Реферат на тему:

Євреї — козаки

Декому з такий заголовок може видатися запозиченим з фантастичних
творів. Цьому не варто дивуватися. Складна и суперечлива історія
українсько-єврейських взаємовідносин надто насичена негативними i
тенденційними стереотипами, причому немалу роль у їх насадженні та
закріпленні відіграли кремлівські ідеологи. Тільки в останні роки
cпocтеpiгaеться прагнення істориків, вільних від цензурного пресу,
об’єктивно висвітлити icтopiю взаємин двох народів. У ціи статті
наведемо незнані або замовчувані факти, які стосуються участi євреів у
національно-визвольній боротьбі українського народу козацької доби,
перебування євреів у Війську Запорозькому як членів козацького
товариства.

Прапор Богдана Хмельницького, зберігається у Швеції, у музеї Armemuseum

Хоча у своїй переважній більшості запорозьке козацтво формувалося й
поповнювалося з числа етнічних українців, однак певний відсоток серед
козаків (приблизно 10%) становили представники інших народів, i
cycідніx, i відалених, наприклад, німців, шведів, французів тощо. Єдине,
що треба було вчинити пришельцям на Ciч — це бути православним
християнином. Хто не був православним, той мусив вихреститися, щоб стати
запорожцем.

Вже під час перших двох національно-визвольних повстань
українського народу, де авангардна роль належала козацтву, а саме
повстання під проводом Криштофа Косинського (1591- 1593) та Семена
(Семерія) Наливайка (1594-1596), серед повстанців були i євреі. Ще
відомий сходознавець А. Гаркаві звернув увагу на книгу берестейського
рабина Іоіля Серкеса, видану у Франкфурті-на-Майні 1697 р. Як свідчить
Серкес, з-поміж козаків-наливайківців було щонайменше 11 євреів, один з
яких (на ім’я Берах) пoлiг у бою проти польських військ (1).

У Головному Apxiвi Давніх актів у Варшаві вдалося виявити лист
короля Речі Посполитої Сигізмунда III від 9 вересня 1602 р., адресований
берестейському старості i віленському стольнику Єроніму Ходкевичу. В
листі йдеться про те, що один єврей з Берестя-Литовського подався на
Запорозьку Ciч, де охрестився i осів. Цс викликало обурення мicцевогo
кагалу, очолюваного тоді Саулом та Иосифом, i поставило під загрозу
майно покозаченого єврея. Оскільки він задумав привести з Бсрестя на Січ
i своїх дітей від першого шлюбу, а також перевезти й майно, то,
побоюючись за свою безпеку, звернувся до самого короля. У відповідь
народився цей лист, в якому король наказує Ходкевичу вільний проїзд до
Берестя i назад, створити безпечні умови для вихреста або його
друзів-козаків, кoтpi прибудугь у Берестя за дітьми та майном (2).
Бували й пізніше євреі i караїми (тюркський народ, котрий сповідує
особливий варіант іудаїзму) у Війську Запорозькому. Так, у джерелах е
чимало даних про роль євреїв та караїмів (їх джерела часто змішують) у
викупі невольників з Криму. Не виключено, що один з керівників Війська
Запорозького в 30-х pp. XVII ст. (Ілляш Караїмович) був караїмом з
походжсння. Є відомості, що и самому Богдану Хмельницькому вдалося
видостатися з в’язниці в 1647 р. з допомогою не тільки Станіслава
(Михаила) Кричевського, а й безіменного єврея.

Національно-визвольна війна українського народу проти гніту Peчi
Посполитої в середині XVII ст. стала потужним coцiальним катаклізмом.
Повстанці мстилися своїм гнобителям i вже 1648 р. від їxнix рук загинуло
чимало польської та українськоі шляхти, чимало i євреїв. Вони часом
ставали під прапори польських карателів, часом мусили тікати з України
або приймати православ’я. Ставши православними, вони інколи виявляли
себе активними повстанцями. Є факти, кoтpi засвідчують участь
євреїв-повстанців у штурмі Збаража (3). Грунтовне дослідження «Реєстру
Війська Запорозького 1649-1650 pp.», проведене німецьким вченим Зузанною
Любер дає підстави вважати, що серед козаків-реєстровців, ядра
козаків-повстанців, були особи й прізвища, які можуть свідчити про
єврейське походження їxнix носіїв (Зраїтель, Жидченко, Жидовкин та ін.)
(4). Є ряд свідчень (російських дипломатів Г. Климова, Арсентьєва,
арабського мандрівника й мемуариста Павла Халепського) про навернення
євреів до православ’я, щоправда, переважно під тиском, однак не можна
ігнорувати фактів добровільного вихрещення, тим більше, що в цьому разі
колишній іудей мiг зайняти будь-яку посаду на Ciчi або в Гетьманщині.
Навітъ автор «Icтopiї pyciв», котрий негативно ставився до євреив,
визнавав, що вони обймали високі посади в українській державі —
Гстьманщиш 2-ї пол. XVII-XVIII ст. Українська генеалогічна традиція
міцно пов’язує деякі українскі роди козацької старшини з протопластами
єврейського походження (Марковичі, Борковські, Герцики та ін.).

Цікавий факт зафіксовано в одному з документів часів
Національно-визвольної війни середини XVII ст., що його було видруковано
на сторінках відомоі археографічної пу6лікації «Архив Юго-Западной
России», i він навіть надихнув Михаила Грушевського на створення
документального оповідання «Вихрест Олександер» (5). Згідно з цим
документом два брати-євреї Лейба (Олсксандр) i Яків стали вихрестами i
влилися до армії Богдана Хмельницького. Під час перемир’я 1649 р. вони
опинилися на Волині, де очолили групу, яка вбила єврейського орендаря
Маєра з Базалії. Заарештований пізніше i підданий тортурам
Лейба-Олександр зізнався у своїх вчинках i був засуджений до страти.
Перед смертю йому запропонували звернутися або до православного
свящсника, або до рабина, i саме до останнього звернувся Лейба перед
смертю.

Хоча за умовами Зборівського миру 1649 р. євреї-іудеї не мали права
жити в Україні-Гстьманщині, однак ще за часів Хмельницького бачимо тут
євреїв, кoтpi почувають себе досить невимушено. Так, єврей Абрагам
взявся супроводжувати шведського посла Веллінга в його подорожі з
Молдавії в Україну, i він спокійно доїхав з послами до Чигирина. У
тодішній столиці Гетьманщини він був вигнаний з почту за спробу ввести в
оману посла (5), але навряд чи він дуже шкодував за цим.

f h ?

?

¤

¦

?

hf

hf

h?

¤

?

?

hf

цева (6л. 1774 р.), де кошовий рекомендує Якова Крижанівського, «от
родителей закона еврейского в Польской области». Він ще був юнаком, але
вже міг «разуметь письмом еврейским», знав i церковнослов’янську мову.
Вихрестившись i нарікшись прізвищем Крижанівський (від «криж» — хрест),
молодий козак служив при церковній школі, воював у 1763-1768 pp. 1768 р.
його послано в розвідку під Перекоп, з чим він успішно впорався.
Відрекомендувавши з кращого боку Якова Крижанівського, Калнишевський
прохав фельдмаршала задовольнити його прохання про відставку (6).
Аналогічне прізвище (Крижанівський) мав i козак-чернець Іов. Biн походив
з м. Пінська із Польші чи Правобережної України, пізніше покинув з
невідомих причин батьківську домівку, прибув на Січ, де й був охрещений
ієpoмонaxoм київського Межигірського монастиря, що був тоді на Ciчi.
Хрещеними батьками козака, котрого нарекли Іовом Крижанівським, були
запорожці Іван Швидкий та Артем Василіїв. Він став глибоко віруючим
православним, i через якийсь час архімандрит монастиря в Нехворощі, що
на березі Opeлi, прохав київського митрополита про дозвіл постригти в
ченці послушника Іова Крижанівського (6). В атестаті запорожця Василя
Перехреста повідомлялося, що він також народився в єврейській родині в
«Польщі» (тут цей термін міг означати взагaлi Річ Посполиту, включно з
Правобережною Україною, Білоруссю та Литвою), за власним бажанням прибув
до Ciчi, де був охрещений у Покровській церкві ігуменом
Києво-Межигірського монастиря, а його хрещеними батьками стали

запорожці (7).

Іноді запорожці викрадали дітей i приводили на Січ, де ті ставали
козаками. Серед них були й діти з єврейських родин. Так у м. Хотині
полковий осавул Василь Рецептов викрав малолітнього єврея, привіз його
на Ciч i охрестив, назвавши Семеном Чернявським (8). Цікаво, чи не був
цей Семен Чернявський тим самим козаком, атестат якому видали після
переможної війни проти Туреччини в 1774 р.? Семен Павлович Чернявський,
як свідчить його атестат, з яким він виходив у відставку, після січової
кар’єри вирішив оселитися на Слобідській Україні в мicтi Охтирка (9). У
цiй же архівній справі (№ 174) з apxiвy Коша є також атестат Степана
Завадовського, що був за походженням євреєм з Туреччини. Варто
зауважити, що під терміном «Туреччина» слід розуміти всю Османську
імпepiю, зокрема й васальнi країни, як-от: Молдавію, Південь України,
який тримали під своєю владею ногайці, тощо.

Чимало документів стосується складної icтopiї, що сталася з
молдаванами та євреями, котрі потрапили в полон до турків i татар i були
відбиті під Кінбурном улітку 1770 р. запорожцями, очолюваними Данилом
Третяком. Молдаванів (волохів) було поселено Кошем на березі Дніпра й
Сури — так виникли сучаснi села під Дніпропетровськом Волоське та
Волоські хутори (Новоолександрівка). Євреї були поселені у Старому та
Новому Кодаках (нині — Дніпропетровськ), але там вони не мали ніякого
промислу й бідували. На їx прохання Kiш одпустив двох їxніх
представників на батьківщину під Умань (м. Яків), щоб вони зі6рали гроші
на свій викуп. Kiш розглядав їx як полонених, i тому пішов на це.
Довготривала історія закінчилася врешті благополучно: 1772 р. полонені
повернулися до Умані, зберігся навіть реестр 77-х iз них, очолюваний
Бен-Волевом.

Про цю icтopiю писали i Скальковський, i єврейський історик С.
Боровий (10), але далеко не вci документи зі справ apxiвy Коша введено
до наукового o6iгy. Зокрема, варто видрукувати тi документи, які
висвітлюють продовження icтopii з полоненими євреями. Виявляється, під
час nepeгoвopiв про долю євреїв, які перебували на землях Війська
Запорозького (в Кодаках), обміну повноважними делегаціями між Кошем та
керівниками уманського кагалу [Самуїлом Марковичем, лікарем Марком
Лазаревичем (Рапопортом) i Мошлом Йосифовичем] зав’язалися приязні
стосунки. Про це свідчить хоча б лист уманських євреїв до Калнишевського
з подякою за повернення євреїв-полонянинків на батьківщину (справа № 259
Apxiвy Коша Нової Запорозької Ciчi, нині — фонд № 229 Центрального
державного історичного apxiвy України в Києві). У відповідь
Калнишевський подякував уманському кагалові за подарунки й листа i
погодився з їхньою пропозицією щодо взаємної торговлі (справи №№304,
311). Так виникла єврейська торговельна компанія на Ciчi, ініціаторами
створення якої були уманські купці Самуїл Маркович, Нусим Нусимович та
Хаїм Беркович. Ця компанія торгувала з 1772-го по 1775 р., аж до
занепаду Ciчi. Вона діяла i в самій Ciчi, i в похідному Коші під час
російсько-турецької війни 1768-1774 pp., i в Старому та Новому Кодаках
(у Дніпропетровську). Предметом торговлі була переважно різна матерія,
насамперед сукно. Запорожці навіть зобов’язувалися надавати
купцям-євреям з Умані збройний ескорт, який зустрічав їx на кордонах
земель Biйськa Запорозького i проводив до Ciчi, супроводжував i на
зворотному шляху.

В apxiвax збережено важливі джерела, що проливають світло та виразно
засвідчують чимало позитивних сторінок в icтopii українсько-єврейських
взаємин, подають їx у зовсім несподіваному висвітленні, зокрема щодо
ролї євреїв у національно-визвольній боротьбі українського народу. Отже,
тi громадяни України єврейського походження, котрі зі зброєю в руках
стояли за незалежні Українську Народну республіку та Західноукраїнську
Народну республіку (пізніше об’єднані в УНР) в 1917- 1921 pp., за
незалежну Україну в лавах УПА, мали попередників -євреїв-козаків
XVI-XVIII ст.

Використана література.

1. Евреи-казаки в начиг XVII в. // Киевская старина. — 1890. — № 5. С.
377-379.

2. Головний Apxiв давніх актів у Варшаві. — Ф. «Apxiв Замойських». — №
3048. — С.286. Текст цього листа був нами вже видрукований: «Mycyk J.
Zyd na Siczi Zaporoskej w XVII w. // Biulatyn Zudowskego Instytutu
Istorycznego w Polsce. — Warszawa, 1993. — S. 65-66.

3. Horn M. Powinnosci wojenne zydow w Rzeczy Potpolitej w XVI, XVII
wieku. — Warszawa, 1978.

— S. 103.

4. Luber S. Die Herkunft von Zaporoger Kozaken des 17 Jahrhunderts nach
personennamen. — Berlin, 1983. — S. 100.

5. Архив Юго-Западной России. — Киев., 1914. — Ч. III. — Т.4. — № 45. —
С. 100-102.

6. Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 1992. — С. 99-100.

7. Центральний держащий історичний apxiв України в Києві). — Ф. 229. —
On. I. — № 232. — Арк. 199.

8. Лиман І. I. Церква в духовному cвіті Запорозького козацтва. —
Запоріжжя, 1992. — С.8.

9. Там само; Скальковський А. О. Історія Нової Ciчi або останнього Коша
Запороэького. -Дніпропетровськ, 1994. — С. 192.

10. Лиман I. I. Церква… — С. 8.

11. Apxiв Коша Нової Запорозької Ciчi. Опис справ. 1713-1776. — К.,
1994. — С. 77.

12. Боровий С. А. Євреї в Запорозькій Ciчi. // Праці Інституту
єврейської культури ВУАН.

— К., 1930.

Похожие записи