.

Давня історія України (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3473
Скачать документ

Контрольна робота

на тему:

Давня історія України

План

КАМ’ЯНА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

СТОЯНКИ ПЕРВІСНОЇ ЛЮДИНИ НА УКРАЇНІ

ПЛЕМЕНА ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ЛІТЕРАТУРА

Кам’яна доба української історії

Палеоліт. Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита
льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю
південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете
зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до
підніжжя Карпат. Два величезних язики спускалися до Дніпра, до
Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі
посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рік, в залежності від
рельєфу місцевості.

Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і
несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами,
позначився кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із
Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі
Сухі Горби на Лубенщині залишилися брили червоного граніту.

Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду,
зароджувалося життя: з’являлися флора та фавна. Вони не були подібні до
сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України.
Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон,
слон-тригонтерій, гігантський олень — це головні представники фавни тих
часів. Тоді ж на території України з’явилась і людина. Існування людини
доводять рештки самої людини та знаряддя, примітивно зроблені з каменю.

Ця доба має назву «доби каменя». Найдавніша називається «давньокам’яною
добою», або палеолітичною. (Ця назва походить від грецьких слів:
«палеос» — давній та «літос» — камінь.) Довгий час у науці панувала
думка, мовляв, в Україні людина з’явилася значно пізніше, ніж у Західній
Європі, і що в Україні не було палеоліту. Тому перша знахідка
палеолітичних знарядь разом із кістками мамонтів, викрита на території
України в 1871 р. Ф.І.Камінським біля села Гонців на Полтавщині,
справила велике враження в наукових колах. Після того на території
України було зроблено багато знахідок того ж роду. Пам’ятки
палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих «стоянках» –
«стійбищах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та у
«майстернях» — місцях, де був відповідний до вимог техніки людини
камінь. З нього людина виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя.
Палеоліт поділяється на кілька періодів, які позначаються за назвами тих
місцевостей, де вперше було їх знайдено.

Найдавніша палеолітична доба — Шельська характеризується масивними
мигдалевидними кам’яними ручними рубилами. Датується вона приблизно 200
000 років до Х р., коли, між періодами двох зледенінь, було в Європі
тепло. Деякі археологи, як от 1. Г. Шовкопляс, Я. Пастернак, відносять
до Шельської доби знахідки біля с. Лука-Врублевська в Подністров’ї Інші
археологи, серед них В. Щербаківський, А. Л. Монгайт та інші, ставляться
скептично до цього і вважають речі Луки-Врублевської пізнішої доби.
Аналогічні речі знайдено на півдні Англії, на верхів’ях Рони, Райну,
Дунаю. Більше матеріалів (і певнішого характеру) про людність України
стосуються наступної доби — Ашельської. Вона збігається з наступом на
Україну льодовика. Підсоння змінюється, зникають теплолюбні тварини,
людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах. Вона полює на звірів,
м’ясо яких споживає, а з шкір робить одяг.

До цієї доби на Україні належать стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий,
Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі. Наступна доба — Муст’єрська, що
датується біля 100 000 років до Р. X., припадає на найбільше зледеніння
в Україні, 3 тварин живуть мамути, шерстисті носороги, зубри, дикі коні,
північні олені, ведмеді, гієни тощо. До цієї доби стосується вже багато
пам’яток перебування людини в Україні.

В. М. Щербаківський вважав, що людина з’явилася в Україні тільки за
Муст’єрської доби.” Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на
південь від Пінських боліт, басейну Десни, до Сіверського Дінця.
Пам’ятки перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуль), на
Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с.
Касперівка) тощо. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила
замінюють конечники, скребла. Вживають також кісток тварин як голок,
вил.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли
людство: вміння здобувати вогонь. Людина користувалася з нього для
огрівання й освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного
посуду ще не було, і людина використовувала для варення черепи тварин.
До цієї доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на
Кирилівській вулиці знайшрв археолог В. В. Хвойка селище з землянками та
рештками 70 мамутів. Решток людини цієї доби не знайдено в Україні, але
у Криму, в печері Кіїк-Коба, серед крем’яних знарядь муст’єрського типу
та кісток тварин знайдено такі рештки; руку та кістки дитини. Типом ця
людина належить до «неандертальського», названого так за річкою Неандер,
у Німеччині, де вперше було знайдено її череп. Неандертальська людина
була невелика на зріст, присадкувата, з низькочолим черепом, великими
надбрівними дугами. Можливо, вона ще не володіла розчленованою мовою.
Але ця неандертальська людина вже відчувала існування вищої сили, що
керує життям, і намагалася привернути до себе її увагу та прихильність.
Так постали складні магічні заходи.

До цієї доби стосуються й початки вірувань у мітичних предків людини,
«тотеми». Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо.
Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві,
в байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні
поховання мерців, здебільшого в самих селищах. При покійниках ставили
їжу та різне знаряддя. Пізній палеоліт поділяється теж на три доби;
Оріньякську, Со-Яютрейську та Мадленську. За час пізнього палеоліту
людність зайняла вже широкі простори в Європі: Францію, Іспанію,
Баварію, Бельгію, Саксонію, Чехію, Білорусь, Україну, Крим, Кавказ. На
півночі — фінські землі: верхів’я Волги, Перміцину до Уралу.

В той же час «намічається різниця культур південної та північної Європи:
на півночі не було культур Солютрейської та Мадленської, які дали такі
цікаві пам’ятки на півдні. На базі Оріньякської культури — першої форми
пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Сві- дерська культура (названа
від села Свідра Велька, біля Варшави), яку можна вважати основою
балтонордійської культури. В Україні дуже багато знахідок пізнішого
палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська, Мадленська). Крім гротів та
печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни їхні обставлено
кістками мамугів — іклами та лопатками — і вкрито шкурами тварин.
Найвидатніші з знахідок: Деркул у басейні Сіверного Дінця, Пушкарі на
Новгород-Сіверщині, Чулагів на Десні, Колесниково на Сівер. Дінтр,
Старий Кодак біля Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин на
Новгород-Сіверщині, Кирилівська в Києві, Довгоничі біля Овруча, Фастів,
Дубова Балка тощо.

Починаючи з Муст’єрської доби, як сказано вище, в пам’ятках палеоліту
знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу. З цим
пов’язані переважно пам’ятки мистецтва, яких було дуже багато. Так, були
фігурки жінок (Гонці), тварин, пташок, малюнки та різьблення на стінах
(напр., с. Озаринці на Поділлі, Кам’яна могила біля Мелітополя, різьба
на мамутових іклах Кирилівської стоянки в Києві, пташки та орнаменти
браслетів, меандром у Мізині на Новгород-Сіверщині тощо).

Взагалі Мізинська стоянка, досліджена Ф. К. Вовком, Л. X. Чикаленком та
іншими видатними археологами, дає дуже багато. Серед величезного числа
виробів з каменю та кости заслуговують на особливу увагу фігурки пташок,
вкриті геометричним орнаментом, браслети з ікол мамонта й інші різьблені
речі. На них — найстарший в історії мистецтва орнамент меандра, але
поставлений похило, навкоси. До Мадленської культури належить чимало
мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки. Від
цієї доби залишилися поховання й рештки людини. Це вже це
неандертальська примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка
мало відрізняється від сучасного європейця. Вона трималася просто,
вертикально, руки ії рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи
підсумки, треба сказати, що за доби палеоліту населення України мало
багато спільного з населенням Західньої Європи — південної Франції,
Піренеїв, Швейцарії, Баварії: і антропологічним типом, і технікою
знарядь, і побутом, і мистецтвом, і релігійними поглядами. З другого
боку, можна спостерігати чимало рис, які з палеоліту збереглися в
мистецтві України (порівняти орнаменти Мізиня з українськими вишивками
тощо). «Культурна єдність з 100 тисяч років до Р. X.— найкращий довід
Європейського походження культури і фізичного типу українського народу»,
— пише проф. П. Курінний.” З другого боку, важливе те, що з палеоліту
оформлюється дві групи європейських культур: одна охоплювала північну
Німеччину, Польщу, північні землі Східньої Європи, друга розгорталася на
південних землях Європи від Піренеїв, південної Франції, Швайцарії,
Чехії, Білоруси, України. Так з палеоліту зароджується розподіл культур
північно-нордійської та південної — кельтсько-дунайсько-української.

Мезоліт. Палеоліт відділяє від неоліту — новокам’яної доби — мезолітична
доба. Вона припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння.
Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин
та птахів і риболовецтвом.

Відповідно до цього змінився характер кам’яних знарядь, їх робили дуже
дрібними — «мікролітами» — для насаджування на стріли, для вставляння у
списи, гарпуни. Найбільш характеристична для України Свідерська
культура. М. Рудинський вважає, що аналогічна культура мікролітів
знайдена ним у багатьох місцях України: біля с. Смячки, коло Охтирки, по
течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на
Полтавщині (біля с. Яреськи та Шишаки), на Прип’яті. Л. Савицький
знайшов мікроліт на Волині. Великий інтерес мають знайдені в 1936 р. та
1938 р. петрогліфи в Мелітоігільському районі, біля с. Терпінне — коло
Озівського моря. Там на скелях знайдено декілька сов, видряпаних
рисунків тварин — биків, коней, хижаків, мамута — та рисунків
лінійно-геометричного характеру. Біля с. Терпінне багато мікролітів. Усе
разом дає можливість, писав В. Щербаківський, казати про «безперервність
життя мезолітіків від палеоліту до неоліту. З другого боку, ця знахідка
свідчить про зв’язок із Свідерською культурою. В. Щербаківський робить
висновок, що життя не припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.

Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже поволі. Минали
тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у
техніці кам’яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку
еволюції культури. Біля І3 000 років тому на Україні можна відзначити
ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що
дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто
новокам’яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка
кам’яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої.
Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики
відступили на північ, підсоння на Україні стало м’якше, тепліше.
Північна фльора наблизилася до сучасної. Змінилася й фавна. Мамугів,
тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці,
олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв’язку з
зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як
раніш, ховатися в печерах. З’являються наземні будівлі — халупи.
Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками
в галузі виробництва з каменю бути: пиляння, шліфуванця та свердління.
Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь.
З’являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота,
ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука з
стрілами Його широко вживали — знаходять силу стрілок різних форм.
Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і
джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду
пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців.
У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене.
Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками,
вживали замість гачків малюсіньких кам’яних платівок.

Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини.
Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних
форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками,
кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки,
хрести. Ганчарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла
варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала
ткацтво. З’являються перші примітивні варстати, виробляють тканину з
вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше
вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді — як
орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською
твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку.
Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина
почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками,
сіяти, жати кам’яними серааіаи. Зерно мололи кам’яними зернотерками.
Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках.
За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та
річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них
будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на
Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни.

З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами
з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с.
Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину
великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси
річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена.
З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі
території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами,
починаються зв’язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін,
починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам’яних
порід, яких нема в тій місцевості. Так — смугнастий камінь з Волині,
обседіян з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час
можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони
виявляються у формах знарядь, у типах їх.

За часів неоліту можна констатувати, що Україна мала більше зв’язків з
культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з
ближчими сусідами на півночі. Так, Східня Європа вже тоді поділялася на
дві частини: південну — майбутню Україну та північну — майбутню
Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі
культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні
відображення тварин, мабуть у зв’язку з тим, що полювання на диких
тварин перестало відігравати таку велику ролю, як то було за часів
палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється
культ жінки, жіночого божества.

У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть
зв’язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало
трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках —
усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що
життя людини не припиняється з смертю на землі. Люди неоліту жили
родовими групами, об’єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за
відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і спорідгієння велося за
розрахунком зв’язків з матір’ю. Так утворився лад, в якому жінці
належало першенство в житті групи: матріярхат. Матріярхат відбився на
релігійних уявленнях, на культі богині- матері. Взагалі за неоліту
зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що
антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні.
Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська
єдність на тлі дальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі
неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від
характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців
або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими
селищами на узгір’ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із
цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині,
Зоранки на Волині, Кам’яні могили на Маріюпільщині тощо).

У Західній Європі їм відповідали селища типу «к’оккенмеддінгів»: так
називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб,
мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою
слов’янського стилю кераміки. Єдність балто-білорусько-українська не
була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї
групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в ії історії.

Стоянки первісної людини на Україні

У Запорізькій області, напевно, як ніде в Україні, помітні традиції, що
ідуть коренями в багату історію краю. Найдавніші стоянки первісних людей
у річковій долині порожистої частини Дніпра відносяться до епохи
середнього палеоліту (100 – 40 тис. років тому). Протягом багатьох
сторіч територія краю була своєрідним коридором, яким проходили різні
народи, де схрещувалися різні культури. Кіммерійці, скіфи і сармати,
готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов’яни залишили після
себе в Придніпровських степах різноманітні археологічні пам’ятники.

Ще одним прикладом стоянок первісних людей в Україні є Добраничевська
стоянка на Київщині.

Її відкрито в 1953 році і досліджено експедицією академією наук УРСР під
керівництвом доктора історичних наук И.Г. Шовкопляса. Експедиція знайшла
стоянку первісних людей періоду пізнього палеоліту (12 тис. років тому
). Відкриті і досліджені залишки чотирьох жител, ями-комори з кістками
диких тварин, чотири господарсько-виробничих центри з багаттями і
місцями обробки кістки і каменю.

Якими ж вони були, добраничівці десятого (приблизно) тисячоріччя до
нашої ери? Крім кістки, вони прекрасно володіли іншими виробними
матеріалами, насамперед, мінерального походження. На зброю й інструменти
йшли кремінь, піщаник, янтар… навіть гірський кришталь! У Яготинському
районі його ніколи не було; залишається припустити, що мисливці-збирачі
або принесли ці прозорі кристали зі своїх попередніх мандрівок, або…
Невже в кроманьонцев вже існувала обмінна торгівля?!

Нажаль, останки людських тіл на добраничевській стоянці не були
знайдені, – імовірніше всього, відкочували… але уявити собі і
характер, і побут добраничевців ми в цілому здатні.

Вони були вже повноцінними людьми, багато в чому схожими на нас.
Безумовно, стояли ближче, чим ми, до природи; краще знали, як вижити і
прокормитися в лісостепу, як наздогнати ту або іншу тварину (полювали
адже і на копитних, і на хижаків, і на птахів, та й рибу ловили);
розуміли в цілющих рослинах…

З іншого боку, вражає їхня беззахисність перед стихіями, перед дійсно
небезпечними хворобами, віковими змінами організму. Тут дорослими
ставали в 10-12 років, і мало хто доживав до тридцяти… Можливо,
добраничевці не відали такого лиха, як війна, але могли голодувати і, не
виключено, у лихі часи вддаватися до канібалізма…

Утім, одне безсумнівне досягнення, величезне по своїх наслідках, люди
палеоліту все-таки зробили. Про нього таки говорить Рибаков:
«Верхньопалеолітичний Homo sapіens, що переборов уже неандертальську
кризу інбридингу (кровозмішення) і цілком усвідомив біологічну природу
розмноження, з особливим інтересом і увагою відносився до теми плідності
і зробив символом її жінку».

Тобто, раніше повсюдні шлюби між кровними родичами припинилися; дружин,
треба думати, шукали в сусідніх поселеннях. Увага ж добраничевцев до
«теми плідності» безсумнівна – збереглася груба бурштинова статуетка, що
нагадує жіноче тіло. Більше нічого про духовне життя, про вірування і
звичаї мисливців долини Супоя нам не відомо…

Племена трипільської культури

На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу —
від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її
існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до
Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських
пам’яток: поселень, могильників, курганів. Понад сто років досліджують
цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий
матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів
давнього мистецтва.

Розселення людності Трипільської культури на теренах Лісостепу сприяло
зростанню її чисельності та добробуту. Не всі відомі нам трипільські
поселення існували одночасно, адже їх мешканці періодично переносили
свої поселення на нове місце. Тому ідея циклічності, повторюваності
набула особливого змісту і значення у світогляді давніх землеробів краю.
На полях вони вирощували плівчасті пшениці, ячмінь, горох, бобові.
Посіви, на думку палеоботаніків, були чистими, а поля використовували
тривалий час. Врожай збирали серпами з кремінними вкладениками.

Споро-пилкові аналізи дозволили відтворити рослинний світ, який оточував
трипільські поселення шість тисячоліть тому. Біля хат та на стежках ріс
подорожник, далі — кропива. Схили балок вкривало буйне різнотрав’я,
червоніли мальви, білів в’юнок та рожевіли дикі гвоздики. На полі, серед
пшениці, синіли волошки. Над струмками та річечками росли верби, вільха,
кущі ліщини. В байраках росли дубові та грабові ліси. В лісах було
багато зубрів, оленів, кабанів, водилися ведмеді, вовки, лиси та зайці.

Тисячі дерев кам’яними та мідними сокирами зрубали трипільці, щоб
збудувати свої будинки. Спочатку їхні поселення були невеликими — від
семи до чотирнадцяти будівель, а з часом виникли справжні міста з
тисячами споруд. Будинки мали каркасно-стовпову конструкцію. Стіни
робили з дерева або плели з лози, а потім обмащували глиною з домішками
полови. Цей тип житла виник в трипільські часи і існує в лісостепу
України донині.

Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та
храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців
кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських
кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися
глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший —
господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори,
вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від
ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами,
по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву — на неї
ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували
камені для розтирання зерна на борошно.

Навпроти єдиного округлого вікна, яке звичайно робили у протилежній до
входу стіні, зводили глиняний жертовник — у плані округлий або
хрестоподібний. Вівтар фарбували в червоний колір та прикрашали ритим
спіральним орнаментом. Загальна площа трипільських жител становила від
60—100 до 200—300 кв. м. Крім жител, відомі також, повторимо, храми та
інші громадські споруди.

Одна з таємниць Трипільської культури — знайдені археологами рештки
тисяч спалених будівель. Серед руїн — десятки, а іноді й сотні посудин,
статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей.
На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як
“будинки мертвих”. Інші археологи доводили, що це звичайні житла.
Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді,
тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та
надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих —
пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви — весь цей
чудовий посуд, реманент, м’ясо жертовних тварин. Такий будинок, все
селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових
полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві
тисячі років — доки існувала Трипільська цивілізація на землях від
Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл
трипільців полягав у будівництві кожні 60—80 років нових поселень.

Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні
розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність
мешканців — до 10—15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по
колу у кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до
одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх
господарів. Населення міст займалося переважно сільським господарством,
проте були там і ремісники — гончарі, ковалі, ткачі.

Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше
звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб,
перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах,
які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків
цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної
культури України.

Сказати, чи трипільці були пращурами слов’ян, дуже важко, оскільки про
них не залишилось ніяких писемних згадок про них. Звичайно, побут їх
багато в чому схожий на слов’янський. Так, слов’яни теж будували хати з
глини, хоча ці хати були однокімнатними і розташовувались хаотично.
Цікаво, що технологія будівництва з глини й дерну зберіглася навіть у
XVII-XVIII століттяx, як зазначає Хв.Вовк, і такого роду будівлі можна
бачити вже в передмістях Дніпропетровська.

Поселення слов’ян, як і трипільські, перебували на одному й тому ж місці
недовго, і це пояснювалось підсічно-вогневою системою землеробства, коли
потрібно було йти на нові землі через виснаження старих грунтів.

Посуд слов’яни ліпили руками, але на відміну від трипільського, він був
простішим в плані орнаменту, мав більш округлі форми, коротше кажучи,
майже не був схожим на трипільській.

Звичайно, за матеріальними знахідками більш-менш можна визначити
спорідненість трипільців зі слов’янами, а от говорити про те, чи є
трипільці їхніми (чи нашими) родичами , з точністю ще не наважився
ніхто. В.Хвойка був упевнений, що трипільці – предки протослов’ян, за
П.Третьяковим слов’яни жили північніше і десь столітті в ІІІ-ІІ
змішалися з трипільцями, є навіть думки про те, що це були кельти.
Тобто, це питання залишається відкритим. Чи розкриється воно колись?

Література

Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – Т.1

Полонська Н. Історія України. – В 2-х книга. – Кн.1. – К., 1994.

Грушевський М.С. Історія України Руси. В ІІ т. – Т.1. – К., 1991.

Бурдо Н.Б. – Населення раннього етапу Трипільської культури межиріччя
Дністра та Південного Бугу – К., 1993.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020