Контрольна робота

З дисципліни: ”інформаційні системи і технології в фінансах”

Зміст.

1. Штучний інтелект.

2. Ринок програмного забезпечення.

3. Інформаційна інфраструктура в банківській справі.

Ринок програмного забезпечення.

Історія формування ринку програмної продукції.

Відправною точкою історії розвитку ринку програмного забезпечення можна
вважати 1969 рік, коли фірма IBM почала продавати своє програмне
забезпечення, як самостійний товар окремо від устаткування (ЕОМ). І
розробники, і постачальники програмного забезпечення для ринку, і
користувачі (покупці) дуже швидко оцінили прибутковість продажу готового
програмного забезпечення, як товару, й ефективність його використання.
Ринкова система господарювання (ринкова економіка і механізми
стимулювання творчого потенціалу розробників програмного забезпечення,
наприклад, приватна власність і розумна система оподатковування)
дозволила дуже швидко сформувати і наситити ринок програмного
забезпечення. По оцінках спеціалістів у даний час на ринку є десятки
тисяч програм і програмних систем для найрізноманітних напрямків
застосування. Особливо розширився ринок програмного забезпечення з
появою персональних комп’ютерів, коли користувачами програмного
забезпечення стають не тільки організації, але і спеціалісти будь-якої
професії (вчені, робітники в галузях медицини, торгівлі, мистецтва,
літератури, фінансово-бухгалтерські робітники та інші). Жорстка
конкуренція на ринку програмного забезпечення потребує, як правило,
великих витрат на експорт програмного забезпечення на цей ринок.

Комерційно обгрунтована розробка програмного забезпечення і його
маркетинг на ринку можливий у тому випадку, якщо програми є товаром для
даного ринку. Перетворення програм у “програмний товар“ здійснюється
шляхом доробки цих програм під вимоги ринку, а також подальшим
забезпеченням організаційних, технічних і комерційних умов по
маркетингу, експлуатації, підтримці і розвитку цього пакету (товару) на
ринку.

Відносно низька ціна на програмне забезпечення для персональних
комп’ютерів та іншої електронної техніки дозволяє багатьом користувачам
купувати його без детального тестування та отримання необхідного
обслуговування з боку постачальника. Це є основною причиною появи
постачальників програмного забезпечення, що приймають замовлення на
постачання й організують це постачання поштою (електронною поштою). На
сьогодні через глобальні комп’ютерні мережі не тільки здійснюється
продаж, але й організується демонстрація програмного забезпечення,
ознайомлення користувача з документацією, а також надання потенційному
покупцю інформації про переваги і недоліки в порівнянні з аналогічними
пакетами.

Поява нових поколінь і нових типів операційних систем викликає потребу,
як у адаптації існуючих версій перерахованих вище пакетів, так і в
розробці нових пакетів, що відбивають актуальні потреби суспільства в
сфері опрацювання даних. Так, наприклад, є значний попит на пакети
оцінки й опрацювання інформації в галузі екології, пакети практичного
застосування і розробки експертних систем і баз знань із різних сфер
життя суспільства. Індустрія обслуговування населення (банки, страхові
компанії, торгові фірми й інші) вкладають кошти в розробку програмного
забезпечення для автоматичних відповідачів. Все більше уваги
приділяється питанням обслуговування вдома. Об’єднуються можливості
обчислювальних мереж, банків даних і програмного забезпечення
обслуговування, які дозволяють кожному громадянину країни, не виходячи з
дому, зв’язатися через персональний комп’ютер і одержати потрібну йому
інформацію з банків даних (наприклад, про наявність певного товару, його
якості, замовити цей товар, тощо). Держави Європейського співтовариства
з 1992 року ввели в дію стандарт електронного обміну даними між
промисловими і торгівельними фірмами (EDIFACT). Цей стандарт і зв’язане
з ним нове програмного забезпечення дозволять проводити практично всі
торгові операції на рівні обміну через ЕОМ, оминаючи пошту.

Ринок програмного забезпечення на сьогодні в основному обмежується
приведенням номенклатури програмних засобів, які пропонуються на
українському ринку, і перерахуванням зразків запропонованої продукції з
категорії “програмне забезпечення для діловодства“, яка може
задовольнити конкретні потреби ділової людини. Серед вітчизняних
розробників програмного забезпечення виділяються такі організації, як
Донецький інститут штучного інтелекту, київські фірми КСИКОМ СОФТ,
“Ліга“, МТ, IDM, “ІЕ-Ресурс“, “ІнфоРесурс“, “Інформаційні технології“ та
львівська “АБ Система“. Очевидно, що вітчизняні розробники не мають тих
фінансових можливостей, якими володіють для прикладу фірми Microsoft чи
1C.

Огляд організацій-розробників програмного забезпечення.

Традиційними постачальниками програмного забезпечення залишаються:
виробники ЕОМ, незалежні фірми-розробники програмного забезпечення,
фірми-видавці програмного забезпечення, як товару, фірми-посередники
(агенти), постачальники систем “під ключ“, розробники програмного
забезпечення “для себе“. З появою персональних комп’ютерів виникли нові
форми постачання програмного забезпечення, так зване постачання поштою і
склади програмного забезпечення. Більшість системного програмного
забезпечення і систем розробки програм поставляються виробниками
комп’ютерів. Це пояснюється в першу чергу тим, що програмне забезпечення
стало невід’ємною частиною ЕОМ, і від рівня її оснащеності сучасним
програмним забезпеченням істотно залежить і успіх продаж комп’ютерів.

У більшості випадків виробники комп’ютерів самі не є розробниками
програмного забезпечення, що поставляється ними. Великі витрати на
розробку якісного і сучасного програмного забезпечення змушує виробників
комп’ютерів замовляти його розробку в спеціалізованих
фірмах-розробниках. Це вигідно і виробникам комп’ютерів і
фірмам-розробникам програмного забезпечення — такі форми кооперації в
розробці і постачанні програмного забезпечення стали поширеними. Проте
існують незалежні фірми, що спеціалізуються на розробці тільки
програмного забезпечення. Багато з таких фірм концентрують свою
діяльність на розробці програмного забезпечення, що задовольняє вимогам
конкретного користувача по попередньо укладеним із цим користувачем
контрактом. Проте досвід показує, що величезний прибуток можна одержати,
розробляючи, так звані пакети “масового користування“, тобто пакети,
вартість розробки яких буде компенсуватися за рахунок їхнього продажі
багатьом користувачам навіть по ціні на 90-95% менше ціни, яку б
користувач заплатив у випадку замовлення подібного пакету безпосередньо
для себе. Наприклад, офісний пакет Microsoft Office.

Фірми-видавці відіграють дуже істотну роль у загальному процесі
торгівлі програмного забезпечення. Основна функція таких фірм полягає у
виконанні всіх робіт із маркетингу і продажу програмного забезпечення,
яке вони одержують від розробника. По аналогії з роботою книжкових
видавництв такі фірми, ніби то видають (готують) одержане від
розробників програмне забезпечення для ринку у вигляді продукту
(товару). У цьому випадку вони виконують всі роботи від моменту
придбання прав від розробника на маркетинг його програмного
забезпечення, і до моменту постачання вже готового для продажу
програмного забезпечення місцевому агенту. Дуже часто в ролі
фірм-видавців програмного забезпечення виступають виробники ЕОМ,
фірми-розробники і фірми-посередники.

Фірми-посередники виконують функції посередників між розробником (або
фірмою-видавцем) пакету і користувачем. Фірми — посередники продають
також на місцевому ринку пакети, розроблені в іншій країні. Діяльність
посередників полягає в адаптації пакету до національних вимог, його
продажі, постачанні клієнтам і обслуговуванні.

Фірми-постачальники систем “під ключ“ купують ЕОМ і периферію,
розробляють необхідне програмне забезпечення і поставляють користувачу
повну систему. Такий підхід дозволяє залучати на ринок недосвідчених
користувачів. У цьому випадку для користувача дуже важливим є правильний
вибір постачальника, який би розробив систему “під ключ“, що цілком
відповідає його вимогам.

На початкових етапах використання обчислювальної техніки багато
користувачів для вирішення власних проблем розробляли програмного
забезпечення, в основному прикладне, власними силами. І хоча на сьогодні
ситуація змінилася, і на ринку можна знайти пакет із будь-якої галузі
діяльності, потреба в розробці власного програмного забезпечення
залишається також актуальною. Це пов’язано з тим, що практично будь-який
прикладний пакет загального призначення потребує настроювання з
врахуванням специфіки діяльності конкретного користувача. І таке
настроювання інтерфейсу здійснюють, як правило, самі користувачі.

Тільки значні фірми й організації розвинутих країн дозволяють собі
вкладати кошти в розробку прикладного програмного забезпечення власними
силами. Складність і велика вартість розробки сучасного програмного
забезпечення, а також дефіцит кваліфікованих спеціалістів в сфері
програмування зміщують тенденцію у напрямку придбання і використання
програмного забезпечення від фірм розробників, що гарантують високий
рівень відлагодженості і продуктивності свого програмного забезпечення.
Відповідно до оцінок середини 90-х років обсяг продаж фірм, що
спеціалізуються на розробці програмного забезпечення, буде щорічно
збільшуватися в межах від 20 до 25%. Ринок програмного забезпечення
великих ЕОМ (mainframe) багато в чому відрізняється від ринку
персональних комп’ютерів. Придбання програмного забезпечення для великих
обчислювальних систем є відповідальнішою задачею для користувача, ніж
придбання для персональних комп’ютерів. Ринок великих ЕОМ
характеризується відносно невеличкою кількістю продаж конкретного
пакету, але за значно вищу ціну, ніж пакети для персональних
комп’ютерів. Постачання широко використовуваних пакетів програм
обчислюються сотнями, і набагато рідше тисячами установок. Ціна
змінюється від десятків тисяч до сотень тисяч доларів. Ринок традиційних
пакетів на кінець тисячоліття стабілізувався і поділений між значними і
відомими на ринку постачальниками. Річний оборот окремих фірм, що
спеціалізуються на програмному забезпеченню, досягає декількох млрд.
доларів. Багато традиційних пакетів програм (операційні системи, бази
даних, телекомунікаційні монітори, компілятори, системи керування
бібліотеками і файлами, CASE-системи і багато утиліт по оцінці
ефективності функціонування систем) стали свого роду стандартами на
ринку. Тому навіть поява на ринку нового ефективнішого пакету від
невідомого постачальника робить малоймовірним те, що його
супроводжуватиме необхідний комерційний успіх. Поява персональних
комп’ютерів значно розширила ринок програмного забезпечення, що дало
поштовх розвитку нових класів програмного забезпечення. Послугами
програмного забезпечення тепер користуються сотні мільйонів спеціалістів
і організацій із різних галузей знань. Розмаїтість архітектур ЕОМ,
розходження в ідеологіях операційних систем і структурах даних змушує
багатьох виробників ЕОМ і програмного забезпечення розробляти нові
архітектури і пакети системного і прикладного програмного забезпечення,
що дозволяють спільне використання програмного забезпечення різних
виробників і ідеологій. Прикладами можуть служити системи UNIX, SAA,
DAA. І, як наслідок, прикладне програмування орієнтується на ці
ідеології. Ще актуальнішою стала проблема розподіленого опрацювання
даних і доступу до великих баз даних. У результаті на ринку з’являються
все нові та нові пакети для роботи в локальних мережах, для передачі й
опрацювання інформації, отриманої через лінії зв’язку. На ринку
проводиться маркетинг десятків тисяч програм для персональних
комп’ютерів, призначених для задоволення потреб різноманітних класів
користувачів від елементарного текстового опрацювання до серйозних
експертних систем. Ціни на пакети для персональних комп’ютерів
змінюються від декількох десятків доларів до декілька тисяч доларів.
Ринок програмного забезпечення персональних комп’ютерів розвивається
швидкими темпами, не відстаючи за швидкістю впровадження ЕОМ у нові
галузі знань і бізнесу. Варто зауважити, що деяке програмне забезпечення
для персональних комп’ютерів вже стало свого роду стандартами на ринку
(наприклад, інтегровані пакети, пакети текстової обробки, електронні
таблиці, реляційні бази даних, локальні мережі для операційних систем).
У такій ситуації новому постачальнику аналогічних пакетів на ринку важко
розраховувати на успіх.

Основні ринкові вимоги до програмного забезпечення.

Програмне забезпечення перетворюється в товар, якщо воно задовольняє
певним вимогам ринку. Тому для будь-якого постачальника для успішної
торгівлі програмним забезпеченням дуже важливо виконувати всі основні
вимоги ринку, що ставляться. Основні вимоги ринку можна сформулювати
такими пунктами:

функціональні вимоги;

характеристики якості;

вимоги до документації;

вимоги по розвитку програмного забезпечення, обслуговуванню і навчанню;

вимоги по цінах;

маркетинг програмного забезпечення.

В площині функціональних вимог програмне забезпечення повинно :

забезпечувати функціональні можливості, що достатні для розв’язання
певного класу проблем, що задовольняють вимогам конкретної категорії
покупців;

підтримувати широко використовувані на ринку ЕОМ і сучасне периферійне
устаткування;

опрацьовувати інформацію і спілкуватися з користувачем із використанням
алфавіту і мови, зрозумілої користувачу.

Функціональні можливості програмного забезпечення “вкладаються“ при
його розробці на основі аналізу і вивчення попиту ринку, і повинні
відповідати поточним потребам ринку і навіть випереджати їх.
Функціональні можливості відбивають ті ідеї, що реалізує програмне
забезпечення для конкретної сфери застосування. Конкурентоспроможність
програмного забезпечення на ринку в першу чергу визначається сучасністю
і цінністю алгоритмів і ідей, що реалізовані в програмному забезпеченні.
Якщо програмне забезпечення розробляється за замовленням конкретного
користувача, то його функції визначаються разом із замовником. Програмне
забезпечення повинне підтримувати сучасні периферійні пристрої, які
широко використовуються на ринку з даним класом ЕОМ, і забезпечувати
користувачу можливість задання вхідної і вихідної інформації на його
рідній мові. Для системного програмного забезпечення інтерфейс із
користувачем можливий англійською мовою. У багатьох випадках
використання систем розробки програм також допускається на рівні
англійської мови, проте, прикладне програмне забезпечення повинне
забезпечувати користувачу спілкування на рідній мові.

В програмне забезпечення повинен входити контрольний приклад, що
перевіряє функціонування програмного забезпечення. Можливості
контрольного прикладу визначаються розробником. Програмне забезпечення
оформляється, як окремий незалежний компонент, що, поставляється на
машинному носії (магнітні стрічки, диски).

Оцінка якості програмного забезпечення з позиції маркетингу.

Широке використання обчислювальної техніки і програмного забезпечення в
критичних для життя людей сферах застосування (оборона, медицина,
транспорт і т.д.) істотно підвищило значення якісних характеристик
програмного забезпечення і його надійності. Якість програмного
забезпечення може бути визначена, як набір властивостей і характеристик,
що дозволяють задовольнити заданим потребам користувачів. Таких
характеристик дуже багато. У залежності від призначення і специфіки
поставленої задачі кількість і вага характеристик якості може бути
різноманітним. Проте існують узвичаєні характеристики, що експортер
повинен чітко показати клієнту, і які є істотними при оцінці
конкурентоспроможності програмного забезпечення.

Основними з них є такі:

функціональність, тобто спроможність програмного забезпечення правильно
виконати набір передбачених функцій для задоволення вимог користувачів ;

надійність, тобто спроможність забезпечити необхідний рівень
працездатності (безперебійної роботи ) при заданих умовах;

простота використання, тобто наявність таких атрибутів, що дозволяють
мінімізувати зусилля користувача при вивченні, використанні й оцінці
програмного забезпечення;

економія ресурсів і часу, тобто спроможність програмного забезпечення
виконати необхідні функції, використовуючи допустиму кількість ресурсів
у визначений відрізок часу;

сумісність, тобто можливість швидкого і легкого настроювання програмного
забезпечення на інше устаткування (середовище функціонування);

супровід, тобто наявність таких атрибутів, що сприяє мінімізації зусиль
по модифікації і внесенню виправлень у програмному забезпеченні.

У загальному значенні “продаж“ програмного забезпечення не
означає передачі прав власності, як наприклад, у випадку продажі
устаткування. Під продажем програм розуміється надання користувачу
ліцензії на користування цими програмами. Користувач може одержати
ліцензію на користування програмного забезпечення безстроково або на
визначений період. Умови оплати можуть базуватися або на одноразовому
платежі або помісячному. Звичайно перший варіант оплати застосовується
за програмне забезпечення для персонального комп’ютера, другий — за
програмне забезпечення для великих ЕОМ. Алгоритм утворення цін на
програми (програмне забезпечення) залежить від багатьох чинників:
конкуренції на ринку аналогічного програмного забезпечення, вартості
розробки, ринкового попиту на даний клас товарів, повноти відповідності
вимогам ринку, потенційної бази клієнтів та інших. Деякі з цих чинників,
наприклад, вартість розробки, для користувача є несуттєвими. З погляду
користувача цінність програмного забезпечення визначається рівнем його
відповідності вимогам ринку. І, відповідно до цього, вплив вимог ринку є
визначальним в утворенні ціни на програмне забезпечення.

Розробнику (постачальнику) програмного забезпечення на ринок варто
чітко розуміти, що в умовах жорсткої ринкової конкуренції продаж
програмного забезпечення без організації і проведення маркетингу
практично неможливий. Під маркетингом слід розуміти процес виконання
всього комплексу заходів, пов’язаних із виходом на ринок і роботою там
із клієнтами., як правило, ці заходи включають: придбання прав від
розробника на маркетинг програмного забезпечення, тестування і
“приведення“ до товарного вигляду, підготовка і випуск рекламних,
навчальних і інших інформаційних матеріалів, організація реклами і
демонстрації, визначення реальної ціни, аналіз і створення каналів збуту
на ринку, організація роботи з клієнтами (навчання, обслуговування,
реакція на скарги клієнтів і т.д.), розробка комерційних принципів
роботи з агентом і (або) клієнтами (фінансові питання, контроль за
зберіганням права власності на програмне забезпечення), постачання
програмного забезпечення місцевому агенту в справах продажу і постійної
роботи з агентом. Роботи з маркетингу виконують звичайно ті фірми, що
беруть на себе роль фірми-видавця програмного забезпечення (s/w
publisher) або фірми-агента.

Застосування користувачем тих або інших критеріїв для оцінки
програмного забезпечення залежить від багатьох чинників: досвіду
покупця, специфіки вимог покупця, кількості наявних на ринку
аналогічного програмного забезпечення, рівня підтримки постачальником і
т.д. Проте, можна виділити певний набір критеріїв, що використовуються
більшістю покупців, і який є достатнім для оцінки будь-якого програмного
забезпечення. Звичайно, вибір потрібного програмного забезпечення і його
оцінки є тривалим процесом, але він необхідний, якщо користувач
розраховує одержати економію чи інші вигоди у своїй роботі від
експлуатації пакету.

відгуками користувачів, які вже його використовують.

забезпечення у вихідному вигляді значно перевищує об’єктного модуля.

повинна містити також:

Процес придбання програмного забезпечення користувачем.

Під процесом придбання програмного забезпечення будемо розуміти
послідовність дій покупця від моменту ухвалення рішення про необхідність
придбання потрібного програмного забезпечення до моменту початку
експлуатації. Нижче описується така послідовність дій покупця, що
визначає прийнятий на ринку процес вибору і купівлі програмного
забезпечення.

1.Визначення вимог до програмного забезпечення. Покупець, виходячи з
аналізу задач, що стоять перед ним, визначає можливі шляхи їх вирішення.
Для цього йому насамперед потрібно визначити:

основні функції, які повинно виконувати програмне забезпечення; які
звичайно визначаються через опис вхідних даних, алгоритмів їх
опрацювання та форми вихідних даних;

конфігурацію устаткування, операційну систему, мови програмування й інші
технічні і програмні засоби, що покупець планує використовувати разом із
даним програмним забезпеченням;

можливі зв’язки з вже існуючим програмним забезпеченням в покупця.

2. Збір інформації про наявність на ринку програмного забезпечення, що
потенційно може задовольнити покупця. Джерелами такої інформації
звичайно служать :

спеціалізовані звіти;

огляди і статті по програмному забезпеченню у періодичних часописах і
газетах по програмуванню;

рекламні матеріали фірм-постачальників програмного забезпечення;

консультанти в сфері маркетингу програмного забезпечення;

користувачі програмного забезпечення.

3. Аналіз програмного забезпечення, яке потенційно задовольняє
користувача, з метою вибору декількох прикладних пакетів для їх
подальшої детальної оцінки і порівняння.

Такий детальний аналіз проводиться по таких основних критеріях
програмного забезпечення:

— ціна;

— основні функціональні можливості;

— необхідне устаткування.

4. Одержання інформації про програмне забезпечення у користувачів
пакету. Через користувачів програмного забезпечення покупець з’ясовує ті
реальні проблеми, із якими зіткнувся користувач при встановленні та
експлуатації. Наприклад, обмеження на використання, виявлені помилки,
які вдосконалення були б бажані, як у дійсності організовані підтримка і
допомога з боку постачальника.

5. Прийняття рішення. Оцінити яке із розглянутого програмного
забезпечення найповніше задовольняє вимогам покупця і при цьому має
нижчу ціну і прийняти рішення про придбання.

6. Обговорення і підписання контракту. Не існує єдиного стандарту на
контракт на купівлю або оренду програмного забезпечення. Проте,
незважаючи на те, що кожний постачальник програмного забезпечення
пропонує покупцю свій варіант контракту, основні умови і положення їх
однотипові і визначаються, як постачальником, так і покупцем. Нижче
перераховуються загальновизнані положення контракту.

Функціональні можливості, спеціальні й інші властивості і можливості
програмного забезпечення повинні бути чітко специфіковані. Це можна
зробити, наприклад, посиланням у контракті на повний комплект
документації.

У контракті специфікується предмет постачання, як-от: детальний перелік
складових частин програмного забезпечення, у якій формі воно
поставляється (вихідний або об’єктний код), специфікація повного
комплекту документації.

Може бути визначений гарантійний період з моменту встановлення
програмного забезпечення, протягом якого постачальник здійснює
обслуговування і допомогу покупцю в освоєнні роботи безплатно або на
пільгових умовах.

Навчання, обслуговування та встановлення програмного забезпечення,
запропоновані постачальником, повинні бути чітко визначені з вказівкою
їхньої вартості.

Повинні бути визначені: методика та максимальний термін виправлення
помилок у програмах і документації в післягарантійний період.

Виправлення помилок у програмному забезпеченні в післягарантійний період
постачальник програмного забезпечення здійснює за власний рахунок.

Для перших користувачів програмного забезпечення може бути організована
постачальником додаткова допомога в освоєнні (наприклад, триваліший
гарантійний період, безкоштовна експлуатація в початковий період та іншу
допомогу).

Користувач може мати право модифікувати програмне забезпечення. У цьому
випадку постачальник не зобов’язаний здійснювати обслуговування
модифікованого програмного забезпечення.

У випадку банкрутства або припинення своєї діяльності з іншої причини
постачальник повинен гарантувати користувачу надання усіх вихідних
матеріалів про програмне забезпечення для того, щоб користувач міг
самостійно підтримувати роботу програмного забезпечення. В цьому випадку
в контракті повинні бути обговорені комерційні й інші умови надання
таких матеріалів.

Постачальник повинен гарантувати патентну чистоту програмного
забезпечення.

Користувач повинен гарантувати постачальнику зберігання права власності
постачальника на програмне забезпечення, тобто не копіювати, не
передавати, не продавати і т.д. програмне забезпечення третій стороні
без дозволу постачальника.

Користувач повинен мати право протягом гарантійного періоду розірвати
контракт і повернути програмне забезпечення без додаткових витрат для
себе в тому випадку, якщо воно не відповідає специфікації і не виконує
або виконує, але невірно, описані функції.

Якщо програмне забезпечення орендується на певний строк, тоді після
закінчення цього терміну користувач повинен або повернути всі копії
програмного забезпечення і документації постачальнику, або повернути всі
копії документації і знищити програми.

У контракті повинні бути визначені процедура і критерії приймання
програмного забезпечення користувачем.

Платежі повинні здійснюватися пропорційно частинам програмного
забезпечення, що поставляються, наданому сервісу, а також після того, як
користувач переконався в правильній працездатності продукту відповідно
до специфікації його властивостей і функцій.

У контракті повинен бути визначений штраф, як для постачальника, так і
для користувача у випадку порушення узятих ними зобов’язань або положень
контракту.

Ціна на програмне забезпечення формується з врахуванням багатьох
чинників: витрат на розробку, рівня конкуренції на ринку, рівня попиту
ринку на даний клас продуктів, відповідності характеристик пакету
вимогам ринку, досвіду і популярності розробника і продавця на ринку.
Тому визначення реальної ціни програмного забезпечення на ринку потребує
врахування всіх цих характеристик, причому окремі з цих чинників можна
реально оцінити тільки під час маркетингу продукту на ринку. З цього
випливає, що до початку продаж, програмне забезпечення повинне бути
продемонстрованим потенційним клієнтам і, як правило, відтестоване
клієнтами, і тільки після цього можна приймати рішення про його продаж.

Встановлення програмного забезпечення на ЕОМ і дослідна експлуатація.
Аналіз результатів дослідної експлуатації та порівняння отриманих
результатів з очікуваними. Якщо які-небудь функції програмного
забезпечення або які-небудь зобов’язання постачальника не виконуються,
повинні бути початі відповідні дії, які покупець повинен обумовити в
контракті.

Інформаційна інфраструктура в банківській справі.

Принципи побудови автоматизованих банківських систем.

В Україні автоматизація банківських технологій в нових ринкових умовах
почала проводитися з початку 1990–их років, коли з’явилися перші
комерційні банки. Відразу ж на ринку програмного забезпечення для
банківської справи засобів з’явилося ряд зарубіжних та вітчизняних
фірм-розробників, що його заповнили. Розвиток процесу автоматизації
обумовив появу різноманітних автоматизованих банківських систем, що
пояснюється не тільки великою кількістю фірм-розробників, але і широким
спектром функцій, які банки виконують, різноманітністю структур і
розмірів банківської справи.

Створення і функціонування автоматизованих банківських технологій
базується на системотехнічних принципах, які відображають найважливіші
положення теоретичної бази, яка охоплює ряд суміжних наукових дисциплін
і напрямів, таких, як економічна кібернетика, теорія систем, теорія
інформації, економіко-математичне моделювання банківських ситуацій і
процесів, аналіз і прийняття рішень.

Банківські технології, як інструментарій підтримки і розвитку
банківської справи, створюються на основі таких базових принципів:

комплексний підхід в охопленні широкого спектру банківських функцій з їх
повною інтеграцією;

модульний принцип побудови, який дозволяє легко настроювати конфігурацію
систем під конкретне замовлення з можливим нарощуванням;

відкритість задіяних технологій, які здатні взаємодіяти з різноманітними
зовнішніми системами (системами телекомунікацій, фінансового аналізу та
іншими), та забезпечувати вибір програмно-технічної платформи і
сумісність на інші апаратні засоби;

гнучкість налагодження модулів банківської системи і їх адаптація до
потреб і умов діяльності конкретного банку;

масштабованість, яка передбачає розширення і вдосконалення
функціональних модулів системи в ході розвитку бізнес — процесів
(наприклад, підтримка роботи філіалів і відділень банку, поглиблення
аналізу, тощо);

багатокористувацький доступ до даних в реальному часі та реалізація
функцій в єдиному інформаційному просторі;

моделювання банку і його бізнес – процесів, можливість алгоритмічних
надбудов бізнес – процесів;

неперервний розвиток і вдосконалення системи на основі її реінженерінг
бізнес – процесів.

Інформаційна інфраструктура автоматизованої банківської системи.

Створення та вибір банківських інформаційних систем базується на
плануванні всіх систем, що пов’язані з функціонуванням повної
інфраструктури банку, побудованої на інформаційних технологіях. Під
інформаційною інфраструктурою автоматизованої банківської системи (АБС)
розуміють сукупність, співвідношення і змістовне наповнення окремих
складових процесів діяльності банку на основі автоматизації банківських
технологій. В інфраструктурі, крім концептуальних складових, виділяють
підтримуючі і функціональні підсистеми. До підтримуючих підсистем
відносять інформаційне забезпечення, технічне оснащення, системи зв’язку
і комунікацій, програмні засоби, системи безпеки, захисту і надійності.
Функціональні підсистеми реалізують банківські послуги, бізнес – процеси
та будь-які комплекси задач з сфери змістовної чи предметної
спрямованості банківської діяльності. Крім цього створення
автоматизованих банківських технологій поряд із загальносистемними
(системотехнічними) принципами вимагає врахування особливостей
структури, специфіки і обсягів банківської діяльності. Це відноситься до
підтримки взаємодії всіх підрозділів банку, яка вимагає створення
багаторівневих і багатосекційних систем (головний банк, його відділи,
філіали, обмінні пункти, зовнішні структури) із складними інформаційними
зв’язками прямих і зворотних напрямків. Характерною особливістю
банківських технологій є різноманітність і складність видів забезпечення
автоматизації діяльності банку.

Особливості інформаційного забезпечення автоматизованих банківських
систем.

Інформаційне забезпечення, його організація визначаються складом
об’єктів конкретної предметної ділянки, задач, даних і сукупністю
інформаційних потреб всіх користувачів автоматизованої банківської
системи. Позамашинне і внутрішньомашинне інформаційне забезпечення
містить повний набір показників, документів, класифікаторів, файлів, баз
даних, баз знань та методів їх використання в банківській роботі, а
також способи представлення, нагромадження, збереження, перетворення,
передачі інформації, прийняті в конкретній системі для задоволення
будь-яких інформаційних потреб всіх категорій користувачів в заданій
формі в потрібний час. Основним напрямком організації
внутрішньомашинного інформаційного забезпечення є технологія баз і
банків даних. Найважливішими вимогами до баз даних є забезпечення
багатьох користувачів можливостями роботи з даними в реальному масштабі
часу; підтримання можливостей обміну інформацією, які включають
експорт-імпорт даних в різних форматах та безпеку зберігання і передачі
банківської інформації, збереження цілісності інформації у випадку
відмови апаратури.

Інформаційним фундаментом сучасних автоматизованих банківських систем
для багатопрофільних банків з розвиненою структурою філіалів є банки баз
даних із структурою даних в базі, яка забезпечує надійне зберігання, а
також швидкий доступ до різноманітних часових показників на множині
об’єктів (документів, рахунках, клієнтах філіалах і їх групах) з
можливостями їх аналізу та прогнозу. Для цього вимагаються багатовимірні
структури даних. Поява нових структур і видів (мультимедійні та інші)
даних вимагають постійного вдосконалення технології супроводу баз даних.
Розвиток теорії і практики створення та використання баз даних приводить
до ширшого поняття – сховище даних. Це може бути централізована база
даних, яка об’єднує інформацію із різноманітних джерел та систем, що дає
змогу використовувати зібрані дані прикладними програмами кінцевих
користувачів. Єдине інформаційне середовище, створене на основі
технології інформаційних сховищ, служитиме основою для виконання
різноманітних аналітичних і управлінських прикладних програм. До них
можна віднести оцінку кредитних і страхових ризиків, прогноз тенденцій
на фінансових ринках, виявлення махінацій з кредитними картками та
багато іншого. Концепція сховища даних означає побудову такого
інформаційного середовища, яке дозволить здійснювати збір, трансформацію
і управління даними з різноманітних джерел з метою вироблення рішень для
управління банком, створює нові можливості для зростання прибутку. З
часом переваги інформаційних сховищ стають все очевиднішими, збільшилось
їх число та обсяги даних, що в них зберігаються. Основною вимогою
клієнта до сховища є можливість для кінцевих користувачів вести роботу в
діалозі по повному набору бізнес – даних і отримувати відповіді в
прийнятні проміжки часу. Обсяги даних повинні мусять бути достатніми для
підтримки бізнесу. Разом з тим інформаційне сховище повинне відповідати
вимогам стійкої продуктивності в умовах росту обсягів інформації. Для
забезпечення продуктивності і керованості сховища можуть
використовуватися різноманітні програмні продукти та інструменти, які
дозволяють автоматизувати обробку інформації і надають можливість
розглядати банківський бізнес в різних аспектах, що виправдає будь-які
витрати, пов’язані з розробкою системи.

Центр ваги інформаційного забезпечення сучасної автоматизованої
банківської системи припадає на повноту відображення специфіки
предметної ділянки банківського бізнесу. Рівень розвитку цієї специфіки
найбільш наочно проявляється в словнику інформаційної моделі. Якщо
користувацький інтерфейс в системі (меню, екранні форми, звіти і, так
далі) охоплює предметну сферу найповніше (по кількості і обсягах понять,
об’єктів, процесів), то це свідчить про близькість автоматизованої
інформаційної технології до реальних задач банку. Широкий словник
професійних термінів, які відтворюють дану ділянку діяльності, що
призначений для спілкування з користувачем (користувацький інтерфейс),
характерний для автоматизованої банківської системами високого рівня і
допомагає спеціалістам банку та керуючому приймати стратегічні і
тактичні рішення. Інформаційна модель, яка лежить в основі
автоматизованої інформаційної технології, повинна відображати
різноманітність понять, їх призначення, взаємозв’язки, давати опис
характерних особливостей, які використовуються в банківській предметній
ділянці. До них відносяться такі поняття, як документ, операція, клієнт,
фінансовий інструмент, рахунок і план рахунків, банківський продукт
(послуга), користувач. Для цих цілей розробляється стандарт на опис
базових понять (особливостей), які включають список реквізитів та
операцій (алгоритмів) по кожному поняттю, а також форму опису бізнес —
процесів, як функціональних моделей банку. Стандарт містить
формалізований опис всіх дій (алгоритмів), які зустрічаються у випадку
представлення клієнтам послуг, у зовнішній та внутрішній роботі банку.

Одним з нових напрямів в створенні автоматизованих банківських систем є
об’єктно-орієнтований підхід в інформаційних технологіях. Цей підхід
базується на об’єднанні даних і процедур в рамках поняття “об’єкт” на
відміну від розповсюдженого структурного підходу, в якому дані і
процедури визначаються і реалізуються окремо.

Важливою новизною сучасних банківських систем є підходи до проектування
інформаційного забезпечення, яке дозволяє спеціалістам банку самостійно
модифікувати і доповнювати словник інформаційної моделі в термінах
банківських продуктів чи послуг, які надаються клієнтам. Серед множин
понять, наприклад, первинним вважається документ (договір, заявка,
ордер, розпорядження та інші). Документ породжує послідовність дій, які
повинні бути виконані для його виконання, тобто операції. Поряд з
простими можуть створюватися і складні операції, формуватися нові
послуги – дії, які необхідно виконати і відобразити їх послідовність.

Для розширення предметної ділянки баз даних використовуються гнучкі
класифікатори. Вони дозволяють присвоювати об’єктам нові ознаки
(атрибути) і доповнювати бази даних нестандартними властивостями
об’єктів. Наприклад, додатково можуть бути введені адреси податкової
інспекції, дані про закордонний паспорт, групи банків, клієнтів,
операцій. Крім того, гнучкі класифікатори дозволяють організувати
потрібні групування об‘єктів, зручно використовувати їх під час
формування звітів, пошуку і переносі інформації.

Технічне забезпечення автоматизованих банківських систем.

На рівні технічного забезпечення банківські технології повинні
будуватися згідно сучасних вимогах до архітектури апаратних засобів.
Тому вони повинні передбачати використання різноманітних
телекомунікаційних засобів зв’язку, багатомашинних комплексів,
архітектури клієнт – сервер, використання локальних, регіональних і
глобальних швидкісних мереж, уніфікацію апаратних засобів.

Кількість та склад технічних засобів, що використовуються, визначається
інтенсивністю і обсягами інформаційних потоків, режимами роботи і
часовими особливостями реалізації функцій банківської системи. Зростання
складу і обсягів банківських послуг, числа філіалів, клієнтів і зв’язків
примушує банки купляти та встановлювати потужніші комп’ютери і краще
розвинене технічне забезпечення. Широко поширені мережні банківські
технології. Мережний парк стає все різноманітнішим. Потрібно відмітити
також і прискорений розвиток засобів міжбанківської телекомунікації.

Основою сучасного підходу технічних рішень в побудові інформаційних
технологій банків є архітектура “клієнт — сервер”. Вона передбачає
організацію технічного забезпечення і розподіл обробки інформації між
двома компонентами, які відповідно називають клієнтом (робочою станцією)
і сервером. Обидві частини виконуються на різних по потужності
комп’ютерах, об’єднаних мережею. У цьому випадку клієнт посилає серверу
запити, а сервер їх обслуговує. Така технологія реалізована на
професійних системах керування базами даних, які мають спеціальну мову
структурованих запитів.

Одним з варіантів реалізації технології “клієнт — сервер” є її
трьохрівнева архітектура. В мережі повинні бути присутні не менше трьох
комп’ютерів: клієнтська частина (робоча станція), сервер прикладних
процесів та сервер бази даних. В клієнтській частині організується
взаємодія з користувачем (користувацький інтерфейс). Сервер прикладних
процесів проводить бізнес — процедури для клієнтської частини. Сервер
бази даних обслуговує бізнес – процедури, які відіграють роль клієнтів.
Гнучкість такої архітектури полягає в незалежному використанні і заміні
обчислювальних і програмних ресурсів на всіх трьох рівнях.

Для підвищення надійності, стійкості до відмов технічних рішень в
банківських автоматизованих системах практикується об’єднання серверів в
групи (кластери). В такому випадку ресурси і навантаження розподіляються
між серверами (вузлами системи) так, що користувач не знає, з яким
конкретно сервером він працює в даний момент, а використання технічних
засобів в цьому випадку виявляється найефективнішим.

Телекомунікаційна архітектура в автоматизованих технологіях банків
визначає набір та структури підсистем технічного забезпечення, які
повинні забезпечувати різноманітні типи взаємодії для всіх прикладних
пакетів (модулів) автоматизованої банківської системи. Можливості
архітектури узгоджуються з вимогами роботи банку, які визначаються його
бізнес – процесами. Передбачається взаємодія банку із зовнішніми
фінансовими та інформаційними структурами, з розрахунково-кліринговими
палатами та центрами, біржами, віддаленими клієнтами та іншими банками.
Телекомунікаційне забезпечення бізнес – процесів створюється з
врахуванням обслуговування своєї корпоративної мережі і доступу в
будь-які інші локальні чи глобальні мережі. Через відсутність стандартів
на прикладне забезпечення зв’язок із зовнішніми організаціями
(наприклад, автоматизованими робочими місцями інших організацій)
здійснюється через шлюзи, які забезпечують вихід на лінії комунікацій
пошти чи телексу.

Корпоративні мережі того чи іншого банку відіграють роль транспортної
основи, на якій будується вся телекомунікаційна архітектура. В даній
ділянці реалізується множина рішень для ліній будь-якої якості,
враховуючи захист транспортного рівня та керування ним. Реалізація
функціонально повного набору банківських телекомунікацій дозволяє
створювати єдиний інформаційний простір. Сьогодні цілком реально можна
провести інтеграцію відділень, філіалів з всіма прикладними пакетами
банківських послуг, щоб забезпечити доставку послуг в будь-яке місце
вимоги і в будь-який час в режимі OFF-LINE (регламентованому зв’язку) чи
ON-LINE (безпосередньому зв’язку). Таким чином телекомунікаційні системи
дозволяють вирішувати найважливіші задачі автоматизації – від чисто
технічних (наприклад, забезпечення оптимальної продуктивності і
прозорості взаємодії бізнес – процесів) до функціональних на найвищому
рівні банківського обслуговування.

Використання локальних, регіональних і глобальних мереж в
автоматизованих банківських системах висуває підвищені вимоги до їх
надійності, а також до захисту і цілісності даних. Рівень готовності і
стійкості до відмов мережних засобів повинен бути достатньо високим, щоб
виключити можливість порушення працездатності при виході з ладу одного з
мережних компонентів.

На завершення потрібно відзначити, що використання інформаційних
технологій в сфері маркетингу, фінансів та кредиту — одна з найгірше
вивчених галузей в нашій країні. В той же час розвиток господарської
самостійності організацій і наявність прямих економічних зв’язків, як з
вітчизняними організаціями, так і з закордонними фірмами та банками
роблять невідкладним питання створення сучасної інформаційної
інфраструктури.

Штучний інтелект.

Умови виникнення.

При вирішенні будь-якої задачі управління здійснюється обробка
інформації на рівні спеціаліста з можливим залученням засобів
комп’ютерної обробки. Інформаційне забезпечення повинне забезпечити
ефективність обміну інформацією між керівництвом і об’єктом управління.
В склад інформаційного забезпечення, звичайно, включають дані, які
характеризують різнобічну діяльність підприємств, нормативні та
законодавчі акти, що впливають на процеси господарювання, засоби їх
формалізованого опису, програмні засоби ведення і підтримки баз даних.
Швидкі зміни в політичній та економічній сферах країни ще більше
підкреслили роль своєчасного інформаційного забезпечення для управління
виробництвом. Економічні моделі діяльності часто визначаються не стільки
інтересами власника виробництва, а і в значній мірі формуються під
впливом дії законів та податкової політики держави. Це і обумовлює
необхідність впровадження та мобільного використання експертних систем,
які б допомагали орієнтуватися в динамічно змінному середовищі, — на що
у менеджерів не вистачає часу через основні обов’язки.

Історія розвитку галузі штучного інтелекту.

Тепер, коли нагромаджено досвід в організації технологій переробки
інформації, відбувається перехід до створення інформаційних технологій з
використанням штучного інтелекту. Вважається, що основні напрями в
галузі створення інформаційних технологій і штучного інтелекту пов’язані
з винайденням ефективних систем подання знань і організацією процесу
комунікації користувачів з ЕОМ, а також з плануванням доцільної
діяльності та формуванням глобальної структури нормативної поведінки.

Вважається, що розвиток сучасних систем штучного інтелекту розпочався з
50-х років ХХ століття. Цьому сприяла програма, що була розроблена
А.Ньюеллом і призначена для доведення теорем в численні під назвою
“Логіг-Теоретик”. Деякі автори називають цю систему експертною. Ця
робота поклала початок першого етапу досліджень в галузі штучного
інтелекту, пов’язаного з розробкою програм, які розв’язують задачі на
основі використання різноманітних евристичних методів. Цей етап обумовив
появу і розповсюдження терміну штучний інтелект.

Спеціалісти в галузі штучного інтелекту завжди прагнули розробити такі
програми, які могли б в деякому розумінні “думати“, тобто розв’язувати
задачі таким чином, який би вважався розумним при вирішенні цієї
проблеми людиною. Проблема вважається інтелектуальною, якщо алгоритм її
розв’язування апріорі не відомий. На початку розвитку штучного інтелекту
були спроби моделювати процес мислення людини, але ці спроби зазнали
краху. Розробити універсальні програми, як стало зрозуміло, є
безперспективною справою. В зв’язку з тим, що важко забезпечити
універсальність програми, зосередження розробок перейшло на загальні
методи і прийоми спеціальних програм.

З 70-х років зусилля вчених концентрувалися на таких напрямках:

розробка методів представлення, тобто способів формулювання проблем
таким чином, щоб їх можна було легко вирішити;

розробка методів пошуку, тобто доцільних способів управління ходом
рішення завдання, щоб воно вирішувалося протягом реального часу за
допомогою реальних засобів.

На початку 80-х років було зроблено наступний висновок: ”ефективність
програми вирішення задач залежить від знань, якими вона володіє, а не
тільки від формул і схем висновків, які вона використовує”. Сьогодні
розвиток фундаментальних досліджень в галузі штучного інтелекту
передбачає вирішення зокрема таких проблем:

автоматизоване створення програмного продукту;

автоматизований переклад, інформаційний пошук, генерація документів,
організація природного діалогу між користувачем і комп’ютером;

обробка та сприйняття природної мови та тексту;

системи технічного зору та розпізнавання образів;

створення баз знань;

створення експертних систем.

Системи машинного перекладу.

Машинний переклад значно дешевший і швидший від традиційного, хоч і
поступається йому по якості. Ним користуються в тих випадках, коли
важливіше зрозуміти зміст документу, ніж перекласти текст відповідно до
літературних критеріїв. Машинний переклад обіцяє стати важливим
інструментом для розвитку міждержавної торгівлі, тому що він спроможний
значно спростити і прискорити одержання інформації про товари, що
випускаються в інших країнах. Останнім часом в цій галузі досягнуто
значних успіхів.

Розрізняють два магістральні напрямки створення та застосування
машинного перекладу. В першому випадку система машинного перекладу
функціонує на великій ЕОМ і представляє “сирий”, чорновий переклад, який
згодом редагують кваліфіковані перекладачі. Як правило, така методика
використовується у великих організаціях, які змушені готувати документи
на різних мовах. Деколи досить успішно використовується попереднє
редагування вихідних текстів. Деякі фірми вводять у себе так звані
“контрольовані природні мови”: коли кожен працівник фірми, що готує
документацію, повинен її готувати саме з дотриманням вимог цієї
обмеженої мови (наприклад, вимога відсутності складних синтаксичних
конструкцій). Використання контрольованої природної мови спрощує роботу
машинного перекладу і зменшує обсяги постредагування, яке дорого коштує
через необхідність залучення спеціалістів високої кваліфікації. Другим
магістральним напрямком машинного перекладу є використання систем,
орієнтованих на персональні комп’ютери. Такі системи вперше появилися ще
на початку 1980-х років (наприклад, MicroCAT фірми Weidner). Найбільший
успіх в застосуванні цих систем перекладу припав на 90-і роки.

Статистичні оцінки підтверджують постійне зростання продаж систем
машинного перекладу. На ринку зараз знаходиться понад тисячу різних
пакетів (якщо враховувати окремо кожну мовну пару). Популярність
машинного перекладу пояснюється не тільки простою цікавістю, хоча і це є
однією з основних причин поширення систем машинного перекладу. Велика
частина користувачів використовує невідредагований машинний переклад
текстів великих обсягів з метою ознайомлення, коли низька якість
перекладу цілком допустима.

Сучасні системи перекладу пропонують користувачам приблизно однаковий
спектр можливостей:

редагування тексту в багатомовному режимі з розбиттям екрану, так що в
кожному вікні знаходиться текст на відповідній мові;

розпізнавання термінів;

пошук слів у словниках, вставка перекладів у текст;

так звана “пам’ять перекладача” — переклад з використанням
нагромадженого досвіду;

створення паралельних двомовних текстових баз даних;

збереження форматування;

підтримка великого спектру європейських мов.

Зараз інтенсивно проводяться дослідження в галузі перекладу усної мови.
Компанія IBM, яка вважається лідером в цій області, випустила програмний
пакет ViaVoice 4.1, яка дозволяє комп’ютеру сприймати до 140 слів на
хвилину неперервної диктовки. Попередні версії цієї програми передбачали
лише дискретний спосіб введення мови. Для налагодження на персональні
особливості мовлення певної людини при початковій установці програми в
залежності від якості вимови і конкретного діалекту потрібно повторити
від 104 до 256 речень, що попередньо задаються. Але розпізнавання мови
не означає розуміння її змісту. Слід розрізняти розпізнавання машинної
мови і перетворення її в текст або ж її використання у вигляді команд, і
справжнє розуміння її змісту, як це робить людина. Останнє вимагає
знання комп’ютером всього обсягу стилістичних та семантичних
конструкцій, правил використання слів та висловів, при чому останні
повинні задаватися не жорстко – адже люди говорять, що завгодно і як
завгодно, не звертаючи уваги наскільки це грамотно і літературно. Іноді
навіть те, що говориться, не відповідає тому, що малося на увазі. Так що
навчити машину розуміти людей – задача незрівнянно складніша і віддалена
в часі.

Перспективні напрямки інтелектуалізації INTERNET.

Сьогодні INTERNET — це велика і складну система, яка об’єднує мільйони
вузлів та зв’язків, по яких транспортується інформація. Ця система
складна настільки, що з точки зору синергетики, здатна стати самостійним
носієм інтелекту. Враховуючи величезні інформаційні обсяги і значні
обчислювальні ресурси у вузлах мережі, інтелектуальні здібності цього
організму практично непередбачувані. При відсутності організуючої ідеї
INTERNET може назавжди залишитися хаотичним сховищем інформаційних
потоків, не більш інтелектуальним, ніж телевізійна мережа. Цілком
можливо, що на протязі декількох десятиріч всесвітня мережа буде
розвиватися по екстенсивному шляху. Серед низки перспективних
технологій, що розширюють можливості INTERNET, можна виділити декілька
взаємозв’язаних технологічних концепцій: технологію інтелектуальних
агентів (Intelligent Agents) та Push – технологію. Push – технологія
сьогодні вже достатньо пророблена і стабільно розвивається. З її
допомогою користувачі не тільки формують запити в режимі Online але
регулярно отримувати інформацію по заздалегідь розміщеним запитах. Для
цього достатньо необхідно вибрати потрібний Internet — канал, встановити
бажаний період та час доби для обновлення. Надходження нової інформації
будуть автоматично доставлятися на потрібний комп’ютер. Таким чином
користувач завжди може бути в курсі найсвіжіших подій. Крім того
сьогодні практично кожна фірма може організувати власний канал, що
призначається для відкритого чи внутрішнього “мовлення“.

Технологія інтелектуальних агентів в INTERNET.

Сьогодні перед користувачем постає задача шукати потрібну інформацію в
невідомому і постійно наростаючому віртуальному інформаційному просторі.
Якщо потрібно розв’язати яку-небудь складну, нетривіальну задачу, що
зв’язано з використанням цілком екзотичних математичних методів, про які
користувач має слабке уявлення, або ж вияснити який небудь маловідомий
історичний факт (наприклад походження батьків відомої людини), або ж
знайти та використати деяке програмне забезпечення, тоді подальші дії
повинні проходити по такому сценарію (звичайно, якщо розвиток мережі
піде в даному напрямку). Користувач активізує програму — агента на
своєму комп’ютері і достатньо вільній формі описує задачу. Потім агент
з’єднується з іншими агентами, щоб вияснити, що їм відомо про
розв’язання поставленої задачі. Якщо знаходиться агент, якому відоме
вирішення, тоді агент користувача відфільтровує знайдену інформацію з
метою ідентифікації потрібних розв’язків і відсіює непотрібні дані. Якщо
розв’язок не знайдено або ж є неповним, кожен з агентів звертається до
сусідніх агентів, щоб взнати можливі адреси інформаційних сховищ і (або)
професійних “розв’язувачів“ даних задач. Цей процес продовжується до
попередньо обумовленого користувачем терміну. Якщо за даний час не
отримано позитивного результату – комп’ютер повідомляє, що розв’язок
поставленої задачі сучасній науці невідомий. Приведений сценарій
передбачає ряд процедур, таких як евристичний пошук, інтелектуальні
взаємодії, нагромадження та узагальнення інформації, розпізнавання і
класифікацію.

Найважливішими проблемами для створення інтелектуальних агентів є:

розробка стандартної мови спілкування агентів;

розробка методів ефективної обробки знань, класифікації та
розпізнавання;

розробка “живого“ користувацького інтерфейсу (“природна мова“).

Головною серед цих проблем є розробка стандартів обміну знаннями в
процесі спілкування агентів. Зараз існує щонайменше два подібні
стандарти в цій галузі: Knowledge Query Manipulation Language та
Knowledge Interchange Format, які до цього часу мають масу недоробок. Те
саме можна сказати і відносно другої проблеми. Дійсно ефективних
методів, що здатні стати базою побудови промислової технології світового
масштабу, на сьогодні немає. Відносно останньої проблеми варто
підкреслити, що саме проблема створення інтерфейсу, близького до
природної мови, зруйнувала проект ESPRIT, який передбачав створення
комп’ютера п’ятого покоління до 90-тих років. Проте зрушення в цьому
напрямку є.

Сьогодні Push – технології, а завтра інтелектуальні агенти будуть
спрямовані для якнайкращого використання інформації і ефективної
взаємодії між людьми через глобальні інформаційні мережі

Список літератури.

Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под. ред.
Г.А.Титоренко — М. Компьютер ЮНИТИ, 1998, — 336 с.

Бердтис А. Структуры данних. — М.: Статистика, 1974, — 408 с.

Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.

Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.

Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. М. Мир 1997.

Боэм Б.У. Инженерное программирование для проектирования программного
обеспечения. -М.: Радио і связь, 1985, -512с.

Брябрин В.М. Программное обеспечение персональных ЭВМ. — М.: Наука,
1988.

Васильев В.Н. Организация, управление и экономика гибкого
интегрированного производства в машиностроении. – М.: Машиностроение,
1986. –312 с.

Вершинин О.В. Компьютер для менеджера. — М.: Высшая школа, 1990.

Вычислительные машины, системы и сети/ Под ред. А.П.Пятибратова. — М.:
Финансы и статистика, 1991.

Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах
обработки данных. — В 2-х кн. — М.: Энергоатомиздат, 1994.

Гершгорин Л.Г. Что такое АРМ бухгалтера. — М.: Финансы и статистика,
1988.

Гладков С.А., Фролов Г.Б. Программирование в Мicrosoft Windows М.Диалог
МИФИ 1992

Гольц Г. Рабочие станции и информационные сети / Пер. с англ.
В.П.Нестерова. Под ред. П.В.Нестерова. — М.: Машиностроение, 1990.

Гордієнко І.В. Інформаційні системи в менеджменті. Навчально-методичний
посібник. – К.: КНЕУ, 1999.

Горностаев Ю. М. Мировая сеть Internet. — М., 1994.

Дейт К. Введение в системы баз данных. /Пер. З англ. — М.: Наука, 1980.

Дойл У. Табличный процессор Суперкалк для персонального компьютера/ Пер.
с англ. — М.: Финансы и статистика, 1987.

Евдокимов В.В. и др. Экономическая информатика / Под ред. Проф.
Евдокимова В.В. СПб: Интер. 1997. — 592 с.

Евдокимов В.В. и др. Экономическая информатика. Учебник. / Под
редакцией Евдокимова В.В. – СПб.: “Питер Паблишинг”, 1997. – 592 с.

Елесеева Т.П. Система маркетинговой информации – основа регулирования
спроса и предложения. –Минск: Тэхнологія, 1997, 204 с.

Жигарев А.Н., Макаров Н.В., Путинцева М.А. Основы компьютерной грамоты.
Л.: Машиностроение, 1987.

Замулин А.В. Системы программирования баз данных и знаний. -Новосибирск:
Наука, 1990, -352с.

Зингер И. С, Информационные обеспечения в организационных системах
управления, М.: Наука, 1987.

Змитрович А.И. Базы данных. -Минск: Университетске, 1991, -271 с.

Иванов Ю.И., Казаринова С.Е., Громыко Г.Л., Воробьев А.Н., Хоменко Т.А.,
Карасева В.Л., Карасева Л.Е., Крысина М.В., Рябушкин Б.Т., Матюхина
И.Н., Мамий И.П., Елаховский В.С., Орлов В.В. Экономическая статистика.
Учебник. / Под редакцией Иванова Ю.И. – М.: ІНФРА-М, 1998. –480с.

Иньков Ю. И. Электронно-вычислительная техника и капиталистическая
экономика, М.: Мысль, 1968.

Кнут Д. Искусство программирования для ЭВМ. Основные алгоритмы. Том
1.-М.: Мир, 1976, -736с.

Кнут Д. Искусство программирования для ЭВМ. Получисленные алгоритмы. Том
2.-М.: Мир, 1977, — 728с.

Кнут Д. Искусство программирования для ЭВМ. Сортировка и поиск. Том
3.-М.: Мир, 1978, — 848с.

Когаловский М.Р. Технология баз данних на персональных ЕОМ. М. Финансы і
статистика, 1992, -244с.

Кондрашова С.С. Информационные технологии в управлении. Учебное пособие.
– К., МАУП, 1998. с. 131с.

Кубонива М., Табата М., Табата С., Хасэбэ Ю. Математическая экономика на
персональном компьютере -М.:Финансы и статистика, 1991. –304с.

Кудряев В.А. и др. Организация работы с документами М. ИНФРА-М 1998

Похожие записи