Реферат на тему:

Нові риси світового розвитку в 70-ті—середині 80-х років

Звертаємо увагу студентів на особливість даної теми, яка хронологічно
збігається з другим етапом науково-технічної революції, що розгорнулась
у другій половині 40-х років. Саме ця обставина обумовила нові тенденції
в перебігу як соціально-політичних процесів усередині країн обох
світових систем, так і процесу політичного розвитку світу загалом. Ці
тенденції проявилися насамперед у розумінні політичних лідерів провідних
держав, зокрема США і СРСР, необхідності пошуків шляхів пом’якшення
міжнародної напруженості, здійснення повороту від конфронтації до
співробітництва, а також у здійсненні ними практичних кроків у
реалізації нової політики.

Вивчення теми, при її різноплановості і насиченості низкою важливих
проблем, вимагає від студентів необхідності зосередитися на з’ясуванні
найважливіших із них, зокрема, на особливостях прояву НТР в протилежних
політичних системах, її впливі на соціально-політичний розвиток країн;
на політичному діалозі керівників США та СРСР і його впливі на
пом’якшення міжнародного клімату; на позитивних тенденціях у відносинах
європейських держав, «новій східній політиці» В. Брандта; на політиці
розрядки, її суті та суперечливому характері.

Окреслені проблеми практично охоплюють положення всієї теми, тому їх
засвоєння дасть можливість студентам повністю опанувати програмний
матеріал.

Розпочинаючи вивчення проблем, пов’язаних із науково-технічною
революцією на її другому етапі, студентам слід узяти до уваги, що
найпереконливішою ілюстрацією впливу досягнень НТР на цьому етапі на всі
сторони життя, в тому числі й на політику країн капіталістичної і
соціалістичної систем, є соціально-економічний і політичний розвиток США
та СРСР.

Щодо соціально-економічного і політичного розвитку капіталістичних країн
на другому етапі НТР, студенти повинні звернути увагу на його
особливість, яка полягає в тому, що він розпочався в умовах найважчої за
всі повоєнні роки кризи 1974—75 рр., причинами якої було значне
зростання цін на нафту на світовому ринку, надвиробництво товарів,
звуження ринків збуту, непомірно великі витрати на потреби оборони,
великі соціальні витрати. Наслідком кризи став суттєвий спад
виробництва. У США, наприклад, виробництво скоротилося майже на 14%. На
тлі кризових явищ відбувалися бурхливі інфляційні процеси. Економічна
криза, окрім того, супроводжувалася зростанням безробіття. Все це
поставило розвинені капіталістичні країни перед реальною загрозою
політичної та соціальної дестабілізації.

Криза 1974—1975 рр. виявила, таким чином, необхідність кардинальних змін
у структурі економіки західних країн, створення нового технологічного
рівня, що відповідав би новому етапові НТР, шляхом упровадження праце-,
енерго- та сировиннозберігаючих технологій.

Саме тому в другій половині 70-х років у США і більшості країн вільного
світу спостерігається форсоване оновлення виробничих потужностей.

У цей період НТР викликала в розвинутих капіталістичних країнах
тенденцію до концентрації та централізації виробництва і капіталу. Новим
явищем для економіки США й інших країн стало утворення
надмонополій-конгломератів, транснаціональних корпорацій (ТНК), які
надали нового динамізму розвиткові конкуренції, стимулювали розвиток
світового капіталістичного виробництва і розширення ринку послуг та
товарів.

У ці роки (70-ті—перша пол. 80-х рр.) у країнах Заходу швидкими темпами
розвиваються галузі, безпосередньо пов’язані з НТР, наприклад,
виробництво комп’ютерів, інформаційні технології, кібернетика та ін.,
які охопили не лише виробниче середовище, а й побут.

Економічне піднесення на Заході дозволило буржуазним урядам проводити
досить гнучку політику маневрування у розв’язанні соціальних проблем,
постійно збільшувати витрати на потреби пенсіонерів, інвалідів,
безробітних.

Разом із тим, відзначаючи серйозні зміни, що відбулися в капіталістичних
країнах на другому етапі НТР, було б неправильно ідеалізувати загальну
картину їхнього розвитку. Ці зміни не були позбавлені суперечностей,
характерних для капіталізму, які в свою чергу суттєво трансформувалися в
нових історичних умовах. У цей період капіталістична система
неодноразово зазнавала різних криз, із яких особливо відчутною для країн
Заходу була криза 1980—82 рр., а також енергетична криза, яка змусила
чимало країн додатково витрачати значні кошти на пошуки й використання
внутрішніх енергетичних ресурсів.

Вище зазначалося, що НТР впливала на всі сфери життя буржуазного
суспільства. Тому рекомендуємо студентам, з’ясувавши вплив результатів
НТР на соціально-економічні процеси, зосередити увагу на аналізі їхнього
впливу на розвиток політичної ситуації в різних країнах Європи та США,
на розстановку політичних сил. Аналіз розвитку сучасного капіталізму
дозволить зробити висновок, що ті сили, які сформувалися в 50-ті роки —
консервативні, реформаторські та ліві і відрізнялися за своїми
поглядами, продовжували діяти й у 70—80-ті роки, але під впливом НТР
їхні позиції зазнали певних позитивних зрушень. Щодо цього передусім
слід мати на увазі реалістичнішу оцінку співвідношення сил як у самих
капіталістичних країнах, так і на міжнародній арені. По-друге, на ці
роки припадає посилення впливу на політичне життя соціал-демократії, яка
в цей час очолювала уряди або входила до складу урядів 15 європейських
держав; по-третє, в 70 — 80-ті роки в капіталістичних країнах
розгорнулися різні демократичні рухи, що помітно впливали на політику
урядів. Нарешті, у цей період спостерігається посилена орієнтація на
демократичні, загальнолюдські цінності, що позитивно позначилося на
міжнародних відносинах.

Всебічне з’ясування проблеми, пов’язаної з соціально-політичним
розвитком світу на другому етапі НТР, зобов’язує студентів
проаналізувати вплив її результатів на країни соціалістичного табору.
Вивчаючи матеріал, студенти прийдуть до розуміння причин відсталості
обраної країнами Східної Європи моделі екстенсивного виробництва, яка
вимагала дедалі більшого залучення матеріальних, енергетичних і трудових
затрат. Новий виток НТР з її винаходом міні-процесорів, комп’ютерів,
систем управління створював основи нової матеріально-технічної бази
виробництва й іншого, інтенсивного шляху економічного розвитку, але
через орієнтацію на застарілі моделі розвитку та консервативність
командно-адміністративної розподільчої системи СРСР і його сателіти
виявилися несприйнятливими до нових економічних реалій.

Малопотужна інвестиційна політика не дозволила СРСР й іншим
соціалістичним країнам ліквідувати глибокі диспропорції в економіці,
провести необхідні структурні зміни, технічну реконструкцію та
модернізацію виробництва, як цього вимагав другий етап НТР.

Труднощі економічного розвитку обумовили різке падіння (за винятком
Чехословаччини та НДР) життєвого рівня й серйозні ускладнення в
соціальній сфері. У результаті цього в усіх соціалістичних країнах
загострилась соціально-політична ситуація, що виявилося в дедалі
частіших страйках, мітингах, масових демонстраціях, а також послабленні
довіри до владоможних комуністичних і т. зв. робітничих партій.

Студентам слід усвідомити, що соціально-економічна ситуація, яка
склалася в 70—80-ті роки в кожній соціалістичній країні, не могла не
вплинути й на сферу їхнього співробітництва в рамках Ради Економічної
Взаємодопомоги (РЕВ), створеної в 1949 р. під диктовку Радянського
Союзу. Модель господарських взаємозв’язків, що ґрунтувалася на вивезенні
з СРСР палива й сировини і поставках до Радянського Союзу продукції
обробної промисловості з інших країн РЕВ, як показала практика,
вичерпала себе.

Криза охопила й сферу політичних відносин. Загострилися конфліктні
ситуації у стосунках між Угорщиною і Румунією через дискримінаційне
становище етнічних угорців у румунській Трансільванії, на етнічному
ґрунті загострилися непорозуміння між Югославією і Болгарією, Югославією
та Албанією. Збройний конфлікт між Китаєм і В’єтнамом у кінці 70-х рр.
призвів до напруженості у відносинах між ними на тривалий час.

Тож порівняльний аналіз розвитку капіталістичних і соціалістичних країн
у 70—80-ті роки дозволяє зробити висновок, що результатами досягнень НТР
на її другому етапі повною мірою скористалися розвинуті капіталістичні
країни Західної Європи та США.

Однією з важливих проблем теми, пов’язаних із другим етапом НТР, на
вивчення якої студентам необхідно звернути серйозну увагу, є проблема
пом’якшення міжнародного клімату, досягнення розрядки напруженості в
Європі.

?

o u ?

?

1/4

$

Щодо цього студентам належить насамперед визначити фактори, які
спонукали лідерів провідних держав світу до пошуків шляхів її
розв’язання. Вивчення матеріалу теми дозволить простежити безпосередній
зв’язок основного з них із досягненнями НТР у військовій сфері, а саме —
з нарощуванням арсеналів ядерного і звичайних озброєнь, появою нових
засобів масового знищення та засобів їхньої доставки — ракет різного
радіуса дії з роздільними боєголовками, розміщенням ядерної зброї в
космічному просторі, винайденням потужної лазерної зброї тощо. Слід мати
на увазі й збільшення кількості держав, що володіють ядерною зброєю. На
70-ті роки припадає й досягнення між СРСР та США «стратегічної
рівноваги» (паритету).

Під дією цих факторів у політичної еліти провідних країн світу
відбувається поворот від силової конфронтації до розуміння того, що
подальша гонка озброєнь може мати катастрофічні наслідки не лише для
СРСР і США, а й для всього людства. Розуміння того, що міжнародне життя
вирішальною мірою залежить від взаємовідносин СРСР і США, підштовхнуло
лідерів цих держав до курсу на розрядку напруженості.

Студентам потрібно знати, що прорив у американо-радянських відносинах
стався з ініціативи США, коли посаду президента обіймав республіканець
Річард Ніксон (1969—1974 рр.). Під час його візиту навесні 1972 р. до
СРСР у результаті особистих переговорів із Л. Брежнєвим було підписано
три важливі документи: один із них стосувався основ взаємовідносин між
СРСР і США, й робив наголос на пріоритеті мирного співіснування у
відносинах між ними. Другим і третім документами були: Договір про
обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) та Тимчасова угода про
деякі заходи в галузі обмежень стратегічних наступальних озброєнь
(ОСО-І). Саме в процесі цих переговорів було започатковано прогрес не
лише у відносинах США і СРСР, а й у процесі зміцнення міжнародної
безпеки в цілому.

Нові зустрічі на найвищому рівні відбулись у червні 1972 р. під час
візиту Л. Брежнєва до США та через два роки (червень 1974 р.) в Москві.
В ході цих зустрічей були підписані Угода про відвернення ядерної війни,
Протокол до Договору про обмеження систем протиракетної оборони, а також
Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї.

Необхідно взяти до уваги, що на цьому зустрічі на найвищому рівні не
припинилися. Курс свого попередника на нормалізацію американо-радянських
відносин продовжив новий президент США Джеральд Форд. Під час його
переговорів із Л. Брежнєвим у Владивостоці восени 1974 р. ними була
підписана спільна заява про намір укласти нову угоду ОСО-2, обмеження
стратегічних наступальних озброєнь на період з 1977 по кінець 1985 р.

Осмислення здійснюваних зовнішньополітичних ініціатив лідерів двох
великих держав дасть можливість студентам дійти висновку, що
домовленості й угоди, підписані між СРСР і США в 1972—1976 р.,
засвідчили радикальне просування двох наддержав по шляху подолання догм
«холодної війни» і зміцнення безпеки у світі, що сприяло розрядці
міжнародної напруженості.

Далі студентам необхідно сконцентрувати увагу на проблемах європейської
політики, зокрема, на тих зовнішньополітичних зрушеннях, які стали
складовою курсу на подолання стереотипів мислення «холодної війни». Щодо
цього особливе місце посідає «нова східна політика» ФРН. Головне, що
студенти мають винести з вивчення відповідного матеріалу, — це чітке
розуміння суті «нової східної політики» та її результати.

Студентам уже відомо, що після розколу Німеччини та утворення двох
держав — НДР і ФРН, друга тривалий час не визнавала повоєнних реалій у
Європі, відмовлялася від співробітництва з країнами Східної Європи, що,
зрештою, завело дипломатію ФРН у глухий кут. Це ставало дедалі
очевиднішим на тлі прогресуючих американо-радянських переговорів. Тому,
в результаті ініційованих соціал-демократами ФРН парламентських дискусій
щодо перспектив її зовнішньої політики відбулося перегрупування
політичних сил, наслідком якого стало формування в жовтні 1969 р. нового
уряду, до складу якого ввійшли соціал-демократи і Партія вільних
соціал-демократів. Новий канцлер Віллі Брандт висунув концепцію нової
«східної політики».

Студентам важливо знати, що її головною складовою стало укладення в
серпні 1970 р. в Москві Договору між СРСР і ФРН, у якому була
зафіксована відмова від застосування сили у взаємовідносинах і визнана
непорушність існуючих у Європі кордонів. Обидві сторони визнали за
необхідне скликання загальноєвропейської наради з питань безпеки і
співробітництва. Значення договору полягає в тому, що він сприяв
нормалізації міжнародних відносин у Європі. Він створив умови для
прогресу у відносинах ФРН із іншими соціалістичними країнами.

Рекомендуємо студентам звернути увагу на договір ФРН із Польщею, у якому
була підтверджена непорушність існуючих кордонів по Одеру — Нейсе.
Обидві сторони заявили, що не мають територіальних претензій одна до
одної.

У відповідності до «нової східної політики» ФРН зрештою було вирішене
питання Західного Берліна підписанням Чотирьохсторонньої угоди восени
1971 р. Великобританією, Францією, США та СРСР.

Нові східні домовленості Західної Німеччини були доповнені підписанням у
грудні 1972 р. із НДР договору про основи взаємовідносин, за якими
обидві держави брали зобов’язання будувати відносини на основі
дотримання принципу суверенітету, незалежності та співробітництва.

У грудні 1973 р. був підписаний договір між ЧССР і ФРН, у якому
визнавалася не чинною Мюнхенська угода 1938 р. і зафіксована
непорушність кордонів між обома державами. Наступного 1974 року, ФРН
установила дипломатичні відносини з Угорщиною та Болгарією.

Аналіз змісту цих домовленостей і договорів дасть можливість студентам
скласти повне уявлення про суть «нової східної політики», основою якої є
визнання недоторканності існуючих кордонів і не застосування сили. Її
головним результатом стала нормалізація відносин ФРН із країнами Східної
Європи, що сприяло розрядці міжнародної напруженості в цілому реґіоні й
допомогло організувати скликання загальноєвропейської Наради з безпеки
та співробітництва.

Проаналізувавши рішення Наради, яка відбулася влітку 1975 р. за участю
35 країн — 33 Європейських, а також США і Канади у Гельсінкі
(Фінляндія), — студенти зможуть зробити висновок, що вона стала
поворотним пунктом від політики «холодної війни» до розрядки міжнародної
напруженості. Щодо цього рекомендуємо звернути особливу увагу на
з’ясування нових норм міжнародних відносин, зафіксованих у Заключному
Акті Гельсінкської Наради, підписаному всіма учасниками 1 серпня 1975
року.

Цим Актом учасники Наради завершили перший етап «холодної війни» і
визнали принципи мирного співіснування практичною основою для
міжнародних відносин у світі.

Із ряду причин період розрядки тривав недовго. На рубежі 70—80-х років
знову відбувається повернення до конфронтації між провідними державами
світу — СРСР і США. Студентам належить з’ясувати причини повернення до
«холодної війни», встановити ступінь вини великих держав, зрозуміти, яку
роль у новому витку напруженості відіграло вторгнення радянських військ
до Афганістану.

Повному та глибокому розумінню викладених проблем сприятиме уважне
ознайомлення студентів із матеріалом відповідної глави навчального
посібника «Політична історія XX ст. Вид. 2-ге», а також із додатковими
джерелами: Дынкин А.А. Новый этап НТР: экономическое содержание в
капиталистическом хозяйстве // МЭ и МО. — 1992. — № 4; Варча В. Роль
государства в рыночном хозяйстве // МЭ и МО. — 1992. — №11; Мировое
политическое развитие: век XX / Загладин Н. В. и др. — М., 1995.

Література

Політична історія XX століття. Видання 2-ге, доповнене й перероблене. —
К.: КНЕУ, 2001.

Современный капитализм и проблемы альтернативы // Рабочий класс и
современный мир. — 1990. — № 3. — С. 173—179.

Современный капитализм: социально-политические проблемы и противоречия
НТР. — М., 1989.

Война в Афганистане. — М.: Воениздат, 1992.

Партии и движения Западной и Восточной Европы, теория и практика, пробл.
— тема. Сб / Отв. ред. В.П. Любешин. — М., ИНИОН, 1997.

Похожие записи