РЕФЕРАТ

на тему:

“Гроші та закони грошового обігу”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОХОДЖЕННЯ І СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

3. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Гроші виникли в ІV – ІІІ тисячолітті до н.е. , а грошові системи —
тільки із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично
склалась в тій чи іншій державі і закріплена в національному
законодавстві.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності
грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття
У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями,
як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти
стверджували, що гроші — результат угоди, свідомої домовленості між
людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості
інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є
грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин.
Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна
з цих теорій не давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як
економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб’єктивних
дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об’єктивного
багатовікового розвитку форми прояву вартості — мінової вартості.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси:
на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі
інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті
обмін товарів на гроші — це, по суті, визнання суспільством
індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність
грошей: по-перше, гроші — це історично визначена, властива товарному
виробництву форма економічних зв’язків між товаровиробниками, й тому ми
повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як
суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать
засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці
товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють
собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості
надається реальність, конкретність, дійовість.

1. ПОХОДЖЕННЯ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Вартість може лише проявитися у вигляді мінової вартості, тобто певної
кількісної пропорції, в якій один товар обмінюється на інший. Мінова
вартість — єдино можлива форма вираження вартості. В умовах розвинутої
товарної (ринкової) економіки всі товари прирівнюються до грошей. Гроші
являють собою загальну форму, в якій виражаються вартості всіх товарів.
Але як людство «винайшло» таку форму?

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності
грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття
У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями,
як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти
стверджували, що гроші — результат угоди, свідомої домовленості між
людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості
інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є
грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин.
Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна
з цих теорій не давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як
економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб’єктивних
дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об’єктивного
багатовікового розвитку форми прояву вартості — мінової вартості.

Історично перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на
інший. Припустимо, вівця обмінювалася на кам’яну сокиру. Спочатку це
був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Так, подібні
відносини спостерігав відомий український мандрівник Міклухо-Маклай у
папуасів Нової Гвінеї. «У папуасів берега Маклая, — писав він, — немає
ні торгівлі, ні впорядкованого обміну. Якщо декілька жителів
прибережного села відправляються в інші прибережні села, на острови або
до жителів гір, то вони забирають з собою все, що в них є в надлишку, й
несуть з собою у вигляді подарунка. При поверненні вони отримують
відповідні подарунки, які складаються з продуктів, що є в тому селі».

Але вже в цій формі вираження вартості (вартість вівці виражалася через
вартість сокири), яка отримала назву простої або випадкової, ми бачимо,
що товари в обміні відіграють різну роль. Один товар виражає свою
вартість по відношенню до другого товару й тому знаходиться у відносній
формі вартості (вівця). Другий же товар, споживна вартість якого служить
засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній
формі вартості (сокира). Схематично це можна представити так:

Товар = Товар

АІ ІБ

Відносна форма Еквівалентна
форма

Слід зауважити, що еквівалентна роль товару «Б» не є його природною
властивістю. В цьому ми переконуємося, помінявши товари місцями. Тоді
товар «А» почне виконувати роль еквівалента. Отже, все вирішує місце,
яке займає товар у міновому відношенні. Звідси випливає дуже важливий
висновок: товар-еквівалент — не породження природи, не продукт
домовленості між людьми, не винайдений державною владою. Він є
результатом стихійних дій товаровиробників. Обмінюючи продукти своєї
праці, вони виражають їхню вартість єдино можливим способом — через інші
товари, які в силу цього й виступають в еквівалентній формі. Ці висновки
повністю можуть бути застосовані не лише до простої, але й до всіх
наступних форм вартості, включаючи й грошову.

У міру подальшого розвитку обміну на зміну простій формі вартості
приходить повна або розгорнута форма вартості. В ній товару, що
знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших
товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість.

Велика кількість товарів-еквівалентів свідчить про розширення сфери
обміну. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все
більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін
перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі
вартості, а набуває характеру ділових господарських стосунків, в основу
яких закладається затрачена праця.

Проте, коли в обмін систематично у великих кількостях стали надходити
продукти праці, виникли певні труднощі.

Товар
Товари

Б1

А =
Б2

Б3

Б4

Відносна форма
Еквівалентна форма

Наприклад, власникові товару «А» потрібен товар «Б1», а власникові
товару «Б1» не потрібен товар «А», він хоче придбати товар «Б2».
Безпосередній обмін у такому випадку відбутися не може. Власник товару
«А» повинен поміняти його спочатку на товар «Б2», а потім «Б2» — на
товар «Б1». Безумовно, це значно ускладнювало процес обміну. Про
труднощі такого обміну свідчить приклад, який наводить відомий
англійський мандрівник В. Камерон46 з практики свого подорожування по
Африці. «Забавно було бачити, — пише він, — як мені довелося платити
плату за найом човна на ринку в Кавелі, на березі Тангайнакі. Агент
Саіда вимагав плати слоновою кісткою, якої в мене не було; тоді я
дізнався, що Магомет ібн-Саліб має слонову кістку й бажає за неї мати
сукно; проте ця звістка принесла мені ще мало користі, доки, нарешті, я
не почув, що Магомет ібн-Гаріб має сукно й бажає мати дріт. На щастя,
він у мене був і, таким чином, я дав Магомету ібн-Гарібу необхідну
кількість мідного дроту, він передав Магомету ібн-Салібу сукно, а цей, у
свою чергу; дав агентам Саіда слонову кістку; тоді лише я отримав від
останнього право користуватися човном».

У резуяьтаті потреб обміну стихійно появляється один товар, у якому
починають вимірювати свою вартість усі інші товари. Повна або розгорнута
форма вартості поступається місцем загальній (еквівалентній) формі
вартості:

Товари
Товар

А1

А2
= Б

А3

Аn

Відносна форма Еквівалентна
форма

Товар, за яким закріплюється властивість безпосередньо обмінюватися на
будь-який інший товар, отримав назву загального еквівалента. В різних
народів і на різних етапах історії в ролі загального еквівалента
виступали різні продукти (худоба, хутро, шкіра, слонова кістка, зброя),
а з розвитком рабовласництва -раби. Практично такий товар стає грішми,
правда, ще в досить недорозвиненому вигляді.

Але й ця форма вираження вартості не вирішувала всіх суперечностей
обміну. По-перше, товар-еквівалент, набувши подвійної споживної вартості
(одна — задоволення потреб в обміні, друга -задоволення потреб людей у
споживанні), з одного боку, як загальний еквівалент повинен постійно
знаходитися в обміні, а з іншого, як звичайна споживна вартість
вилучатися з обміну й надходити в споживання. Наприклад, якщо вівця
виступала в ролі товару-еквівалента, вона повинна була постійно
знаходитися в обміні, обслуговуючи акти купівлі-продажу. Але ж
вирощується вівця для того, щоб з неї мати вовну й м’ясо. В цій якості
вона не може тривалий час перебувати в обміні. Потреби споживання
вимагають вилучення її з обігу. По-друге, в силу першої суперечності, а
також через інші причини товар-еквівалент часто змінювався. Це викликало
серйозні труднощі в обміні. По-третє, недоліком загальної форми вартості
було й те, що товар, який виступав загальним еквівалентом, виконував цю
роль на відносно невеликій території.

Так, наприклад, у першій третині 19 ст. (за свідченнями дослідників
Африки) кожна область Абіссінії мала свій загальний еквівалент, до якого
входили намисто, пляшки, тютюн, чорний перець, пакети товстих швейних
голок, тканини, куски кам’яної солі. ‘У зв’язку з цим поступово майже
скрізь, де людство дійшло в своєму розвитку до використання в обміні
товару-еквівалента, ця роль почала закріплюватися за металом — бронзою,
залізом, а потім сріблом і золотом. Так з’являється грошова форма
вираження вартості. Вона має такий вигляд:

Товари Товар

А

Б
= 3 г

В
золота

n

Відносна форма Еквівалентна форма

З прикладу ми бачимо, що грошова форма вартості відрізняється від
загальної лише тим, що роль загального еквівалента в ній міцно
закріплюється за одним товаром — золотом, яке й стає справжніми грішми.
Причому, золото, як показує попередній аналіз, не є грішми за своєю
природою. Воно стає ними лише в результаті тривалого історичного процесу
розвитку товарного виробництва, обміну й форм вартості, впродовж якого
людство перепробувало в цій якості різні товари й зупинилося на золоті.
Чому? Тому, що як благородний метал воно досить тверде, тугоплавке,
кислототривке. Золото за своїм складом однорідне, його зручно ділити на
частини. Нарешті, золото — досить трудомісткий метал і тому має високу
вартість.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей про введення
грошового обігу й не в результаті декретування їх державою, а як товар,
що виконував загального еквівалента. Тобто, гроші — це особливий товар,
який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції
загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що
вони самі були втіленням людської праці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси:
на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі
інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті
обмін товарів на гроші — це, по суті, визнання суспільством
індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність
грошей: по-перше, гроші — це історично визначена, властива товарному
виробництву форма економічних зв’язків між товаровиробниками, й тому ми
повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як
суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать
засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці
товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють
собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості
надається реальність, конкретність, дійовість.

З появою грошей з’являється й ціна. Ціна — це грошове вираження
вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов’язково повинна
збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.
Механізм коливання ціни навколо вартості буде розглянуто далі.

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш
важливою є функція і грошей як міри вартості. В ній безпосередньо

виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в
тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів.
Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише той товар, який має
власну вартість. І таким товаром,як показав попередній розгляд розвитку
форми вартості, стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали — золото й
срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за
золотом.

Історія свідчить, що спочатку гроші виконували функцію міри вартості у
вагових вимірах, тобто, в золотниках, унціях, фунтах, грамах золота або
срібла. Але це викликало певні труднощі, пов’язані з тим, що кожного
разу при здійсненні акту купівлі-продажу необхідно було зважувати
грошовий матеріал. Тому спочатку банки, а пізніше державні органи стали
фіксувати певну вагову кількість срібла або золота у вигляді грошової
одиниці з поділом її на дрібні частини. Наприклад, долар США має 100
центів, гривня України — 100 копійок, англійський фунт — 100 пенсів і
т.д.

Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається
масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не
маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в
обігу цю певну вагову кількість золота.

Зокрема, долар США після 1973 p. =0,736735 г чистого золота, радянський
рубль =0,987412 г,англійський фунт до 1978 p. =2,49 г.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх
при визначенні ціни в грошах не обов’язкова, тому що відома фіксована
величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю,
яка діє в даній державі.

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того,
щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар

повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі
посередника в своїй реальній формі. Тобто, вони повинні бути в
наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу,
опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу
необхідних їм товарів (послуг).

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв»язує суперечності
безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу
ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює
суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може
розриватися в просторі і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не
зобов’язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в
процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в
іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити
товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість
криз надвиробництва товарів.

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або
нагромадження. Як вона розуміється? В деяких випадках гроші вилучаться з
обігу. Об’єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше,
щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен
товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно
від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для
цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове
вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної
цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж
передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з
обігу.

Коли влада грошей у суспільстві досягла певного розвитку, з’явилися
люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою
самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися —
перетворювалися на скарби.

При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою
якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних
для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались
із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки,
коли потреба в них зменшувалася, золоті гроші залишали сферу обігу й
перетворювалися у скарби.

Згодом варварський спосіб нагромадження скарбів поступається місцем
прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того,
щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все
більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту,
підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких
акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших верств
населення, центрами, звідки гроші випускаються в обіг і куди вони
повертаються знову. Але навіть і за умов розвинутої банківської системи
спостерігається посилене прагнення представників бізнесу нагромадити й
утримати в своїх руках якомога більше золотих скарбів. Це відбувається
навіть за умови, що зберігання золотих запасів у багатьох країнах світу
оголошено державною монополією й основна маса скарбів зосереджена поки
що в центральних банках і державних казначействах.

Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може
виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова
про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч
із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів
вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових
нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на
рахунках ощадного банку країни. Це яскраво підтверджує висновок про
неможливість заміни золота паперовими грішми в функції засобу утворення
скарбів.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше
відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від
продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за
цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з
оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором,
покупець — боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу
платежу.

Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями в часі
виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю
виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва
(в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на
підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З
часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного
обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де
вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів.

У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей
як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше
витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як
правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій
торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в
якості засобу платежу. Це пов’язано з широким розвитком кредитних
відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового
знаряддя обігу — кредитних грошей (мова про них далі).

Розвиток функції грошей як засобу платежу загострює суперечності
ринкової економіки й посилює її негативні риси. Зокрема, посилюючи
залежність товаровиробників один від одного, вона посилює формальні
можливості для виникнення економічних криз. Достатньо одному або
декільком боржникам не сплатити гроші в строк, як це може викликати
серію неплатежів і банкрутств підприємств, товаровласників, пов’язаних
між собою борговими зобов’язаннями. Яскравим прикладом перетворення цієї
формальної можливості криз на реальну, є ситуація, яка склалася в
Україні через масові взаємні неплатежі суб’єктів господарської
діяльності в 1992-1996 pp. В переважній частині підприємства країни
фактично стали банкрутами, що, по-перше, спровокувало настання глибокої
економічної кризи, а по-друге, перешкоджає тепер виходу з неї.

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки
національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати
міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони
виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають
у своєму первозданному вигляді — в злитках золота.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це
зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило,
не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку
боргових зобов’язань через банки.

Необхідність перевозки золота з’являється лише у випадку виникнення
заборгованості, яка не покривається шляхом взаємних розрахунків.

Схема 1

Функції грошей

Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх
функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних
розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль
замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний
період посідає провідне місце в світових економічних зв’язках. Так, до
першої світової війни в ролі світової валюти функціонував переважно
англійський фунт стерлінгів. Згодом ця роль перейшла до американського
долара.

3. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової
економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні
відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності.
Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері
обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система — це
форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й
закріплюється її законами. Ця система включає в себе ряд
взаємопов’язаних елементів:

а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її
купівельну спроможність;

б) певний порядок карбування національних монет;

в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу
(забезпечення, випуск, вилучення);

г) організація й регламентація безготівкового обороту;

д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів
(казначейство), центральний емісійний банк).

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку
товарного виробництва. Як вона сформувалася? Історії відомо три типи
загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний
(вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари
(товаро-гроші) — худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Згодом в якості
грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним
видом грошей цього періоду були монети48. І, нарешті, виникають кредитні
гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) —
банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.

Відповідно до цього формувалися й грошові системи. Якщо на першому
етапі, коли в якості грошей виступали товари, про грошову систему мови
не могло бути, то двом останнім типам загальних еквівалентів
(металево-чеканному й емісійному) відповідають і два види грошових
систем: металева й кредитно-грошова. Див. схему 2.

Схема 2

Становлення сучасної грошової системи

Типи загальних Форма грошей
Грошова система

еквівалентів

Змінюючи форму вартості (товар на гроші, гроші на товар), гроші
знаходяться в постійному русі між трьома суб’єктами: фізичними особами,
господарюючими суб’єктами та органами державної влади. Рух грошей при
виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє
собою грошовий обіг.

Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об’єктивною
основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових
ринків при капіталізмі дало новий поштовх подальшому розширенню
грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного
продукту, у тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання
послуг, рух позичкового і фіктивного капіталу і доходів різних
соціальних груп [8].

Початку руху грошей передує їх концентрація в суб’єктів господарювання.
Вони зосереджуються в гаманцях населення, у касах юридичних осіб, на
рахунках у кредитних установах, у скарбниці держави. Щоб зародився рух
грошей, необхідне виникнення потреби в грошах в однієї з двох сторін.
Попит на гроші виникає при здійсненні угод, гроші потрібні для обігу,
платежів за товари і послуги. Їх обсяг визначається номінальним валовим
внутрішнім продуктом. Чим більша загальна грошова вартість товарів і
послуг, тим більше потрібно грошей для укладення угод. Попит на гроші
виникає і для нагромадження, що виступає в різних формах: внески у
кредитних установах, цінні папери, офіційні державні запаси.

Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівковій і безготівковій.

Готівково-грошовий обіг — рух готівки в сфері обігу і виконання нею двох
функцій (засобу платежу і засобу обігу). Готівка використовується:

для кругообігу товарів і послуг;

для розрахунків, не пов’язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а
саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по
виплаті страхових відшкодувань по договорах страхування; при оплаті
цінних паперів і виплат по них доходу й ін.

Готівково-грошовий оборот включає рух усієї готівково-грошової маси за
визначений період часу між населенням і юридичними особами, між
фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними
органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей:
банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів,
банківських векселів, чеків, кредитних карток).

Безготівковий обіг — рух вартості без участі готівки: перерахування
коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог. Розвиток
кредитної системи і поява заощаджень клієнтів на рахунках у банках і
інших кредитних установах призвели до виникнення такого обігу.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних
карток і інших кредитних інструментів.

Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між:

підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, що
мають рахунки в кредитних установах;

юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню
кредиту;

юридичними особами і населенням по виплаті заробітної плати, доходів по
цінних паперах;

Безготівковий обіг має важливе економічне значення в прискоренні
оборотності оборотних коштів, скороченні готівкової маси, зниженні
витрат обігу [11].

В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами
Національного банку, що діють відповідно до законодавства. Зокрема
визначено, що розрахунки підприємств усіх форм власності за своїми
зобов’язаннями з іншими підприємствами, а також між юридичними особами і
фізичними за товарно-матеріальні цінності здійснюються, як правило, у
безготівковому порядку через установи банку.

Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існують взаємозв’язок і
взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу,
готівка змінює форму на рахунки в кредитній установі і навпаки.
Безготівковий оборот виникає при внесенні готівки на рахунок у кредитній
установі, отже, безготівковий обіг немислимий при відсутності
готівкового. Одночасно готівка з’являються в клієнта при знятті її з
рахунка в кредитній установі.

Таким чином, готівковий і безготівковий обіг утворює загальний грошовий
обіг країни, у якій діють єдині гроші одного найменування.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів,
визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей
підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох
функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей
залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю
товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної
грошової одиниці:

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році;

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році;

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу
платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

де СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума платежів за борговими зобов`язаннями;

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та
платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу
необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім
правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і
оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину
зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна
частина боргових зобов`язань погашається шляхом не сплати готівкою, а їх
взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму
платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка
перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому
не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки,
кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін. Крім
того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість
грошей залежить від швидкості обігу [6].

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню
грошової маси. Так у США з 1946 по 1973 рік прискорення обігу грошей
скоротило їх кількість в обігу на 360 млрд. дол. Водночас у країнах
колишнього СРСР швидкість обігу карбованця зменшувалась. У 1960 р.
карбованець обертався 12 разів на рік, а в 1990 – лише 4 рази.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна
кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно
виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад,
потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу,
перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах
зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу.
Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і
відвідних каналів грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку
грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVІІ ст. перебувають
паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових
грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість
у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних
для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар
прирівнювався до золотого і мав таку ж купівельну ціну, як і золотий.
Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми
вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу
– обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси, у свою
чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в
економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє
грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних
засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам
та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що
застосовуються у готівковому и безготівковому обігу; пасивні
(нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно
можуть використовуватися в угодах.

У статистиці розвинутих країн існує декілька понять грошової маси.
Найбільш поширений агрегат М включає готівку (банкноти та розмінну
монету і залишки на поточних рахунках (“записані на рахунок гроші”), які
є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті М1 знижується
особливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової
маси також належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках,
що разом з М1 входять до М2. У М3, крім того, входять ще засоби на
строкових ощадних внесках у державній поштово-ощадній мережі, у
кооперативних банках. Отже, основну частину грошової маси становлять
різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види
цінних паперів, які мають таку ж купівельну спроможність, як і
банківські рахунки. Грошова маса у розвинутих країнах формується у наш
час на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи
кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує
грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість
загальної купівельної сили.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням
держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення
кредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням
безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам
було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час –
лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню
чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90 %
усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів
переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають
розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного
споживчого кредиту та ін.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Суть грошей, як загального еквівалента з найбільшою повнотою
проявляється в функціях, які вони виконують:

1) Міра вартості. Суть її полягає в тому, що саме в грошах виражена
вартість усіх товарів. Прирівнювання товарів до золота, грошей – це
кількісний вимір вартості будь-якого товару. Грошовий вираз вартості
набуває форму ціни. Вартість золота, як і будь-якого товару,
визначається кількістю суспільно необхідної праці, затраченої на його
виробництво.

Вартість золота не є постійною величиною, а це означає, що змінюється і
міра вартості. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто їх
наявність не потрібна для визначення ціни товару.

2) Засіб обігу. З появою грошей відбувається перехід від безпосереднього
обміну товару на товар ( Т – Т ) до складнішої форми обігу ( Т – Г – Т
), яка по суті включає два акти:

а) продаж товару за гроші ( Т – Г );

б) купівля товару за гроші ( Г – Т ).

Тут гроші виконують роль посередника в процесі обміну товарів. Якщо
простий обмін товарами обмежений у часі і просторі, то перехід до
товарного обігу дозволяє, продавши товар , не купляти інший або,
продавши на одному ринку, купити необхідний товар зовсім на іншому.

На відміну від функції міри вартості , для якої не потрібні наявні
гроші, функція засобу обігу означає реальний рух грошей. З цієї функції
випливає, що реальні гроші ( золото ) можуть бути замінені їхнім
представником. Саме держава, випускаючи паперові гроші, надає їм
вимушений курс у законодавчому порядку.

3) Засіб нагромадження. Товаровиробник продає

товари, а виручені гроші не перетворює в інші товари, вилучає їх з
обігу. Таким чином вони стають скарбом.

4) Засіб платежу. Ця функція проявляється при виплаті заробітної плати,
податків, плата за оренду землі, приміщень, навчання та ін. Гроші стають
засобом платежу саме тому, що вони є мірою вартості і засобом обігу.

5) Світові гроші. Взаємодія національного і світового ринку, вихід
товарного обігу за межі окремих країн, міжнародна торгівля породжують цю
функцію.

Кількість грошей в обігу не може бути довільною. На кількість грошей,
необхідних для сфери обігу, великий вплив має функція грошей як засобу
платежу. Адже продаж товарів у кредит означає, що тепер для їх руху
гроші не потрібні. Специфічність закону обігу паперових грошей полягає в
їхньому співвідношенні з золотом. Порушення відповідності кількості
паперових грошей і необхідного для обігу золота – призводить до
негативних наслідків. Якщо в обігу більше грошей, ніж це потрібно згідно
з даним законом, неминуче з’являються гроші, які не мають товарного
покриття.

Перевищення кількості грошей над сумою товарних цін означає інфляцію, що
знецінює грошову одиницю.

Список використаної літератури

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка
– Центр, 2000. – С. 146-164.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії.-К.: Вища школа, 1995.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1994,
Гл.1.

Клімко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища
школа, 1997.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – К.: Видавничий центр
“Академія”, 1998.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – К.: Либідь, 1998.

Самуэльсон П. Экономикс. В 2-х томах. Т.1. – М.: Высшая школа, 1992.

PAGE

PAGE 22

Функції

Міра вартості

Засіб нагромадження

Засіб обігу

Засіб платежу

Світові гроші

Товарний

Металево-чеканний

Емісійний (вексильно-депозитний)

Товари (худоба, хутро, прикраси)

Товарно-грошова

Благородні метали в формі монети

Кредитні гроші

Кредитно-грошова

Металево-грошова

Похожие записи