РЕФЕРАТ

на тему:

Українські січові стрільці (УСС)

Зміст

Вступ с. 3

Основна частина с. 6

Висновки та узагальнення с. 15

Вступ

В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали
нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що
Січові Стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського
відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони
возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська
Народна Республіка (ЗУНР).

Який рік вважати народженням Легіону Українських Січових Стрільців?
Історики по-різному відповідають на це питання. Якщо говорити про
безпосередню появу січових стрільців, то вони з’явилися у 1914 році з
початком Першої світової війни.

Проте, як правило, дослідники говорять про те, що ідейно й організаційно
стрілецький рух оформився ще у ІІ половині ХІХ століття. У ті часи в
Західній Україні почав засновуватись січовий рух. І власне активісти
того руху були пізніше у перших лавах січового стрілецтва.

Перше руханкове товариство під назвою “Сокіл” утворилося у Львові в 1894
році за ініціативою В.Нагірного. В 1900 році заходами К.Трильовського в
с.Завалля Снятинського повіту постало товариство “Січ”. Вдала спортивна
форма прояву прагнення до згуртування української молоді, до плекання
спільних духовних і фізичних здібностей, до національної єдності
неодмінно повинна була згодом перейти у військову. І це в першу чергу
зрозуміла сама молодь, знайшовши й ініціаторів і послідовників серед
шкільного загалу. За почином І.Чмоли, П.Франка, В.Кучабського,
О.Степанівної, Р.Сушка, О.Яримовича в 1911 році виникає таємний
військовий гурток “Пласт”.

Напередоднi дня святого Юрiя, опiкуна воїнства, 5 травня 1900 р. в
галицькому с.Завалля коло мiстечка Снятина (тепер Iвано-Франкiвська
область) сталася подiя, яка навiчно вписана на скрижалi новiтньої
iсторiї України. З iнiцiативи вiдомого дiяча Русько-української
радикальної партiї адвоката з Коломиї Кирила Трильовського «в краю
Черемошу й Прута» засновано пожежно-руxанкове товариство «Сiч» —
органiзацiю, роля якої буде iстотною в розгортаннi нацiонального руxу
українцiв початку XX ст. Саме з надр галицькиx «Сiчей» вийдуть тi, xто з
початком Першої свiтової вiйни стане до лав славного легiону Українськиx
сiчовиx стрiльцiв — зародка українського вiйська XX ст., формацiї, яка
вкрила себе славою у Визвольниx змаганняx нашого народу, а з
iдеологiчного боку зробила ще бiльше, анiж суто з вiйськового —
вiдродила пам’ять славного запорозького лицарства, вдиxнула мiлiтарний
дуx в українськиx юнакiв i дiвчат, працювала на iдею збройної боротьби
за незалежнiсть свого народу, побудову Української Самостiйної Соборної
Держави.

Офiцiйно новостворена органiзацiя мала назву Пожарничо-гiмнастичне
товариство «Сiч». Iнiцiатор i дуxовний натxненник сiчовикiв
К.Трильовський, обмiрковуючи цiлi «Сiчi», дiйшов висновку, що практична
робота — пожарництво — дуже корисна для селянства, бо до тиx, xто рятує
селянське господарство у разi пожежi, ставляться завжди з повагою i
симпатiєю, а масовi руxанковi вправи з використанням топiрцiв i списiв,
велелюднi поxоди зацiкавлять селянську молодь, молодиx господарiв.

«Сiчi» стали новиною для українськиx селян, адже до того часу по
селаx руxанково-пожарничиx товариств не було. Заснованi шiстьма роками
перед тим сокiльськi осередки з їxнiм центром «Сокiл-Батько» у Львовi
були тiльки по мiстаx i нiякого впливу на селян не мали.

Першими, хто відчув перспективу військових молодіжних організацій,
стали К.Трильовський і В.Старосольський, тим більше, що в жовтні 1912
року вибухла Балканська війна.

14 грудня 1912 року нарада Українського жіноцтво створює “Фонд на
потреби України”.

15 грудня 1912 року збори “Українського Студентського Союзу” вирішили
почати військові навчання серед української молоді.

Вимагалось лише офіційного дозволу. І такий дозвіл вдалося добути
К.Трильовському, який у лютому 1913 року розробив і затвердив статут
військового товариства “Січових стрільців”. А 18 березня 1913 року у
Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство “Січові
стрільці-І”, головою якого обирається В.Старосольський. Майже одночасно
виникають ремісниче стрілецьке товариство “Січові стрільці-ІІ” (голова
Роман Дашкевич) і “Стрілецький курінь” (голова Семен Горук). Крім
Львова, стрілецькі товариства організовуються в Бориславі, Сокалі,
Яворові, Тустановичах та Ясениці Сільній.

Отже, стрілецький рух у ІІ половині ХІХ ст. вже виступав істотною
політичною силою.

Події 28 червня 1914 року загальмували дальший розвиток стрілецьких
товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу. 28
липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію. З іншого
боку початок Першої світової війни сприяв організації й консолідації
січових стрільців, бо саме у цей період вини виходять на політичну і
військову арену як самостійна сила.

Українські січові стрільці

Українські Січові Стрільці: від австрійських військових формувань до
української національної армії

Початок ХХ ст. український народ зустрів розрізненим і несформованим.
Хоча сторічний період національного відродження і трансформації дав свої
плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де
українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну
політичну історію. Кульмінація формування етнічної цілісності припала на
останні передвоєнні роки. Політична активність і культурно-духовне
відродження українського народу доповнилися утворенням перших
воєнізованих організацій січових стрільців.

У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на
відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на
створення легальних військових польських товариств. З цієї нагоди
скористались українці і вже навесні 1913 р. заклався у Львові
Український січовий союз, а згодом, було затверджено Статут Українських
січових стрільців на чолі з В.Старосольським та Д.Катамаєм. Організація
поділялась на два напрямки: УСС-І – студенти і УСС-ІІ – робітнича та
селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. З самого початку в
товаристві не було ідейної одностайності, а проявилися дві течії щодо
шляху розвитку стрільців: самостійницько-державницька та
австрійсько-лоялістична. Але в кінцевому підсумку перемогла
австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у
фарватері австрійських.

Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та проявилась
у військово – організаційній і технічній підготовці їх членів. З 1913 р.
“Cічові Стрільці I” почали видавати перший український військовий,
ідеологічний журнал “Відгуки”, що популяризував гасло збройної боротьби
за українську державність.

Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було
створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові
команди українською мовою. “Правильник” було введено в дію 20 червня
1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила
внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою
всіма підрозділами піхоти.

Згідно із задумами керівництва січового стрілецтва, дисциплінуючим
фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку —
січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті
кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу
австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях. Він
став більш практичним і придатнішим для польових вправ і участі у
воєнних діях.

Стараннями ватажків стрілецького руху більшість товариств були
забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, закуповували на військових
складах неробочі гвинтівки, які місцеві умільці відремонтували. Так на
початку 1914 р. “Січові Стрільці ІІ” закупили чималу кількість гвинтівок
системи Верндля й кілька гвинтівок найновішої системи Манліхера.

За пропозицією К.Трильовського всі “Січі” і товариства “Січові стрільці”
взяли участь у святкуванні 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. 28
червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у
одностріях пройшли маршем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС
під проводом сотника К.Гутковського. На міському майдані окремі
стрілецькі відділи зі Львова, Борислава і Яворова виконали військові
бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і
зовнішнім світом.

Таким чином, головним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914
р., стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була
очевидною.

Як пише Орест Субтельний, «…З серпня 1914 р., щоб забезпечити українців
єдиним об’єднаним представницьким органом, усі українські партії
утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним
парламентським діячем Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога
австро-угорської монархії буде й нашою перемогою, і чим більшої поразки
зазнає Росія, тим

ближчою буде година визволення українців», Рада закликала всіх українців
боротися за конституційну Австрію (їхнього найбільшого друга) проти
самодержавної Росії (найзапеклішого ворога). Незабаром Рада висунула
ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад
28 тис. національне свідомих юнаків, багато з яких належали до
організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Стурбовані можливістю виникнення
великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили
так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили на
Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік. Це було
перше українське військове формування того часу. Величезна більшість
інших українців, які служили Габсбургам, включалися в регулярні
австрійські підрозділи».

6 серпня 1914 р. у львівській газеті „Діло” з’явилося звернення Головної
Української Ради „до всього українського народу”, в якому
проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців
під назвою Українські Січові стрільці (УСС).

Такий крок українського політичного проводу був зрозумілий, адже пролита
кров і людські жертви мали, на думку українських політиків, зняти
недовіру офіційної влади до українців, а в кінцевому результаті –
максимально наблизити урядову українську політику до національних вимог
українського населення. Політичні діячі ГУР розраховували не стільки на
військові результати діяльності УСС, скільки на політичні наслідки їх
існування.

У вересні 1914 року, як вже говорилося, Легіон нараховував 2 500 вояків.
Вони склали присягу на вірність Україні. Проте ще кілька тисяч
добровольців залишалися поза межами реєстрації в Легіоні.

Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення східної
Галичини в створенні УСС застали віденські урядові кола зненацька. З
військової точки зору існування такого легіону було бажане, але питання
полягало в тому, де взяти кошти на озброєння. Та оскільки формування
корпусу УСС йшло вже повним ходом, процес став невідворотним. У
військовому міністерстві та Генштабі змушені були безпосередньо
зайнятися питанням українського добровільного корпусу і, відповідно,
було прийнято рішення про попередні затрати на озброєння Січових
стрільців і проведення необхідної агітаційно-роз’яснювальної роботи
серед населення.

В кінці серпня до Львова прибув представник військового міністерства
полковник кавалерії Молік, який мав на місці проінспектувати формування
корпусу УСС. Галицький намісник граф С.Коритовський не розділяв ідею
українського війська, а з приїздом Моліка австрійський уряд фактично
погодився на формування українського легіону чисельністю до 5 тис. осіб.

У зв’язку з швидким наступом російських військ на Львів, було затримано
остаточну організацію УСС, а її центр перенесено до м. Стрий. В цей час
змінюється ставлення австрійської влади до УСС. Хоч Австро-Угорщина і
відчувала гостру необхідність їх використання проти Росії, проте
внаслідок недовіри до українських військових частин у Відні призупинили
процес утворення додаткового корпусу УСС. В Генштабі не створили з
легіону УСС одноцільне військове з’єднання, а розділили його на 10
окремих загонів-сотень по 220 бійців у кожному, які займалися
розвідницькою та диверсійною роботою.

Таке ставлення з боку австрійського командування викликало велике
незадоволення стрільців. Ще більше масла у вогонь підлили поразки
австрійської армії на східному фронті і подальше звинувачення українців
у зраді.

Розуміючи марність надій на формування українського війська, восени 1914
р. відбулося військово-організаційне впорядкування легіонів УСС:
створено десять сотень по 220 осіб у кожній, поділених на два куреня.

Австрійське командування направляло січових стрільців на найскладніші
дільниці фронту. У важких боях Легіон зазнавав небачених втрат.
Чисельність його коливалася – від кількох сотень до 7 тис. вояків.

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав
стрільцям старі зразки зброї. Її не вистачало. Не вистачало також
ременів, набійниць, одягу, взуття тощо.

Легіон мав власну школу – ви шкільну групу. Навчання в ній проводили
австрійські, а пізніше українські інструктори, що мали військовий
досвід. Новобранці жили у селянських хатах, потерпали від злигоднів,
холоду і голоду.

Загалом бійці підрозділів українських січових стрільців дуже добре
показали себе в бойових діях у Карпатах 1914-1915 рр., відзначилися в
боях за гори Маківку та Лисоню.

Підпільну роботу У.С.С. провели на Бескидах у Карпатах, і це все
відбулося під тиском російських сил. Цей період стрілецького життя
тривав коло трьох місяців, від половини листопада 1914 до половини
лютого 1915 року. Стрільці мали стежити, за їх розташуванням, силою,
рухами, а пізніше ця інформація передавалася вищому командуванню.

Виконуючи стежну службу, У.С.С. весь виконували також звичайну фронтову
службу. Так 27 грудня сотня Будзиновського в складі 150 стрільців серед
заметілі і глибоких снігів перейшла через найвищу вершину в тій околиці
гору Пікуй до села Ботелка, де відбила потужний ворожий наступ. А 1
січня ця ж сотня брала участь у завзятому бою в обороні Ужгородського
переходу.

Невдачі на фронті та постійні втрати території справляли негативний
деморалізуючий вплив на настрої стрільців. До березня кількість січових
стрільців різко скоротилась і це позначилось на стані всієї сотні.

В цей час російське командування кинуло на карпатський фронт значні
підкріплення і повели завзятий наступ на півночі і південному заході від
Славського. Далі січові стрільці почали втрачати свої позиції, але це не
змінило стрілецького обличчя, адже карпатський похід зробив з У.С.С.
справжню бойову одиницю.

незважаючи на героїчний опір сотні Будзиновського. УСС зазнали в цей
день найбільших втрат: в полон потрапили кілька австрійських сотень і
частина сотень Мельника й Будзиновського.

Австрійське військове командування, маючи в резерві дві сотні угорців і
один курінь УСС, вирішило розпочати наступ, обстрілявши попередньо
вершину Маківки, чим привело в розлад оборону росіян. Проте російські
частини оборонялися близько двох годин. Через низькі бойові якості
угорських сотень, Перший курінь і частина Другого куреню УСС двічі
переходили в наступ, але зазнавали невдачі. Перевага УСС відносно росіян
не була б помітною, якби не дії австрійської артилерії. Впродовж
третього наступу УСС захопили частину гори і нарешті розбили два полки
російської армії, після чого почався стрімкий відхід російських військ.
Битва була виграна. Втрати УСС в бою становили: 42 вбитих. 76 поранених,
35 полонених. Успішний бій за гору Маківка та інші склали передумови для
загальновійськового наступу німецько-австрійських збройних сил.
Невипадково саме 2 травня німецькі війська перейшли в наступ, оборона
росіян була прорвана в районі Горлиці. Російські війська відійшли на
лінію річки Сан і річки Дністер.

Після невдалої спроби російських військ захопити гору Лисоню в серпні
1916 року, на цьому відтинку фронту запанувало затишшя. Але командування
російської армії готувало новий наступ на даний стратегічно важливий
об’єкт. Оборону Лисоні було доручено підрозділам 55 дивізії Південної
австрійської армії, в тому числі й полку УСС.

Бої розпочалися вранці 2 вересня 1916 року намаганням російського
командування силами 113-ї елітної пішої дивізії захопити Лисоню та
розгромити 35 полк австрійських стрільців. У зв’язку з цим 1 сотню УСС
під командуванням поручника Р.Сушка було вислано в наступ. Проте вночі
сотня була розгромлена і росіяни зайняли Лисоню. Вранці 3 вересня пішла
в контрнаступ 2 сотня поручника А.Мельника, але потрапила під
надзвичайно сильний артобстріл противника і була змушена рятуватися
втечею до лисонського лісу. За сотнею Мельника пішла в атаку 3 сотня
четаря В.Кучабського у напрямку південної частини лісу для надання
підтримки правому флангу 2-ї сотні, що було успішно виконано.

Тим часом в лісі розгорнувся завзятий бій за останні обороні позиції,
втрата яких відкривала би шлях до Бережан. Але сотні УСС, зібравши
навколо себе рештки інших полків, змогли стримати натиск ворога. О 9-й
годині ранку в одному з ярів біля Лисоні відбувся зустрічний бій між 4-ю
сотнею УСС під командуванням поручника І.Будзиновського і підрозділами
правого флангу 113-ї дивізії росіян, який завершився успіхом для
останніх. Росіяни захопили в полон більшість командного складу 1-го
куреня.

В такій дуже загрозливій ситуації штаб кинув у бій свій останній резерв
– 2-й робітничий курінь УСС. 5-та сотня, щойно прибувши на поле бою,
одразу атакувала ворожі позиції і звільнила командирів 1-го куреня та
залишки 4-ї сотні. Після цього 2-й курінь провів два повторних наступи,
щоб відбити зайняті росіянами позиції на Лисоні, але ця спроба
провалилася. Курінь, зазнавши значних втрат вбитими та пораненими,
зайняв оборону на західних схилах гори. З правого флангу його прикрив
310-й угорський полк, а з лівого — вцілілі сотні 81-го угорського полку.
Залишки 1-го куреню обороняли становище на Лисоні до полудня, коли їм на
допомогу прийшли дві сотні баварського полку. Росіяни, які зазнали
значних втрат, в той день вже не мали змоги продовжували наступ. Ворожі
сторони впорядкували свої обороні позиції та приготувалися до нових
боїв.

4 вересня о 6-й годині весь австрійський фронт пішов у контрнаступ.
Спершу він виявився вдалим. 1-й курінь УСС зміг пробитися до передової
лінії оборонних укріплень ворога біля Ценівки, а 2-му куреню майже
вдалося захопити втрачені позиції на Лисоні. Але через недостатню
координацію дій і стрімкі флангові атаки противника наступаючі групи
змушені були відступити з великими втратами. Ввечері того ж дня
австрійське командування підтягло на Лисоню важку артилерію, котра,
щойно прибувши, почала обстрілювати окопи росіян. О 19-й годині почався
загальний наступ піхоти, яка майже без бою здобула головні позиції
ворога.

Таким чином криваві бої за Лисоню, в які росіяни кинули цілу дивізію
найкращої піхоти і багато артилерії, закінчився перемогою австрійського
війська. Але оборона була б набагато важчою, якби не полк УСС, що спинив
наступ ворога у хвилину найбільшого ослаблення фронту. За цю перемогу
УСС заплатили криваву ціну: з 44 старшин залишилось лише 16, 81 стрілець
загинув у бою, 293 було поранено, 285 потрапило до ворожого полону.

Але настав 1917 р. В Росії відбулася революція, а в Україні розпочала
свою державотворчу діяльність Центральна рада. Влітку 1917 р.
розпочалась українізація Південно-Західного фронту. Це викликало сумніви
у галичан щодо правильності орієнтації на Австрію. Багато січовиків
виявили бажання воювати проти Австро-Угорської імперії для визволення
підвладних їй земель. З колишніх полонених українців був створений
Галицько-Буковинський курінь січових стрільців.

Висновки та узагальнення

Отже, Українські Січові Стрільці лишили помітний слід в історії
Українських Збройних Сил, одну з найбільш романтичних і найтрагічніших
її сторінок. Прикладом для наслідування є любов стрільців до України,
здатність на самопожертву заради здобуття незалежності свого народу.

У даній роботі розкрито лише військову діяльність Українських Січових
Стрільців. Практично не розкрито культурно-просвітницьку сторону
стрілецького руху. Разом з тим, історія свідчить, що стрілецтво
користувалося величезною підтримкою серед населення Галичини, Буковини,
Волині, Закарпаття. Про стрільців складали пісні:

ГЕЙ, «СIЧ» IДЕ…

Слова Iвана Франка

Мелодiя народна

Гей! «Сiч» iде,

Красен мак цвiте!

Кому прикре наше дiло,

Нам воно святе!

Гей! «Сiч» iде!

Топiрцями брень!

Кому люба чорна пiтьма,

А нам ясний день!

Гей! «Сiч» iде!

Мов пчола гуде…

Разом руки, разом серця,

I гаразд буде!

Гей! «Сiч» iде!

Пiдкiвками брязь!..

В нашiй xатi наша воля,

А всiм зайдам зась!

Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського,
Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника,
Романа Сушка тощо.

Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників,
поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман
Купчинський.

Їх як бойову одиницю шанувала австрійська влада. Вони зробили багато для
послаблення позицій російської влади в Західній Україні.

Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення
єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4
роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української
історії наблизила нашу незалежність.

Похожие записи