ЗМІСТ
стор.
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
1.1. Суть, значення і види споживчих кредитів
1.2. Основні умови та принципи кредитування фізичних осіб
1.3. Характеристика окремих видів споживчого кредиту
РОЗДІЛ ІІ. ДІЮЧИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ, ВИДАЧІ ТА ПОГАШЕНЬ СПОЖИВЧОГО
КРЕДИТУ
2.1. Комплексна оцінка кредитоспроможності індивідуального позичальника
банку
2.2. Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на
нагальні потреби
2.3. Перспективи розвитку платіжних карток в Україні
2.4. Платіжні картки як інструменти економіки
РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
3.1. Контроль за цільовим використанням споживчого кредиту, робота з
нестандартними споживчими кредитами
3.2. Особливості кредитування населення за кордоном.
3.3. Основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
3
5
5
16
20
28
28
34
43
57
86
86
91
104
114
117
ВСТУП
Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що розвиток даної
сфери банківської діяльності є недостатньою в нашій країні, а також
необхідністю нового підходу до організації банківського обслуговування
населення в умовах ринкової економіки. Із переходом до ринку проблема
розвитку банківської практики, вдосконалення банківського обслуговування
населення набула особливої актуальності
Об’єктом дослідження в даній роботі є процес кредитування населення,
його особливості, специфіка та принципи.
Предметом дослідження являється практика надання споживчого кредиту та
його умови.
Основною метою дослідження є проблеми розвитку споживчого кредиту в
Україні та пошук шляхів його розвитку в нашій країні.
В роботі були поставлені слідуючі завдання: дослідити економічну
сутність, проаналізувати практику визначення кредитоспроможності
індивідуального позичальника, простежити розвиток операцій с платіжними
картками в процесі споживчого кредитування, узагальнити прогресивний
досвід кредитування населення за кордоном, виявити перспективні шляхи
розвитку споживчого кредиту в Україні.
Науковій новизні даної роботи сприяє ряд факторів: по-перше, змінилась
структура банківської системи, по-друге, в умовах корінної ломки старої
адміністративно-командної системи економіки змінюється зміст
банківської політики її пріоритети. В зв’язку з цим особливу увагу в
даній роботі надано кредитній політиці банку щодо кредитування населення
в широкому плані. По-третє, розвиток національних і міжнародних
кредитних ринків передбачає зміну суті банківської діяльності із
врахуванням потреб ринку. Виникає необхідність в проведенні банківського
менеджменту, маркетингу, впровадження найновіших технологій, вивченні і
покритті економічних ризиків з метою найбільш повного задоволення потреб
клієнтів банків з мінімальними для останніх витратами.
Практична цінність даного дослідження полягає в тому що запропонована
методика оцінки кредитоспроможності позичальника та аналізу його
фінансового стану для забезпечення повернення кредиту та зниження
кредитних ризиків може практично застосовуватись. Магістерська робота
містить також пропозиції щодо покращення споживчого кредиту в Україні
спираючись на світовий досвід та останні досягнення в цій галузі.
Структура роботи має такий вигляд в першому розділі розглянуто суть,
значення, види споживчих кредитів, умови та принципи кредитування
фізичних осіб, розглянуті окремі види споживчих кредитів. Другий розділі
включив в себе оцінку кредитоспроможності, особливості кредитування
фізичних осіб, платіжні картки як інструмент економіки та перспективи їх
розвитку. Третій розділ містить контроль за цільовим використанням
споживчого кредиту, зарубіжний досвід кредитування населення, основні
проблеми та шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні.
Обсяг роботи склав 120 сторінок та 52 пункта використаної літератури, в
роботі представлені висновки.
РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
1.1. Суть, значення і види споживчих кредитів
Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як
виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері
виникає специфічна форма кредиту – споживчий кредит, призначений для
задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств).
Розвиненість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення.
Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє
формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.
Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам на
придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який
повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту –
кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню
споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.
Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня
споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний
платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює
розширення обсягів їх виробництва.
Головними параметрами споживчого кредиту є:
доступність кредиту;
величина відсоткової ставки;
строки надання і погашення;
здатність позичальника повернути кредит.
Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори)
та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осіб
здійснюється переважно ощадним та іпотечними банками.
У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність
входження у відносини споживчого кредитування такого суб’єкта як
торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з
купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою
допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому
кожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого
продажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу в
розстрочку.
До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські
кредитні установи.
Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб
населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:
витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в
особисту власність);
витрати на задоволення потреб (поточного) капітального або
інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого
майна).
Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання
виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи —
позичальника.
Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” –
торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще у
XVIIIст. Мандрівні торговці (“тапімени”) періодично (наприклад,
щомісячно) поставляли і продавали товари в певній місцевості і певним
сім’ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою
кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття).
В умовах низької торгівельної спроможності більшості населення споживчий
кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського
грабіжницького характеру.
Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання
заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат
піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися
рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.
Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була
запроваджена фірмою Зінгера в середині ХІХст. для прискорення реалізації
швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче
кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях.
Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягне при
продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку – автомобіля.
У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про
споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння
розвитку споживчої сфери.
До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик.
У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити.
Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого
користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит
– це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик
фізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.
У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту
продається значна частка товарів тривалого користування. Широко
використовувалася практика продажу товарів у кредит у торгівельній
мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із
розстрочкою платежу не набував поширення.
У правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету
Міністрів від 1 липня 1998р., встановлюється порядок продажу суб’єктами
господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за
умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлених строк і на
визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється
громадянами, які мають постійний дохід і постійно мешкають у місті або
іншому населеному пункті, де знаходиться суб’єкт господарювання.
У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що
рекомендується для продажу в розстрочку, – телерадіоапаратура,
електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти,
кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки,
стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали,
одяг, взуття, килимові вироби, вироби з кришталю, фарфору, фаянсу,
хутринні вироби, транспортні засоби, персональні комп’ютери тощо.
Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору
купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною
формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем),
відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати
обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у
розмірах передбачених договором. Договір укладається за умови
пред’явлення покупцем паспорта і довідки придбання товарів у розстрочку,
що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам –
органом, що призначив пенсію.
Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб’єкта
господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких
встановлює суб’єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу
товарів різних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб’єкта
господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.
Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаються у розстрочку,
здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не
менше 25 відсотків їх вартості, а товарів за ціною понад 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше 50 відсотків.
Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах
від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – від 6 до 24 місяців.
Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної
плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою
платежу на 6 місяців, шестимісячної – із розстрочкою платежу на 12
місяців, двадцятимісячної – із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі,
коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання
товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування
грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.
Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадиться за
цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані
у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.
В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і
товаровиробників, і торгівельні заклади на початку 90-х років
відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу
дорогих товарів у розстрочку – крок закономірний і потрібний.
Він вигідний як для господарських суб’єктів, у котрих багато проблем із
реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них
доступним практично будь-які товари, навіть найдорожчі.
На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту.
Так, широко відомо стала система продажу юридичним і фізичним особам у
розстрочку автомобілів “Daewoo” і “Таврія” через Українську страхову
компанію “Гарант-Авто”.
Умови цієї кредитної системи такі: внесок, який дорівнює 50% вартості
автомобіля, має бути сплачений відразу після укладання договору, решта
вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну
договору (6, 12, 18, 24 місяці).
Для придбання автомобілів “Daewoo” в кредит юридичні особи подають такі
документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства покупця; баланс
підприємства за останні два квартали і декларацію про прибутку
підприємства; анкету встановленої форми; рішення зборів співзасновників
на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо. Фізичні
особи подають такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства, на
якому працює покупець: довідку про доходи покупця з місця основної
роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи;
ідентифікаційний код покупця тощо.
Зазначені документи подаються на розгляд страховій компанії
“Гарант-Авто”, яка приймає рішення щодо укладання з покупцем договору
страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачує перший внесок,
в який входить страховий платіж у розмірі 4% від суми першого внеску.
Формою забезпечення кредиту в даному випадку є страхування.
Грошовий споживчий кредит.
На практиці залежно від цільового характеру (призначення)
використовуються різні види грошових позик.
Інвестиційні позики – це кредити на будівництво і реконструкцію житла,
будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний
вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі
інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під
заставу нерухомості – квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів
та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком
шляхом відкриття лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами,
які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт.
Традиційно до інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять
позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.
Позики на розвиток індивідуальних господарств.
Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським)
господарствам (затверджено постановою Правління НБУ №46 від 6 березня
1995р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням
таких кредитів: короткострокових (строком до 12 місяців) – на витрати
поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і
послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов’язані з
виробництвом і реалізацією продукції): довгострокових (строком більше 12
місяців) – на будівництво, розширення, реконструкцію об’єктів
виробничого призначення; придбання сільськогосподарської техніки,
транспортних засобів; придбання худоби для поповнення основного стада та
птиці; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.
Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про
дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові
прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та
ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною
в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між
комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і
рівноправний характер.
Цільові позики окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим
сім’ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках
загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств
населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову
ставку за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про
надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та
одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла
(постанова КМУ від 3 грудня 1997р.) кредитування цього будівництва є
прямим, адресним (цільовим), зворотнім і здійснюється у межах коштів,
передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також
у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на отримання
довгострокового (до 30 років) державного кредиту користуються молоді
сім’ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із
законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий
Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у
справах сім’ї та молоді України. Обслуговує це кредит банк-агент –
комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом.
Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21кв. метр загальної площі
житла на одного члена сім’ї та додатково 10кв. метрів на сім’ю, а
вартість будівництва (реконструкції) 1кв. метра загальної площі житла не
повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у
населеному пункті або регіоні, де будується житло.
Кабінет Міністрів України 5 жовтня 1998р. прийняв Правила надання
довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі.
Нові види грошових споживчих позик.
Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові,
зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні
новими грошовими банківськими споживчими позиками на нашу думку
вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.
Чековий кредит – це вид споживчого кредиту, при якому надання позик
здійснюється при відкритті окремого чекового рахунку. В банківській
практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту –
кредитування з овердрафтного рахунку (при від’ємному сальдо на поточному
рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового
рахунку і спеціальних банківських чеків.
Овердрафт, як зазначалося вище, – це кредит, який надається автоматично
у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо.
Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунку і
не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому
рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в
момент вичерпання залишку на рахунку.
Позики з овердрафтного чекового рахунку погашаються, як правило, в
процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.
Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання
(випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків визначеної вартості. Банк
встановлює клієнту на його прохання певний ліміт кредитування і на цю
величину видаються чеки. Сума кредиту зараховується в дебет даного
рахунка.
Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики. Це форма кредитної
лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку.
Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування.
Банк дозволяє власнику рахунка виписувати чеки на суму лише в межах
встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють
ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт
кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.
Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної
особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат:
чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта
чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його
користування відносно невелику плату.
Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид
банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної
картки. Основна перевага кредитної картки, яка ц робить її надзвичайно
популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні.
Кредитна картка – це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий
оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для
надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу,
важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні
картки вийшли на перше місце як засію розрахунку в сфері споживання.
Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки:
розрахунки за товари і послуги проводяться позичальникам в рахунок своєї
кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови
надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і
навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток: так,
вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною.
Кредитні картки випускаються банком-емітентом для своїх платоспроможних
клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт
кредитування. Кредитні картки можуть поширюватись групами банків.
Комерційні банки США почали широко застосовувати кредитні картки з 50-х
років ХХст. Певною мірою кредитні картки виявили свої переваги із
запровадженням системи суцільної комп’ютеризації торгівельних і
банківських установ.
Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого
кредитування між трьома суб’єктами: 1) банком; 2) власником картки; 3)
торгівельною організацією (торговцем). Між банком і торгівельним
закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток
цього банку при покупці товарів. Торгівельний заклад має дати офіційну
згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що
ньому куплені. Для торгівельної організації кредитна картка є гарантією
відкриття покупцю кредиту в банку. З кредитними картками працюють в
основному великі торгівельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають
перевагу при розрахунках за товар готівці.
Періодично через певний строк (або негайно) торгівельні організації
передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток.
Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний
рахунок торгівельної організації. Поступово ліміт кредитування
вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх
зобов’язань перед банком, картка втрачає свою дію.
Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок
ліміту кредитування за нею, і, відповідно, про необхідність продовження
кредиту.
Отже, можна виділити такі типові стадії процесу споживчого кредитування
за допомогою кредитних карток: 1) видача банком кредитної картки
клієнту-позичальнику; 2) купівля позичальником товарів за картку в
магазині; 3) перевидача магазином торгівельних рахунків на куплені
товари в банк; 4) перерахування банком коштів на поточний рахунок
магазину; 5) щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари
власнику кредитної картки – постачальнику; 6) повернення позичальником
коштів банку.
Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не
лише банками, а й такими організаціями, як авіакомпаніями, залізниці,
готелі, телефонні фірми, автозаправочні станції тощо.
Банк одержує відсотки за кредит, що надається власником карток у межах
ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками
і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати
кредитоспроможність власників карток.
Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні
кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має
бути досить масштабною. Основні витрати, пов’язані із застосуванням
кредитних карток, для банків становлять витрати на їх випуск на ринок,
тобто пошуки комерційної мережі, яка була б згідна приймати їх як засіб
платежу. Зрозуміло, що емісія власних кредитних карток є досить дорогою
банківською операцією. Тому на практиці комерційні банки використовують
загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток.
Найвідоміші з них: VISA, American Express, Diners’Club та ін. Банки на
основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем.
На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і
видами кредитних карток.
Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в
роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило,
не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт
кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.
Потенційні можливості використання кредитних карток досить великі. В
Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на
вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.
1.2. Основні умови і принципи кредитування фізичних осіб
Ринкові перетворення, що відбуваються на сучасному етапі розвитку
України і супроводжуються структурними змінами кредитної системи,
розширенням сегментів кредитного ринку, появою нових видів кредитних
інструментів, удосконаленням кредитних (інструментів) технологій,
зумовлюють необхідність розвитку як теоретичної бази, так і
методологічної основи кредитних відносин зокрема банківського
кредитування.
Одним із визначних елементів методологічної основи кредитних відносин,
суб’єктом яких є комерційні банки, виступають принципи кредитування, що
визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і
покликані розв’язати триєдине завдання: стимулювати розвиток
підприємств-постачальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі
й забезпечувати безперервну циркуляцію позичкового фонду, досягаючи при
цьому ефективності реалізації перерозподільчої функції.
Принципи кредитування – це основні положення, правила й умови, яких
повинні дотримуватися банки при здійсненні кредитування. Ці положення й
правила визначаються природою, роллю, функціями кредиту і тими
суспільними умовами, в яких вони проявляються.
Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє
собою поновлену кредитну систему, в яких збереглися окремі риси старої
схеми і вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу
розвитку економіки. При цьому перелік принципів банківського
кредитування залишився таким, як і до перебудови, але зміст кожного з
них набув суттєвих змін.
До специфічних принципів банківського кредитування відносять
цілеспрямованість (цільове використання), диференційованість,
строковість повернення, забезпеченість і платність. У Положенні НБУ “Про
кредитування” перелічені принципи трактуються як умови, що
передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядаються як
недоліки кредитної діяльності.
Сутність принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту
полягає в тому, що позичка маж надаватися лише на визначені цілі, а саме
на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У
цьому полягає відміна кредитування від фінансування, оскільки останнє
такої суворої мети не має.
Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника
може послужити підставою для дострокового повернення кредиту або
введення штрафного позичкового процента. Принцип цілеспрямованості в
умовах ринкової економіки дещо змінив свій зміст – комерційні банки
надають позички на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо при
централізованій адміністративно-командній системі господарювання мало
місце кредитування сукупного об’єкта, що в ході банківської реформи
призвело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово
складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства й
банки застосовують ту форму, яка на їх думку є найбільш доцільною.
Дослідження кредитної діяльності комерційних банків України показує, що
поряд із кредитуванням за сукупним об’єктом використовуються разові
кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу
матеріального виробництва станом на 01.12.98р., 76,6% припадає на
матеріальні запаси й виробничі витрати. 11,9% – на накопичення
товарно-матеріальних цінностей і запасів в торгівлі. Кредити, надані для
здійснення розрахунків, становлять 33,8% від загальної суми кредитів,
строк погашення яких не настав. У цілому тепер налічується близько
тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб’єктами
господарювання.
Диференційованість кредиту – це принцип, що означає зважений підхід з
боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників.
Кредит маж надаватися суб’єктам господарювання на підставі показників
кредитоспроможності, що дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства і
мати впевненість у здатності й готовності позичальника повернути надану
позичку в обумовлений договором термін. Ці якості потенційних
позичальників оцінюються шляхом аналізу їх балансів з боку
забезпеченості господарства власними джерелами, ліквідності, рівня
рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а й у
подальшій діяльності. Такий аналіз і оцінювання кредитоспроможності
позичальника дає змогу певною мірою знизити ризик невчасного повернення
позички. Практична реалізація цього принципу залежить від особистих
інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої
політики держави. Суттєвою ознакою реалізації принципу
диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від
кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта. З точки зору суб’єктів
кредитування аналітичні дані свідчать про тенденцію зростання обсягів
кредитів підприємствам державної форми власності. За 1997-1998 роки
загальний обсяг кредитування державного сектора економіки збільшився
майже в 1,4 раза.
У 1997 році 63% загальної суми кредитів були спрямовані у державний
сектор економіки і тільки 33% – у недержавний, у 1998 році це
співвідношення становило відповідно 64% і 31%.
З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи
забезпеченості й платності. Ці принципи виражають необхідність
забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні
позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які
забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним
договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах
планової економіки цей принцип практикувався досить вузько: вважалося,
що забезпеченість кредиту є понаднормативний є понаднормативний
сплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Але практичний досвід
свідчить, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає
впевненості у вчасності повернення позички, оскільки підприємство може
мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно.
Аналізуючи банківські кредити з позиції забезпеченості, необхідно
відзначити, що кредит без забезпечення, так званий банковий кредит,
посідає незначне місце в структурі короткострокових кредитних вкладень.
Так, його частка в сумі кредитів, що були надані комерційними банками
для здійснення розрахунків протягом 1998 року, становила близько 13%.
Таким чином, реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення
кредитного процесу. Вони склалися ще на початку історичного розвитку
руху позичкового капіталу, й перелік їх у сучасних умовах залишився
майже незмінним. Але зміст кожного з п’яти основних принципів
кредитування — цілеспрямованості, диференційованості, строковості,
забезпеченості і платності кредиту – з переходом до ринкових умов
господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені рядом причин:
переходом до централізованих форм управління економікою, набуттям
комерційними банками самостійності в питаннях вибору клієнтів та
об’єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до
поточної кон’юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства в сфері
форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо.
1.3. Характеристика окремих видів споживчого кредиту
Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні
зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і
залишається важливим важелем у стимулюванні і розвитку виробництва. За
його допомогою прискорюється процес обігу капіталу на як на макро-, так
і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії
відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності
виробництва і прибутковості капіталу.
Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його
пристосування до умов постійного дефіциту капіталу – грошових і
матеріальних ресурсів.
Кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового
капіталу. Кредит відображає економічні відносини між кредитором і
позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею
та її повернення. Кредитори подають, а позичальники одержують вартість
(капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма
руху позичкового капіталу об’єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію
тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення або розміщення цих
коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є
обов’язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних
суб’єктів.
Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства
– невиробничий характер надання позики під високі відсотки річних.
Згадки про перші відособлені кредитні операції відноситься до VІ. до
н.е. Ці перші кредитні операції виконували, як правило, стародавні
храми. Кредитні операції у сучасному розумінні змісту кредиту вперше
почали здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуі тощо) в
XIV і XVст.
Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях,
розкриття яких дозволяє встановити зв’язок даної категорії з системою
економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме
зникнення самої цієї економічної категорії.
У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні
функції: 1) перерозподілу; 2) заміщення грошей в обігу; 3)
стимулювальну; 4) контрольну.
Ці функції кредиту тісно зв’язані між собою, визначаючи в своїй
сукупності певну економічну роль кредитних відносин.
Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах
платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю
кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл
вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів
(грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок
тимчасово вільних коштів одних господарських суб’єктів задовольняються
тимчасові потреби в коштах інших суб’єктів.
Функції кредиту розвиваються у зв’язку із розширенням масштабів ринкової
економіки.
Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі
кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється
залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації
цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні
ресурси.
Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювання функція
кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не
стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст
кредитування, що виражається у формулі: “Купуй зараз (товар, гроші),
плати потім” спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб
на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.
Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і
повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у
нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні
стимули до раціонального використання позичених коштів.
Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування
здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальник) за
використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна
функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність
кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.
Контроль є складовою загального механізму управління процесом
кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб’єкт не може дозволити
собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом
вимагає поєднання зусиль кредитного контроль із спрямованістю суб’єктів
господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.
Кредит здійснюється у контокорентних формах, які виступають способами
існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв
на організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце
різні форми кредиту. У кожній із них є свої різновидності (види). Форми
кредиту відрізняються одна від одної суб’єктами та об’єктом позики,
джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо.
Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їх місце в структурі
економічних відносин.
Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним.
Відмінності у підходах економістів випливають в основному з різного
розуміння критеріїв, принципів і ознак виділення форм кредиту.
В (банківській) практиці існують такі форми кредиту: комерційний кредит;
банківський кредит; державний кредит; споживчий кредит; іпотечний
кредит; лізинговий кредит; міжнародний кредит.
Комерційний кредит – історично перша форма кредитних відносин. Практика
відстроченого платежу в обмін на негайно одержувані товари існувала ще
на ранніх стадіях розвитку товарного обміну. Комерційний кредит (продаж
товарів з відстрочкою платежу) виник й утвердився внаслідок сталого
незбігу потреб економічних суб’єктів з їхньою наявною у даний момент
платоспроможністю.
Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з
питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду
між двома суб’єктами господарської діяльності.
Суб’єктами комерційного кредиту є:
підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за
свій товар;
підприємство покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як
боргове свідоцтво і зобов’язання платежу. У разі оформлення комерційного
кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту за допомогою
векселя не укладаються.
Об’єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи,
надані послуги, щодо яких продавцям надається відстрочка платежу.
Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в
позику банкам. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною
ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця
наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками
суб’єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на
умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою
банківського кредиту є позичковий банківський капітал.
Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником —
юридичні та фізичні особи. При переході до ринкової економіки принципово
змінюється об’єктно-суб’єктний механізм організації банківського
кредитування. Відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування
господарських суб’єктів. Головне значення в механізмі банківського
кредиту має вже не вибір об’єкта, а оцінка суб’єкта кредитної угоди.
Державний кредит – це специфічна форма кредитних відносин, у яких
позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи.
Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів
на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.
Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати
додаткові грошові ресурси для покриття державного дефіциту без
здійснення з цією метою грошової емісії.
Система державного кредиту в її сучасному розумінні (державні позики,
казначейські зобов’язання тощо) виникла в XVII-XVIIIст. спочатку в
Голландії, Іспанії та Великобританії, а потім в інших західних країнах.
Державні позики почали використовуватися у зв’язку із необхідністю
зменшення і ліквідації бюджетних дефіцитів.
Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на
придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який
повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту –
кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню
споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.
Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня
споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний
платоспроможний копит на предмети споживання і послуги, що стимулює
розширення обсягів їх виробництва.
Іпотечний кредит – це особлива форма кредиту, пов’язана з наданням позик
під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будівель
тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний
кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і
нерухомість.
Нерухомість завжди цінувалась у банківській справі як надійна гарантія
повернення позики. Застава землі і нерухомого майна для отримання в
банку довгострокового кредиту називається іпотекою. Іпотека – це вид
застави нерухомого майна (землі, підприємств, споруд, будов, інших
об’єктів, безпосередньо пов’язаних із землею) з метою отримання грошової
позики. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з
вирученої суми погашається заборгованість кредитору.
Суб’єктами іпотечного кредиту є:
кредитори з іпотеки – іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні
компанії, а також універсальні комерційні банки;
позичальник – юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти
іпотеки, або мають поручителів, які подають під заставу об’єкти іпотеки
на користь позичальника.
Об’єктами іпотечного кредиту є житлові будинки, споруди, магазини,
земельні ділянки тощо.
Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які
виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової
угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту.
Його специфіка полягає у тісному взаємозв’язку і переплетенні кредитних,
фінансових та орендних відносин. Правові та економічні засади здійснення
лізингової діяльності визначені в Законі України “Про лізинг” (від 16
грудня 1997р.)
Лізинг – це довгострокова оренда машин, обладнання, промислових товарів
інвестиційного призначення куплених орендодавцем для орендаря для їх
виробничого використання, при збереженні права власності на них за
орендодавцем на весь термін договору оренди.
Об’єктом лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути
віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби,
обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи
електрокомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу
на ринку.
Суб’єктами лізингу, як правило, є три особи:
постачальник або продавець предмету лізингу – підприємство, організація
та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію
машин і обладнання;
лізингодавець – суб’єкт господарювання, який передає в користування
об’єкти лізингу за договором лізингу: лізингодавцями можуть бути
банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);
лізингоодержувач – суб’єкт господарювання, який одержує в користування
об’єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах;
лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди
об’єктів лізингу.
Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних
економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між
державами, банками і підприємствами різних країн. В основі міжнародного
кредиту – передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї
країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність
використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення
міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв’язків.
Суб’єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні
та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та
інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками –
представники різних країн. Залежно від суб’єктів міжнародних кредитних
відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн;
банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові)
кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.
Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло
світогосподарських зв’язків, міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси,
регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.
Кредитування – складний і багатогранний банківський процес. Він потребує
серйозної і детальної організації, значної аналітичної роботи. Правильна
організація банківського кредитування створює фундамент для здійснення
всіх інших напрямків діяльності комерційних банків. Саме від того, як
організовано кредитний процес, багато в чому залежить ефективність
діяльності банку в цілому.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЮЧИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ, ВИДАЧІ ТА ПОГАШЕНЬ СПОЖИВЧОГО
КРЕДИТУ
2.1. Комплексна оцінка кредитоспроможності індивідуального позичальника
банку
Під оцінкою кредитного ризику позичальника зазвичай розуміють вивчення і
оцінку якісних і кількісних показників економічного стану позичальника.
Робота по оцінці кредитного ризику в банку провадиться в три етапи. На
першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності
позичальника, на другому етапі – отримання зведеної оцінки-прогнозу і
формування заключного аналітичного висновку.
Оцінка кредитоспроможності клієнта здійснюється на основі аналізу, який
спрямований на вияснення об’єктивних результатів і тенденцій в його
фінансовому стані.
Основними джерелами інформації для оцінки кредитного ризику позичальника
є: фінансова звітність, інформація надана позичальником, досвід роботи з
даним клієнтом інших осіб, схема угоди, яка кредитується з
техніко-економічним обгрунтуванням отримання позик, дані інспекції
проведеної на місці.
Якісний аналіз здійснюється також поетапно:
а) вивчення репутації позичальника;
б) визначення мети кредиту;
в) визначення джерел погашення основного боргу і процентів;
г) оцінка ризиків позичальника, які банк приймає на себе.
Репутація позичальника вивчається дуже ретельно, при цьому дуже важливим
є вивчення кредитної історії клієнта, тобто минулого досвіду роботи з
позичковою заборгованістю клієнта. Уважно вивчається і інформація, що
характеризує ділові якості індивідуального позичальника. Встановлюються
також факти або відсутність фактів неплатежів за позиками.
Визначення кредитоспроможності позичальника є невід’ємною частиною
роботи банку по визначенню можливості видачі позики. Під аналізом
кредитоспроможності позичальника слід розуміти оцінку банком
позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому позики,
визначення вірогідності її своєчасного повернення у відповідності з
кредитним договором. З цією метою використовують: фінансові коефіцієнти,
аналіз грошового потоку, оцінку ділового ризику.
В США для оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, і як
наслідок, мінімізації кредитного ризику, використовують підхід, що
отримав назву 5 “С”, в основі якого лежать наступні критерії оцінки
ризику:
Репутація клієнта
Платоспроможність
Капітал
Забезпеченість позики
Економічна кон’юнктура і її перспективи Customer character
Capacity to pay
Capital
Collateral
Current business conditions and goodwill
У Великобританії також розповсюджена практика аналізу
кредитоспроможності позичальника, відома під назвою “Parts”:
Застосування, мета кредиту
Розмір позики
Погашення заборгованості (основного боргу і процентів)
Строк
Забезпечення позики Purpose
Amount
Repayment
Term
Security
Існують і інші підходи аналізу кредитоспроможності клієнтів.
Промінвестбанк проводить наступну оцінку соціального, майнового та
фінансового стану позичальника – фізичної особи “Промінвестбанку”.
1. Соціальна стабільність бали
фізична особа працездатного віку 10
наявність шлюбного контракту 10
забезпеченість роботою 10
2. Питома вага річних виплат за кредитом (процентів та погашення
основної частини кредиту) у сукупному річному доході позичальника
25% 10
менше 25% 20
Сукупний річний доход позичальника – це заробітна плата: доход по
вкладах у фінансових установах, по державних та муніципальних
облігаціях, сертифікатах фондів та компаній, акціях підприємств:
гонорари, стипендії тощо.
3. Користувався банківськими позиками у минулому та своєчасно їх погашав
20
4. Має зв’язки та підтримку у ділових колах (підтверджується відповідним
листом-рекомендацією) 10
Класифікація фізичних осіб-позичальників за кількістю набраних балів
Клас: Бали
А вище 70
Б 60
В 50
Г 40
Д нижче 40
В основі аналізу кредитоспроможності клієнта лежить збір необхідної
інформації, яка найбільш повно характеризує клієнта. В США і західних
країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, які регулюють
порядок збору та об’єм інформації, яка використовується банками для
аналізу кредитоспроможності клієнта. В них вказується, що кредит повинен
надаватися будь-якому позичальнику, який задовольняє встановленим
критеріям відносно кредитного ризику. Для забезпечення подібного підходу
Конгрес США затвердив закон “Про рівні кредитні можливості”, (ECOA –
Equal Credit Opportunities Act), у відповідності до яких кредитори не
мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників.
Інший юридичний акт – Положення “В”, прийнятий ФРС США, – визначає
основні критерії, які повинні виконуватись при складанні банками анкет
(заяв на видачу кредиту) і визначені кредитоспроможності клієнта. В
Положенні “В” передбачається таким чином інформація про клієнтів, яка
може використовуватись банком в бальних системах оцінки
кредитоспроможності: визначається коло інформації, яку банк не може
запросити та використовувати проти клієнта. Положення забезпечує умови
для кращої оцінки кредитоспроможності клієнта. (Наприклад, позичальник
зобов’язаний включити в анкету інформацію про чоловіка (жінку) при
звернення в банк за позикою незалежно від наявності солідарної
відповідальності за борги). Кредитори зобов’язані повідомити
позичальників про можливості надання їм позик на протязі 30 днів з
моменту одержання заяви на видачу позик.
В США закон обмежує можливості банків по збору інформації, яка
стосується сімейного стану позичальника, сплати аліментів, суспільних
внесків, планів жінок відносно вагітності і родів, наявності телефона
або його відсутність та ін.
В процесі аналізу індивідуальної кредитоспроможності фізичних осіб
важливо дуже обережно використовувати метод кредитного скорингу, тому що
особливо при видачі довгострокових позик ситуація в процесі виконання
кредитного договору сильно змінюється і можлива серйозна небезпека
непогашення позики.
У світовій практиці починаючи з 1975р. стався різний зріст непогашення
позик. Виходячи з загальноприйнятого підходу ніхто з індивідуальних
клієнтів не задовольняв жорстким вимогам відносно рівня
кредитоспроможності, однак банки надають перевагу нести ризик, ніж
втратити своїх клієнтів.
Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності
клієнтів — це найбільш об’єктивний і економічно обгрунтований процес
прийняття рішень, аніж використання експертних оцінок. Єдина складність
полягає в тому, що бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта
повинні бути статистично детально перевірені та вони потребують
постійного оновлення інформації, що може бути дорого для банку. Тому
невеликі банки, як правило, не розробляють власних моделей аналізу
кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і
обмеженою інформаційною базою.
Проводячи аналіз кредитоспроможності банки особливу увагу приділяють
оцінці особистих якостей позичальника. Вони звичайно можуть дати запит
на необхідні довідки, в тому числі з місця роботи позичальника і
перевірити точність інформації, наданих позичальником в анкеті. Якщо
банк виявив неточності у відповідях клієнта і прийшов до висновку, що
потенційний позичальник навмисне ввів в оману банк, то клієнт отримує
відмову про надання йому кредиту автоматично.
Оцінка капіталу відноситься до визначення добробуту клієнта. Вона тісно
зв’язана з оцінкою фінансових можливостей клієнта погашати позику поряд
із звичайними щоденними витратами та іншими борговими зобов’язаннями.
Практично для всіх споживчих позик дохід клієнта є основним джерелом їх
погашення. Тому банк оцінює достатність особистих засобів клієнта для
своєчасного відшкодовування позик після задоволення інших претензій,
потім порівнює цю суму з розміром періодичних платежів для погашення
позики і процентів по ній.
Більш детальним є аналіз економічного стану постачальника методом
коефіцієнтів. Тому особливу увагу банкіри у всьому світі приділяють
сьогодні аналізу фінансових коефіцієнтів, наприклад, показників
ліквідності, оборотності засобів, забезпечення власними засобами,
прибутковості або на основі грошового потоку, внаслідок чого
визначається клас кредитоспроможності позичальника та його рейтинг.
Для встановлення розміру адекватного покриття кредитного ризику у
споживчих позиках, західні банки нерідко розраховують спеціальні
показники, коефіцієнти, які характеризують мінімальний розмір платежів
на погашення позики і максимально дозволений розмір заборгованості по
відношенню до доходів клієнта:
Використовуючи подібні коефіцієнти банкір використовує: відповідність
розміру доходу, який вказаний в анкеті, розміру фактичного доходу
клієнта; стабільність джерел доходів; і визначає умови погашення позики
в тому випадку, якщо позичальник втрачає частину доходу через зниження
загальної ділової активності або зниження конкурентноздатності даного
виду бізнесу і т.д.
Значення ж забезпеченості (в тому числі застав) полягає в наданні
вторинного джерела погашення позики. Забезпечення по позиці може
приймати форму застави у вигляді матеріальних цінностей, які
кредитуються, інших активів, які належать клієнту, або гарантій по
позиці, поручительств і страхування.
Основна задача банку, полягає в тому, щоб погасити позику в строк за
рахунок доходів клієнта, а не шляхом реалізації застави (або іншої форми
забезпечення позики), тому що погашення основної суми боргу з процентами
за рахунок застави, наприклад, є сумнівним, оскільки потребує додаткових
витрат на оцінку (переоцінку) застави, юристів, судовий позов і т.д.
Тому аналіз кредитоспроможності клієнта проводиться зазвичай з метою
визначення перспектив погашення суми заборгованості клієнтом в строк і
без додаткових витрат з боку банку. На погашення позики: додатковий
капітал, рефінансування боргу іншим кредитором, конверсія активів і
доходи. Перші два джерела зазвичай не розглядаються, тому що можливості
погашення позики залежать від третіх осіб. Найбільш розповсюдженим
джерелом погашення споживчих позик є дохід.
Отже, основними факторами рейтингу якості кредиту рахують:
а) мета кредиту;
б) розмір позики;
в) галузь або сфера, в якій працює позичальник;
г) фінансовий стан позичальника за минулі роки.
На нашу думку найбільш часто зустрічаються недоліки в банківській
діяльності, які свідчать про важливі проблеми по відношенню управління
кредитним ризиком є наступні:
відсутність документа, що регламентує кредитну політику банку;
відсутність обмежень концентрації ризиків в кредитному портфелі;
надлишкова централізація або децентралізація кредитного керівництва;
поганий аналіз кредитної угоди;
поверхневий фінансовий аналіз позичальників;
завищена вартість застави;
недостатньо часті контакти з клієнтом;
відсутність контролю за використанням позики;
поганий контроль за документальним оформленням позик;
недостатня кредитна документація;
невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.
2.2. Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на
навчальні потреби
Короткострокові кредити надаються громадянам на споживчі цілі (придбання
товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів,
меблів), тобто позика є цільовою та на начальні потреби (лікування,
навчання, весілля, народження дитини), йдеться про позики, необхідність
яких виникає у зв’язку із особливими обставинами непередбаченого
характеру в житті громадян строком до 1 року.
Кредити на споживчі цілі – це продаж товарів із розстрочкою платежу. У
Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету
Міністрів від 1 липня 1998 року, встановлюється порядок продажу
суб’єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у
кредит.
Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору
купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною
формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем),
відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати
обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у
розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови
пред’явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у
розстрочку, що видається за місцем роботи.
Передача у розпорядження покупцеві товарів, що передбачаються у
розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у
розмірі не менше 25% їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше 50%.
Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів проводиться за
цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані
у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.
На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не
набув поширення.
Позики на нецільові споживчі (начальні потреби). Особливістю такого виду
споживчого кредитування є те, що він надається готівкою у сумі, що
залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його
використання.
Для одержання кредиту позичальник укладає з банком кредитний договір, в
якому визначаються умови видачі та порядок погашення кредиту, права,
обов’язки і відповідальність кожної із сторін. Одночасно укладається
договір застави з позичальником або майновим поручителем – фізичною або
юридичною особою. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також
ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими
господарськими організаціями.
За суб’єктами кредитних відносин – з точки зору кредитора – споживчі
кредити поділяються на банківські та небанківські: з точки зору
позичальника – виділяються позики, що надаються всім верствам населення,
різним соціальним групам, різним віковим групам; за способом надання
розрізняють позики прямі, що надаються безпосередньо позичальникам, і
непрямі, які надаються через посередників (торговельні заклади,
ломбарди, прокатні пункти), за ступенем покриття позикою вартості (ціни)
споживчих товарів і послуг – позики на повну вартість і позики на
часткову оплату товару (послуги) тощо.
Прикладом такого споживчого кредиту є кредит, що надається ломбардами.
Ломбарди – це кредитні установи, які позичають гроші під заставу
рухомого майна.
Основними завданнями діяльності ломбардів є надання населенню позик під
заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також
збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як
правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в
даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна
відбувається за рахунок заставодавця.
Споживчі кредити надаються і такими небанківськими установами, як
кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Ці кредитні
установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають
позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки
працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не
можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють
потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і
виробничому).
Кредити надаються громадянам на споживчі цілі строком до 1 року
(короткострокові кредити) та понад 1 рік (довгострокові кредити).
Кредити на начальні потреби можуть надаватись строком до 1 року.
У кредитному договорі обов’язково має бути вказано конкретну ціль
кредиту. Строки користування кредитами встановлюються банком в
залежності від наявності кредитних ресурсів, об’єкта кредитування,
розміру кредиту, платоспроможності та фінансового стану позичальника.
При цьому строк користування короткостроковим кредитом не повинен
перевищувати 1 рік, а довгостроковим – 5 років. При визначенні строків
кредитування обов’язково мають враховуватись терміни залучення банком
кредитних ресурсів.
Обов’язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою
(закладом) майна або виробів із дорогоцінних металів (за наявністю у
регіональних управлінь відповідних дозволів та ліцензій).
Прийняті у забезпечення повернення кредиту будь-яке рухоме майно або
вироби із дорогоцінних металів мають передаватись заставодавцем у
відділення банку на строк дії кредитного договору (тобто, передаватись у
заклад).
Забезпеченням при короткостроковому кредитуванні можуть бути:
при наданні кредитів у сумі до 3000грн. – ліквідне рухоме та нерухоме
майно, вироби із дорогоцінних металів;
при наданні кредитів у сумі понад 3000грн. – виключно нерухоме майно або
вироби із дорогоцінних металів.
Довгострокові кредити надаються виключно під заставу нерухомого майна
або закладу виробів із дорогоцінних металів.
Якщо кредит (короткостроковий або довгостроковий) надається для
придбання у власність нерухомого майна, то його забезпеченням має бути
договір застави іншого нерухомого майна.
Після набуття позичальником права власності замість договору застави
іншого майна або в додаток до нього на вимогу банку може укладатися
договір застави придбаного (збудованого) об’єкта згідно із
загальноприйнятою процедурою.
Застава (заклад) оформляється договором застави (закладу) в письмовій
формі. Заставодавцем може бути як сам позичальник, так і третя особа –
майновий поручитель. Нерухоме майно, що є предметом застави і
залишається у володінні заставодавця, має бути застрахованим. Банк має
право вимагати від заставодавця застрахувати це майно на свою користь.
Страхування майна здійснюється шляхом укладання договору страхування із
страховою компанією за рахунок заставодавця на суму не меншу від суми
зобов’язань, що забезпечується цим майном, з урахуванням можливих
витрат, пов’язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та його
реалізацію.
Страхування майна здійснюється за оцінкою його власності, яка була
узгоджена сторонами при прийманні майна під заставу.
У разі, якщо предметом застави є нерухому майно або заклад –
транспортний засіб, договір застави (закладу) повинен бути нотаріально
засвідчений (нерухомість – за місце знаходженням, транспортні засоби –
за місцем реєстрації). На даний момент в Україні діють обмеження на
розмір кредитів, що надаються громадянам України:
платоспроможністю позичальника, його можливістю повністю та у
встановлений строк повернути отриманий кредит;
вартістю заставленого майна, виробів із дорогоцінних металів, що можуть
бути надані позичальником в забезпечення повернення кредиту.
Для отримання кредиту і оформлення кредитного договору позичальник подає
до установи банку наступні документи:
заяву на одержання кредиту;
паспорт;
довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;
анкету позичальника;
довідку з постійного місця роботи позичальника із зазначенням посади та
отримуваного доходу (середньомісячного заробітку і розміру відрахувань з
нього);
індивідуальний підприємець декларацію про доходи, завірену податковою
адміністрацією. Пенсіонери подають до банку довідку про розмір пенсії з
органу, що призначив пенсію;
документи, що підтверджують інші доходи для визначення платоспроможності
позичальника;
документи, що підтверджують право власності на майно позичальника або
майнового поручителя;
письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обгрунтування).
В разі отримання довгострокового кредиту на нижчезазначені цілі
позичальник, крім документів для отримання короткострокового кредиту,
додатково подає такі документи:
на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями,
витяг з рішення місцевої Ради народних депутатів про виділення земельної
ділянки в натурі, узгоджений з архітектурою проект будівлі, кошторис.
Якщо виділення земельної ділянки відбулося 3 і більше років назад,
необхідно вимагати надання письмового підтвердження дозволу на
здійснення (продовження) будівництво;
на будівництво надвірних будівель – довідку місцевої Ради народних
депутатів про те, що позичальник є власником будинку і не має названих
будівель, довідку про кошторисну вартість забудови, а також паспорт з
постійною пропискою у цьому будинку;
на реконструкцію і капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків,
приєднання їх до інженерних мереж, на придбання обладнання для
інженерного благоустрою будинку – документ, який засвідчує право
власності на житловий будинок;
перелік і вартість запланованих робіт, завірений органами місцевої
влади;
на купівлю індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями
(будинок купується як основне житло) — довідку бюро технічної
інвентаризації (БТІ) про балансову (залишкову) вартість будови, а при
необхідності — довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з
оцінки нерухомості;
на купівлю квартир – довідку БТІ про балансову (залишкову) вартість
квартири, а при необхідності довідку організації, яка має ліцензію на
надання послуг з оцінки нерухомості;
на реконструкцію та ремонт приватизованих квартир — документи, що
посвідчують право власності позичальника на квартиру та кошторис робіт;
на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт садово-дачних
будинків та благоустрій садових ділянок – довідку Правління
садівницького товариства (із зазначенням номера та дати рішення
виконкому і реєстрації статуту садівницького товариства) про те, що
позичальник є членом садівницького товариства, з переліком вартості
робіт, які належить виконати;
на будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом,
– довідку з виконкому місцевої Ради народних депутатів про виділення
ділянки з переліком робіт на будівництво;
на купівлю садово-дачних будинків та будинків у сільській місцевості не
для постійного проживання – довідку БТІ про балансову (залишкову)
вартість будови, або Акт про оцінку вартості будинку, або інший
документ, що підтверджує її вартість;
на реконструкцію та капітальний ремонт будинків у сільській місцевості,
що не є основним житлом, – документ місцевого органу влади, який
засвідчує право власності на цей будинок, з переліком та вартістю робіт,
які належить виконати;
на будівництво та купівлю гаражу – довідку гаражно-будівельного
кооперативу або районної державної адміністрації із зазначенням
кошторисної вартості робіт, що належить виконати; при купівлі приватного
гаражу – довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість будови, а при
необхідності – довідку організації, яка має ліцензію на проведення таких
операцій; при купівлі гаражу через торгову мережу – рахунок-фактуру або
інший документ, що підтверджує його вартість.
Позичальник подає оригінали та копії перелічених документів.
Кредит надається в безготівковій формі та готівкою з урахуванням таких
обмежень:
короткострокові кредити в сумі до 3000грн.: можуть надаватись готівкою;
короткострокові та довгострокові кредити на будівництво, реконструкцію
та ремонт, що надаються частинами в міру виконання робіт, можуть
надаватися готівкою в сумі до 3000грню на кожну частину після
обов’язкового одержання звіту про використання раніше одержаної суми;
всі інші кредити незалежно від суми та строку користування надаються
виключно в безготівковій формі.
Проценти нараховуються з дня виникнення заборгованості по кредиту і
стягуються щомісячно у строки і в визначених розмірах, що передбачені
кредитним договором. Проценти нараховуються відповідальним працівником
бухгалтерії, який веде особові рахунки.
В окремих випадках установи банку можуть встановлювати порядок сплати
відсотків за кредит регресом платежу (тобто сума відсотків за
користування кредитом розподіляється і сплачується рівними частинами
протягом дії кредитного договору).
Погашення кредиту здійснюється в строки передбачені кредитним договором.
Погашення основного боргу за короткостроковим кредитом здійснюється
позичальником щомісячно рівними частинами, починаючи з наступного місяця
після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитного
договору.
Погашення довгострокового кредиту здійснюється щомісяця рівними
частинами, починаючи з будь-якого дня першого місяця після закінчення
встановлення строку освоєння кредиту.
Банк може дозволити постачальнику сплачувати платежі по основному боргу
нерівними частинами. У цьому випадку до кредитного договору складається
графік погашення кредиту, який підписується позичальником і погоджується
з банком. Графік є невід’ємною частиною кредитного договору.
Позичальник може здійснювати дострокове погашення всієї заборгованості
за кредитом або внесенням окремих платежів у погашення заборгованості за
кредитом наперед, попередивши про це банк за 2 тижні.
Погашення заборгованості за кредитами і сплата процентів за ними може
здійснюватись позичальниками через установи банку готівкою, переказати
через підприємство зв’язку або перерахувати з випадкових рахунків, а
також шляхом утримання коштів із заробітної плати, пенсії та
перерахування їх у погашення боргу на підставі доручення позичальника
бухглатерії за місцем роботи або органу, що призначив пенсію. Але
потенційний позичальник повинен знати, а кредитний працівник роз’яснити,
що строк внесення чергового платежу обчислюється з дня надходження
останнього в касу установи банку, що надала кредит або на її рахунок.
У разі вибору позичальником способу погашення заборгованості за кредитом
та нарахованими процентами шляхом утримання із заробітної плати
(пенсії), кредитний працівник направляє йог заяву за місцем роботи чи до
органу, що призначив пенсію рекомендованою поштою.
Погашення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами шляхом
списання суми внеску з вкладного рахунку відбувається на підставі
разового доручення вкладення або його доручення на тривале перерахування
платежів.
У разі порушення строків платежів за кредитом чи процентів та винесення
простроченої заборгованості установа банку застосовує до позичальника
санкції, обумовлені кредитним договором: нарахування пені, припинення
кредитних відносин, пред’явлення всієї заборгованості дострокового
стягнення та ін.
При надходженні платежів від позичальника у встановлений кредитним
договором строк відповідальний працівник бухгалтерії на наступний день
перераховує суми не погашених у строк платежів та рахунок прострочених
кредитів, чи прострочених нарахованих доходів та одночасно письмово
повідомляє кредитного працівника для прийняття останнім відповідних
заходів.
Після сплати всього боргу за кредитом і записом в картці особового
рахунку останнього платежу бухгалтер надає картки особових рахунків
позичальника з поміткою “Кредит повернуто повністю з відсотками”,
ставить свій підпис і дату. Кредитний працівник, перевіривши розрахунки,
робить надпис “Вірно”, ставить свій підпис, дату, візує у керуючого
установою банку, одержує у сховищі кредитний договір, договір застави
(закладу), договір страхування та в кінці року передає на зберігання у
поточний архів.
2.3. Перспективи розвитку платіжних карток в Україні
Банківська пластикова картка – це інструмент безготівкових розрахунків і
засіб отримання кредиту. Перша картка сучасного вигляду з’явилася в США
на початку 50-х років. Пізніше систему карткових розрахунків було
введено у банках багатьох країн.
У США винвкли загальнонаціональні асоціації, що об’єднували тисячі
банків-учасників, мільйони людей стали власниками карток, сотні тисяч
торговельних установ почали приймати картки для розрахунків при купівлі
товарів у роздрібній торгівлі. Системи карткових розрахунків набули
розповсюдження в багатьох країнах світу, а розрахунки набули
міжнародного характеру.
З технічного погляду, кредитна картка не є платіжним інструментом.
Споживач не переказає кошти, коли використовує кредитну картку. Вона
гарантує продавцю, який надає послугу покупцю, що останній оплатить
рахунок пізніше іншим платіжним інструментом, переважно чеком.
Платежі картками – це вид платежів за дебетом у тому розумінні, що після
того, як платник підпише документ або повідомить про свою згоду
електронним каналом, одержувач платежу чи його банк отримають від банку
платника призначену суму шляхом дебетування його рахунку.
Спочатку такі платежі супроводжувались випуском в обіг документа,
подібного до чека: клієнт, розплачуючись із продавцем карткою,
підписував (і у деяких випадках ще підписує) квитанцію, на якій
продавець заздалегіть надрукував за допомогою невеликого штампувального
засобу, а тепер найчастіше за допомогою електронного касового апарата,
обладнаного спеціальним пристроєм, ім’я і банківські реквізити кліента,
нанесені на його картку.
Підписані документи (квитанції) продавець періодично передає у
центральний пункт мережі платіжних карток, який через свій банк дебетує
рахунки клієнтів, які підписали квитанції, відповідно, в їхніх банках.
Хоча ця операція запроваджувала в обіг такий же документ, як і чек,
“піонери” платіжних карток – Diners Club, American Express – змогли
успішно розповсюджити їх завдяки ря ду перевах.
По-перше, за своїми розмірами платіжна картка значно менша, ніж чекова
книжка.
По-друге, її одразу ж почали використовувати в міжнародному масштабі,
тому що обидві ці компанії з самого початку були забезпечені мережею
комерсантів, які приймали картки.
Третьою перевагою стала можливість забронювати або замовити щось
телефоном, назвавши тільки номер своєї картки, і користуватися певними
пільгами у комерсантів, які входять у цю мережу.
Крім цього, такий спосіб оплати майже обов’язково передбачав надання
кредиту уже в силу того факту, що передача “квитанції” і дебетування
рахунку власника картки вимагає певного часу. У ряді країн, у тому числі
й у США, емітентам часто вдавалося зробити цю перевагу законною,
змусивши власника картки платити за неї внесок у вигляді відсотків, які
спочатку були дуже високими і поступово знижувалися. Таким чином,
“розрахункова” картка також ставала і “кредитною”.
Останніми кредит за допомогою карток став дуже цінуватися банками,
оскільки він менш ризикований і прибутковий.
На наступному етапі ці картки почали викоривтовувати для зняття грошей з
рахунку. Достатньо було нанести на картку мугнітну інформацію,
закодувати її секретним кодом і встановити автомати для видачі готівки,
які читають інформацію, розшифровуючи і контролюючи секретний код, і
видають гроші. З цього часу картка набула ще однієї функції – функції
“зняття грошей з рахунку”. Тоді ж банки прийняли важливе нововведення,
яке тільки тепер починає використовуватись стосовно чеків: банк продавця
і банк покупця не обмінюються “квитанціями”, вони передають один одному
тільки магнітні “зображення” цих “квитанцій”.
Нарешті, ці самі картки, які служать для зняття грошей з рахунку,
сьогодні часто обладнані мікропроцесором і отримали можливість
використовуватись у терміналах для роздрібної торгівлі. З того часу
(зокрема при дебетуванні рахунку покупця в режимі реального часу)
функції оплати і зняття грошей з рахунку суміщаються, а функція надання
кредиту зникає
Види пластикових карток
З розвитком карткової системи з’явилися різні види пластикових карток,
які розрізняються за призначенням, функціональними і технічними
характеристиками.
З точки зору механізму розрахунків виділяють двосторонні і
багатосторонні системи. Двосторонні картки виникли на підставі
двосторонніх угод між учасниками розрахунків, де власники карток модуть
використовувати їх для купівлі товарів у замкнених мережах, які
контролюються емітентом карток (універмаги, бензоколонки тощо). На
відміну від цього, багатосторонні системи, які очолюють національні
асоціації банківських карток, а також компанії, які виготовляють картки
туризму і розваг (наприклад, “American Express”), надають власникам
карток можливість купувати товари в кредит у різних торгівельних
організацій сервісу, які визнають ці картки як платіжний засіб. Картки
цих систем дозволяють також отримувати авнси, користуватись автоматами
для зняття готівки з банківського рахунку тощо.
Інший поділ карток визначається їх функціональними характеристиками.
Розрізняють кредитні і дебетні картки, а також картки типу “електронний
гаманець” (electronik purse). Перші – пов’язані з відкриттям кредитної
лінії в банку, що дає можливість власнику користуватись кредитом при
купівлі товарів і при отриманні касових позик. Другі – призначені для
отримання готівки в банківських автоматах або купівлі товару з
розрахунком через електронні термінали. Гроші при цьому списують з
рахунку власника картки в банку. Третій вид карток призначений для
використання готівкових коштів, внесених на саму картку, при оплаті за
товари або послуги.
Є відмінності у використанні карток у системах, заснованих на паперовій
технології (paper-based systems), та в електронних системах (electronic
systems). У “паперових” системах одержувач ставить свій підпис на
торговельному рахунку або іншому документі, що підготовлений
торговельником і є підтвердженням його дозволу дебетувати свій рахунок у
банку. Потім торговельний рахунок скеровується емітенту картки як основа
для виплати відповдної суми торговельнику (кредитування його рахунку) і
списання грошей з рахунку власника картки. В електронній системі власник
картки безпосередньо зв’язується з емітентом через термінал. Замість
підпису на рахунку він вводить за допомогою клавіатури секретну
комбінацію цифр, що при правільному наборі є санкцією на дебетування
його банківського рахунку.
Розглянемо коротко основні види карток.
Банківські кредитні картки (bank credit cards) призначені для купівлі
товарів з використанням банківського кредиту, атакож для отримування
авансів у готівковій формі. Головна особливість цієї картки – відкриття
банком кредитної лінії, яка використовується автоматично кожного разу,
коли проводиться купівля товаруабо береться кредит у грошовій формі.
Кредитна лінія діє в межах встановленого банком ліміту.
Кожний фінансовий заклад встановлює свої правила, що визначають
можливість одержання кредиту. У деяких системах банківська кредитна
картка може застосовуватись для пільгової оплати окремих видів послуг
(наприклад телефонних розмов), а також для отримання грошей у
банківських автоматах. Кредитні картки випускаються в широких масштабах
для платоспроможних споживачів і є для них засобом самоіндефікації.
Розрізняють індивідуальні та корпоративні картки. Індивідуалтні
видаються окремим клієнтам і можуть бути “стандартними” або “золотими”.
Останні призначені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають
пільги для користувачів.
Корпоративна картка видається організації, яка на основі такої картки
може видати індивідуальні картки вибраним особам (керівникам або просто
цінним співробітникам ). Їм відкриваються персональні рахунки,
“прив’язані” до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність
перед банком за корпоративним рахунком несе організація, а не власник
індивідуальних корпоративних карток.
Згідно з багатьма прогнозами кредитні картки стануть невід’ємною
частиною майбутньої системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї
традиційної кредитної ролі.
Картки туризму та розваг. Це – “платіжні” картки згідно з вищенаведеною
термінологією. Випускають їх компанії, що спеціалізуються на
обслуговуванні указаної сфери, наприклад “American express” i “Diners
club”. Картки приймаються сотнями тисяч торговельних і сервісних
підприємств у цілому світі для оплати за товари і послуги, атакож
надають власникам різні пільги щодо бронювання авіаквитків, номерів у
готелях, отримання скидок на ціни за товар, страхування життя.
Основні відмінності цього виду карток від банківських кредитних карток
полягають, по-перше, увідсутності разового ліміту на купівлю і,
по-друге, в обов’язку власника картки погасити заборгованість протягом
місяця без права пролонгації кредиту. У разі просрочення платежу з
власника картки знімається збільшений відсоток.
У вказаних системах також існують індивідуальні й корпоративні картки.
Приватні платіжні картки підприємств торгівлі й послуг. Застосування цих
карток обмежено замкненою мережею торговельних установ, наприклад –
системою універмагів або заправних станцій певної компанії. Кредит надає
сама компанія, вона ж отримує відсоток за позиками. З 70-х років набули
поширення банківські приватні картки, за допомогою яких можна здійснити
купівлю в окремих магазинах зі скидкою, але випуск карток, видачу
кредиту на покупки і розрахунки щодо оплати торговельних рахунків
здійснює банк – учасник угоди. Інколи картки такого типу випускаються
для членів окремо визначених професійних груп (пілотів, адвокатів) або
осіб, які мають спільні інтереси (наприклад, філателістів). Їх називають
клубними картками.
Дебетні картки. Дебетну картку називають також карткою готівкових
коштів, або карткою активів, і вона має такі характеристики своїх
особливостей і функцій:
дебетна картка – це пластикова картка, на якій є прізвище та ім’я її
власника та клієнта певної фінансової установи, де він має на рахунку
грошові кошти; тут можуть бути заначені види операцій, що виконуються за
цим рахунком;
дебетна картка має магнітне кодування і зчитується ЕОМ. Це – зручний
інструмент для проведення автоматизованих платіжних операцій за
допомогою терміналів;
дебетна картка є для власника зручним засобом використання платіжних
операцій шляхом прямого зменшення розмірів його фінансових активів
замість збільшення зобов’язань чи боргу;
дебетна картка звідповідною системою зв’язку є потенційною можливою
зміною готівкових коштів або звичайних чеків у багатьох платіжних
операціях у сфері індивідуальних розрахунків.
Дебетна картка, з юридичного погляду, може стати кредитною, якщо вона
наділяється будь-якою специфічною рисою кредиту (наприклад – можливістю
надання кредитного овердрафту). Можна сказати, що картка, яка служить
виключно для кредитних операцій, очевидно, є кредитною. Та, яка може
бути використана тільки в автоматах касирах або для прямих дебетових
операцій у торговельних точках, є дебетною карткою. Дебетна картка
починає відігравати більш важливу роль у зв’язку з розвитком системи
електронного переказу фінансових коштів. Окрім кредитних операцій, вона
знаходить застосування в автоматах-касирах і гарантійних операціях з
чеками. У майбутньому дебетна картка може стати основним інструментом
фінансових операцій у магазинах роздрібної торгівлі і відіграти ключову
роль у систеьі надання фінансових послуг, яка значно відрізнятиметься
від існуючої системи.
Ринок дебетних карток усе ще далекий від насичення, і чисельність їх
потенційних споживачів безперервно зростає у міру того, як ця картка
поступово входить у повсягденне життя.
Практика свідчить, що в першу чергу послугами дебетних карток зможуть
користуватися особи, які:
частіше від інших користуються банківськими послугами;
виписують велику кількість чеків;
мають нижче середнього сальдо чекових рахунків;
мають фінансові ресурси вищі за середні;
мають картки для оплати за поїздки (у тому числі туристичні) і розваги;
користуються всім набором можливостей банківських карток або карток для
оплати за послуги магазинів;
мають дохід вищий за середній;
відносяться до катеогрії швидше молодих, ніж старших сімей.
Таким чином, дебетні картки потенційно можуть задовольняти велику
різноманітність споживчих потреб.
Отже, дебетні картки можуть бути використані у трьох випадках:
для зняття грошових сум у відділенні банку;
у мережі автоматів-касирів;
як незалежні замінники чеків уторговельних закладах.
Якщо виходити з данних фірми “Visa” найближчими роками поширення
дебетних карток цілком може досягти 60% теоритичного розрахункового
рівня насичення ринку цього виду послуг.
Картки для банківських автоматів. Це – різновид дебетних карток, які
дають можливість власнику рахунку в банку отримувати готівку в межах
залишку коштів на рахунку через автоматичні пристрої, які встановлені в
банку, торговельних залах, на вокзалах. При наявності грошової картки
можна одержати готівку протягом доби, також у вихідні та святкові дні.
Крім цього, власник позбавлений необхідності відвідувати своє відділення
банку і може користуватися автоматами, розташованими у торговельних
цетрах, на вокзалах тощо.
Банки в США встановлюють ліміт щоденного зняття грошей з рахунку через
автомати – до 200 доларів. За останні роки в багатьох країнахавтомати,
які належать різним банкам об’єднуються в мережі колективного
користування, які об’єднують певний район або мають загальнодержавний
характер. Такі великі мережі автоматів (наприклад, Plus у США) дають
можливість здійснювати операції в глобальному масштабі.
Деякі типи автоматів виконують більш широкий спектр операцій, крім
просто зняття грошей з рахунку; вони дозволяють, наприклад, вносити
гроші на вклад, робити внесок для погашення позики, одержувати виписку
про стан банківського рахунку,переказувати гроші з одного рахунку нна
інший (наприклад, з ощадного – на поточний).
Слід ще раз зазначити, що картки для автоматів пов’язані не зкридитною
лінією (як у випадку з банківською кредитною карткою), а з поточним або
ощадним рахунком власника картки в банку. Тому в більшості банків
система розрахунків зацими картками адміністративно і функціонально
відокремлена від системи банківських карток.
Картки для купівлі через термінали вторговельних пунктах. Картки цього
виду (POS – Point of Sale) також відносяться до розряду дебетних.
Вони “прив’язані” до чекового або дебетного рахунку власника карткми і
не передбачають автоматичного надання кредиту. Картка POS виконує
функції банківського чека,однак її застосування більш надійне, оскільки
індетифікація власникапроводиться в момент здійснення операції ігроші
перераховуються на банківський рахунок торговельного підприємства
негайно. За останній час набули поширення дебетні картки власних мереж.
Їх випускають банки, які беруть участь у регіональних системах
торговельних терміналів, не підключених до загальонаціональних
комунікацій. Банки приваблюють ті обставини, що в цьому випадку не
потрібно платити комісійні за передачу інформації загальними
комунікаціями.
Вище зазначалося, що при використанні POS-карток сума купівлі негайно
знімається з рахунку покупця. Це не вигідно останньому, тому що при
інших формах розрахунків (чек, кредитна картка) він одержує відстрочення
платежу. Для торговельників угоди на обслуговування POS-карток
обходяться дорожче, ніж при використанні чеків. Це зумовило відносно
повільні темпи збільшення кількості операцій зкартками вказаного типу.
Чекові гарантійні картки. Ці картки видають власникам поточних рахунків
у банку для ідентифікації чекодавця і гарантії платежу за чеком. Картка
базується на кредитній лінії, яка дозволяє власнику рахункукористуватися
кредитом (овердрафтом). При цьому банк гарантує торгівельнику одержання
грошей за чеком у межах встановленого ліміту в тому випадку, якщо на
рахунку чекодавця відсутня необхідна сума.
Основні правила користування чековою гарантійною карткою:
підписи на чеку і на картці повинні бути ідентичні;
сума чеку не повинна перевищувати ліміту, зазначеного на картці;
якщо сума виплати за чеком перевищує суму коштів на рахунку, з власника
знімають комісійні за використання кредитної лінії і відсотки за
овердрафт.
“Електронні гаманці”. Це картки, що призначені для оплати різноманітних
товарів або послуг у багатьох підприємствах торгівлі та сфери послуг.
Потенційно можуть використовуватися як усередині однієї країни, так і в
міжнародних масштабах, але інколи їх використання обмежується певним
регіоном. Платіжна спроможність таких карток обумовлена певною сумою,
яку власник картки попередньо вносить емітенту цієї акртки або його
агенту. Кошти можуть вноситись безпосередньо на картку готівкою або з
використанням депозитного рахунку власника картки. Надається
багаторазового “завантаження електронного гаманця”.
На поточний момент “електронні гаманці” ще не одержали широкого
розповсюдження в жодній державі світу, однак у багатьох країнах
розгортаються екперементальні проекти щодо запровадження кількох різних
схем організації такої системи. Передбачається, що незалежно від вибору
остаточної схеми функціонування “електронних гаманців”, вони поступово
замінюватимуть при виконанні дрібних індивідуальних (таких, що не
повторюються) платежів.
Ще одна класифікація пластикових карток пов’язана з їхніми
технологічними особливостями. Найбільш розповсюджені картки двох видів –
з магнітною смугою і з вбудованою мікросхемою (які мають назви chip card
– чіп-картка, або smart card – смарт-картка, чи “інтелектуальна”
картка).
Картки з магнітною смугою мають на звороті магнітну смугу, де записані
дані, необхідні для ідентифікації особи власника картки при її
використанні в банківських автоматах і електронних терміналах
торговельних закладів:
банківські реквізити власника картки, тобто адреса, код його банку і
відділення, а також номер його рахунку;
розпізнавальний напис, що відповідає секретному персональному коду
власника;
строк дії картки;
максимальна сума, яку має в розпорядженні власник картки і яка
зменщується при кожному знятті коштів із рахунку;
На початку 80-х років цю інформацію було використано для часткової
автоматизації розрахунків. Перш за все, щоб замінити операцію
механічного друкування банківських реквізитів і коду клієнта на
квітанціях, комерсантів почали забезпечувати новими пристроями, які
можуть читати цю інформацію і видавати відповідну квитанцію. Ці ж
пристрої видають касовий звіт і можуть акумулювати суми і підготовляти
їх до переказу в банк. Тим самим вони дозволяють уникнути нагромадження
квитанцій у центрах їх обробки.
На наступному етапі було впроваджено систему платежів у реальному часі
за допомогою електронних платіжних терміналів: завдяки тій самій
магнітній картціклієнт може через касу магазину, обладнаного такими
терміналами, безпосередньо пов’язаними з його банком, віддати
розпорядження зняти гроші з його рахунку й одразу ж внести їх на рахунок
продавця.
Коли картка встановлена у відповідні зчитуючі пристрої, індивідуальні
дані власника передаються комунікаційними мережами для одержання дозволу
на проведення операції. На картках великих міжнародних карткових
асоціацій Visa i Master Card магнітна смуга має кілька доріжок для
фіксації необхідних відомостей у закодовані формі. На одній з доріжок
записано персональний ідентифікаційний номер (PIN – Personal
Identification Number), який вводиться власником картки за допомогою
спеціальної клавіатури при використанні ним банківських автоматів і
терміналів POS. Набрані цифри порівнюються з PIN-кодом, що записаний на
смузі. У випадку, якщо вони не збігаються, власнику дається можливість
зробити ще кілька спроб набору PIN-коду. Потім картка вилучається або
повертається власнику (єврокартка).
Картка з мікросхемою була винайдена у Франції 1974 року й одержала
широке розповсюдження в цій країні та за кордоном. Вбудована в картку
мікросхема (чіп) складається із запам’ятовуючих пристроїв для збереження
інформації та процесора, який є комп’ютером і здатний обробляти
інформацію, записану на запам’ятовуючих пристроях. Ці мікропроцесори
постійно вдосконалюються для розширення функціональних можливостей
картки і підвищення її надійності. Такі картки називаються також
“інтелектуальними” картками, або смарт-картками.
На основі записаних у мікросхемі відомостей трансакція з використанням
картки може здійснюватись в автономному режимі (off-line), тобто без
безпосереднього зв’язку з центральним процесором банківської
комп’ютерної системи в моментздійснення трансакції. Оскільки картка сама
зберігає в пам’яті суму коштів, які є на банківському рахунку, то
авторизації тут не потрібно: якщо ліміт перевищений, трансакція не
відбудеться. Якщо ж сума трансакції менша від суми ліміту, то в момент
її здійснення сума вільного ліміту буде зменшенаі записується новий
залишок, який може бути використаний при наступній купівлі. При внесенні
грошей на рахунок ліміт поновлюється, про що робиться новий запис у
мікросхемі.
Картка з мікросхемою має чимало переваг перед карткою з магнітною
смугою:
якщо картка з магнітною смугою є лише пасивним засобом збереження
інформації, то картка з мікросхемою може реагувати і записувати в свою
пам’ять інформацію про попередньо виконані трансакції;
інформаційні можливості смарт-картки значно ширші, ніж у карток з
магнітною смугою;
можливість оперативного поновлення даних у пам’яті мікропроцесора;
Важливою перевагою картки з мікросхемою є її висока надійність. Дуже
швидко злочинці навчились розпізнавати секретні коди карток з магнітною
смугою, викрадати й використовувати ці картки або виготовляти фальшиві і
використовувати їх в автоматах для видачі готівки. Наприклад, у 1990
році збитки компаній Visa i Master Card у результаті таких махінацій
оцінювались у 500 млн. доларів. Мікросхему імітувати набагато важче.
Вона має декілька ступенів захисту і підробити інформацію, записану на
ній, дуже важко або зовсім неможливо. Якщо картка викрадена і новий
власник захоче скористатись нею для отримання грошей через автомат, то
при неправильному введені PIN-коду мікросхема руйнується і картку не
можна більше використовувати.
Інформаційні можливості картки з мікросхемою значно
ширші, ніж у карток з магнітною смугою (якщо картка з магнітною смугою
дозволяє зберігати інформацію обсягом в 1 Кб, тобто 1024 біти, то картка
з мікросхемою – 8 Кб, із збільшенням у найближчому майбутньому до 16 Кб,
а в подальшому навіть до 64 Кб із використанням іншої технології). Крім
того, її перевагою є можливість оперативного поновлення даних у пам’яті
мікропроцесора.
Картки з мікросхемою мають відносно високу вартість (у 5-7 разів вищу
порівняно з магнітною карткою). Крім того, їх введення в обіг у країнах,
які з початку створення системи карткових розрахунків орієнтувались на
магнітні картки, ускладнюється. Там встановленні десятки і сотні тисяч
одиниць обладнання, не пристусованного для зчитування інформації з
мікросхеми, а заміна цього обладнання на пристрої, сумісні зі
смарт-акртками, вимагала б значних капіталовкладень. Тому експнрти не
чекають швидкого впровадження смарт-карток у таких країнах, як США,
Канада, Бельгія тощо.
І нарешті, останні нововведення в технології карток – це лазер і
голографія. Оптична пам’ять і запис за допомогою лазера не тільки
забезпечують візуальне відображення інформації на картці, а й дозволяє
збільшити ємкість пам’яті до 1,2 Мб. Але це все тільки пасивні картки,
якщо на них немає мікропроцесора.
Зарас найнижчу собівартість мають картки з магнітною смугою завдяки їх
масовому виготовленню, однак собівартість карток з мікросхемою
найближчим часом повинна значно знизитися, враховуючи можливості їх
широкого розповсюдження.
Кредитні і дебетні картки можуть існувати як на основі пластикових
карток з магнітною смугою, так і на основі карток з мікросхемою, але
“електронний гаманець” може бути реалізований лише у вигляді
смарт-картки. Більшість емітентів замінюють існуючі картки з магнітною
смугою на картки з мікросхемою, щоб усі види карткових послуг (кредитні,
дебетні та “електронного гаманця”) можна було надавати з використанням
однієї картки. Крім того, смарт-картки забезпечують значно більший
захист від шахрайства.
У свою чергу, в цих великих класах платіжних систем можна виділити
окремі підкласи, що займають особливе місце у платіжній сфері.
2.4. Кредитні картки як інструменти економіки
Метою створення національної системи масових електронних платежів
(НСМЕП) є розробка та впровадження в Україні відносно дешевої, надійно
захищеної автоматизованої системи безготівкових розрахунків, яка в
основному розрахована на роботу в режимі “оff-lіnе”. Вона обіцяє стати
прибутковою для банків і держави, а за належної підтримки останньої — і
для комерсантів та населення.
З упровадженням НСМЕП громадяни України матимуть змогу оплачувати товари
і послуги у безготівковій формі, а також зберігати і накопичувати
заощадження у банках на поточних та карткових рахунках. Таким чином,
можна очікувати не лише значного розширення можливостей банківської
системи України завдяки припливу “живих” грошей, а й забезпечення
завдяки роботі НСМЕП додаткових прибутків громадян у вигляді відсотків
за залишками на їхніх банківських рахунках.
У червні 1997 року Національний банк України постановою Правління взяв
на себе розв’язання усіх питань щодо проектування і фінансування робіт
зі створення Національної системи масових електронних платежів
(розрахунки фізичних осіб у торгівлі, сфері послуг тощо). Це рішення
підтримали й комерційні банки. Отже, розпочалася завершальна стадія
втілення масштабного задуму. Результатом попереднього етапу було
запровадження у 1994 році Системи електронних платежів (СЕП) між банками
України. Треба сказати, що створення Національної системи масових
електронних платежів в Україні — набагато складніше то дорожче завдання.
Тому для побудови НСМЕП НБУ розробив нову політику. Ось її основні
положення:
1. Створення і функціонування національної системи масових електронних
платежів ґрунтується на залученні як державних, так і недержавних джерел
фінансування.
2. НБУ координує виконання всіх робіт із питань створення НСМЕП, а
фінансує їх лише частково.
3. У створенні НСМЕП бере участь багато фірм на конкурентній основі.
4. Власниками елементів НСМЕП можуть бути різні суб’єкти господарювання.
Отже, НБУ розробляє загальну концепцію національної системи масових
електронних платежів, силами своїх фахівців готує програмно-технічні
рішення для її верхнього рівня (розрахункового банку, процесингових
центрів, системи безпеки), нормативну базу, фінансує створення
програмного забезпечення смарт-карт, визначає вимоги щодо інших
елементів системи.
Розробку програмно-технічних комплексів банківського рівня, програмного
забезпечення терміналів, банкоматів, налагодження взаємодії торгових
терміналів із торговими системами беруть на себе інші фірми, за якими
залишається право власності. НБУ лише контролює виконання вимог
специфікацій і надає дозвіл на використання цих рішень у НСМЕП.
Структура системи
НСМЕП має функціонально повний набір апаратних, програмних та
організаційних засобів, які разом забезпечують керування
інтелектуальними мікропроцесорними картками, терміналами, банкоматами,
інкасацією трансакцій, процесингом, клірингом, а також інтерфейс та
інтеграцію з банківськими системами.
Одним із основних елементів НСМЕП є картки на інтегральних схемах (КІС)
виробництва фірми “Siemens AG”, програмне забезпечення якої розроблено з
ТО “Фінтронік” на замовлення НБУ.
Структура захисту картки і системи в цілому дає змогу безпечно
виконувати платіжні операції в режимах “off-line” та “on-line”. Контроль
інформації у НСМЕП повністю автоматизований і в штатних режимах не
потребує втручання людини, і гарантує високу надійність системи.
Загальна структура НСМЕП (див. схему):
• центр системної ініціалізації та системної персоналізацїї (НБУ);
• розрахунковий банк НСМЕП на базі Головного управління НБУ;
• головний процесинговий центр (ГПЦ) на базі ЦРП НБУ;
• регіональні процесингові центри (РПЦ) в обласних управліннях НБУ або
комерційних підприємствах — до 25 РГ на всю Україну;
• банки-емітенти і банки-еквайєри НСМЕП зі своїми банківськими
підсистемами, торговельною інфраструктурою та інфраструктурою сфери
послуг.
Структура головного та регіональних процесингових центрів (див. схему):
• сервер авторизації (СА) із системним модулем безпеки (Н5М);
• сервер бази даних (СБД) із системним модулем безпеки;
• АРМ керування учасниками (ГПЦ);
• АРМ маршрутизації (ГПЦ);
• АРМ зв’язку з розрахунковим боком (ГПЦ);
• АРМ моніторингу (ГПЦ, РПЦ);
• АРМ адміністрування (ГПЦ, РПЦ);
• АРМ персоналізації (ГПЦ, РПЦ);
• АРМ звітів (ГПЦ. РПЦ).
Банківська підсистема.
• сервер авторизації (СА) із системним та банківським модулями безпеки
(НSМ);
• сервер бази даних (СБД) із банківським модулем безпеки;
• АРМи підсистеми банку;
• банківські термінали (ВSТ) із термінальними модулями безпеки (SАМ);
• банкомати з модулями безпеки SАМ;
• телекомунікаційне обладнання для з’єднання із РПЦ (ГПЦ), системою
автоматизації банку (САБ), торговельною інфраструктурою та
інфраструктурою сфери послуг.
Торговельна інфраструктура то інфраструктура сфери послуг складаються
із:
• платіжних терміналів із модулями безпеки SАМ;
• ЕККА, адаптованих до використання у НСМЕП;
• таксофонів, адаптованих до використання у НСМЕП;
• електронних торговельних систем, наприклад, система продажу квитків
“Експрес – УЗ”, електронних банківських систем, наприклад, систем
комунальних платежів тощо.
Кількісні показники системи:
• кількість учасників (банків) у системі необмежена;
• максимально кількість “on-line”- операцій за 1 секунду (для банку) —
не менше 10;
• мінімальна вимога до терміналів — зберігання не менше 500 “on-line”-
трансакцій до обов’язкового їх розвантаження;
• розвантаження терміналів — каналами зв’язку (протоколи — Z-modem,
ТСР/ІР, ВSС) або трансферними картками;
• розвантаження банкоматів і таксофонів за “off-line”- трансакціями —
каналами зв’язку.
У НСМЕП застосовуються картки із чіп-модулями типу SLЕ44СХХS фірми
Sіеmеns АG Semiconductors. Залежно від призначення картки
використовуються такі чіп-модулі:
SLЕ44С42S для платіжних карток, карток комерсанта та карток сервісних
службовців;
SLЕ44С160S для термінальних модулів безпеки, трансферних карток та
карток банківських працівників.
Основні характеристики чіп-модулів:
• 8-бітний мікроконтролер виконаний за КМОП-технологією;
• система команд сумісна зі стандартним 8051 мікропроцесором;
• постійна пам’ять програм — 17 Кбайт;
• електрична пам’ять із можливістю перезапису – 4 Кбайти для SLЕ44С42S
та 16 Кбайтів для SLЕ44С160S;
• тактова частота від 1 до 5 МГц;
• напруга живлення 2.7—5.5 В;
• операційна система УкрКОС V1.01;
• фінансові додатки Укркоін V 1.01.
Картки та платіжні інструменти системи
Типи карток у НСМЕП за функціональним призначенням
Усі картки, що застосовуються у НСМЕП, можна умовно поділити на платіжні
та службові.
Платіжні картки видаються клієнтам для здійснення таких фінансових
операцій:
• платежу за товари та послуги;
• отримання готівки;
• комунальних та адресних платежів (довільних, за № МФО та банківських
рахунків отримувачів);
• проведення операцій завантаження та отримання виписок із рахунків.
Службові картки видаються відповідним службовцям та призначені для
авторизації доступу до відповідних функцій компонент системи (функцій
терміналів, АРМів та інше).
Платіжні картки
Платіжні інструменти
Платіжна картка може містити такі платіжні інструменти (один або два
одночасно): електронний гаманець та електронний чек.
Електронний гаманець – анонімний або персоналізований — призначений для
операцій невеликими сумами.
• Анонімний гаманець банк-емітент видає фізичній особі, не відкриваючи
їй окремого поточного рахунку для завантаження. Завантажується анонімний
гаманець лише за готівку в банках — учасниках системи за участю касира
банку та клієнта (операція проводиться в режимі “on-line”). Платіжні
операції та видача готівки можуть виконуватися в усіх терміналах та
банкоматах системи (в режимі “off-line” — із консолідованого карткового
рахунку).
• Персоналізований гаманець банк-емітент видає фізичній особі,
обов’язково відкриваючи їй окремий рахунок. Завантажується
персоналізований гаманець і з рахунку, і готівкою (у режимі “on-line”).
Ця операція здійснюється лише в банках — учасниках системи за участю
касира банку (при операції з готівкою) та: клієнта. Платіжні операції та
видача готівки можуть виконуватися в усіх терміналах та банкоматах
системи (в режимі “on-line”— із поточного рахунку та “off-line” — із
консолідованого карткового рахунку).
Електронний чек призначений для платежів середніми та великими сумами.
Він видається в банку фізичним та юридичним особам (корпоративна картка,
для підзвітної особи), причому банк-емітент обов’язково відкриває їм
окремий поточний рахунок, а також окремий, на кожну картку, чековий
рахунок. Завантажується електронний чек лише в банках — учасниках
системи (банкоматах та банківських терміналах) за участю касира банку
(операції з готівкою) та клієнта — як із рахунку, так і готівкою.
Завантаження в обох випадках виконується в режимі “on-line” до
банку-емітенту. Виконують платіжні операції та видають готівку в усіх
банківських терміналах і банкоматах системи (в режимі “off-line”). Окрім
того, електронний чек відкриває доступ до поточного рахунку — можна
робити платежі або отримувати готівку безпосередньо з нього (в режимі
“on-line”).
Процедури з платіжними картками у НСМЕП
У Національній системі масових електронних платежів використовуються
картки з такими платіжними інструментами:
• Електронний гаманець, як зазначено вище, — це платіжний інструмент для
оплати товарів, наданих послуг та одержання готівкових коштів у розмірі,
що не перевищує попередньо завантаженої суми або одного з лімітів.
Операції платежу виконуються на автономному терміналі (без “on-line”)
шляхом списання суми з гаманця та занесення її в термінал у вигляді
разових трансакцій (для операцій видачі готівки та адресного платежу)
або в термінальний модуль безпеки у пул банку емітента (для операцій
платежу) з метою подальшої відправки через банк-еквайєр до
банку-емітента, де кошти списуються з консолідованого рахунку
“електронних гаманців” — пулу.
• Електронний чек, як зазначено вище, — це платіжний інструмент для
оплати товарів, наданих послуг та одержання готівкових коштів у розмірі,
що не перевищує попередньо завантаженої суми або одного з лімітів.
Операції платежу виконуються на автономному терміналі (без “on-line”)
шляхом списання суми з картки та занесення її у термінал у вигляді
разових трансакцій з метою подальшої відправки через банк-еквайєр до
банку-емітента, де кошти списуються із карткового рахунку власника
картки.
Обидва платіжні інструменти мають додаткову функцію прямого платежу
(“on-line”) чи отримання готівки з визначеного для цієї операції
поточного рахунку клієнта (дебетного або кредитного). Ця можливість
надається емітентом при персоніфікації карток.
“Off-line” процедури електронного гаманця то електронного чека:
• оплата товарів то наданих послуг;
• видача готівки;
• адресний платіж;
• відновлення незавершеного платежу;
• блокування платіжної картки;
• перегляд залишку на картці;
• перегляд журналу платежів (у пам’яті картки зберігається 10 останніх
операцій);
• перегляд журналу завантажень (у пам’яті картки зберігається 4 останні
операції);
“Оn-line” процедури електронного гаманця та електронного чека:
• запит суми на поточному рахунку;
• завантаження із поточного рахунку;
• завантаження готівкою;
• прямий платіж із поточного рахунку (дебетного або кредитного).
Нефінансові процедури з карткою в банку-емітенті:
• поновлення терміну дії електронного гаманця чи електронного чека;
• зміна ПІНів (персональних ідентифікаційних номерів, відомих лише
власникові картки);
• розблокування ПІНів електронного гаманця чи електронного чека;
• поновлення лімітів картки.
Залишок на картці, журнали платежів та завантажень (які зберігаються у
пом’яті картки) можна проглянути за допомогою платіжних терміналів,
банкоматів, таксофонів то кишенькових чіп-рідерів, адаптованих до вимог
НСМЕП.
Процедура зміни ПІНа виконується на клієнтському банківському терміналі
або банкоматі. Для зміни ПІНа необхідно ввести старий та новий ПІНи.
Види фінансових операцій із платіжними картками:
• завантаження (дебетування поточного рахунку чи каси і кредитування
карткового рахунку та суми в картці);
• платіж за покупку в торговельній мережі та обслуговування у сфері
послуг (“on-line”, “off-line”);
• адресний платіж — комунальні і т.п. платежі в банках, банкоматах
(“on-line”, “off-line”);
• видача готівки у банках, банкоматах (“on-line”, “off-line”).
Види нефінансових операцій із платіжними картками:
• ініціалізація (проводиться централізовано НБУ);
• системна персоналізація (проводиться централізовано НБУ);
• банківська персоналізація (проводиться банком-емітентом);
• банківська персоніфікація (проводиться банком-емітентом);
• блокування картки (проводиться терміналом або банкоматом);
• розблокування ПІНів платіжних інструментів (проводиться
банком-емітентом);
• зміна ПІНа (проводиться клієнтом);
• зміна лімітів картки (проводиться банком-емітентом);
• зміна терміну дії платіжних інструментів картки (проводиться
банком-емітентом);
• зміна можливості виконання “on-line”-операцій із карткою.
Службові картки
Залежно від призначення службові картки поділяються на такі типи:
• модулі безпеки терміналів (МБТ);
• трансферні (для інкасації інформації з терміналу в обслуговуючий банк
та передачі службової інформації від нього в термінал);
• картки доступу.
Модулі безпеки терміналів зберігають системні криптографічні ключі,
проводять перевірку то авторизацію карток для операцій у режимі
“off-line”, накопичують інформацію про платежі електронним гаманцем,
забезпечують захист зв’язку з банком чи процесинговим центром у режимах
“on-line” та “off-line”.
Трансферні картки призначені для обміну інформацією між терміналом та
обслуговуючим банком у випадках, коли термінал не може забезпечити
зв’язок іншим шляхом.
Картки доступу призначені для розмежування прав доступу до терміналів та
функцій системи. Вони надають право доступу окремим особам. Існують такі
типи цих карток:
• адміністратора магазину;
• касира магазину;
• адміністратора БД банку;
• офіцера безпеки банку;
• адміністратора залу;
• оператора АРМа банку;
• банківського касира;
• службовця терміналу (банкомата);
• сервісного службовця.
Технологія роботи системи
Вступ банку до системи
Процедура вступу банку до системи передбачає три етапи.
1. Отримання від розрахункового банку дозволу на участь у системі:
• отримання дозволу на емісію гаманця та/або чека;
• отримання (у розрахунковому банку) унікального коду в національній
системі (він використовуватиметься підчас обміну між ГПЦ та
розрахунковим банком для ідентифікації інформації з нетто-позиціями
учасників);
• відкриття відповідних рахунків у розрахунковому банку.
2. Занесення інформації про нового учасника у БД ГПЦ (за дозволом
розрахункового банку):
• виділення новому учаснику унікального ідентифікаційного номера в
системі (ID_ISSUER), унікального ідентифікаційного номера пулу в системі
(ID_POOL);
• присвоєння статусу банку в таблицях ГПЦ та РПЦ — “тестування”;
• укладення договору на установку і тестування системи;
• проведення тестування системи та навчання персоналу.
3. Включення банку в систему:
• зміна статусу банку в ГПЦ на “діючий”;
• передача до системи банку списків учасників.
Замовлення та виготовлення карток
Підготовка карток до використання у системі відбувається за такою
схемою:
• формування замовником (банком) карток заявки на них на адресу ГПЦ;
• затвердження заявки у ГПЦ;
• відправка замовником копій затверджених у ГПЦ заявок до виробника
карток (згідно з договором між виробником та банком) та центру системної
ініціалізації (через ГПЦ);
• виробництво карток згідно із заявкою і транспортування їх до центру
системної ініціалізації;
• системна ініціалізація карток згідно із заявкою та відправка їх до
центру системної персоналізації;
• системна персоналізація карток згідно із заявкою, видача їх замовнику
(банку) за заявкою та відправка на адресу ГПЦ інформації стосовно
персоналізованих карток;
• персоналізація та персоніфікація карток у замовника (банку);
• надання банком РПЦ та ГПЦ інформації про введені в дію картки.
Ініціалізація карток
Процедура ініціалізації карток виконується під керуванням апаратного
швидкісного модуля безпеки (НSМ) центру ініціалізації у такій
послідовності;
— за допомогою транспортного ключа знімається блокування картки;
— завантажується образ картки. Образ картки визначає тип картки та
містить такі параметри:
унікальний номер картки в системі,
ідентифікаційні параметри банку, для якого виготовляється картка,
дату ініціалізації картки та термін дії картки;
— завантажуються транспортні ключі.
Системна персоналізація карток
Процедура системної персоналізації виконується під керуванням НSМ центру
системної персоналізації, де за допомогою транспортних ключів
завантажуються шість версій системних ключів:
— платежу,
— завантаження,
— прямого платежу (“on-line”).
Банківська персоналізація
Процедура банківської персоналізації виконується під керуванням НSМ
сервера БД банку в такій послідовності:
– знімається транспортне блокування картки;
– завантажуються шість версій банківських ключів:
— платежу,
— завантаження,
— прямого платежу (“on-line”),
— поновлення параметрів картки,
— розблокування картки,
— розблокування ПІНів;
– завантажуються унікальні банківські номери платіжних інструментів;
– записується дата персоналізації то активації платіжних інструментів.
Персоніфікація картки
Процедура банківської персоніфікації (прив’язка до поточного та
карткового рахунків і видача картки клієнту) виконується під керуванням
НSМ серверу БД банку. До картки заносяться такі параметри:
ідентифікаційний номер платника податків;
тип картки — корпоративна чи клієнтська;
термін дії інструментів;
відповідно до договору:
– ознака дозволу виконувати прямі платежі,
– ліміти завантаження та платежів;
клієнт вводить ПІНи платежу та завантаження.
Операції з картками
Завантаження карток
Завантаження карток у системі виконується у режимі “on-line” до
банку-емітента. Операція завантаження із поточного рахунку може
відбуватися без участі банківських працівників (із таксофона, банкомата
чи термінала, що не обслуговується). Готівкою картки завантажуються
обов’язково за участю касира банку, який реєструється у базі даних
банку-еквайєра.
Процедура завантаження виконується у такій послідовності:
— аутентифікація касира (у разі завантаження готівкою) до
банку-еквайєра;
— перевірка карткою ПІНа завантаження (вводить клієнт);
— авторизація операції завантаження картки клієнта до банку-емітента
(перевірка картки за “стоп-листом”, перевірка наявності коштів на
рахунку клієнта для виконання цієї операції);
— завантаження картки.
Платіж та видача готівки електронним чеком у режимі “off-line”
Платіж виконується на автономному терміналі (без “on-line”). Платіж
чеком завжди потребує вводу ПІНа клієнта. Термінал перевіряє картку за
“стоп-листом” та “зеленим листом банків-емітентів”. МБТ аутентифікує
картку і дозволяє виконати платіж. Картка та МБТ контролюють суму
платежу за лімітами. При перевищенні лімітів платіж не виконується.
Трансакція платежу (підтверджена карткою та МБТ) друкується на
паперовому чеку та зберігається в терміналі. Крім того, трансакція може
криптуватися.
Якщо трансакція не була завершена (не стало контакту, зникло живлення),
то в картці та в терміналі залишаються ознаки незавершеного платежу.
Платіж електронним гаманцем у режимі “off-line”
Платіж виконується на автономному терміналі (без “on-line”).
Платіж гаманцем, як правило (якщо не перевищено ліміту безПІНового
платежу), не потребує вводу ПІНа клієнта. Термінал перевіряє картку за
“стоп-листом”. Модуль безпеки терміналу перевіряє картку за таблицею
банків, яким дозволено роботу з гаманцем (ВАТ), та аутентифікує картку і
дозволяє виконати платіж. Картка та МБТ контролюють суму платежу за
лімітами. При перевищенні лімітів разового платежу видається запит ПІНа
клієнта.
Трансакція платежу (підписана карткою то МБТ) друкується на касовому
чеку. Вибірково трансакції платежу зберігаються в терміналі як разові;
фінансова інформація стосовно платежів накопичується в МБТ.
Якщо трансакція не була завершена (не стало контакту, зникло живлення),
то в картці та в терміналі залишаються ознаки незавершеного платежу.
Отримання готівки за допомогою електронного гаманця у режимі “off-line”
Готівку за допомогою гаманця отримують за правилами операцій з
електронним чеком:
• обов’язковий запит ПІНа;
• запис усіх трансакцій як разових;
• сума платежу в пулі МБТ не накопичується;
• друкується видатковий документ.
Платіж і видача готівки за допомогою карток у режимі “on-line”
“Оn-line”- операції проводяться з термінала та банкомата з авторизацією
до банку-емітента. У цих випадках фінансові операції проводяться з
технічною копією поточного рахунку, яка знаходиться у базі даних банку.
Під час цієї операції здійснюють:
• перевірку картки за “стоп-листом” та “зеленим листом” у терміналі
(банкоматі) і в БД банку-емітента;
• перевірку лімітів операції карткою, терміналом (банкоматом), БД
банку-емітента;
• дебетування технічної копії поточного рахунку та кредитування залишку
картки;
• зберігання цієї трансакції в терміналі (банкоматі), базі даних
банку-емітента;
• друкується видатковий документ.
Спеціальні операції
Відновлення незавершеного платежу
Якщо платіж не був завершений (зникло живлення термінала, картку вийняли
до закінчення операції тощо), то інформація про незавершений, платіж
зберігається у платіжній картці та в МБТ. Ця інформація потрібна для:
• відновлення платежу спеціальною процедурою на тому ж терміналі;
• при передачі в банк-емітент для розбору та повернення коштів клієнту
чи комерсанту.
Відновлення платежу можливе лише на тому ж терміналі. Ні картка, ні
термінал не повинні виконувати інші платежі до процедури відновлення.
МБТ перевіряє свій журнал та журнал картки, і якщо платіж може бути
завершений, дає на це дозвіл. Трансакція обов’язково зберігається у
терміналі з поміткою про те, що мала місце процедура відновлення
платежу. Якщо в картці не відбулося завершення операції, то інформація
про це дублюється (для надійності) у разі проведення цією карткою
операції в іншому терміналі (банкоматі) і надходить до системи.
Блокування платіжної картки
Картка може бути заблокована:
• у процесі платежу та завантаження, якщо вона знаходиться в
“стоп-листі” термінала;
• під час запиту суми на рахунку, якщо картка знаходиться у “стоп-листі”
банку-емітента;
• при завантаженні, якщо вона знаходиться у “стоп-листі” банку-емітента;
• у разі виконання прямого платежу, якщо вона знаходиться у “стоп-листі”
банку-емітента.
При блокуванні картки термінал зберігає підписану на ключах системи та
банку-емітента інформацію стосовно залишків балансів платіжних
інструментів. Вона використовується для повернення коштів клієнту та
зняття картки зі “стоп-листів” терміналів. Заблокована картка не може
виконувати фінансових операцій до розблокування, яке можливе лише в
банку-емітенті картки.
Банківські нефінансові операції
Деякі нефінансові операції з картками виконуються тільки на спеціальному
АРМі в банку-емітенті за допомогою НSМ серверу баз даних. Інформація
стосовно процедури та службовця, що виконав її, фіксується у базі даних
банку. Йдеться про такі операції:
• поновлення терміну дії платіжного інструмента;
• розблокування ПІНів платіжного інструмента;
• поновлення (зміна) лімітів платіжного інструмента.
Збір та обробка інформації
Для проведення розрахунків кожен банк має отримати інформацію стосовно
здійснених операцій. Ця інформація накопичується двома шляхами: для
“on-line”-операцій — під час операції, для всіх інших — у процесі збору.
Трансакції з терміналів збирають за допомогою:
• трансферних карток (тільки для платіжних терміналів у торговців);
• у режимі “on-line”:
– по комутованих лініях для платіжних терміналів;
– по комутованих чи виділених лініях або RS-232 для банківських
терміналів, банкоматів та трансферних терміналів.
Трансакції, що вміщуються на трансферну картку платіжним терміналом,
повинні потрапити з неї до банківської системи еквайєру. Ця операція
здійснюється трансферним терміналом, який може бути поєднаний із
банківським терміналом.
Під час збору інформації термінал пересилає:
• всі платіжні трансакції, здійснені електронними чеками;
• інформацію про стан усіх накопичених пулів (до яких додаються суми
всіх трансакцій електронним гаманцем окремо щодо кожного банку);
• окремі трансакції електронних гаманців (лише для контролю);
• журнали карток та модуля безпеки з результатами виконання відповідних
платіжних операцій або операцій завантаження.
Крім того, отримані трансакції перевіряються, результати перевірки
повертаються до термінала та вносяться у базу даних еквайєра.
До термінала пересилаються:
• зміни в переліку банків — учасників системи (“зелений лист”);
• зміни “стоп-листа”;
• зміни параметрів терміналів та МБТ (у разі необхідності).
Трансакції між клієнтами та комерсантами одного банку лишаються у його
базі даних, а інші трансакції передаються також до процесингових
центрів.
Процесингові центри залишають у себе копії трансакцій та, у свою чергу,
пересилають їх емітентам. Емітенти перевіряють трансакції і пересилають
процесингу (та еквайєру) інформацію про неакцептовані трансакції.
Процесинговий центр може відмінити невмотивовану неакцептацію.
Після завершення сеансів обміну (відповідно до регламенту системи)
починаються взаєморозрахунки.
Збір платіжної інформації та взаєморозрахунки в системі проводяться:
• міжбанківські — щоденно (у банківські дні) за кліринговою схемою, в
тому числі й за комісійними;
• внутрішньобанківські — щоденно (у банківські дні) самостійно
банком-учасником за інформацією банківської карткової системи;
• платежі за вступ до системи, за обладнання тощо проводяться окремо.
Взаєморозрахунки
Взаєморозрахунки у системі здійснюються за кліринговою схемою. Після
завершення сеансів поточного дня регіональні процесингові центри
розраховують нетто-позиції кожного з банків регіону, звіряють із
нетто-позиціями, які розраховують самі банки, та передають до головного
процесингового центру. Головний процесинговий центр зводить та вивіряє
кліринг, формує остаточні нетто-позиції учасників системи: окремо
стосовно електронного гаманця, електронного чека та за комісійними. Ці
дані передаються до розрахункового банку (установи НБУ), який здійснює
платежі, а саме:
• дебетує установи, які мають заплатити за операціями даного дня;
• кредитує установи, які мають отримати гроші.
У банках операції здійснюються так:
• відповідно до трансакцій перераховуються кошти з рахунків клієнтів на
транзитний рахунок;
• відповідно до нетто-позиції із транзитного рахунку виплачуються або на
нього перераховують кошти з розрахункового банку;
• відповідно до трансакцій перераховуються кошти із транзитного рахунку
на рахунок торговців.
Така схема дає змогу мінімізувати платежі між банками, забезпечити
високу надійність розрахунків та створити умови для виконання банком
усіх клієнтських платежів без залучення додаткових коштів.
Керування системою
Для керування учасниками системи (тут розглядається лише технічне
керування нею) на рівні банків та клієнтів передбачено два системні
списки: “зелений лист” установ, що є учасниками системи, та “стоп-лист”
карток.
“Зелений лист” — це список банків-емітентів — учасників системи. Він є у
системах банків (для перевірки трансакцій у режимі “on-line” у процесі
платежів, отримання готівки, при завантаженнях та збиранні) та у
терміналах (для перевірок під час здійснення трансакцій платежу). Накази
щодо зміни цього списку видаються системою (поширюються головним
процесинговим центром) та доводяться до терміналів. До термінальних
списків занесено: емітентів електронних чеків (відповідають списку
банків-учасників) та емітентів електронного гаманця (зберігаються у
модулі безпеки термінала).
“Стоп-листи” використовуються для перевірки спроможності карток
виконувати платіжні операції. Вони бувають двох видів: “стоп-лист”
операцій у режимі “on-line” та “стоп-лист” операцій у режимі “off-line”.
Перший потрібен, щоб система емітента перевіряла картки під час
завантажень та платежів із банківських рахунків. Вій захищає поточні
рахунки клієнтів. Картки ніколи не полишають цей перелік, окрім
ситуацій, коли власник знаходить втрачену картку. Другий
використовується терміналами у ході платіжних операцій і захищає залишки
на електронних чеках та гаманцях. Треба підкреслити, що при постановці
картки до “off-line” “стоп-листа” у банку-емітенті відбувається майже
відразу постановка картки до “on-line” “стоп-листа”. Таким чином всі
“on-line” операції відразу ж захищаються у банку-емітенті.
Картки ставляться до “стоп-листа” внаслідок втрати або крадіжки на
підставі заяв клієнтів (письмових або по телефону), або — у виняткових
випадках — банками чи процесинговими центрами (у розі підозри щодо
підробки).
Відповідальність за зміст “стоп-листів” бере на себе система, але у
рамках, визначених у Положенні (відповідальність настає практично
відразу для “on-line” “стоп-листа” та через 3 дні для “off-line”
“стоп-листа”.
Захист інформації. Основні принципи
Захист у системі побудований на криптографічних методах та передбачає
розмежування доступу до інформації службових осіб.
Криптографічні методи захисту інформації гарантують незмінність її
змісту та обмеження доступу до неї. Для цього використовуються стандарти
(DES, Тrіррlе DES, RSA). Для криптування послуговуються Тrіррlе DES на
рівні карток, модулів безпеки терміналів, канального захисту від
терміналів до банківської підсистеми, зберіганні інформації у базах
даних, обміну інформацією між банками та процесинговими центрами, між
сервером авторизації та сервером баз даних. DES дає змогу забезпечити
незмінність змісту інформації (МАС). RSA використовується для захисту
інформації між сервером баз даних банку та його САБ, а також між ГПЦ та
Розрахунковим банком.
Ключова система базується на системних та банківських ключах. При
виконанні фінансових операцій для криптування та операцій МАС
використовуються системні та банківські сеансові ключі (які діють лише
під час цієї операції). Банки-учасники генерують свої ключі самостійно.
Для виготовлення ключів DES, Тrіррlе DES використовується банківський
НSМ, який встановлюється у сервері авторизації банку.
Як уже зазначалося, у картках записують відразу кілька версій ключів
(системних та банківських). Перехід на старшу версію приймає служба
безпеки (у плановому або позаплановому порядку). Для карток команду щодо
переходу на нову версію дає МБТ (при “off-line”-операціях) чи НSМ (при
виконанні “on-line”-операцій). Картка може переходити лише на старшу
версію ключів.
Мінімізація ризиків у системі
Мінімізація ризиків здійснюється за рахунок таких чинників:
1. Принципи побудови системи.
Захист інформації гарантований системою, відповідальність (та ризики) за
це несе система.
2. “Стоп-листи”.
Після заяви клієнта про втрату чи крадіжку картки операції за нею
блокуються практично відразу (для завантаження або платежу в режимі
“on-line”) або протягом трьох днів (на практиці — швидше) для платежів у
режимі “off-line”.
3. Розрахункова схема.
Виконання Національним банком України функцій розрахункового банку
гарантує виконання взаєморозрахунків своєчасно та у повному обсязі.
4. Збереження інформації та арбітраж.
Кожна міжбанківська трансакція є у процесингових центрах, які виступають
арбітрами між банками у разі спорів. Передбачено механізми владнання
усіх можливих під час роботи системи конфліктів.
5. Архівування.
Кожен банк веде архіви, потрібні на випадок втрати якихось даних або
виникнення нештатних ситуацій у системі. Їх контролюють сам банк то
система.
6. Системні та банківські ліміти.
З метою зниження ризиків та забезпечення планування економічної
діяльності банку з коштами клієнтів НСМЕП встановлює кілька видів
лімітів (див. таблицю 2.1).
Таблиця 2.1
Види лімітів, встановлених НСМЕП
Призначення ліміту Ким встановлюється Де знахо-диться Де прово-диться
перевірка Обмеження для системи
системою банком
Ліміти за операціями електронного гаманця
Обмеження максимальної суми разового завантаження
+ Картка БД системи
банку, картка Відмова у проведенні операції
Обмеження максимального балансу
+ Картка БД системи
банку, картка Відмова у проведенні операції
Обмеження суми безПІНового платежу
+ Картка Картка Вимагає ввести ПІН
+ SAM SAM
Вимагає ввести ПІН, трансакція фіксується як одиночна
Обмеження суми разового платежу та видачі готівки +
SAM SAM Відмова у проведенні операції
Обмеження суми платежів за 1 добу
+ Картка Картка Відмова у проведенні операції
Обмеження суми видачі готівки за 1 добу
+ Картка Картка Відмова у проведенні операції
Обмеження кількості спроб вводу ПІНа для завантаження
+ Картка Картка Блокування операцій завантаження
Обмеження кількості спроб вводу ПІНа для платежів та видачі готівки
+ Картка Картка Блокування платежів, що потребують вводу ПІНа
Ліміти за операціями електронного чека
Обмеження максимальної суми разового завантаження
+ Картка БД системи
банку, картка Відмова у проведенні операції
Обмеження максимального балансу
+ Картка БД системи
банку, картка Відмова у проведенні операції
Обмеження суми разового платежу та видачі готівки +
SAM SAM Відмова у проведенні операції
Обмеження суми платежів за 1 добу
+ Картка Картка Відмова у проведенні операції
Обмеження суми видачі готівки за
1 добу
+ Картка Картка Відмова у проведенні операції
Обмеження кількості спроб вводу ПІНа для завантаження
+ Картка Картка Блокування операцій завантаження
Обмеження кількості спроб вводу ПІНа для платежів та видачі готівки
+ Картка Картка Блокування операцій платежів та видачі готівки
Загальні ліміти
Ліміт завантаження готівки – обмеження загальної суми за операціями
завантаження готівки через сторонні банки
+ БД банків-
ської системи, СА БД банків-
ської систе-ми, СА Відмова у проведенні операції
Ліміт завантаження електронного чека – обмеження загальної суми за
операціями завантаження електронного чека. +
Систем-ний
HSM Системний
HSM Відмова у проведенні операції
Ліміт завантаження електронного гаманця – обмеження загальної суми за
операціями завантаження електронного гаманця +
Систем-ний
HSM Системний
HSM Відмова у проведенні операції
Ліміт прямих платежів з поточного рахунку +
Системний
HSM Системний
HSM Відмова у проведенні операції
Економічні аспекти взаємовідносин учасників НСМЕП
Політика НБУ
Національний банк України як розробник системи виробив політику,
спрямовану на зменшення затрат капіталу для вступу в систему нових
учасників. Ця політика базується на таких принципах:
• НБУ як замовник жорстко контролює ціни на складові елементи системи,
які постачатимуться монопольно (сьогодні це картки та модулі безпеки);
• виробники (розробники) постачають складові елементи системи на
конкурентній основі;
• постачальників учасники системи вибирають довільно;
• із постачальниками-монополістами НБУ підписує рамкові угоди, щоб
учасники системи отримали знижки, передбачені у разі оптових закупівель.
Комісійні
Для тримача картки ціна товару чи послуги при безготівкових розрахунках
не повинна перевищувати ціну товару чи послуги при звичайній оплаті
готівкою. Кожна операція з платіжною карткою може супроводжуватися
відповідною фінансовою трансакцією, відносно якої завжди існує
банк-еквайєр та банк-емітент. У НСМЕП комісійні стягуються у дохід
учасників, які обробляють ці трансакції. А загалом комісійні
розподіляються між:
• банком-еквайєром;
• системою в особі одного або кількох процесингових центрів;
• банком-емітентом.
Джерела комісійних:
• тримач картки;
• комерсант;
• банк-еквайєр.
Загалом комісія, що утримується із джерела комісійних, розподіляється на
основі коефіцієнтів між банком-еквайєром, системою (процесинговими
центрами) та банком-емітентом. Комісійні бувають загально-системними —
тобто однаковими, встановленими централізовано на певний період для всіх
учасників системи, та банківськими — визначеними окремими банками як
предмет їх фінансової політики у встановленні цін на банківські послуги.
Якщо відносно фінансової трансакції банк-еквайєр та банк-емітент
представлені одним банком, то комісія системі не сплачується. Якщо
джерелом комісії виступає тримач картки, комісія з нього, як провило, не
утримується.
У НСМЕП комісійні з клієнта вираховуються за готівковими операціями
водночас із виконанням самої операції. У таблиці 2 наведено інформацію
щодо того, хто виступає джерелом комісії, стосовно яких операцій та ким
встановлюються коефіцієнти компонент цієї комісії.
Таблиця 2.2
Джерела та порядок встановлення комісійних
Джерела комісії при виконанні операцій Джерело перерахування коштів за
комісіями Отримувач перерахувань коштів за комісіями Хто встановлює
комісію
(за складовими комісії)
Емітентська Еквайєрна Системна
Власник картки Завантаження готівкою (міжбанківське) Еквайєр Система,
емітент Еквайєр Система Система
Завантаження готівкою (внутрібанківське) – – Банк (як правило, не
береться) – –
Завантаження з рахунку (міжбанківське) Емітент Система, еквайєр Система
Система Емітент
Завантаження з рахунку (внутрібанківське) – – – – Банк (як правило, не
береться)
Видача готівки по картці (міжбанківська) Еквайєр Система, емітент
Еквайєр Система Система
Видача готівки по картці (внутрібанківська) – – Банк (як правило, не
береться) – –
Видача готівки з рахунку (міжбанківська) Еквайєр Система, емітент
Еквайєр Система Система
Видача готівки з рахунку (внутрібанківська) – – Банк (як правило, не
береться) – –
Продовження таблиці
Адресний платіж типу 1 по картці (міжбанківський) Емітент Система,
еквайєр Банк-еквайєр1 Система Система 2(як правило не береться)
Адресний платіж типу 1 по картці (внутрібанківський) – – Банк – –
Прямий адресний платіж типу 1 по картці (міжбанківський) Емітент
Система, еквайєр Система Система Емітент
Прямий адресний платіж типу 1 по картці (внутрібанківський) – – – –
Банк
Комерсант Платіж карткою Еквайєр Система, емітент Еквайєр Система
Система
Платіж з рахунку Еквайєр Система, емітент Еквайєр Система Система
Банк-еквайєр Платіж карткою
(у випадку комунальних платежів) Еквайєр Система, емітент Еквайєр
Система Система
Платіж з рахунку
(у випадку комунальних платежів) Еквайєр Система, емітент Еквайєр
Система Система
1. Коефіцієнти комісійних встановлюються системою, але при розрахуванні
значення комісії – комісія еквайєра визначається за залишковим
принципом.
2. Ця комісія визначає оплату послуги за обробку трансакцій; сплата за
перерахування коштів може стягуватися з клієнта емітентом окремо, на
основі інформації про відповідну трансакцію адресного платежу типу 1.
У разі проведення комунальних платежів за обслуговування фінансової
трансакції розраховується банк-еквайєр своїми коштами. Джерелом прибутку
банку-еквайєра є зовнішні надходження коштів із інформаційного центру
комунальних платежів, на АРМах якого встановлено термінали
банку-еквайєра.
Величину цих надходжень та їх періодичність обумовлено договором між
банком-еквайєром та інформаційним центром комунальних платежів.
Банк-еквайєр, встановлюючи свої термінали на АРМах інформаційної системи
комунальних платежів, сприяє розширенню сфери її послуг клієнтам,
надаючи можливість використовувати безготівкову оплату послуг
комунальних підприємств.
Знижки та надбавки
У платіжних терміналах передбачено механізм установки знижок/надбавок.
Однак у сферах торгівлі та послуг передбачено лише механізм знижок, який
може використовуватися на місцях оплати товару/послуг у комерсанта з
метою заохочення безготівкових розрахунків. Встановлення коефіцієнтів
знижок — у компетенції адміністратора відповідного закладу, в якому ці
товари/послуги надаються тримачем карток.
Варіанти функціонування банків у НСМЕП
Щоб дати можливість банкам-учасникам оптимізувати свою роботу та
витрати, НСМЕП передбачено кілька можливих варіантів їх функціонування.
Основні положення, прийняті в НСМЕП:
• окремим учасником системи може бути банк (юридична особа) або його
філія (що має МФО), у якій встановлюється автоматизована карткова
система (АКС). Для цього філія має отримати дозвіл головної контори
свого банку;
• учасник системи за міжбанківськими операціями повинен працювати
виключно через процесинговий центр;
• процесинговий центр, як правило, є структурним підрозділом НБУ або
комерційною установою, юридично незалежною від банків, які має на
обслуговуванні;
• комерційний банк (філії якого є учасниками системи) може мати власний
процесинговий центр. За таких обставин він обслуговує лише свої філії;
• учасник системи може мати своїх агентів (банки або їх філії), у яких
не встановлено АКС. Тоді учасник системи бере повну фінансову
відповідальність за них перед іншими учасниками. Емісія карток
проводиться з іменем банку-учасника, в міжбанківському клірингу агенти
безпосередньої участі не беруть. Розрахунки з ними проводить учасник
системи.
Інформаційну взаємодію із САБ висвітлено у документі “НСМЕП. Опис
інтерфейсу з системою автоматизації банку”.
Взаємодія (інтеграція) з іншими платіжними системами
Взаємодія НСМЕП, таких міжнародних систем, як VISA і EUROPAY, а також
інших систем, які вже діють в Україні, базується на таких принципах:
• використання стандартів ISO;
• взаємне використання інфраструктури (платіжних і банківських
терміналів, банкоматів, каналів зв’язку і протоколів), взаємна
маршрутизація повідомлень на рівні процесингових центрів;
• використання єдиних технологій взаєморозрахунків, резервування та
страхування.
Найбільшою перешкодою щодо взаємодії різних платіжних систем є
відсутність міжнародних стандартів за смарт-картами. Діючих стандартів
ISO явно недостатньо, особливо коли йдеться про безпечний обмін
інформацією зі смарт-картою. Більшість цих проблем будуть розв’язані з
переходом міжнародних платіжних систем на смарт-карти і Java-технології.
На сьогодні НБУ та VISA International домовилися про співпрацю з метою
узгодження єдиних технологій за смарт-картовими системами. Найближчим
часом буде створено спільні робочі групи з таких напрямів: стандарти,
технології то безпека. Робота цих груп спрямована на досягнення
максимальної інтеграції орієнтовно у 2001—2002 роках. Інтеграція йтиме
шляхом використання узгодження стандартів із VISA Int., яка нині їх
розробляє на основі Java-стандартів. І відбуватиметься це узгодження не
лише на рівні карток, терміналів, банкоматів, а й на рівні технологій,
протоколів та регуляційної бази. Це дасть змогу отримати майже повну
інтеграцію і використовувати у банках, процесингових центрах одні й ті ж
апаратні то програмні модулі.
Взаємодія з уже діючими в Україні платіжними системами, які застосовують
смарт-карти (U.E.P.S., Smart City), бачиться в узгодженій їх адаптації
до вимог НСМЕП. Причому процес переходу повинен відбуватися поступово, з
мінімізацією втрат для банків, процесингових центрів і населення.
Етапи впровадження системи
Першим етапом впровадження системи є втілення пілотного проекту. В
рамках цього етапу планується створити два процесингові центри (головний
—у м. Києві та регіональний у м. Харкові) та впровадити кілька
банківських підсистем у кожному з цих регіонів. У київському регіоні
визначено 4 банки-емітенти, у харківському — 2. Функції процесингових
центрів виконуватимуть ЦРП та РРП НБУ. Функції Розрахункового банку
покладаються на ГУ НБУ. Крім того, НБУ емітуватиме також картки для
своїх співробітників.
На цьому етапі планується відпрацювати технічні, організаційні та деякі
нормативні питання. Регулятивні документи (положення про систему,
регламент роботи системи, типові договори між учасниками, інструкції
тощо) матимуть тимчасовий характер, на період дії пілотного проекту.
Результати його втілення аналізуватиме державна комісія. Роботи
передбачено провести у цьому році.
Після завершення етапу пілотного проекту планується поширити систему на
всі регіони України. Нормативна база враховуватиме результати проведення
попереднього етапу.
Інформація про учасників розробки НСМЕП наведено в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Інформація про учасників розробки НСМЕП
Елементи системи Тип Розробник П3 Виробник технічних засобів
П3 головного та регіонального процесингових центрів ПЗ ГПЦ, ПЗ РПЦ НБУ
ПЗ серверу авторизації банку ПЗ СА НБУ
Платні та службові картки (чіп-модулі) ОС “УкрКОС 1.02”,
додатки “Укркоін 1.02” ТОВ “Фінтронік”
Платіжні термінали (POS) – ТОВ “Фінтронік” ТОВ “Фінтронік”
Amadeo ТОВ “БІТ” BULL
Amadeo, Alto АТ “Техноконсалтинг-Лізинг” BULL
OMNI 395+
(SC 552 або OMNI 1250) СП “КартПей” VeriFone
ELITE АТ “Банкомзв’язок” “INGENICO”
Інтер-Ф НПФ “Енран Телеком” НПФ “Енран Телеком”
UNITELLER ТОВ “Юнісистем” “Okcash AG” (Швейцарія)
Марія-500 ТОВ “Резонанс” ТОВ “Резонанс”
Банківські термінали (BST) Amadeo, Alto АТ “Техноконсалтинг-Лізинг” BULL
VeriFone OMNI 395+
(VeriFone SC 552 або
VeriFone OMNI 1250) СП “КартПей” VeriFone
Інтер-Ф НПФ “Енран Телеком” НПФ “Енран Телеком”
– ТОВ “Фінтронік” ТОВ “Фінтронік”
UNITELLER ТОВ “Юнісистем” “Okcash AG” (Швейцарія)
Марія-500 ТОВ “Резонанс” ТОВ “Резонанс”
Банкомати Ulysse-4f ТОВ “БІТ” BULL
Siemens Nixdorf АТ “Техноконсалтинг-Лізинг”
АТМ 5084 ТОВ “Фінтронік”
ПЗ комерційного банку ПЗ КБ ТОВ СНВФ “Аргус” –
ТОВ “Лайм Системс” –
ТОВ “БІТ” –
ТОВ “Софт Ревю Лаб” –
ДП “ЕР-Стайл Україна” –
ТОВ “ІБІС” –
НПФ “Енран Телеком” –
АТ “Техноконсалтинг-Лізинг” –
НВП “Бескид” Лтд –
Міжнародний центр інформаційних технологій INT –
Модулі безпеки HSM ТОВ “Фінтронік” ТОВ “Фінтронік”
Таксофони – ТОВ “Фінтронік” ТОВ “Фінтронік”
– ВКФ “Телекарт” ВКФ “Телекарт”
ЕККА SILEX-6004 та ін. СП “Лінк-Лтд” СП “Лінк-Лтд”
АТ “Датекс Україна”
НПФ “Енран Телеком” НПФ “Енран Телеком”
Міжнародний центр інформаційних технологій INT НВО “Електронмаш”
СУЕБ “Мегабанк” –
КП НВП “ВАС” –
РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
3.1. Контроль за цільовим використанням споживчого кредиту, робота з
нестандартними споживчими кредитами
У процесі кредитування банк здійснює контроль за цільовим використанням
наданих кредитів позичальниками шляхом перевірки документів,
представлених для оформлення кредиту, звітів про використання коштів та
інших документів, передбачених кредитним договором, а також шляхом
перевірок на місцях у відповідних установах, організаціях, фірмах тощо.
Відповідно до строків, встановлених кредитними договорами, позичальники
надають банку документи, що підтверджують витрати та цільове
використання кредиту:
по будівництву, ремонту і реконструкції – акти приймальних комісій або
довідки БТІ про реєстрацію будівель із зазначенням оціночної
(кошторисної) вартості або звіт про використання коштів по кредиту з
пред’явленням виправданих документів (рахунки, квитанції, чеки
торговельних організацій та ін.).
на купівлю об’єктів – договори купівлі-продажу та документи, що
підтверджують цільове використання кредиту.
За кредитами, поданими на будівництво, реконструкцію та капітальний
ремонт об’єктів, обов’язково проводяться перевірки цільового
використання на місцях силами кредитних працівників, а при необхідності
— інших спеціалістів. Перевіряються передбачена документація,
відповідність об’єктів, що будуються, затвердженим проектам, наявність
невкладених у справу будівельних матеріалів, компонентів деталей
стандартних будинків та причин їх нагромаджування, відповідність обсягу
фактично виконаних робіт обсягу, який зазначено у звітах про
використання коштів по кредиту і т.ін.
Кредитний працівник щоквартально складає план перевірки цільового
використання поданих кредитів, наданих на будівництво, реконструкцію та
ремонт. План складається з таким розрахунком, щоб кожний позичальник був
охоплений перевіркою не менше одного разу на рік з дня оформлення
кредитного договору.
Перевірка освоєння та цільового використання кредитів на будівництво,
реконструкцію та ремонт оформляються актом, який підписується
перевірочною комісією та позичальником (в разі відмови позичальника
підписати акт про нецінове використання кредиту або його частини акт
підписується представником місцевого органу влади).
У випадку нецільового використання кредиту акт перевірки або чеки,
оплачені за товари, не пов’язані з прямим призначенням кредиту, є
підставою для пред’явлення до позичальника позову про дострокове
утримання виданих йому коштів.
По кредитах, наданих на купівлю нерухомості кредитний працівник повинен:
перевірити наявність договору купівлі-продажу та документів, що
підтверджують прав власності на об’єкт;
переконатись, що адреса об’єкту, яка вказана у договорі купівлі-продажу,
відповідає адресі, зазначеній у документі на право власності та у
довідці бюро технічної інвентаризації.
Контроль за кредитами на інші цілі, в тому числі, за кредитами на
начальні потреби, може здійснюватись витрати та цільове використання
кредиту (в разі необхідності – шляхом виїзду до позичальника).
При встановленні фактів пред’явлення фіктивних документів, які стали
підставою для видачі коштів по кредиту, банк передає матеріали слідчим
органам для притягнення винних до відповідальності.
При виникненні простроченої заборгованості за наданими кредитами
установи банку зобов’язані без затримки вживати заходів щодо повного
повернення боргів, у тому числі із майнових поручителів.
Відповідальність за несвоєчасне вжиття заходів по поверненню боргів
несуть керівники установ банку, які видали даний кредит.
Якщо між банком і боржником – фізичною особою виникають спори, то вони
вирішуються шляхом учинення виконавчих написів та в судовому порядку.
Отримавши повідомлення від відповідального працівника бухгалтерії про
ненадходження в строк чергових платежів від позичальника, кредитний
працівник разом з працівником служби безпеки та працівником юридичного
відділу мають вживати заходів впливу до боржника:
направити на наступний день рекомендованими листами претензії до
позичальника та майнового поручителя про необхідність внесення ними
відповідних платежів;
звернутися за сприянням до адміністрації за місцем одержання заробітку
(пенсії) позичальника.
Одночасно установа банку повинна негайно звернутися до нотаріуса для
учинення виконавчого напису або до суду з позовом про примусове
стягнення боргу. При простроченні сплати позичальником платежів від
позичальника, кредитний працівник разом з працівником служби безпеки та
працівником кредитного відділу мають вживати заходів впливу до боржника:
направити на наступний день рекомендованими листами претензії до
позичальника та майнового поручителя про необхідність внесення ними
відповідних платежів;
звернутись за сприянням до адміністрації зі місцем одержання заробітку
(пенсії) позичальника.
Одночасно установа банку повинна негайно звернутися до нотаріуса для
учинення виконавчого напису або до суду з позовом про примусове
стягнення боргу. При простроченні сплати позичальником платежів за
кредитом понад місяць установа банку має звернутися з позовом до суду
про повернення всієї заборгованості за кредитом, що обліковується за цим
позичальником.
До позовної заяви додаються завірені копії кредитного договору, виписки
з особового рахунку позичальника та інші документи, що підтверджують
позовну вимогу банку. Оригінали документів можуть бути представлені суду
за його вимогою лише для огляду.
Якщо у зв’язку з припиненням надходження коштів від позичальника в
погашення кредиту буде встановлено, що позичальник вибув і нове місце
його проживання невідоме, то при наявності рішення суду про стягнення
заборгованості установі банку необхідно негайно звернутися до суду за
внесенням ухвали про розшук боржника через органи внутрішніх справ.
У разі смерті позичальника банк повинен звернутися до спадкоємців
позичальника, які прийняли спадщину або до державної нотаріальної
контори в порядку та строки, визначені ст.557 ЦПК України.
Після смерті позичальника заборгованість за кредитом може бути
переоформлена на працездатного члена сім’ї за згодою останнього, а також
на іншу працездатну особу за її особистою згодою.
За порушення строків для вчинення позову чи виконавчого напису для
стягнення боргу за кредитом та належне оформлення документів, якщо це
призвело до неможливості відшкодування збитку з боржника, винні в цьому
працівники установи банку несуть відповідальність за завданий збиток у
встановленому законом порядку.
За рухом справ, переданих судовим органом, органам арбітражу,
прокуратури та внутрішніх справ, установи банку повинні здійснювати
постійний нагляд, добиватися розшуку винних осіб, які переховуються, а
також накладанням арешту на їх майно і забезпечення позову банку.
При розгляді справ у судах установи банку зобов’язані брати участь у
засіданнях через своїх представників як позивачі. У випадках
незадоволення судом поданих позовів установи банку зобов’язані оскаржити
ці рішення в строки, передбачені чинним законодавством, а також
надіслати вищестоящим установам банку копії всіх рішень по відхилених
позовах.
Одержані установами банку виконавчі документи по стягненнях з фізичних
осіб повинні невідкладно направлятися судовим виконавцям в порядку та
строки, визначені Законом України “Про виконавче провадження”.
Виконавчі листи та виконавчі написи подаються до стягнення негайно.
Відповідальність за своєчасність вжиття заходів щодо стягнення боргів
(подання позовів, оскарження неправильних рішень судів, одержання
виконавчих листів, направлення виконавчих листів судовим виконавцям або
в банк та ін.) несуть керівники установ банку, юрисконсульти та кредитні
працівники.
Нагляд за станом цієї роботи в установах банку та надання консультацій з
питань, пов’язаних із стягненням боргів, покладається на начальників
регіональних управлінь банку.
При забезпеченні повернення кредиту заставою (закладом) банк звертається
до суду з позовом про звернення стягнення на заставлене майно або
нотаріального органу згідно із Законом України “Про заставу”. На
підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріальної контори
провадиться реалізація майна (цінностей), що прийняте в заставу
(заклад).
Реалізація майна (цінностей), прийнятого під заставу (заклад)
проводиться відповідно до чинного законодавства. Із суми виручених
коштів погашається борг за процентами та кредитом, а також
відшкодовуються витрати по стягненню заборгованості та пеня. Якщо при
реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір
забезпечення цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається
заставодавцю.
Якщо вирученої від реалізації застави (закладу) суми коштів недостатньо
для погашення нарахованих процентів, пені та основного боргу, банк має
право пред’явити позов до суду про одержання недостатньої суми з іншого
майна боржника (або майнового поручителя), що необхідно зазначити в
кредитному договорі та договорі застави.
В разі, якщо кредит переходить у категорію проблемних у відповідності з
тимчасовим положенням про проблемний кредит і взаємодію установ
(підрозділів) банку по роботі з ним, подальші заходи щодо повернення
такого кредиту мають узгоджуватись та проводитись разом зі спеціалістами
підрозділів по роботі з проблемними кредитами.
3.2. Особливості кредитування населення за кордоном.
В закордонній практиці споживчими кредитами називають кредити, які
пропонуються населенню для придбання споживчих товарів тривалого
користування. Приватні особи користуються також іншими кредитами (в т.ч.
на будівництво та придбання житла, на нагальні потреби та інші). Ця
практика складалась десятками років і відрізняється різноманітністю.
Перш за все для неї характерна різноманітність кредитів: банківські
споживчі позики; позики торгових організацій: споживчі позики
небанківських установ (ломбарди, пункти прокату, кредитні спілки,
будівельні організації, пенсійні фонди і т.д.); власні та приватні
споживчі позики (що пропонуються приватними особами); споживчі позики,
що пропонуються позичальником безпосередньо на підприємствах і в
організаціях за місцем роботи.
Наприклад, в США велику частину споживчих позик пропонують американцям
комерційні банки (44%), але з ними активно конкурують фінансові компанії
(біля 24%), кредитні спілки (39,9%) і спеціалізовані ощадні інститути
(10,7%). Правда, роль позичково-ощадних закладів після кризи1980-го
різко знизилась. Є і інші можливості отримати позику. (див.табл.3.1).
Аналогічна практика спостерігається і в країнах Західної Європи, де
практично всі кредитні інститути від універсальних комерційних банків
(наприклад, в Німеччині) до спеціалізованих ощадних інститутів, які
виконують різноманітні послуги з кредитування індивідуальних
позичальників.
Таблиця 3.1
Дані про надання споживчих позик в США
Вид кредита Комерці-йні банки Фінансові компанії Кредитні спілки
Підпри-ємства роздрібної торгівлі Ощадні інститути Інші Усього
Позики на придбання автомобіля 16,4 15,3 5,9 – 1,9 – 39,8
Револьверні кредити (овердрафт, кредит по кредитній картці) 14,0 – – 6,3
1,1 0,6 22,0
Кредити на купівлю (дачі на колесах) 1,6 1,6 – – 1,3 – 4,5
Усього 44,0 23,8 13,9 7,1 10,7 0,6 100,0
Враховуючи різних кредиторів можна виділити форми прямого та побічного
кредитування населення на споживчі потреби.
При наданні прямого банківського кредиту укладається кредитний договір
між банком і позичальником-користувачем позики. Непрямий банківський
кредит передбачає наявність посередника в кредитних відносинах банку з
клієнтом. Таким посередником частіше за все виступають підприємства
роздрібної торгівлі. Кредитний договір в такому випадку укладається між
клієнтом та магазином, який в наступному порядку отримує позику в банку.
Про розповсюдженість подібної форми кредитування свідчить, наприклад,
той факт, що на даний момент понад 60% позик, які видають американцям на
придбання автомобіля, являють собою непрямий кредит.
Пряме і опосередковане банківське кредитування споживчих потреб
населення має свої переваги і недоліки. Перше, що відрізняє пряме
банківське кредитування від опосередкованого – це простота організації
кредитного процесу, котра дозволяє точно оцінити об’єкт кредитування,
вияснити економічну доцільність видачі позики та організувати дієвий
контроль за її використанням і погашенням. Все це безумовно, відіграє
неабияку роль в організації кредитних відносин банку з позичальником. З
іншого боку, до негативних факторів, з точки зору банку, пов’язаних з
прямим банківським кредитуванням, зазвичай відносять більш високий
рівень ризику, ніж при опосередкованому банківському кредитуванню.
Іншою особливістю сучасної системи кредитування індивідуальних
позичальників є різноманітність видів позик. Найбільш розповсюдженими
видами банківських позик, які надаються населенню є такі:
Овердрафт. В індустріально розвинутих країнах Заходу з ринковою
економікою укладення договору між банком і клієнтом на відкриття єдиного
активно-пасивного поточного рахунку потребує, як практично єдину умову,
“добре знання матеріальних умов клієнта” на протязі 6 місяців. На
практиці вирішення питання про видачу кредиту по поточному рахунку може
прийматися в межах 1-3 місяців. Якщо клієнт має свій рахунок в банку
більше 6 місяців і отримує в основному регулярні доходи (наприклад
заробітну плату, пенсію, стипендію, або інші виплати), то клієнт має
право автоматично отримати кредит у формі овердрафту.
Для відкриття поточного рахунку клієнт банку доповнює аплікаційну форму
(стандартизована заява) і направляє її в банк. Аналіз інформації, яка
знаходиться в заяві дозволяє працівникам банку зробити висновок про
платоспроможність клієнта і доцільності відкриття йому поточного рахунку
з можливістю овердрафта. Визначивши фінансовий стан клієнта задовільним
і отримавши від клієнта підписаний договір, банк відкриває поточний
рахунок і зараховує на нього кошти клієнта. Поточний рахунок, який
передбачає можливість овердрафту, відкривається, як правило, особам, які
досягли 18-річного віку, і мають можливість здійснювати платежі від
погашення овердрафта.
Клієнт банку може користуватись кредитом за поточним рахунком у випадку
нестачі власних коштів без попередження банку і без додаткового
оформлення документів на видачу позики. Ця проста і зручна клієнту форма
кредитування передбачає оформлення документів один раз лише при
відкритті поточного рахунку. Надалі клієнт банку має можливість
використовувати позики в межах ліміту кредитування, який визначений в
угоді. Кредит видається в розмірі 4-6 щомісячних регулярних доходів,
тобто ліміт кредитування звичайно встановлюється в цих межах. Таким
чином, кредит за поточним рахунком може використовуватись для
фінансування не тільки таких, але і відносно великих затрат.
Ця форма кредитування на даний час є найбільш розповсюдженою формою
короткотермінового кредитування населення практично у всіх країнах
Заходу. Наприклад, у Великобританії, відкриваючи поточний рахунок,
позичальник отримує в банку безкоштовно чекову книжку, чекову гарантійну
пластикову картку, платіжну картку, а також можливість отримувати звіт
про рух коштів на рахунку до запитання: замовити чекову книжку або
пластикові картки: баланс рахунку і користування кредитом за рахунком у
формі овердрафта. Даний вид кредиту за методом видачі відноситься до
револьверних.
У Великобританії споживчий кредит надається клієнту для придбання
практично будь-якого товару або оплати послуг: позика на споживчі цілі
(consumer loan), формування власного кредитного плану (personal credit
plan); позика з погашенням в розстрочку (installment loan); споживча
грошова позика із разовим погашенням; позика страховий поліс; позика
приватній особі на нагальні потреби та інші. Позики видаються після
аналізу кредитоспроможності клієнта на суми, які перевищують 500ф.ст.
кратні 100, причому верхнього ліміту кредитування не існує. Банк
самостійно визначає можливості клієнта до погашення позики.
Іншим видом цільових споживчих позик є іпотечні позики. За допомогою
іпотечних позик в першу чергу фінансується банками купівля клієнтами
будинків, земельних ділянок і приватних квартир. Іпотечний кредит
надається клієнту під забезпечення нерухомим майном. В якості
забезпечення може використовуватись будинок, квартира, земельна ділянка
позичальника. В Німеччині єдиною умовою надання іпотечного кредиту є
надання в банк копій документів, які підтверджують право власності на
майно, яке виступає забезпеченням позики. Кредит надають в сумі
забезпечення.
У Великобританії іпотечні позики включають такі: позики фізичній особі
на купівлю будинку до моменту продажу позичальником його старого будинку
(bridging loan); позика на купівлю будинку (housing loan), що
пропонована фізичним особам, як правило, які не володіють на момент
видачі позики будь-якою нерухомістю; позика на покращення (ремонт)
будинку (home improvement loan), яка подається власнику будинку, який
планує реконструкцію, будову або ремонт будинку, який йому належить:
позика фермеру на покращення земельних угідь (improvement loan) та інші.
Наприклад, позика на придбання клієнтом банку свого першого будинку
оформляється наступним чином. Покупцю будинку безкоштовно видається
брошура банку “Інформація для покупців будинку”, в якій дається детальна
інформація про те як правильно вибрати позику та страховку, а також
порядок придбання будинку: даються числові приклади визначення суми
позики і додається аплікаційна форма. Ці позики видаються британськими
банками клієнтам які досягли 18-ти річного віку, в розмірі до 95 %
імпотенти в тому випадку, якщо клієнт банку купує свій перший будинок.
При цьому розмір позики визначається шляхом множення регулярного
річного доходу клієнта на три. Сума імпотенти встановлена в розмірі
15001 ф. ст.
У випадку, якщо кредит отримують одночасно два позичальники (наприклад
чоловік і жінка), то розмір позики визначають так : [2,25* загальний
прибуток клієнтів], або [(3*розмір найбільшого прибутку одного з
позичальників + 1) * на дохід другого позичальника]. Для клієнта, який
вирішив придбати новий будинок, замість старого, банк видає іпотечну
позику в сумі до 80 % вартості або купівельної ціни будинку (
вибирається найменша величина). Мінімальний розмір позики при цьому
складає при цьому 15001 ф.ст.. При цьому ліміт заборгованості не
визначається. Розрахунок суми позики аналогічний. Якщо клієнт банку
вирішує все ж таки залишитись в своєму старому будинку, то банк
відшкодовує йому 80 % імпотенти.
Цільові позики з особистими умовами – це відносно нова послуга
закордонних банків, яка пропонується в основному клієнтам для придбання
більш вартісних товарів (наприклад, реконструкція будинку, ремонт,
будівництво басейну, тенісного корту, купівля яхти і т.д.). Для того,
щоб отримати кредит у Великобританії нема необхідності для клієнта
зустрічатись з керуючим відділення банку або кредитним працівником.
Кредит буде виданий на основі інформації, яка знаходиться в заяві.
Клієнт отримує повідомлення про надання йому кредиту, підписує кредитну
угоду і повертає по пошті в банк. Отримавши оформлену кредитну угоду,
підписану клієнтом, банк відкриває йому кредит і перераховує необхідну
суму на рахунок позичальника. Для спільного користування позикою
декількома позичальниками кожній особі пропонується про себе інформацію
в кредитному договорі.
Мінімальний розмір позики складає, як правило, 7,500 ф. ст. мінімальний
розмір позики невстановлений. При видачі подібного роду позики
кредитується 100 % вартості купленого товару. Строк погашення позики
складає 15 років. Погашення заборгованості може здійснюватись двома
способами: а) щомісячними виплатами з процентами; б) перерахування
тільки процентів, а сума позики погашається при отриманні позичальником
страховки або інших надходжень.
Важливим фактором поряд з іншими, що впливають на вибір клієнтом того
чи іншого виду кредиту (або їх комбінації) є рівень оподаткування
клієнта або його фірми. У зв’язку з цим нерідко рівень оподаткування
більше впливає на вибір виду кредиту, ніж економічна ціль та зміст
конкретного кредитного договору.
Позики на освіту дітей являють собою довгострокові позики з низьким
рівнем банківського проценту. Їх використовують звичайно для оплати
навчання дітей в школі, коледжі і т.д. Мінімальний розмір позики у
Великобританії складає 1000 ф. ст. Максимальний розмір невстановлений.
Позичальнику немає необхідності отримувати всю позику одночасно. Він
може отримувати кошти на протязі певного періоду часу – до 10 років в
мірі переходу дітей з школи в коледж або університет. Строк погашення
позики може бути встановлений в 30 років, коли фінансовий тиск на сім’ю
дещо послабне. Них кий рівень банківського проценту відображає
зацікавленість держави і самих банків у підвищенні освітнього рівня
населення. На приклад у Великобританії і США банки широко надають
позики на освіту або проходження стажування (Probate advance).
З метою притягнення великої кількості клієнтів, великі банки Заходу
використовують не цільову конкуренцію: пропонують широкий вибір
банківських послуг, назначають прямі того чи іншого виду рахунка в
даному банку, присилають клієнтам подарунки до дому, пропонують пільги і
т.д. Так при відкритті рахунка студенту, наприклад, банк кредитує його
рахунок (приблизно на 10-30 ф.ст.) без майбутнього повернення цієї суми
і пропонує власнику рахунку використовувати ці кошти на свій погляд. По
закінченні учбового закладу студент може отримати в своєму банку кредит
на різні суми і строки, а також під різні проценти на строк до отримання
ним постійного місця роботи та стабільних доходів.
Кредит студентам у Великобританії пропонується без лімітно і його сума
визначається за згодою з клієнтом в кредитному договорі. За
студентськими позиками на протязі перших пів-року з моменту закінчення
учбового закладу банк бере з позичальника пільгові проценти. По бажанню
клієнта перший платіж за кредит може бути перенесений на чотири місяці.
Для студентів які вивчаються певні дисципліни, наприклад медицину,
юриспруденцію і т.д., банки можуть встановлювати додаткові пільги.
В останні роки банки Франції активно пропонують студентам персональні
позики на весь термін їх навчання з погашенням заборгованості на протязі
наступних 5-ти років. Такі кредити і угоди містять страхові контракти, а
також поручительства батьків позичальників. Персональні кредити можна
розглядати як різновид споживчих кредитів не дивлячись на ряд
особливостей. По-перше, персональні кредити у Франції надаються у
Франції фізичним особам тільки банками і тільки у грошовій формі.
По-друге, вказані кредити не “прив’язані” до якої не будь конкретної
комерційної угоди, в зв’язку з чим вони володіють великою гнучкістю, ніж
звичайні кредити з ростр очного платежу за куплені товари. По-третє,
відсутність посередників робить систему таких кредитів не тільки більш
гнучкою, але й більш простою, оскільки в ній беруть участь тільки банк
і позичальник.
Найбільш часто персональні кредити надають сім’ям з обмеженими
фінансовими можливостями. Банки в свою чергу зацікавлені в видачі
персональних кредитів молодим позичальникам, оскільки з однієї сторони
вони отримують доходи у вигляді процентів за позикою а з іншої, – вони
притягують нових клієнтів, що сприяє закріпленню конкурентних позицій
даного банку.
Після ретельного аналізу кредитної заяви банк може поставити перед
позичальником додаткові умови надання позики (наприклад, застава,
поручительство і т.д.).
Переважно сума персонального кредиту не перевищує трьох місячних окладів
позичальника і надається на короткостроковій основі. Строк погашення
заборгованості по персональному кредиту встановлюється в межах 36
місяців. Причому банки, як правило, визначають порядок погашення боргу
щомісячно рівними частками. Сума щомісячного внеску розраховується
наступним чином.
сума щомісячних платежів не перевищувала 25-35 % щомісячних витрат
сім’ї. Разом з тим, слід зазначити, що умови кредитування визначаються
персонально в кожному конкретному випадку.
Обліковий кредит, це короткостроковий кредит, котрий кредитна установа
надає пред’явнику векселя (в т.ч. фізичній особі) шляхом купівлі векселя
до настання терміну його сплати, за мінусом процента (дисконта). Кредит
за обліком векселів надається на основі договору за обліковим кредитом.
Банк визначає загальну суму, до якої він дисконтує надані клієнтом
векселі. Сума і строк облікового кредиту визначається наданим векселем.
Перед укладання кредитного договору перевіряється кредитоспроможність
позичальника, щоб у випадку неплатоспроможності платника по векселю
забезпечити повернення кредиту позичальником. Перед дисконтування
векселя банк перевіряє, чи має клієнт вільний ліміт для купівлі
векселів. Крім того, перевіряється сам вексель (правильність його
оформлення, а також забезпеченість). В інформаційно-довідкових бюро
банк отримує інформацію про платника векселя, на приклад про те, як
платник до даного часу оплачував векселі. Банк має право повернути
вексель пред’явнику і вимагати погашення кредиту по обліку векселя,
якщо: а) отримана інформація про платника негативна; б)фінансовий стан
платника значно погіршився; в) вексель повертається від центрального
банку.
Обліковий кредит має для позичальника наступні переваги:
надані покупцем кредити у вигляді відстрочки платежу на основі векселів,
можна відносно легко із відносно низькими процентними витратами
рефінансувати;
через вексельну суворість банки, як правило не потребують іншого
забезпечення кредиту
у зв’язку з тим, що банк встановлює ліміт купівлі векселів
позичальника, клієнт має певний рівень ліквідності.
Однак, використання облікового кредиту має для позичальника деякі
негативні сторони: по-перше, в більшості країн необхідно сплатити
вексельний податок; а по-друге, ефективна процентна ставка переважно
вища облікової ставки, оскільки дисконт сплачується заздалегідь.
Для банків обліковий кредит це відносно простий вид кредиту, оскільки
строки користування кредитом як правило, короткострокові: строк сплати
по векселю відомий і банк має можливість планувати ліквідність,
кредитний ризик по обліковому кредиту відносно низькій через вексельну
суворість та існуванню декількох зобов’язаних до повернення позики.
Крім того, якщо векселі можуть бути пред’явлені до обліку (купівлі)
центральним банком, а комерційний кредит має вільний ліміт ре
дисконтування векселів, то ці векселя складають дешевий резерв
ліквідності банку.
Для отримання ломбардного кредиту дебітор – фізична особа, наприклад.
Передає банку частину свого майна, яке є високоліквідним, наприклад,
цінні папери, які виступають заставою. Якщо клієнт банку не гасить
позику у встановлений термін, то у відповідності з умовами кредитного
договору, застава переходить у власність банку.
Авальний кредит (гарантійний кредит) по своїй суті не є предметом в
товарній або грошовій формі, тому що кредитом договору є готовність
банку є підтвердити кредитоспроможність свого клієнта (індивідуального
позичальника) перед третьою стороною. Банк гарантує, що його клієнт
погасить свої зобов’язання в рамках умов, зазначених у договорі. Якщо
клієнт не взмозі їх виконати, то банк приймає на себе його зобов’язань.
На даний час характерною особливістю організації взаємовідносин
закордонних банків з населенням є їх комплексний характер і
автоматизація. Комплексне банківське обслуговування індивідуальних
клієнтів банків в якості невід’ємної частини включає кредитування, в
основному, в безготівкові формі на основі широкого розповсюдження ЕОМ і
оргтехніки. Аналіз розвитку процесу автоматизації банківського
обслуговування клієнтів останніх років показує значне розширення
практики використання автоматизованих банківських систем як в процесі
кредитування, так і здійснення розрахунків. Банки та інші зацікавлені
організації отримали можливість використовувати електронні перерахування
замість паперових платіжних засобів.
Сьогодні більше 200 країн світу розвивають банківські послуги на основі
кредитних карток, а безготівкова оплата товарів і послуг в багатьох
країнах досягає 90% в структурі всіх грошових операцій. В зв’язку з цим
на наш погляд є доцільним розглянути деякі аспекти кредитування
населення за кордоном на основі використання кредитних карток.
Банківська кредитна картка являє собою пластикову картку, яка дозволяє
її власнику при купівлі товарів або послуг відстрочити їх оплату. Банки
видають власні картки фізичним особам після аналізу їх “кредитної
історії”, відкриття ними поточного рахунку в банку, або внесення
страхового депозиту. Власнику картки визначається ліміт кредитування на
позичковому рахунку, який абсолютно незалежний від звичайного
(поточного, ощадного та ін.) рахунку клієнта в банку. Для карток,
емітованих банком, рахунок ведеться в спеціальному банківському
відділенні, який здійснює організацію розрахунків з використанням
кредитних карток. Картками можуть користуватись особи, які досягнули 18
років, і при цьому не вимагається, щоб на їхнє ім’я був відкритий
поточний рахунок в банку. Тому користуватись кредитною карткою можуть на
рівних правах клієнти, які мають поточні і ощадні рахунки. Перед тим як
видати кредитну картку банк аналізує кредитоспроможність клієнта,
виясняє його фінансовий стан, включаючи його кредитну історію. Якщо
фінансовий стан клієнта задовільний, то йому видається кредитна картка і
встановлюється ліміт кредитування. Наприклад, в Англії він складає
300-1000 ф.ст. в місяць.
До операцій, котрі можна здійснити за допомогою кредитних карток,
відносяться: купівля товарів, оплата послуг, отримання готівкових коштів
у вигляді позики або авансу від будь-якого банку – члена системи, в
котрій функціонують карточки даного виду. Більшість кредитних карток
можна використовувати також для отримання готівки через банкомати, як в
середині країни, так і за кордоном в установах банку, який приймає
участь в діючій системі використання кредитних карточок.
Зміст операцій, які виконує банк в процесі кредитування клієнта з
використанням револьверного кредиту по кредитним карткам представлена на
схемі:
Рисунок Схема операцій з використанням кредитних карток.
Кредит, заснований на використанні кредитних карток, відрізняється від
традиційного кредиту, який погашається в розстрочку, наступними рисами:
витрати на організацію кредиту однократні, тяжко запобігти надмірному
використанню карток невеликою частиною їх власників, існує ризик
шахрайства.
У зв’язку з цим в західній економічні в літературі останніх років широко
обговорюються соціальні наслідки застосування кредитних карток. При чому
найбільш розповсюджені погляди економістів, які розглядають переваги
недоліки застосування карток з позиції споживача. Критики також кажуть,
що вони підбурюють людей коїти “ над витрати”, над витрати власних
коштів, збільшуючи розмір боргу компанія і банкам. Дійсно на даний час у
Великобританії біля 3/4 власників кредитних карток не погашають позики
на протязі терміну безпроцентного терміну користування нею і тому
платять проценти. На даний час середній розмір боргу складає 300 ф. ст.
щомісячною сплатою процентів в сумі 60 ф. ст. Більшість англійських
компаній починаючи з 1986 року стягують по кредитних картках 2 відсотки
в місяць, що складає 26,8 % річних, використовуючи офіційні державні
методи калькуляції.
Аналізуючи переваги та недоліки кредитних карток на макрорівні – на
національному рівні – слід підкреслити, що в процесі функціонування
кредитних карток існують проблеми, які здійснюють негативний вплив на
економіку. Відомо, що використання кредитних карток в якості платіжного
засобу ховає в собі можливість збільшення грошової маси в обігу
(оскільки що річна емісія карток збільшується приблизно на 20 – 25%),
надлишок, котрий призводить до зростання інфляції з іншими негативними
для економіки наслідками. Для запобігання подібних явищ уряди західних
країн проводять монетарну політику, спрямовану на обмеження грошової
маси в обігу, регулюють стабільність грошового обігу.
Поряд із кредитними картками в сучасній банківській практиці
використовуються також платіжні картки, за якими клієнт також може
отримати споживчий кредит (якщо йому відкритий поточний рахунок в банку
з можливістю овердрафту), гарантійні чекові, мікропроцесорні та інші.
В цілому можна зробити висновок, що за останні роки західна банки
прагнули, з одної сторони знайти можливі варіанти модифікації
традиційних кредитних послуг не тільки для задоволення потреб реальних
клієнтів але й для заохочення нових, а з другої створювати і розвивати
принципово нові кредитно-розрахункові операції для населення, які раніше
не проводилися.
Важливим напрямком розвитку банківської практики в сучасних умовах в
силу вище приведеного слід рахувати вдосконалення маркетингових
досліджень включаючи оволодіння і практичне застосування прийомів
банківського маркетингу при розробці і виконанню кредитної політики
комерційного банку у взаємовідносинах з населенням і розвиток кредитних
відносин з різними прошарками населення шляхом модернізації форм і
методів кредитування, удосконалення процентної політики, використання
сучасного досвіду західних країн з ринковою економікою.
3.3. Основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредитування в
Україні
Розвиток і вдосконалення діючої практики кредитування населення на
споживчі цілі передбачає, на нашу думку, поетапну розробку і реалізацію
програми комплексного кредитно-розрахункового обслуговування населення
(тобто, подальшого розвитку кредитування клієнтів на поточні потреби).
На першому етапі необхідно розширити безготівкові розрахунки через банк,
а саме, практики виплати заробітної плати. Також необхідно, щоб купівля
населенням промислових та продовольчих товарів проходила безготівковим
шляхом, що повинно передбачати можливість скористатись кредитом банку
при нестачі власних коштів клієнта. Цьому повинно сприяти впровадження
пластикових карток як елементів електронних систем платежів та
розрахунків. Створення подібної системи в Україні дозволить економити
час, зробити дешевшим розрахунки та кредитний процес, розширити сферу
застосування карток, збільшити їх чисельність, підвищити прибутковість
роботи банків та інших учасників системи платежів та розрахунків.
Сьогодні здійснювати розрахункові та кредитні операції в таких великих
об’ємах, в потрібному темпі і з високою точністю неможливо без сучасних
інформаційних технологій, які базуються на добре відрегульованих
локальних, регіональних і глобальних комп’ютерних системах. Що
стосується організаційної сторони, то необхідно відзначити поетапну
розробку і реалізацію програми вдосконалення комплексного банківського
обслуговування населення на основі застосування сучасної
електронно-обчислювальної техніки та засобів зв’язку. На
макероекономічному рівні ведеться мова про створення національної
платіжної системи.
У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на досвід зарубіжних країн, а
саме, на успіхи Франції в створенні єдиної банківської сітки, яка
забезпечує універсальність всіх карток, які виробляє Франція. До 1984р.
у Франції існувало три автономні і несумісні системи банківських карток:
Carte Bleu, Carte Verte ф картка банку Credit Mutuel. Групи банків, які
випускали ці картки, вели між собою високовартісну конкурентну боротьбу.
Ця боротьба охопила банки повністю. Вони навіть перестали піклуватись
про реальні комерційні результат своєї діяльності в “картковому”
бізнесі, оскільки власники карток відчували труднощі в пошуках банкомата
або комерсанта, спроможного її прийняти. Нарешті, була підписана угода
про створення міжбанківської системи взаєморозрахунків, яка була основна
на таких принципах, як технічна одноманітність, комерційний нейтралітет,
упорядкованість процедур і обов’язкове приймання певного набору карток у
всіх банках. Франція, сформувавши єдину банківську сітку і накопичивши
досвід застосування електронних карток для телефонних переговорів, стала
першою країною, яка наважилась цілеспрямовано вводити систему
електронних карток в загальнонаціональну масштабі. Цей приклад сьогодні
наслідує Німеччина і Швейцарія.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в історії вже були
періоди, коли проходили дуже важливі зміни в платіжному обороті. Поява
монет, банкнот, чеків, а пізніше пластикових карток відноситься до їх
числа. В кожної епохи – свої гроші. Сучасні монети і банкноти поступово
витісняють з обороту “електронні гроші”. На початкових етапах їх
впровадження нові методи укладання угод може здатися не стільки важливим
та необхідним, однак з часом вони ставали важливішими елементами
платіжного обороту більшості країн світу. Дискусії про темпи і масштаби
комп’ютеризації банків продовжуються, але в цей час питання про те, що
цей шлях розвитку банків і банківської справи не уникнути сумнівів не
виникає. Комп’ютеризація банківських систем має принципове значення не
тільки для клієнтів банків, самих банків, фінансово-кредитної системи
країни, але й для економіки в цілому, оскільки сучасна високорозвинута
банківська система, яка має тісні зв’язки зі всіма галузями, секторами
економіки, надає стимулюючу дію на розвиток останньої.
Вдосконалення економічного механізму в умовах переходу до ринку висуває
більш високі вимоги до функціонування системи грошового обігу,
організації розрахунково-касового і кредитного обслуговування фізичних
осіб. Зріст платіжного обороту і обумовлені ним витрати обігу вимагають
необхідність створення принципово нового механізму грошового обігу, який
забезпечує швидко зростаючі платіжні потреби і прискорення оборотності
грошових коштів при одночасному зниженні витрат обігу і скороченні
витрат праці.
Дана проблема не може бути вирішена при масовому використанні існуючих
форм грошей, тому що в силу своєї фізичної природи вони мають межу
оборотності, обумовлюють високу трудомісткість фінансових розрахунків і
заважають контролю за рухом грошових коштів. Основний шлях її вирішення
— це використання так званої “безпаперової” технології, впровадження
“електронних грошей” на основі сучасного досвіду індустріально
розвинутих країн Заходу.
Без застосування електронно-обчислювальної техніки і засобів
автоматизації сьогодні підготовка банками аналітичних оглядів і
прогнозів по різноманітних фінансових і загальноекономічних питаннях,
які визначають банківську політику, в тому числі кредитну політику у
взаємовідносинах з населенням, неможлива. Таким чином, завдяки новій
техніці банки отримують можливість в значно ширших, ніж раніше,
масштабах надавати клієнтам цілий комплекс інформаційно-консультаційних,
довідкових, правових та інших банківських послуг, що, по суті справи, є
новим напрямком банківського обслуговування клієнтів.
Роблячи висновки з приводу розвитку українського ринку пластикових
карток, можна зробити ряд висновків.
По-перше, слід відзначити, що ринок банківських послуг терпить значні
зміни і в останні роки набув всіх рис ринку пластикових карток, який
розвивається. З одного боку, провідні українські банки активно працюють
з міжнародними платіжними системами, а з іншого — вони самі включились в
конкурентну боротьбу за пальму першості на українському ринку високих
технологій, створюючи власні електронні системи платежів та розрахунків,
або об’єднані системи пластикових карток. При цьому переважаючою є
тенденція до об’єднання першопочатково розрізнених систем багатьох
банків і фірм в єдину універсальну платіжну систему.
Стримуючими факторами в процесі створення національної системи
пластикових карток в Україні є: а) відсутність законодавства про
пластикові платіжні засоби; б) невизначеність їх статусу. На даний час в
нашій країні нічим не регламентовані вимоги до емітентів пластикових
карток, до тих інститутів, котрі мають право на залучення коштів
фізичних та юридичних осіб, право на здійснення розрахунків в інвалюті,
на отримання комісійних за послуги. Більш того, немає навіть чіткого
визначення термінів Власник карткового рахунку, банк-емітент пластикової
картки, банкомат, торговий термінал потребують свого визначення і
застосування всіма учасниками електронних платежів та розрахунків.
По-друге, важливою особливістю українського ринку пластикових карток є
той факт, що основними елементами систем платежів є банківські картки.
Банки-емітенти активно конкурують між собою, прагнучи залучити більше
клієнтів. Результатом гострої конкурентної боротьби є зниження вартості
карток і вартості комісійних за користування ними.
По-третє, розвиток інфраструктури (сітки торгових і сервісних точок, які
приймають картки до сплати, банкоматів, розрахункових центрів і т.д.)
відстає від темпів випуску пластикових карток.
По-четверте, українські банки в більшості випускають в обіг дебетові
картки в зв’язку з особливостями економічної ситуації в країні
(інфляція, криза неплатежів, підвищені економічні ризики та ін.). Банки
прагнуть застрахувати себе від можливих втрат і тому при видачі навіть
кредитної картки вимагають внесення страхового депозиту, який перевищує
ліміт кредитування, що по при всякі сумніви ставить суть “кредитної
угоди” під сумнів.
На думку представників ділових кіл Заходу, підписання ряду угод і робота
українських банків по розвитку електронних послуг свідчать про прагнення
нашої країни приймати активну участь в технічному оновленні і розвитку
міжнародних ділових зв’язків.
Разом з тим, цілком очевидно, що впровадження кредитних та інших
пластикових карток в Україні слід розвивати на основі ретельного аналізу
практики використання карток за кордоном, їх переваг і недоліків.
На даний час споживчі позики надаються індивідуальним позичальником
різними комерційними банками. При цьому до основних факторів, які
вживають на вибір форми кредитного договору в умовах кредитування, можна
віднести макроекономічні фактори (загальна економічна і політична
нестабільність, рівень офіційної процентної ставки НБУ, інфляційні
очікування населення, купівельна спроможність гривні, її стабільність,
розвинутість валютного і фондового ринків, кон’юнктура ринку позичкових
капіталів і т.д.) і мікроекономічні фактори, які діють на рівні банку та
його клієнта (конкурентоздатність банку, ризики, які відчуває він та
його клієнти, платоспроможність клієнта, якість забезпечення позики, чи
є клієнт постійним клієнтам банку, чи має постійне джерело доходів і
т.д.) Ці та багато інших факторів приймає до уваги банк при розробці
своєї кредитної політики, яка визначає строки кредитування, рівень
взаємних процентних ставок та інші умови кредиутвання.
Аналіз практики кредитування індивідуальних клієнтів в Україні дозволив
нам зробити ряд висновків. Перш за все сучасна практика кредитування
населення різними комерційними банками має ряд загальних особливостей,
які властиві початковому етапу розвитку споживчого кредитування в
Україні.
По-перше, відомо що в умовах монобанківської системи ні банки, ні тим
більше ощадні каси кредитуванням населення не займались. Як наслідок
відносно нова практика кредитування фізичних осіб насичена проблемами.
До числа останніх можна віднести:
недоліки процесу кредитування (наприклад, аналіз кредитоспроможності
індивідуальних позичальників, якщо він взагалі проводиться, носить, як
правило, формальний характер; складність процедури оформлення видачі
позики; складнощі із забезпеченням поверненості: нерідкість випадків
нецільового використання позик або несвоєчасного погашення населенням
заборгованості перед банком);
використання готівкових коштів при видачі і погашенні позики, що не
сприяє економії витрат обігу;
відсутність економічно обгрунтованої процентної політики;
проблеми законодавчого характеру (відсутність необхідних законів і
наявність законів невисокої якості) та ін;
відносно вузький (в порівнянні із західною практикою) спектр видів
споживчих позик.
Наприклад, українські банки поки не надають позик: з індивідуальними
умовами, по кредитних картках, в формі овердрафту за поточним рахунком
клієнта, цільових позик на освіту дітей, студентам та ін. Розширення
практики платної освіти в нашій країні ставить питання про впровадження
позик на освіту.
По-друге, складна ситуація в країні (політична та економічна
нестабільність) накладає свій відбиток на розвиток кредитних відносин
банків з населенням. Аналіз ринку, проведений нами з точки зору рівня
доходів населення, купівельної спроможності, забезпечення банківськими з
установами в регіональному аспекті показав, що питання розвитку несе в
собі певні ризики: ризик різкого знецінення цінних паперів, прийнятих в
забезпечення позики, втрати майна клієнта в результаті стихійного лиха і
т.д., шахрайства з боку позичальника, вибуття останнього з постійного
місця проживання в невідомому напрямку і т.д. Тим не менше, в умовах
платіжної кризи, яка вразила банківську систему, важливою
характеристикою сучасного стану ринку кредитів є можливість забезпечити
велику поверненість за споживчими позиками, ніж по позиках, наданих
підприємствам і організаціям.
Вивчення показало, що сучасна українська практика кредитування
індивідуальних клієнтів на споживчі цілі потребує свого вдосконалення як
з точки зору розширення об’єктів кредитування, так і диференціації умов
надання позик. Відомо, що більшість комерційних банків в нашій країні
сьогодні зводять “обслуговування фізичних осіб” до залучення коштів по
вкладах. З нашої точки зору необхідно вдосконалювати комплексне
банківське обслуговування населення, надаючи останнім широкий вибір
банківських кредитів і послуг, збільшуючи доходи, формуючи ресурсну базу
банку, розширювати кредитні взаємовідносини з населенням.
Макроекономічна стабілізація в цілому і подолання інфляції також
дозволять населенню ширше використовувати банківські позики для
вирішення життєво важливих проблем. Все, що вказує на необхідність
подальшого розвитку і вдосконалення кредитних зв’язків комерційних
банків з населенням на основі вивчення вітчизняного і зарубіжного
досвіду.
За останній рік в Україні комерційними банками надано кредитів на суму
699,3млн.грн. (48% від кредитного портфеля) тобто на 34,1% більше
порівняно з 01.01.1999р. Майже все кредити надані фізичним особам 92,1%
в національній валюті.
Подальший розвиток і вдосконалення взаємозв’язків коштів з населенням
можливо і доцільно здійснювати на основі вивчення і впровадження на
практиці сучасного вітчизняного і зарубіжного досвіду. Використання
досвіду інших країн в галузі кредитування фізичних осіб може проходити
по мірі накопичення комерційними банками досвіду по кредитуванню,
зміцненню матеріально-технічної бази, забезпечення необхідними кадрами,
в декількох напрямках:
а) вдосконалення нових видів позик, які використовуються і
проваджуються;
б) підвищення якості банківського обслуговування населення;
в) диференціації умов надання позик в залежності від виду позики, строку
використання, рівня доходів позичальника і т.д.;
г) уніфікація порядку оформлення і використання кредитів;
Подальше покращення організації кредитування індивідуальних
позичальників потребує рішення ряду проблем. Споживчі кредити на даний
час видаються не тільки кредитними інститутами, але й підприємствами і
організаціями, котрим кредитні функції не властиві. Крім того,
кредитування споживчих потреб населення багатьма організаціями
перешкоджає вирішенню багатьох питань. Наприклад, відсутнє планування
споживчих кредитів в цілому по країні. В кредитних планах банків
передбачають лише кредити, які видаються ними. Невизначеність перспектив
подальшого розвитку споживчих кредитів.
Вище сказане підтверджує необхідність рішення питання про поступову
концентрацію видачі всіх видів споживчих кредитів в банківській системі,
і, в першу чергу, в Ощадбанку, який маж широку сітку своїх закладів,
максимально наближених до населення.
Зосередження в Ощадбанку видачі споживчих кредитів, поряд із розвитком
даної сфери банківських послуг в інших комерційних банках на
альтернативній основі повинно сприяти подальшому розвитку їх основної
функції – організації ощадної справи. Тому умови видачі кредитів
доцільно органічно пов’язати із зберіганням коштів населення за
вкладами, державних цінних паперів, цінних паперів місцевих органів
влади і самого банку. Одночасно в перспективі доцільно розвивати різні
форми кредитування фізичних осіб (поточного та інвестиційного
характеру), враховуючи при цьому зарубіжний досвід.
У зв’язку з цим є доцільним суттєво розширити перелік видів позик, які
надаються клієнтам на освіту, на організацію власного бізнесу, а також
надавати різноманітні послуги, в тому числі інформуючи клієнтів про
програми стимулювання інвестицій і підприємництва.
Крім того, позитивний ефект для розвитку кредитування індивідуальних
позичальників мало б також:
введення цільових житлово-будівельних вкладів та надання на цій основі
першочергового права на отримання інвестиційного кредиту власникам
вкладів після дотримання встановлених умов, строку зберігання і
необхідної суми накопичення коштів по вкладу;
проведення маркетингових досліджень банків з метою виявлення потрібних
населенню нових видів позик;
підвищення рівня інформованості власних клієнтів банків про нові види
кредитів і банківських послуг;
максимальний облік інтересів клієнта, індивідуальний підхід при
кредитуванні.
Розвиток кредитних відносин населення з банками — це питання не тільки
економічне, але й політичне та соціальне. Попри необхідну економічну та
політичну стабілізацію, розробки комерційними банками
соціально-орієнтованої кредитної політики у взаємовідносинах з
населенням, він потребує також модернізації форм і методів кредитування,
вдосконалення процентної політики в умовах надання і погашення кредитів,
використання досвіду зарубіжних країн з ринковою економікою.
ВИСНОВКИ
Розкриваючи основні питання роботи, було зроблено спробу визначити
необхідність та суть, проблеми, знайти шляхи розвитку споживчого
кредитування в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
Аналіз практики кредитування індивідуальних клієнтів в Україні дозволив
зробити ряд висновків. Перш за все сучасна практика кредитування
населення різними комерційними банками маж ряд загальних особливостей,
які властиві початковому етапу розвитку споживчого кредитування в
Україні.
По-перше, відомо, що в умовах монобанківської системи ні банки, ні тим
більше ощадні каси кредитуванням населення не займались. Як наслідок
відносно нова практика кредитування фізичних осіб насичена проблемами.
До числа останніх можна віднести:
недоліки процесу кредитування (наприклад, аналіз кредитоспроможності
індивідуальних позичальників, якщо він взагалі проводиться носить, як
правило, формальний характер; складність процедури оформлення видачі
позики; складності із забезпеченням поверненості; нерідність випадків
нецільового використання позик або несвоєчасного погашення населенням
заборгованості перед банком);
використання готівкових коштів при видачі і погашенні позики, що не
сприяє економії витрат обігу;
відсутність економічно обґрунтованої процентної політики;
проблеми законодавчого характеру (відсутність необхідних законів і
наявність законів невисокої якості) та ін;
відносно вузький (в порівнянні із західною практикою) спектр видів
споживчих послуг.
По-друге, складна ситуація в країні (політична та економічна
нестабільність) накладає свій відбиток на розвиток кредитних відносин
банків з населенням. Аналіз ринку, проведений нами з точки зору рівня
доходів населення, купівельної спроможності, забезпеченості банківськими
установами в регіональному аспекті показав, що питання розвитку несе в
собі певні ризики, ризик різного знецінення цінних паперів, які прийняті
в забезпечення позик, втрати майна клієнта в результаті стихійного лиха
і т.д., шахрайство з боку позичальника і т.д. Тим не менше, в умовах
платіжної кризи, яка вразила банківську систему, важливою
характеристикою сучасного стану ринку кредитів є можливість забезпечити
велику поверненість за споживчими позиками, ніж по позиках наданих
підприємствами і організаціями.
Вивчення показало, що сучасна українська практика кредитування
індивідуальних клієнтів на споживчі ціни потребує свого вдосконалення як
з точки зору розширення об’єктів кредитування, так і диференціації умов
надання позик. Відомо, що більшість комерційних банків в нашій країні
сьогодні зводить “обслуговування фізичних осіб” до залучення коштів по
вкладах. З іншої точки зору, необхідно вдосконалювати комплексне
банківське обслуговування населення, надаючи останнім широкий вибір
банківських продуктів і послуг, збільшуючи доходи, формуючи ресурсну
базу банку, розширювати кредитні взаємовідносини з населенням.
Макроекономічна стабілізація в цілому і подолання інфляції також
дозволять населенню ширше використовувати банківські позики для
вирішення життєво важливих проблем.
Подальший розвиток і вдосконалення кредитних взаємозв’язків банків з
населенням можливо і доцільно здійснювати на основі вивчення і
впровадження на практиці сучасного вітчизняного і зарубіжного досвіду.
Використання досвіду інших країн в галузі кредитування фізичних осіб
може проходити по мірі накопичення комерційними банками досвіду по
кредитуванню, зміцненню матеріально-технічної бази, забезпечення
необхідними кадрами, в декількох напрямках:
вдосконалення нових видів позик, які використовуються і впроваджуються;
підвищення якості банківського обслуговування населення;
диференціації умов надання позик в залежності від виду позики, строку
використання, рівня доходів позичальника і т.д.;
уніфікація порядку оформлення і використання кредитів.
Подальше покращення організації кредитування індивідуальних
позичальників потребує вирішення ряду проблем. Споживчі кредити на даний
час видаються не тільки кредитними інститутами, але й підприємствами і
організаціями, котрим кредитні функції не властиві. Крім того,
кредитування споживчих потреб населення багатьма організаціями
перешкоджає вирішенню багатьох питань. Наприклад, відсутнє планування
споживчих кредитів в цілому по країні. В кредитних планах банків
передбачаються лише кредити, які видаються ними.
Вище сказане підтверджує необхідність рішення питання про поступову
концентрацію видачі всіх видів споживчих кредитів в банківській системі,
в першу чергу в Ощадбанку, який має широку сітку своїх закладів,
максимально наближених до населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Закон України “Про банки і банківську діяльність”.
Положення державного Ощадбанку України “Про кредитування фізичних осіб”
від 2 вересня 1999 року
Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. – М.:
Финстатинформ, 1995.
Арносов А.И. Активные операции коммерческих банков / Под.ред. А.П.Носко.
– М.: Консалтбанкир, 1994.
Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Е.Ф.Жуков,
Л.М.Максимова, О.М.Маркова и др.; Под ред.проф. Е.Ф.Жукова. – М.: Банки
и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471с.
Белоглазова Г. Коммерческие банки в условиях формирования рынка. – Л.:
ЛФЭИ, 1991.
Васильченко З.М., Демешко А.В. Розрахунки платіжними картками в Україні:
стан, проблеми та перспективи // Фінанси України. – 1998, – №10,
С.74-83.
Вісник Української Академії Державного управління при Президенті
України. – 2000. – №4. – С.88.
Волынский В.С. Кредит в условиях современного капитализма. – М.: Финансы
и статистика, 1991.
Гамидов Г.М. Банковское и кредитное депо. – М.: ЮНИТИ, 1994.
Гуревич Д. Деньги электронной цивилизации // Финансовая Украина. – 1996,
– 3 сентября, С.10.
Деньги и кредит в рыночной экономике: Уч.пос. / Авт.кол.:
Г.Н.Белоглазова и др. – СПб: СПбУЭФ, 1994.
Деятельность банков: Современный опыт США. – М.: Экономист; ISI Bank,
1992.
Долан Е.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.
с англ. В. Лукашевича и др; Под общ.ред. В.Лукашевича, М.Ярцева.– С-Пт.
1994 р.
Доровеева Н.В. Планомерная организация денежного оборота в сфере личного
потребления и пути ее дальнейшего совершенствования. Автореф. на
соиск.уч.степ.канд.экон. наук. – Киев, 1987.
Дорошенко І. Проблеми організації та проведення операцій з міжнародними
платіжними картками // Банківська справа., 1999, – №5, С.57-59.
Захаров В.С. Потребительский кредит в СССР. – М.: Финансы и статистика,
1986.
Збірник тез доповідей “Банківська система України”. – Тернопіль, 1998.
Інструкція “Про відкриття банками рахунків в національній валюті та
іноземній валюті”, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.98 за
№527 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1999.
– Вип. 2, – С.4.
Інструкція №10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків”.
Казимагомедов А.А. Услуги коммерческий банков населению: Уч.пос. – СПб.:
СПбУЭФ, 1994.
Кириленко В.В., Дівеєв О.Р. Електронні гроші та перспективи їх розвитку.
Збірник наукових праць під ред. Фаріона І.Д., – вип.І, – Тернопіль,
1997, – С.91-92.
Кирилюк С. Валютні операції в комерційних банках // Банківська справа. –
1998, – №1, С.16.
Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч.
посібник. – Київ: Київський національний економічних університет, 1999.
– С.278-292.
Компанієць С., Щербанюк В. Запорука спокою – подорожній чек // Вісник
НБУ. – 1996. – №4.
Конкретно про банки в Україні: Додаток до газети «Галицькі контракти». –
2000, лютий.
Коробкіна С.. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх //
Банківська справа, – 2000, – №1, с.49-51.
Кох Т. Управление банком. / Пер.с англ. – Уфа: Спектр, 1993.
Кредитование / Пер.с англ. – Киев: Торгово-издат. бюро BHV, 1994.
Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки // Вісник НБУ,
квітень 1999. – С.320.
Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посібю – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2000. – 215с. – (Вища освіта ХХІ століття).
Литвин Н. Правові аспекти регулювання валютних операцій комерційних
банків України // Вісник НБУ. – 1999, – №11, с.18.
Ліпеєва П. Пластикові гроші: вчитись краще на чужих помилках //
Фінансова Україна, ринки. – 1997Ю – 8 квітня, С.17.
Панова Г.С. «Банковское обслуживание частных лиц». – М.: ДИС, 1994.
Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.: ИКЦ «ДИС»,
1997. – 464с.
Пантелеймоненко А.О. Українська кооперація в минулому / Серія
“Бібліотечка кооператора” за ред В.В. Гончаренка. – №2 – К.: НАКСУ, 1999
– 61 с.
Пластиковые карточки для частного клиента // Банковские услуги. – 1997,
– №2, С.8-11.
Пластиковые карточки для частного клиента // Банковские услуги. – 1997,
– №3, С.18-21.
Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник НБУ –
1999. – №2.
Попфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. – М.: ИНФРА-М, 1996. –
624с.
Порядок відкриття та функціонування анонімних валютних рахунків фізичних
осіб (резидентів і нерезидентів) // Вісник НБУ. – 1995, – №4, С.80.
Порядок купівлі іноземної валюти на УМВБ і КМВБ. Телеграма НБУ
№13-211/2144 від 08.09.98 // Галицькі контракти. – 1998, – №37
(вересень), – С.12.
Савін К. Платіжні картки як сучасний інструмент банківського маркетингу
// Банківська справа. – 2000, – №1(31), С.40.
Савлук М.І. Вступ до банківської справи. К.: Лібра.– 1998. – 344 с.
Савченко А., Дяченко Б. Національна система масових електронних платежів
// Вісник НБУ. – 1999, – №8. – С.3.
Система управління кредитною політикою : Збірник метод. матеріалів. –
К.: НАКСУ , 1999.
Сусіденко В. “Принципи банківського кредитування: зміст і реалізація в
умовах перехідної економіки” // Банківська справа. – 1999. – С.37-39.
Тосуняк Г.А. Банк для клиента. – М.: Златоцвет, 1993.
Усоскин В.М. Банковские пластиковые карточки. – М.: ИПЦ Вазар-Ферро,
1995.
Усоскин В.М. Современный коммерческий банк. Управление и операции. – М.:
Все для вас, 1993.
Фінанси України. – 1998. – №10. – С.74.
Ющенко В.А., Савченко А.С. Цокол С.Л. «Платіжні системи». – Київ.:
Либідь. – 1998р.
PAGE
PAGE 117
Банк
Банк
Банк
Банк
Банк
POS
POS
BST
POS
BST
POS
BST
BST
POS
BST
РПЦ
РПЦ
Центр ініціалізації та системної персона-лізації карток (НБУ)
Центр управління ключовою системою
Головний процесинговий центр (ЦРП НБУ, м.Київ)
Розрахунковий банк (ГУ НБУ)
Схема. Структурна схема НСМЕП
2
Клієнт
Клірингова сітка
Місцевий банк
Магазин
Банк емітент
3
1
3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
