РЕФЕРАТ

на тему:

“Виникнення, соціальна природа,

устрій, життя козацтва”

Джерела формування козацтва

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря
була спустошена татарами, за що її називали «Диким полем». Це була
окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному
відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і
Брацлавський.

Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від
нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів,
більшість населення зосереджувалася в «острогах» при замках і поблизу
замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й
міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством,
бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й
торгівлею.

У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й
підстарости, бояри і земяни, які відбували військову службу. ФеоДали
(князі, бояри, земяни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і
воєвод, або захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності,
що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне,
пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи
приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно
легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому,
готове будь-якої години відбити ворожий напад.

Саме територія південних українських земель — Подніпров’я і Побужжя —
стала місцем, де виникло козаіггво, яке посіло важливе місце в історії
українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало
«вільний воїн», «вільна людина». В розумінні — «вільна людина, незалежна
від феодала й уряду» — слово козак і закріпилося на Україні.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення,
котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території
південної України і середнього Подніпров’я, та втікачі, переважно
селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від
покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського
гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами
або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри.
Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в
населенні місця, вони розпадалися.

Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. (1489, 1492,
1494,1499 рр.).

Козацький побут.

Незвичайно барвне і різнородне було щоденне козацьке життя. Різні
мемуаристи й оповідачі переказали нам масу всяких оповідань, переказів,
анекдотів про запорозьку старовину.

«Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку
похожі», оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив ті різні
чудні запорозькі «вимисли».

Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом,
оселедець; як ця чуприна вир’остала велика й довга, що аж заслонювала
очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не
підстригали, але намазували чимнебудь і закручували вгору до очей; а як
у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за
вуха — «це ставили собі за особливу козацьку славу і честь».

Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості
до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: «Пугу,
пугу, пугу!» — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і
відповість двічі: «Пугу, пугу!» Тоді гість відзивається: «Козак з
лугу!», а господар через віконце: «Повішайте там, де й наші» — тобто
вяжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарські
хлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться до
ікон і говорять господареві: «0таман, товариство, ваші голови!», і
кланяються. Господар відклонюється і відповідає: «Ваші голови, ваші
голови! Прошу пани-молодці сідати». І тоді вже гостяться. Коли ж уже
полагодили своє і від’їжджають, то прощаються: «Спасибі, батьку, за хліб
і за сіль, пора уже по куріням розїзжаться до домівки; просимо, батьку і
до нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і «Господар відповідає:
«Пращайте і вибачайте, пани-молодці, чим богаті, тим і раді, просимо не
погніватися».

Запорожці славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо ж
любили вигадувати прізвища товаришам; такого, ;що спалив з необережности
курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали
Паливодою, такому, що’ проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або
Кошовара і так само пішли призвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха,
Гнида, Качало, Корж… Запорожці знали оцінити й чужий дотеп. Приходить
козак до чужого куріня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм:
«Хліб та сіль, пани-молодці!» А вони йому: «їмо, та свій, а ти у порога
постій». Але він не погоджується: «Ні, братці, давайте і мені місце», і
витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі
похвалять: «0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!»

Корж — описує, як гостилися запорожці на Січі, по своїх куренях. Курені
будували з різаного дерева, бо Великий Луг був багатий у ліс. Курінь був
уже просторий так, що містилося в ньому і па-русот народа; під стінами
стояли столи, а довкола них лавки, на яких сідали козаки. Отаман мав
місце під іконами, а ікони були багаті, і гарно оздоблені; перед ними
висіли розкішні свічники і лямпи. Кухарі »насипували« їду у великі
деревяні, миски, вагани і ставили на кожному столі, а поруч з їдою всякі
напитки у великих ведрах, а на них вішали коряки, деревяні черпаки, що,
теж звалися «михайликами». Отаман сідав на першому місці, козаки довкола
стола і починали їсти. В ті часи звичайні козацькі страви були: тетеря,
рубці, галушки, риба »на стябло« (полумисок), свиняча голова до хріну,
локшина і ин. По обіді всі козаки кланялися отаманові і один одному й
дякували кухареві: «Спасибі, братчику, що нагодував козаків». Отаман
виходив ізза стола і кидав гроша у карнавку (скриньку) і те саме робили
й усі козаки; ці гроші діставав кухар і за них купував на базарі харчі
,на другий день. Кухарі варили їду в окремих курінях, не в лечі, а на
огнищі, кабиці, в мідяних або залізних казанах.

Похожие записи