Реферат на тему:

Вивчення теорії літератури на уроках зарубіжної літератури в старших
класах

Згідно з програмою із зарубіжної літератури в старших класах (9-11)
починається системне вивчення курсу зарубіжної літератури. Учні мають
осягнути все розмаїття літературних напрямів, течій, стилів, опанувати
твори різних митців — від античності до сьогодення. Важливу роль у
системному формуванні учнівських знань про літературу як цілісне
естетичне явище відіграють теоретико-літературні поняття. Вони сприяють
глибшому сприйняттю художніх текстів, зануренню в їх глибинні прошарки,
формуванню в учнів читацьких навичок.

Вчителі знають, що шкільна програма не може вмістити всі
теоретико-літературні поняття, які стосуються певного періоду чи
творчості окремого митця. До того ж уроки літератури не слід
перетворювати на нудне тлумачення термінів. Тому автори програми —
рекомендують вивчати найпотрібніші, ключові поняття, що дають змогу
зрозуміти розвиток літератури від давнини до сучасності. У кожного
вчителя й літературознавця може бути власна думка щодо доцільності
уведення того чи того поняття з теорії літератури до програми (втім, як
і щодо авторів і творів, котрі пропонуються для вивчення). Однак
програма вже стала новим кроком у впровадженні предмета. Тому варто
подумати над тим, як її краще реалізувати. Зокрема, потрібно опрацювати
та ввести в обіг ті літературознавчі поняття, які вже включені до
програми.

У процесі опанування понять з теорії літератури на вчителя чекають дві
проблеми.

Перша — суто літературознавча. Більшість літературознавчих понять
по-різному трактуються у словниках і довідниках, немає їх усталених
визначень, певних характеристик. Звідси чимало нарікань учителів на стан
нашої літературознавчої науки. Мовляв, що ж то за науковці, якщо вони не
можуть дати навіть точного визначення термінів. Однак ці нарікання
безпідставні. Вітчизняна літературознавча наука динамічно розвивається,
про що свідчать нові видання, які з’явилися в Україні останнім часом:
«Літературознавчий словник-довідник» (Київ, 1997), «Антологія світової
літературно-критичної думки XX ст.» за ред. М. Зубрицької (Львів, 1997),
«Лексикон загального та порівняльного літературознавства» (Чернівці,
2001), «Теорія літератури» О. Галича, В. Назарця, Є. Васильєва (Київ,
2001) та ін.

Річ у тім, що більшість літературознавчих понять є умовними і
багатозначними, до того ж вони змінювалися протягом дії літературного
процесу і внаслідок своєї багатозначності та історичності набули різних
тлумачень, що є цілком природно. Тому немає і не може бути однозначного
трактування теоретичних понять. Проте багатозначність термінів аж ніяк
не заперечує їх глибокого вивчення протягом історії розвитку літератури.
Тож учитель літератури має не стільки прагнути абсолюту у визначенні
понять, скільки пояснити учням їхню сутність та історичний характер
(коли виникає певне явище, які його характерні ознаки, як воно
змінювалося, взаємодіяло з іншими явищами, хто представляє його на
різних етапах тощо).

Друга проблема — суто методична. Як зробити, щоб вивчення цих понять
стало органічним у структурі уроку? Як зробити їх зрозумілими для учнів?
Як спонукати їх не просто визубрювати ті чи ті визначення, а глибоко
розуміти їх, застосовувати набуті знання на практиці? Як пояснити
поняття з теорії літератури доступною й зрозумілою для школярів мовою?
Усі ці питання кожен з учителів щодня вирішує самостійно. А крім них,
існують і загальнопедагогічні питання, і специфічні підходи щодо
вивчення теоретичних понять у курсі «Зарубіжна література».

З’ясуймо насамперед загальні методичні принципи, якими слід керуватися
під час вивчення теоретико-літературних понять.

Принцип науковості полягає у відповідності тлумачення понять теорії
літератури, що вивчаються у школі, сучасному рівню літературознавчої
науки. Слід пам’ятати, що тривалий час ідеологічні підходи, які панували
у сфері мистецтва, позначилися і на теорії літератури. Однак сьогодні
вітчизняна літературознавча наука дедалі більше виходить на шлях
об’єктивного та неупередженого дослідження понять і явищ. Тому вчителеві
слід користуватися не старими словниками й довідниками, виданими ще за
радянських часів, а сучасними виданнями, яких нині достатньо в Україні.

Принцип наступності. Шкільна програма побудована таким чином, що поняття
з теорії літератури вивчаються протягом усього курсу «Зарубіжна
література» з 5 по 11 клас. Вчитель має враховувати ті знання, які учні
вже мають, й відштовхуватися від них, вводячи нові поняття. Деякі
поняття поглиблюються, уточнюються, деякі дають можливість узагальнити
те, що вже вивчалося раніше. Кожне нове поняття має вводитися поступово,
інакше воно буде незрозумілим. Словесникові потрібно підготувати учнів
до сприйняття поняття, актуалізувати весь їхній теоретичний і читацький
досвід, вказати на місце нового поняття в системі інших
літературознавчих понять, його співвідношення з літературними явищами.

Принцип доступності. Нерідко словесники пропонують школярам визначення
теоретичних понять, узяті безпосередньо із літературознавчих
словників-довідників. З наукового погляду тут все правильно, однак не
забуваймо, що літературознавчі видання розраховані на дослідників
літератури, а не учнів. Тому вчитель має певною мірою адаптувати подані
в довідковій літературі поняття, щоб вони стали їм зрозумілими.

Принцип співвідношення понять з теорії літератури з літературними
творами, явищами, спадщиною митців, твори яких вивчаються. До введення
нових понять на уроках зарубіжної літератури можна прямувати двома
шляхами: 1) дати визначення нового поняття, а потім показати спосіб його
виявлення на літературних прикладах з матеріалу, що вивчається; 2) на
підставі вивчення літературних творів, явищ узагальнити знання учнів,
подавши нове теоретико-літературне поняття.

Одначе, хоч який би шлях обрав учитель, завжди лишається актуальним
принцип співвідношення цих понять з літературою, яка розглядається на
уроці. Теоретичні поняття не мають бути відокремлені від художнього
тексту, літературних явищ. Механічне їх уведення, без осмислення на
основі літературного матеріалу, призводить лише до втрати інтересу учнів
до питань теорії літератури. А вивчення теоретичних понять можна зробити
надзвичайно цікавим. Скажімо, вчитель після визначення певного поняття
може запропонувати учням знайти у художньому тексті, що вивчається,
приклади, які ілюструють дане поняття. Або самим дійти до визначення
теоретичного поняття, наприклад, «онєгінської строфи», порахувавши
кількість рядків і визначивши види римування в ній. Можна організувати
також гру «Теоретичне лото», коли учасникам роздаються картки з назвами
термінів, а вони мають співвіднести їх з уривками з художніх текстів
тощо.

Отже, головне, щоб учні не сприймали теорію літератури як щось мертве і
нудне. Теоретико-літературні поняття потрібні їм, щоб поглибити здобуті
знання.

Принцип опори на культурологічний контекст. Вивчення зарубіжної
літератури передбачає врахування розвитку світової культури, адже
літературу неможливо відокремити від загальних культурних процесів і
філософської думки. Такий підхід доцільний і в процесі вивчення понять з
теорії літератури. Більшість літературознавчих понять так чи інакше
пов’язані з історією культури і стосуються мистецьких явищ також
(наприклад, романтизм, бароко, класицизм, гротеск, поліфонізм, символізм
тощо).

Учителю, подавши нове визначення, варто звернутися не тільки до
літературних фактів, а й до явищ світового мистецтва та філософії.
Наприклад, даючи поняття про романтизм, можна сказати, що цей напрям
сформувався під впливом ідеалістичної філософії, він розвивався не
тільки в літературі, а й у живопису, музиці, назвати представників цього
напряму в різних видах мистецтва, представити (якщо є можливість) їхні
твори. Таку роботу вчителеві допоможуть здійснити учні —
«мистецтвознавці», які під керівництвом словесника добиратимуть
відповідні матеріали до уроку. Це сприятиме формуванню широкого
культурного кругозору учнів, поглибленню їхньої гуманітарної освіти.

Принцип багатозначності. Уже йшлося про те, що літературознавчі поняття,
як правило, багатозначні, тому один і той самий термін може вказувати на
різні явища (як-от: бароко — доба, літературно-мистецький напрям і
стиль; модернізм — літературно-мистецький напрям і сукупність
різноманітних явищ у мистецтві кінця XIX — початку XX ст. тощо). Тож
учителеві слід розкривати учням різні значення літературознавчих
термінів.

Принцип історизму. Кожне з теоретико-літературних понять має свою
історію. Літературознавчі терміни змінювалися протягом розвитку
літератури й мистецтва. І тому, скажімо, епопея в античній літературі
відрізняється від епопеї XIX ст. Гротеск подолав складний шлях від
давнини до сучасності. Роман теж видозмінювався. Врахування історичності
літературознавчих понять допоможе вчителеві сформувати в учнів цілісне
уявлення і про літературний процес, його динаміку.

Принцип типологічних взаємозв’язків зарубіжної та української літератур.
Більшість теоретичних понять, що вивчаються в курсі зарубіжної
літератури, представлені і в курсі української літератури. Тому, щоб
учні краще усвідомили місце української літератури у світовому
літературному процесі, варто під час вивчення цих понять звертатися до
творів і явищ не тільки зарубіжної, а й вітчизняної літератури. Так учні
зможуть отримати цілісне уявлення про літературу і світовий літературний
процес.

Досвідчені вчителі-практики знають, яку велику роль відіграє у вивченні
понять з теорії літератури словничок літературознавчих термінів. Його
учні починають укладати разом з учителем ще з 5 класу і до кінця
шкільного навчання. Для такого словничка придатна звичайна телефонна
книга, де за алфавітом розташовуються поняття, що вивчаються. Однак, як
правило, учні записують тільки визначення. А при цьому було б доцільно,
щоб разом із визначеннями були наведені приклади з літературного
матеріалу, що вивчається на уроках зарубіжної (й української)
літератури. Крім того, до учнівських словничків можна увести й опорні
схеми, таблиці, що допоможуть наочно розкрити сутність того чи того
поняття. Щоб полегшити роботу над укладанням таких словничків, у
кабінетах зарубіжної літератури варто насамперед зробити стенд «Теорія
літератури», на якому вчитель заздалегідь розміщуватиме потрібні
визначення й наочність, щоб учні зайвий раз не перепитували, як пишеться
те чи те слово, і відтворювали поданий матеріал точно і грамотно.

Словнички літературознавчих термінів мають бути на партах на кожному
уроці і періодично (а не час від часу!) поповнюватися, щоб учні
зверталися до них у разі потреби. Така словникова робота аж ніяк не
заперечує використання наукової та довідкової літератури, про яку йшлося
вище. Інколи вчителі вимагають від учнів, щоб вони напам’ять знали
абсолютно всі визначення, які вивчаються на уроках. Однак це марна
справа. Під час вивчення теоретичних понять головним має бути не стільки
їх механічне відтворення, скільки розуміння їх суті. Потрібно, щоб учень
на основі свого літературного досвіду, навіть якщо він забув те чи те
формулювання, міг розкрити його самостійно.

Доцільно організувати у класі групу «теоретиків літератури», які
допомагатимуть учителеві на уроці пояснювати теоретико-літературні
поняття, використовуючи при цьому опорні схеми і таблиці, проводити
літературні ігри з метою їх вивчення тощо. «Теоретики літератури» щоразу
можуть змінюватися. Такий прийом рольової гри сприятиме активізації
інтересу учнів до термінів з теорії літератури.

Опанування учнями теоретико-літературних понять — одна з важливих ланок
літературної освіти. Без цього неможливе свідоме вивчення предмета.

У зв’язку з цим доцільно також визначити рівні опанування учнями
теоретичних понять. Ці рівні вчитель має враховувати під час оцінювання
та мотивації оцінок школярів, а також укладання завдань для тематичної
атестації.

Рівень засвоєння учнями понять з теорії літератури Характеристика

Початковий рівень Учень механічно відтворює теоретичні визначення
понять, не розуміючи їхньої сутності, не співвідносячи з явищами
літератури, іншими поняттями.

Середній рівень Учень знає і усвідомлює визначення понять з теорії
літератури, може навести приклади їхніх виявів у літературі.

Достатній рівень Учень не тільки знає та усвідомлює визначення
теоретико-літературних понять, але й може застосувати їх під час
вивчення художніх текстів, знайти приклади, що відповідають вивченим
поняттям у творах художньої літератури, співвіднести з іншими поняттями.

Високий рівень Учень знає та усвідомлює визначення
теоретико-літературних понять, може самостійно розкрити їх сутність,
навести приклади, знайти їх прояви в літературі, використовує поняття у
процесі аналізу художніх творів, характеристиці образів тощо;
співвідносить теоретико-літературні поняття з іншими, з окремими явищами
і всім ходом літературного й мистецького процесу, з творчістю митців;
розуміє еволюцію теоретико-літературних понять в історії літератури,
ідентифікує їх у текстах різних епох, напрямів, течій тощо.

Похожие записи