Реферат на тему:

Етнічна природу нагайців

Нагайська орда (мала) є предметно причетною до історії земель півдня
України. Які висновки і узагальнення діють в сучасній історіографії у
проблемі етнічної природи нагайців? Нагайська орда — соціоосередок
характеризований практикою двомовності: тюркська і іранська мови [2].  В
питанні релігії відстежується «присутність» мусульманства і язичництва
[9]. Отже, Ногайська орда — утворення поліетнічне, дворелігійне. 
С.А.Плетньова висловлює переконання: «По существу Ногайская орда
состояла в основном из потомков половецкого населения входившего в
середине ХІІІ века в состав Золотой Орды» [6, с.140]. М.Г.Сафаргалієв
акцентує на неправомірності діючої схеми в оцінці нагайців: татари 
привласнили собі історію нагайців і це неправильно; історією нагайців
інші народи і їх науки не цікавляться. Досліджуючи проблему етнічної
«завантаженості» Нагайської орди, М.Г. Сафаргалієв йде шляхом оцінки
висловлених попередниками припущень. А. Мусін-Пушкін: нагайці «виплили»
шляхом міксації монголів з тюрками. П.Бутков: нагайці — кипчаки, зібрані
під єдиний стяг Едиге [8, с.226].  Д. М. Ісхаков, посилаючись на
«Чингизнаме», перелічує етноелементи, що були складовою Нагайської орди:
кипчак, барин, аргун [3]. На наш погляд, половецтво криється в даному
переліку не лише за етнонімом «кипчак», а й за етнонімом «аргун».
Лексема «аргун» двоелементна: І-й елемент — «ар» («арій»), другий —
«гун» (hun, kun — kone — кінь). В сумі ці два елементи дають поняття
«кінний воїн» (вершник), що є тотожним значенню лексеми «кумавої», за
якою у Анни Комнєн  фігурують «кумани» руських літописів. Етнонім
„аргун» можна прочитувати і як „хрещені», якщо перекладати дану лексему
з сучасної осетинської. Така трактова етноніму буде виправданою, бо
значна частина половців і пічонагів прийняла хрещення. До речі, етнонім
„барин» так само з легкістю „прочитується» з сучасної осетинської мови,
в якій елемент „бар» виступає  у значенні „воля». Етнонім „барин» несе в
собі інформацію „вільні» чи „воляки».

Ряд дослідників віддає перевагу твердженню: нагайці — не чингизиди.
Такої точки зору тримається Б.А.Кочекаєв: Едиге — нагайський князь — за
походженям не Чингизид, він з племені мангит [5]. В дослідженнях В.В.
Трепавлова нагайці теж не Чинзигиди [10]. Б.А.Кочекаєв і Марсель
Ахметзянов називають, з — посеред інших у складі Нагайської орди, плем’я
мангит, дислокуючи його в землях Башкирстану, течіями річок Кама, Уфа,
Дьома, Бєлая. Жодних пояснень хто такі манги вчені не дають.

Мангів (мангитів) «прочитуємо» в І тис. до н.е. в землях Північного
Індостану (Пакистан), в регіоні, де привалював лісовий ландшафт, і, як
доводять археологи, тривало розчищення площ для заняття землеробством.
Манги — каста недоторканих в племені нага. Наги — змієпоклонники, їх
тотем кобра [4, с.104]. Чи маємо право поєднувати нагів Північного
Індостану І тис. до н.е. з нагайцями ІІ тис. н.е.? Чи проявляє себе ця
лексема у якості етноніма в донагайординський період. Мухтар
Кул-Мухаммед переконаний, що орду названо Нагайською за традицією:
іменем першого правителя. Вчений заявляє, що в джерелах дочингизової
епохи ні племені, ні навіть малочисельного роду під назвою «ногай» не
зустрічається; згадки про таку країну і такий народ фіксовано на письмі
тільки «по миновению епохи Ногай-хана».

?????????’?м бога Ра. Піч — о — наги, що залишились, як свідчить
Констятнтин Багрянородний, в Заволжі  могли залишатися старовірами, і
поклонятися, з-посеред інших богів, Тотові, називаючи Волгу Ра. Чому
ім’я саме цього божества ляже в основу збірної назви
пасіонаріїв-експансіонерів?

Тот — покровитель писарів, які за легендою, визначали після смерті вагу
духовного в людині, що впливало на подальшу долю померлого [1, с. 305,
324, 325]. Так і тотарії, завоювавши якийсь народ, проводили його
тотальний перепис, визначаючи рівень його матеріальної вагомості,
економічної спроможності і, як наслідок, — об’єм виплат на свою користь.
Другий елемент лексеми  «тотарії» — «арії» — в перекладі з санскриту
«обрані». Отже, тотарії — обрані богом Тотом на роль визначаючих місце і
 перспективу розвитку інших народів. Звідки залежність спільноти ХІІІ
ст. н.е. від такого давнього знання? Детальний аналіз і елементарна
логіка доводять, що саме наги були оберігачами знання і вони
передньоазійської прописки.

Тотарії (і в їх числі пічонаги) і в літописах постають як етнос
передньоазійський у своїх витоках: «А называют их татары, а другие
говорять таурмены, а третьи — печенеги. Иные же полагают, что это о них
Мефодий, патарский  епископ, свидетельствует, будто вишли они из пустыни
Этривской, лежащей между востоком и севером. Ведь так Мефодий говорит,
что  к скончанию века явятся те, которых изгнал Гедеон, и завоюют всю
землю от востока до Евфрата и от Тигра до Понтского моря, кроме
Эфиопии»[7, с.130] Гедеон, суддя ізраїльський, як відомо прославився
перемогою над  мадіанітянами Передньої Азії. Отже, ті кого „изсече»
Гедеон — передньоазійці-мідяни. Виходить, тотарії (і в їх числі
пічонаги) — в історичній ретроспективі — передньоазійці: з земель
сучасного Ірану і Північного Індостану, де ми «прочитуємо» нагів і
мангів, які емігрували, як на наш погляд, впродовж І тис. до н.е. в
Іафетів уділ на цьому етапі вже під тиском Ассирії.

Закцентуємо ще на одній невипадковості. В попередньо цитованому
літописному тексті йдеться про прихід-навалу («явитися тем»)
передньоазійців у витоках своїх, що в ХІІІ ст.. н.е. оберуть на себе
назву «тотарії», на землі києворуського християнського світу. Цей прихід
означатиме кінець часів («скончание времен»), а точніше носитиме
епохальне значення. Цією невипадковістю, на наш погляд, є той факт, що
перше зіткнення сторін конфлікту відбулося на річці під назвою Калка.
Калка — відповідно до змісту міфів Центральної і Південної Азії —
чергова аватара (прихід-перевтілення) Вішну на Землю, яка виникла в
кінці епохи Калі — Юга, щоб сповістити про нову епоху. Калка приймає
вигляд воїна на білому коні [1, с.353]. Отже, назвою річки, на якій
відбувся  бій, тотарії заявили себе носіями ідеології вішнуїзму —
буддизму. Це була своєрідна реанімація означених ідеологій, які не
являють собою різниці, а є етаповим і поступовим виразом ідеології
аріїв.

Вищенаведені штрихи (тільки штрихи!) до етнополітичного портрету
нагайців дають право на визнання їх спадкоємцями культурного досвіду
(ідеологія, мова і т.ін.) пічонагів і половців, іраномовність яких
доводиться тим фактом, що Codex Cumanicus це глосарій, в якому  три
колонки слів, одна з яких фіксує лексику іраномовну.

Література:

Артур Коттерел, Рэчел Сторм. Мифология. М.: Росмэн, 2003.

Ахметзянов Марсель // Звезда Поволжья. — №33-37. — 2004

Исхаков Д.М.. Тюрко-татарские государства ХУ-ХУІІ в.в. — Казань, 2004.

Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии. — М., 1968.

Кочекаев Б.А. Ногайско-русские отношения в ХУ-ХУІІ в.в. — А.,1988.

С.А.Плетнева. Кочевники средневековья: поиски исторических
закономерностей. — М., 1982.

Памятники литературы Древней Руси ХІ-ХУ веков. — М., 1981.

Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды // Ученые записки Мордовского
университета. — Саранск, 1960. — Вып.11.

Селезнев А.Г.,  Селезнева И.А. Сибирский ислам: региональный вариант
религиозного синкретизма. — Новосибирск, 2004.

Трепавлов В.В. История Ногайской орды. — М., 2001.

Похожие записи