Реферат на тему:

Соціально-політичний розвиток світу на порозі ХХІ століття

Ця тема посідає особливе місце в курсі політичної історії. Значення її
полягає в тому, що в ній розглядаються актуальні проблеми сучасного
світу і тенденції його розвитку. А найголовніше те, що в цей період
відбулися події, які докорінно змінили політичну карту світу і
співвідношення в ньому політичних сил: соціально-економічні й політичні
зміни в східноєвропейських країнах і розпад світової системи соціалізму;
розпад СРСР і створення на його території незалежних держав. Ці події ще
вимагають поглибленого вивчення, адже вони є найважливішими подіями в
політичній історії останнього 15-річчя XX століття, але вже тепер можна
сміливо стверджувати, що вони мають величезний вплив на подальший
розвиток світової історії.

Окрім того, науковці різних країн, передусім СРСР і США у 1983 р. вперше
сформулювали висновок: удосконалення зброї масового знищення зробило
світову війну практично неможливою. Чому? Тому, що розв’язання за
сучасних умов ядерної війни призвело б до глобальної екологічної
катастрофи, до загибелі цивілізації. Практично йдеться про дальше
існування людства і навіть самого життя на Землі. Ось чому проблема
війни і миру, проблема виживання людства стала першочерговою,
найактуальнішою проблемою сучасності. Цей надзвичайно важливий висновок
необхідно враховувати політикам, керівникам усіх країн світу.

Вивчаючи дану тему, студенти мусять усвідомити, що нові сили, які
прийшли до керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим у квітні 1985 р.,
розуміючи складне становище суспільства, стали на шлях радикальних змін
у ньому. Реформаторам із самого початку було зрозуміло, що країна
вражена економічною кризою. Із цього випливало і сформульоване тоді
стратегічне завдання: прискорення соціально-економічного розвитку
радянського суспільства.

Рекомендуємо студентам продумати і дати відповіді на запитання: чому
гасло «прискорення» незабаром змінилося гаслом «перебудови»? У чому
полягали потреба і суть перебудови? Що було головною метою, основним
напрямком перебудови? Які позитивні результати перебудови? Покажіть
непослідовність і суперечливість здійснення перебудови.

Хід подій показав, що Михайло Горбачов, як ініціатор перебудови, не мав
конкретного плану її здійснення. Перебудова глибоко не готувалася,
реформи не прогнозувалися, здебільшого все відбувалося спонтанно,
імпровізовано, під тиском обставин.

Захоплений політичною боротьбою, М. Горбачов гадав, що економічні
проблеми вирішаться самі собою. Зрештою відбувся катастрофічний
економічний спад. Дедалі більше загострювалися національні конфлікти,
почалися міжнаціональні війни. Рівень життя населення швидко
погіршувався. Суспільство переживало період розброду та хитань.

Можливість проведення кардинальної перебудови без погіршення
економічного, правового та культурного капіталу суспільства була
втрачена. Зрештою, і сама перебудова була дискредитована. Вона не
розв’язала жодної фундаментальної проблеми з тих, що стояли перед
суспільством. Яких головних помилок припустився М. Горбачов як ініціатор
перебудови?

Студенти мають осмислити, що перебудова передбачала демократичні реформи
політичного режиму СРСР. У 1987—1988 рр. була сформульована
реформаторська політична концепція і здійснені реальні політичні
реформи. Розкрийте їхню сутність і значення.

Із червня 1989 до початку 1990 р. радикальна опозиція домоглася
реалізації вимоги про відміну 6-ї статті Конституції СРСР (про КПРС як
керівну силу радянського суспільства), що мало велике значення для
ліквідації політичної монополії КПРС. Сама КПРС розкололася. Вона
виявила цілковиту нездатність вести політичну боротьбу в умовах
плюралізму. Перебудова на основі соціалістичного вибору зайшла в
безвихідь. Розпочався процес суверенізації республік.

Студенти мусять зрозуміти й розкрити суть подій, які відбулися 19—21
серпня 1991 р. Ці події підвели риску під перебудовою. Після них у
країні склалася принципово нова ситуація. Система, яку спочатку
збиралися перебудувати, була зруйнована. Зруйновані імперські структури
центру. КПРС була заборонена, відтак — ліквідований фундамент
тоталітарно-бюрократичної держави.

Перебудова поступилася місцем процесу радикального зламу та заміни
старих суспільних структур новими відносинами власності, державними і
політичними інститутами.

Розлад радянської тоталітарної системи прискорив розпад Радянського
Союзу як єдиної унітарної держави. Одна за одною проголошувалися як
незалежні та самостійні колишні союзні республіки.

Значною подією стало підписання 8 грудня 1991 р. в Білорусі керівниками
Республіки Білорусь, Російської Федерації та України угоди про створення
Співдружності Незалежних Держав (СНД).

21 грудня 1991 р. в Алма-Аті керівники союзних республік колишнього
Радянського Союзу підписали Декларацію про створення СНД. Все це
означало, що СРСР фактично перестав існувати, закінчилася його історія.
У зв’язку з цим 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про відставку з
посади Президента СРСР.

Отже, перебудова, задумана як процес суспільного перевлаштування
Радянського Союзу, тривала з квітня 1985 р. до серпня 1991 р. Уже в
середині 1991 р. суспільні зміни втратили первісний перебудовчий зміст.
Найголовнішим підсумком перебудови став розпад СРСР.

У наші дні у пресі дискутується проблема: чи була змова ліквідувати
СРСР? Погляди деяких авторів книг, статей (Бориса Олійника, Едуарда
Яковлєва, Станіслава Меншикова та ін.) сходяться на тому, що розвал і
ліквідація СРСР були задумані на Заході задовго до 1991 р.

При цьому наводяться факти, документи про те, що США витратили трильйони
доларів, щоб здобути перемогу в «холодній війні» проти СРСР. (Див.: Б.
Олійник. Два роки в Кремлі. — К.: Сільські вісті, 1992. — С. 55—56).

Висвітлюючи зовнішньополітичну діяльність Радянського Союзу в умовах
перебудови, потрібно навести конкретні факти подолання помилкових акцій
у зовнішній політиці, яких припустилося керівництво Комуністичної партії
та радянський уряд у роки застою.

Слід наголосити, що з середини 80-х років Радянський Союз змінив
характер своєї зовнішньополітичної діяльності. Радянська зовнішня
політика сприяла тому, щоб СРСР ні з ким не ворогував, мав нормальні
взаємовигідні відносини з усіма країнами. На Радянський Союз починали
дивитися не як на «імперію зла». Здійснювалися заходи, які свідчили про
прагнення СРСР послабити міжнародну напруженість.

1986 року Організація Об’єднаних Націй почала обговорювати висунуту
Радянським Союзом концепцію всеосяжної системи міжнародної безпеки. З
ініціативи СРСР ООН прийняла важливі рішення про врегулювання внутрішніх
конфліктів у Камбоджі, Анголі, Нікарагуа, Афганістані, на Кіпрі, було
досягнуто припинення багаторічної війни між Іраном та Іраком тощо.

Головну увагу зверніть на радянсько-американські відносини в роки
перебудови, які значно впливали на міжнародний клімат у цілому.

У другій половині 80-х—на початку 90-х років у радянсько-американських
відносинах відбувся поворот від конфронтації і нарощування гонки
озброєнь до взаєморозуміння, а в ряді питань — навіть партнерства.

®

°

$ оборонної достатності; повне усунення загрози застосування сили зі
світової практики; подальше зниження, а потім і повне подолання
військового протистояння.

Проаналізуйте результати зустрічей радянських і американських керівників
у 1986—1990 рр. У цей час відбулося сім зустрічей М. Горбачова з
президентом США, понад 30 зустрічей міністрів закордонних справ СРСР і
Сполучених Штатів.

Одним із головних підсумків радянсько-американської зустрічі на
найвищому рівні у Вашингтоні (грудень 1987 р.) стало підписання Договору
між СРСР і США про ліквідацію РСД—РМД.

Важливі радянсько-американські документи були підписані під час візиту
Горбачова до США в червні 1990 р. Були зроблені спільні заяви про
основні положення майбутнього договору про 50% скорочення стратегічного
наступального озброєння, підписані Угода про знищення й невиробництво
хімічної зброї, Протокол до договору про ядерні випробування, Протокол
до договору про ядерні вибухи в мирних цілях.

Яке значення мали ці документи для пом’якшення політичного клімату в
світі?

Говорячи про позитивні моменти зовнішньополітичних ініціатив і
практичних дій радянських керівників, необхідно водночас підкреслити, що
значне скорочення озброєнь з боку СРСР порушило принцип рівності і тим
самим завдало шкоди досягнутому раніше військово-стратегічному паритету
між СРСР і США. Наведіть приклади.

Радянське керівництво пішло на виведення з Афганістану своїх військ, яке
почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р.

Відбулися значні зміни в Європі, 1989 року почався розпад комуністичного
блоку в Східній Європі. У липні 1990 р. Кремль погодився на об’єднання
ФРН і НДР в єдину державу. У 1991 р. розпалися Варшавський пакт і РЕВ.
Розкрийте сутність та значення цих подій.

Охарактеризуйте основні документи Паризької наради голів держав та
урядів країн-учасниць НБСЄ (листопад 1990 р.). В чому полягає значення
цих документів?

Вивчаючи питання про соціально-економічні та політичні зміни в
східноєвропейських країнах наприкінці 80-х — на початку 90-х рр.,
студенти передусім мають усвідомити суть цих змін, їхні причини та
наслідки, зрозуміти, як вплинули ці зміни на політичне становище в
Європі й усьому світі.

Демократичні перетворення в листопаді — грудні 1989 р. відбулися в
Болгарії, НДР, Румунії та Чехо-Словаччині. До управління державами
прийшли нові політичні сили, які почали здійснювати відмінний від
попереднього курс у соціально-політичному й економічному житті. Слідом
за цими країнами протягом 1989—1990 рр. зміни революційного характеру
відбулися в Угорщині, Польщі та Югославії. Наприкінці 1990 р. відбулися
аналогічні зрушення в Монголії та Албанії.

Незважаючи на свою специфіку та різноманітність, ці революції мали
спільну спрямованість. Це були виступи проти тоталітарних режимів, проти
грубих обмежень і порушень прав і свобод громадян, засилля
компартійно-бюрократичних структур управління. Водночас це був протест
проти соціальної несправедливості в суспільстві, незаконних привілеїв і
корумпованості панівних структур, невпинного падіння життєвого рівня
населення. Нарешті, це було масове відторгнення
адміністративно-командної, однопартійно-державної бюрократичної системи
управління.

Студентам потрібно осмислити найважливіші результати демократичних
революцій у країнах Східної Європи: крах деспотичних, тоталітарних
режимів, цілковите банкрутство авторитарного способу організації
економіки, політики, ідеології, а з іншого боку — створення нових,
демократичних суспільно-політичних і соціально-економічних структур,
зорієнтованих на формування ринкових відносин, посилення національного
духовного самовизначення.

Здебільшого нова влада східноєвропейських країн із самого початку
офіційно заявляла про несприйняття соціалістичного вибору і про початок
руху до суспільно-економічної системи західної, тобто капіталістичної,
орієнтації. Це означало, що світова соціалістична система, яка
утворилася після другої світової війни, припинила своє існування.

Невіддільною частиною революційних перетворень у східноєвропейських
країнах була демократична революція в НДР, яка мала свою специфіку. З
початку 1990 р. революційний процес став набувати об’єднавчого
характеру. Поясніть, коли і чому виникла так звана німецька проблема,
охарактеризуйте політику Радянського Союзу та західних країн щодо
питання про єдність Німеччини в післявоєнні роки.

Студенти мають засвоїти, що лише в другій половині 80-х років стало
можливим розв’язання німецької проблеми.

Радянський Союз із повним розумінням поставився до прагнення німців жити
в одній державі. Але при цьому він вказав на важливість врахування
зовнішніх аспектів: питання про кордони, про військово-політичний статус
об’єднаної Німеччини, про права чотирьох держав-переможниць у другій
світовій війні. Адже від розв’язання цих питань значною мірою залежить
майбутнє миру та безпеки в Європі.

Важливим кроком в об’єднавчому процесі було набуття чинності з 1 липня
1990 р. першого державного Договору про валютний, економічний і
соціальний союз між НДР і ФРН. В обох державах почала діяти
західнонімецька марка. 31 серпня 1990 р. був підписаний другий державний
Договір про механізм входження НДР у ФРН. У ніч на 3 жовтня того ж року
відбулося офіційне проголошення об’єднання Німеччини. У січні 1991 р.
відбулася перша після об’єднання країни сесія бундестагу, на якій було
сформовано уряд на чолі з Г. Колем. Були здійснені й перші
соціально-економічні заходи, спрямовані на вирівнювання економічного
розвитку західної та східної частин Німеччини.

Покажіть, як вплинули зміни в східноєвропейських країнах, розпад
світової соціалістичної системи, РЕВ і організації Варшавського договору
на політичне становище, зміну балансу сил в Європі та в усьому світі.

Вивчаючи провідні тенденції світового розвитку на порозі XXI ст.,
студенти мають зрозуміти, що в сучасний період людство прагне
переосмислити попередній досвід і розробити нову модель розвитку
цивілізації. 7 червні 1992 р. відбулася спеціальна конференція ООН із
проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації, яка
зробила ряд висновків щодо тенденцій розвитку світового співтовариства.

Одним із найважливіших висновків цієї конференції було те, що модель
розвитку, використана багатьма капіталістичними країнами світу,
вичерпала себе. Інтенсивне нарощування в рамках цієї моделі промислового
потенціалу значною мірою за рахунок пограбування інших країн, знищення
природного середовища з використанням традиційної ринкової системи,
рушійною силою якої є приватна власність, різка диференціація рівня
життя населення Землі — це безвихідь, згубний для людства шлях.

Необхідна нова модель із значно дієвішими важелями централізованого
регулювання як на рівні держави, так і на рівні світового співтовариства
в цілому. Таке регулювання спиратиметься передусім на інтегровані
інтереси суспільства, а вже потім — на інтереси приватного чи державного
підприємця або групи підприємців.

Література

Політична історія XX століття: Навч. посібник. 2-ге вид. — К., 2001.

Олійник Б. І. Два роки в Кремлі. — К.: Сільські вісті, 1992.

Пивовар С., Серіщев Я., Стельмах С. Всесвітня історія XX століття. — К.:
Феміна, 1995. — С. 205—210.

Согрин В. В. Перестройка: итоги и уроки // Общественные науки и
современность. — 1992. — № І. — С. 133—147.

Лапшин А. О. Перемены в странах Восточной Европы: к чему они ведут. —
М.: Знание, 1991.

Похожие записи