Реферат на тему:

Технологія банківського кредитування

План

1. Способи надання кредиту

2. Способи погашення кредиту

3. Моніторинг кредиту: контроль за виконанням умов кредитної операції

Література 1. Способи надання кредиту

Ефективність здійснення кредитної операції багато в чому визначається
правильним способом надання позики.

Надання банківського кредиту може здійснюватись одночасно, періодично
або частинами (поетапно). Взаємовигідним для банку і позичальників є
надання кредиту в повному обсязі шляхом зарахування коштів на
відповідний кредитний рахунок із наступним використанням їх тоді, коли в
цьому виникає необхідність. У світовій банківській практиці
найпоширенішими способами надання позик є кредитна лінія, контокорент,
овердрафт, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит. Кредит може
надаватися як у безготівковій, так і в готівковій формах.

Видача кредиту відбувається шляхом оплати з кредитного рахунка платіжних
документів за об’єкти кредитування чи перерахування коштів на поточний
рахунок позичальника на підставі розпорядження кредитного відділу.
Використання окремих кредитних рахунків та оплата з них
розрахунково-платіжних документів, виставлених клієнтові, дають банку
можливість здійснювати належний контроль за цільовим використанням позик
і процедурою їх погашення. Якщо кредит надається шляхом перерахування на
поточний рахунок клієнта, банку важче проконтролювати, на які цілі
використовуються надані кредити, особливо якщо рахунок позичальника
знаходиться в іншому банку.

Кредитний рахунок відкривається на договірній основі як юридичним, так і
фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати
кредити, з дотриманням вимог чинного законодавства. У практиці
діяльності вітчизняних комерційних банків найчастіше використовуються
прості кредитні рахунки.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати
розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок
позичальника відповідно до умов кредитного договору. Сума боргу
позичальника фіксується за дебетом кредитного рахунка, а погашення
заборгованості відображається за кредитом.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у
встановленому чинним законодавством України порядку юридичним
особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються
підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам —
банківським установам.

Кредитні рахунки є активними рахунками: при наданні кредиту вони
дебетуються, а при погашенні — кредитуються. Одному і тому ж
позичальникові банк може відкрити декілька кредитних рахунків залежно
від специфіки об’єктів кредитування.

Технологія надання кредиту залежить від цільової спрямованості позики,
від мети, для реалізації якої вона надається: виробництво, інвестиції,
комерційна (торговельна) діяльність тощо.

У разі короткострокового кредитування позика може надаватися під поточну
виробничу діяльність, на закупівлю сировини, матеріалів, оплату робіт
(послуг) тощо. У разі довгострокового кредитування позика береться на
цілі, пов’язані з підвищенням технічного рівня виробництва,
стимулюванням випуску нових видів продукції, витратами, пов’язаними з
капітальним будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням
об’єктів виробничого призначення тощо. При довгостроковому кредитуванні
використовуються інші способи надання кредиту порівняно з
короткостроковими позиками. Довгостроковий кредит зараховується
позичальникові на кредитний рахунок і використовується ним на оплату
платіжних документів за поставку обладнання, машин, приладів,
матеріалів, виконані будівельно-монтажні, проектні та інші роботи. Для
цільового довгострокового кредитування відкривається кредитна лінія.

Особливості кредитування за контокорентним рахунком було розглянуто
раніше (див. розділ 3). Спосіб надання кредиту за контокорентом
пов’язаний з наявністю дебетового сальдо на контокорентному рахунку.
Кредит надається в цьому випадку в сумі дебетового сальдо на рахунку, що
виник. На контокорентному рахунку сальдо виводиться, як правило,
щоденно. Зрозуміло, що цей кредит не має чітко визначеної цільової
спрямованості; за рахунок контокорентної позички можуть здійснюватися
найрізноманітніші поточні платежі. В кредитному договорі на кредитування
за контокорентним рахунком може встановлюватися перелік платежів, що
здійснюватимуться за дебетом контокорентного рахунка. Отже, специфічними
рисами способу надання кредиту за контокорентом є знеособленість об’єкта
кредитування і автоматизм формування позичкової заборгованості.

У розвинутих країнах світу контокорентна форма кредитування вводиться
комерційними банками для першокласних найбільш надійних позичальників —
великих компаній — для надання позик на поточну виробничу діяльність.

У колишньому СРСР в умовах планової командної економіки з 30-х років
банки використовували на практиці відокремлені розрахункові і позичкові
рахунки. Лише в окремих випадках банки відкривали єдиний
активно-пасивний рахунок і проводили за ним кредитування. Так було,
наприклад, у 1966—1984 pp. при кредитуванні колгоспів за спеціальним
розрахунковим (поточним) рахунком. На основі виробничо-фінансових планів
колгоспів визначалися ліміт видачі і плановий розмір кредиту. Як
правило, такий порядок надання позики використовувався відносно
низькорентабельних і збиткових колгоспів; а оскільки такі господарства
не могли в подальшому повернути надані кредити, держава «списувала» їх.

Овердрафт (див. розділ 3) є способом короткострокового кредитування
укрупненої потреби клієнта в коштах у разі їх недостатності для
завершення поточних розрахунків. Надання кредиту у формі овердрафту дуже
поширене в практиці англійських банків.

При овердрафт! застосовується такий механізм надання позики: якщо сума
платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок
коштів на поточному рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично
оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного
ліміту. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то
позика банком не надається.

Спосіб надання кредиту на основі кредитної лінії (див. розділ 3)
дозволяє задовольняти тимчасові потреби позичальників в обігових коштах.
Для позичальника такий спосіб отримання позики є економічно вигідним,
адже відсотки сплачуються у цьому разі не з усього кредитного ліміту, а
лише за ту суму, яку фактично використав (позичив) позичальник на даний
момент.

Специфічне місце серед способів надання кредиту посідає форфейтинг (див.
розділ 2). Форфейтинг (від англ, forfeiting — відмова від прав) — це
банківська операція з придбання комерційного зобов’язання позичальника
(покупця) перед кредитором (продавцем). Операція «форфейтинг» подібна за
своїм змістом до операції «факторинг». Проте, на відміну від факторингу,
форфейтинг є одноразовою операцією, що пов’язана із стягненням грошових
коштів на основі набуття прав на товари і послуги. Форфейтинг є
комерційним зобов’язанням, що забезпечене простим або переказним
векселем (тратою) без права власника трати або векселя звернутися за
відшкодуванням до попереднього власника зобов’язання.

Форфейтинг як механізм обліку зовнішнього торговельного боргу з
використанням переказних векселів забезпечує експортерові отримання
кредиту від банку-форфейтера.

2. Способи погашення кредиту

Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по
закінченні строку користування позикою, або періодично (поступово)
протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення
позики передбачається в тексті кредитного договору і термінового
зобов’язання.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі
фінансової неспроможності позичальника джерелом повернення позики може
виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування
коштів гарантом або страховою компанією. Позика може бути відшкодована
також шляхом продажу активів позичальника, продажу акцій, отримання
позики в іншого кредитора тощо.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно
виконувати свої платіжні зобов’язання перед банком. Погашення позики
здійснюється в день настання терміну платежу чи в інший визначений
період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При
погашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в
касу банку.

Крім добровільного виділяють також примусовий спосіб погашення позик.
Сума боргу в цьому випадку списується з банківського рахунка
позичальника без його згоди (примусово) за виконавчими документами
судів.

У разі короткострокових кредитів (наприклад, під
торговельно-посередницькі операції), як правило, використовується
порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну
кредитування. У разі довгострокових кредитів (наприклад, на інвестиційні
потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками
протягом усього терміну кредитної операції. Для банку вигідним є
регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики
вноситься більша частина коштів, а потім — менша. Протилежним є
дегресивний механізм погашення кредиту, коли спочатку погашається менша
сума, а потім — більша.

-e$b+uuuuuuuuuiiaUUaUUUUUUUUUU

dh`„7

dh`„7a$

званої дисконтної позики. При наданні цієї позики ще на початковій
стадії здійснюється відрахування з основної величини кредиту суми
відсотків. У цій ситуації позичальник одержує позику з вирахуванням
відсотків, а в кінці кредитного періоду сплачує номінальну вартість
позики.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється
позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний
рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за
кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями
позичальника, а за умови невизнання боргу позичальником — платіжною
вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку.

Як відомо, кошти для погашення заборгованості в першу чергу
направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім —
простроченої заборгованості; сума, що залишається, направляється на
погашення основної суми кредиту.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки
здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у
позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені
обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх
усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між
позичальником і банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк
заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника,
погашення наданих позичок не проводиться, кредит вважається сумнівним до
повернення.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків
(комісій) і відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту
банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених
договором. Порушення термінів погашення позик негативно впливає на
підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кредитну
активність.

Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і
своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного
ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу
за рішенням судових органів. Комерційні банки зобов’язані у кожному
випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування
кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому
чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення —
порушувати у суді справу про банкрутство.

Важливою юридичною нормою щодо механізму погашення кредитів є термін
позовної давності щодо погашення позик. У США не існує поняття строку
позовної давності щодо погашення позик приватними особами.

В умовах платіжно-фінансової кризи в кредитній сфері завжди виникають
труднощі з погашенням наданих позик. В Україні загальний обсяг
проблемних (прострочених та сумнівних) кредитів у першому півріччі 2001
р. становив 9,6% кредитного портфеля комерційних банків. Це досить
високий показник, особливо зважаючи на недостатність капіталу
вітчизняних банків на покриття втрат за кредитами. У світовій
банківській практиці частка проблемних кредитів, більша за 8—10°/»
вважається суттєвим негативним чинником, здатним спровокувати загальну
банківську кризу.

Випадки непогашення кредиту мають регулярно і постійно аналізуватися
банками.

Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи є
завершальним етапом кредитного процесу.

3. Моніторинг кредиту: контроль за виконанням умов кредитної операції

Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій
вимагає від комерційного банку організації постійного моніторингу всіх
стадій реалізації кредитного процесу. Проведення моніторингу кредиту
починається відразу після надання позики клієнту (отримання ним позики).
Основна мета, яку ставить банк при здійсненні контролю за ходом
кредитних операцій, полягає у налагодженні ефективної організації
кредитного процесу і пошуку досконаліших механізмів кредитування.

Банківський контроль та управління кредитним процесом — необхідна
передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних
банках.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен
приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової
спрямованості, забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних
кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості
та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного
ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення
участі в ньому банку тощо. Вимога щодо своєчасності і повноти погашення
кредиту невіддільна від питання постійного контролю за розміром і якістю
отриманого забезпечення. Банк здійснює контроль за цільовим
використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового
фінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції.
За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з
кредитним договором зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні
всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи,
пеню, неустойки, передбачені умовами кредитного договору.

Контроль за кредитними операціями — надзвичайно важливий, адже кредитна
діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки
самостійно визначають порядок залучення та використання коштів,
проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і
комісійних винагород. Банки відповідають за своїми зобов’язаннями перед
клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою регулювання кредитної сфери, як в західних країнах, так і в
Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана
одному позичальникові (див. розділ 3). Це дозволяє уникнути надмірної
концентрації кредитів і зменшити кредитний ризик.

Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє
забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій
комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для
успішної кредитної діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен
мати свою систему моніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль
мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку.

Як в економічному, так і в юридичному аспектах на перше місце в
комерційних банках виходить завдання забезпечення внутрішнього контролю
за дотриманням банківських інструкцій і положень щодо проведення
кредитних операцій.

Для ефективного контролю за виконанням умов кредитного договору
економісти кредитного відділу банку формують і ведуть «кредитну справу»
кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У
кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї
кредитної операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти
правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської та
облікової документації позичальників. Для моніторингу вчасності
погашення позичальником заборгованості за кредитом кредитні працівники
банку складають на основі термінових зобов’язань перелік сум платежів за
строками. Використовуючи цей перелік, вони контролюють повноту погашення
даних платежів.

У разі несвоєчасного погашення боргу за позикою та сплати відсотків
(комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення
кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах,
передбачених договором. Багаторазова пролонгація позики негативно
відбивається на ліквідності позичкового портфеля банку і збільшує
кредитний ризик. Як виняткове вирішення проблеми безнадійних кредитів
комерційний банк може розглядати процедуру банкрутства позичальників.

Банк повинен обов’язково вживати заходів щодо запобігання безнадійним
боргам. Методи, використовувані в цьому випадку, можуть бути
найрізноманітнішими. Але завжди необхідно здійснювати ретельний контроль
і вивчення кожної кредитної операції і кожного кредитного рахунка на
предмет можливих збитків.

Професійним обов’язком кредитних працівників є виявлення на ранніх
етапах кредитного процесу ознак зародження фінансових труднощів у
позичальників і вжиття відповідних заходів щодо захисту економічних
інтересів банку. Результатом посилення контролю за кредитними операціями
комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямованості позик,
оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових
гарантій щодо забезпечення погашення кредитів, поліпшення окремих
компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін.

Важливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в
сучасній банківській практиці України пов’язане зі зловживаннями, що
часто мають місце при видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах
кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для кримінальних
посягань. Найпоширенішим способом отримання незаконних кредитів є
створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися
господарською діяльністю. Такі організації «самоліквідуються» після
одержання банківського кредиту. Мають місце також випадки отримання
кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зговору
недобросовісних позичальників з представниками банку. Зрозуміло, що ці
кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у
банківських інструкціях і положеннях про кредитування.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Похожие записи