Реферат на тему:

Другий універсал

Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший універсал
Центральної Ради і навіть оголосили його проявом «сепаратизму»,
«злочином» і «німецькою інтригою». Есеро-меншовицькі «Известия
Харьковского Совета рабочих й солдатских депутатов» вважали рішення
Центральної Ради про автономію України «безглуздим вчинком». Більшовики
спробували нажити на конфлікті уряду з Радою політичний капітал, їхній
лідер В. Ленін назвав вимоги про визнання Тимчасовим урядом урядом
автономії України “найскромнішими і найзаконнішими», а на І
Всеросійському з’їзд Рад більшовики навіть запропонували засудити
національну політику Тимчавого уряду як контрреволюційну й
антидемократичну. Ці демографічні заяви, однак, не підкріплювалися
конкретними діями. Лідер київських більшовиків Г. П’ятаков звинувачував
Центральну Раду в «українському шовінізмі».

Незважаючи на негативне ставлення до національного руху. Тимчасовий уряд
змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала
політична криза, яка спалахнула після багатолюдних антиурядових
демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді та інших містах.
Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на
Південно-Західному фронті. За місяць боїв російська армія втратила 150
тис. чоловік і залишила Галичину.

Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада
оформила як Другий універсал. Цей документ датовано 3 липня 1917р.

Його текст було опубліковано не тільки українською, а й російською,
єврейською та польською мовами. Однак Центральна Рада і насамперед
український прем’єр, фактичний автор проектів універсалів В.Винниченко,
знову не приділили належної уваги формуванню національного війська. У
численних виступах і статтях він обґрунтовував непотрібність регулярних
Збройних Сил.

Згідно з другим Універсалом, 12 серпня Центральна Рада ухвалила
доповнити свій склад представниками національних меншин: їм було надано
30% місць — 202 члени і 51 кандидат у члени Центральної Ради. З цією
метою фракції Ради робітничих депутатів відводилося ЗО місць, Раді
військових депутатів — 20, соціалістам-революціонерам — 20, меншовикам —
20, Раді об’єднаних громадських організацій — 10, кадетам — 10, народним
соціалістам — 4, а також євреям — 50, полякам — 20, молдаванам — 4,
німцям — 3, татарам — 3, грекам, чехам,, білорусам і болгарам — по
одному.

Наприкінці липня різко посилився тиск Тимчасового уряду на
національно-визвольні рухи. Він відмовився від обіцянок Центральній Раді
під час червневих переговорів, намагався обмежити ЇЇ територію
Київською, Волинською, Подільською, Полтавською, Чернігівською
губерніями, не допускаючи її влади до Чорного моря і Кубані.

За цих умов київські більшовики намагалися зблизитися із Центральною
Радою. Загалом організації РСДРП в Україні, особливо на Донбасі і
півдні, залишилися осторонь українського руху й національної революції.
Лише в місцевостях, де українське відродження відбувалось особливо
бурхливо, окремі члени більшовицької партії українізувалися. У Полтаві
два діячі РСДРП (6) Василь Шахрай і Сергій Мазлах фактично відстоювали
самостійність України та створення незалежної української більшовицької
партії. Такі ж настрої поділяли в Києві більшовики Володимир Затонський,
Юрій Лапчинський, Микола Скрипник. 2 липня Київський комітет РСДРП(б)
створив Оргбюро у складі Георгія П’ятакова (голова), Володимира
Затонського та Ісаака Крейсберга. Однак його фактично не визнали
більшовики Харкова, Одеси, Катеринослава, Донбасу, які воліли
підпорядковуватися безпосередньо петроградському ЦК партії. І тому,
незалежно від інших організацій РСДРП(б), київські більшовики увійшли до
Центральної Ради і навіть до її Президії — Малої Ради.

Попри опір шовіністичних сил з Петрограда національне відродження
охоплювало все ширші маси України. У серпні 1917 р. 27 дивізій перейшли
у табір українських визвольних сил. Зростали й сотні Вільного козацтва
на Наддніпрянщині — громадські напіввійськові формування селянства, що
викопували міліцейські, пожежні та просвітницькі функції. Їх лідером,
отаманом став генерал Павло Скоропадський.

Похожие записи