.

Виникнення, соціальна природа, устрій, життя козацтва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4689
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Виникнення, соціальна природа,

устрій, життя козацтва”

Джерела формування козацтва

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря
була спустошена татарами, за що її називали “Диким полем”. Це була
окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному
відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і
Брацлавський.

Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від
нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів,
більшість населення зосереджувалася в “острогах” при замках і поблизу
замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й
міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством,
бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й
торгівлею.

У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й
підстарости, бояри і земяни, які відбували військову службу. ФеоДали
(князі, бояри, земяни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і
воєвод, або захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності,
що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне,
пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи
приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно
легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому,
готове будь-якої години відбити ворожий напад.

Саме територія південних українських земель – Подніпров’я і Побужжя —
стала місцем, де виникло козаіггво, яке посіло важливе місце в історії
українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало
“вільний воїн”, “вільна людина”. В розумінні — “вільна людина, незалежна
від феодала й уряду” — слово козак і закріпилося на Україні.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення,
котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території
південної України і середнього Подніпров’я, та втікачі, переважно
селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від
покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського
гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами
або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри.
Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в
населенні місця, вони розпадалися.

Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. (1489, 1492,
1494,1499 рр.).

Козацький побут.

Незвичайно барвне і різнородне було щоденне козацьке життя. Різні
мемуаристи й оповідачі переказали нам масу всяких оповідань, переказів,
анекдотів про запорозьку старовину.

“Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку
похожі”, оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив ті різні
чудні запорозькі “вимисли”.

Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом,
оселедець; як ця чуприна вир’остала велика й довга, що аж заслонювала
очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не
підстригали, але намазували чимнебудь і закручували вгору до очей; а як
у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за
вуха — “це ставили собі за особливу козацьку славу і честь”.

Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості
до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: “Пугу,
пугу, пугу!” — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і
відповість двічі: “Пугу, пугу!” Тоді гість відзивається: “Козак з
лугу!”, а господар через віконце: “Повішайте там, де й наші” — тобто
вяжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарські
хлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться до
ікон і говорять господареві: “0таман, товариство, ваші голови!”, і
кланяються. Господар відклонюється і відповідає: “Ваші голови, ваші
голови! Прошу пани-молодці сідати”. І тоді вже гостяться. Коли ж уже
полагодили своє і від’їжджають, то прощаються: “Спасибі, батьку, за хліб
і за сіль, пора уже по куріням розїзжаться до домівки; просимо, батьку і
до нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і “Господар відповідає:
“Пращайте і вибачайте, пани-молодці, чим богаті, тим і раді, просимо не
погніватися”.

Запорожці славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо ж
любили вигадувати прізвища товаришам; такого, ;що спалив з необережности
курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали
Паливодою, такому, що’ проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або
Кошовара і так само пішли призвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха,
Гнида, Качало, Корж… Запорожці знали оцінити й чужий дотеп. Приходить
козак до чужого куріня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм:
“Хліб та сіль, пани-молодці!” А вони йому: “їмо, та свій, а ти у порога
постій”. Але він не погоджується: “Ні, братці, давайте і мені місце”, і
витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі
похвалять: “0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!”

Корж – описує, як гостилися запорожці на Січі, по своїх куренях. Курені
будували з різаного дерева, бо Великий Луг був багатий у ліс. Курінь був
уже просторий так, що містилося в ньому і па-русот народа; під стінами
стояли столи, а довкола них лавки, на яких сідали козаки. Отаман мав
місце під іконами, а ікони були багаті, і гарно оздоблені; перед ними
висіли розкішні свічники і лямпи. Кухарі »насипували« їду у великі
деревяні, миски, вагани і ставили на кожному столі, а поруч з їдою всякі
напитки у великих ведрах, а на них вішали коряки, деревяні черпаки, що,
теж звалися “михайликами”. Отаман сідав на першому місці, козаки довкола
стола і починали їсти. В ті часи звичайні козацькі страви були: тетеря,
рубці, галушки, риба »на стябло« (полумисок), свиняча голова до хріну,
локшина і ин. По обіді всі козаки кланялися отаманові і один одному й
дякували кухареві: “Спасибі, братчику, що нагодував козаків”. Отаман
виходив ізза стола і кидав гроша у карнавку (скриньку) і те саме робили
й усі козаки; ці гроші діставав кухар і за них купував на базарі харчі
,на другий день. Кухарі варили їду в окремих курінях, не в лечі, а на
огнищі, кабиці, в мідяних або залізних казанах.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019