ПЛАН

Вступ

Передумови та економічні чинники, що обумовлюють необхідність кредиту

Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу

Підготовка до укладання кредитного договору

Висновки

ЗМІСТ

TOC \o «1-1» \h \z HYPERLINK \l «_Toc504127809» Вступ PAGEREF
_Toc504127809 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc504127810» 1. Передумови та економічні чинники, що
обумовлюють необхідність кредиту PAGEREF _Toc504127810 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc504127811» 2. Кредитний договір як юридична основа
кредитного процесу PAGEREF _Toc504127811 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc504127812» 3. Підготовка до укладання кредитного
договору PAGEREF _Toc504127812 \h 16

HYPERLINK \l «_Toc504127813» Висновки PAGEREF _Toc504127813 \h 22

HYPERLINK \l «_Toc504127814» Список використаної літератури PAGEREF
_Toc504127814 \h 23

Вступ

Кредитування – основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння
сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх
використання на практиці має важливе значення для ефективної діяльності
банку. Всі питання, що пов’язані з банківським кредитуванням,
вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору.
У кредитному договорі визначається також величина відсоткової ставки,
від якої залежить розмір прибутку банку.

Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою. кредитного
процесу.

Виділення і розгляд такого цілісного поняття, як «кредитний процес»,
дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи механізму
банківського кредитування. Кредитний процес – це рух банківського
кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У
ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму
банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім
суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої
приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних
можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту
та сплати відсотків за користування кредитом.

На одній із стадій кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про
можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної
операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного
обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням
кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими
стадіями кредитного процесу.

1. Передумови та економічні чинники, що обумовлюють необхідність
кредиту

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського
суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів
людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати
насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів
протистоять один одному як власники, як юридичне самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними,
взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого
характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було
грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або
виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт
купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато
інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри
продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит.
Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як
засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і
засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак
якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже,
кредит полегшував реалізацію товарів. Тому рух вартості у сфері
товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між
економічно відособленими товаровиробниками, був об’єктивно найбільш
загальною основою необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і
необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери
обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва,
споживання.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло
загального характеру, стан економічних зв’язків не тільки в межах однієї
країни, айв усьому світі дуже ускладнився, За таких умов його навіть
неможливо собі уявити без кредиту. Адже внаслідок спеціалізації
виробників на виготовленні певних товарів і викликаного нею кооперування
суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий
ланцюг тісно пов’язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок
–товаровиробників, продавців, споживачів. І щонайменше порушення у
будь-якій із цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується
за своїми зобов’язаннями з іншими його ланками. Як наслідок, може бути
порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками
товарно-грошових відносин, тобто цей ланцюг може “розірватись”.

Якраз у цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту
товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення
набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на
фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного
відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі
економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати
перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного
відтворення. Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників,
так і в процесі всього суспільного виробництва, і використовується
кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати
виробництво товарів та обмін ними. Звідси існування товарного
виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною
економічною причиною необхідності кредиту.

Перелічені причини, а також потреба розширити виробництво в умовах, коли
бракує нагромаджених для цього власних коштів, безперечно, свідчать про
те, що кредит необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще
більш він потрібний тому, хто лише бажає організувати власне виробництво
чи розпочати якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не зміг
накопичити для цього власний капітал. Приблизно така ж ситуація виникає
й у сфері споживання. Зазвичай у молодих людей потреби перевищують їх
доходи, тому часто у них виникає необхідність одержати кредит. Подібна
ситуація нерідко виникає й у держави в цілому, що також зумовлює потребу
в кредиті. Отже, без кредиту нормальне функціонування товарного
виробництва, товарного обігу та споживання у сучасному суспільстві
взагалі неможливе. Він стає обов’язковим атрибутом господарювання.
“Купуй зараз, плати потім”, — такий принцип кредитного господарства, як
називають сьогоднішню економіку, котра вся пронизана кредитними
відносинами.

Проте, окрім цих загальних причин необхідності кредиту, є ряд
специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише
за певних передумов. Однією з них, і напевне першою, стало майнове
розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли
бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого. У сучасних умовах така
закономірність не є обов’язковою. Через різні причини тимчасово вільна
вартість у грошовій чи натуральній формі може бути в одних юридичних чи
фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні виникає в інших. Тому
необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в
позичку є однією з основних передумов кредитних відносин.

Але для виникнення кредитних відносин насамперед потрібно, щоб той, хто
надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати. Адже саме слово
“кредит” походить від латинського credere – довіряти, або відповідно
credo – вірю. Довіра — фундамент кредитних відносин, одна з
найважливіших передумов їх виникнення. Проте нині ця передумова часто
відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладення
кредитної угоди самої довіри зараз замало, бо майже завжди існує ризик
несвоєчасного чи неповного повернення кредиту. А тому кредиторові, як
правило, потрібні певні гарантії його повернення, отримані чи від самого
позичальника (наприклад, у вигляді застави), чи від того, хто має певний
капітал або майно, чи від страхової компанії тощо.

Окрім довіри, обов’язковою передумовою виникнення кредитних відносин є
збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається
через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди –
розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його
сплати тощо. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди
є результатом досягнутого ними компромісу.

За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове
запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної
відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань.
Тому ці учасники мають бути юридична самостійними особами. Фізичні ж
особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин за умови їх
дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов
виникнення кредитних відносин. Ті й ті мусять бути кредитоспроможними.

Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних
доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути
виручка від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо,
надходження податків та ін. Як правило, за відсутності цієї передумови
кредит не надається. Наприклад, він не може надаватись організаціям,
закладам і установам, які повністю перебувають на бюджетному
фінансуванні. Але в окремих випадках, коли є надійна гарантія виділення
бюджетних асигнувань у недалекому майбутньому, їм також може бути надано
кредит.

Для юридичних осіб – суб’єктів господарювання ще однією неодмінною
економічною передумовою існування кредиту, яка випливає з попередньої, є
їх функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку.
У першому випадку діяльність підприємницької структури здійснюється, як
кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку (діяльність на засадах
госпрозрахунку) є можливість у разі необхідності отримати допомогу від
свого вищого органу управління (міністерства, відомства тощо).

В умовах діяльності на засадах комерційного чи господарського розрахунку
авансований суб’єктом господарювання капітал (Г) здійснює кругообіг,
який можна зобразити формулою:

У верхній частині наведеної формули зображено кругообіг основного
капіталу протягом одного циклу виробництва і реалізації товару. При
цьому засоби праці (Г), до яких належать будівлі, споруди, устаткування,
машини, механізми тощо, у процесі виробництва (В) переносять на
виготовлений товар лише частину своєї вартості у вигляді амортизаційних
відрахувань (m), які надходять товаровиробникові у складі виручки від
реалізації товару в сумі (г). Ці амортизаційні відрахування на тривалий
час осідають (тобто є тимчасово вільними) в амортизаційному фонді
товаровиробника і слугують джерелом відшкодування зношених засобів праці
на новій чи попередній технічній основі. Повністю капітал, авансований
товаровиробником в основні засоби, повертатиметься останньому протягом
тривалого часу, який визначається нормативним строком служби цих
засобів. До заміни зношених основних засобів новими кошти
амортизаційного фонду можуть зберігатись на депозиті у фінансових
посередників, інвестуватись у цінні папери чи на засадах внутрішнього
запозичення тимчасово використовуватись самим товаровиробником для
розширення масштабів виробництва.

У нижній частині формули зображено кругообіг оборотного капіталу, який
авансований на придбання предметів праці (сировини, основних і
допоміжних матеріалів, палива, тари, залишків незавершеного виробництва
тощо) та формування засобів обігу (готової продукції, товарів у процесі
реалізації, грошових коштів). У цій частині формули ?Т і ?Г означають
додаткову вартість, створену робочою силою у процесі виробництва, а якщо
від реалізації своєї продукції товаровиробник одержує збитки, то його
виручка становитиме (Г – ?Г). Так, у 2001 р. в Україні збиткове
працювало 43% підприємств. У цілому ця формула показує, що амортизаційні
відрахування належать до основного, а не оборотного капіталу.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана
існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність
поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами,
що обумовлюють необхідність кредиту, – коливання потреби в коштах та
джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли в
одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність
розв’язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для
розширення виробництва або для повнішого задоволення власних потреб.

2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу

Кредитний договір – цивільно-правовий документ, який визначає взаємні
юридичні права і зобов’язання та економічну відповідальність
комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення
кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і
позичальником обов’язково набувають договірного характеру. В правовій
державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного
процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі
передбачається ст. 25 Закону України «Про банки і банківську
діяльність».

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він
містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь
комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській
практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно
різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних
вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного
договору наведена в Положенні НБУ «Про кредитування». На основі типової
форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього
документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов
кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному
випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей
позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської
діяльності.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним
договором і договором позики є безвідплатний характер останнього.
Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за
позику, що є обов’язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися
в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним
договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його
структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений
структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни
в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має
бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні
питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами
розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх
організаційно-правова форма;

предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк
надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата
договору);

умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави,
договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи;
зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним
позичальникові майном і коштами);

порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм
видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

зобов’язання банку і позичальника (банк зобов’язується відкрити
позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі
кредиту; позичальник зобов’язується використати кредит на зазначені у
договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату
нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки
відповідно до строкових зобов’язань;

права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання
позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит
зі сплатою штрафу – вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички
позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши
одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо
повідомивши про це банк);

санкції у разі невиконання умов договору;

порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним
законодавством в арбітражному порядку);

особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у
договорі оформляються додатковою угодою сторін);

строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня
надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

юридичні адреси та реквізити сторін;

підписи сторін.

b

^ B

U

V

X

Z

\

^

`

b

d

f

?

 

c

¤

?

?

P R T X Z \ ^ ` b ? ? ?   ¤ ¦ ue th

#

4

6

8

< >

@

B

D

F

~

?

?

I

I

?

O

Oe

O

U

Ue

TH

?ії без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про
заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну
юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону
позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його
основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника
тощо. Обмежувальні умови кредитного договору дозволяють
підприємству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встановлених
межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне
товариство-позичальник має право виплачувати власним акціонерам під час
реалізації кредитного договору; обмеження величини премій, доплат до
заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам
підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа,
підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами,
телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт
укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у
даній кредитній операції.

За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов’язань
винна сторона несе цивільно-правову відповідальність. Арбітражний суд
розглядає спори щодо виконання кредитного договору в строк не більше
двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала
арбітражного суду підлягають обов’язковому виконанню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її
погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного
договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний
проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути
передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання
кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати
кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах
зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним
законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються
також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські
кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну
взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на
всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для
захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього
необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко
сформульованим і не допускав різного його тлумачення. Як вже зазначалося
вище, в банківській практиці можуть використовуватися різні види
кредитних договорів залежно від виду банківської позики. В кредитному
договорі на видачу довгострокової позики, як правило, передбачається
поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт,
придбання товарно-матеріальних цінностей. При цьому в договорі мають
бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату рахунків
постачальників чи підрядчиків.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна
відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед,
про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та
відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за
кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне
перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за
кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання
не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ
кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді
стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не
за призначенням кредиту.

3. Підготовка до укладання кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість
забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки
укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження
умов надання позики – одна з центральних складових технології
банківського кредитування.

При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване
структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої
кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і
погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою
проблемою для банку у зв’язку з цим є визначення ступеня допустимості і
виправданості кредитного ризику та розроблення заходів, які знижують
можливість втрат від проведення даної кредитної операції. Невірна оцінка
ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банку.

Кредитний ризик має підтримуватися в банківській практиці на належному і
керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими
позичальниками, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть
забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У
разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою
кредитоспроможністю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження
кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному
позичальнику; страхування кредитів; одержання достатнього забезпечення
за виданими кредитами шляхом укладання договору застави на майно, цінні
папери позичальника; надання позичальником поручительств, гарантій інших
організацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоби звести ризик
до мінімуму. Оцінка ризику – першочергова справа за розробки умов
майбутньої позики. Забезпечивши правильну оцінку ризику під час розробки
змісту кредитної угоди, банк може значно поліпшити перспективу
реалізації самої кредитної операції, скоротити ймовірність появи
безнадійних боргів. Ані банк, ані позичальники не повинні вважати само
собою зрозумілим, що будь-які заяви на отримання позики можуть бути
правомірними для умов кредитного договору. Потенційні позичальники не
повинні розглядатися банком в однаковому «рожевому» кольорі.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих
кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками
залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також
кількості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді
ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну
заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду
України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у
вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не
менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у
встановленому порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки
юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або за
якими реальна (ринкова) вартість забезпечення становить менше 60
відсотків від суми кредитної заборгованості. Розробляючи умови
майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу,
до якої відноситься дана позика.

Для банку важливо чітко визначити, якою мірою він довіряє своєму
партнеру, наскільки готовий ризикувати і розміщувати у нього свої
кредитні ресурси.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і
високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи
зобов’язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій
кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків. Правильне і точне
визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації,
отриманої банком на попередніх стадіях кредитного процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і
вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі
здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного
договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях –
кредитні комісії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв’язані. Серед них
найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу
здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних
сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на
клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу
цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умов
кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної
кон’юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позика.
Йдеться, насамперед, про реальність умов реалізації продукції (послуг,
робіт) на ринку, що зв’язані з динамікою рівня цін ,та зміною
платоспроможного попиту на відповідні види продукції.

Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту:
споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні,
сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на
операції з цінними паперами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено
виділяти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну
діяльність. Кредити в поточну діяльність – це позики, надані
позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для
фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження
коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну
діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними
кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на
сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між
підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в
інвестиційну діяльність – це кредити, надані позичальникам на
задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними
інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння
землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі,
фінансовий лізинг тощо.

Підготовка кредитного договору – це творчий процес, який вимагає від
банківських працівників знань, аналітичного мислення, гнучкості в
оцінці, вміння прогнозувати хід економічних подій тощо. Оптимальність
умов кредиту визначається на основі співставлення очікуваного прибутку і
величини ризику.

Одне з найскладніших завдань для банку – правильно визначити можливу
рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має
аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без
проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв’язку з
цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план
проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних
позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних
ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об’єктів
кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого
позичальника.

Для банку важливою є проблема гарантій повернення кредиту. Тому
банківські працівники мають отримати від позичальників найбільш точну
інформацію про джерела погашення позики.

«Ціна» кредиту визначається процентною політикою банку і враховує
комплекс чинників (див. розділ 10). В Україні з 28 квітня 1995 р. по 27
вересня 1996 р. діяв порядок «прив’язування» кредитних ставок
комерційних банків до облікової ставки НБУ, що означало обов’язкове
коригування відсоткових ставок за виданими банками кредитами пропорційно
до зміни облікової ставки.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного
договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне
визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання
фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів
погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі
«ліберальних» строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як
заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника
матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який
кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку
позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно
раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми
позичальниками при укладенні кредитного договору в банку можуть бути
створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного
аналізу і кредитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в
наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що
включає найповніші дані про взаємовідносини і банку
клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати
кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності або
недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний
проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет
(комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов
оформляються кредитний договір і термінове зобов’язання.

Термінове зобов’язання за позичкою банку – це документ, що дає банкові
право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для
погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу.
Термінове зобов’язання надається банкові позичальником як обов’язковий
додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички.
У зобов’язанні зазначаються: найменування і код позичальника,
найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу
(число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку,
номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов’язання
розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума,
залишок, підпис. Отже, термінове зобов’язання містить зобов’язання
підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним
позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на
підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.

Висновки

Причиною виникнення кредиту була необхідність одногоj товаровиробника
продати свій товар, а покупця – купити його, коли він ще не отримав
гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з’явилося
чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту. Центральне
місце серед них посідає коливання потреб у коштах і джерелах їх
формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих
економічних відносинах, які виникають у зв’язку з рухом вартості на
засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою
специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від
інших економічних явищ.

Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з
іншими економічними категоріями – грошима, фінансами, торгівлею,
капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої
функції і особливе призначення в економічному житті суспільства.

Кредитний договір – цивільно-правовий документ, який визначає взаємні
юридичні права і зобов’язання та економічну відповідальність
комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення
кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і
позичальником обов’язково набувають договірного характеру. В правовій
державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного
процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі
передбачається ст. 25 Закону України «Про банки і банківську
діяльність».

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість
забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки
укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження
умов надання позики – одна з центральних складових технології
банківського кредитування.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000
р.

3. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від
5 квітня 2001 р.

4. Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” // Вісник
НБУ. — 1996. — № 5.

5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. – К.: Основи. -2001.

6. Долан 3. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело
й денежно-кредитная политика. — М; Л., 1991.

7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. Й. Лаврушина. — М., 1998.

8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление й операции.
— М., 1993.

11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

12. КейнсДж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.

13. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

14. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку
України // Фінанси України. — 1997. — № 2.

15. Савлук М, L, Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

16. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України
та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. -1999.—№1.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи