.

Письменники нашого краю. Пушик Степан. Мельничук Богдан. Трильовський Кирило (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
237 4170
Скачать документ

РНФЕРАТ

На тему:

Письменники нашого краю

Пушик Степан

(нар. 26 січня 1944 р., с.Вікторів Галиц. р-ну) – письменник,
літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і
політичний діяч, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського
університету ім.В.Стефаника і Київського національного університету
ім.Т.Шевченка, лауреат державної премії ім.Т.Шевченка, премій ім.
В.Стефаника, П.Чубинського, Мирослава Ірчана, О.Копиленка. Член Спілки
письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений працівник
культури України. Закінчив Тлумацький сільськогосподарський технікум
(1964) і Літературний інститут ім.Горького у Москві. Навчався у
докторантурі. У 60-х роках працював бухгалтером у Яворові, Довгополі, а
згодом журналістом у Косові, кореспондентом газети „Прикарпатська
правда”, головою ради Клубу творчої інтелігенції, керівником
літературної студії. Був обраний депутатом до Верховної Ради України
першого демократичного скликання і очолював підкомісію з питань
національних меншин. Тепер – професор кафедри української літератури
Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Досліджує міфологію
слов’ян, фольклор та історію краю, пише про відомих українських
культурних діячів. Автор багатьох поетичних та прозових збірок,
фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих
праць, розвідки про карпатське коріння Т.Шевченка „Славетний предок
Кобзаря”, дослідження про „Слово о полку Ігоревім”, про слов’янську та
праукраїнську міфологію („Бусова книга”).

Мельничук Богдан

(19 лютого 1937 р., с.Олешків Снятин. р-ну) – поет, літературознавець,
вчений. Член Академії наук вищої школи України (від 1993 р.) доцент
Чернівецького національного університету. Автор книг “Розквітай мій
краю!” (1959), “Журавлиний міст” (1981), “Олешківський меридіан” (19890,
“Пегасові копита” (2001), “Драматична поема як жанр” (1981) та інших,
понад 500 літературно-критичних статей у збірниках і періодиці. Лауреат
літературної премії ім. Дмитра Загула (1994), літературно-мистецької
премії ім.Сидора Воробкевича (1998), освітянської премії ім.Юрія
Федьковича (2000), літературно-мистецької премії ім.Марка Черемшини
(2002).

Петрушевич Михайло

(10 вересня 1869 р., с.Космач, Богородчан. р-ну – 8 жовтня 1895 р.,
Болехів) – письменник. Закінчив гімназію в м.Станіславі, духовну
семінарію у Відні. З 1894 р. – священик у Болехові, де написав близько
десяти оповідань, які високо оцінив І.Франко. Його твори були
надруковані в журналі “Зоря” в 1895-96 рр.

Підгірянка Марійка

(29 березня 1881 р., с. Білі Ослави Надвірнян. р-ну – 18 травня 1963 р.,
м.Львів) – поетеса, вчителька, авторка численних віршів для дітей, поеми
“Мати-страдниця”, п’єси “Вертеп” та “В чужім пір’ю”, оповідань “Марійчин
Великдень”, казок, загадок.

Салига Тарас

(нар. 7 січня 1942р., с.Вікторів Галиц. р-ну) — український письменник,
критик, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Член Ради
Національної спілки письменників України (Львівська філія). Професор,
доктор філологічних наук, декан філологічного факультету Львівського
державного університету ім.І.Франка, завідувач кафедри української
літератури ім.М.Возняка, лауреат премії в галузі літературно-художньої
критики ім. О.Білецького (1989). Упорядник антології „Стрілецька
Голгофа”, антології української релігійної поезії „Слово Благовісту”.
Редактор наукових збірників „Українське літературознавство”, “Вісник
Львівського університету” (серія філологічна,Львів), “Визвольний шлях”
(Лондон), часопису ”Дзвін” (Львів).

Скрипник Іван

(26 жовтня 1930 р., с.Манява – 7 червня 2002 р., м.Івано-Франківськ) –
краєзнавець, педагог, публіцист. З 1980 р. працював в музеї “Скит
Манявський”. Видав цілий ряд брошур, буклетів та нарисів з історії Скиту
Манявського. Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. І.Вагилевича
(1997).

Слоньовська Ольга

Народилася 8 березня 1960 року в селі Ценява Коломийського району
Івано-Франківської області. Член НСПУ, авторка поетичних збірок «Гілочка
глоду» (1986), «Ґердани» (1990). Кандидат педагогічних наук, доцент
кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В.
Стефаника. Видала підручники «Українська література 5 клас» (1998),
«Робочий зошит з української літератури 5 клас» (1999), «Українська
література 6 клас» (2000) у співавторстві з професором Пасічником,
посібник «Конспекти уроків з української літератури 10 клас» (1998) у
співавторстві з п. Б. Сушевським, а також «Конспекти уроків з
української літератури 9 клас» (2000), «Конспекти уроків з української
літератури» (2001), «Література української діаспори» (2001).
Підготувала до друку поетичну збірку «Соната для коханого» та романи
«Продані дзвони» й «Одолян-трава».

Смоляк Олександр

Народився 27 червня 1938 року на Чернігівщині. Закінчив середню школу в
м. Щорсі. Місцем служби в армії стало Прикарпаття (1957 — 1960 рр.). З
1967 року — мешканець Івано-Франківська. Заочно закінчив Літературний
інститут ім. М. Горького в Москві. Член НСПУ з 1983 року. Прозаїк. Автор
книжок «Ноша» (оповідання, повість, вид. «Карпати», 1981 р.) та «Брат з
братом» (повість, оповідання, вид. «Рад. письменник», 1988 р.),
друкувався в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Перевал», «Сіверянський
літопис», альманахах і колективних збірниках.

Стринаглюк Любомир

Народився в с. Серафинці Городенківського району, Івано-Франківської
обл. Після закінчення місцевої десятирічки вступив до
Івано-Франківського педінституту їм. В. Стефаника на філологічний
факультет. Ще навчаючись у цьому вузі почав друкуватися в обласній і
республіканській пресі. Це були перші поетичні проби та
літературно-критичні статті. У 1994 році закінчив Прикарпатський
університет ім. В. Стефаника (перейменований інститут). Якийсь час
працював на посаді редактора Івано-Франківської
облдержте-лерадіокомпанії, восени того ж таки 94-го вступив в
аспірантуру Львівського держуніверситету ім. І. Франка на кафедру
української літератури. Досліджував творчість Ігоря Калинця. Писав
вірші, які разом з літературознавчими і критичними статтями з’являлися у
антологіях, збірниках і часописах. По завершенні аспірантури знову
працював на радіо. Був прийнятий до Національної спілки письменників
України. У 1998 р. побачила світ поетична збірка «Медовий кумир». Став
членом Асоціації українських письменників. Поезії перекладалися
німецькою, польською, хорватською мовами.

Стрілець Ольга

(2 січня 1923 р., с.Жовтневе Вовчанськ. р-ну Харків. обл. – 11 березня
1974 р., м.Івано-Франківськ) – поетеса, учасниця Великої Вітчизняної
війни. Автор поетичних збірок “Дороги мої” (1963р.), “Ломикамінь”
(1966р.), “Громовиця” ( 1972 р.), “Обпалена троянда” (1990р.).

Стефак Василь Федорович

(20 лютого 1942, с.Рунгури Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.)
— письменник, публіцист. Закінчив факультет журналістики Львівського
державного університету ім. І.Франка (1971). Працював у редакції газети
«Ленінська молодь», власним кореспондентом молодіжної газети
«Комсомольское знамя» по західних областях України. Збірки оповідань
«Далекий птах» (1973), повість «День» (1977); романи «Хочу журавля»
(1980; російською мовою — «Свадьбы», 1983), «Що нового під сонцем»
(1984). Твори перекладено російською, білоруською, молдавською,
литовською, грузинською, узбецькою, болгарською мовами. Українською
мовою переклав повість А.Приставкіна «Золота хмарина ночувала», роман
В.Гросмана «Життя і долі». Член Спілки письменників (з 1974). Численні
публікації в періодиці. Мешкає у Львові.

Трильовський Кирило

(6 травня 1864 р., с.Богутин Золочівського повіту на Львівщині – 19
жовтня 1941р., Коломия) – організатор товариства „Січ”, відомий
публіцист, поет, творець патріотичних пісень. Здобув юридичну освіту у
Чернівцях, а потім у Львівському і Віденському університетах. Працював
адвокатом у Яблунові, що на Косівщині. Всього за час свого життя
Трильовський як публіцист і журналіст опублікував до 1800 статей у
різних часописах та видав біля 80 популярних книжок та брошур. Але
найбільше Кирило Трильовський знаний як засновник і організатор
спортивно-пожежних молодіжних товариств під назвою „Січ” та „Українські
Січові Стрільці”, які згодом набули великої популярності і відіграли
важливу роль в активізації українського селянства в Галичині та
Буковині. Швидкому росту цих товариств сприяло те, що вони орієнтувалися
на славні традиції Запорізької Січі: керівні посади – кошовий, осавул,
хорунжий; січові відзнаки – червоні чи синьо-жовті стрічки з написом
„Січ”, які носили через плече, а також традиційні маршові пісні та
гімнастичні вправи під музику – все це приваблювало молодь. Всі ми добре
знаємо пісню „Гей, там на горі „Січ” іде!”, але мало кому відомо, що
слова і музику до неї написав Кирило Трильовський. Ця пісня
супроводжувала січовий рух впродовж всього його існування, залишилася
жити й сьогодні. З початком Першої світової війни Трильовський став
начальником Бойової управи Українських Січових Стрільців. З
проголошенням Західно-Української Народної Республіки відомий політик
був обраний членом Національної Ради ЗУНР. Після поразки
національно-визвольних змагань він продовжує засновувати „Січі” у
Вінниці, на Закарпатті, у Відні. Повернувшись з еміграції, працював
адвокатом у Гвіздці, однак через хворобу уже не брав активної участі у
громадському житті. Традиції патріотизму і любові до батьківщини,
закладені ним в основу товариства „Січ” і продовжені українськими
січовими стрільцями, передалися наступним поколінням, які в різних
політичних умовах відстоювали її незалежність.

Ткачук Іван Васильович

(25 вересня 1891, с.П’ядики Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. —
9 жовтня 1948, м.Львів), — письменник. Звільнений з навчання у
Коломийській гімназії за соціалізм; був робітником. Брав участь у Першій
світовій війні, потрапив у російський полон. Жив на Великій Україні,
належав до літор-ганізації «Західна Україна». Репресований, твори
вилучено, однак автор чудом зберіг життя. З Червоною армією до Львова
повернувся тяжко хворим. Книги «Помста» (1927), «Смерекові шуми» (1929),
«Безробітний», «Незакінчений лист», «Прострілений декрет», «Українці за
океаном» (1930), «Над Збручем», «Страйк» (1931), «За Кавказькими
хребтами» (1932), «На вкраденій землі» (1933), «На Верховині» (1955,
1968).

Федорак Іван

(псевд.: Іван Садовий; 13.02.1890р., с.Іллінці, Снятинщина –
18.11.1954р., м.Караганда, на засланні) – учитель, український
письменник, громадський і культурний діяч. Працював учителем у селах
Видинів і Новоселиця, а 1921 року перейшов на роботу у рідне село Василя
СтефаникаРусів, де пропрацював 26 років, спершу вчителем, а потім
директором школи. Багато зусиль віддав будівництву нового приміщення
школи, яке стало до ладу у 1927р. Близький приятель Василя Стефаника. За
національні переконай неодноразово переслідувався польською поліцією.
Частина творів І.Федорака, які зберігалися в нього в газетних вирізках
та рукописи були конфісковані поліцією при обшуку у 1937 році і пропали
без сліду. Відомі тільки три його повісті – “Безіменні плугатарі”,
“Танок смерти” “Весняний гамір”, драматичні твори – “Депутати до Відня”
“Побережники” та 19 оповідань. Збирав матеріали до історії Русова. 1922
– 1923рр. І.Федорак написав п’єси-одноактівки “Депутати до Відня”,
“Побережники” (Тернопіль, 1927р.). Ці п’єси ставили аматори в покутських
селах.

Федорів Роман

(1 грудня 1930 р., с.Братківці Тисмениц. р-ну – 14 березня 2001 р.,
Львів) – письменник, лауреат Національної премії України ім.Тараса
Шевченка. Чимало творів присвятив історії галицького села. Перша книга
письменника „Жовтнева соната” побачила світ в 1959 році. Довгий час
працюючи кореспондентом обласних, а згодом і республіканських газет, він
об’їздив усю Україну. Автор книг „Кам’яне поле”, „Жорна”, „Жбан вина”,
„Чорна свіча від Їлени” та багатьох інших. Найглибше історичну тему
Р.Федоріву вдалося розширити й поглибити у відомому романі „Єрусалим на
горах” (1993), який був відзначений Національною премією України
ім.Т.Шевченка та премією Всесвітньої української Фундації Антоновичів
(1996). З 1967 року і до своєї смерті у 2001р. Роман Федорів був
незмінним головним редактором журналу „Жовтень” (тепер „Дзвін”). На
початку 90-х років завдяки зусиллям письменника були відновлені
видавництво „Червона Калина” й часопис „Літопис Червоної Калини”.

Федорів Роман

(01.12.1930р., с.Братківці, нині Тисменицького району Івано-Франківської
області – 2001p., м.Львів) – письменник, журналіст, головний редактор
часопису “Дзвін”, громадсько-політичний діяч, лауреат Національної
премії Ім.Т.Шевченка і інших літературних премій. Р.Федорів є автором
низки книжок нарисів, оповідань, повістей: “Колумби”, “Сліди на скелях”,
“Євшан-зілля”, “Арканове коло”, “Жбан вина”, “Квіт папороті”, “Колиска з
яворового дерева”. “Знак кіммерійця”, “Яре зерно”, “Танець Чугайстра”,
“Житіє ізографа Штефана”, “Чорна свіча від Ілени” та ін.; романів:
“Отчий світильник”, “Кам’яне поле”, “Жорна”, “Ворожба людська”,
“Єрусалим на горах”, “Чудо святого Георгія о зміє”, “Палиця для
прокажених”.

Федюк Павло Васильович

(7 липня 1948, с.Рунгури Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.) —
письменник. Навчався у школі в рідному селі, закінчив Печеніжинську СШ
(1963). Працював фрезерувальником на заводі «Коломия-сільмаш». Служив у
війську (1967-70). Літпрацівник верховинської райгазети (1970-71).
Закінчив три курси факультету журналістики Львівського університету
(1971-73), виключений за приналежність до студентської підпільної
організації. Працював у Кіровській і Горьковській областях РРФСР. Заочно
навчався на істфаці Горьковського університету (з 1978), виключений з
другого курсу. З початком політичного потепління повернувся до Львова;
працював у редакції коломийської газети «Агро». З 1991 — редактор газети
«Літературний Львів». Член Спілки письменників України з 1990. Автор
семи п’єс й інсценізацій, три з них поставлено на сценах Коломиї та
Луцька. Книгу «Самотня зірниця» відзначено премією «Благовіст-94».
Численні публікації в періодиці й збірниках.

Еленюк Василь

(псевд.: Наварський Степан, Наварський С; 1901 р., с. Тростянець,
Снятинщииа -1937 p.) – публіцист, перекладач, політичний діяч. Член
революційного комітету у Тростянці 1920). Член КПЗУ з 1923р. Делегат II
з’їзду КПЗУ (1925). Працював у Харкові в часописі “Вісті” і диктором
радіо. Член Одеської філії письменницької організації “Західна Україна”.
Друкувався у часописах “Західна Україна”, “Металеві дні” (Одеса),
“Вікна” (Львів, 1932), “Комсомолець України” (1929). Автор спогадів про
Заболотівську першотравневу демонстрацію 1924р. (які надіслав до
часопису “Українські щоденні вісті” (Нью – Йорк, 1924). Репресований
НКВС, розстріляний.

Дичка Надія

(13 червня 1964р., с.Підмихайля Калуського р-ну) – поетеса з Долини.
Почала друкуватися з 1985 року. Член НСПУ з 1997 р. Лауреат міжнародних
літературних конкурсів „Смолоскип-95” та „Гранослов-96”, міжнародного
літературного конкурсу в м. Філадельфії (США) за краще оповідання.
Авторка чотирьох поетичних книг „Дорога” (1996), „Зимові лелеки” (1997),
„Ввійду у храм” (1997), “Пора півоній” (2002). Вірші та пісні Н.Дички
звучали на обласному та всеукраїнському радіо, а також на всесвітньому
радіо „Україна”. За збірку поезії „Тебе любити піснею небес” („Перевал”,
№ 4, 2000 рік) відзначена обласною премією ім.В.Стефаника (2001 р.).

Добрянський Василь

Народився 28 жовтня 1954 року під Уманню. Закінчив десятирічку,
факультет журналістики Львівського державного університету. Працював на
різних посадах в обласних газетах Івано-Франківська, головним редактором
журналу «Перевал». З 1999 року — редактор богородчанської районної
газети «Слово народу». Автор збірок повістей, оповідань, статей «Пізній
мед» (1986), «Глибока криниця» (1988), «На зриві тисячоліть» (2000).
Член національної Спілки письменників України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020