План.

Вступ.

Поняття кредиту та закономірності організаціі кредтних відносин.

Характеристика основних форм кредиту:

Банківський.

Комерційний.

Державний.

Споживчий.

Міжнародний.

Класифікація основних видів кредиту.

Проблеми і перспективи розвитку основних форм кредиту в Україні.

Висновок.

Вступ.

Кредит (від лат. сreditum — позика, борг) є однією з найскладніших
економічних категорій. Передумовою його історичного генезису було
майнове розшарування суспільства в період розкладу первісно-общинного
ладу. Але характеру об’єктивної необхідності він набув лише за умов
становлення і розвитку товарно-грошових відносин. В умовах сучасного
розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру,
стан економічних зв’язків не тільки в межах однієї країни, айв усьому
світі дуже ускладнився. За таких умов його навіть неможливо собі уявити
без кредиту, адже суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі
економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати
перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного
відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит.
Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як
окрему самостійну економічну категорію — кредит.

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало
питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Не можна
здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити
національний політичний і господарський суверенітет без формування і
розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Мета цієї роботи- дати визначення такої важливої єкономічної категоріі,
як кредит, розглянути основні принціпи організаціі кредитних відносин,
різноманітність його форм та видів, а також розвіток основних форм
кредиту в Україні.

Поняття кредиту та закономірності організації кредитних відносин.

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення
кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в
економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо
питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Найбільш поширеними в
економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

—ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним
суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника
зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування
з кредиту його економічного змісту;

—ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються
в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні
аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та
закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі
переважає.

Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика»,
«борг». Цей термін також перекладається як «вірю», «довіряю». A тому
категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра
однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна
вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за
відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту.
Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно звернути увагу на такі
засадні її ознаки:

• кредит — це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на
взаємній довірі сторін цих відносин;

• економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово
вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

• кредитування — це акт передачі кредитором певної суми капіталу в
тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит — це
економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з
приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на
умовах повернення й оплати.[ 12. – c.212]

Необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі круго-обороту
індивідуальних капіталів одні суб’єкти господарювання нагромаджують
кошти, що тимчасово не використовуються, а в інших має місце потреба в
додаткових ресурсах. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між
можливим тимчасовим «заморожуванням» коштів і необхідністю їх
ефективного використання.

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й
ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення
економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері
формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних
суб’єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових
відносин між суб’єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала
найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками
цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб’єктами
на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише
власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни, ремісники
тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та
особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки
виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто
«проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в
особисту залежність від кредитора.

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке
розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів.
Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою
застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних
коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій
з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного
характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних
відносин.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час
одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах
завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор — сторона, що
передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник
— сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної
мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові
чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається
угода позики, — є об’єктом кредиту.

Рис. 1. Структура кредитних відносин

Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і
фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється
відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і
називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між
партнерами, які стають їх суб’єктами— кредитором та позичальником. Тому
поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт
надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв’язку з
наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій,
пов’язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи
порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою
кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних
робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною
цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у
своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку
передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути
кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі,
яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою
збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником,
яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як
використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте
споживання.

Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності
(чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування
іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи
(підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.
Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку
мобілізують кошти в інших суб’єктів, у тому числі і на засадах
запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому
банки можна розглядати як колективних кредиторів.

Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в
додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною
ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а
лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих
коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які
передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник
перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує
рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні
особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників
виконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й
колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої
кількості кредиторів та у великих обсягах.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку
(доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у
формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник — у вигляді прибутку
на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на
розширення свого власного споживання [7, ст.392].

Суспільнвм екеномічним відносинам, що становлять сутність кредиту,
притаманний ряд власних ознак.

Учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути
власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;
функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести
економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Без цього вони не
зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати
кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну
суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати
позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в
майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для
повернення боргу. Кредитні відносини між суб’єктами не можуть виникнути,
якщо авансовані у виробничу сферу кошти не здійснюють кругообороту, або
коли той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу.

Кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов
вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше
ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до
розвитку. Економічна самостійність суб’єктів, добровільність,
рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо
адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових
засадах. Кредитор має бути так само заінтересований надати позику, як
позичальник її отримати. Такий збіг інтересів не досягається автоматично
навіть за наявності вільних грошових ресурсів у одного контрагента і за
потреби в коштах іншого. Вирішальне значення має узгодження конкретних
параметрів (умов) позики — її цільового призначення та забезпечення,
терміну кредитування, величини процента, а також наявності
альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Кредитні відносини повинні мати за мету збільшення капиталу. Для
кредитора спонукальним мотивом для надання позики є одержання
позичкового процента. Без одержання від позичальника доходу у вигляді
процента у кредитора не буде стимулу давати гроші. У свою чергу,
необхідність погашення кредиту та сплати процентів за користування ним
породжує заінтересованість позичальника у раціональному
техніко-економічному обґрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє
режиму економії протягом його використання, a також стає засобом
контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник заінтересований,
щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл
кругообороту авансових коштів, тим швидше окупиться позика, a значить,
тим меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею.
Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні
виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає
загроза неповернення позики, то кредитор змушений удаватися до piшучих
заходів аж до дострокового стягнення заборгованості та припинення
кредитних відносин із позичальником. Якщо надана в позику вартість до
кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони
виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а
позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого
повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних
відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення,
щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується
правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні
ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку
інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж
інтереси позичальника.

Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом
вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є
еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується
зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується
на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються
назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію
кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Завдяки цьому
для виникнення таких відносин має бути високий рівень довіри між
учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор довіри
нерідко розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна
передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що довіра є
чинником не тільки моральним, а й економічним.

Позичальник зобов’язаний надати кредитору економічні та юридичні
гарантії повернення боргу. Такими гарантіями можуть бути, наприклад,
застава майна для забезпечення позики, зобов’язання гаранта, поручителя
(солідної фірми або банку) чи страхової компанії погасити заборгованість
у разі неплатоспроможності позичальника. Для захисту своїх позицій
кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності
кредитування та розміру плати за кредит.

Нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх
реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає
власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата,
що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням
відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на
випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання
одержаних у позичку коштів.

Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних
відносин, є тільки їх видовою ознакою.

От же, з вищенаведеного можемо видилити п’ять основних принципів
організаціі кредитних відносин:

Поверненість — означає необхідність обов’язкового повернення
позичальником отриманої в тимчасове користування вартісті.

Строковість – означає обов’язкове встановлення періоду коритування
позиченими коштами та строку іх кінцевого повернення до кредитора.

Платність – означає, що кредит надється позичальнику за певну плату у
формі відсотків.

Забезпеченість – наявніст певних умов для повернення цінностей отриманих
в тимчасове користування.

Цільовий характер означає видачу позичених коштів на визначени цілі,
пов’язані із задоволенням виробничих та споживчих потреб.

Характеристика основних форм кредиту:

Форма кредиту синтизує зміст і організацію кредитних відносин. Вона
визначається за такими функціональними ознаками: характером кредитних
відносин; складом учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єктом і
сферою кредитування, а також за іншими параметрами. До функціональних
форм кредиту відносяться: банківський, комерційний, державний, споживчий
і міжнародний кредит.

Банківський.

Банківський кредит ( позичковий капітал банку у грошовій формі, що
передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості,
повернення, строковості, платності та цільвого характеру використання.
Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування:
кредитором-банком, який надає кредити і позичальником ( суб’єктом
кредитнх відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти.
Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи,
держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між
банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати
редити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об’єкту
кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим
позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних
кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника.
Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом
непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові
операції, фондові операції, гарантійні операції тощо.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух
капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери
виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит
також тісно пов’язаний з емісією грошей в обіг.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом
позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням
кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути
спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні,
зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов’язаних з:

розвитком виробництва та товарообороту;

інвестиційною діяльністю;

приватизацією державного майна;

задоволенням споживчих потреб;

іншими напрямами функціонування господарської діяльності.

Забороняється використання позичальниками кредитів на:

покриття збитків;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;

придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Класифікація банківських кредитів

У банківській практиці існує велике розмаїття кредитів, що надаються
юридичним та фізичним особам. Їх можна класифікувати за певними
ознаками:

1. За призначенням і характером використання розрізняють позики для
фінансування:

інвестиційних проектів;

комерційних контрактів (угод).

2. В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та
споживчий. Преважна частина кредитів використовується у сфері
виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту. Водночас
населення теж одержує значну кредитну допомогу на споживчі цілі,
насамперед це кредити на затрати, пов(язані з покращенням житлових умов,
на обзаведення підсобного домашнього господарства, на придбання товарів
у кредит, а також на начальні потреби.

3. За терміном користування кредити поділяються:

короткострокові ( до одного року;

середньострокові ( до трьох років;

довгострокові ( понад три роки.

Банківські позики можуть використовуватись для формування як обігового
так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позики,
виданих на ці цілі, акумулюються по-різному. Кошти залучені для
формування обігового капіталу, звільняються після закінчення процесу
його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції, і у
позичальника з(являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не
перевищує одного року, тому позики, вкладені в обіговий капітал,
належить до короткострокових. Якщо позика використовується на придбання
обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то
кошти для її повернення будуть надходити у процесі тривалого періоду
експлуатації, що далеко виходить за межі одного року, тому в цьому
випадку потрібен довгостроковий кредит. Необхідно зазначити, що чим
довший термін користування позикою, тим більший ризик, тим більша
ймовірність того, що виникнуть непердбачені труднощі та клієнт не зможе
повернути борг згідно домовленості. Комерційний банк змушений обмежувати
кредитну позицію у галузі середньо- і довгострокових операцій, щоб
забезпечити необхідну ліквідність балансу. В сучасній структурі
кредитних вкладів переважають короткотермінові кредити, що пов(язане з
орієнтацією комерційних банків на одержання прибутку та розміщення
коштів у межах коротких періодів за економічної нестабільності в країні.

4. За строками користування кредити розподіляються на:

строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк.
Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко
визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів
погашення.

до запитання ( це кредити, що видаються на невизначений термін і які
погашаються за першою вимогою кредитора.

просрочені кредити ( це кредити за якими термін повернення,
встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг ще не повернений
кредитору.

відстрочені або пролонговані кредити ( це кредити, стосовно яких на
основі клопотання позичальника банком прийняте рішення про перенесення
на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).

5. За характером забезпечення:

забезпечені заставою;

гарантовані;

незабезпечені (бланкові).

Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються забезпеченими
або ломбардними, а якщо без застави майна ( незабезпеченими або
бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми
забезпечення. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поруку)
третьої особи, називаються гарантовані. Формою гарантії може бути: аваль
банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої
особи.

6. За характером повернення:

одноразове повернення позики. За цим методом заборгованість повинна
повністю погашатись на дату, вказану у кредитному договорі, або
достроково за заявою позичальника; на вимогу кредитора ( з попереднім
повідомленням позичальника.

поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще
називають “амортизаційне”.

За поступового повернення кредиту передбачається рівномірне часткове
погашення боргу, пов(язане із надходженням грошової виручки від
реалізації продукції (виконання робіт або надання послуг) та інших
доходів. Одночасно з останнім внеском суму кредиту погашають. Кожен
внесок містить виплату основної суми боргу і відсотку. У кредитному
договорі може бути зазначений умовний термін погашення кредиту, проте
його конкретні строки встановлюються на підставі фактичної позикової
заборгованості, специфіки діяльності позичальника та його позицій на
ринку.

поступове повернення кредиту періодичними внесками (“повітряна куля”);
погашення періодичними внесками передбачає погашення рівними внесками
частин основного боргу протягом періоду кредитування і значної частини
боргу ( після закінчення терміну дії кредитної угоди.

7. За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:

фіксованою ставкою відсотку характерні для стабільної економіки.
Кредитам, які надаються на дуже короткий термін ( не більше 2-3 місяців,
частіше притаманна фіксована ставка відсотку з можливістю збільшення її
розміру у випадку пролонгації позики.

плаваючою ставкою відсотку надаються особливо в умовах інфляції з метою
зменшення ризику недоотримання прибутку або уникнення збитків при
наданні позик на тривалий період.

дисконтні позики ( за яких виплата відсотків здійснюється у момент
надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо
ризикованих кредиторів.

Ставки відсотку за кредит складаються з двох частин: базової ставки і
надбавки (маржі банку), яка, власне, і є предметом договору між
позичальником і кредитором. В США для орієнтиру використовуються ставку
“прайм-рейт” (prime-rate) ( ставку по незабезпеченим кредитам
першокласним позичальникам, ставки для решти позичальників визначаються
у вигляді надбавок до цієї ставки. Економічні труднощі, які
переслідували у 30-90-х роках країни Заходу, призвели свого часу до
різких коливань ставок на грошових ринках. Так, у США ставка прайм-рейт
зросла на початку 80-хроків до 20% річних. Наприкінці 1990 року вона
впала до 10%. Різкі коливання ставок відсотку негативно вплинули на
готовність банків видавати середньо- та довгострокові кредити.

На міжнародному ринку позичкових капіталів базовою ставкою найчастіше
вважається ЛІБОР ( ставка по короткострокових кредитах, на лондонському
грошово-кредитному ринку, хоча загалом “ціна” міжнародного кредиту
базується на ставках відсотку країн ( провідних кредиторів. Маржа може
коливатися від 0,1 до 2% річних і залежить від рівня ризиковості
кредитної операції для банку.

8. В залежності від кількості кредиторів розрізняють:

кредити, які надаються одним банком;

консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків (нулом), у
якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з
банків-учасників потрібну клієнту суму ресурсів, укладає з ними кредитну
угоду, надає позику та розподіляє відсотки, отримуючи певну винагороду.
Консорціальні кредити можуть надаватися позичальнику такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у банку-менеджера з подальшим
наданням кредитів суб(єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або
групою банків;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів
за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції.

паралельні кредити надаються одному клієнту кількома банками на
однакових завчасно погоджених договірних умовах.

У Положенні Національного банку України “Про порядок формування і
розміри страхового фонду комерційних банків” за ступенем ризику кредити
розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та
безнадійні, що підлягають списанню.

Комерційний.

Комерційний кредит ( це товарна форма кредиту, що надається продавцями
для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані
послуги.

Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’ктами
виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець ( кредитором, а
покупець ( позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки
між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у
взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Призначення комерційного кредиту ( прискорення реалізації товарів та
послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового
відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість
комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки
комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів,
скорочується потреба в банківському кредиті.

В основі комерційного кредиту знаходяться договірні зобов’язання та
господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування.
Наприклад, якщо покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за
рахунок власних коштів, а продавець прагне реалізувати свій товар, то
зобов’язання згідно договору між контрагентами можуть бути виконані при
умові, що товар буде проданий під боргові зобов’язання тобто з
відстрочкою платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально
оформляються у вигляді комерційних векселів ( зобов’язань боржника
сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний
вексель, як правило, виступає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про
надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який
формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником
на основі реальної товарної операції.

Кредитні відносини перш за все грунтуються на засадах особистого довір’я
між кредитором і позичальником та їх репутації на ринку. Визначальним
фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів,
оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від
фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово
вилучених з господарського обороту обігових коштів і, з іншого, ( від
кредитоспроможності позичальника тобто здатності погасити заборгованість
за векселем. За цих обставин комерційний кредит вважається особливо
ризиковим для кредитора.

Комерційний кредит обслуговує тільки процес обігу товарів і представляє
собою кредит для завершення цього процесу, а тому сфера його
функціонування обмежена. Водночас комерційний кредит стимулює і
прискорює збут товарів і зменшує час перебування капіталу в товарній
формі.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року),
оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір
кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану
контрагентів та кон’юнктури ринку.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;

передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів),
що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем
кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.

Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює
можливості платоспроможності покупця, так як відстрочка платежу одним
або декількома продавцями дозволяє платнику маневрувати фінансовими
активами, а обіг векселів викликає появу в господарському обороті
додаткових платіжних засобів. Комерційний кредит дає змогу прискорити
розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.

До переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність,
технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації
фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і
відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і
взаємозалежність між суб’єктами комерційного кредиту. Доцільність
використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що
кредиторська та дебіторська заборгованості між суб’єктами виноситься в
рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом
( векселем.

Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового
обігу шляхом відновлення товарного забезпечення грошової маси. Даний
висновок грунтується на класичному законі товарного грошового обігу.

Державний

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому
позичальником виступає держава, а кредиторами ( юридичні та фізичні
особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником,
так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів
(позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо
коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит
слугує флрмою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що
приносить їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які
реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед
юридичних та фізичних осіб.

Державні позики поділяються:

1) в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні
чи місцеві органи влади) на:

централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями
міністерство фінансів);

децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

2) в залежності від місця одержання на:

внутрішні (розміщуються в середині країни);

зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними
кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

3) в залежності від строку погашення на:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (понад 5 років);

4) в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:

облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);

безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов’язання або шляхом
прямого кредитування центральним банком державного бюджету).

Державні позики безпосередньо ралізуються шляхом розміщення державних
цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних
сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд
так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому
визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів
та порядок погашення боргових зобов’язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу,
держава може вдатись до конверсії позик — зміна раніше встановлених умов
державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на нові.
Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник облігації
має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму позики
назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові; факультативною,
коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни умов позики.

Споживчий

Споживчий кредит ( кредит, який надається тільки в національній валюті
для фізичних осіб ( резидентів на придбання споживчих товарів та послуг
і який повертається в розстрочку.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з
приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого
кредиту ( засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення.
Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його
поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого
боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна
форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів
особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів
тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори,
холодильники тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит
різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не
дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб’єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості
позичальників, а в ролі кредиторів виступають комеріцйні банки,
парабанки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємтсва та
організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати
посередники, наприклад, торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо
позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або
через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають
товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання
позичальника (непрямі кредити). Серед непрямих кредитів найбільш
поширеними є позики, пов’язані купівлею товарів тривалого користування.
В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно банком
і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про
надання кредиту для купівлі товару з наступною виплатою (з розстрочкою).
Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків вартості
товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і
перераховує тиорговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску
клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий
внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий інший варіант, коли на неоплачену частину виписуються векселі
із строком, що відповідає строку відстрочки на купівлю товару. Банк
обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли наступає
строк погашення позичальник сплачує векселі і таким чином повертає
позику.

Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що
торкаються порядку видачі на погашення кредиту, вирішуються на підставі
кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що
визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом
кредитування. Розмір інвестиційних кредитів визначається в межах
вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в
забезпечення та сумою поточних доходів позичальника за винятком
обов’язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється
залежно від об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності
позичальника. Причому строк кредиту не повинен перевищувати 10 років з
дня його надання.

Позика може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій,
сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть виступати в даному
випадку і треті особи. Банк приймає закладенні цінні папери на
збереження. Повернення їх позичальнику проводиться тільки після повного
погашення заборгованості по позиці. Якщо заборгованість не погашена
вчасно, банк може реалізувати заставленні цінні папери. Тому важливо для
банку правильно оцінити ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки
якісно і швидко вони будуть реалізовані. В умовах сьогодення банки
надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям,
які авальовані першокласними банками. До актуального в сьогоднішніх
умовах слід віднести такий вид кредитування, як іпотечні кредити. Позики
надаються на купівлю квартир чи під заставу нерухомості. В обох випадках
важливо провести реальну ринкову оцінку предмету застави, тому в
більшості випадків запроваджують нові підрозділи ( відділи заставних
операцій.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з
особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або
готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою
розширення спектру кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До
нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні
картки.

Чековий кредит ( це одна із форм споживчого кредиту, що надається
комерційними банками дляб своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на
основі відстрочки платежу. Процес кредитування пов’язаний з наявністю
поточного рахунку клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо
на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку. У
першому варіанті виплата чеків здійснюється з поточного рахунку клієнта.
У випадку відсутності коштів на рахунку банк покриває від’ємне
(дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту
здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які
емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певної вартості. Такі чект
можуть мати особливу форму і код, який забезпечеє ідентифікацію при їх
опрацюванню в банку ( емітенту. Використання клієнтом чеків призводить
до вичерпання ліміту кредитування, а поступлення платежів (внесків) на
чековий рахунок відтворюють ліміт.

Кредитна картка ( одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної
картки обслугову. Банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для
останньої кредитна картка служить гарантією відкриття покупцю кредиту в
банку.

Кредитна картка видається клієнту при умові, якщо стан його депозитних і
позичкових операцій з бнком задовільний. На кожну картку встановлюється
ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок, який періодично може
змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта. Обслуговування
клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою.
Торговельні організації передають в бпнк рахунки за товари продані
власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний
рахунок торговельної організації. Паралельна торговельна організація
щомісячно надає власнику картки рахунок за куплені на протязі місяця
товари. Протягом першого строку рахунок може бути оплачений
безпроцентно, а по його закінченні ( конвертується в позику. Таким чином
виникають зобов’язання власника кредитної картки перед банком. Кредит
періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт
кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає
просрочка, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт
кредитування.

Запровадженння кредитних карток вважається найбільшою новинкою у
банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту і
служать засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Окрім цого, вони
можуть служити як дебетові картки, тобто їх можна використовувати як
засіб доступу до рахунків клієнтів. Наприклад, їх можна використати для
отримання готівки круглодобово з допомогою касових автоматів, а також
депонування чеків, переказу грошей з поточних рахунків на строкові
вклади і погашення позик.

Ломбарди ( кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого
майна. Вони дають можливість населенню збереження предметів особистого
користування і домашнього вжитку, а також отримання позички під заставу
цих предметів. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок
заставодавця. Розмір і строки позики визначаються згідно договору в
залежності від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як
правило перевищує суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на
зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за
домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений в строк, право
власності на заставлене майно переходить до кредитора. Після того, як
мине пільговий строк, кредитор має право реалізувати майно і
відшкодувати з виручки суму боргу разом з нарахованими відсотками.

Міжнародний.

Міжнародний кредит ( це надання позичкових капіталів одних країн іншим у
тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості.
Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та
національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного
кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні
організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і
валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний редит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того,
хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки
зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний
міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані
товари в кредит. Кредитором виступає фірма ( експортер, а позичальником
( імпортер. З позиції позичалника фірмовий кредит є найменш зручним,
оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у
пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит,
при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк.
Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит ( це надання кредитів у грошовій (валютній) формі.
Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора,
країни-боржника, а також у третіх валютх або взагалі в декількох
валютах, як це буває на європейскому ринку, коли позика розміщується
одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є
облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на
міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою
банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Урядовий редит (міжурядові позики) ( різновидність міжнародного
кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій
формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових
позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які
надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші
фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин
виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ( їх національний
доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах,
ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у
вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування
конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку.
Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який
використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може
направлятись на збалансування платежів між країнами.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та
перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб
розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків.
Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема:

сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та
прискорює ріст світового товарообороту;

забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг
коштів у міжнародному обороті;

слугує методом регулювання платіжних балансів;

посилює конкуренцію між країнами, оскільи використовується як знаряддя
конкурентної боротьби за ринки збуту.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що
заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації
діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого
використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при
Кабінеті міністрів.

Головними завданнями органів системи управління зовнішнім боргом
полягають у здійсненні системного аналізу та контролю за ефективним
використанням іноземних кредитів у відповідності з реальними
можливостями країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз любої
держави розпочинається з вивчення сукупного розміру заборгованості,
рівня заборгованості, на душу населення, обсяг нето-заборгованості. При
цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та
джерелами утворення зовнішньої заборгованості.

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри
заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни.
Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з
обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яка частка експортних
надходжень направлена на погашення боргу, тобто скільки років
орієнтовано понадобиться для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед розмаїття показників головним є норма обслуговування боргу. Вона
виводиться як відношення суми платежів за обслуження зовнішньої
заборгованості (сплата відсотків та погашення капітальної суми боргу) до
загального обсягу експорта. Цей показник засвідчує, яка частка валютної
виручки вилучається на певний період із економічного обороту країни і не
може бути використана ні з метою нагромадження, ні споживання.

При аналізі міжнародної валютної ліквідності в розрахунок приймаються
стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та
обсягу імпорта і багато інших показників.

Класифікація основних видів кредиту.

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, найбільш загальний
вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний внутрішньою їх
сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит — явище суспільне
(економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю
як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху
і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому
критеріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його
сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона
рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві —
товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може
бути дві — товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури
кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути
багато. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти —
фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначенню форми. Адже
вона — лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути
спільною для близьких за родовою ознакою явищ.

У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифікації) — це
підрозділ, що об’єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і
входить до складу загального вищого розділу— роду . Тому видова
характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об’єкта
дослідження, у нашому випадку — кредиту. Оскільки кредит має значну
кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв
його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони
«вписуються» в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній
зміст.

Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим
і з позицій практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього
взаємозв’язку між окремими проявами кредиту, що повинно сприяти кращій
організації кредитних відносин.

Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і
рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної.
Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички,
надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше
того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту,
що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності’.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою
платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг),
наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів
поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок
здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам
говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити
питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес
безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для
характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні
фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову
форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські
депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова
форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою
формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого
кредиту.

Проблеми і перспективи розвитку основних форм кредиту в Україні.

Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю
держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування
кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть
державної власності. Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є
перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того,
власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності,
страхові та інвестиційні компанії, громадяни тощо. Реформа банківскої
системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду,
оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних
банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними
ресурсами.

Отож одна із основних в Україні форм кредиту – банківський.

В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є
Національний Банк України (НБУ), другим – банки та банківські установи.

Національний Банк України – державний банк країни, який разом із своїми
філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної
системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України
„Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року.

На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891
банківська установа).

Структура кредитного портфелю банків на 01.04.1998р. має такий вигляд:

короткострокові кредити — 62,3%

довгострокові кредити — 6%

кредити в іноземній валюті — 16,7%

міжбанківські кредити — 15%

З цієї структури можна зробити висновок, що банки надають перевагу
короткостроковим кредитам. Це означає, що кредитні ресурси
відсторонюються від сприяння структурній перебудові України,
модернизації і реконструкції потужностей з довгим циклом виробництва. В
аналізований період вони широко спрямовувалися на кредитування оборотніх
фондів підприємств, сприяючи тим самим їх непомірному середньорічному
зростанню. Крім того, внаслідок нерівномірного перерозподілу кредитних
ресурсів по галузям народного господарства, можна побачити певні
диспрпорції в економіці України, що тим самим гальмувало розвиток інших
галузей народного господарства України (найбільша частина
короткострокових кредитів була направлена в промисловість).

В сктруктурі банківських кредитів основна їх частина припадає на
кредитування юрідичніх осіб ( більш 90%) [20, с35-36]

Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки

ГАЛУЗЬ млн.грн. %

Промисловість 2846 37

Торгівля 2369 31

Сільське господарство 313 4

Будівництво 210 3

Транспорт 202 3

Фізичні особи 454 6

Інші 1240 16

Всього: 7634 100

Основними причинами виникнення диспропорційної структури кредитних
вкладень виступають значна розтіленість банківського капіталу по дрібним
і середнім банкам, а також високий ризик, пов’язаний з видачею
довгострокових кредитів. Банки боялись великих збитків у зв’язку з
інфляційним забезпеченням відсотків по вкладеним позикам і несвоєчасним
поверненням кредитів.

Проблема неповернення кредитів стоїть зараз перед українськими банками
дуже гостро. Неповернення отриманих кредитів, невиконання договірних
умов стали нормою. Арбітражні суди виносять постанови про повернення
боргів, а борги не повертаються тому, що на розрахунковому рахунку
відповідальника числиться нуль. Об’явлення банкрутом теж мало чим
допомагає справі, особливо у випадку, коли відповідальником виступає
товариство з обмеженою відповідальністю. Ті банки, які надають сьогодні
кредити, по суті стають банкрутами самі. Але ж у нас ні одне
підприємство, установа, організація державної форми власності не може
бути проголошено банкрутом і відповідати перед банком за неповернення
позики. Так, при здійсненні кредитування необхідно враховувати не лише
високий рівень прибутковості цих операцій, але й високий ступінь їхнього
ризику. Більшість комерційних банків намагається одержати максимальний
прибуток, орієнтуючись фактично, на один вид активних операцій —
кредитування, причому в досить агресивній формі. Наслідком такої
політики можна вважати банкрутство досить великих банків «нової хвилі»:
«INKO», «Відродження», «Градобанк».

Станом на 01.01.98 р. безнадійні кредити, видані комерційними банками,
складали близько 3%. Прострочені кредити за 1997 р. зросли на 32%.
Обсяги пролонгованих кредитів зросли на 44,5%, а їхня питома вага на
початок 1998 р. досягла 15,9%, що свідчить про нестабільну роботу
комерційних банків.

Слід сказати про кредити нерезидентам України, які головним чином видані
в іноземній валюті і практично протягом 1995-1998 р.р. вони на 99% або
прострочені, або пролонговані, що наводить на думку про безпідставність
надання їх.

Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих
ресурсів Національного банку України не можуть бути спрямовані на:

конвертування національної валюти у валюту інших держав;

викуп державного майна;

використання в інших напрямах, які не обумовлені кредитною угодою.

У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України
комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних
кредитних ресурсів іншим банкам.

В сктруктурі банківських кредитів основна їх частина припадає на
кредитування юрідичніх осіб ( більш 90%) [20, с35-36]

Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки

ГАЛУЗЬ млн.грн. %

Промисловість 2846 37

Торгівля 2369 31

Сільське господарство 313 4

Будівництво 210 3

Транспорт 202 3

Фізичні особи 454 6

Інші 1240 16

Всього: 7634 100

Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні обумовлена
активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської
справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва,
встановлення прямих зв’язків між суб’єктами господарської діяльності на
основі договірних (ринкових) цін, комерційний кредит найбільш адекватний
ринковій кон’юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно
розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами і
оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове
спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає
внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996
року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі
(5-8 відсотків від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих
кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до
зростання темпів інфляції. У 1995 році уряд України змінив політику щодо
вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом місії облігацій
внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати
дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх
державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування
і регулювання державного боргу.

Сьогодні в Україні більшість населення не може собі дозволити купувати
товари тривалого користування за рахунок поточних доходів. Майже
половина працездатного населення має доходи, які не перевищують
прожиткового мінімуму. Для цих категорій людей, а також пенсіонерів,
інвалідів та інших малозабезпечених громадян придбання товарів тривалого
користування стає неможливим. У цих умовах актуальність набуває
вироблення концепції розвитку споживчого кредитування в Україні в умовах
ринкової економіки. Ці проблеми розробляли вчені-економісти в минулому
для умов функціонування планової економіки. Модель споживчого кредиту,
яка склалася раніше в Україні, виявилась не пристосовною для умов
ринкової економіки, а це вимагає логічного обгрунтування, теоретичного
опрацювання проблеми розвитку споживчого кредиту.

Орієнтація на ринкові відносини передбачає нове розуміння споживчого
кредиту, різноманітну економічну роль партнерів у процесі кредитування,
зміни схеми їх стосунків. Новим у системі взаємин є участь
товаровиробників, будівельних фірм у відтворюючому процесі, охоплюючи
процес реалізації товарів. Споживчий кредит повинен пом`якшити кризу
неплатежів у народному господарстві.

Вивчення системи кредитування фізичних осіб є необхідним, перш за все,
стосовно завдань, які стоять перед комерційними банками. Активна робота
комерційних банків у галузі обслуговування приватних осіб є необхідною
умовою зміцнення ресурсної бази, розширення ринків їх успішної
конкурентної боротьби з небанківськими фінансово-кредитними закладами.
При цьому мова повинна йти не тільки про вдосконалення техніки
кредитування і розширення видів кредитних послуг, але і про вироблення
цілого комплексу нових принципів стосунків банків з фізичними особами.
Тому особливо актуальним є вивчення закордонного досвіду і його творче
використання стосовно умов вітчизняної економіки, що матиме позитивну
роль і допоможе уникнути істотних помилок у побудові моделі економічного
механізму стосунків партнерів у процесі кредитування.

Кредити які надають комерційні банки фізичним особам скаладають 6% від
загального об`єму наданих кредитів [20, с.35-38].

На сьогоднішній день в Україні з`являються нові види надання споживчих
кредитів. Це, насамперед, здійснення кредитування молодих сімей, яке
проводить банк “Аркадо” спільно з холдинговою компанією Київміськбуд.
Перші 114 молодих сімей вже отримали минулого року пільгові молодіжні
кредити. Враховуючи низький рівень платоспроможності переважної частини
молодих сімей, кредити надаються строком на 30 років (з міського бюджету
м.Києва виділено 5 млн. грн.) [30,с.16-17].

Забезпеченням даного кредиту виступає куплене житло. Тобто, житло
переходить у власність молодої сім`ї після повної сплати нєю боргу за
придбаним кредитом.

Нинішнього року Київська міська адміністрація планує збільшити обсяги ще
на 20 відсотків. А у 2001 році довести їх до 1 млн.кв.м. [21, с.16-17].

Ця система кредитування дає змогу значно розширити коло громадян, які
будують житло, за рахунок осіб з порівняно невисокими статками. Доходи
молодих сімей на початку низькі, але з часом зростатимуть.

В останні роки в Україні установи банків почали застосувавити банківські
пластикові картки. В світі, це одна з найпопулярніших форм споживчого
кредиту. Пластикові картки є зручним засобом платежу, які дозволяють
своєму власнику проводити розрахунки як на території країни, так і за її
межами.

Банківські пластикові картки можуть бути: власні – видані приватній
особі, яка може користуватися власним картрахунком; корпоративні –
видаються юридичній особі, користувачем даної картки виступає працівник
даного підприємства, який може розпоряджатися корпоративним картрахунком
підприємства.

В залежності від принципу, який покладено в основу фінансових
взаємовідносин банка та власника картки, вони розподіляються на дебетові
та кредитові.

Дебетова банківська пластикова картка дозволяє розпоряджатися
картрахунком в межах залишку коштів на ньому. Суть дебетової платіжної
схеми полягає в тому, що операція яка здійснюється по даній картці в той
же день проводиться через банк і витрачена сума дебетується з рахунку
клієнта. Якщо ж сума покупки перевищує залишок на рахунку, то операція
не проводиться.

Кредитна банківська пластикова картка – як правило передбачає, що на
картрахунку клієнта нульове сальдо, а всі операції за кредитною карткою
здійснюються у кредит. У кінці кожного місяця банк-емітент робить
процедуру білінгу, тобто надсилає власнику картки спеціальну виписку з
карткового рахунку з переліком усіх операцій, проведених за цей час, а
також сум і строків сплати заборгованості.

У держателя картки є два альтернативних варіанти розрахунку з банком:

сплатити борг без виплати відсотків протягом пільгового періоду (25, 30
днів з дати платежу, вказаного у виписці);

продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням відсотків на
суму непогашеної заборгованості (15-20%).

Ще одна перевага кредиту за банківськими пластиковими картками це те, що
він доступний власнику в багатьох країнах світу і 24 години на добу.

Клієнту за кредитною карткою встановлюється щомісячний кредитний ліміт,
розмір якого визначається виходячи з достатку клієнта та його
щомісячного прибутку.

Особливістю українського ринку є те, що 80% усіх карток емітовані в
межах зарплатних проектів і лише 20% придбано добровільно.
Співвідношення кількості дебетних і кредитних карток також 80% до 20%
[22, с.76].

Обіг коштів за банківськими пластиковими картками міжнародних платіжних
систем у цілому в Україні становить близько 20 млн.грн. щомісячно і має
тенденцію до зростання. На картки платіжної системи Visa припадає 65%
обсягу всіх операцій, Eurocard / Mastercard – 30%, інших систем
(American Express, Diners Club) – 5% платежів в Україні. Нині 80% усіх
операцій з картками зосереджено у Києві, решту 20% – в обласних центрах
[22, с.76].

В Україні споживче кредитування за банківськими кредитними картками
зможе набути широкого розповсюдження за умов стабілізації економіки,
зростання виробництва та підвищення добробуту населення.

У нашій країні банки надають кредити фізичим особам(спожівчі) на
комерційній основі на такі цілі (об’єкти):

інвестиційні кредити ( на будівництво, купівлю і ремонт житлових
будинків, дач та інших будівель;

споживчі кредити ( на придбання споживчих товарів та послуг за викуп;

кредити на розвиток особистого господарства ( на придбання
сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів,
саженців, мінеральних добрив тощо.

Кредити на нагальні потреби;

цільові кредити для окремих соціальних груп ( це кредити для окремої
верстви населення (молоді сім’ї, студенти, ветерани, пенсіонери та
інші). Соціальний характер цих кредитів полягає у розв’язанні таких
суспільних завдань: зміцнення матеріальної бази молодої сім’ї, надання
матеріальної допомоги студентам, закріплення кадрів за місцем роботи
тощо. Позики, як правило, видаються на пільгових умовах під заставу
гарантій повернення за рахунок підприємств і організацій.

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове
спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає
внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996
року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі
(5-8 відсотків від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих
кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до
зростання темпів інфляції. У 1995 році уряд України змінив політику щодо
вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом місії облігацій
внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати
дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх
державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування
і регулювання державного боргу.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що
пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням
і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і
розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що
заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації
діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого
використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при
Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про
відкриття кредитних ліній з оремими державами під конкретні проекти і
програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України
(головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком
і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було
підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано
декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що
реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року.У 1996 році набула
чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та
середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд
комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн.
Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини,
Франції, Нідерландії, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими
установами США через Агенство міжнародного розвитку США.

Разом з тим зараз спостерігається різке зростання зовнішнього боргу
держави та погіршення показників, що характеризують його обслуговування.
Це можна пояснити за таких обставин:

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що
призводить до непомірного накопичення боргових зобов’язань перед
іноземними кредиторами. Але така політика не завжди підкріплена
потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення
зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок
внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає
недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності
позичальників. Низький економічний потенціал призвів до того, що
кредитний рейтинг нашої країни значно понизився. Сьогодні Україна
відноситься до груп країн з високим кредитним ризиком;

в-третє, допускається неефективне використання кредитів економічними
агентами країни-позичальника. Допускаються нераціональні схеми
визначення потреби в іноземних ресурсах, їх мобілізації та наступному
погашенні. В Україні серед економічних агентів панує так званий
“економічний романтизм”, внаслідок чого були допущені оптимістичні
прогнози розвитку економіки. Тому потенційні можливості були дещо
переоцінені і залучено більше кредитів порівняно із реальною можливістю
їх обслужити. Зараз наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній
борг у деякій мірі за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за
рахунок нових кредитів ( це ганебна практика. Можна застрягнути у
“спіраль відсотків”; звалитися у “боргову яму”.

Предприниматель должен знать, что в Украине функционирует Европейский
Банк Реконструкции и Развития (ЕБРР) (European Bank for Reconstruction
and Development), аннонсировавший программу поддержки малого и среднего
бизнеса. В программе ЕБРР участвуют многие Украинские коммерческие
банки, Банк «Аваль» Эксимбанк : ЗУКБ:

Кроме банков, существенную финансовую помощь могут оказать вашему
предприятию инвестиционные фонды и компании. Ряд из них успешно
функционирует в Украине.

Инвестиционный фонд «Украина» (Ukraine Fund). Фонд вкладывает деньги в
уставный капитал инвестируемых предприятий. В большинстве случаев Фонд
Фонд поддержки предприятий в Новых западных независимых странах (Western
NIS Enterprise Fund) — это инвестиционный фонд с капиталом 150 млн.
долларов США. Фонд был основан в 1994 году для поддержки
приватизированных и новых частных компаний и предпринимателей. Фонд
осуществляет Фонд Малых кредитов (Small Loans Fund), как часть Western
NIS Enterprise Fund, был основан для финансирования частных компаний и
предпринимателей в Украине путем выдачи кредитов. Финансирование
осуществляется в размере Фонд Малых кредитов (Small Loans Fund), как
часть Western NIS Enterprise Fund, был основан для финансирования
частных компаний и предпринимателей в Украине путем выдачи кредитов.
Финансирование осуществляется в размере

Фонд Евразия. Программа кредитов малому бизнесу Украины (The Eurasia
Foundation& Small Business Loan Program). Максимальный размер

Немецко-Украинский Фонд (НУФ). Программа содействия развитию малых и
средних предприятий в рамках программы «Трансформ» правительства
Германии. Целевыми группами проекта являются с одной стороны малые и
средние предприятия Украины, а с другой — заинтересованные коммерческие

ВИСНОВКИ

Отже, ми можемо узагальнити.

Кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і
позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та
використання їх на умовах повернення й оплати.

Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та
відображає стосунки між кредиторами й позичальниками. Ці сторони
називаються суб’єктами кредитних відносин, a ті матеріальні цінності
(проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода, —
об’єктами кредиту.

Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб’єкту
господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути
юридична чи фізична особа, у розпорядженні якої є тимчасово вільні
кошти.

Позичальник — суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове
користування кошти на умовах повернення в обумовлений строк та оплати.
Позичальником може бути юридична чи фізична особа, котрій бракує
власного капіталу.

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин.

Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних
відносин, склад учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єкт і сфера
кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать:
комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що надається продавцями
покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані
послуги..

Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній
валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та
послуг і який погашається поступово.

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли
позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи. У
сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і
кредитором.

Міжнародний кредит — це надання позичкових капіталів одних країн іншим у
тимчасове користування на засадах оплати та noвернення у домовлені
строки. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та
національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного
кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні
організації. Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове
розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси.

Банківський кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що
передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення,
повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру
використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами
кредитування: кредитором — банком, який надає кредити, і позичальником —
суб’єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування
кредитні кошти. Позичальниками можуть бути економічні агенти (фізичні та
юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні
відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних
договорів.

Використана литература.

Бюлетень Національного банку України, №1, 1997р.

Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 30 1991 року.

Галицькі контракти. Листопад — 1998р., січень, березень — 1999р.

Положення Національного банку України «О кредитуванні», /Постанова
Правління НБУ N 246 від 28.09.1995р.

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. Е. Ф. Жукова.
— M.: Банки и 6иржи, ЮНИТИ, 1997.

Голуб A., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки. — Львів: Центр
Європи, 1997.

Банківська енциклопедія. Під редакцією А. М. Мороза, Київ-1994.

Вступ до 6анківської справи / 3а ред. M.I. Савлука. — К.: Лібра, 1998.

Гальчинський A. C. Теорія грошей: Навч.-метод. посібник. — К.: Основи,
1998.

Голуб A., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки. — Львів: Центр
Європи, 1997.

Гроші , банки та кредит : у схемах та коментаріях./ за редакцією Б.Л.
Лувша.- Львів , 1999.

Гроші та кредит. Підручник/ За ред. Б.С. Івасіва – Київ, 1999.

Гроші та кредит: Підручник / M. I. Савлук, A. M. Мороз, M. Ф.
Пуховкінатаін. — K.: Либідь, 1992.

Колодязів О. Становлення банківської системи України.// Банківська
справа-2000- №2.

Остапець А.І., Остапець А.В. Банківська система України: стан і проблема
розвитку.// Фінанси України-2000-№8.

Білянчук П.Д. та інші. Банківська система України.// Білянцюк П.Д.
Банківське право-К., 1999р.

Кредитна система// Вступ до кредитної справи. Від. ряд. Савчук
М.І._К,1998р.

Банківська система України.// Остапишин Т.П. Основи кредитної
справи-К., 1999р.

Крюковський О. Взаємовідносини кредитної системи// Економіст 2001р.

Меджибовська Н.С. Дати кредит – і не збанкрутувати. // Вісник НБУ.–
1996. – №5. с.35-38.

Полиця М. «Ми будуємо житло не для плану і почестей, ми будуємо для
людей». // Фінансова консультація. – 1999. – №25-28. с.16-17.

Семешко А.В., Васильченко В.М. Розрахунки платіжними картками в Україні:
стан, проблеми та перспективи. // Фінанси України. – 1998. – №10.
с.74-80.

Шафранова А. Пластиковые карточки как средство платежа.// Баланс. –
1998. – №39. с. 43- 49.

Кредитование предприятий .

PAGE

PAGE 30

Позичена

вартість

Кредитор

Позичальник

Об’єкт кредиту

Суб’єкт кредиту

Суб’єкт кредиту

Похожие записи