.

Сербська Культура (XIX ст.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2596
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Сербська Культура.

(XIX ст.)

У XIX ст. значно пожвавлюється куль турне життя сербського народу, що
безпосередньо пов’язано з суспільно-політичними подіями —
антиосманськими повстаннями та відновленням державності, а також: з
початком і дедалі ширшим розгортанням процесу національного Відродження.

Майже відразу після завершення першого повстання в Сербії одна за одною
з’являються культурно-просвітні інституції, кожна з яких згодом
перетворюється на провідну установу у своїй галузі й важливу ланку
загального процесу піднесення культурного життя. Серед них — “Велика
школа” для підготовки державних чиновників, Сербське наукове товариство,
театр. “Австрійські” серби започаткували видання газети “Сербські
новини” у Відні, заснували літературне товариство “Матиця Сербська” в
Будапешті з власним друкованим органом “Літопис Матиці Сербської”,
відкрили педагогічне училище в Сент-Андреї, гімназію в Новому Саді,
сербські друкарні та книжкові магазини.

У нових суспільно-політичних умовах налагоджується взаємообмін поміж
сербами, котрі жили на різних берегах Дунаю. Певну нестачу
інтелектуальної та духовної еліти, яка відчувалася на щойно визволених
від османів сербських територіях, заповнювали серби з Австрії, котрі
були виховані на європейський кшталт і мали освіту європейського зразка
та рівня. Це явище мало як позитивний, так і, певною мірою, негативний
характер.

На початку XIX ст. в сербській літературі виділяються три постаті:
Лукіан Мушицький (1777—1837), Сіма Мілутинович-Сарайлія (1791-1847),
Мілован Відакович (1780-1841), котрі репрезентували літературні течії
попереднього історичного періоду. Відакович писав сентиментальні повісті
та романи; Мушицький — псевдокласичні оди; Мілутинович-Сарайлія —
здебільшого поеми на зразок народного епосу.

На тлі європейського романтизму твори сербських письменників мали вигляд
несучасних і не надто цікавих (хоча є відомості, що, наприклад, поему
Мілутиновича-Сарайлії “Сербіянка” позитивно оцінив Гете). Ситуація в
сербській літературі та культурі в цілому змінюється на краще з появою у
ній Вука Караджича (1787—1864). Він належить до найвидатніших постатей
не лише сербського духовного життя, а й історії, адже саме він розпочав
рішучу боротьбу за утвердження у сербів культури європейського типу.

Діяльність Караджича позначалася різноплановістю й стосувалася практично
всіх галузей культури. Він реформував сербську мову, замінивши поширений
раніше сербський варіант старослов’янської мови народним діалектом і
започаткувавши таким чином сербську літературну мову. Караджич
запровадив принципово нову орфографічну систему, застосувавши як
основний фонетичний принцип “пиши як говориш”. Він видав перше у сербів
зібрання народної поезії, яке згодом доповнив, надрукувавши також збірку
народних оповідань, прислів’їв і загадок. Караджич писав оригінальні
художні твори й наукові праці, присвячені різноманітним проблемам
духовного буття; видавав літературно-наукові збірки й альманахи; вів
громадську роботу.

Вплив цього видатного діяча на сербське суспільство як у князівстві, так
і в Австрії виявився дуже значним. Цей вплив відбувався на трьох рівнях:
літературно-культурному, суспільно-політичному, національному. Ще за
життя Караджича в літературу й суспільне життя прийшла нова генерація
діячів, яка зросла на його ідеях і яка виводила сербську культуру на
європейські обрії.

Першими представниками цієї генерації стали Петар Петрович Нєгош
(1813—1851), чорногорський митрополит, та Бранко Радичевич (1824—1853),
з іменами яких пов’язане утвердження в сербській літературі романтизму,
а разом з тим і початок її входження у європейський літературний
контекст.

Своїми драматичними творами уславився Йован Стерія-Попович (1806—1856),
який не належав до сербських романтиків за художніми особливостями своїх
творів, але був близький до них з огляду на загальний дух і пафос
творчості.

На культурне життя країни в 60—70-ті роки величезний вплив справили
націоналістичні ідеї руху “Сербської об’єднаної молоді”. Патріотичні
мотиви стали однією з характерних ознак літератури сербського
романтизму, визначали основні особливості духовності освічених верств
населення.

У Сербії та в “австрійських” сербів активно розвивалися в цю добу
журналістика, видавнича справа, наукове й мистецьке життя. У літературі
й надалі домінувала поезія.

ЛІТЕРАТУРА

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. История южных и западных славян:
В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
2.

Шемякин А. Л. Идеология Николи Пашича. Формирование и эволюция
(1868—1891). Москва, 1998.

Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. 58. Ст. “Сербия”,
“Сербская литература”, “Сербы”. История сербского народа. Београд, 1987.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020