Реферат на тему:
Класифікація спеціалізованих фінансово-кредитних установ
Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими
посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і
розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно
довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з
банками:
– функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у
секторі опосередкованого фінансування;
– формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків,
боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте
теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
– розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові
зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших
економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані,
ніж активи банків;
– • діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих
самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш
ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх
платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює
базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші,
вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на
ринку — трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також
трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних
установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
– вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські.
Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції
окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги
банківського законодавства і набувають статусу банків. Підтвердженням
цього є доля американських позичково-ощадних інституцій, які до 80-х
років хоч і виконували традиційно банківські депозитні операції, з
правового погляду вважалися небанківськими фінансовими посередниками.
Розпочате у 1980р. дерегулювання банківської діяльності в США привело до
розширення операцій цих інституцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що
стосується створення чекових депозитів. Сьогодні в американській
літературі їх стали відносити до категорії банківських посередників;
– вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку
пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так
само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги
обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший
статус, ніж банкам;
– вона є вузько спеціалізованою.
Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома
критеріями:
1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;
2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові по середники
своїм кредиторам.
¬
^
?????¤?¤?$?????o?Формування грошових ресурсів небанківських
фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним,
тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися,
як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на
тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з
більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно
повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома
способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх
цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються
на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі
договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових
посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам)
своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за
видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на
залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм
можна виокремити:
• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна
виокремити:
• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні товариства, спілки тощо.
Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ
наведена на рис. 12.1.1.
Рис. 12.1.1. Класифікація небанківських фінансово – кредитних установ
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, – №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 – №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
