в Науковому
збірнику Галицько-руської матиці під назвою “Галицько-руське торгове
місто Броди”. Окремою монографією в 1865 р. вийшла праця Станіслава
Баронча “Вільне місто торгове Броди”. Автором цих праць були поляки.
Вони в контексті економічного життя міста, звертають увагу на
містобудування, тому поряд із замком, костелом, іншими будівлями,
подають коротку історію бродівських греко-католицьких церков та
єврейських синагог. Інтерес до історії міста цього часу можна пояснити
тим, що в другій половині XIХ століття Броди були одним з найбільших
торгових міст Галичини.

Історію Брідщини в контексті історії Галичини вивчали такі відомі
історики, як М. Грушевський [28:372], Н. Полонська-Василенко [44:15], І.
Крип’якевич [32:230], а також Василь Щурат та Ісидір Нагаєвський
[77:68], які довгий час проживали і працювали на Брідщині.

Вагомий внесок у вивчення містобудівельної історії Бродів було зроблено
у другій половині ХХ століття завдяки співробітникам Бродівської філії
Львівського історичного музею. Так, зокрема, одним із перших почав
піднімати питання про належність міста Броди до категорії “ідеальних
міст” колишній відповідальний секретар правління Бродівської районної
організації Українського товариства охорони пам’яток історії та
культури, сьогодні Народний депутат України Дмитро Чобіт. Він автор
путівника “Броди”, статей “Місто на Бродах”, “Ідеальне місто”, “Броди –
місто унікальне” [52:15]. Завдяки йому було проведено ряд археологічних
розкопок та розвідок на всій території міста, передано частину
Бродівського замку для філії Львівської картинної галереї та інші
заходи, які дали можливість дослідити і вивчити містобудівельну історію
міста.

Грунтовні дослідження проводять Ярослав Онищук [79:8], Михайло Шишка
[106:4] та інші науковці Бродівського краєзнавчого музею. Завдяки їм
було видано книгу історико-мемуарних статей “Броди і Брідщина”.
Регулярно виходить літературно-краєзнавчий журнал “Брідщина”, який
містить цікавий матеріал з історії міста. Так, зокрема, в № 13 за 1997
р. була поміщена стаття Львівського науковця Сергія Кравцова
“Містобудівельна історія Бродів та Гійом Левассер де Боплан” [71:23], в
якій автор доводить, що будівництво бродівських фортифікацій належить
відомому французькому інженеру, картографу, архітектору де Боплану.

Дослідження С. Кравцова продовжив Василь Кметь, який опираючись на
бродівські міські акти 1631 р., де згадуються французи, підтверджує
думку попередника [72:78].

Особливо хотів би підкреслити високий професійний підхід вище зазначених
авторів до архівних документів, інших джерельних матеріалів

Джерельна база роботи полягає у публікаціях, архівному матеріалі
Центрального державного історичного архіву України у Львові, відділу
рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені Василя
Стефаника, експонатів Бродівського відділення Львівського державного
історичного музею. Крім того використані праці відомих істориків таких
як: Грушевський М.С., Крип’якевич І.П., Полянська – Василенко
Н.Опрацьовано праці місцевих істориків і очевидців, взято до уваги
інформацію з історично-мемуарних збірників “Броди і Брідщина “. Книга
І і Книга ІІ, збірника “Історія міст і сіл Української РСР. Львівська
область”. Застосовано в роботі і праці іноземних істориків і
дослідників, в основному польських істориків: О.Сосновського, В.
Калиновського, В.Площанського, С.Баронча і інших.

Ця джерельна база дозволяє нам більш широко ознайомитися з тогочасними
історичними подіями.

Мета наукової роботи передбачає дослідження історії Бродів, як одного з
найбільших міст Галичин. у контексті всесвітньої історії.

Завдання дипломної роботи є:

– визначити основні напрямки розбудови міста, як осередку культури і
торгівлі Галичини;

– підтвердити на основі джерельної бази значимість міста, його
перебування на торгівельному шляху, який сполучав Схід і Захід;

визначити етапи виникнення та розбудови міста;

навести аналогії розвитку у минулому і сучасному житті міста.

Хронологічно опрацьовано і списано в роботі період з часу заснування
міста, чи правильніше кажучи перших письмових згадок про місто Броди у
ХІ ст. до початку ХХІ ст.

Практична значимість роботи закладена у можливості використання цієї
роботи у підготовці студента до семінарських занять, написання дипломних
та курсових робіт, у підготовці вчителя до уроків та інше.

Теоретична значимість роботи полягає у висвітленні історичних фактів на
основі нових історичних досліджень та архівних документів.

Предметом дослідження є історія міста Броди за весь час його існування.

Об’єктом дослідження є частини середньовічного міста і Старі Броди,
Бродівська фортеця і фортифікаційні споруди, передмістя, територія
довкола передмістя та основні напрямки їх розбудови, сучасні
підприємства і культурні заклади, релігійні установи.

Структура дипломної роботи визначається змістом проблеми, поставленою
метою і завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів,
висновків, джерельної бази, списку використаної літератури, додатків.

Таким чином в дипломній роботі зроблена спроба дослідити і навести
аналогію розвитку міста у минулому і в сучасності.

Розділ І

Освоєння території Брідщини

Достовірні свідчення про заселення території Брідщини в кам’яну добу
отримані лише в 70-80 роки. На території Бродівського району вже
знайдено досить значну кількість археологічних пам’яток з підйомним
матеріалом з крем’яних виробів, які датуються добою пізнього палеоліту
(40-11 тисяч років від наших днів). Більшість цих пунктів представлена
лише окремими виробами. Такі знахідки, особливо на берегах річок, інших
водних джерел, можуть бути кваліфіковані як сліди тимчасових мисливських
таборів. Особливо багато їх в басейнах річок Ікви й Суховилки. З
найбільш відомих пам’яток відзначимо пункти біля сіл Гаїв-Дітковецьких,
в урочищі Соколівка і Дудина в урочищі Збіг на південній околиці села.
Серед основних знахідок на цих поселеннях – крем’яні макролітичні
вироби, що покриті переважно білою, молочною патиною. Тут зафіксовано
більше ніж по 100 артефактів, в тому числі різноманітні скребки при
наявності скобелів, ножів і різців. Численні також відщепи, пластинчасті
сколи, відходи та уламки. [106:4]. В цих двох випадках, вірогідно ми
маємо справу з базовим мисливськими таборами доби пізнього палеоліту.

До мезолітичної епохи віднесено дещо більшу кількість пам’яток, ніж до
попереднього, палеолітичного, періоду. Близько 20 пунктів вже частково
або попередньо опубліковано. Це дозволяє розподілити пам’ятки на певні
етнокультурні і хронологічні групи та спільності.

До етнокультурної мезолітичної спільності Кунин-Нобель і зокрема, до
групи пам’яток Кунин віднесені поселення Броди ІІ в урочищі Горби на
північно-східній околиці міста, а також Черниця І в урочищі Загребелька
на східній околиці села. Для цих пам’яток характерні специфічні
наконечники стріл, як правило, з двосторонньою обробкою черешка. Крім
того, наявні численні скребки, різці, ножі та інші вироби. Судячи по
аналогах на суміжних територіях, одним із спільності було полювання на
північного оленя при збиральництві та рибальстві, що носили допоміжний
характер. Ці пам’ятки можуть бути датовані в межах 10-7 тисяч років від
наших днів. [41:10].

Найбільш численними є пункти доби мезоліту Незвисько-Молодовської
етнокультурної спільності. Це перш за все, декілька поселень і майстерня
по виробництву знарядь біля села Попівці в урочищах Бутин, за Двором і
Городи. Подібні пам’ятки зафіксовані біля сіл Накваша в урочищі Береги,
Гаї в Урочищі Мис, Гаїв-Дітновецьких в урочищі Поле, а також Смільно І і
ІІ в районі місцевих дюн. Крем’яні вироби, що складають переважну
більшість знахідок на цих пам’ятках, представлені, як правило,
макролітичними формами. Серед знарядь переважають скребки на відщепах і
пластинчастих скопах, скобелі, на кожній – різці, типологічно близькі до
пізньопалелітичних. Одним із основних видів господарської діяльності тут
могло бути загінне полювання на відносно значних за розмірами тварин.
Пам’ятки датовані 11-7 тисячоліттями до наших днів.

Однією з яскравих ознак класичної мезолітичної доби є геометричні
мікроліти у формі трапеції, сегментів і трикутників. Аналогічний виріб у
формі трапеції був зафіксований на місцезнаходженні Смільно ІІІ в
урочищі Кемпа, в 1 кілометрі на північний захід від с. Смільно. Подібні
пам’ятки датуються 8-6 тисяч років від наших днів. [85:71].

Разом з тим Брідщина займає вигідне географічне положення на шляхах з
Подністров’я на Західну Волинь вздовж річкових долин.

Після відступу і танення льодовика, коли клімат в Європі зазнавав
періодичних змін територію Брідщини заселяли малочисельні мисливські
групи.

Перші землеробські общини людей, які в середині V тисячоліття до н.е.
вийшли з середнього Подунав’я (тепер територія Угорщини, Чехії і
Словаччини) і розселялись в південних районах Польщі та в Західній
Волині, обходили лісові райони Брідщини, що тягнулися вздовж північного
краю Подільської височини. [85:72].

З середини ІV тисячоліття до н.е. кількість населення поступово
збільшувалось на Північному Прикарпатті і в Західній Волині, до складу
якої входила і Брідщина. Так, наприкінці ІV тис. до н.е. на північних
околицях Брідщини з’являються окремі общини лендельської приналежності,
що вели своє походження з Середнього Подунав’я. В другій половині ІV
тис. до н.е. вони досить густо розселились на Західній Волині. На
початку ІІІ тис. до н.е. в південно-східну частину Брідщини у верхів’ях
Стиру переселяються з Поділля група пізньотрипільських общин. Нечисельні
трипільські общини проходили і по північній периферії Брідщини на захід,
на землі сучасної Радехівщини. Наведені факти дають підстави вважати, що
в той час землі Брідщини були покриті лісами і тому були мало придатні
для землеробських племен.

Дальше, повільне господарське освоєння земель Брідщини припадає на рубіж
ІІІ-ІІ тисячоліть до н.е. В кінці ІІІ тис. до н.е. тут з’являються
окремі общини, що були частиною населення так званої культури кулястих
амфор. Історія цього населення почалася в ІV тисячолітті до н.е. в
північно-західних районах Польщі, але згодом вони почали переселятися на
схід. В околицях сучасного села Суходоли вони затрималися на короткий
час. Тут досліджено одне із поховань представників цього люду, яке
здійснене за особливим ритуалом в кам’яній гробниці.

В першій половині ІІ тис. до н.е. в різних місцях Брідщини перебували
окремі общини населення культури шнуркової кереміки, які користувалися
досконалою на той час зброєю у вигляді кам’яних шліфованих сокир. Це
були напівкочові скотарі. Їм належали досліджені ще в кінці ХІХ ст.
поховання кургани поміж Висоцьком і Заболотцями, окремі предмети
озброєння, зокрема кам’яна бойова сокира та скарб крем’яних пластин,
знайдених в околицях села Хмільового, сліди поселення з слідами
крем’яного виробництва біля с. Щуровичів на півночі та інші. [2:78].

Поступове освоєння земель Брідщини відбувалось і протягом другої
половини ІІ тис. до н.е., коли сюди прибували племінні групи населення
так званої тщінецької культури, які заселили великі простори Польщі та
Північної України. Сліди їх короткотривалих поселень виявлено біля с.
Конюшків та в інших місцях.

Різке збільшення кількості населення та значне господарське освоєння
території Брідщини припадає на першу половину І тис. до н.е. Воно
пов’язане з життям племен Висоцької культури (назва походить від села
Висоцьке). Результати досліджень і картографування поселень [58:71] та
могильників племен цієї культури показують, що вони досить густо
заселяли південно-східну частину Львівщини (Бродівський, Буський,
Золочівський та інші райони). Можливо, що саме тут вони створили
стабільні племінні та соціально-економічні структури. Це підтверджується
широкими економічними зв’язками з сусідніми народностями: фракійцями,
лужичанами. Це був період найвищого піднесення Брідщини, її своєрідний
“золотий вік” під кінець первісної епохи. Проте з середини VІІ ст. до
н.е. висоцьке суспільство поступово занепадає. Причини цього залишаються
невідомими. Могли вплинути як місцеві, так і більш широкі фактори.
Відомо, що в першій половині VІІ ст. клімат в Європі був нестабільний, в
східній – посилення засушливих тенденцій. З утвердженням кочового люду
скіфів в степах Північного Причорномор’я посилився їх військовий тиск на
північно-західних сусідів давні місцеві землеробські племена Поділля.
Останні змушені були переселятися на захід, в тому числі в межі
племінних земель висоцької людності. В цих умовах культура висоцьких
племен слабшає, частина їх переселяється в подністровські землі, інші –
на північний захід, на Розточчя. Занепад висоцьких племен не привів до
утворення нового, більш життєдіяльного етнічного люду. Брідщина
залишалась протягом кількох століть слабо заселеною. Життя набирає тут
піднесення щойно в перших століттях нашої ери.

РОЗДІЛ ІІ

Броди у минулому

2.1 Перші письмові згадки про місто

Саме місто Броди розташоване на р. Бовдурці, що є правою притокою р.
Стиру. У зв’язку з цим народна традиція пояснює походження його назви. У
свій час – це укріплене поселення мало б захищати якісь “броди” зручні
місця для річкових переправ. Відомо, що в ранньому середньовіччі мостів
майже не будували і всі шляхи по суходолу проходили так, щоб оминути
численні водні перешкоди. Річку, озеро, болото, які не можна було
обійти, долали в брід. Тому броди відігравали в ті далекі часи роль
мостів. Особливе значення мали ті броди, які знаходилися на важливих
шляхах, по граничних територіях; вони завжди охоронялися, біля них
споруджувалися фортеці, виникали міста. Очевидно саме так і будувалося
місто Броди. [52:3].

Є інші гіпотези. Так сучасні мовознавці М.Л. Худаш та М.О. Демчук
відстоюють іншу думку, згідно з якою топонім “Броди” етимологічно
пов’язаний з антропонімом “Бредь” – короткою формою імені Бродислав.
Отже, у первісному значенні назви – це населений пункт, у якому
проживали “Броди” – нащадки Брода. [51:30].

У літописних документах немає жодних повідомлень про місто. До
сьогоднішнього дня єдиним джерелом, у якому двічі фігурує топонім
“Броди”, є “Повчання” князя Володимира Мономаха. Порівнюючи тексти
статей 80- х рр. ХІ ст. “Повісті минулих літ” і “Повчання”,
встановлюємо, що у них іде мова про одні і ті ж події – зустрічі
Володимирського князя Ярополка Ізяславича і сина Київського князя
Всеволода, Володимира Мономаха, під час яких вони обговорювали плани
спільних дій проти князів Ростиславичів. Перша зустріч відбулася навесні
1084 р., друга – взимку 1084-1085 р.р.

Для проведення переговорів було обрано не стольне місто Волинської
землі, а один з укріплених пунктів на порубіжжі з Галицькими землями. На
нашу думку Бродам відводилось важливе місце, насамперед, як зручному
осередку гуртування збройних сил новоутвореної коаліції для наступу на
Перемишль і Теребовлю. У випадку необхідності оборони Волині, місцем
битви могло стати Рожне поле поблизу Бродів, що змусило б обидві сторони
вдатися до аргументів зброї. Навесні 1084 р. наступ на галицькі волості
не відбувся.

2.2 Брідська земля за часів Київської Русі і Галицько-волинського
князівства

На наступних переговорах у Бродах між Мономахом і Ярополком було
досягнуто взаєморозуміння, але й цього разу похід на галицькі землі було
відкладено. Володимирський князь відкрито виступив проти Києва, що
коштувало йому втрати столу і військової дружини.

В цих умовах галицьким Ростиславичам вдалося добитися визнання своїх
прав на княжіння у Перемишлі і Теребовлі на Любецькому з’їзді 1097 р., а
у битві на Рожнім полі 1099 р. відстояти суверенітет прикарпатських
волостей. На думку І. Крип’якевича [33:23]. та Д. Чобота [102:4]. з
цього часу Броди стають одним з найважливіших укріплених пунктів у
системі оборони Волинської землі, а через століття – Галицько-Волинської
держави.

Не беручи під сумнів ці літописні згадки, варто було б дуже обережно
запропонувати думку про ідентичність Бродів, згаданих у літописі, з
селом Бродів на Горині. [86:53]. Поблизу цього села, розташованого при
головній дорозі з Києва до Володимира, у ХІХ ст. існувало два кургани,
один з яких нагадував городище. [102:4].

Відомо, що в ХІ-ХІІІ ст. в 30 кілометрів на північ від Бродів
знаходилося давньоруське місто Перемиль (тепер однойменне село біля
Берестечка). Через нього проходив один з найважливіших в часи Київської
Русі шлях, який з’єднував столицю Володимир-Волинського князівства місто
Володимир з Києвом. У Перемилі від цього шляху виходило відгалуження,
яке йшло на північ через Броди, Плісенсько і далі на Галич. Шлях
Перемиль-Пліснеськ-Галич коло Бродів пересікали дві річки. Одна
безіменна, яка ще до 1983 р. тепла з Дітківців через територію сучасного
комбікормового заводу і впадала у Бовдурку в тому місці, де тепер місток
по вулиці Полуботка.

Найвужче місце заплави безіменної річки знаходилося навпроти сучасної
вулиці 8 Березня. Сюди і спрямовувався шлях Перемиль-Пліснеськ. Саме у
цьому місці знаходився перший брід. Щоб полегшити переправу через
заплаву, дно якої було торф’яним, а, отже, важко прохідним, далекі
предки місце броду засипали піском. І до наших днів збереглося 40 метрів
цього насипу шестиметрової ширини на правому березі заплави. Загальна
довжина насипу становила понад 100 метрів.

Минувши перший брід, шлях прямував через сучасні Старі Броди, на виїзді
з них його пересікала річка Суховилка (вона пересохла, а ще двадцять
років тому в ній ловили рибу). Річку теж долали в брід. Наявність у
цьому двох бродів стало початковим стимулом інтенсивного містобудівного
розвитку. [80:52].

Однак археологічні дослідження, аналіз виявлених давньоруських
матеріалів, дані топоніміки дають підстави стверджувати, що місто могло
знаходитися на території урочища Заставки, на околиці Старих Бродів.
Саме тут десь могли проходити оборонні укріплення городища, центральна
частина якого, можливо, була розташована на високому піщаному пагорбі
“Голда” на лівому березі р. Суховилки. Нажаль, в 1950 р. його було
повністю знищено підчас будівництва шосейної дороги. [71:24].

Згідно із списком пам’яток історії та культури Бродівського району,
археологічний шар, що містить матеріал давньоруської доби, було виявлено
в околиці сучасних Бродівських передмість, урочищі “Заставки”. Однак
планування давньої оселі не досліджувалося.

До об’єднання Галицького і Володимирського князівств князем Романом
Мстиславичем в 1199 р., Броди виконували роль прикордонної фортеці
Перемильської волості Волинської землі.

В 1241 р. Броди, як і багато інших руських городів були знищені ордами
хана Батия і з цього часу на протязі двох подальших століть про місто не
зустрічається жодної письмової згадки. Часті напади ординців у наступні
роки змусили місцеве населення шукати більш безпечні місця. Таким
бродівці обрали підвищення серед боліт, яке називалося Острів або
Островчик. До наших днів ця назва збереглося за однойменною вулицею
міста. Острів в цей був невеликий, округлої форми, в радіусі він мав
приблизно 300 метрів. Підвищення підковою оточувало заболочену
місцевість. Під час весняних повеней або сильних дощів, Острів довкола
заливало водою. Із заходу до нього прилягало озеро і великі, зарослі
очеретом плавні з безліччю джерел і струмків (тепер це луг між Бродами,
Смільном і Лагодовом). На півдні Острів обмежувався районом сучасної
вулиці Гончарською, на сході – теперішніми площею Ринок і вулицею І.
Франка, а на півночі – вулицею Руською.

Перші побічні писемні відомості про старі і нові Броди відносяться до
1431 р. Саме в цей р. сусіднє Олесько стало опорним пунктом боротьби
проти намагань польських феодалів захопити волинські землі. В знаменитій
обороні Олеського замку брали участь і наші земляки Іванко Кадлубиський
(з села Кодлубиська, тепер с. Лучківці), Сенько Смоленський (зі
Смільного), Януш з Підгорець, Нег Старобродський [3:48]. Саме прізвище
“Старобродський” свідчить, що вже у 1431 р. були Старі Броди, а отже,
повинні були бути і Броди Нові. Створенні у після монгольський час, вони
не могли бути більш ніде, крім Острова. [3:48].

2.3 Броди під владою панської Польщі та Австро-Угорської імперії

У XV-XVI ст. Броди згадуються як село. Зокрема, від 1441 р. воно
належало Якові із Сенна, разом із добрами Олесько. У 1515 р. ці добра
поділили між собою Гербути і Каменецькі [71:24], 1578 р. Гербут платив
податок з села Броди від 6 ланів. [4:18]. В безпосередньому сусідстві з
Бродами. існувало місто Смільно, яке було знищено в 1494 р. під час
татарського наїзду. Це свідчить про привабливість бродівських околиць як
осередку урбанізації в цих краях. [103:214].

Після заснування С. Жолкевським нового міста, тепер уже Старі Броди
стають відомі як приміське село і згадуються в документах XVII-XVIII
ст. при переході від одного власника міста до іншого.

В кінці ХVІІІ ст., завдяки своєму прикордонному розташуванню, Старі
Броди починають розвиватися більш ефективно. З міста перекидається
надлишок торгівлі і легкі промисли на передмістя. Там були великих
розмірів (як на той час) заїзні двори для кінних підвід і людей. Один з
тих заїзних дворів з назвою “Гастерія” стояв там, де сходилися
золочівський і підкаменський шляхи. Там могло одночасно поміститися 24
пари коней з возами, а для вигоди купців і фурманів була обширна корчма.
[103:218].

Старі Броди мали свою власну торговицю. Ще до ІІ світової війни вона
містилися на площі коло Богданів. Торговиці, заїзним двором і корчмам
сприяло положення села-передмістя перед міськими рогатками, на яких
треба було платити гроші за в’їзд до міста.

Торговельному розвитку сприяв також митний кордон, що проходив між
Бродами і Старими Бродами. За перевезенні товари треба було платити мито
і через це ціни на деякі товари дуже відрізнялися перед і за рогаткою.

В 1869 р. через Броди було прокладено першу залізницю. Одначе для Старих
Бродів залізниця, яка перетинала село і залізнична станція [5:23-26], що
була недалеко від Старих Бродів, стала поштовхом для швидкого розвитку
промисловості. Наприклад, на відтинку одного кілометра від головної
залізничної лінії було три відгалуження. Перше – до фабрики лікерів
Капелана, друге – до млина на Млинівці, третє – до цегельні на Новичині.

Згідно з описом 1880 р. в селі були такі найбільші промислові об’єкти:
паровий пальцевий млин, дві фабрики рому і лікерів, дестилярння спирту,
фабрика свічок, рафінація нафти, миловарня і роївня, виріб терпентини і
оцту, бровар, вапнярння, парова прядильня і кустарння. Крім того в той
час в Старих Бродах було 24 оподаткованих крамарів і кіпців, які
торгували в основному збіжжям і деревом, а також 10 оподаткованих
ремісників. [6:1-131].

Найбільшим об’єктом промисловості було, збудоване в 1864 р. на
пасовиськах на західному боці золочівського шляху, навпроти Заставок,
велике лікеро-горілчане підприємство Капелюшів. Цю фабрику називали
“гарапернею”, бо в ній виробляли славний лікер “арак”. Відступаючи в
1915 р. російські війська знищили це підприємство. Ще до Другої світової
війни люди згадували, як випущений спирт черпали вони відрами з ровів і
ярів, а як його не стало, то з насиченої спиртом землі гнали горілку.

Старі Броди славилися також найбільшими на цілий повіт млином. В 1900 р.
збудовано шестиповерховий млин, в якому перемелювали 10 вагонів муки на
добу. Коли російські війська при відступі в 1915 р. підпалили його, то
палаюча пожежа несла куски дерева аж на c.Гаї. [103:218]. Млин стояв на
східному боці золочівського шляху на так званій Млинівці [103:218-219].

Під самою міською рогаткою при Львівській вулиці був паровий, а згодом
нафтовий млин. В сусідстві був бровар Шнеля, знищений російськими
військами в Першу світову війну.

На Новичині була збудована велика цегельня і паровий тартак, з високими
на більш як 50 метрів фабричними коминами. Тартак був знищений в Першу
світову війну, а цегельня, хоч уже без власних залізничних рейок,
перестояла лихоліття.

Між Старими Бродами і Смільном було велике деревообробне підприємство –
тартаки спілки “Фореста”, яке на початку 1900 р. розбудував Вільгельм
Шмідт. В 1923 р. тартак, що мав дві пилорами і сім циркулярних пил,
продукував понад 13 тисяч кубометрів сосни і 3.3 тисячі кубометрів
дубини і вільшини. Тартаки були сполучені з лісовими комплексами на
північний захід від Бродів вузькоколійною залізницею довжиною понад 60
км. В передвоєнних роках це підприємство перебрала нова установа
“Спілка Броди”.

У зв’язку з господарським розвитком австрійська влада збудувала будинок
скарбової дирекції і митного уряду. На цьому місці знаходиться пам’ятний
знак на честь 900-річчя Бродів. Також тут були : податковий уряд,
жандармерія, скарбова сторожа та інші установи. Сліди руїни тих споруд
було видно ще в кінці 1920 рp.; пізніше поляки збудували там військові
магазини, а саме місце почало називатися “Під коморою”.

На Старих Бродах було три маєтки більших землевласників. На границі
Новичини і Дітковець була палата баронової М. Гадзеєвської, знищена в
Першу світову війну. На руїнах палати перед Другою світовою війною
побудувався поляк Топілко. На вулиці Низькій стояла велика палата
графині Тишкевич, збудована в 1912 р., а Стару меншу палату, що стояла
блище до дороги, розібрано. [103:220].

При золочівському шляху за Заставками був фільварок Шнеля з невеличкою
палатою і великим парком. Перші дві родини були з дідичних магнацьких
родів, а Шнеля був спольщеним німцем-доробкевичем. Артур Шнель купив і
розбудував свій маєток за гроші виграні в австрійській державній
лотереї. Поводився він доволі зарозуміло і через те попав у конфлікт з
австрійською владою, яка судово покарала його довічною забороною їхати в
кареті лицем до переду, а лише – до заду. [103:220].

Під час Першої світової війни Старі Броди переходив три рази
австрійсько-російський фронт і два рази польсько-більшовицький. В перших
днях війни (21 серпня 1914 р.) російські війська майже без бою зайняли
Броди та дійшли до Карпат. В цей час Старі Броди майже взагалі не були
пошкодженні воєнними діями. Найбільше шкоди поробили відступаючі
російські війська в червні 1915 р., знищивши в Старих Бродах всі важливі
будинки і підприємства.

Австрійська влада збудувала великі магазини на полях між Липками і
залізницею. Від магазинів була проведена вузькоколійна залізниця, у якій
коні тягнули вагони коло Підкаменського шляху, через поля
Гаїв-Дітковецьких, аж до самого фронту. Пара коней легко тягнула по
рейках 5 навантажених вагонів.

В червні 1916 р. під час Брусилівського прориву російська армія
відкинула австрійські війська і фронт ще довго проходив по західній
частині Бродів, коло Пониковиці Під час перебування російської армії у
Бродах російська адміністрація видала постанову щодо наведення порядку в
місті [81:40].

Отже, до Першої світової війни частина міста, яка носила назву Старі
Броди розвивалося дуже швидкими темпами, чому сприяла торгова коньюктура
і вигідне розташування цієї території. Із ліквідацією торгового привілею
на допомогу прийшла залізниця. Із будівництвом залізниці, швидкими
темпами починає розвиватися капіталістичне виробництво. За таких умов
розвивається і містобудування.

Важливу роль у житті міста займає Брідська фортеця.

У 1580 р. Станіслав Жолкевський купив у родини Кам’янецьких частину
земель, що належали до того братом Яну та Войцеху [4:18]. Серед всіх
грунтів його зацікавили околиці села Броди – тут пролягав шлях із Русі
(Руського воєводства) на Поділля. Але так, як на цьому шляху також
відбувалися часті набіги кримських татар, то виникла необхідність
зведення тут міцної фортечної твердині. Таке місце було знайдено посеред
ставу, що називався Копень, утворюваного Лагодівською греблею на
“Острові”. 22 серпня 1584 р. польський король Стефан Баторій спеціальним
привілеєм дозволив Жолкевському збудувати на грунті села Броди нове
місто. На Острові будується невеликий замок, призначений для захисту від
постійних татарських набігів. А з 1586 р., згідно грамоти власника,
дозволяється селитися й іншим мешканцям.

Місто отримало назву “Любич” від родинного герба Жолкевських “Любичі”. В
кінці ХVІ століття Любичі почали називати Бродами, а приміське село –
Старими Бродами [84:56-57].

В 1629 р. Жолкевський, залишившись без нащадків, продав місто Броди
разом з навколишніми селами польському гетьманові Речі Посполитої
Станіславові Конецпольському [84:57]. Новий власник міста доклав чимало
зусиль, щоб підняти авторитет міста. На його прохання польський король
Владислав ІV у 1633 р. урівняв міщанські, цехові та торгові права
Бродів, з правами таких першорядних міст Польщі, як Львів, Краків,
Люблін і Торунь [9:14]. Будівництво замку тривало до 1635 р. під
керівництвом Андреа дел’Аква за проектом військового інженера Гійома
Левассера де Боплана.

Відомості про перебування на українських землях Гійома Левассера де
Боплана (1600-1673 рр.) здавна викликала зацікавлення дослідників.
Протягом 1630-1648 рр. цей відомий французький інженер, військовий
архітектор, картограф, врешті – автор славнозвісного “Опису України”,
проживаючи у Речі Посполитій, активно залучається до створення ряду
фортифікацій.

Саме Гійом Лавассер де Боплан є автором замкових оборонних споруд у
Барі, Кодану, Кам’янці та інших містах, чим започаткував поширення на
цих землях зразків нових голандських фортифікаційних споруд. З особливим
піїтитом згадуватиме він згодом свою працю на Україні під опікою
польського (з 1632 р. – коронного) гетьмана Станіслава Конецпольскього
(1591-1646 рр.), чиї доблесті і досвід, а також “мужність, що
поєднувалась із великою розсудливістю, спричинилися до того, що це “нове
короліство” за короткий час дуже розширилося” [25:18].

Як військовий інженер і архітектор-проектант, Боплан залишив помітний
слід і в історії галицьких замкових споруд. Він став одним з творців
Підгорецького замку [53:18], а також, як переконливо доводять
дослідження останього часу, планувань та фортифікації міста Бродів
[71:31-39]. Одним із суттєвих аргументів на користь його авторства
перебудов у місті, 30 рр. ХVІІ ст. став документ, який міститься у
Центральному державному історичному архіві України у Львові [10:308]. Це
запис від 20 січня 1631 р. у бродівських міських актових книгах. Він
засвідчує присутність Боплана серед трьох французів, уповноважених
Миколая Мартіні у судовій справі останього із гданським паштетником
Давидом. Очевидно, зобов’язуючись перед Мартіні відвезти пересилку у
Францію,від міщан отримав кошти на “утримання і на дорогу” у розмірі
чотирнадцяти угорських золотих, сплачених монетами польського
карбування, а також позичив ще п’ятнадцять дукатів.Не поспішаючи
повертати одержані кошти, Давид був оскаржений перед судом, де
відповідав на висунуті звинувачення.

На жаль, документ не містить жодної інформації про самого Боплана. А
щодо перебування групи іноземців у місті, до середини ХVІІІ ст. це вже
звичайне явище. Перебування в Польщі значної кількості французів
фіксують дослідники у добу Яна Казимира [26:81], а в 1649 р. відомо ряд
іноземців на службі в Олександра Конецпольського у самих Бродах
[42:114-115]. Сприяло цьому і те, що через Броди пролягав один з
головних торгових шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом [42:6].

Наведені вище обставини, а також надзвичайна докладна, на відміну від
сусідніх теренів, переробка бродівських околиць на Боплановій
“Спеціальній карті України” [73:7], де показано принаймі 15 навколишних
сіл, деталі міських укріплень, лагодівську греблю і млин – все це
свідчить, що Боплан був творцем бродівських фортифікацій.

Традиційно авторство плану цих укріплень приписується як Боплану, так і
Андреа дел’Аква. Принципова проблема з’ясування реальної участі того чи
іншого майстра була поставлена відомою польською дослідницею в галузі
історії містобудування Терезою Зарембською [120:11].

Що стосується Андреа дел’Аква, то він потсупив на службу до Станіслава
Конецпольського щойно з часу дії привілею від 5 квітня 1631 р. У 1630 р.
архітектор підписувався ще як “слуга Томаша Замойського” [71:39]. Це
може означати, що роботи над спорудженням бродівських укріплень дел’Аква
продовжив після того, як вони були започатковані Бопланом і, можливо, за
Боплановим проектом. Слід також зауважити, що реконструкція нарису
бродівських укріплень засновані на польських або італійських сажнях
(відповідно 1.758 або 1.569 метра) , які рекомендував Андреа дел’Аква в
складеному ним підручнику не принесли переконливих результатів.

Самійло Величко в своєму літописі пов’язує Бродівську фортецю із особою
Богдана Хмельницького. Так він подає такі відомості про Броди : “Не міг
я достаменно взнати й вивчити з книжкових оповісток, у якому, власне,
році заклали й завершили у Польщі славний Бродський замок. Довідався я
тільки з однієї шляхетської польської повісті те, що Зиновій Богдан
Хмельницбкий служив у Польщі як вільний і значний шляхтич, маючи чин
конюшного, у вельможного пана Потоцького. Коли ж, замок вже був готовий,
Потоцький із багатьма рівними собі польськими шляхтичами прибув до
Бродів оглянути той замок, фундатором якого він був. Ходив з тою своєю
свитою, розглядаючись по бродських валах і дуже був задоволений:
Бродська фортеця яку він спорудив власними стараннями і коштами,
виглядала показною й міцною. Тут-таки чув він від дворових своїх велику
собі хвалу – всі відзначали цю фортецю і називали її неприступною. Ходив
тоді при Потоцькому тими валами і конюшний його, Хмельницький. А що був
від природи старанний, моторний і вчений, то сподобався він своєму пану.
І мав він від пана свого ту милість, що його було запитано такими
словами: “А що думаєте, пане Хмельницький, про цю фортецю? Я вважаю, і
всі з цим згодні, що вона не приступна”. Хмельницький побачив, що його
підпитий пан збирається нафантазувати і вчинив необережно таку
відповідь: “ Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й
зруйнувати може”. Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор
пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. Однак Хмельницький не
завважив цього, лише згодом його співвітчизники, а також найблищі
панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках,
застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча
голову. Тоді, не чекаючи своєї смертної чаші, тільки почали накривати
стола у новозведених польських будинках, він вийшов тихцем із замку на
свою квартиру, що її мав у самих Бродах. Там він вивів свої кращі коні
і, склавши у в’юки все краще, що було при ньому, поспішно й таємно рушив
зі своєю челяддю у незміренний путь. У пів-обіді пан Потоцький, вже
добре зігрівши сикером лоба, наказав своєму покойовому винести собі з
кімнати палашо, а іншого свого служника послав покликати свого конюшного
Хмельницького. Той не знайшов Хмельницького по всьому замку, удався до
його квартири, а там дістав від челяді відповідь, що Хмельницький рушив
незвідь куди. Служник приніс цю звістку своєму панові Потоцькому і всі
тоді зрозуміли, що Хмельницький полишив службу і утік від панського
гніву” [27:26] .

Але, нажаль, більше ніяких підтверджень про цю подію немає. Достовірно
відомо, що фундатором замку був Жолкевський, а не Потоцький, як
говориться в тексті, а в цей час замком володів Конецпольський. Замок і
замкові фортифікації будувалися за бастіонною системою, на основі
новоголандської і вдосконалої італійської систем, що перетворило Броди в
одну з найбільш укріплених і неприступних фортець того часу.

Після поразки під Пилявцями Конецпольський утікав з України до своєї
фортеці в Бродах і по дорозі втратив коня, тому був змушений
переодягнутися в селянську одежу, так ледь добився до Бродів, але в
брідських околицях уже господарили повстанці з козаками [78:68].

Під час Визвольної війни 1648 р. Бродівський замок представляв собою
міцну, добре захищену ровами та бастіонами, фортецю. Мабуть, тому у
вересні 1648 р. військо Богдана Хмельницького протягом 8 тижнів [78:68]
(за іншими даними – 12 [20:609] безуспішно облягало ці укріплення).

В 1651 р., під час битви під Берестечком, для здобуття потужних
козацьких укріплень король послав своїх коней по великі гармати до
Бродів і Львова. В Бродах із замку було знято і доставлено на поле битви
дві таких гармати [22:396].

Укріплення замку складалися з 5 бастіонів і 5 куртин між ними, які мали
муровані екстрапи і 75 казематів в середині земляних валів, викладених
із зовнішнього боку тесаним каменем. За валом був глибокий рів, а далі –
болото. До замку можна було потрапити лише з боку міста через підйомний
міст крізь браму в одній із куртин.

Згідно заповіту Станіслава Конецпольського від 22 січня 1682 р., замок і
місто перейшли до королевича Якуба Собеського [74:60]. До нас дійшов
докладний опис замку й міста з 1685 р., зроблений дворянином короля Яна
ІІІ Собеського, Далейроком: “Місто розміщене на великій піщаній рівнині,
оточений сосновими лісами та гаями… Над ними зноситься цитадель, оточена
болотами з трьох сторін. Це – досконалий п’ятикутник. Бастіони муровані
з цегли з різними оздобами із тесаного каменю. Жодних земляних оборонних
споруд, ані також передмурів при брамі немає. Навіть рів є досить
вузький, або закритий болотом, яке творить досить добрі зовнішні
укріплення… Брама добре і практично збудована із широким входом. Міст
підйомний, дуже довгий і обширний. Збройова площадка в середині дуже
простора. Нарешті, щодо величини цитаделі самої, то вона є в тім самім
плані збудована, як цитадель в Стенау (місто в Лотарингії)… На дитинцю
не видно жодного дому, тільки просте дерев’яне помешкання, досить довге,
збудоване на спосіб польський і призначене для проживання губернатора
або коменданта цитаделі. Під бастіонами знаходиться помешкання для
гарнізону зі стайнями для кавалерії…

Є там гарний колодязь на дитинці і арсенал, добре оснащений і захищений.
Два бастіони, фронтові до міста, мають укріплення сильно підвищенні і
гармати бронзові, позначені гербом пана, який має у власності цитадель.
Поміж тими гарматами є вісім або десять інших, які стріляють ядрами, що
важать 12 фунтів. Є ще гармати значної величини і є ще велика кількість
гармат менших. Арсенал також є забезпечений різними припасами до
артилерії і війни. Тут є все, що можна уявити: є там ядра різної
величини, ядра запалювальні, гранати залізні і скляні, ланцюги,
шрапнелі, мортири, бомби, зброя ручна і накінець все, що служить для
оборони фортець…” [79:3].

Замок багато разів відвідував Ян ІІІ, а перед ним й інші польські
королі. Владислав ІV Ваза був тут у 1646 році, а Ян-Казимир в 1651 р. У
Бродах Яна-Казиміра гостинно прийняв О. Конецпольський. Під час вечері у
замку на честь короля багато стріляли з гармат. Король надав привілей
Конецпольському на пожиттєве володіння всіма маєтками Корсунського
староства, а також тими, які належали запорізьким козакам [20:297-298].

Для збільшення обороноздатності фортеці в пізніших часах було збудовано
надбраму вежу, яку увінчував годинник. Перед брамою розміщувався
равелін, який сполучався з міським оборонним валом, ще одним підйомним
мостом. На початок ХVІІІ століття Бродівська фортеця займала площу біля
800 квадратних метрів.

В 1704 р. Бродівський замок і саме місто переходять до родини Потоцьких.
За часів їхнього володіння замком, він перетворився в розкішну
магнатську резиденцію. На місці дерев’яного палацу, в середині ХVІІІ
століття був збудований кам’яний, в стилі Барокко. Він був
двоповерховий, в плані-прямокутний. Головний фасад фланкірований двома
ризалінами. Стіни на всю висоту оформлені пілястрами композитного
ордену. Бази та барочні капітелі складного малюнку виконані з каменю.
Центр головного фасаду підкреслений балконом. Частковий ритм пілястр
придає будівлі урочитсий і парадний характер [45:103-104].

Захист міста забезпечувався оборонною системою, яка складалася з кільця
земляних укріплень і фортеці. Головним у міській фортифікації був
обороний вал. В залежності від рельєфу він мав висоту від 4 до 6 метрів
і ширину в основі до 7 метрів. Вал складався з десяти п’ятикутних
бастіонів, сполучених куртинами. Бастіони являли собою елементи
оборонної архітектури, які забезпечували можливість боротися проти
наступаючого ворога, з якого б боку він не наближався, а будувалися вони
на відстані до 150 метрів один від одного, щоб брати противника в
перехресний гарматний вогонь.

Міські укріплення Бродів після розширення міста складалися з бастіонних
фортифікацій, композиційно пов’язаних із замком. Як показав
графометрологічний аналіз, побудова нарису міських фортифікацій полягала
з комбінування частин правильного десякутника та двадцятикутників і
відзначалося наявність спільної композиційної осі з замком, вписаним у
правильний п’ятикутник. Конструкцію укріплень описує щоденник Ульріха
фон Вердума (1671 р.): “Замок добре укріплений регулярними бастіонами і
фосебреями, подекуди також викладеними ламаним каменем і цеглою” [52:4].

Від фортефікацій міста ХVІІ століття у Бродах збереглися його важливі
елементи: це перш за все, планувальна структура, основу якої творить
вулична мережа з прямими і взаємоперпендикулярними вулицями, що ділять
місто на квартали. В північно-східній частині Бродів збереглося 640
метрів оборонного валу. Як показали наукові обстеження проведені
Львівськими відділенням інституту “Укрзахідпроектреставрація” 2810
метрів валу чітко “читаються” в нарисі ряду вулиць.

Оборонна лінія міста, крім валу, включала підвалля, оборонний рів та
передвал. Тобто перед валом знаходилося ще два менших насипи, тому всю
цю складну оборону систему місцеві жителі назвали просто – “вали”.

Головний бродівський вал із зовнішнього боку був викладений тесаним
каменем, який створював вигляд кам’яної стіни. Ще в 1723 р. на валу
добре збереглося кам’яне облицювання, яке тоді бачив і описав Василь
Барський [79:3]. На початку ХІХ століття, коли вал уже не мав оборонного
значення, тесаний камінь з нього знімали і використовували при
закладанні будинків. У 1986 р. під час ведення земляних робіт вдалося
виявити викладений з тесаного каменю стародавній фундамент – з нього
було вийнято кілька брил, які тепер зберігаються у Бродівському
краєзнавчому музеї. Важать камені по 100-200 кілограмів. В місті було
дві брами: Луцька та Львівська.

Акт передачі Бродів Йосипу Потоцькому, складений 30 січня 1704 р., і
зокрема, документи про передачу Потоцькому міського арсеналу, називають
велику кількість зброї, яку використовували бродівчани для оборони
міста. Звернімо увагу лише на окремі з них: “Гармата від брами до міста
8-фунтова – 1 штука, однофунтова – 1 штука, на рогу гармата
трьохфунтова. На першій вежі до школи жидівської – гармати дві. Під тією
вежею на валі – мортир залізних– 11 і мортир бронзових – 3… Від Смільна
на рогу – гармати дві: одна двадцяти фунтова, друга – восьмифунтова. На
вежі від Радзівілова – гармат двадцятифунтових – 2 штуки…” [11:28].

Кірм гармат в арсеналі м. Бродів було багато інших предметів для
оборони. Це – порохівниці для ношення пороху, 9 бочок з порохом,
запальні бомби, олов’яні шрапнелі, залізні, шкіряні та скляні гранати,
металеві ядра на ланцюгах і дротах, мушкети, мортири і т.д.

За кожним ремісничим цехом була закріплена окрема ділянка валу, яку в
разі небезпеки потрібно було обороняти. А ця небезпека була постійною. В
ХVІ-ХVІІ ст. коло Бродів проходила вітка “чорного шляху”, яким
турецько-татарські орди здійснювали щорічні набіги на Україну. Зокрема,
в 1696 р. Броди були пограбовані і спалені в результаті одного з таких
нападів. В травні 1709 р., неподалік від Бродів, російські війська
завдали поразки шведам [30:373]. У 1714 р. місто дуже потерпіло
внаслідок набігу двірського загону польського шляхтича Олександра
Конецпольського [84:62]. В 1716 р. Броди займають шведські війська, а в
часи польської конфедерації 1734 р. – місто попало до рук російської
армії. Через це фортечний та міський арсенал були погробовані, а
укріплення вимагали постійного ремонту.

З першим поділом Речі Посполитої Броди відходять під владу Австрійської
імперії. 5 серпня 1772 р. в місто вступило австрійське військо і
розквартирувалося в фортеці. На короткий час, в окрузі стало спокійно.
Та події, пов’язані з наполеонівськими війнами порушили це мирне життя.
Польська шляхта, сподіваючись на допомогу Франції, повернути втрачену
державність Польщі, підтримала Наполеона і в 1807 р. проголосила
створення герцогства Варшавського. У 1809 р. його війська зайняли Броди
і закріпилися в фортеці. Ці події й визначили її подальшу долю. Після
поразки Франції і розпаду герцогства Варшавського, австрійський уряд
вирішив ліквідувати оборонні укріплення фортеці. В 1812 р., згідно
імператорського указу, було висаджено в повітря в’їзну браму з вежею,
частину бастіонів розібрано, а рови записано землею. Тоді ж були
знесенні основні захисні споруди міських укріплень [70:160].

До наших днів зберігся палац, після багатьох пожеж і перебудов і
останьої реконструкції в 1920 р., чотири куртини з казематами і три
бокових бастіони. Потрібно зазначити, що каземати брідського замку кінця
ХVІ – поч. – ХVІІ ст. на території України не мають аналогу [79:3]. Це
унікальна пам’ятка архітектури.

Західна, від площі Ринок, частина міста називалася “парканом”. Вулиці
тут були орієнтовані на замкову браму. Заселяли цю вулицю “парканці”,
тобто піддані власника міста, а згодом й інші міщани, які були за борг
виселені з кращих ділянок міста [47:18].

Від замку на схід, через площу Ринок, проходила головна осьова лінія
міста, яка з’єднувала “Старе” і “Нове” місто. Обабіч від неї знаходилася
головна вулиця середмісття – Золота. Здавна тут проживали найзаможніші
городяни, хоча свій респектабельний вид з двоповерховими будинками, які
мали розкішну ліпку і ажурні ковані балкони, вулиця отримала лише від
середини ХІХ ст.

До цього мандрівники, які бували в Бродах в кінці ХVІІ ст. – Є.Челебі ,
в кінці ХVІІІ ст. – К.Б. Фаєрабенд , на початку ХІХ ст. – Ю. Немцевич
відмітили, що вулиці були невимощенні, але подекуди по краях мали
дерев’яні настили. Будинки були як дерев’яні, так і кам’яні [52:16].

Серед закладів, які були на Золотій вулиці, потрібно відмітити книгарню
Фелікса Веста. Ця книгарня була закладена в Бродах в 1862 р. як філія
книгарні в Самборі Яна Розенталя. Книгарня мала свою друкарню . Друкарня
була не єдиним промисловим об’єктом в Бродах.

Михайло Грушевський писав: “… Інше менше від Львова гніздо гафтярства
було в Бродах, звязується гіпотетично з заложеногою, тут в першій
половині ХVІІ ст., фабрикою шовкових матерій” [28:252].

З 1666 р., в міських актах, зустрічаємо, про міщанина Івана Кириловича,
що був власником верстату, на якому виробляли парчові матерії. [95:42].
Рівночасно з цим промислом постають тут споріднені з цим ремесла. Так,
на місцевому грунті розвивається гафтярство. Представником першого роду
гафтярів, навіть засновником цього ремесла в Бродах, був згаданий в
актах під 1639 р., чужинець Олександр Грек, що гаптував золотом і
сріблом. Згодом, це ремесло розповсюджується, в основному, в руках
євреїв.

Цікаво, що постає навіть окрема ремісницька професія, що мала дбати про
матеріал для гафтярів. В актовій книзі з 1646 р. зустрічаємо прізвище
Самуїла Філя – фарбаря шовку [16:84].

Дуже популярними був горілчаний промисел “Вільно буде кожному міщанину
мати свої власні броварні, солодівні і винниці. А хто-небудь із міщан
схоче варити пиво, повинен заплатити від вару, що має робитись із
півкварти маці брідської міри, золотих три; те саме розуміється і щодо
горілчаного солоду, робленого з такої ж міри” [95:42-43].

Міщани користалися з цього права, хоч рідко хто мав великі прибутки від
цього.Іноді, навпаки, цей промисел у значній мірі призвів до
матеріальної і моральної руїни міщанства.

У кожного міщанина зустрічаємо чи то в хаті, чи то в підсобних будинках
муровані бані, спеціальні бочки, рури, рурниці, корита для заливання
солоду й інший реманент для роблення горілки [95:43].

Досить поширеним в місті було шапкарство. Була в Бродах і ливарня
дзвонів. Відомою на всю Європу була “фабрика злотоглавих матерій”,
власником якої був грек Мануіл Корфінський [16:84].

Уже на початку ХІХ ст. в деяких будинках на вулиці Золотій знаходилися
невеликі приватні майстерні. Від однієї з них бере свій початок брідська
швейна фабрика. Однак основними закладами були магазини, кав’ярні,
цукерні. Путівник М. Орловича (1914 р.) згадує на вулиці Золотій готель
“Брістоль” [116:24]. Цей будинок зберігся до сьогоднішнього часу.

На схід від парафіяльного костелу знаходилося “Нове” місто. І.
Созанський відмічав, що в 30 р.р. ХVІІ ст. так називали вільні,
перебудовані ділянки вздовж валу від Луцької до Львівської брами
[47:51]. В ХІХ століттях ця топоніміка була збережена: площа розташована
в східній частині передмісття, називалася Нова вулиця. Нова Львівська
вулиця, Новоміська площа або площа Новий Ринок [70:89] знаходилися в
центрі композиції “Нового” міста. Його квартали були розташовані подібно
до кварталів “Старого” міста, хоча з невеликою відмінністю.

Карел Ауер, автолітографії якого можна вважати своєрідною енциклопедію
галицького побуту першої половини ХІХ ст. в збірці “Галичина в образах”
(1837-1838 р.р.) [116:24] серед інших міст показав “Новий Ринок” в
Бродах. На літографіях можна бачити, що площа прикрашена групами дерев і
клумбами квітів, окрім того – в центрі розташовувалася альтанка, а по
краях – архітектурно оформлені колодязі. Пізніше, за сквером,
розташованим тут, закріпилася інша назва – “Райківка”. В 1898 р. в
південно-західній частині парку був відкритий пам’ятник уродженцю Старих
Бродів, польському письменнику Ю. Коженьовському. Пам’ятник, виконаний
львівським скульптором А. Попелем, в 1946 р. вивезений до Польщі.

На північній стороні площі в 1909 р. побудований будинок
цісарсько-королівського земельного банку, так званий “Празький банк”
(тепер райвідділ внутрішніх справ).

На східній стороні площі до 1830 р. стояла дерев’яна церква Чесного
Хреста. Це була треття парафіяльна церква в Бродах до 1811 р. На місці
розібраного храму австрійська влада збудувала стрілецькі кесарні
[14:32].

Вище згаданий путівник Орловича (1914 р.) відмічав, що серед нових
будинків в “Новому” місті найкрасивіші – це торговельно-промислова
палата, гімназія, будинок товариства “Сокіл” і новоміський
адміністративний будинок. Всі ці будови збереглися до нашого часу.

Адміністративний будинок, де були розміщенні повітові установи, а з 1811
р. поліцейський комісаріат, до пожежі 1801 р. належав Сестрам милосердя.
Оновлений будинок називали новоміським палацом. Окрім повітових установ
в палаці деякий час знаходилися російський і пруський консули.

Торговельно-промислова палата, утворена в 1850 р., охоплювала територію
Золочівського, Береженського і Чортківського округів. Існувала палата до
1920 р. Будинок палати прикрашають скульптурні композиції. Тепер це один
із корпусів середньої школи № 1, а в другому, головному корпусі,
знаходилася гімназія.

Навпроти будинку гімназії знаходився будинок польського товариства
“Сокіл”, заснованого в 1891 р. (тепер Народний дім “Просвіта”). В цьому
будинку був один із перших кінотеатрів у Бродах.

У Бродах видавалася газета, де опубліковувалися важливі події та новини
що відбувалися у місті. Видавала газету Брідська рада повітова.

2.4 Боротьба за місто між буржуазно-поміщицькою Польщею та радянською
Росією

З початком Першої світової війни територія Бродівського повіту стала
ареною воєнних дій. 14 серпня 1914р. Броди зайняли російські війська. В
1915 р. у місті розмістився штаб 8-ї російської армії, якою командував
видатний російський воєначальник О. О. Брусилов.

Повалення самодержавства у Росії в лютому 1917 р. посилило революційні
настрої в частинах 101-ї піхотної дивізії, яка стояла у Бродах.
Російські солдати відкрито носили на грудях червоні стрічки, не
віддавали честі офіцерам, знищували портрети царя і членів його сім’ї.

У жовтневі дні 1917 р. керівництво 101-ю дивізією захопили агенти
ентральної ради. Вони розформували підрозділи, вірні уряду,
демобілізували найбільш революційне настроєних солдатів, а в лютому 1918
р. впустили у Броди австро-угорські війська. [52:11]

Після розвалу Австро-Угорської імперії восени 1918 р. владу в Східній
Галичині, у склад якої входили і Броди, захопила Західноукраїнська
народна республіка (ЗУНР).

Листопадові події у Львові не були несподіванкою для українського
населення Брідщини. Центральний військовий комітет мав налагоджені
зв’язки з українськими організаціями більшості повітів Східної Галичини.
За день до листопадового перевороту туди були відправлені посланці з
секретними розпорядженнями Військового комітету і Національної Ради за
підписом Дмитра Вітовського. В них писалося: “Українська Національна
Рада переймає державну владу в свої руки. Вночі з 31 жовтня на 1
листопада українська залога Львова займає місто.

В кожному повіті Східної Галичини слід перейняти державну владу власними
силами. Зібрати якнайбільше боєздатних селян, а якби сусідній повіт
потребував допомоги, вислати їх до того повіту. Всі уряди обсадити
певними людьми…” [35:58].

Напередодні перевороту у Бродах було створено Українське представництво,
яке підтримувало тісні зв’язки в Центральним військовим комітетом. Цей
орган і очолив підготовку до виступу. 31 жовтня 1918 р. у села
Брідського повіту вислано прогресивну українську молодь, завданням якої
було підготувати до переобрання влади в повіті. Одночасно члени
Українського представництва скликали в Бродах таємну нараду, на якій
було прийнято ухвалу в ніч з 31 жовтня на 1 листопада провести збройне
захоплення влади у повіті та у місті Бродах. [39:64]

При допомозі старшин-українців і стрільців 30-го полку були роззброєні
перш за все всі армійські підрозділи, що складалися з представників
іншій, національностей. В цей же час стрільці зайняли важливі військові
та адміністративні об’єкти. Для польської влади ці дії були настільки
несподівані, що вона не встигла організувати жодного опору.

Таким чином, за короткий проміжок часу Броди разом з основними
населеними пунктами повіту повністю перейшли в руки Українського
представництва.

Управління Брідським повітом вимагало створення нових структур влади.
Такою структурою став повітовий комісаріат. Першим державним комісаром
було призначено поштового урядника Северина Левицького.

Військовим комендантом Брідського повіту став надпоручник Української
Національної ради Думін.

30 листопада 1918 р. згідно наказу Окружної Команди в Золочові на його
місце призначений сотник Михайло Подолюк. На чолі Військової Команди
міста Бродів було доставлено надпоручника Ярослава Олексишина, сина
пароха із Суховолі. 8 листопада в розпорядження української влади
перейшло староство, яке очолив радник Іван Герасимович. В повіті
ставлениками повітового комісаріату стали війти. [36:101]

З початком 1919 р. Брідщина вже мала свого представника на загальних
зборах у Станіславові (Івано-Франківську). Ним був господарський
референт повітового комісаріату, освічений селянин із Залісся Степан
Назарович. [54:13]

Для забезпечення належного порядку у Бродах було сформовано Українську
військову національну поліцію. 30 грудня 1918 р. управа поліції видала
своє перше розпорядження. В нім говорилося:

1. Всі власники домів безумовно мають вичистити хідники; усунути з них
всі перешкоди на такім просторі, як далеко будівля знаходиться.

2. Всі будинки публічні, торговельні чи інші заклади познімають фірмові
і вивісять вивіски намальовані на синьо-жовто, з написаними по
українські, польські і жидівські.

3. Магістрат мас вичистити ринок, де відбувається торгівля на 4 ради
продуктів:

а) набіл;

б) м’ясо, омаста;

в) крупа, мука і т. д.;

г) галантерія.

4. По зложенні товару в призначених місцях на ринку всі підводи
забираються на площу постою, що нею розпоряджає і її пильнує поліція.

5. Всі громадяни міста мають реєструватися впродовж 7 днів в інспекції
поліції.

У випадку невиконання даного розпорядження до означеного реченця, кожна
особа буде притягатися до відповідальності. [65:9]

Особливу увагу повітовий комісаріат приділяв відбудові Брідського
повіту. Внаслідок кровопролитних боїв в часи І Світової війни Брідщина
була чи не найбільше зруйнованою серед всіх інших повітів. Окремі села
були повністю знищені війною. Близько 1000 родин залишилися без даху над
головою.

Тому, перш за все, повітовий комісаріат і старався забезпечити населення
повіту всіма необхідними для відбудови матеріалами: будівельним залізом,
цвяхами, цеглою, вапном, бляхою і т. д. Під вирубку було відведено
частину соснового лісу біля Лешнева. Для описи над численними
дітьми-сиротами комісаріат заснував сирітський захист.” У Бродах
знаходився повітовий сирітський притулок, в якому на період весни 1919
р. перебувало понад 50 дітей. Аналогічний заклад працював у Підкамені.
[100:142]

В українські руки було перебрано, і шкільництво. З перших днів листопада
навчання у Брідівській польській гімназії припинилося. Заняття
відновилися 9 грудня, але вже 28 грудня комісаріат дав розпорядження про
закриття гімназії, так як викладачі, за винятком греко-католицького
катехита Софрона Глібовицького, відмовилися скласти присягу на вірність
Українській державі.” С. Глібовицький був призначений першим шкільним
інспектором, а дещо пізніше — директором Бродівської української
гімназії. У всіх шкодах була обов’язковою українська мова викладання
навчання релігії. Після призначення Глібивоцького директором гімназії
шкільним інспектором став професор Мандичевський. [36:104].

З початком 1919 р. становище Західно-Української Народної Республіки
почало поступово погіршуватись. Українська армія з важкими боями
залишала ворогові галицькі села і міста, відступаючи все дальше на схід.

У цей час важке відносно спокійне життя української громади м. Бродів
сколихнула звістка: в Бродах перебуває Головний отаман військ
Української Народної Республіки, голова Директорії Симон Петлюра. 28
березня 1919 р., проїздом, Головний отаман у супроводі члена директорії
А. Макаренка оглянув брідський шпиталь для ранених стрільців і старшин
Українська Галицька Армія (УГА) та дитячий повітовий.

Проте, не всі брідські міщани однозначно віднеслися до візиту голови
директорії. На залізничному вокзал з нагоди приїзду Симона Петлюри
зібрався численний натовп людей, які на вид прибуваючого поїзда дещо
ворожо і зацікавлено вигукували: «О, Петлюра іде!» ‘ Очевидно, що така
реакція була викликана активною москвофільською пропагандою, яка
змальовувала Петлюру насамперед як ворога Росії. [88:405].

Справою державного значення стало забезпечення населення повіту новими
українськими грішми. У цей час кохає повітове місто мало дозвіл
друкувати грошові знаки місцевого значення. При необхідності їх
обмінювали на гривни Української Народної Республіки по номінальній
вартості. У квітні 1919 р. при Брідськім повітовім комісаріаті була
створена спеціальна комісія під головуванням державного комісара Івана
Герасимовича і посадника міста Ріттля. У місцевій друкарні були
віддруковані банкноти вартістю в 1, 2, 5, 10, 20 гривень на загальну
суму півмільйона гривень, однакового для всіх розміру: 71мм Х 93 мм.
Нижче зазначеної вартості купюри йшов друкований текст «Цей знак
грошевий належить приймати в повіті Броди за… (зазначалася вартість
гривни). Каса міста Броди виміняє кожного часу кожну кількість цих
грошевих знаків від 100 гривень, почавши а гроні відповідно їх вартості.
Підроблювання буде каратися тяжкою в’язницею до 20 літ. Броди. 15 квітня
1919 р. Ствердив повітовий комісар Герасимович. Посадник міста Ріттель.
Між обома підписами розмішався кружечок з гербом міста і написом
«Магістрат Броди». [61:17].

На зворотньому боці купюри знаходився аналогічний за зображенням і
написом відтиск печатки. Біля нього – ще один з написом «Повітовий
комісаріят Броди» і зображення Лева посередині.

Такі грошові знаки були в обігу від 14 квітня 1919 р. до приходу
польської армії 23 травня 1919 р. До цього часу діяв Брідський повітовий
комісаріат. І хоч 24 червня 1919 р. Броди були знову звільнені військами
Галицької армії, проте вже через 3 дні українські частини були змушені
відступати перед сальвою і добре озброєною польською армією генерала
Галлера. На допомогу Галицькій Армії ішли підрозділи, сформовані
безпосередньо в повіті Броди. Зокрема, Ясенівська та Боратинська
«штрафна» сотні брали участь у боях під Львовом, одна Брідська сотня —
під Белзом, а ще одна-знаходилася в складі залоги м. Дубна. [100:179].

Тим часом польська армія зайняла Перемишль, Ярослав, Хирів. Румунія зі
своєї сторони захопила Буковину. Це змусило уряд Західно-Української
Народної республіки звернути особливу увагу на створення міцної,
боєздатної армії. Ще із листопада Державний секретар військових справ
Дмитро Вітовський оголосив наказ про загальну мобілізацію населення.

На основі підрозділів УГА були сформовані бойові групи «Старе село»,
«Схід», «Щирець», «Хирів», «Північ», «Угнів» та інші. У Красному
знаходився авіаційний загін у складі 20-ти літаків. Ним командував
сотник УСС Петро Франко — син видатного письменника Івана Франка.
[101:5-6].

Реорганізація української армії дала позитивні результати. З початком
зими 1918 р. на окремих ділянках фронту галичани розпочали наступ.

14 травня 1919 р. об’єднані польські війська розпочали стрімкий наступ
на правому крилі українсько-польського фронту. В результаті напружених
боїв поляки захопили Белз і Кристонополь. 21 травня батальйон солдатів
під командуванням капітана Родзинського форсував р. Стир під Берестечком
і після короткого бою зайняв Берестечко. У цей же день передові польські
загони вступили у село Піски на Брідщині. Ворожа армія наближалася до
Бродів.

22 травня 1919 р. між 17 і 18 годинами українські військові підрозділи
згідно наказу Начальної Команди залишили місто Броди. Відхід частин мав
прикривати загін з 200 стрільців під командуванням сотника Королевича.
Проте боєздатність цих сотень була настільки слабкою, що про якусь
оборону міста не могло бути й мови. «Я сам сотенний комендант, — говорив
Королевич, — ніяких старшин зо мною нема, а сотня зорганізована з нашого
повіту, і всі люди майже по-цивільному – мають кріси і по кільканадцять
набоїв, і я з тим маю обороняти місто Броди без коменданта -старшини.»
[100:177].

Місто було залишене без жодного пострілу, а 23 травня у Броди вступили
передові частини польської армії. Відступаючи, галичани в кінці травня
залишили останні населені пункти Брідського повіту: села Попівці і
Нем’яч. 1 червня туди увійшли польські війська.

Українська Галицька Армія відходила на територію Тернопільщини. З
початком червня її війська перейшли р. Дністер і зайняли оборону в так
званому «Борщівському трикутнику», окресленому річками Збруч, Дністер і
Серет. [50:81].

Та уряд ЗУНР і командування УГА все-таки зуміли виправити здавалося б
уже безвихідне становище. Переможним боєм під Ягільницею 7 червня 1919
р. розпочалася відома Чортківська офензива — стрімкий контрнаступ
української армії. В бою за Чортків корпус полковника Мирона
Тарнавського несподіваним ударом з тилу завдав відчутної поразки
польській дивізії В. Сікорського, утворивши таким чином пролом у ворожій
обороні. Швидким маршем були звільнені Бучач і Тернопіль. 20 червня
українські частини знову вступили на територію Брідського повіту.

Польське командування зробило спробу закріпитися на лінії Нем’яч
-Підкамінь – Літовище, розмістивши там 4 і 5 піхотні полки. Проте натиск
стрільців 9 бригади Першого корпусу УГА змусив поляків залишити зайняті
позиції. Наступного дня було визволено Підкамінь, Шишківці і Звижень. В
бою біля Манаєва стрільці Першого корпусу відбили 2 атаки польських
жовнірів і в контрнаступі зайняли Лукавець. [66:10].

Зранку 23 червня 1919 р. частини Першого корпусу увійшли в Броди.
Безперервні бої виснажили сили Галицької Армії. Польське командування
зуміло зосередити на лівому крилі фронту проти Першого і Другого корпусу
УГА значні резерви. З іншого боку галичани зіткнулися з другим, не менш
небезпечним ворогом. Ним була червона армія. Ще в середині травня 1919
р., прорвавши оборону військ Української Народної Республіки під
Ямполем, більшовики здійснили рейд по тилах УНР. 20 травня 3-тисячний
загін черовноармійців майже без бою оволодів Кременцем. Цей напад був
настільки несподіваним, що українська залога міста не змогла вчинити
жодного опору і в паніці розбіглася.

На початку червня 1919 р. підрозділи червоної армії підійшли до умовної
границі між УНР і ЗУНР. Вона пролягла по старому австро-російському
кордоні між Бродами і Радивиловом. На цей час ця територія була
окупована польськими військами, «6 червня 1919 р. сильні більшовицькі
відділи заатакували вздовж гостинця Дубно – Броди і зайняли Радивилів,
писалося в донесенні до польського командування. Наші відділи відступили
з Радивилова на Броди і зайняли лінію Язлівчик – Клекотів – Гаї
Лев’ятинські і стоять від Лідихова до Залозець на давніх позиціях.»
[21:75].

Інші більшовицькі загони, підкріплені місцевими селянами,
концентрувалися на захід від Бродів і Кременця з наміром захопити Броди
і Збараж. [21:81].

Очевидно, що більшовицькі підрозділи в тилу Української Народної
Республіки являли неабияку загрозу для Галицької Армії. Мабуть тому
командир Першого корпусу Осип Микитка 24-25 червня 1919 р. вів
переговори з командуванням червоної армії, заключивши з ним тимчасову
угоду. Напередодні цих переговорів більшовики відбили Броди, залишивши
згодом місто галичанам. [40:133].

23 червня 1919 р. польська армія перейшла у широкий контрнаступ по
всьому фронту. Змучені стрільці української армії без належного
озброєння, боєприпасів і резервів боролися за кожен клаптик землі. Біля
Підлисся на Білій горі розгорівся нерівний бій, у якому курінь
стрільців 3 бригади УГА при підтримці артилерійської батареї Володимира
Ґалаґана з останніх сил відбивав численні атаки польських уланів.

У цей час польські легіони зайняли Кадлубиська (Лучківці) і Підгірці.
Сильне вороже угрупування загрожувало Бродам. 28 червня 1919 р. УГА
залишила місто Броди. Одночасно туди вступили передові загони польської
армії. Станом на 29 червня польські війська вже займали позиції по лінії
Звижень-Гутисько, Літовищі-Черниця, (полковник Добровольський), Суховоля
— Гаї Дітковецькі (полк. Палле), Броди (майор Боньча) та вздовж р.
Слонівки і колишньої Австро-російської границі (2-й полк уланів).
Українська армія відступала в глибину Галицького Поділля. 16-18 липня
притиснуті до Збруча курені галичан вели останні бої з ворогом,
прикриваючи перехід основних сил армії на територію Великої
України. 17 липня останній стрілець УГА залишив Галичину. Уряд Західної
область Української Народної Республіки і її армія вірили, що визволивши
Київ від більшовиків, разом з армією УНР звільнять Галичину від поляків.
Та, на жаль, історія розпорядилася інакше: пройшовши з боями довгий
шлях, рештки Галицької Армії були змушені шукати притулку на чужині — в
Чехословаччині, а Галичина, загарбана поляками, стала «східними кресами»
Польської держави. [40:140].

Під час польсько-радянської війни 1920 р., виганяючи з Радянської
України польських мілітаристів, Червона Армія підійшла до кордонів
Східної Галичини. 26 липня 1920 р. у Броди вступили бійці Першої Кінної
армії. Тривалий час у місті знаходився штаб Першої Кінної армії.
[52:12].

Ревком прийняв рішення про встановлення восьмигодинного робочого дня і
введення загальної трудової повинності. Для забезпечення безперебійного
харчування створено їдальню на 600 місць. Урожай, зібраний на колишніх
панських і монастирських землях, було розподілено серед трудового
населення повіту. Велика увага приділялася розвиткові народної освіти:
організації шкіл, залученню всіх дітей до навчання. Налагоджувалося
суспільно-політичне життя міста: створено перший повітовий комітет
Комуністичної партії Східної Галичини, який очолив Юрій Пелещак, почали
діяти профспілкові і комсомольські організації. Однак обставини, що
склалися на фронтах громадянської війни, змусили радянські частини
залишити Броди. Повітовий ревком теж згорнув свою діяльність.

У вересні 1920 р. Броди, як і всі західноукраїнські землі, знову
окупувала буржуазно-поміщицька Польща, встановивши кривавий режим терору
і репресій. Про репресії свідчить і телефонограма, в якій говориться про
затримання комуністичних елементів які розклеювали листівки.

Проте, водночас друкувалася газета “Брідські вісті” українською мовою.

2.5 Броди у роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

17 вересня 1939 р. радіо принесло звістку про початок “визвольного”
походу радянської армії на Західну Україну та Західну Білорусію. В цей
день з ініціативи комуністів у Бродах було створено повітовий
революційний комітет, а в Поникві, Пониковиці, Заболотцях, Дітківцях та
інших селах — сільські ревкоми. Головою повітревкому було обрано М. Й.
Олексюка, начальником робітничо-селянської гвардії — П. П. Чобота. 18
вересня загін озброєних гвардійців захопив приміщення повітового
староства, управу поліції.

21 вересня 1939 р. мешканці Бродів зустрічали воїнів червоної армії.

Народні Збори 27 жовтня схвалили Декларацію про державну владу на
Західній Україні.

Того ж дня прийнято Декларацію про входження Західної України до складу
Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Народні Збори затвердили Декларацію про конфіскацію поміщицьких і
монастирських земель та про націоналізацію банків і великої
промисловості Західної України. Голова Бродівського тимчасового
управління М. Й. Олексюк увійшов до складу Повноважної комісії, яка
подала Верховній Раді СРСР та Верховній Раді УРСР подання про
возз’єднання Західної України з УРСР у складі СРСР. [52:17].

Позачергова п’ята сесія Верховної Ради СРСР та позачергова третя сесія
Верховної Ради УРСР прийняли закони про включення Західної України до
складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із возз’єднанням її з
УРСР.

4 грудня 1939 р. утворено Львівську область. У січні 1940 р. Броди стали
центром однойменного району. Відразу почали діяти радянські і партійні
органи, які скеровували зусилля трудящих на розгортання соціалістичного
будівництва. В місті було націоналізовано всі промислові підприємства.
Завдяки розширенню виробничих приміщень і введенню в дію нового *
меблевого цеху колишній тартак перетворено на великий
лісопильно-паркетний •завод: кількість робітників на ньому в 1940 р.
збільшилась удвоє, а випуск продукції у порівнянні з попереднім роком
зріс утричі.

З’явилися нові підприємства: промкомбінат, плодоовочевий заводи, фабрика
валянків, чотири кооперативно-промислові артілі. Уже в 1940 р. у місті
повністю ліквідовано безробіття.

24 березня 1940 р. бродівчани уперше взяли участь у виборах до найвищих
органів Радянської влади — Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР.
Невдовзі відбулися вибори до місцевих Рад.

Змінювалось місто: ремонтувалися вулиці, прокладалися нові тротуари,
збільшувалася протяжність електромережі і водогону. Відкрито лікарню на
100 місць, поліклініку, рентгенкабінет, пологове відділення.
Запроваджено безплатне медичне обслуговування. Безплатним стало і
навчання. Діти одержали можливість здобувати освіту рідною мовою у двох
середніх, трьох неповносередніх і трьох початкових школах. Для
робітничої молоді відкрито вечірню школу; діяли гуртки по ліквідації
неписьменності серед дорослого населення. Осередками культурно-освітньої
роботи стали районний Будинок культури, два кінотеатри, бібліотека,
шість клубів і хат-читалень.

Але поряд з цим на території краю відбувалися і інші події.

Сильний стук у двері і крик: “Открой! Открой! Быстро открой!.. Вы как
изменники родины именем закона советской власти переселяетесь
пожизненно… Полчаса времени, собирайтесь!” [62:368].

Такі слова почули не в одній родині на Брідщині. Люди хто мовчки, а хто
плачучи зібрали свої речі нашвидкуруч, збирали дітей, вбирались самі і
виходили з хатів у невідомість. Конвоїри штурхали прикладами людей,
підганяли. Всіх грузили на товарні поїзди, які рушали і везли
“изменников” на нове місце проживання. Одних вивозили на Сибір, інших –
в Середню Азію.

“З кожним днем ставало все гірше і голодніше. Майже всі почали хворіти
на малярію і дизентерію. Кинулася страшна нужда – воші. Вимерли всі малі
діти, потім пухли і вмирали чоловіки, потім – жінки. Смерть заглянула
всім нам у вічі. В бараку лежали трупи, а поряд – байдужі до всього,
втомлені, в мокрі одежі ті, що ще ходили на роботу. Інші лежали і чекали
на свою смерть, яка була збавителькою від страждання. Голод був
страшний, безжалісний, твердий і кістлявий.” [62:371].

Таке становище було у таборах куди були поселені вивезені брідщани і
жителі інших міст України.

В день вступу німців у 1941 р. на території СССР в тюрмах була знищена
не одна сотня політв’язнів.

У травні 1941 р. відбулося в Бродах гучне травневе святкування з участю
однієї кінної дивізії. Кавалеристи були добре вдягнені, на баских конях.
Генерали та вищі старшини червоної армії були також ; на прекрасних
конях і в білих рукавичках. [90:364].

Війна 1941 р. розпочалася масовими нальотами німецької авіації, яка й
знищила на брідському летовищі всі радянські літаки.

Головні сили німецьких військ групи армії “Південь”, наступаючи на
Дубно, створили серйозну загрозу ворожого прориву на Київ.

Вечером 22 червня було прийнято командування Південно-Західного Фронту
рішення про здійснення операції на розгром ворожої групи військ. На це
виділялося шість механізованих корпусів.

По наказу командування фронтом, удар з півночі, зі сторони Луцька на
Дубно, по лівому флангу німецької танкової групи повинні були нанести
6-й механізований корпус генерала К.К.Рокосовського й 19-й механізований
корпус генерала Н.В.Фекленка, з півдня – з району Бродів на Радехів і
Берестечко – 8-й і 15-й механізований корпуси генералів Д.І.Рябишева і
І.І.Карпезо. 22-й і 4-й механізовані корпуси 5-ї і 4-ї армій, а також
15-й механізований корпус вже вели бої в своїх полосах оборони. [30:24].

Задум був такий: наступаючи з півдня і півночі, зімкнути клещі в районі
Дубна і таким чином відрізати ударні сили танкової групи ворога, які
прорвалися на схід. Задумане частково виконати вдалося, але повністю
завершити оточення ворога не вийшло.

Противник прийняв нагальні міри, швидко вводив в бій війська свого
другого ешелону. Це зіграло свою роль і військам Південно-Західного
Фронту прийшлося відступити з боями на схід. [30:24].

За вісім днів війни до Бродів увійшли німецькі військові частини.
Націоналісти з-під стягу Степана Бандери зорганізували в Бродах
“Проголошення” самостійної держави.

Проте німці не признали факт проголошення держави і заарештували
С.Бандеру. Після цього ОУН почала активну підпільну боротьбу проти
німців, а 1942 р. – повстанську боротьбу. [90:364].

Незадовго в Бродах почалося масове вбивство євреїв. В осінній день 1942
р. гестапівці вивезли вантажними машинами за місто три тисячі євреїв і
там їх постріляли.

Друга протиєвреївська акція гестапівців відбулася у травні 1943 р..
Півсотні п’яних гестапівців гнали Львівською вулицею три тисячі євреїв
на розстріл за місто. Ніхто з євреїв не пробував тоді втікати, хоч була
добра нагода.

Жорстокою була тоді й доля людей, що мусіли постачати німцям контигенти
збіжжя, худобу та людей на невільничу працю в Німеччині. Замість
колишньої гімназії німецька влада дала дозвіл тільки на відкриття
дворічної торговельної школи. Директором цієї школи назначено проф.
Івана Сеника. До цієї школи голосилася масово молодь Брідщини, але місця
для всіх там не вистачало. Перший випуск абітурієнтів “Торгівельки”
відбувся в червні 1942 р. [90:364].

Всього за час свого «господарювання» гітлерівські головорізи стратили в
місті 17 тисяч громадян, кількість жертв фашистського терору на
території району становить 20 тисяч чоловік; понад 9 тисяч чоловік було
вивезено на каторгу до Німеччини. Гітлерівці вщент спалили, стерли з
лиця землі села Гуту Пеняцьку, Гутисько Бродівське, Гутисько Літовиське,
Майдан Пеняцький; значних руйнувань було завдано селам Бовдури,
Паликорови і Малинище. Незважаючи на жорстокий терор, бродівчани не
схиляли голови перед ворогом. Уже восени 1941 р. на території району
діяв партизанський загін під командуванням військового лікаря П. К.
Кундіуса. Патріоти здійснювали диверсії на залізниці, пошкоджували лінії
зв’язку, нападали на окремі підрозділи окупантів.

“Наприкінці квітня 1943 р. з’явилася відозва стосовно створення дивізії
“Галичина”. Це вже було після погрому німецьких армій під Сталінградом,
і ми тоді добре знали, що німці війну програють. Не думали ми тоді, що
війну виграють червоні, бо ж не знали про велику допомогу Радянському
Союзові з боку альянтів. Самі ж англійці доставили тоді Сталінові
450.000 вантажних машин, котрі завезли до Берліна. А скільки літаків,
кораблів, харчів, амуніції посипалось тоді з Америки? Всього того ми,
молоді патріоти, не знали й тому беззастережно вірили, що дивізія
“Галичина” стане зародком Української Армії після розвалу червоної
імперії. Зрештою, який вибір мала тодішня галицька молодь? Не було тоді
навіть змоги вибирати. У “найменше зло”! Йти до лісу, щоб там провадити
безнадійну війну й викликати цим ділом найжорстокіші репресії окупантів
супроти наших сіл? Їхати на невільничу працю до Німеччини й там гинути
від американських та англійських бомб? Сидіти ж вдома й вичікувати
спокійно на кінець війни не було найменших можливостей. Також ми дуже
хотіли помститися за більшовицькі звірства у Львові, Золочеві та по всіх
містах Галичини. Нам відомі були московські звірства у Вінниці, де
відкопано 10.000 трупів наших людей. Ми не забували тоді про арешти
шкільної молоді в Бродах, трупи яких, з пов’язаними дротом руками,
знайдено вже на початку війни в сусідніх лісах. Ми знали добре про
мученицьку смерть багатьох синів і доньок нашої Брідщини, таких як:
Данко Букса, Буй, Іванець, Стефа Домбровська, Галя Столяр, Зоня Павлюк,
Стефа Прокопчук, Івась Камінський, Юрко Чорнобай, Мілько Чорній та
багато інших”. [90:365].

Головними ентузіастами, що закликали молодь Брідщини голоситися
добровольцями у ряди дивізії “Галичина”, були Петро Чорнобай, Степан
Орищин, голова УДК, та вчитель Ломиковський. Всі вони були колишніми
вояками Української Армії й добре знали, що тільки українське рідне
військо зможе оборонити нашу землю й народ від зазіхань сусідів.
[90:366].

Весною 1943 р. на вулицях Бродів відбулося перше гестапівське полювання
на людей, призначених на невільничу працю в рейху. Рішуча інтервенція
Українського Комітету змусила гестапівців звільнити усіх бранців.

Поряд з тим місто жило, люди хотіли їсти і хтось мусів займатися цим.
Один з них – Теодор Швабінський, який займався випічкою хліба з дозволу
німецької влади. [111:233].

Багато добрих справ робилося для підтримки УПА. Вже осінню 1942 р. Ясько
Качурець із околиць міста Радивилова (колишній учень брідської середньої
школи) приїздив часто до Бродів і проводив збір ліків для відділів
повстанців отамана Тараса Бульби.

У цей час, коли фронт між фашистською Німеччиною і більшовицьким СРСР
пролягав десь на східних землях України, тут, на Галичині, що
знаходилася під окупацією гітлерівців, по лісах снували польські
бойовики і їх союзники – більшовицькі партизани. Нелегко доводилося в
таких умовах діяти воякам ОУН-УПА, що боролися за незалежність України.
Надзвичайно багато сил, енергії і хисту доводилося їм докладати для
боротьби з трьома ворогами, які безжалісно топтали українську землю,
нищили її красу, грабували природні багатства. Українські борці мали
справу з противниками, у яких було добре матеріальне і бойове
спорядження. Були випадки, коли командні чини ОУН-УПА, враховуючи
особливі умови, змушені були проводити через ліси Брідщини великі загони
більшовицьких партизанів, які проходили на Захід під видом вояків УПА.
Хоча, хто вони були насправді, проводу ОУН було добре відомо. Все
робилось з міркувань: не спровокувати з окупаційними німецькими
військами вогневих сутичок, під час яких могли б постраждати мешканці
українських сіл.

Навпаки ж чинили польські бойовики, що, як уже згадувалось, були в союзі
з більшовицькими партизанами. Вони час від часу намагались спровокувати
вогневий інцидент. Неодноразово нічною порою поляки зухвало підходили до
сіл, де проживали переважно українці, і обстрілювали їх з автоматичної
зброї. Так було вчинено у відношенні до невеличкого українського
поселення Ставки, що неподалік від Гути Пеняцької. Планувалась також
акція нападу польських бойовиків на Жарків. Про це стало відомо з
листівок, що появились у селі через певний час після вбивства німцями
Володимира Гринаха. Член активу ОУН В.Гринах був виданий німцям
фольксдойчером Котовським. За Гринаха помстились українські партизани.
Вони спалили маєток Котовських у Жаркові. Саме після згаданих подій і
з’явились у селі листівки з натяком на “веселі” Різдвяні свята. Для
захисту Жаркова з Волині прибув загін УПА. Українські партизани
розквартирувались в кожній хаті.

Не наважившись напасти на Жарків, польські бойовики вдались до інших
методів помсти. Справою їхніх рук є вбивство директора Ясенівської школи
Івана Вавріва і його дружини. [112:270].

Брідщина має славні традиції визвольних змагань 40-50-х рр. Невмирущою
славою вкрилися імена П.Полтави, Підкови, Чупринки, Стефанівського, Ржи,
Комара, Байди, Нечая, Берези, Потапа, Хмурного, Шума, Боровича і
багатьох інших борців за волю України із сіл, хуторів, містечок
Брідщини. Незламною була їх любов до Батьківщини, твердою віра в
майбутню незалежність України, великою – відданість ідеї. [74:2].

Вагомий внесок у визвольні змагання зробили жінки і дівчата.
Пам’ятатимуть імена Ольги Шабатюк – засновниці Підкамінського осередку
УПА, зв’язкової Марії Каменської – Дубас (“Лєна”), Марії Кушпоти
(“Галичанка”), Лесі Онищук (“Граб”), Євстасії Діжак (“Тамари”), що
загинула в криївці біля села Гаїв, Люби Сухович (“Криця”), Іоанни Швайки
(“Леся” – “Славка”), Теклі Ладзінської та багатьох інших. [97:1].

Найбільш багаточисленні загони були в селах Берлині, Пісках, Жаркові,
Суховолі.

На теренах нашого району воював Петро Полтава заступник Генерального
Секретаря УГВР, командир УПА, член проводу ОУН, колишній вояк дивізії
“Галичина”. Нажаль він загинув зимою 1951-1952 рр., однак брідчани
завжди пам’ятатимуть героя. [74:3].

У 1944 р. в селі Жарків був замучений більшовиками 20-річний юнак Василь
Семків. Йому живому ножем на плечах різали тризуб, дерли шкіру. Але
герой повстанців не видав. [91:2].

Безстрашною патріоткою проявила себе жителька села Жарків Марія
Стельмащук. Марія допомагала сотні “Свобода”, коли її стрільці підійшли
до Жаркова. В кінці війни енкаведисти схопили її, після страшних тортур
і допитів відправили у тюремні застінки Львова, а згодом – у Сибір. Цим
шляхом пройшло багато зв’язкових, які допомагали УПА. [91:3].

Гута Пеняцька. Так називалося село, що існувало на Брідщині до 1944 р. В
період Другої світової війни це поселення розділило долю сумнозвісної
білоруської Хатині. Наприкінці зими сорок сорок четвертого, 28 лютого,
Гута Пеняцька була спалена німецькими фашистами. У вогні згоріло 172
двори і більше 1000 громадян – дітей, жінок, стариків. [112:269].

H J L N P Oe @

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019