Реферат

На тему:

«Словацьке питання» в роки першої світової війни.

Розвиток словацької культури

(друга половина XIX-початок XX ст.) Початок війни викликав в Угорщині
хвилю шовінізму й псевдопатріотичного піднесення. Мало хто зі словацьких
громадян та військових, котрі мусили взяти до рук зброю, піддавалися
урапатріотичним настроям. Почалися репресії проти учасників словацького
руху. Більшість словацьких газет закрили, власті запровадили жорстку
цензуру. Війна проти Сербії та Росії не була популярною серед словаків.
Почуття словацького люду добре розумів Орсаг-Гвєздослав, котрий уже в
серпні взявся до написання своїх «Кривавих сонетів», в яких засуджував
війну. Після оголошення в Австро-Угорщині воєнного стану та введення
цензури чільні словацькі політичні сили заявили про перехід до «політики
пасивності».

Словацька національна партія, яка представляла один із політичних
напрямів словацького суспільства, орієнтувалася на збереження
Габсбурзької монархії. Майже до весни 1918р. керівництво СНП вичікувало
й не робило жодних політичних кроків. Лідери словацького
соціал-демократичного та селянського рухів також дотримувалися
прогабсбурзької орієнтації. Лише католицька Словацька народна партія
займала більш активну політичну позицію. Однак навіть найрадикальніші
проекти її проводу не йшли далі вимог надання автономії Словаччині в
межах Угорщини.

Розвиток визвольного руху в словацьких землях зумовлювався передусім
перебігом воєнних подій, міжнародним становищем і загальним станом справ
у Габсбурзькій монархії. Так, словацьке політичне життя значно
активізувалося після наступу російських військ у Карпатах. Під час
успішних позиційних боїв восени 1914 та взимку 1915 рр. на Карпатському
фронті словацькі політики сподівалися, що російська армія захопить всю
територію Словаччини. За цих умов у словацькому політичному середовищі
почали розглядати різноманітні варіанти розвитку подій у цьому регіоні
Європи. Поразка Центральних держав відкривала можливість для створення
польсько-чесько-словацької або польсько-словацької конфедерації. Не
відкидалася певна форма приєднання словацьких земель до Росії. З
ініціативи гласистів, очолюваних В. Шробарем, та активістів організації
«Чехословацька єдність» виник проект устрою Чехо-Словацької держави, до
якого навіть додавалася мапа майбутньої країни.

До концепції створення спільного чехословацького об’єднання схилялася
все більша частина словацьких національних сил як удома, так і в
емігрантських осередках. Вже у вересні 1914 р. Словацька ліга США
оприлюднила меморандум, у якому містилася вимога надати словакам право
на самовизначення й цілковите самоврядування. А в жовтні 1915 р. у
Клівленді (США) між Словацькою лігою і Чеським національним об’єднанням
була підписана угода, в якій закріплювалося прагнення чехів та словаків
до створення федерації.

Реалізація ідеї утворення спільної держави вимагала від її прихильників
послідовної координації дій чеських і словацьких політичних сил,
особливо після заснування в листопаді 1915 р. в Парижі Чеського
закордонного комітету. Тісні контакти й консультації між одним із
керівників чеських емігрантських сил Е. Бенешем та словацьким діячем М.
Штефаником (1880—1919) завершилися утворенням у лютому 1916 р. в Парижі
об’єднаної Чехословацької національної ради.

У самій Словаччині життя підпорядковувалося потребам війни. Зростала
кількість словаків, котрих відправляли на фронт. Ґрунти не оброблялися,
занепало культурне життя, дедалі частіше з фронтів надходили похоронні
повідомлення. Словаки намагалися використати всі можливі засоби, аби
уникнути армійської служби. На фронті зі слухняних солдатів на
початковому етапі війни словаки перетворилися на колаборантів.

Через відсутність у словацьких землях загальновизнаного центру словацькі
політичні сили були розпорошені. Так, у Турчанському Св. Мартіні
знаходився провід СНП, у Ліптові перебував лідер гласистів В. Шробар, у
Будапешті працювали Е. Стодола та депутат Державних зборів Ф. Юріга, в
Братиславі — керівництво соціал-демократів на чолі з Е. Легоцьким, у
Відні виник «Словацький політичний центр», який очолив керівник
австрійського цензурного комітету К. Стодола. До словацького відділення
цензури у Відні він призначив І. Дерера та Я. Кабліка, а до сербського —
М. Годжу.

«Словацький політичний центр» у Відні підтримував контакти з чеськими
політичними силами. До того ж і К. Стодола, і М. Годжа до війни були
прихильниками прогабсбурзької та федералістської політики. Але після
початку війни та смерті імператора Франца Йосифа І (листопад 1916 р.) ця
політика втратила свою доцільність. За нових умов прихильники утворення
т. зв. «Середньоєвропейської федерації» переорієнтувалися на країни
Антанти й усіма засобами сприяли чеському закордонному рухові на чолі з
Т. Масариком.

Варто зазначити, що словацький національний рух відставав за
масштабністю від чеського. Це пояснюється передусім нечисленністю
словацької інтелігенції та частковою її мадяризованістю. В Угорщині
власті жорстокіше утискували діячів національного руху. До того ж умови
війни перешкоджали налагодженню тісніших зв’язків не тільки між
внутрішнім та закордонним словацьким національним рухом, а й між
чеськими і словацькими політичними силами.

Діяльність словацьких політичних сил активізувалася наприкінці війни. У
вересні 1918р. засновано Словацьку національну раду. 30 жовтня в
Турчанському Св. Мартіні Словацька національна рада ухвалила декларацію,
в якій підкреслювалося, що словацька нація в культурному і мовному
відношеннях є частиною єдиного чехословацького народу. «Марийська
декларація» вимагала для чесько-словацького народу права на необмежене
самовизначення на основі цілковитої незалежності, засвідчувала прагнення
словаків жити в самостійній чесько-словацькій державі та оголошувала про
рішення словаків вийти зі складу Угорщини й розпочати новий етап свого
розвитку.

РОЗВИТОК СЛОВАЦЬКОЇ

КУЛЬТУРИ (ДРУГА ПОЛОВИНА

XIX-ПОЧАТОК XX ст.)

_____________________________________________________

Процес формування національної культури словаків проходив досить
повільно й нерівномірно навіть порівняно з сусідніми землями
Австро-Угорської імперії. Це значною мірою зумовлювалося динамікою
національного руху словаків. Упродовж першої половини XIX ст. його
основним завданням було пробудження національної свідомості, боротьба за
літературну мову, збереження національної самобутності. У другій
половині XIX ст. розвиток словацької культури відбувався різними
напрямами. Одне з чільних місць посідала сфера освіти, розвиток якої в
цей період відбувався у складних умовах. Реформи, що проводилися по всій
імперії (1848, 1861 р.), не привели до витворення в словацьких землях
системи національної освіти. Але якщо однією з характерних рис державної
політики в галузі шкільної справи у післяреволюційний період було
понімечення, то від кінця 60-х років визначальними стали мадяризаторські
тенденції. Державна ідеологія, що відбивалася в понятті «угорська
політична нація», фактично оголошувала пріоритетним виховання населення
без національних ознак, виключно як громадян Угорського королівства.

Розвиток культури та науки в словацьких землях тісно пов’язаний з
діяльністю «Матиці Словацької». За досить короткий строк її існування на
кошти «Матиці» було опубліковано значну кількість видань словацькою
мовою, у тому числі — хрестоматії, підручники, альманахи тощо.
Провадилося збирання історичних документів, гравюр, архівних джерел, що
належали діячам Словацького національного Відродження, а також
мінералів, національних костюмів, нумізматичних колекцій, бібліотек та
ін. В момент розпуску Матиці при ній існували Історичний музей, секції
філософії, права, літератури, філології, математики, природничих
дисциплін, а бібліотека налічувала понад 10 тис. томів.

Словацька інтелігенція, за умов жорсткої мадяризації, намагалася
активізувати просвітницьку діяльність і збільшити кількість наукової та
освітньої літератури. Значну роботу в цьому напрямі провадила спілка
«Жівени», що видавала однойменний журнал. У Словаччині друкувалися
дешеві книги та підручники, які розповсюджувалися серед широких верств
населення. Вони торкалися різних тем — господарської, релігійної,
моралі, досягнень науки і техніки тощо.

В Угорщині на початку XX ст. значного поширення набула регіональна
преса. Влада сприяла цій справі, оскільки більшість видань виходили
угорською мовою. Проте словаки налагодили випуск словацькою мовою
«Повазьких новин», «Ліптовсько-Оравських новин», «Зволенських новин»
тощо.

На початку XX ст. багато наукових праць присвячувалися краєзнавству, що
сприяло розвитку національного руху. Проте науково обдаровані словаки не
знаходили застосування своїм можливостям удома й мусили емігрувати. Так,
відомий конструктор теплових турбін А. Стодола виїхав до Швейцарії,
дослідник бездротового телеграфу Й. Мургаш і винахідник принципу
парашута Ш. Баніч — до США, астроном М. Штефаник — до Франції.

У 1895 р. засновано Словацьке музейне товариство, що підтримувало
краєзнавчі дослідження та сприяло поширенню освіти. Його головою обрали
А. Кметя (1841—1908). Товариство видавало збірки і журнал. У 1908 р. в
Турчанському Св. Мартіні відкрито будинок товариства.

У словацькій історіографії домінували такі теми, як Великоморавська
доба, діяльність М. Чака та Я. Іскри в Словаччині, розвиток словацької
національної свідомості. Праці Ф. Сасінка, ТІ. Крішки, Ю. Ботти та інших
словацьких істориків характеризувалися високим професійним рівнем. Певні
надбання мала й словацька філологія. У 1890 р. Я. Вичек видав «Історію
словацької літератури» — перший цілісний синтез словацького письменства.
Мовознавством займався С. Цамбел, етнографією — П. Сохань. У царині
природничих наук активно працювали А. Кметь і Й. Голуб.

Значний культурний вплив на словаків справляв театр. З великим успіхом
ставилися п’єси словацьких драматургів Я. Халупки, Я. Паларіка, Г.
Зехентера-Ласкомерського.

Словацькі міста наповнювало музичне життя. У Братиславі та Кошице
регулярно проходили концерти й оперні вистави. З’явилися перші
професійні музиканти. Зі старшої генерації виділявся Я. Белла, серед
молодих композиторів і виконавців — М. Шнейдер-Трнавський, В.
Фігуш-Бистрий, М. Мойзес і Ф. Кафенда,

Архітектура на зламі століть вирізнялася художнім стилем, який
віддзеркалював почуття життєвої нестабільності й тимчасовості.
Найвидатнішим словацьким архітектором цієї доби був Д. Юркович, котрий у
своїх творах утілював національні елементи.

Розвивається образотворче мистецтво Словаччини. В різних містах країни
проходили художні виставки. У 19Ш р. виникло перше словацьке об’єднання
майстрів пензля — Група угорсько-словацьких художників. Видатний
словацький маляр Г. Малий заснував у 1911 р. в Братиславі художню школу.

Культурний розвиток у словацьких землях на меж століть відбувався за
умов жорсткої мадяризації. Піднесення культурного життя пояснюється
завзятістю словаків, їхнім намаганням змінити ситуацію на краще.

ЛІТЕРАТУРА

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 2.

История Чехословакии: В 2 т. Москва, 1959. Т. 2.

Історія світової культури. Київ, 1997.

Краткая история Венгрии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.

Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.

Погодин А. Л. Славянский мир. Политическое и экономическое положение
славянских народов перед войной 1914 г. Москва, 1915.

Словацкая литература от истоков до конца XIX в. Москва, 1997. 4.1

Славянские съезди. XIX — XX вв. Москва, 1994.

Славянские культуры в эпоху формирования и развития славянских наций
ХУШ-ХІХ вв. Москва, 1978.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т.
2.

Яровий В. І. Історія західних та південних слов’ян у XX ст. Курс лекцій.
Київ, 1996.

Похожие записи