Реферат на тему:
Етнічна природу нагайців
Нагайська орда (мала) є предметно причетною до історії земель півдня
України. Які висновки і узагальнення діють в сучасній історіографії у
проблемі етнічної природи нагайців? Нагайська орда – соціоосередок
характеризований практикою двомовності: тюркська і іранська мови [2]. В
питанні релігії відстежується «присутність» мусульманства і язичництва
[9]. Отже, Ногайська орда – утворення поліетнічне, дворелігійне.
С.А.Плетньова висловлює переконання: «По существу Ногайская орда
состояла в основном из потомков половецкого населения входившего в
середине ХІІІ века в состав Золотой Орды” [6, с.140]. М.Г.Сафаргалієв
акцентує на неправомірності діючої схеми в оцінці нагайців: татари
привласнили собі історію нагайців і це неправильно; історією нагайців
інші народи і їх науки не цікавляться. Досліджуючи проблему етнічної
«завантаженості» Нагайської орди, М.Г. Сафаргалієв йде шляхом оцінки
висловлених попередниками припущень. А. Мусін-Пушкін: нагайці «виплили»
шляхом міксації монголів з тюрками. П.Бутков: нагайці – кипчаки, зібрані
під єдиний стяг Едиге [8, с.226]. Д. М. Ісхаков, посилаючись на
«Чингизнаме», перелічує етноелементи, що були складовою Нагайської орди:
кипчак, барин, аргун [3]. На наш погляд, половецтво криється в даному
переліку не лише за етнонімом «кипчак», а й за етнонімом «аргун».
Лексема «аргун» двоелементна: І-й елемент – «ар» («арій»), другий –
«гун» (hun, kun – kone – кінь). В сумі ці два елементи дають поняття
«кінний воїн» (вершник), що є тотожним значенню лексеми «кумавої», за
якою у Анни Комнєн фігурують «кумани» руських літописів. Етнонім
„аргун” можна прочитувати і як „хрещені”, якщо перекладати дану лексему
з сучасної осетинської. Така трактова етноніму буде виправданою, бо
значна частина половців і пічонагів прийняла хрещення. До речі, етнонім
„барин” так само з легкістю „прочитується” з сучасної осетинської мови,
в якій елемент „бар” виступає у значенні „воля”. Етнонім „барин” несе в
собі інформацію „вільні” чи „воляки”.
Ряд дослідників віддає перевагу твердженню: нагайці – не чингизиди.
Такої точки зору тримається Б.А.Кочекаєв: Едиге – нагайський князь – за
походженям не Чингизид, він з племені мангит [5]. В дослідженнях В.В.
Трепавлова нагайці теж не Чинзигиди [10]. Б.А.Кочекаєв і Марсель
Ахметзянов називають, з – посеред інших у складі Нагайської орди, плем’я
мангит, дислокуючи його в землях Башкирстану, течіями річок Кама, Уфа,
Дьома, Бєлая. Жодних пояснень хто такі манги вчені не дають.
Мангів (мангитів) «прочитуємо» в І тис. до н.е. в землях Північного
Індостану (Пакистан), в регіоні, де привалював лісовий ландшафт, і, як
доводять археологи, тривало розчищення площ для заняття землеробством.
Манги – каста недоторканих в племені нага. Наги – змієпоклонники, їх
тотем кобра [4, с.104]. Чи маємо право поєднувати нагів Північного
Індостану І тис. до н.е. з нагайцями ІІ тис. н.е.? Чи проявляє себе ця
лексема у якості етноніма в донагайординський період. Мухтар
Кул-Мухаммед переконаний, що орду названо Нагайською за традицією:
іменем першого правителя. Вчений заявляє, що в джерелах дочингизової
епохи ні племені, ні навіть малочисельного роду під назвою «ногай» не
зустрічається; згадки про таку країну і такий народ фіксовано на письмі
тільки «по миновению епохи Ногай-хана».
?????????’?м бога Ра. Піч – о – наги, що залишились, як свідчить
Констятнтин Багрянородний, в Заволжі могли залишатися старовірами, і
поклонятися, з-посеред інших богів, Тотові, називаючи Волгу Ра. Чому
ім’я саме цього божества ляже в основу збірної назви
пасіонаріїв-експансіонерів?
Тот – покровитель писарів, які за легендою, визначали після смерті вагу
духовного в людині, що впливало на подальшу долю померлого [1, с. 305,
324, 325]. Так і тотарії, завоювавши якийсь народ, проводили його
тотальний перепис, визначаючи рівень його матеріальної вагомості,
економічної спроможності і, як наслідок, – об’єм виплат на свою користь.
Другий елемент лексеми «тотарії» – «арії» – в перекладі з санскриту
«обрані». Отже, тотарії – обрані богом Тотом на роль визначаючих місце і
перспективу розвитку інших народів. Звідки залежність спільноти ХІІІ
ст. н.е. від такого давнього знання? Детальний аналіз і елементарна
логіка доводять, що саме наги були оберігачами знання і вони
передньоазійської прописки.
Тотарії (і в їх числі пічонаги) і в літописах постають як етнос
передньоазійський у своїх витоках: «А называют их татары, а другие
говорять таурмены, а третьи – печенеги. Иные же полагают, что это о них
Мефодий, патарский епископ, свидетельствует, будто вишли они из пустыни
Этривской, лежащей между востоком и севером. Ведь так Мефодий говорит,
что к скончанию века явятся те, которых изгнал Гедеон, и завоюют всю
землю от востока до Евфрата и от Тигра до Понтского моря, кроме
Эфиопии”[7, с.130] Гедеон, суддя ізраїльський, як відомо прославився
перемогою над мадіанітянами Передньої Азії. Отже, ті кого „изсече”
Гедеон – передньоазійці-мідяни. Виходить, тотарії (і в їх числі
пічонаги) – в історичній ретроспективі – передньоазійці: з земель
сучасного Ірану і Північного Індостану, де ми «прочитуємо» нагів і
мангів, які емігрували, як на наш погляд, впродовж І тис. до н.е. в
Іафетів уділ на цьому етапі вже під тиском Ассирії.
Закцентуємо ще на одній невипадковості. В попередньо цитованому
літописному тексті йдеться про прихід-навалу («явитися тем»)
передньоазійців у витоках своїх, що в ХІІІ ст.. н.е. оберуть на себе
назву «тотарії», на землі києворуського християнського світу. Цей прихід
означатиме кінець часів («скончание времен»), а точніше носитиме
епохальне значення. Цією невипадковістю, на наш погляд, є той факт, що
перше зіткнення сторін конфлікту відбулося на річці під назвою Калка.
Калка – відповідно до змісту міфів Центральної і Південної Азії –
чергова аватара (прихід-перевтілення) Вішну на Землю, яка виникла в
кінці епохи Калі – Юга, щоб сповістити про нову епоху. Калка приймає
вигляд воїна на білому коні [1, с.353]. Отже, назвою річки, на якій
відбувся бій, тотарії заявили себе носіями ідеології вішнуїзму –
буддизму. Це була своєрідна реанімація означених ідеологій, які не
являють собою різниці, а є етаповим і поступовим виразом ідеології
аріїв.
Вищенаведені штрихи (тільки штрихи!) до етнополітичного портрету
нагайців дають право на визнання їх спадкоємцями культурного досвіду
(ідеологія, мова і т.ін.) пічонагів і половців, іраномовність яких
доводиться тим фактом, що Codex Cumanicus це глосарій, в якому три
колонки слів, одна з яких фіксує лексику іраномовну.
Література:
Артур Коттерел, Рэчел Сторм. Мифология. М.: Росмэн, 2003.
Ахметзянов Марсель // Звезда Поволжья. – №33-37. – 2004
Исхаков Д.М.. Тюрко-татарские государства ХУ-ХУІІ в.в. – Казань, 2004.
Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии. – М., 1968.
Кочекаев Б.А. Ногайско-русские отношения в ХУ-ХУІІ в.в. – А.,1988.
С.А.Плетнева. Кочевники средневековья: поиски исторических
закономерностей. – М., 1982.
Памятники литературы Древней Руси ХІ-ХУ веков. – М., 1981.
Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды // Ученые записки Мордовского
университета. – Саранск, 1960. – Вып.11.
Селезнев А.Г., Селезнева И.А. Сибирский ислам: региональный вариант
религиозного синкретизма. – Новосибирск, 2004.
Трепавлов В.В. История Ногайской орды. – М., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
