Тема: Україна в період революції 1905-1907 рр.

План

Вступ.

Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр.

Діяльність українських національних демократичних і соціалістичних
партій під час революційних подій.

Піднесення національно-культурного життя, діяльність “Просвіти”.

Висновок.

Список використаної літератури.

Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр.

Початком революційної бурі стали події 1905 р. в Петербурзі, В цей день
за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які
разом з сім’ями йшли до Зимового Палацу з метою передати цареві петицію
про свої нужди. Страшна звістка про криваву розправу над учасниками
демонстрації облетіла всю країну, викликавши глибоке обурення трудящих.

З перших днів революції соціал-демократичні організації України
розгорнули велику агітаційно-пропагандистську роботу в масах – проводили
нелегальні сходки, масовки, збори, закликали робітників до організації
демонстрацій і мітингів протесту, до загального політичного страйку. Під
впливом масової агітації і звісток про події “кривавої різні” робітничий
клас України активно включився у загальноросійський революційний рух.
Уже 12 січня в Києві застрайкували робітники різних заводів і
підприємств. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та
демонстраціями на знак протесту проти злочинств царизму. У лютому –
березні страйковий рух продовжував наростати, втягуючи в революційну
боротьбу нові верстви робітничого класу. В деяких місцях Донбасу
відбулися криваві сутички між страйкуючими і царськими військами. Всього
протягом перших трьох місяців революції на Україні страйками було
охоплено понад 320 заводів, фабрик і майстерень. Слідом за робітничим
класом виступило й селянство. Перший великий селянський виступ по
Україні мав місце на Чернігівщині. В ніч на 22 лютого селяни
Глухівського повіту розгромили цукрорафінадний завод і маєток
цукрозаводника-мільйонера Терещенка на хуторі Михайлівському. Далі
селянський рух поширився на інші губернії. Всього протягом січня –
березня в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційна
хвиля сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні
верстви міського населення, студентство, учнівську молодь. Революція
наростала з кожним днем, набуваючи всенародний характер. В умовах
невпинного наростання масової боротьби трудящих, перед політичною
партією пролетаріату постало невідкладне питання про вироблення своєї
стратегії і тактики, які відповідали б новій обстановці і могли
забезпечити успішний розвиток та перемогу революції. Це завдання виконав
ІІІ з’їзд РСДРП, що відбувся у Лондоні в квітні 1905 р. В роботі з’їзду
брали участь делегати від п’яти партійних організацій України: Одеської,
Харківської, Катеринославської, Миколаївської й Поліської. З’їзд і
конференція обговорювали одні й ті ж питання стратегії і тактики, але
прийняли по них зовсім протилежні рішення, які засвідчили корінні
розходження між більшовиками і меншовиками в оцінці характеру, рушійних
сил і перспектив революції. Керуючись рішенням ІІІ з’їзду РСДРП,
більшовики повели боротьбу за загальний розвиток революції. У багатьох
містах проводилися масовки, робітничі збори, присвячені підготовці до
свята 1 Травня. В результаті першотравневі політичні страйки і
демонстрації відбулися в Києві, Одесі, Луганську та в інших містах. У
Харкові, Катеринославі, Миколаєві демонстрації робітників закінчилися
сутичками з військовими і поліцією. І хоча першотравневі виступи не
набули загального характеру, вони справили велике враження на
робітників. Після першотравневих страйків революційний рух почав
наростати. У червні під керівництвом більшовиків у багатьох містах були
проведені загальні політичні страйки. Під впливом революційних виступів
робітничого класу посилилися селянські заворушення. Більшовики
розгорнули агітаційну роботу серед селян, розповсюджували листівки,
твори Маркса, Енгельса, Леніна, зокрема його брошуру “До сільської
бідноти”, в якій викладались програмні вимоги партії з аграрного
питання. Царські власті всіляко переслідували агітаторів, які поширювали
революційну літературу, арештовували їх, але ніякі репресії вже не могли
стримати хвилю народного гніву.

Посилення боротьби робітничого класу і селянства, нові поразки царизму в
російсько-японській війні справили революціонізуючий вплив на армію і
флот. Почалися виступи й серед солдатів та матросів. Вперше частина
військової сили царизму – цілий броненосець – відкрито перейшла на
сторону революції. Налякане загальним піднесенням революційного руху,
царське самодержавство поспішило укласти мир з Японією. Незабаром був
опублікований міністром Булигіном закон про скликання дорадчої Державної
думи. За її допомогою царизм мав намір розколоти сили революції,
відірвати від неї “помірковані” верстви населення, покласти край
опозиційним виступам ліберальної буржуазії. Урядові об’єктивно
допомагали в цьому меншовики, які визнали за необхідне взяти участь у
виборах булигінської Думи. Більшовики ж оголосили активний бойкот Думі,
поставили за мету не допустити її скликання. Тактику бойкоту підтримали
також національні, соціал-демократичні і революційно-демократичні
партії.

7 жовтня почався всеросійський політичний страйк в якому виступили
залізничники, а слідом за ними застрайкували робітники фабрик і заводів,
службовці, студенти, учні. Протягом п’яти днів страйк став загальним,
охопивши 2 млн. чоловік. На Україні від почався 10 жовтня виступом
робітників і службовців. Всього на Україні страйкувало понад 120 тис.
чоловік. Всеросійський політичний страйк показав могутність робітничого
класу. Він паралізував силу уряду і примусив царя видати 17 жовтня
Маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи з
залученням до виборів усіх верств населення. Важливу роль у розвитку
революційної творчості мас відіграли Ради робітничих депутатів, створені
в дні жовтневого страйку. На Україні ради були створені у Катеринославі,
Києві, Одесі. Ради робітничих депутатів були інтернаціоналістичними
організаціями, які об’єднували робітників незалежно від їх
національності. Повсюдно влітку 1905 р. на Україні почали створюватися
профспілки, вони користувалися великим авторитетом серед робітників і
відіграли значну роль у залученні мас до політичної боротьби.

Більшовики України, використовуючи завойовану свободу слова і друку,
організували широке розповсюдження щоденної легальної газети “Новая
жизнь”, що видавалася в Петербурзі за редакцією В.І.Леніна.

Соціал-демократичні організації України водночас приділяли велику увагу
залученню селянства на бік пролетаріату. З цією метою вони організували
в селах гуртки, проводили політичні мітинги, запрошували селян до міст
на збори робітників. На півдні України велику революційну роботу вів
Херсонський губернський комітет сільських організацій РСДРП, утворений в
листопаді 1905 р. Ще влітку 1905 р. почали створюватися місцеві
організації Всеросійської селянської спілки. Революційні події, що
розгорнулися в країні після жовтневого політичного страйку свідчили про
наближення збройного повстання. Більшовики пропагували ідею збройного
повстання, закликали робітників озброюватись, організовувати бойові
загони майбутньої революційної армії, вчитися володіти зброєю. Важливу
роль у підготовці повстання відіграли Ради робітничих депутатів. Вони
збирали кошти для придбання зброї. На Україні основним районом збройної
боротьби проти царизму стала Катеринославська губернія, де
зосереджувалися основні маси робітничого класу. Грудневі збройні
повстання закінчилися поразкою, але стало справжньою школою революційної
боротьби пролетаріату. І в цьому їх історична роль.

Після поразки грудневих збройних повстань почався другий період
революції – період її спаду. Царський уряд поспішав скористатися цією
поразкою, щоб здобути повну перемогу над революційними масами. На
Україні, як і в інших районах Росії, лютували каральні експедиції,
проводилися масові обшуки й арешти. У 1906 р. був скликаний ІV з’їзд
РСДРП, який формально скріпив об’єднання обох фракцій. Боротьба між
більшовиками і меншовиками після з’їзду розгорнулася з новою силою,
особливо за вплив на маси в ході передвиборної компанії до І Державної
думи. Після поразки сил революції більшовики влітку 1906 р. змінили
тактику і відмовились від бойкоту виборів до ІІ Думи. Більшовики
проводили агітаційну роботу серед виборців, скликали мітинги, збори,
особливо це робили більшовики Донбасу і Катеринослава. Проте порівняно з
першим етапом революції страйковий рух у ці роки був значно слабший.
Набагато менше людей страйкувало. В роки відступу революції не
припинялися й селянські відступи, які були меншими. Основні підсумки
революційного руху підбив V з’їзд РСДРП, який проходив з 30 квітня по 18
травня 1907 р. На з’їзді делегати більшовики мали стійку більшість, що й
визначило характер основних рішень.

Отже, революція 1905-1907 рр. закінчилася поразкою. Однак її історичне
значення важко переоцінити. Вона завдала першого серйозного удару
царському самодержавству, показала робітникам і селянам України, що
царизм є спільним ворогом російського, українського та інших народів
країни. Неоцінимий політичний досвід, нагромаджений трудящими за роки
революції, став могутньою зброєю в їх наступній боротьбі за своє
визволення. Революція 1905-1907 рр. – перша народна революція початку ХХ
століття – сприяла піднесенню національної самосвідомості українського
народу, розвитку національно-визвольного руху на Україні.

Діяльність українських національних, демократичних і соціалістичних
партій під час революційних подій.

Українські партії повели енергійну агітацію за автономію України. Всі
вони прийняли в свої програми соціалістичні гасла. Визволившись з ярма
заборон та утисків завдяки революції, українське громадянство було
настроєне дуже радикально. Українське панство, не винесло собі ніякої
науки з грізних подій, які наростали перед його очима й глибоко
знехтували його політичне й економічне становище. Замість прилучитися до
українського національно-автономічного руху, й зайнявши в ньому певне
місце українське панство остаточно зв’язало свою долю з всеросійською
реакцією та централізмом. Російський уряд хоча пішов на уступки
загальному визвольному рухові, не припиняв із ним якнайгострішої
боротьби. В його очах увесь український рух був частиною загального
революційного руху й тому він боровся з ним, закриваючи українські
видання, забороняючи українські товариства й арештовуючи українських
діячів. Український рух захоплював все ширші круги громадянства і
знаходив активний відгук серед селян і робітників. Він мусив іти до
непримиримої боротьби з урядом і все гостріших проявів соціальної
революції, до якої змагали революційно-соціалістичні партії. Весною 1906
р. зійшовся в Петербурзі перший російський парламент, так звана Державна
Дума. Вибори до неї відбувалися серед боротьби опозиційних і
революційних партій із урядом, серед арештів та заборон.
Революційно-Демократична Українська партія виставила подекуди своїх
кандидатів. Після розпуску Думи більшість її членів узяла участь у
відомій політичній маніфестації.

Проявом національного руху на Україні було дальше пожвавлення
діяльності національних партій, які видавали свої газети, журнали.
Перекладено і видано у Львові українською мовою марксистські праці і
лідерів міжнародної соціал-демократії: А.Бабеля, П.Лафата; пересилались
через кордон також праці К.Маркса і Ф.Енгельса. Серед дрібнобуржуазних
українських партій виділялась РУП, яка на своєму ІІ з’їзді прийняла
назву Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).

Провідною буржуазною партією була Українська радикально-демократична
партія (УРДП), яка виражала інтереси ліберальної буржуазії та
обуржуазнених поміщиків і примикала до російських кадетів. У
національному питанні УРДП висувала вимоги автономії України, створення
національної школи, вживання української мови в державних установах. У
соціальній сфері вона майже дослівно повторювала програмні вимоги
кадетів.

Крім українських національних партій, активну діяльність розгорнули
російські, єврейські, польські та інші фракції.

Українська соціал-демократична партія стоїть не за нові які-небудь
класові привілеї, але за зменшення класового панування, а також за рівні
права всіх без різниці.

Партія соціалістів революціонерів в межах буржуазного ладу домагалась
як шляхом революційним, так і шляхом державно-соціальних реформ, таких
заходів і установ, які б віддали в руки працюючого люду всі засоби для
підготовлення соціального перевороту.

Піднесення національно-культурного життя, діяльність “Просвіти”.

Уряд почав помалу ліквідовувати здобутки революційних років. Багато
українських періодичних видань було припинено, українські товариства
були позакривані, чимало українців було заслано на північ і до Сибіру,
дехто емігрував за кордон. Виклади українською мовою по університетах,
які розпочали було в 1906-1907 рр., деякі професори були припинені, й
уряд із новою енергією заходився очищати школу від українських вчителів.
Та все ж таки деякі здобутки революції залишились. Зазнали переслідувань
з боку царських властей і українські самодіяльні культурно-просвітницькі
організації – “Просвіти”. Протягом 1905-1907 рр. вони створювалися у
Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові та інших містах. Ним керували
демократичні та ліберальні діячі з середовища національно свідомої
української інтелігенції. Активну участь у їх діяльності з середовища
національно свідомої української інтелігенції. Активну участь у їх
діяльності брали М.М.Коцюбинський, Б.Д.Грінченко, Панас Мирний,
Д.І.Яворницький, ряд інших прогресивних діячів науки і культури.
“Просвіти” влаштовували бібліотеки і читальні для населення,
організовували літературні та музичні вечори, лекції, видавали
українською мовою книги, газети. Широко пропагувалися твори Тараса
Шевченка, відбувалися щорічні урочистості, Шевченкові роковини. Хоча
царська адміністрація всіляко гальмувала вихід україномовних видань,
штрафувала видавців, закривала газети, але вони з’являлися знову,
нерідко під новою назвою. Всього протягом 1905-1907 рр. виходило 24
україномовних газет, щотижневиків і журналів. Вони дотримувалися різних
ідейно-політичних орієнтирів, однак переважав революційно-демократичний
напрям. З вимогою надати українцям політичну автономію і запровадити
українську мову в школах, судах та місцевих адміністративних органах,
виступили Українська думська громада, яка об’єднувала 40 депутатів –
українців у І та ІІ Державних думах.

Діячі “Просвіти” виступаючи на різних засіданнях, зборах і з’їздах, а
також у періодичній пресі, наполегливо боролися за впровадження
української мови в народу освіту, самі робили спроби відкрити школи з
українською мовою викладання. Одна з перших таких шкіл в Україні почала
працювати у селі Богданівна на Миколаївщині. Її відкрив керівник
Миколаївської “Просвіти” – Микола Аркас. Працювала школа два роки, а
потім була заборонена властями у відповідь на доноси місцевого
священика, який відмовився викладати “Закон Божий” українською мовою.
Власті всіляко перешкоджали діяльності “Просвіти” ще й тому, що одним з
першорядних своїх завдань просвітяни проголосили розвивати національну
самосвідомість народних мас. Разом із тим “Просвіти” не замикалися, вони
встановлювали ділові зв’язки з культурними діячами інших народів
Російської імперії, а також з українцями на західноукраїнських землях.
Членами “Просвіти” були українці, росіяни, євреї, німці, поляки та інші.
Культурно-освітні заходи “Просвіт” відвідували представники широкої
громадськості, незалежно від національності.

Список використаної літератури

Дорошенко. “Історія України”. – Київ, 1993 р.

Наталія Полянська-Василенко. – Київ, 1993 р.

Турчанко Ф. “Історія України”, підручник 10-11 кл.

Похожие записи