РЕФЕРАТ

На тему:

Політико-географічні дослідження у країнознавстві

Велика увага у країнознавстві приділяється політико-географічним
дослідженням. Сюди відносять економіко-географічний,
соціально-географічний та політико-географічний аналізи співвідношення,
сполучення і розміщення політичних сил у світовому масштабі, у великих
регіонах, особливо в сусідніх країнах, і їх вплив на розстановку
політичних сил всередині країни в цілому і в її районах.

Політико-географічна характеристика країни (району) повинна висвітлювати
особливості розміщення політичних сил в даній країні (районі), виявляти
комплекс об’єктивних і суб’єктивних факторів, які визначають виникнення
і збереження цих особливостей і співвідношення між окремими із цих
факторів. Це завдання передбачає в першу чергу аналіз територіальної
специфіки соціально-економічної структури населення, а також аналіз
порайонних відмінностей в усіх інших факторах економічного, політичного,
національного, релігійного, демографічного та інших порядків, які так чи
інакше впливають на політичну орієнтацію населення.

Визначення територіальних відмінностей у соціально-економічній структурі
населення, умов життя окремих соціальних прошарків і груп, їх політичної
орієнтації, переважаючих серед них історико-політичних традицій і т.д. у
даній країні чи даному районі практично неможливо без хоча б короткої
характеристики їх економіки та економічної географії, без вияснення
особливостей історичного розвитку, аналізу факторів, які сприяють чи,
навпаки, перешкоджають розвитку країни чи району, ходу економічних
відносин і розвитку в них політичної боротьби.

Структура політико-географічної характеристики країни чи району включає:

1) Історико-політико-географічну характеристику.

Вона передбачає з’ясування особливостей формування території даної
країни (або даного району), її кордонів, особливостей історичного
розвитку, політичних традицій, створення політичних партій та рухів і
т.п.;

Соціально-географічну характеристику. Тут слід розглянути територіальні
особливості соціальної структури населення країни і виділити протилежні
одна одній сили. Доцільно розглянути міське та сільське населення, як
конкретно в умовах даної країни чи даною району проявляється
протилежність між містом і селом. Важливо проаналізувати порайонні
відмінності в соціальній структурі населення, вивчити територіальні
відмінності в національному, релігійному складі населення, а також —
відмінності у складі населення за будь-якою іншою ознакою, яка має
відповідний вплив на політичну орієнтацію (наприклад, питання про
репатріацію кримських татар);

Загальну політико-географічну характеристику. Враховуючи особливості
історичного розвитку і соціальної структури населення, слід дати
загальну картину розміщення і співвідношення політичних сил у країні,
районі, населених пунктах різних типів. Для цього необхідно
охарактеризувати основні політичні партії, їх соціальну опору, методи
роботи, визначити основні райони і центри їх впливу. Також слід звернути
увагу на особливості взаємодії партійних і непартійних організацій з
державним апаратом;

Політико-географічні характеристики окремих районів і центрів політичної
боротьби в країні. Політико-географічний район — це складна просторова
соціально-економічна система, яка характеризується стійким
співвідношенням політичних сил і специфічним комплексом ознак, що його
зумовлюють. Ця система відповідним чином реагує на зміни політичної
обстановки в масштабі всієї країни. Провідним територіальним елементами
політико-географічного району, як правило, є велике місто.

Цінність країнознавчої політико-географічної характеристики багаторазово
збільшується, якщо вона направлена на виявлення новітніх тенденцій,
піднімається до рівня політичного прогнозу і може допомогти у формуванні
і проведенні державної політики.

2. Країнознавча характеристика

Важливу роль у країнознавстві відіграє країнознавча характеристика.
Порівняльний і географічний аналіз є її основними методами.

Сутність і правила порівняння

Порівняльний підхід — одна із провідних форм пізнавального процесу. Він
закладений в основі багатьох методів і процедур і є одним із
загальнонаукових підходів. Зокрема, він використовується як
основоположний при класифікації, генералізації, оцінюванні та
прогнозуванні. Застосування порівняння призвело до формування ряду наук:
порівняльна морфологія і порівняльна ембріологія у біології, порівняльне
мовознавство і порівняльне культурознавство. Порівняльний метод в цих
науках дозволяє знайти ознаки генетичного характеру і цим підійти до
історичного пояснення явищ. Порівняльне планетознавство розглядає Землю
всього лише як одну із планет.

Власне пізнання будь-якого об’єкта або явища починається із виділення
його відмінностей від інших споріднених об’єктів і явищ. Порівняння має
особливе значення для географії та країнознавства. М.М.Баранський
називав географію наукою про відмінності від місця до місця, які,
природно, можливо пізнати тільки у порівнянні. Географія виділяє
подібність і відмінність в організації, властивостях, стані, процесах
двох чи більше територій. Окрім факторів і цифр, кожна робота з
географії або країнознавства повинна опиратися на порівняння і
зіставлення.

Початковий вид порівняння — це знаходження подібносії між явищами, які
вивчаються. Необхідно виявити в них як можна більше подібних ознак.
Взагалі порівняльними будуть лише і і об’єкти, у яких є подібні ознаки.
Знаходження подібних рис та спільних ознак у логіці називається
операцією ототожнення.

Таким чином, можна вивести перше правило порівняльною методу. Воно
полягає в тому, що порівняти можливо тільки еквівалентні поняття, які
відображають еквівалентні об’єкти і явища. У дотриманні цього правила
для географії специфікою буде те, що тут можна порівнювати тільки
одномасштабні об’єкти.

Після операції ототожнення проводиться операція відмінності. Цінність
порівняльно-географічного методу полягає власне у встановленні, а згодом
— у поясненні відмінностей.

Порівняння може бути повним або неповним. При повному порівнянні
відбуваються дві операції. При неповному — тільки операція
ототожнювання. Для географії найбільше значення має повне порівняння.

Порівняння умовно поділяють на якісне і кількісне. Перед проведенням
кількісного порівняння завжди слід провести якісне. Ще до визначення
кількісних відмінностей за тими чи іншими ознаками, необхідно провести
якісне ототожнення. Таким чином, встановлюється порядок порівняння — від
пізнання якості до пізнання кількості.

Друге правило порівняльного методу визначається в тому, що порівнювати
треба спочатку за найбільш суттєвими ознаками, а потім — за суттєвими, а
відтак — за менш суттєвими і т.д. Так, при порівнянні держав на перший
план виходять найбільш суттєві ознаки, пов’язані з укладом
господарського життя, рівнем розвитку продуктивних сил, із моделлю
господарського розвитку, інтегруванням економіки у світове господарство,
а після цього уже розглядаються етнічні, культурні, природно-географічні
та інші ознаки.

При порівнянні явищ завжди аналізуються ті об’єктивні умови, в яких
порівнювальні об’єкти існують у даний час та розвивалися до цього. Сюди
слід віднести: особливості встановлення суспільно-політичного ладу,
фізико-географічні умови країни, забезпеченість ресурсами, рівень
розвитку, залучення до міжнародного поділу праці, географічне положення
і т.д.

Порівняльний метод у країнознавстві

Одним із провідних напрямів країнознавчої характеристики є метод
географічного аналізу. В ряді праць з географії сільського гоеподарства,
опублікованих радянськими вченими (Бесарабовим, Грановським,
Ракитником), він отримав назву методу ландшафтно-географічних аналогів.
Найчастіше даний метод застосовував для обґрунтування раціонального
використання земельних ресурсів. При цьому порівнювалися особливості
сільського господарства територій, подібних своїми природними умовами.
Зверталася увага не тільки на ступінь подібності природних умов, але й
на соціально-економічні фактори, які так чи інакше впливають на сільське
господарство. Проводились дослідження по порівнянню Північної Америки і
Європи, СРСР і США, Канади і Західного Сибіру. Таке розширення кількості
порівнювальних територій суттєво доповнює і методично збагачує
дослідження, які раніше проводились в межах окремих країн чи їх частин.

Відомо, використання методу районів-аналогів для порівняння шляхів
освоєння півночі Канади і Аляски з одного боку і Крайньої Півночі Росії
— з іншого.

Достовірність результатів порівняння залежить від визначеності понять.
Невизначеність і розпливчастість (наприклад, меж територій) роблять
порівняння неефективним.

Порівняння в географії проводиться у трьох напрямках: у просторі, у
часі, а також у просторі і часі одночасно. Порівняння у просторовому
аспекті як виявлення просторових відмінностей в країнознавстві найбільш
розповсюджене. Головний їх недолік — статистичність. Це ніби моментальна
фотографія відповідних властивостей країни чи району.

Досить новим підходом у географії є просторово-часові порівняння, в яких
враховується реальна безперервність простору — часу. Для вивчення
просторово-часового розвитку в територіальній структурі можна
використовувати нескладні методи математичної статистики.

Особливе місце у країнознавстві займають міжнародні порівняння.
Глобальний підхід орієнтує на порівняльні міждержавні дослідження не
стільки для доведення відмінностей, скільки для проникнення в основу
явищ. Прикладом доцільності даного .методу може бути те, що без
міжнародних зіставлень майже неможливо оцінити показники щільності.

Сутність класифікації і типології

Класифікація і типологія — два споріднені поняття. Межа між
класифікацією і типологією умовна і застосування їх в окремих областях
знань значною мірою залежить від історичних традицій (форм
класифікації). Разом з тим певна відмінність між ними є. Під
класифікацією розуміють групування об’сктш, які вивчаються, виходячи з
кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень по щільності
населення). Під типологією розуміють групування об’єктів за якісними
ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень). Логічна основа
однакова і в першому (класифікація) і в другому (типологія) випадках.
Розглянемо їх докладно.

Існують два підходи до класифікації:

класифікація як встановлення родовидових відносин. У результаті виходить
система понять рангу, що знижується. У географії це найчастіше
виражається у співвідношенні територіальних одиниць: зона, район,
підрайон, мікрорайон;

класифікація як поділ множини об’єктів на підмножини в залежності від
подібності і відмінності їх у певному відношенні. Це, наприклад,
виділення якісно відмінних (типологічних) районів на одному
таксономічному рівні.

Отже, у першому визначенні класифікація виступає як система понять, в
другому — як система множини.

У першому випадку класифікація розглядається з точки зору змісту понять,
в другому — з погляду об’ємів понять.

Районування як пізнавальний процес — окремий випадок класифікації. Воно
включає два великих класи. Першим із них буде класифікація за схожістю
ознак, в результаті чого виділяються однорідні географічні райони.
Другий — класифікація за зв’язками, у результаті чого проводиться
вузлове географічне районування.

Суттєвим недоліком країнознавства є недостатнє застосування типологічних
підходів. Типологія — кінцева фаза описового підходу, певний крок до
синтезу загального й окремого. Типологічні поняття недостатньо
використовуються як методи пізнання.

Типологія є узагальненням. Формується класифікаційний погляд на світ.
Класифікація (типологія) зменшує кількість об’єктів вивчення (країн,
регіонів), ділить їх на групи і цим самим вносить суттєвий вклад у
визначення процесів та явищ. Індивідуальні риси легше розглядати на фоні
типологічних. Наявність типологічних (характерних) рис визначається тим,
що розвиток держав проходить у відповідності до загальних
закономірностей. Водночас загальні закономірності (наприклад,
закономірності способу виробництва) мають багато варіацій, пов’язаних із
різноманітними конкретними історичними фактами, обставинами. Таким
чином, типологічний підхід дає можливість розглянути в усьому об’ємі
життя країни і в той же час зрозуміти та відзначити загальні напрямки
процесів.

Список літератури

Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. — М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1975.

География туризма / Под ред. Н.П.Крачило. — К.: Вища шк., 1987.

Квартальнов В.А., Романов А.А. Международньїй туризм: политика развития.
— М.: Советский спорт, 1998.

Преображенский В.С. Поиск в географии. — М., 1986.

Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей. — К.: ТОВ «ЧАС
ПІК», 1997.

Похожие записи