ЗМІСТ

Вступ

Структура кредиту

Форми кредиту

Види кредиту

Список літератури

Вступ

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід’ємним елементом
економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства і
об’єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові
структури; як держави, уряду, так і окремі громадяни.

Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їхній
передачі позичальнику, мають можливість одержати від нього додаткові
кошти. Кредит, наданий у грошовій формі, являє собою нові платіжні
кошти.

На поверхні економічних явищ кредит виступає як тимчасова позичка речей
чи коштів. За допомогою кредиту здобуваються товарно-матеріальні
цінності, різного роду машини, механізми, купуються населенням товари з
розстрочкою платежу. Об’єктом придбання за рахунок кредиту виступають
різноманітні цінності (речі, товари). Однак «речове» тлумачення кредиту
виходить за рамки політекономічного аналізу. Економічна наука про гроші
і кредит вивчає не самі речі, а відносини між суб’єктами з приводу
речей. У цьому зв’язку кредит як економічну категорію варто
розглядати як визначений вид суспільних відносин. Однак кредит — не
всякі суспільні відносини, а лише таке, котре відображає економічні
зв’язки, рух вартості.

Форми кредиту тісно зв’язані з його структурою, тому перш ніж
розібратися які форми і види може мати кредит, розглянемо коротенько
його структуру.

СТРУКТУРА КРЕДИТУ

Структура є те, що залишається стійким, незмінним у кредиті. Кредит
складається з елементів, що знаходяться в тісній взаємодії один з одним.
Такими елементами є насамперед суб’єкти його відносин. У кредитній угоді
суб’єкти відносин завжди виступають як кредитор і позичальник.

Становлення кредитора і позичальника відбувається насамперед на базі
товарного звертання. Процес купівлі-продажу товарів не завжди приводить
до негайного одержання продавцем їхнього грошового еквівалента, покупець
не завжди має можливість відразу заплатити за товар, оплата провадиться
тільки після закінчення визначеного терміну. Так, продавець стає
кредитором, покупець — боржником.

Товарне звертання не являє собою єдину базу виникнення кредитора і
позичальника. Кредитор і позичальник з’являються у всіх випадках, коли
на одному полюсі (в одного суб’єкта) відстрочене одержання еквівалента;
на іншому — його сплата.

Кредитор — сторона кредитних відносин, що надає позичку.

Кредиторами можуть стати суб’єкти, що видають позичку, тобто реально
надають щось у тимчасове користування. Для цього щоб видати позичку,
кредитору необхідно володіти визначеними коштами. Їхніми джерелами
можуть стати як власні нагромадження, так і ресурси, запозичені в інших
суб’єктів відтворювального процесу. У сучасному господарстві
банк-кредитор може надати позичку не тільки за рахунок своїх власних
ресурсів, але і за рахунок притягнутих коштів, що зберігаються на його
рахунках, а також мобілізованих за допомогою розміщення акцій і
облігацій.

З утворенням банків відбувається концентрація кредиторів. Мобілізуючи
вільні грошові ресурси підприємств і населення, банкіри стають
колективними кредиторами.

Позичальник — сторона кредитних відносин, що одержує кредит і
зобов’язана повернути отриману позичку. Історично позичальниками були
окремі обличчя, що мають потребу в додаткових ресурсах. З утворенням
банків відбувається концентрація не тільки кредиторів, але і значне
розширення складу позичальників. У сучасних умовах крім банків
позичальниками виступають підприємства, населення і держава. Традиційно
банки при цьому стають колективними позичальниками, оскільки займають не
для себе, а для інших.

Особливе місце позичальника в кредитній угоді відрізняє його від
кредитора.

По-перше, позичальник не є власником коштів, що позичаються, він
виступає лише їх тимчасовим власником; позичальник користається чужими
ресурсами, йому не належними.

По-друге, позичальник застосовує кошти, що позичаються, як у сфері
звертання, так і в сфері виробництва (для придбання матеріалів і
розширення і модернізації виробництва). Кредитор же надає позичку у фазі
обміну, не входячи безпосередньо у виробництво.

По-третє, позичальник повертає ресурси, що позичаються, що завершили
кругообіг його господарстві. Для забезпечення такого повернення
позичальник так повинний організувати свою діяльність, щоб забезпечити
вивільнення коштів, достатніх для розрахунків із кредитором.

По-четверте, позичальник не тільки повертає вартість, отриману в
тимчасове користування, але і сплачує при цьому більше, ніж одержує від
кредитора, є платником позичкового відсотка.

По-п’яте, позичальник залежить від кредитора, кредитор диктує свою волю.
Економічна залежність від кредитора змушує позичальника раціонально
використовувати позичені кошти, виконувати свої зобов’язання як
позикоодержувача. Навіть повернувши позичені кошти, а також сплативши
збільшення до них у вигляді позичкового відсотка, позичальник не утрачає
своєї залежності від позикодавця: потенційно у своєму колишньому
кредиторі він бачить нового кредитора, а тому повинний цілком виконати
всі зобов’язання, що випливають з договору про позичку, створивши
підставу для чергового одержання кредиту.

Займаючи залежне від кредитора положення, позичальник не утрачає своєї
значимості в кредитній угоді як повноправної сторони. Без позичальника
не може бути і кредитора. Позичальник повинний не тільки одержати, але і
використовувати отримані в тимчасове користування ресурси, причому таким
чином, щоб цілком розраховуватися по своїх боргах. У цьому змісті
позичальник — така продуктивна сила, від якої залежить ефективне
застосування ресурсів, отриманих у тимчасове користування.

Крім кредиторів і позичальників, елементом структури кредитних відносин
є об’єкт передачі — те, що передається від кредитора до позичальника і
що робить свій зворотний шлях від позичальника до кредитора (мал.1).
Об’єктом передачі виступає позичена вартість, як особлива частина
вартості. Насамперед вона являє собою своєрідну нереалізовану вартість.

Вартість, що вивільнилася, осідаюча в одного із суб’єктів кредитних
відносин, характеризує уповільнення її руху, неможливість у даний момент
вступити в новий господарський цикл. Завдяки кредиту вартість, що
тимчасово зупинилася у своєму русі, продовжує шлях, переходячи до нового
власника, у якого позначилася потреба в її використанні на потреби
виробництва і звертання.

Розглянута структура кредиту характеризує його цілісність. Кредит — це
не тільки кредитор (приміром, банк), не тільки позичальник
(підприємство) чи позичена вартість. Структура кредиту як цілого
припускає єдність його елементів.

ФОРМА КРЕДИТУ

Отже, структура кредиту включає кредитора, позичальника і позичену
вартість, тому форми кредиту можна розглядати в залежності від
характеру:

позиченої вартості;

кредитора і позичальника;

цільових потреб позичальника.

У залежності від позиченої вартості доцільно розрізняти товарну, грошову
і змішану (товарно-грошову) форми кредиту.

Товарна форма кредиту історично передує його грошовій формі. Можна
припустити, що кредит існував до грошової форми вартості, коли при
еквівалентному обміні використовувалися окремі товари (хутра, худоба й
ін.). Першими кредиторами були суб’єкти, що володіють надлишками
предметів споживання. У пізній історії відомі випадки кредитування
землевласниками селян у формі зерна, інших сільсько-господарських
продуктів до збору нового врожаю.

У сучасній практиці товарна форма кредиту не є основною. Переважною
формою виступає грошова форма кредиту, однак застосовується і його
товарна форма. Остання форма кредиту використовується як при продажі
товарів на виплат платежу, так і при оренді майна (у тому числі лізингу
устаткування), прокаті речей. Практика свідчить про те, що кредитор, що
надав товар на виплат платежу, відчуває потребу в кредиті, причому
головним чином у грошовій формі. Можна відзначити, що там, де функціонує
товарна форма кредиту, його рух частий супроводжується і грошовою формою
кредиту.

Грошова форма кредиту — найбільш типова, переважна в сучасному
господарстві. Це і зрозуміло, оскільки гроші є загальним еквівалентом
при обміні товарних вартостей,

універсальним коштом звертання і платежу. Дана форма кредиту активно
використовується як державою, так і окремими громадянами, як усередині
країни, так і в зовнішньому економічному обороті.

Поряд з товарною і грошовою формами кредиту застосовується і його
змішана форма. Вона виникає, наприклад, у тому випадку, коли кредит
функціонує одночасно в товарній і грошовій формах. Можна припустити, що
для придбання дорогого устаткування буде потрібно не тільки лізингова
форма кредиту, але і грошова його форма для установки і налагодження
придбаної техніки.

Кредит зводиться не тільки до стадії надання коштів у тимчасове
користування, але має й інші стадії, у тому числі повернення позиченої
вартості. Якщо кредит наданий у грошовій формі, і його повернення було
зроблено також грошима, то дана угода являє собою грошову форму кредиту.
Товарну форму кредиту можна визнати тільки в тих кредитних угодах, у
яких надання і повернення позичених коштів відбуваються у формі товарних
вартостей.

Якщо кредит був наданий у формі товару, а повернутий грошима, чи навпаки
(наданий грошима, а повернутий у виді товару), то тут більш правильно
вважати, що мається змішана форма кредиту.

Змішана (товарно-грошова) форма кредиту часто використовується в
економіці країн, що розвиваються, що розраховуються за грошові позички
періодичними постачаннями своїх товарів (переважно у виді сировинних
ресурсів і сільсько-господарських продуктів). В внутрішній економіці
продаж товарів на виплат платежів супроводжується поступовим поверненням
кредиту в грошовій формі.

У залежності від того, хто в кредитній угоді є кредитором, виділяються
наступні форми кредиту: банківська, господарська (комерційна), державна,
міжнародна, цивільна (приватна, особиста). Разом з тим у кредитній угоді
бере участь не тільки кредитор, але і позичальник; у кредитній угоді
вони рівноправні суб’єкти. Пропозиція позички виходить від кредитора,
попит — від позичальника.

Якщо банк, наприклад, дає кредит населенню, а фізична особа вкладає свої
заощадження на депозит у банку, то в цих випадках мається той самий
склад учасників (банк і населення). Разом з тим кожна зі сторін займає
тут різне положення: у першому випадку банк служить кредитором; у
другому — позичальником; у свою чергу в першому випадку фізична особа
виступає як позичальника, у другому — кредитора. Кредитор і позичальник
міняються місцями: кредитор стає позичальником, позичальник —
кредитором. Це змінює і форму кредиту.

Банківська форма кредиту — найбільш розповсюджена форма. Це означає, що
саме банки найчастіше надають свої позички суб’єктам, що бідують у
тимчасовій фінансовій допомозі. По обсязі позичка при банківській формі
кредиту значно більше позичок, видаваних при кожній з інших його форм.
Це не випадково. Банк є особливим суб’єктом, основним заняттям якого
найчастіше стає кредитна справа, вона робить багаторазове кругообертання
коштів на поворотній основі.

Перша особливість банківської форми кредиту полягає в тому, що банк
оперує не стільки своїм капіталом, скільки притягнутими ресурсами.
Зайнявши гроші в одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позичку
в тимчасове користування іншим юридичним і фізичним особам.

Друга особливість укладається в тім, що банк позичає незайнятий капітал,
тимчасово вільні кошти, поміщені в банк суб’єктами, що хазяюють, чи на
рахунки та внески.

Третя особливість даної форми кредиту характеризується наступним. Банк
позичає не просто кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник
повинний так використовувати отримані в банку кошту, щоб не тільки
повернути їх кредитору, але і дістати прибуток, достатню принаймні для
того, щоб сплатити позичковий відсоток. Платність банківської форми
кредиту стає її невід’ємним атрибутом.

При господарській (комерційної) формі кредиту кредиторами виступають
господарські організації (підприємства, фірми, компанії). Дану форму в
силу історичної традиції досить часто називають комерційним кредитом,
іноді вексельним кредитом, оскільки в його основі лежить відстрочка
підприємством-продавцем оплати товару і надання підприємством-покупцем
векселя як його боргового зобов’язання оплатити вартість покупки після
закінчення визначеного терміну. Ймовірно термін «комерційний» кредит
виник як реакция на боргові відносини, що виникають між постачальником і
покупцем при відвантаженні товару і наданні договірної відстрочки
платежу. Поняття «комерційний» означає торговий, тобто те, що утворилося
на базі особливих умов продажу товарів.

Еволюція взаємин між підприємствами породжує не тільки відстрочку
платежу за товар, але й інші форми. У сучасному господарстві
підприємства надають один одному не тільки товарний, найчастіше не
стільки товарний, скільки грошовий кредит. Банки перестали бути
монополістами в здійсненні кредитних операцій; кредити можуть надавати
практично всі підприємства й організації, що мають вільні кошти. Типової
стала ситуація, коли великі промислові і торгові підприємства й
організації видають грошові кредити своїм партнерам. Термін
«комерційний» кредит у його класичному розумінні уступає його тлумаченню
як господарського кредиту, наданого підприємствами-кредиторами в
товарній і грошовій формі.

Господарська (комерційна) форма кредиту має ряд особливостей. Насамперед
його джерелом є як зайняті, так і незайняті капітали. При товарній формі
господарського кредиту відстрочка оплати служить продовженням процесу
реалізації продукції, позичається не що тимчасово вивільнилася вартість,
а звичайний товар з відстрочкою платежу. При грошовій формі
господарського кредиту його джерелом виступають кошти, що тимчасово
вивільнилися з господарського обороту. Важливо при цьому і те, що при
товарному господарському кредиті власність на об’єкт передачі переходить
від продавця-кредитора до покупця, при грошовому господарському кредиті
власність на позичену вартість не переходить від кредитора до
позичальника, останній одержує її тільки в тимчасове володіння.
По-різному здійснюється платність за користування кредитом. При
товарному господарському кредиті плата за відстрочку платежу входить у
вартість товару, при грошовому господарському кредиті плата за
користування позичкою стягується у відкритій формі — крім розміру
кредиту, що повертається кредитору, позичальник додатково сплачує
позичковий відсоток.

Господарський кредит незалежно від своєї товарної чи грошової форми
надається головним чином на короткі терміни, у той час, як, наприклад,
банківський кредит найчастіше носить довгостроковий характер.

Державна форма кредиту виникає в тому випадку, якщо держава як кредитор
дає кредит різним суб’єктам. Державний кредит варто відрізняти від
державної позики, де держава, розміщаючи свої зобов’язання» облігації й
ін., виступає як позичальника. Державна позика найчастіше розміщається
під визначені державні програми (на меті відновлення народного
господарства в післявоєнний період, розвитку народного господарства, у
тому числі його окремих галузей і ін.). Позики розміщаються, як правило,
на тривалі терміни (на п’ять, десять і навіть двадцять років). На
відміну від державних позик, широко розповсюджених у сучасному
господарстві, державна форма кредиту в порівнянні з іншими формами має
обмежене застосування, найчастіше надається через банки, а також у сфері
міжнародних економічних відносин, власне кажучи стає міжнародною формою
кредиту.

При міжнародній формі кредиту склад учасників кредитної угоди не
міняється, у кредитні відносини вступають ті ж суб’єкти — банки,
підприємства, держава і населення, однак відмінною ознакою даної форми є
приналежність одного з учасників до іншої країни. Тут одна зі сторін —
іноземний суб’єкт.

Україна хоча і надає кредити іноземним суб’єктам, однак у більшому
ступені виступає позичальником, ніж кредитором.

Цивільна форма кредиту заснована на участі в кредитній угоді як
кредитора окремих громадян, приватних осіб. Таку угоду іноді називають
приватною (особистою) формою кредиту. Цивільна (приватна, особиста)
форма кредиту може носити як грошовий, так і товарний характер,
застосовується у взаєминах із усяким з інших учасників кредитних
відносин.

В взаєминах приватних осіб один з одним дана форма кредиту часто носить
дружній характер: позичковий відсоток встановлюється в меншій сумі, ніж
у банках, у деяких випадках не стягується; кредитний договір не
укладається, частіше використовується боргова розписка, однак і вона
найчастіше не застосовується. Елемент довіри тут здобуває підвищене
значення. Термін такого кредиту не є твердим, частіше носить умовний
характер.

Як відзначалося раніше, форми кредиту можна також розрізняти в
залежності від цільових потреб позичальника. У цьому зв’язку виділяються
дві форми: продуктивна і споживча форми кредиту.

Продуктивна форма кредиту зв’язана з особливістю використання отриманих
від кредитора коштів. Цій формі кредиту властиве використання позички на
меті виробництва і звертання, на продуктивні цілі.

Так само, як у випадку з товарною формою кредиту, можна припустити, що
його споживча форма історично виникла спочатку розвитку кредитних
відносин, коли в одних суб’єктів відчувався надлишок предметів
споживання, в інших виникала потреба в тимчасовому їхньому використанні.
Згодом дана форма стала розповсюдженої й у сучасному господарстві,
дозволяючи суб’єктам прискорити задоволення потреб населення насамперед
у товарах тривалого користування.

Споживча форма кредиту на відміну від його продуктивної форми
використовується населенням на меті споживання, він не спрямований на
створення нової вартості, має на меті задовольнити споживчі нестатки
позичальника. Споживчий кредит можуть одержувати не тільки окремі
громадяни для задоволення своїх особистих потреб, але і підприємства, що
не створюють, а «проїдають» створену вартість.

Сучасний кредит має переважно продуктивний характер. Як відзначалося
раніше, що вирішує питома вага серед різноманітних форм кредиту має
банківський кредит. Це означає, що позичальник не тільки повинний
повернути позичку, але і сплатити за її використання позичковий
відсоток. У сучасному господарстві кредит позичається не просто у формі
грошей, а у формі грошей як капіталу. Рух грошей як капіталу, як
зростаючої вартості обумовлює продуктивне використання позички, жадає
від позичальника такого розміщення позикових коштів, що припускає їх
раціональне, продуктивне використання, створення нової вартості,
прибутку, надходить частково кредитору у виді плати за тимчасове
використання позиченої вартості.

Це не виключає випадки покриття кредитом збитків від діяльності
підприємств. Тут форма кредиту вступає в протиріччя з його змістом, у
кінцевому рахунку порушуються закони кредиту, порушується хід кредитного
процесу, кредит з фактора економічного росту перетворюється в інструмент
загострення диспропорцій у розвитку економіки.

Чистих форм кредиту, ізольованих один від одного, не існує. Банківський
кредит, наприклад, хоча і надається в грошовій формі, однак на практиці
його погашення провадиться у формі товарів. Часто подібна ситуація
викликається винятковими обставинами. Так, в Україні в період сучасної
економічної кризи 90-х рр. і сильної інфляції банки робили стягнення
кредиту за допомогою одержання від позичальника відповідних сум товарів.
Відомі випадки, коли підприємства-позичальники розплачувалися з банками
за отримані раніше кредити цукром, що працівники банку продавали за
подібною ціною клієнтам і знайомим.

Це відноситься і до інших форм кредиту. Банківський кредит, будучи за
своїм характером продуктивним кредитом, на практиці здобувають споживчі
риси. У свою чергу цивільний кредит — це далеко не завжди споживчий
кредит. Громадяни можуть здобувати позичку на чи будівництво ремонт
будинку, придбання господарського інвентарю, використовуваного при
сільськогосподарських роботах. Кредит громадянам на їхні споживчі цілі
деякою мірою може бути спрямований на підтримку їхньої життєдіяльності,
відновлення фізичних сил і здоров’я, тому побічно також здобуває
своєрідні продуктивні риси.

В окремих випадках використовуються й інші форми кредиту, зокрема:

пряма і непряма;

явна і схована;

стара і нова;

основна (переважна) і додаткова;

розвита і нерозвинена й ін.

Пряма форма кредиту відображає безпосередню видачу позички її
користувачу, без опосередковуваних ланок. Непряма форма кредиту виникає,
коли позичка береться для кредитування інших суб’єктів. Наприклад, якщо
торгова організація одержує позичку в банку не тільки для придбання і
продажу товарів, але і для кредитування громадян під товари з
розстрочкою платежу. Непрямим споживачем банківського кредиту є
громадяни, що оформили позичку від торгової організації на покупку
товарів у кредит.

Непряме кредитування відбувалося при кредитуванні заготівельних
організацій. У тій частині, у якій позичка видавалася заготівельної
організації на оплату продукції, що заготовлюється, спостерігається
пряма форма кредиту, у тій же частині, у який дана позичка йшла на
виплату заготівельною організацією авансів під майбутній врожай
сільськогосподарської продукції, виникала непряма форма кредиту.

Під явною формою кредиту розуміється кредит під заздалегідь обговорені
цілі. Схована форма кредиту виникає, якщо позичка використана на мету,
не передбачену взаємними зобов’язаннями сторін.

Стара форма кредиту — форма, що з’явилася спочатку розвитку кредитних
відносин. Наприклад, товарна позичка під заставу майна являла собою
найстаршу форму, використовувану на ранніх етапах суспільного розвитку.
Для рабовласницького суспільства була характерна лихварська форма
кредиту, що згодом вичерпала себе, однак за певних умов лихварська плата
за позикові кошти може виникати й у сучасному житті. Стара форма може
модернізуватися, здобувати сучасні риси.

До нових форм кредиту можна віднести лізинговий кредит. Об’єктом
забезпечення стають не тільки традиційне нерухоме майно, але і сучасні
види техніки, нові товари, що є ознакою сучасного життя (автомобілі,
яхти, дорога відеоапаратура, комп’ютери). Сучасний кредит служить новою
формою кредиту в порівнянні з його лихварською формою.

Основна форма нового кредиту — грошовий кредит, у той час як товарний
кредит виступає як додаткову форму, що не є другорядної, другосортної.
Кожна з форм з урахуванням різноманітних критеріїв їхньої класифікації
доповнює один одного, утворити визначену систему, адекватну відповідному
рівню товарно-грошових відносин.

Розвита і нерозвинена форми кредиту характеризують ступінь його
розвитку. У цьому змісті ломбардний кредит називають допотопним,
«нафталіновим» кредитом, що не відповідає сучасному рівню відносин.
Незважаючи на це, даний кредит застосовується. У сучасному суспільстві,
він не розвитий досить широко, наприклад, у порівнянні з банківським
кредитом.

ВИДИ КРЕДИТУ

Вид кредиту — це більш детальна його характеристика по
організаційно-економічних ознаках, використовувана для класифікації
кредитів. Єдиних світових стандартів при їхній класифікації не існує. У
кожній країні є свої особливості. В Україні кредити класифікуються в
залежності від:

стадій відтворення, що обслуговуються кредитом;

галузевої спрямованості;

об’єктів кредитування;

його забезпеченості;

терміновості кредитування;

платності й ін.

Кредит, як відзначалося раніше, являє собою категорію обміну. При
продажі свого продукту, при покупці сировини, устаткування й інших
товарів, необхідних для продовження діяльності, товаровиробники
відчувають потребу в додаткових платіжних коштах. Будучи важливим
інструментом платежу, кредит застосовується для задоволення
різноманітних потреб позичальника. Ці потреби зароджуються не тільки в
обміні, де розривши в платіжному обороті найбільше виявляється, але й в
інших стадіях відтворення. Господарські організації, що роблять продукт,
витрачають отримані позички для придбання засобів виробництва,
задоволення потреб по розрахунках по заробітній платі з працівниками, з
бюджетними організаціями. Населення одержує кредит для задоволення своїх
споживчих нестатків. Виступаючи категорією обміну, кредит
використовується для задоволення потреб виробництва, розподілу і
споживання валового продукту.

Кредит підрозділяється на види й у залежності від їхньої галузевої
спрямованості. Коли кредит обслуговує потреби промислових підприємств,
те це промисловий кредит. Буває також сільськогосподарський, торговий
кредит. Галузева спрямованість кредиту часто знаходить своє втілення в
державній статистиці ряду країн (окремо виділяються кредити
промисловості, торгівлі, сільському господарству і т.д.). По галузях
поділяють кредити й окремі комерційні банки.

Класифікація кредиту обумовлена також об’єктами кредитування. Об’єкт
виражає те, що протистоїть кредиту. Найчастіше кредит використовується
для придбання різних товарів (у промисловості — сировина, основні і
допоміжні матеріали, паливо, тара і т.п., у торгівлі — товари
різноманітного асортименту, у населення — товари тривалого користування)
і тут кредиту протистоять різні товарно-матеріальні цінності. У ряді
випадків позичка видається для здійснення різних виробничих витрат.
Наприклад, у сільському господарстві кредит у більшій частині
спрямовується на витрати по рослинництву і тваринництву, у промисловості
— на сезонні витрати (ремонт, підготовку до нового сезону виробництва
сільськогосподарських продуктів і ін.).

Об’єкт кредитування може мати матеріально-речовинну форму і не мати її.
Позичальник бере позичку необов’язково для нагромадження необхідних йому
товарно-матеріальних цінностей. Кредиту тому необов’язково будуть
протистояти конкретні види матеріалів. Позичка досить часто береться під
розрив у платіжному обороті, коли в підприємства тимчасово відсутні
вільні кошти, але виникають зобов’язання по різноманітних видах поточних
платежів. Це можуть бути потреби, зв’язані з необхідністю платежів по
виплаті заробітної плати персоналу підприємства, різних податків у
федеральний чи місцевий бюджети, по внесках по страхуванню майна й ін. У
цьому випадку кредит покриває недолік чи коштів розривши в платіжному
обороті.

Класифікація кредиту по видах залежить і від його забезпеченості.
Звичайно забезпеченість розрізняють по характері, ступеню (повноті) і
формам. По характері забезпечення виділяють позички, що мають пряме і
непряме забезпечення. Пряме забезпечення містять, наприклад, позички,
видані під конкретний матеріальний об’єкт, на покупку конкретних видів
товарно-матеріальних цінностей. Непряме забезпечення можуть мати,
наприклад, позички, видані на покриття розриву в платіжному обороті.
Хоча позичка і видається на покриття платіжних зобов’язань позичальника,
прямої оплати товарно-матеріальних цінностей, що прямо протистояли б
кредиту, може не бути, однак виявляється непряме матеріальне
забезпечення у формі товарних запасів, створених за рахунок власних
грошових джерел.

По ступені забезпеченості можна виділити кредити з повним (достатнім),
неповним (недостатнім) забезпеченням і без забезпечення. Повне
забезпечення мається в тому випадку, якщо розмір забезпечення дорівнює
чи вище розміру наданого кредиту. Неповне забезпечення виникає тоді,
коли його вартість менше розміру кредиту. Кредит може і не мати
забезпечення. Такий кредит називають бланковим. Найчастіше він надається
при наявності достатньої довіри банку до позичальника, упевненості банку
в поверненні коштів, наданих позичальнику в тимчасове користування.

Забезпечення кредиту можна розглядати не тільки з позиції протистояння
йому визначеної маси вартості, ліквідних товарно-матеріальних запасів,
але і визначених зовнішніх гарантій. Крім звичайної застави
товарно-матеріальних цінностей, майна, що належить позичальнику, у групу
забезпечення повернення кредиту входять різного роду гарантії,
поручительства третіх осіб, страхування й ін.

При класифікації кредиту в залежності від терміновості кредитування
виділяють короткострокові, середньострокові і довгострокові позички.

Короткострокові позички обслуговують поточні потреби позичальника,
зв’язані з рухом оборотного капіталу. Короткостроковими позичками
вважаються такі позички, термін повернення яких за міжнародними
стандартами не виходить за межі одного року. Однак на практиці їхній
термін може бути неоднаковий. Це визначається економічними умовами,
ступенем інфляції. Так, в Україні в 90-х рр. у силу значних інфляційних
процесів до короткострокових позичок найчастіше відносили позички з
терміном до трьох-шести місяців.

Середньострокові і довгострокові кредити обслуговують довгострокові
потреби, обумовлені необхідністю модернізації виробництва, здійснення
капітальних витрат по розширенню виробництва.

Устояного стандартного терміну як критерію віднесення кредиту до розряду
середньострокових чи довгострокових позичок поки немає. У США,
наприклад, середньостроковими позичками є такі позички, термін погашення
яких не виходить за межі восьми років, у Німеччині — до шести років.
Немає однаковості й у розмірі терміну по довгострокових позичках.

В Україні до середньострокових позичок відносили позички з терміном
погашення від шести до дванадцяти місяців, до довгострокових -кредити,
термін оплати яких виходив за межі року. Розподіл кредитів по їхній
тривалості функціонування в господарстві позичальника було виправданим,
тому що в умовах знецінення грошей навіть короткочасне їхнє перебування
в господарстві позичальника могло привести до втрати схоронності
капіталу. Сильна інфляція трансформувала представлення про термін
кредитування, змінювала критерії терміновості кредитування
позичальників.

Кредит можна класифікувати по видах і в залежності від платності за його
використання. Тут виділяють платною і безкоштовний, дорогою і дешевий
кредити. За основу такого розподілу береться розмір процентної ставки,
установлений за користування позичкою.

У сучасному господарстві кредит функціонує як капітал. Це означає, що
кредитор передає позичену вартість не як суму грошей, а як самозростаючу
вартість, що повертається йому зі збільшенням у вигляді позичкового
відсотка. Позичальник же отримані кошти повинний використовувати таким
чином, щоб з їх допомогою можна було не тільки забезпечити
безперервність виробництва, але і створити нову вартість, достатню, щоб
розрахуватися з кредитором — повернути йому спочатку авансовану суму і
сплатити позичковий відсоток. Саме тому кредит як вартісна категорія
носить платний характер.

Проте як у древньої, так і в сучасній історії існує і безкоштовний
кредит у дуже обмежених розмірах. Найчастіше в сучасному господарстві
він застосовується при кредитуванні інсайдерів (співробітників банку),
при особистих (дружніх) формах кредиту й ін.

При товарному кредиті (у формі векселів) відстрочка платежу також не
супроводжується стягненням відсотка. Разом з тим, хоча прямо тут плата
за кредит і не виявляє себе, однак побічно відсоток входить у ціну того
продукту, по якому була зроблена відстрочка його оплати.

У рамках платності за кредит застосовується поняття дорогого дешевого
кредиту.

Поняття дорогого кредиту зв’язано зі стягненням процентної ставки,
розмір якої вище його ринкового рівня. Як правило, така ставка
встановлена по кредитах, що має підвищений ризик неповернення позички
(через низький клас кредитоспроможності позичальника, сумнівного
забезпечення й ін.). Інші кредити (з підвищеною процентною ставкою)
застосовуються також як своєрідна санкція за несвоєчасне повернення
позички, а також порушення, що суперечать кредитному договору з
клієнтом.

Найчастіше розмір платності кредитор диференціює в залежності від
терміну кредиту, якості забезпечення, платоспроможності позичальника.
Платність міняється з урахуванням економічного циклу — підйому, чи
депресії економічної кризи.

Дорогою і дешевий кредити — поняття відносні. Наприклад, для західної
практики процентні ставки українських банків в умовах економічної кризи
й інфляції середини 1990 р. можуть здатися космічними з позиції їхнього
розміру. Однак з обліком місячного і річного темпів інфляції вони вже не
стануть такими, оскільки знецінення грошей у 1996 — 1997 р. досягало від
1 до 2 % щомісяця.

У світовій банківській практиці використовуються й інші критерії
класифікації кредитів. Зокрема, кредити можуть поділятися на позички,
видавані в національній і іноземній валюті, юридичним і фізичним особам
і ін.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

«Гроші. Кредит. Банки», за редакцією О.И. Лаврушина, М., 1998;

«Фінанси. Грошовий обіг. Кредит»,за редакцією Л.А. Дробозиной, М., 1997;

«Фінанси, грошовий обіг і кредити», А.Н. Трошин, В.И. Фомкіна, М., 2000.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи