Дипломна робота
“Земельний кадастр і аналіз проекту використання земель Космацької
сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області”,
Зміст
Вступ
1. Огляд літератури.
1.1. Загальні відомості і складові частини земельного кадастру.
1.2.Сучасні методичні положення земельного кадастру і використання
земель (методика проведення реєстрації земель, бонітування ґрунтів,
економічної і грошової оцінки земель, автоматизація земельного
кадастру).
2. Характеристика об’єкту проектування.
2.1.Природно – кліматичні умови (рельєф, клімат, ґрунти, рослинний
покрив).
3. Існуючий стан організації ведення земельного кадастру.
3.1. Кадастрове зонування.
3.2. Кадастрові зйомки.
3.3. Реєстрація землі та нерухомості.
3.4. Облік кількості і якості земель.
3.5. Бонітування ґрунтів та економічна оцінка земель.
4. Аналіз існуючого використання земель.
4.1. Оцінка здійснення земельної реформи.
4.1.1.Формування території, встановлення меж сільської ради і населеного
пункту.
4.1.2. Роздержавлення і приватизація земель на території сільської ради.
4.2. Аналіз ефективності вирощування сільськогосподарських культур.
4.3. Визначення урожайності культур і обсягів виробництва
сільськогосподарської продукції.
4.4. Поголів’я і продуктивність худоби.
5. Екологічна придатність земель для вирощування сільськогосподарських
культур.
6. Охорона природи.
7. Охорона праці.
8. Економіка, організація і планування робіт.
Висновки і пропозиції.
Бібліографічний список.
Вступ
Серед найважливіших проблем сьогодні особливе місце посідає проблема
економічного використання, збереження і відтворення природних ресурсів.
А серед природних комплексів особливе місце має земля. Прийнята
Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституція України
визначає, що земля є національним багатством українського народу (ст.
14, с.7) і нинішні демографічні перетворення в суспільстві спрямовані на
зміну форм власності на землю і їх рівномірний розвиток, охорону прав
власників землі і землекористувачів, організацію раціонального
використання землі, це обумовлює проблеми дослідження змісту, форми
принципів і порядку ведення змісту, форми принципів і порядку ведення
державного земельного кадастру для забезпечення сільських, селищних,
міських, районних, обласних Рад, зацікавлених підприємств, установ,
організацій, і громадян відомостями про землю з метою організації її
раціонального використання та охорони, реформування земельних відносин,
землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю.
Подальший розвиток сільського господарства у значній мірі залежить від
рівня використання земельних ресурсів у всіх районах країни. Адже в
певний період часу в результаті нераціонального землекористування було
втрачено більшу частину продуктивних земель території України, що далі і
продовжується.
Головною проблемою є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє
провідну роль у формуванні цінних агрономічних властивостей ґрунту,
забезпеченні рослин поживними речовинами.
Такий катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково
обґрунтованих заходів спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та
отримання екологічно чистих продуктів харчування.
Демографічні перетворення в Україні започаткували реформування
виробничих відносин по шляху переходу до ринкової економіки, яка є
сьогодні економічним базисом всіх розвинутих країн світу.
Досвід показує, що перехід до ринкової економіки забезпечується
радикальною зміною форм власності на засоби виробництва насамперед у
напрямі забезпечення пріоритету приватної власності.
Вибір форм господарювання належить селянам. І мабуть, неправомірно
нехтувати їх волею, а потрібно всіляко її враховувати при вирішенні
організаційно господарських питань.
Через відсутність належної координації контролю з боку державних органів
за ходом реформи, несвоєчасне вирішення ряду організаційних і правових
питань реформування земельних відносин, реалізація земельної реформи
темпи залишилися незадовільними.
Виходячи з цього Верховна Рада України 13 березня 1992 року прийняла
постанову “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”.
Важливим етапом в реалізації земельної реформи став Указ Президента
України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного
сектора економіки” від 3 грудня 1999 року.
Функціонування і реформування земельних відносин в Україні з метою
організації використання і охорони земель вимагає чіткої системи і
точності вихідних даних державного земельного кадастру, який містить
необхідні відомості і документи про правовий режим земель, їх розподіл
серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за
категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську
цінність земель.
З набуттям статусу суверенної незалежної держави та керуючись
Конституцією, як Основним законом України, наша держава іде шляхом
здійснення економічних реформ, серед яких важливе значення має земельна
реформа. Завданням цієї реформи, згідно постанови Верховної Ради
Української РСР “Про земельну реформу”, прийнятій 18 грудня 1990 року, є
перерозподіл земель з одночасним наданням їх у володіння громадянам,
постійне користування сільськогосподарським підприємствам та
організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних
форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки,
раціонального використання та охорони земель.
Здійснення земельної реформи відбувається з врахуванням регіональних
особливостей земельних відносин. Протягом останніх років в Україні
здійснюються заходи щодо створення умов для переходу до ринку. Можна
констатувати той факт, що земля поступово набуває чітких ознак.
характерних для ринкових відносин, як у правовому так і в економічному
аспекті.
Земля – це основне джерело матеріального благополуччя. Як у приватному
так і в громадському секторі інформація про землю є основою для
прийняття рішень, пов’язаних з розвитком ринкових відносин при залученні
інвестицій. Органи державної виконавчої влади і місцевого
самоврядування, а також громадяни повинні мати можливість користуватись
необхідною інформацією державного земельного кадастру для вирішення
завдань і прийняття рішень щодо раціонального використання земельних
ресурсів.
Для висвітлення цих питань розроблено дипломний проект на тему:
“Земельний кадастр і аналіз проекту використання земель Космацької
сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області”, в
якому необхідно висвітлити і проаналізувати ведення державного
земельного кадастру та використання земель на території Космацької
сільської ради.
Для ознайомлення із Космацькою сільською радою наводиться коротка
її характеристика: місце розташування, кліматичні та ґрунтові умови,
тощо.
Існуючий стан ведення державного земельного кадастру включає питання:
а) Кадастрове зонування, яке включає в себе місце розташування обмежень
щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж
оціночних районів та зон; кадастрових номерів.
б) Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх
основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво
впливають на урожайність сільськогосподарських культур.
в) Економічна оцінка земель – це оцінка землі як природного ресурсу і
засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві, та як
просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що
характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та
дохідність з одиниці площі.
г) Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі в
залежно від призначення та порядку проведення – може бути нормативною та
експертною.
д) Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі
державного реєстру земель і складається з двох частин:
Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на
право постійного користування землею, договорів оренди землі із
зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.
Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
з) Облік кількості земель, відображає відомості які характеризують кожну
земельну ділянку за площею та складом угідь.
т) Облік якості земель, відображає відомості, які характеризують
земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями,
що впливають на їх родючість, а також за ступенем забрудненості ґрунтів.
Реформування земельних відносин – це основна складова курсу економічної
реформи при переході економіки держави до ринкових відносин. Основним
завданням реформування земельних відносин є впровадження різних форм
власності на землю, перерозподіл земель та створення умов для їх
рівноправного розвитку. У цьому розділі дається оцінка здійснення
земельної реформи. Опрацьовуються основні законодавчі акти і
інформативні документи пов’язані із земельною реформою. Одним із яких
став Указ Президента України від 3 грудня 1999р. №1529 “ Про невідкладні
заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, на
основі якого і за дорученням Кабінету Міністрів України від 22.12.1999р.
№26601/1, Державний Комітет України по земельних ресурсах прийняв Наказ
від 30.12.1999р. №130 “Про затвердження рекомендацій щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки”. Цим наказом затверджено
рекомендації щодо: спрощення процедури виходу членів КСП із складу
господарств з належними їм земельними частками (паями); визначення
вартості землевпорядних робіт при реформуванні КСП; виділення єдиним
масивом земельних ділянок групі власників земельних ділянок (паїв);
створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду
громадських пасовищ; розширення особистих підсобних господарств за
рахунок земельних часток (паїв) без створення юридичної особи.
Вихід цих рекомендацій дозволив зняти ряд проблем та напругу при
проведені земельної реформи на місцях. Питання аналізу використання
земель недержавних сільськогосподарських підприємств пов’язано з
вирішенням завдань організації раціонального використання земель, які
випливають з потреб земельної реформи, відбувається шляхом формування
нових землеволодінь та землекористувань, але уже відповідно до нових
форм власності на землю і господарювання на ній, що забезпечить
необхідний рівень ефективності використання та охорони земель.
В дипломному проекті розкрито перспективи використання земель Космацької
сільської ради, організацію використання сільськогосподарських угідь та
організацію сівозмін на території господарств. Наведені показники
проекту, висвітлені питання охорони навколишнього середовища, охорони
праці та життєдіяльності працівників, дані висновки і пропозиції.
Виконано планово-картографічний матеріал, на якому показано: стан
існуючого використання земель; індексний кадастровий план, схема поділу
земель на земельні частки (паї), черговий кадастровий план, проект
використання земель.
Також використовується, проект роздержавлення і приватизації земель
Космацької сільської ради, який був розроблений в 1994 році, але в
зв’язку із зміною площ під роздержавлення і приватизації із резервним
фондом виникла необхідність коректури проекту роздержавлення.
При коректурі проекту роздержавлення і приватизації використано проект,
що розроблений 1994 році та матеріали ґрунтового обстеження і якісної
характеристики земель, та інші земельні облікові документи. Коректування
проекту приведено на основі договору з Івано-Франківським обласним
управлінням земельних ресурсів №1-96 від 19.01.96 р.
А також, матеріали технічної документації по складанню схеми поділу
земель колективної власності на земельні частки (паї) розроблена на
виконання Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 “Про
порядок паювання земель, переданих у колективну власність
сільськогосподарським підприємствам, організаціям”, постанови Кабінету
Міністрів України від 12 лютого 1996 року №187 “Про стан реформування
земельних відносин” та Указу Президента України від 03 грудня 1999 року
№1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискореного реформування
аграрного сектору економіки” на основі діючих методичних рекомендацій та
інструкцій Державного комітету по земельних ресурсах України та Академії
аграрних наук України.
Підставою для складання схеми поділу земель колективної власності є
рішення сесії Космацької сільської ради від 29 лютого 2000 року,
технічне завдання на виконання робіт, затверджене обласним управлінням
земельних ресурсів та договір №14-2000 від 13 листопада 2000 року з
обласним управлінням земельних ресурсів.
Дані по землевпорядним вишукуванням, які були задані для проведення 20
червня 1985 року. Де вони були проведені з метою визначення заходів по
підвищенню продуктивності і раціональному використанні всіх земельних
угідь господарства «Верховина» та встановлення відповідності існуючої
організації території, і перспективи її розвитку. Вишукування були
проведені в липні-серпні 1986 року методом комплексного обстеження угідь
господарства з визначенням рекомендації по їх покращення.
1.Огляд літератури
Згідно статті 13-14 Конституція України, яка гарантує кожному
громадянину право власності та право користування землею та іншими
природними об’єктами відповідно до закону.
На даний час в Україні завершився третій етап земельних перетворень.
Відбулися принципові, глибокі зміни в формі власності на землю,
розв’язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена
платність за землекористування, створенні передумови для розвитку ринку
землі, був введений в дію з 1.01.2002 року Новий Земельний Кодекс
України.
Необхідно зазначити, що даний період є не лише рубежем історичних віх в
розвитку суспільства, а й відліку здійснення якісно нових завдань щодо
формування земельних відносин. Земельні перетворення в Україні – це
справа складна, багатогранна, яка потребує детально продуманих кроків,
консолідації зусиль вчених, економістів, фахівців різного профілю. Не
таємниця, що земельна реформа покликана передусім відродити реального
власника землі, здійснювалася дуже обережно аж до прийняття Указу
Президента України від 03.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки”.
Проведення земельної реформи – це дуже складний та довготривалий процес
і щоб реалізувати його успішно, прийти до очікуваних результатів, він
повинен базуватися на глибокому продуктивному веденні необхідного
комплексу землевпорядних робіт. Незважаючи на ряд позитивних результатів
земельної реформи, слід звернути увагу на деякі проблемні питання, які
не вдалося вирішити на той час. Зокрема, питання про відсутність
законодавчо закріплених концептуальних напрямків земельної реформи, що
стримує її проведення.
Земельний кодекс України розроблено у відповідності з дорученням
Верховної Ради України (постанова від 11.01.2000 р. №1364 “Про виконання
земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки”),
прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року і підписаний
президентом України 13 листопада цього ж року.
Земельна реформа означає процес зміни (перетворення) земельних відносин.
Вона включає:
1. Відносини володіння, користування і розпорядження земельними
ділянками з метою підвищення економічної ефективності та екологічної
безпеки використання суспільством земельних ресурсів.
2. Забезпечення регульованого земельного обігу в державі, захисту прав
будь-якого землевласника і землекористувача.
Земельна реформа справедливо вважається невід’ємною складовою частиною
аграрної реформи. Остання передбачає трансформацію аграрних відносин, а
точніше, всієї системи агропромислового виробництва в країні, тому числі
істотну перебудову аграрної структури й методів господарювання, способів
і механізмів економічного та правового регулювання виробництва для
підвищення його ефективності, забезпечення продовольчої безпеки країни і
конкурентоспроможності її продукції на внутрішньому та зовнішніх
агро-продовольчих ринках. Хоча таку реформу і називають аграрною, проте
вона пов’язана з докорінними і фундаментальними змінами загалом у
національному АПК. Тобто йдеться про певні та цілеспрямовані
перетворення не лише в сільському господарстві, але і у харчовій
промисловості, у переробці аграрної продукції та виробництві засобів
виробництва для цих галузей, а також у виробничій інфраструктурі та
продовольчому ринку.
Отже, завдання земельної реформи значно відрізняються від завдань, що
стоять перед аграрною реформою. Завдання першої, з точки зору
агропромислового виробництва, є більш вузькими і обмежуються, як
правило, цільовим та ефективним використанням сільськогосподарських
угідь. Проте, зважаючи на біосферне і загально-екологічне значення
земельних ресурсів, насамперед ґрунтового покриву, завдання земельної
реформи слід вважати надзвичайно широкими й багатоаспектними, оскільки
йдеться при цьому про ресурсно-екологічну безпеку існування людства та
суспільного прогресу в цілому.
Звідси виникає запитання: у якому співвідношенні нині перебувають
аграрна та земельна реформа в нашій державі? Беручи до уваги цілі та
завдання цих реформ і фундаментальне положення, що земля в аграрному
секторі економіки є як територіальною базою виробництва, так і основним,
незамінним виробничим ресурсом, найважливішим чинником виробництва у
рослинництві, можна зробити цілком закономірний, на нашу думку,
висновок. Він полягає в тому, що аграрна й земельна реформи – це, по
суті, два взаємозв’язані, але відносно відокремлені і самостійні
процеси. Вони вирішують велику кількість трансформаційних завдань у
сфері вдосконалення аграрних і земельних відносин, які досить часто
взаємо перетинаються та взаємодоповнюються.[4]
Однак фундаментальне завдання, яке ставилось перед земельною реформою –
радикально змінити відношення до землі як до національного багатства
шляхом розширення спектра форм власності, залучення до виробництва нових
власників, зацікавлених і спроможних ефективно, раціонально,
по-господарськи та еколого-безпечно використовувати сільськогосподарські
земельні ресурси – практично не вирішено. Формально створені багато
чисельні землевласники на селі не мають ніякої можливості впливати на
розв’язання цієї надзвичайно важливої проблеми. Тому посилення
екологічних вимог, вимог ресурсно-екологічної безпеки при використанні
сільськогосподарських угідь, розробка і реалізація заходів щодо
збереження та підвищення їх родючості, налагодження жорсткого контролю
за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень
Земельного кодексу та іншого земельного законодавства мають стати
цільовими орієнтирами нового етапу реформування земельних відносин в
Україні.
Разом з тим необхідно відмітити, що до цього часу відсутні
скільки-небудь помітні зрушення і у розв’язанні такого важливого
завдання земельної реформи, як розвиток ринкового та неринкового
земельного обігу. Останній покликаний сприяти:
розумній концентрації сільськогосподарських угідь у руках дбайливих і
відповідальних власників;
підвищенню результативності використання цих угідь;
їх використанню, зменшенню негативних антропотехногенних навантажень на
ґрунтовий покрив. Вирішення цих життєво важливих завдань вимагає
цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової,
організаційної та економічної бази функціонування в Україні
цивілізованого земельного ринку.
Таким чином, вирішення цих життєво важливих завдань вимагає
цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової,
організаційної та економічної бази функціонування в Україні
цивілізованого земельного ринку. [5]
Земельна реформа здійснюється в Україні протягом 14 років. Одним з її
основних досягнень є подолання державної монополії на землю,
запровадження приватної власності, реформування сільськогосподарських
підприємств на засадах приватної власності на майно і землю. Відбулися і
має відбутися вирішення багатьох інших складних завдань, зокрема
формування ринку землі та його інфраструктури, оформлення прав на землю,
реєстрація нерухомості тощо.
Хоча сама земельна реформа ще не досягла своєї кінцевої мети. Поки що не
вдалося:
стабілізувати агропромислове виробництво;
істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної агро-продукції;
ефективність використання земельних ресурсів;
знизити земле місткість сільського господарства в нашій державі;
покращити екологічний стан сільськогосподарських угідь;
зберегти ґрунт від виснаження та деградації.
Тому слід продовжувати земельну реформу та вдосконалювати земельні
відносини, насамперед в аграрній сфері, вносячи певні зміни у форми і
методи здійснення земельних перетворень на селі. Доцільно, на наш
погляд, внести певні корективи в існуючу систему земельної оренди,
державного контролю за раціональним та еколого-безпечним використанням
усіх земель сільськогосподарського призначення, посилити увагу і
збільшити інвестування земле-охоронних і земле-меліоративних заходів.
Щоб земельна реформа в Україні найближчим часом була спроможна дати
реальні та відчутні позитивні результати, необхідно, на нашу думку,
вирішити щонайменше чотири великих групи складних і нелегких проблем.
1. Проблеми, пов’язані зі стабілізацією аграрного виробництва, істотним
покращанням фінансового стану сільськогосподарських підприємств різних
форм власності та господарювання, посиленням інвестиційної діяльності в
усіх сферах національного АПК. З цією метою вкрай необхідно розвивати
підприємницьку ініціативу на селі, надавати агропромисловим
товаровиробникам пільгові кредити, дотації на деякі види затрат,
наприклад, на придбання мінеральних добрив, отрутохімікатів, гербіцидів,
сортового насіння, племінних тварин тощо. Все це, безперечно, позитивно
відіб’ється на раціоналізації та екологізації використання земельних
ресурсів у сільському господарстві.
2. Проблеми, які безпосередньо стосуються поглиблення земельної реформи
і підвищення її результативності:
необхідно завершити повне юридичне оформлення прав власності на землю та
інші форми землеволодіння;
провести широкомасштабні кадастрові роботи;
запровадити і жорстко дотримуватися правил стимулювання та санкцій за
показниками рівня використання сільськогосподарських угідь та їх
екологічного стану.
З метою господарсько доцільного, економічно та екологічно обґрунтованого
перерозподілу земель сільськогосподарського призначення в державі має
бути запроваджений зрештою регульований земельний ринок, який враховує
нинішні соціально-економічні реалії та регіональні особливості можливого
земельного обігу.
3. Проблеми, які пов’язані зі створенням повноцінної та високорозвиненої
ринкової інфраструктури, в т.ч. і земельного ринку. Без такої
інфраструктури подальший розвиток ринкових перетворень аграрного сектора
та усього АПК, поглиблення земельної реформи просто неможливі. Для цього
в державному бюджеті, як і в місцевих бюджетах, мають передбачатися
відповідні кошти. Від успішного вирішення зазначених вище проблем
залежать продовольча безпека держави та раціональне й еколого-безпечне
використання її найціннішого багатства – земельних ресурсів.
4. Проблеми, які необхідно вирішувати у сфері аграрного
землекористування, реформуючи земельні відносини на селі таким чином,
щоб перевести його на модель сталого розвитку. Це має бути
фундаментальним завданням нового етапу здійснення земельної реформи в
Україні. Як відомо, Конференція ООН з навколишнього середовища і
розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро, визначила
комплекс завдань щодо системного підходу до планування та раціонального
використання земельних ресурсів взагалі й у сільському господарстві
зокрема.[1]
Важливу роль у здійсненні земельної реформи відіграє земельний кадастр.
Земельний кадастр, як відомо, ведеться з метою інформаційного
забезпечення учасників земельних відносин при реалізації їхніх
повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню землею. У процесі
формування цих відносин, обумовленого особливостями використання землі,
розвитком науково-технічного прогресу та зміною соціальних факторів
змінювались завдання, методи і технології земельного кадастру, а також
область застосування його інформації. За всіх часів людство шукало
найбільш оптимальні і найбільш опрацьовані способи ведення кадастру – на
перший план виходили реальна або парцелярна системи; у кадастрі
знаходили висвітлення переважно правові, облікові або оціночні дані.
Тобто, перед суспільством завжди гостро стояла проблема відповідності
кадастру сформованим земельним відносинам, рівню розвитку продуктивних
сил і науково-технічного прогресу, а також пошуку шляхів вдосконалення
кадастрових процедур.
У нашій країні з початком земельних перетворень значення
земельно-кадастрової інформації ще більш зросло, тому що в її
об’єктивності стали зацікавлені не тільки державні органи і господарські
структури, але і практично всі громадяни та юридичні особи, залучені до
земельних відносин. Самі земельні відносини за останнє десятиліття
зазнали принципових змін. У першу чергу, це зміна форми власності на
землю, залучення її в ринковий оборот і введення земельного податку. При
цьому кадастр, як інформаційна інфраструктура і механізм регулювання
земельних відносин, стає все більш складним у порівнянні з кадастром
попередніх десятиріч.
Земельний кадастр виконує певні ролі:
1) регулююча роль кадастру – інформаційно забезпечити формування,
удосконалювання і функціонування адміністративних і економічних
механізмів державного регулювання земельних відносин, і особливо
формування земельного ринку;
2) фіскальна роль кадастру – інформаційно й організаційно забезпечити
надходження податкових платежів за земельні ресурси, у т.ч. при
здійсненні з ними різних угод (встановлення ставок податку й облік
платників податків);
3) правова роль кадастру – забезпечити реєстрацію правового статусу
земельних ділянок (їхня приналежність, дані про угоди, про форму права
на ділянку і її право-володільця) або її інформаційне забезпечення;
4) облікова роль кадастру – здійснити облік земельних ресурсів (їхньої
кількості, місця розташування, розподілу між власниками і користувачами,
якісного стану, ступеню залучення в ринковий оборот і т. п.) як
найважливішого національного надбання;
5) господарська ( агро-виробнича) роль кадастру – забезпечити потребу в
даних про якість земель для сільськогосподарського (придатність до
оброблення тих або інших культур) і іншого використання (для розміщення
виробничих об’єктів, лісонасаджень і т. п.).
Ці п’ять пунктів історично вирішуються в рамках земельного кадастру,
складають його сучасну суть і обумовлюють необхідність його ведення. На
підставі вже зібраної інформації, для вирішення цих завдань, земельний
кадастр забезпечує землевпорядні та інші роботи, спрямовані на
організацію раціонального використання земель, здійснення контрольних
функцій держави щодо управління і використання землі, а також може
задовольнити потреби учасників земельного ринку в зведеннях про землі,
що втягуються у ринковий оборот. У зв’язку із залученням землі в
ринковий оборот, додаткову актуальність набуло давно обговорюване
питання про можливості розширеного тлумачення об’єкта земельного
кадастру: тільки земля або земля разом із розташованими на ній і під нею
рукотворними об’єктами, покладами корисних копалин і т. ін.[2]
Як відомо, над земельним кодексом працювали провідні вчені та
спеціалісти не лише міністерств і центральних відомств, академічних
інститутів Києва, але й широкий науковий загал України. В основу Нового
Земельного кодексу України покладено конституційні норми щодо
забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних
громад і держави з метою раціонального використання та охорони земель
України в інтересах суспільства, нинішнього і майбутніх поколінь.
У кодексі чітко сформульовані основні завдання земельного законодавства.
І основним із них є регулювання земельних відносин з метою забезпечення
прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та
держави.
Основними принципами земельних відносин в країні, які розглянуті в
Земельному кодексі України є :
ефективне використання землі й адаптація його до умов ринкової
економіки;
поєднання особливостей використання землі, як територіального базису,
природного ресурсу і основного засобу виробництва;
забезпечення державних гарантій прав на землю та суворого їх захисту.
У кодексі врегульовано ключове питання земельних відносин – це право
власності на землю. Набуття і реалізація права власності на землю
передбачаються виключно до положень цього кодексу. Закріплено
конституційне право громадян та юридичних осіб України, територіальних
громад і держави стати власниками землі відповідно до закону (гл.14;
ст.78-89).
Земельний кодекс України дозволив більш ефективніше використовувати
потужний в Україні земельно-ресурсний потенціал шляхом включення землі в
економічний оббіг, дасть можливість удосконалити систему державних
гарантій прав на земельні ділянки, що зумовить підвищення інтересів
інвесторів до української економіки.
1.1. Загальні відомості і складові частини земельного кадастру.
Ведення земельного кадастру зумовлене об’єктивними потребами суспільства
в одержанні, необхідних відомостей про землю як першоджерело
матеріальних благ та об’єкт оподаткування.
Слово “кадастр” походить від латинських слів “сарut”, що означає
“податковий предмет” та “сареtasturm” – “опис податкових
предметів”. Спочатку під кадастром розумілася книга, в якій
вказувалися відомості про предмет оподаткування. З виникненням і
розвитком держави земля стала основним джерелом державних
доходів і у зв’язку з цим об’єктом оподаткування. Внаслідок цього
на певних етапах розвитку суспільства з’явилася необхідність у точному
обліку земель, а відтак і їх оцінці як об’єкта господарювання й
оподаткування. Так, ще у Стародавньому Єгипті (4 тисячі років тому)
удобрені розливами ріки Ніл землі обліковувалися у кількісному
і якісному аспектах з-метою вилучення п’ятої частини доходів і
встановлення права власності на землю. Такі дії з обліку та оцінки
земель проводилися двічі на рік таксаторами – чиновниками
фараона. В Аравійській пустелі, у Теллосі були знайдені халдейські
таблиці з першими планами території й описом міста Данги, які належали
до 4000 року до нашої ери. Найстаріша кадастрова карта, яка дійшла до
нас, зберігається в Туреччині у Стамбульському музеї. Це глиняна
табличка із зображенням районів, які підлягали оподаткуванню.
Цей документ належить приблизно до 2200 року до нашої ери.
Цікавим кадастровим документом, створеним у далекому минулому ацтеками,
є карта долини озера Шогимілко (місячне), виготовлена на великому листі
стародавнього “паперу”, яким була кора дерева. На цій карті показана
мережа осушувальних каналів, доріг, близько 400 будинків із зображенням
господаря ієрогліфом його імені, ділянка землі, осушеної дренажем
придатної для вирощування сільськогосподарських рослин.
Відомості про поземельні кадастри знаходять також у Стародавньому Китаї,
Месопотамії, Стародавній Греції і Римі, де вони успішно велися.
З розвитком суспільства змінювалися форми оподаткуванні населення, а
тому вносилися певні зміни у земельний кадастр, результаті чого
розрізняють такі три основні його види:
1) за маєтками (господарствами);
2) за угіддями;
3) за окремими ділянками (парцелами).
Кадастр за маєтками (господарствами) давав, порівняльну оцінку окремих
маєтків (господарств), за угіддями – відповідну оцінку окремих видів
земельних угідь, а кадастр за парцелами, («парцелярний кадастр) – оцінку
окремих земельних ділянок. Порівняльна оцінка землі у кадастрі
проводилася за даними ринкових цін на землю або за чистим доходом. В
умовах приватної власності ринкові ціни на землю часто служили
показником її якості. Малося на увазі, що ціна землі відображає її
дійсну дохідність. Тому земельний кадастр, який проводився на, основі
ринкових цін на землю» дістав назву, реального кадастру. У реальному
земельному кадастрі оцінка земель проводилася в цілому щодо маєтку або
садиби. При цьому не вимагався детальний обмір земель, поділ на угіддя
та бонітування ґрунтів. Виходячи з того, що оцінка земель проводилась
залежно від існуючих цін продажу на землю, то результати реальних.
кадастрів виявлялися не завжди точними і тому цей вид
земельного кадастру не знайшов значного поширення.
Більшість земельних кадастрів базувалася на відмінностях, дохідності
від землі за середнім, чистим доходом, який визначався як середня
різниця між нормальним валовим доходом і затратами виробництва, взятими
за декілька останніх років. Роки з різкими відхиленнями кліматичних умов
до розрахунків не бралися. При визначенні чистого доходу виходили із
середньої нормальної дохідності, яку можна одержувати на землях даного
району при однакових середніх умовах ведення господарства і середньому
рівні землеробської техніки. У літературі цей вид земельного кадастру
називають парцелярним, оскільки він проводився за чистим доходом з
окремих ділянок (парцел).
Земельні кадастри буржуазних держав сприяли посиленню експлуатації й
розорення селянських господарств, але мали й позитивний бік вони
характеризувалися комплексністю робіт і достатньо глибокою детальністю
польових обстежень на точній картографічній основі.
Слід зазначити, що науково-методичні й практичні аспекти
земельно-кадастрових робіт на території України в минулому мають наукову
цінність та практичне значення при проведенні земельного кадастру і в
наш час. [6]
Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення.
Його дані служать для організації ефективного використання земель і їх
охорони, планування народного господарства, управлінні земельними
ресурсами, яке потребує цілеспрямованого впливу на їх використання і
охорону.
Необхідність ведення державного земельного кадастру зумовлюється
потребами суспільного виробництва. Стан його ведення в Україні залежить
від потреб суспільного ладу в минулому і сучасних потреб переходу до
ринкової економіки. Система його даних в минулому за умов
соціалістичного ладу зводилася в основному до реєстрації
землекористувань і кількісного обліку земель за видами угідь, що
повністю задовольняло потреби соціалістичної економіки на перших
етапах.
Після проголошення незалежності України зміст призначення і порядок
ведення державного кадастру законодавчо закріплено в Земельному кодексі
України (2001 р.) та у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня
1993р. №15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру».
Відповідно до цих актів державний земельний кадастр – єдина державна
система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення
чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування
ними та містить сукупність відмінностей і документів про місце
розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію
земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників
землі й землекористувачів.
Державний земельний кадастр розглядається як єдина державна система
земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту
виникнення або припинення права власності і права користування
земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про
місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку,
класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед
власників землі та землекористувачів.
Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших
природних ресурсів.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною
інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
заінтересованих підприємств, установі організацій, а також громадян з
метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та
охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у
складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель,
економічного та екологічного обґрунтування бізнес планів та проектів
землеустрою.
Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої
влади з питань земельних ресурсів.
Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.
Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:
забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;
застосування єдиної системи просторових координат та системи
ідентифікації земельних ділянок;
запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її
достовірності.
Система державного земельного кадастру – це сукупність взаємопов’язаних
організаційно-правових, технологічних, економічних та методичних заходів
по створенню і веденню земельного кадастру.
Система державного земельного кадастру включає:
а) законодавчо визначену діяльність в галузі державного земельного
кадастру та його правове регулювання;
б) органи, що здійснюють державне управління у галузі державного
земельного кадастру;
в) організацію, ведення та управління в галузі державного земельного
кадастру;
г) здійснення земельно-кадастрових робіт та ведення державного
земельного кадастру на загальнодержавному, регіональному та місцевому
рівнях;
ґ) державний і самоврядний контроль за здійсненням земельно-кадастрових
робіт;
д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення державного земельного
кадастру;
є) суб’єкти та об’єкти державного земельного кадастру;
є) державні і комунальні науково-дослідні та проектно-вишукувальні
організації, приватні юридичні і фізичні особи, які здійснюють
земельно-кадастрові роботи
Державний земельний кадастр має базуватися на наступних принципах:
1) комплексності, яка передбачає охоплення всіх земель України;
2) єдності методології ведення земельного кадастру в масштабах всієї
країни;
3) об’єктивності, достовірності і повноти даних земельного кадастру;
4) документованості всієї інформації;
5) безперервності, що передбачає систематичне виявлення і відображення
всіх змін в земельно-кадастрових даних;
6) обов’язковості застосування даних земельного кадастру при
підтвердженні права власності на землю, справлянні плати за землю,
здійсненні цивільно-правових угод із земельними ділянками, прогнозуванні
і плануванні раціонального використання і охорони земель, здійсненні
землеустрою, контролю за використанням земель, вирішенні земельних
спорів тощо.[8]
Згідно діючого земельного законодавства та змісту державного кадастру
видно, що його дані не є однорідними оскільки включають відомості про
правовий, природний і господарський стан земель, тому він за своєю
структурою включає такі складові частини:
1. Кадастрове зонування,
2. Кадастрові зйомки,
3. Бонітування ґрунтів,
4. Економічну оцінку земель,
5. Грошову оцінку земельних ділянок,
6. Державну реєстрацію земельних ділянок,
7. Облік кількості та якості земель.
Всі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне
застосування в загальній системі управління земельними ресурсами.
Кадастрове зонування – це відомості про місця розташування обмежень щодо
використання земель, меж кадастрових зон та кварталів, меж оціночних
районів та зон, кадастрових номерів (території
адміністративно-територіальної одиниці).
Основою земельно-кадастрових робіт є кадастрові зйомки.
Кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та
відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає в себе
геодезичне встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної
ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, відновлення меж
земельної ділянки на місцевості, встановлення меж частин земельної
ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі,
виготовлення кадастрового плану.
Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх
основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво
впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у
конкретних природнокліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться
за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими
властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.
Економічна оцінка земель – це оцінка землі як природного ресурсу і
засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як
просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що
характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та
дохідність з одиниці площі. Економічна оцінка земель різного призначення
проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані
економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки
різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в
умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.
Одночасно з посиленням ролі даних державного земельного кадастру значно
зросла роль грошової оцінки земельних ділянок. Грошова оцінка земельних
ділянок представляє собою порівняльну оцінку земель в грошовому виразі і
визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку
проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та
експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується
для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського
і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання
раціонального використання та охорони земель тощо. Експертна грошова
оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо
земельних ділянок.
Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну
земельну ділянку за площею та складом угідь.
Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні
угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що
впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.
Законодавче закріплення і розвиток приватної власності на землю,
регулювання земельних відносин, пов’язаних із справлянням плати за
землю, купівлю продаж землі та іншими земельно-правовими угодами,
обумовлюють необхідність розробки науково методичних положень ведення
державного земельного кадастру. Розв’язання цієї проблеми пов’язана з
сучасними питаннями щодо змісту, порядку та організації виконання
вказаних робіт.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного
реєстру земель.
Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів
реєстрації державних актів на право власності на землю та на право
постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням
кадастрових номерів земельних ділянок і Поземельної книги, яка містить
відомості про земельну ділянку.
1.2.Сучасні методичні положення земельного кадастру і використання
земель (методика проведення реєстрації земель, бонітування грунтів,
економічної і грошової оцінки земель, автоматизація земельного
кадастру).
В умовах коли земля стає товаром реєстрація є гарантом захисту прав
власників землі і землекористувачів, недоторканості меж і розмірів
землеволодіння і землекористування та об’єктів нерухомості, розміщених
на їх території.
Реєстрація земельних ділянок – це правова сторона земельного кадастру.
Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду
країни й охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в
установленому порядку землі [9].
Держава, проводячи реєструвальні роботи, з одного боку, виступає
гарантом права власності на землю, з другого боку, здійснює контроль за
використанням свого стратегічного потенціалу. Спираючись на реєстрацію
земель, вона завжди використовувала її як правову підставу для стягнення
земельного податку, через що земельний кадастр виконує свою найвідомішу
з найдавніших часів фіскальну функцію.
Залишаючи право людини на земельну власність і її право на справедливий
податок за цю власність, реєстрація земель спрацьовує як механізм
правового регулювання і впорядкування земельних відносин, будучи
надбанням суспільства і ознакою рівня його цивілізованості [10,11,12].
В умовах економічних реформ в Україні значно зросло значення реєстрації
прав на земельні ділянки і тісно пов’язані з ними інші об’єкти
нерухомого майна. Існуюча практика реєстрації земельних ділянок та
нерухомого майна, розміщеного на ній, має численні недоліки і в цілому
не відповідає новим, розширеним державним і суспільним потребам,
перебуває на стадії становлення й удосконалення. Фактично сучасна
цілісна система введення, накопичення, зберігання, пошуку, обробки і
видачі даних про земельні ділянки відсутня.
Реєстрація – це внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості,
спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з метою
обліку, надання їм законної сили. Державна реєстрація – це процес,
необхідний для виникнення, зміни, переходу, обмеження і припинення прав
власності або інших прав.
Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок – це система
юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та
землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до
чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.
Підставою для реєстрування будь-якої земельної одиниці, незалежно від її
адміністративного підпорядкування, є документи, єдиного для держави
зразка, серед яких: державний акт на право власності, державний акт на
право постійного користування землею та договори оренди землі.
Відповідно до “Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і
зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право
постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та
договорів оренди землі”, затвердженої наказом Держкомзему України від
29.02.2000 р. №27, для того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують
комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів
наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні
документи, які реєструються у відповідних Книгах записів реєстрації.
Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні, державних
реєструвальних документів доцільно виділити чотири основні етапи:
1) підготовчі роботи;
2) визначення меж земельної ділянки на місцевості;
3) заповнення бланків державних актів і договорів;
4) реєстрація і видача документів.
Виконавши комплекс робіт, здійснюється запис документів у відповідній
Книзі записів реєстрації.
Відповідно до вказівки Держкомзему України від 1.08.2002 р. №24
запроваджено форми Книги у складі:
Книга 1 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на
землю громадян;
Книга 2 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на
землю юридичних осіб;
Книга 3 – Книга записів реєстрації державних актів на право постійного
користування землею;
Книга 4 – Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі.
Поземельна книга, відповідно до вказівки Держкомзему України №11 від
20.03.2002 р. “Про запровадження форми Поземельної книги та порядку її
ведення”, містить всі необхідні правові, територіальні, кількісні та
якісні дані і є єдиним джерелом офіційної земельно-кадастрової
інформації, що гарантується державою фізичним та юридичним особам.
При встановленні розмежування районів міст чи кадастрові квартали (зони)
повинна бути забезпечена стабільність цих територіальних утворень.
Кадастрове зонування включає встановлення:
а)місця розташування обмежень щодо використання земель,
б)меж кадастрових зон та кварталів,
в)меж оціночних районів та зон,
г)кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної
одиниці).
Роботи по впровадженню єдиної системи кадастрової нумерації земельних
ділянок виконується державними та іншими землевпорядними органами.
При проведенні операцій із земельними ділянками попередні кадастрові
номери земельних ділянок зберігаються на черговому кадастровому плані та
архівах.
Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом
оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну
продуктивність.
Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх
основними природними властивостями, які мають сталий характер та
суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур,
вирощуваних у конкретних природо-кліматичних умовах. Вона встановлює
відносну придатність ґрунтів за основними чинниками природної
родючості для вирощування сільськогосподарських культур,
виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, будується за
об’єктивними ознаками і властивостями, які мають вирішальне значення у
розвитку та рості сільськогосподарських культур. За визначенням
академіка С. С. Соболева, бонітування – це спеціалізована
класифікація ґрунтів за їх продуктивністю, основана на
об’єктивних ознаках (властивостях) самих ґрунтів, найбільш
важливих для росту сільськогосподарських культур і
корелюючи із середньою багаторічною урожайністю. Отже, бонітування є
уточненим агрономічним групуванням ґрунтів, де облік якості за природною
родючістю виражається в балах при порівнянні їх із середньою
багаторічною урожайністю основних сільськогосподарських культур, а на
природних кормових угіддях – з виходом сіна і зеленої маси.
Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель
і передує їх економічній оцінці. Основна мета бонітування полягає у
визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто
встановленні, у скільки разів один грунт кращий або гірший від
іншого за своїми природними і стійко набутими властивостями.
Об’єкт бонітування – грунт, який виражений суворо визначеними
таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального
ґрунтового обстеження. У зв’язку з цим бонітування ґрунтів проводять за
ґрунтовими різновидностями або групами ґрунтів, рівноцінних за
господарською цінністю, які залягають на одних і тих же
елементах рельєфу, подібних за умовами зволоження і, внаслідок цього,
близьких за агрофізичними, агрохімічними й іншими природними
властивостями, які впливають на урожайність сільськогосподарських
культур.
Згідно з методичними рекомендаціями з проведення бонітування ґрунтів
затвердженими в 1993 р., загальне і часткове бонітування ґрунтів повинно
проводитися за єдиною системою, яка базується на подібних принципах, але
з обов’язковим врахуванням місцевих, регіональних особливостей ґрунтів і
природних умов сільськогосподарського виробництва.
У системі земельного кадастру бонітування ґрунтів служить науковою
основою раціонального і високоефективного використання земельних
ресурсів, спрямованого на підвищення ґрунтової родючості й урожайності
сільськогосподарських культур. Критеріями бонітування ґрунтів є їх
природні діагностичні ознаки й ознаки, набуті в процесі тривалого
окультурювання, які корелюють з урожайністю основних зернових, технічних
та інших культур, а при бонітуванні кормових угідь – з продуктивністю
сінокосів і пасовищ. Це означає, що критеріями бонітування ґрунтів
можуть бути тільки ті природні діагностичні ознаки, які найбільше
впливають на урожайність сільськогосподарських культур. Сукупний вплив
усіх природних чинників на рівень родючості ґрунту позначається на
урожайності сільськогосподарських культур. Проте урожайність культур
залежить не тільки від якості ґрунту, але й від економічних чинників
ведення сільськогосподарського виробництва, зокрема забезпеченості
основними й оборотними фондами, кількості добрив, що вносяться,
агротехніки тощо. Бонітування ґрунту за фактичною урожайністю допустиме
ще й тому, що в такому випадку оцінюється не тільки земля, але й
кваліфікація спеціалістів і керівників господарств, їх організаторські
здібності. Якість землі визначає урожайність тільки за умови, якщо решта
чинників виробництва однакові. Тому при бонітуванні ґрунтів необхідно
брати до уваги врожайність на різних агровиробничих групах ґрунтів у
межах природно-сільськогосподарського району при порівнянному
рівні агротехніки й інтенсивності землеробства.
Щодо кожного природно-сільськогосподарського району складаються списки
агровиробничих груп ґрунтів у розрізі сільськогосподарських угідь:
рілля, багаторічні насадження, сінокоси і пасовища. Такі списки
служитимуть основою для впорядкованого збирання інформації про
властивості й ознаки ґрунтів, а також складання в подальшому шкал
бонітування і експлікації ґрунтів.
Бонітування ґрунтів стосовно окремих культур проводиться в межах
найбільш оптимальних умов їх вирощування. Для цього з урахуванням
кліматичних, фунтових та інших умов, поряд з потребою в них окремих
культур.
Кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та
відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає:
а)геодезичне встановлення меж земельної ділянки,
б)погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та
землекористувачами,
в)відновлення меж земельної ділянки на місцевості,
г)встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обмеження та
обтяження щодо використання землі,
д)виготовлення кадастрового плану.
Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для
порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної
оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного
цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в умовних
кадастрових гектарах або у грошовому виразі.
Бонітування ґрунтів є основою для проведення економічної оцінки землі,
яка пропонує механізм розпізнавання різних за якістю ґрунтів через
визначення їх придатності для тих чи інших потреб людини за допомогою
економічних показників. Це досягається врахуванням різниці у
продуктивності праці працівників сільськогосподарських підприємств при
досягнутому рівні інтенсивності землеробства.
Бонітування та економічна оцінка тісно пов’язані між собою спільністю
мети, спираються на єдині земельно-кадастрові дані обліку кількості та
якості земель, матеріали обстеження і джерела статистичної інформації
про виробничі показники використання оцінюваних земель. Основне їх
завдання – це визначення виробничої придатності земель, але у першому
випадку до мети наближаються, досліджуючи властивості верхнього прошарку
земель, а у другому – через урахування технологічних умов виробництва на
цих землях. Особливість оцінки сільськогосподарських земель виходить з
того факту, що земля у сільському господарстві, на відміну від інших
галузей, є не лише умовою, але водночас і головним засобом виробництва.
Ст.200 Земельного кодексу України (2001 р.) наголошує, що економічна
оцінка землі – це оцінка землі як природного ресурсу і засобу
виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового
базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують
продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з
одиниці площі [ 5].
Основна відмінність економічної оцінки землі від бонітування ґрунтів
полягає в тому, що бонітування вивчає грунт як природне тіло, без
врахування економічних умов ведення сільськогосподарського виробництва.
Воно встановлює відносну придатність ґрунтів за основними
чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських
культур, забезпечує виділення груп ґрунтів, які підлягають економічній
оцінці. Економічна ж оцінка відображає відмінності в якості земель з
точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності
землеробства. Вона проводиться з урахуванням природних та економічних
умов виробництва, затрат праці на одержання сільськогосподарської
продукції, місця розташування ділянок, пунктів реалізації продукції,
промислових центрів, шляхів сполучення.
У процесі економічної оцінки визначають економічний ефект від
використання різних за якістю земель з урахування різного рівня
продуктивності праці, а це закладає основу для виваженого аналізу
існуючих результатів господарської діяльності і обґрунтованих прогнозів
на майбутнє.
Економічна оцінка землі відіграє важливу роль у регулюванні земельних
відносин, має багатоцільове призначення. Вона є основою:
– для науково обґрунтованого прогнозування та планування розподілу
земельного фонду між окремими галузями господарства на
державному рівні, забезпечення збалансованого й оптимального розвитку
всього господарства країни;
– для обґрунтування втрат сільськогосподарського виробництва
і вибору оптимальних рішень при відчуженні земель для громадських та
державних потреб, визначення техніко-економічних показників
проектів внутрішньогосподарського землевпорядкування.
– для визначення нормативної грошової оцінки земель
сільськогосподарського призначення, яка використовується для визначення
земельного податку та орендної плати, штрафів і компенсацій при
порушенні природно-екологічного стану середовища.
Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на
загальну і часткову.
Загальна оцінка земель передбачає визначення об’єктивних показників
родючості та показників, які характеризують ефективність
використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.
Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня
ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на
різних ґрунтах. Різні аспекти економічної оцінки землі, виходячи з
конкретних завдань і призначення, мають різні показники.
Для одержання зазначених економічних показників використовують два
основних показники — урожайність сільськогосподарських культур і витрати
на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.
Отже, визначення урожайності культур і розмірів затрат на їх вирощування
за оцінюваними групами ґрунтів – найбільш відповідальний етап
земельно-оціночних робіт, адже від достовірності одержаних даних
залежить достовірність решти показників економічної оцінки земель.
Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно
від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок
може бути нормативною та експертною. Нормативна грошова оцінка земельних
ділянок використовується для визначення розміру земельного податку,
втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,
економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
тощо.
Землі сільськогосподарського призначення оцінюються за диференціальним
рентним доходом, який створюється при виробництві зернових культур і
визначається за даними економічної оцінки земель.
Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського
призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і
якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка
земель), матеріали внутрішньогосподарського землевпорядкування, проекти
формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад,
встановлення меж населених пунктів, матеріали інвентаризації земель усіх
категорій, а грошової оцінки земель, населених пунктів і земельних
ділянок несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу, –
матеріали інвентаризації земель населених пунктів, економічної оцінки їх
територій, генеральні плани населених пунктів, схеми генеральних планів
сільських (селищних) рад, проекти районного планування (проекти
територіальної організації) адміністративних районів, проекти детального
планування.
Експертна грошова оцінка використовується при здійснені
цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Земельний кадастр є основою функціонування цивілізованого ринку землі і
нерухомості будь-якого суспільства, що в кінцевому результаті дозволяє
ефективно здійснювати державну політику в галузі земельних відносин. Це
вимагає створення державної автоматизованої системи земельного кадастру
і в Україні, головною метою якої є формування інформаційної
інфраструктури, яка забезпечує органи державної влади громадян країни
інформацією про землю і нерухомість та захищає права власників землі і
землекористувачів на передані у власність і надані у користування землі.
Структура автоматизованої інформаційної системи земельного кадастру в
Україні випливає із компетенції органів державного управління земельними
ресурсами.
Метою автоматизованої інформаційної системи державного земельного
кадастру є:
наглядне відображення в комплексі картографічних і цифрових даних
земельного кадастру;
забезпечення оперативного одержання земельно-кадастрової інформації для
управління земельними ресурсами;
скорочення строків, зниження трудових затрат на складання і оформлення
земельно-кадастрових документів та підвищення якості їх виконання;
підвищення інтелектуального рівня праці інженерно-технічних працівників
із земельного кадастру і землевпорядкування.
Головним завданням автоматизованої інформаційної системи земельного
кадастру є:
збір, аналіз і систематичне відображення в комп’ютерах картографічних і
цифрових даних про правовий, природний і господарський стан земель
різних господарських і адміністративно-територіальних одиниць, юридична
реєстрація землеволодінь, землекористувань та об’єктів нерухомості не
передані у власність і надані у користування землі, в тому числі і на
умовах оренди, згідно з виданими власникам землі і землекористувачам
документів на власність і користування землею;
графічне відображення територіального розміщення земельних угідь, даних
кількісного і якісного обліку та показників бонітування ґрунтів і
економічної оцінки земель.
Автоматизована система державного земельного кадастру містить дані всіх
його складових частин: реєстрації землеволодінь і земле користувань,
облік кількості та якості земель.
Таким чином удосконалення земельного законодавства в Україні сприятиме
чіткому функціонуванню земельних відносин між державою та власниками
землі і землекористувачами, стимулюванню раціонального використання і
охорони земель, і соціального захисту громадян.
Однак через відсутність належної координації контролю з боку державних
органів, несвоєчасне вирішення ряду організаційних і правових питань
реформування земельних відносин, реалізація земельних реформ
стримується, її темпи залишаються незадовільними, а також відсутні
роботи, які б дозволили встановити рівень використання земель на
перспективу.
Основним і найскладнішим завданням земельної реформи є реалізація
переходу функціонуючої системи землекористувань різних форм
господарювання та землекористування на території сільської ради.
Основним змістом земельної реформи є вирішення таких питань:
виділення фонду земель ОПГ;
визначення земель громади села – сільськогосподарських угідь
громадського користування;
формування землеволодіння селянських (фермерських) господарств;
формування мережі основних шляхів на території сільської ради з
врахуванням нової організації території.
Вирішуючи ці питання необхідно врахувати основні положення формування
здорового і продуктивного агроландшафту. Одним із основних елементів
виконання цього завдання є розробка складових частин раціональної
системи використання земель, в структурі угідь, доцільний виробничий
напрямок господарств, структура рослинництва.
На сучасному етапі ведення державного земельного кадастру створюється
система автоматизованого ведення земельного кадастру. Розроблена і
постійно вдосконалюється система обліку земель (програмний комплекс
“Земля”), закладено основу для створення нумерації земельних ділянок на
основі класифікатора об’єктів адміністративно-територіального устрою
України (КОАТУУ), що забезпечує присвоєння унікального номера кожній
земельній ділянці, яка знаходиться на території України, завершуються
роботи по проведенні грошової оцінки земель населених пунктів і ін. Всі
ці заходи дадуть змогу створити ринок земель, забезпечать можливість
ведення земельного кадастру в ринкових умовах.
2. Характеристика об’єкту проектування
Космацька сільська рада розміщена в південно-західній частині
Богородчанського району Івано-Франківської області. Космацьке
землекористування складається з масивів, що мають дещо витягнуту форму з
півночі на південь. На території сільської ради розміщене село Космач,
що розміщене на віддалі 18 кілометрів від районного центру селища
Богородчани і 33 кілометрів від залізничної станції міста Надвірна. В
селі нараховується 415 дворів і проживає 1425 чоловік. Загальна площа
сільської ради 1600 га. Село забудоване вздовж річки, що тече від заходу
на схід. Випливає річка із двох джерел понад селом, з-під гори, що її
називають Зруби або Малий Верх. Два інші верхи цієї гори Кітван і
Клива. З гори можна побачити інші села: на заході село Луква або
Прислуп, на південний схід Букрівку, на півдні села Яблуницю, Кривець і
Кричку, а дальше село Пороги, на півночі село Росільна.
Перша письмова згадка про село є джерелах за 1785 – 1788 рр. В лютому
1915 року на території Космача стався бій між російськими та
австро-угорськими військами. У 20 – 30-х роках через важке матеріальне
становище з села емігрувало понад 30 осіб. В липні 1943 року через село
проходили частини партизанського з’єднання під проводом С.А.Ковпака. Всі
гори були вкриті смерековими та буковими лісами, оточені викопаним
окопом і належали до «скарбу» тобто до держави. Сільська вулиця
починалася під самим лісом на заході і йшла на схід, рівно бережно з
річкою і закінчувалася при гостинці, що його звали Греблі, який ішов з
півночі села Розсільної, перетинав кінець села Космача і переходив на
півдні до Заріча – Солотвини. Річка перетинала гостинець і текла далі в
луги і там закінчувалося село. Доми були побудовані по обох боках
сільської річки й вулиці, – так що воду з річки носили до хат із
однієї, і другої сторони. Криниць майже не було. Церква Св. Дмитрія була
збудована в 1879 році, але перед тим була церква Заслання Св. Духа,
але вона згоріла в 1860 році. Першу побудували в Космачі в 1904 році.
На території села Космача розташовано бригаду допоміжного господарства
Солотвинського лісокомбінату. В селі також виявлено родовища газу. В
Космачі працюють дев’ятирічна школа, бібліотека, будинок культури.
Відкрито кімнату – музей бойової слави. Через територію села Космач.
Проходять шосейні дороги районного і обласного значення, розміщені
лінії електропередач, зв’язку, газопроводу і нафтопроводу. Інженерна
інфраструктура в селі не впливає на проведення механізованих робіт. В
Космачі є можливість встановлення підйомників. Це дасть поштовх для
створення взаємо зв’язаної туристичної інфраструктури району в гірській
місцевості. Адже однією із найбільших перспектив району являється
гірськолижний туризм. Село Космач має статус гірського села. Тому
збільшення туристів дасть можливість сільським ґаздам додаткового
заробітку, а в подальшому – основного. Це призведе в свою чергу до
подальшого розвитку села, для якого необхідно буде обов’язкове створення
нових туристичних, культурних та інших об’єктів. В Космачі підготовлено
до введення у експлуатацію адмінбудинки. Село Космач знаходиться в
сприятливих природних умовах і відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
Житловий фонд населеного пункту знаходиться в задовільному стані. В
цілому благоустрій знаходиться на середньому рівні, господарські двори
розміщенні в межах населеного пункту в безпосередній близькості до
житлової зони. Заказників і заповідників, охоронних територій в межах
місцевості немає.
2.1.Природно – кліматичні умови (рельєф, клімат, грунти, рослинний
покрив).
Територія Космацької сільської ради відноситься до гірського
агро-кліматичного району, головними кліматичними особливостями, якого
слід вважати температурний режим і опади. Клімат
помірно-континентальний, вологий. Самими теплими місяцями року є липень
і серпень. За температурними показниками цю територію можна назвати
помірно теплою. Середньорічна температура повітря становить 4о – 5о.
Періоди з середніми добовими температурами вище нуля настають в другій
декаді березня і закінчуються в кінці листопада (240 – 255 днів).
Середня тривалість без морозного періоду 176 днів, а вегетаційного –
180 днів, весняні приморозки припиняються в першій декаді травня, а
починаються в третій декаді жовтня. В середньому тут випадає за рік
760 – 1060 мм атмосферних опадів, при чому на теплій період випадає
близько 460 – 600 мм, що становить 60% від річної кількості. Тому в
літку дощі випадають часто, у вигляді злив, а також мають затяжний
характер. На протязі зими сніговий покрив не стійкий.
Кліматичні умови району в цілому сприятливі для вирощування наступних
сільськогосподарських культур: льону, зернових культур. Однак
малосніжна зима з частими відлигами приводить до вимерзання та
випрівання озимих зернових і багаторічних бобових трав, а зливні дощі
влітку сприяють ерозії ґрунтів на схилах та вимоканню рослин на
рівнинних ділянках, а також для розвитку тваринницьких галузей, зокрема
для ведення скотарства та вівчарства.
Територія Космацької сільської ради розміщена в умовах передгірського
та частково в умовах складного розчленованого гірського рельєфу. Рельєф
передгірської місцевості відносно рівний з добре вираженим
мікрорельєфом, який характеризується невеликим пониженням та
видолинками водного характеру. В гірській частині переважають еродовані
положисті та складисті схили різної крутизни та експозиції, які
порізані ярами та балками. На схилах гір обробляють лише невеликі
земельні ділянки. Вершини гір, як правило, зайняті лісом та природними
карповими угіддями.
Найбільш поширеними ґрунтами на території села Космач є дернові глибокі
глеюваті і неоглеєні легкосуглинкові, дернові глибокі глейові
легкосуглинкові ґрунти, буроземно-підзолисті, бурі гірсько-лісові
опідзолені поверхнево-оглеєні легкосуглинкові ґрунти, бурі
гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі щебенюваті легкосуглинкові
грунти помірного поясу.
Материнськими і ґрунтоутворюючими породами служать делювіальні суглинки,
елювій-делювій Карпатського фліщу, давньоалювіальні і сучасні
алювіальні відклади.
Буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні:
Поширені в північній частині і північно-східній частині сільської ради
на вершинах вододілів та їх схилах. Використовуються переважно як орні
угіддя та пасовища.
За механічним складом – це крупно пилувато-середньосуглинкові ґрунти.
Характерним для механічного складу цих ґрунтів є наявність значного шару
ілювіального горизонту погіршує їх водно-повітряний режим.
Буроземно-підзолисті ґрунти містять 3% гумусу, з глибиною вміст його
різко зменшується. Реакція ґрунтового розчину середньо кисла РН сольове
4,7; гідролітична кислотність висока – 8,5 мг/100г ґрунту.
Вбирний комплекс слабо насичений основами: сума ввібраних основ у
верхньому горизонті складає 3 мг /100 г ґрунту. Висока кислотність і не
насиченість основами обумовлена високим вмістом алюмінію.
Для нейтралізації надмірної кислотності дані ґрунти потребують
вапнування.
Бурі лісові ґрунти:
Поширені на підвищених елементах рельєфу. Вони сформувались в умовах
гірського, волого клімату під широколистяними та хвойно-широколистяними
лісами в умовах порівняно інтенсивного вивітрювання і біологічного
кровообігу речовини на елювій-делювій Карпатського фліщу.
Характерними ознаками бурих гірсько-лісових ґрунтів являється слаба
диференціація профілю генетичні горизонти і порівняно рівномірний і
однотипний бурий і коричнево-бурий колір профілю, слабо виражена
опідзоленість.
Бурі лісові опідзолені середньо-змиті ґрунти:
Поширені по всій території землекористування і утворились в умовах
гірського рельєфу на схилах різної крутизни і експозиції, характерним
для даного ґрунту є скороченість профілю у зв’язку із змитістю
верхнього горизонту.
За механічним складом це щебеновато-крупнопилувато середньосуглинкові
ґрунти.
За даними фізико-хімічних аналізів в даних ґрунтах в верхньому
горизонті міститься 2,6% гумусу.
Реакція ґрунтового розчину кисла, РН сольової витяжки становить 4,7 сума
увібраних основ – 6,4 мг/100г ґрунту, гідролітична кислотність – 9,9
мг/100 г ґрунту.
Кисла реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, а
також доступних форм фосфору, тому вони характеризуються низькою
забезпеченістю поживними речовинами.
В зв’язку з розташуванням цих ґрунтів на схилах значної крутизни і
змитістю, орні землі на цих ґрунтах малопродуктивні, вони мають
розпорошену структуру з включенням жорстви і каміння, схильні до
запливання і утворення корки при підсиханні. Дані ґрунти потребують
спеціальних протиерозійних заходів.
Бурі лісові неглибокі глеюваті ґрунти:
З осипами і виходами порід 10 – 30% поширені на більших висотах, ніж
попередні, тому мають неглибокий профіль глибиною 40 – 50 см.
За механічним складом ґрунти пилувато-легкосуглинкові із значним
включенням жорстви і каміння.
За фізико-хімічними даними ґрунти дуже кислі, бідні на поживні
речовини.
Дерново-буроземні ґрунти:
Поширені в нижніх частинах річки Ман’явки. За своїм походженням вони
пов’язані переважно з гірсько-лісовими луками, де трав’яний покрив
широко представлений риклопущовими злаками.
Дерново-буроземні грунти утворились під дією дернового процесу
грунтоутворення, що проходить під лучною трав’янистою рослинністю на
буро-лісових ґрунтах.
Ці ґрунти сформувались на давньоалювіальних відкладах і використовуються
переважно як орні землі, які частково осушені гончарним дренажем. За
механічним складом ці ґрунти піщано-важкосуглинкові.
Дані ґрунти слабо суглинкові. У Верхньому горизонті міститься 2,84%
гумусу, з глибиною кількість його різко зменшується. Реакція ґрунтового
розчину слабо кисла( РН сольової витяжки 5,3 ). Сума увібраних основ 7,5
мг/100г ґрунту, гідролітична кислотність – 6,4 мг/ 100 г ґрунту. Через
близьке залягання ґрунтових вод ці ґрунти – оглеєні, тому
водно-повітряний режим цих ґрунтів поганий.
Дерново-буроземні змиті ґрунти ярів та балок:
Поширені по всій території. Частина цих ґрунтів заліснена, а частина
використовується під сінокоси та випаси. В зв’язку з сильною
еродованістю цих ґрунтів, їх слід заліснити і в майбутньому
використовувати під лісом.
3. Існуючий стан організації ведення земельного кадастру
Згідно діючого земельного законодавства, а саме статті 196 «Про складові
частини державного земельного кадастру» Земельного кодексу України та
змісту державного кадастру видно, що його дані не є однорідними оскільки
включають відомості про правовий, природний і господарський стан земель,
тому він за своєю структурою включає такі складові частини:
1. Кадастрове зонування;
2. Кадастрові зйомки;
3. Бонітування ґрунтів;
4. Економічну оцінку земель;
5. Грошову оцінку земельних ділянок;
6. Державну реєстрацію земельних ділянок;
7. Облік кількості та якості земель.
На основі цих складових частин державного земельного кадастру, які
мають різне застосування в загальній системі управління земельними
ресурсами, я роблю аналіз існуючого стану організації ведення
земельного кадастру на території Космацької сільської ради.
3.1. Кадастрове зонування.
Кадастрове зонування – це одна із складових частин державного земельного
кадастру. Відповідно до статті 197 Земельного кодексу України кадастрове
зонування включає :
а) місця розташування обмежень щодо використання земель.
б) меж кадастрових зон та кварталів.
в) меж оціночних районів та зон.
г) кадастрових номерів ( території адміністративно-територіальної
одиниці).
Кадастровий план обмежень і обтяжень складається з метою одержання
достовірної графічної і аналітичної інформації про наявність, склад,
місце розташування об’єктів з особливим режимом використання і меж зон в
яких обмежуються ті або інші види господарської діяльності з метою
гарантування прав власників землі, захисту населення від шкідливих
впливів при господарській діяльності, роботи об’єктів, що мають
спеціальний режим виробничої діяльності.
Обмеження – це перелік дій (право третіх осіб), що обмежують права
власника або користувача щодо розпорядження або користування земельною
ділянкою.
Обтяження на використання землі – це право на земельну ділянку включаючи
право на заставу, оренду, сервітути, обмеження, обов’язки по договору,
рішення суду про передачу прав і інші встановленні законодавством права
відносно землі.
Об’єктами кадастрового зонування являються зони особливого режиму
використання земель :
— охоронна зона;
— зона санітарної охорони;
— прибережна захисна смуга;
— зона особливого режиму;
— санітарно-захисна зона;
— шумова зона;
— обмеження, обтяження і земельні сервітути;
— зони мінімальних відстаней;
— зони теплових мереж;
На території Космацької сільської ради об’єктами кадастрового зонування
є лінії електропередач, які проходять через сільськогосподарські угіддя
протяжністю 7,4 км і займають площу 0,096 га. Впродовж цих ліній
створені охоронні зони мінімальних відстаней та особливим режимом
роботи. Створені прибережні захисні смуги в межах водоохоронних зон по
обидва боки річки Манявка.
Для забезпечення, створення і функціонування автоматизованої системи
ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки,
управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки
зв’язку з іншими галузевими кадастрами та інформацій цими системами
запроваджено єдину систему кадастрової нумерації земельних ділянок.
Щоб забезпечити унікальність кадастрового номера земельної ділянки
застосовано підхід фрагментації України за такою схемою: “Об’єкт
адміністративно-територіального поділу України” => “Кадастрова зона” =>
“Кадастровий квартал” => “Земельна ділянка”.
Відповідно до наведеної схеми позиційна структура кадастрового номера
земельної ділянки складається із чотирьох частин. Використовуючи нотацію
Бенуса-Наура, структура кадастрового номера земельної ділянки
представлена в такому вигляді :
| КОАТУУ | : | НКЗ | : | НКК | : | НЗД | ,
де | КОАТУУ | — код одиниці адміністративно-територіального устрою
України;
| НКЗ | — номер кадастрової зони;
| НКК | — номер кадастрового кварталу у межах кадастрової зони;
| НЗД | — номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу;
| : | — роздільник між складовими кадастрового номера.
Код одиниці адміністративно-територіального устрою України | КОАТУУ |
складається із десяти чисел і використовують його тільки один раз для
визначення зовнішніх меж населеного пункту чи земель сільської
(селищної) ради, після чого означену територію поділяють на кадастрові
зони, кадастрові квартали, та земельні ділянки в межах кадастрового
кварталу. Номер кадастрової зони | НКЗ | у межах території визначеної |
КОАТУУ | складається із двох чисел, а тому максимальна кількість
кадастрових зон в межах населеного пункту чи земель сільської (селищної)
ради становить 99 одиниць. Номер кадастрового кварталу | НКК| у межах
кадастрової зони | НКЗ | складається з трьох чисел. Максимальна
кількість кадастрових кварталів становить 999 одиниць. Номер земельної
ділянки | НЗД | у межах кварталу | НКК | складається із чотирьох чисел.
Максимальна кількість земельних ділянок в межах кадастрового кварталу
може становити 9999 ділянок. Максимальна кількість земельних ділянок за
даною структурою у межах визначеного | КОАТУУ | — об’єкта
адміністративно-територіального устрою становить:
99 х 999 х 9999 = 988911099.
Для відображення розташування і нумерації облікових кадастрових одиниць
в кадастровій карті Космацької сільської ради створено чотири
кадастрових зони, відповідно в кожній зоні – кадастрові квартали в
населених пунктах та кадастрові земельні ділянки сільськогосподарського
призначення за межами населених пунктів. Індексний код земельної ділянки
в межах відповідної земельної ділянки та кадастрового кварталу в
сільській раді має вигляд :
26 2048360 :01 : 001 : 0001
Важливою умовою проведення об’єктивної оцінки земель є ретельний облік
природнокліматичних і екологічних факторів. З цією метою проводять
земельно-оціночне районування.
Оціночний район це частина території області для якої характерна певна
однорідність агрокліматичних, геоморфологічних, грунтово-меліоративних і
природно-технологічних умов.
При оцінці земель населених пунктів головним являється встановлення
однорідності території за її ренто-утворюючими факторами, які впливають
на потенціальну прибутковість та інші соціально-економічні переваги від
використання земель населених пунктів. З цією метою виділяють
земельно-оціночні райони. Кожний земельно-оціночний район
характеризується такими факторами як :
— доступність;
— рівень інженерно-траспортного забезпечення та благоустрою території;
— рівень розвитку сфери обслуговування населення;
— екологічна якість території;
— привабливість середовища;
— зручність організації діяльності.
Суміжні оціночні райони, які однотипні за функціональним використанням і
близькі за своєю цінністю об’єднуються у планувально-економічні зони,
межі яких відображаються на плані населеного пункту.
3.2.Кадастрові зйомки.
Кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та
відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає:
а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та
землекористувачами;
в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та
обмеження щодо використання землі;
ґ) виготовлення кадастрового плану.
На території Космацької сільської ради в першій половині 90 років за
підтримки державних структур були проведені для уточнення площ
земельних масивів обстеження та горизонтальну зйомку ТНЕО – 020В з
прив’язкою до державної геодезичної мережі. По зовнішніх межах земельних
масивів закладено межові знаки із розрахунком по 2 – 4 знаки на 100 га
ріллі. Це показано на схемі теодолітних ходів.
3.3. Реєстрація землі та нерухомості.
Реєстрація земельних ділянок – це правова сторона земельного кадастру.
Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду
країни й охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в
установленому порядку землі [9].
Держава, проводячи реєструвальні роботи, з одного боку, виступає
гарантом права власності на землю, з другого боку, здійснює контроль за
використанням свого стратегічного потенціалу. Спираючись на реєстрацію
земель, вона завжди використовувала її як правову підставу для стягнення
земельного податку, через що земельний кадастр виконує свою найвідомішу
з найдавніших часів фіскальну функцію.
Залишаючи право людини на земельну власність і її право на справедливий
податок за цю власність, реєстрація земель спрацьовує як механізм
правового регулювання і впорядкування земельних відносин, будучи
надбанням суспільства і ознакою рівня його цивілізованості [ 10; 11;12].
В умовах економічних реформ в Україні значно зросло значення реєстрації
прав на земельні ділянки і тісно пов’язані з ними інші об’єкти
нерухомого майна. Існуюча практика реєстрації земельних ділянок та
нерухомого майна, розміщеного на ній, має численні недоліки і в цілому
не відповідає новим, розширеним державним і суспільним потребам,
перебуває на стадії становлення й удосконалення. Фактично сучасна
цілісна система введення, накопичення, зберігання, пошуку, обробки і
видачі даних про земельні ділянки відсутня.
Реєстрація – це внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості,
спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з метою
обліку, надання їм законної сили.
Державна реєстрація – це процес, необхідний для виникнення, зміни,
переходу, обмеження і припинення прав власності або інших прав.
Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок – це система
юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та
землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до
чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.
Об’єктами реєстрації є:
– об’єкти землі та нерухомості;
– суб’єкти прав на земельні ділянки та нерухомість;
– права на земельні ділянки (разом з обтяженнями на ці права);
– документи.
Суб’єктами реєстрації земельних ділянок є уповноважені державою
реєстраційні органи (установи). Згідно з “Положенням про реєстрацію
землеволодінь та землекористувань”, затвердженим Державним комітетом по
земельних ресурсах за №144 від 23.08.2001 р., державну реєстрацію
покладено на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі
України (Центр ДЗК).
Знаряддям реєстрації землі та нерухомості є реєстраційна система, яка
включає персонал, інформаційну техніку, технологію тощо. До складу
системи входять фахівці, які офіційно здійснюють реєстрацію, права і
обов’язки яких регламентуються спеціальним положенням. Методом
реєстрації є внесення записів у державний реєстр землі та нерухомості на
підставі заяв і відповідних документів, отриманих від власників, та
користувачів і з інших джерел [ 14,16].
Державна реєстрація земельних ділянок, згідно статті 202 Земельного
кодексу України здійснюється у складі державного реєстру земель.
Державний реєстр земель складається з двох частин :
а) Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю
та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із
зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок – це складова частина земельного
кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного
фонду України і охорону прав землевласників, землекористувачів на даній
їм в установленому порядку землі. Як відомо, земельні ділянки належать
на правах власності або користування фізичним або юридичним особам, тому
саме при цьому їх можна вважати землеволодіннями або землекористуванням,
які потребують відповідної реєстрації.
Реєстрація – це внесення до списків, реєстрів або спеціальних книг
будь-яких осіб, організацій, документів або запис про зміни фактів.
Стосовно до земельної ділянки, реєстрація передбачає комплекс дій, які
виконуються у встановленою земельною практикою порядку і відповідністю
із завданням управління земельними ресурсами. Таким чином, державна
реєстрація земельних ділянок – це юридичне оформлення права власності
або користування землею закріплення меж земельних ділянок в натурі,
видача власникам землі і землекористувачам документів на право власності
чи користування землею, та запис їх у відповідних земельно-реєстраційних
документах.
Документація державного земельного кадастру поділяється на : основну і
допоміжну.
Основна документація державного земельного кадастру складається з
єдиного державного реєстру земель, кадастрових справ, кадастрових
планів, об’єктів обліку і чергових кадастрових планів.
До допоміжної документації належить книга обліку документів і книга
обліку відомостей, каталоги координат, пунктів межової мережі.
Єдиний реєстр земель містить сукупність відомостей про існуючі і ті
об’єкти обліку, які припинили своє існування. Виникнення або припинення
існування об’єкта підлягає державному обліку в єдиному державному
реєстрі земель. Дата виникнення існування об’єкта і датою припинення є
дати внесення відповідних записів в єдиний державний реєстр земель.
Землеволодіння і землекористування є загально-визначеними поняттями в
галузі практичної організації використання земель, які підлягають
обов’язковій реєстрації.
Землеволодіння – земельна ділянка, передана у встановленому порядку у
власність громадянам, сільськогосподарським підприємствам, громадським
організаціям для цілей, визначених земельним законодавством.
Земельна ділянка при державній реєстрації є обліково-реєстраційною
одиницею.
Реєстрація земельної ділянки є засобом охорони прав землевласників і
землекористувачів від різного роду порушень. Вона забезпечує сталість
землеволодінь і землекористувань, використання земель відповідно до
цілей і призначень, для яких вони надані землевласникам і
землекористувачам.
Таким чином, земельна реєстрація досить добре забезпечує вивчення земель
у правовому відношенні і визначає їхнє господарське положення.
Державна реєстрація земельних ділянок і прав на них є третім структурним
блоком державного земельного кадастру. За своєю суттю це процедура
перевірки і юридичного підтвердження правильності інформації в
кадастровій справі і внесення відповідних записів у поземельну книгу.
Принципове значення цих дій полягає в тому, що з часом занесення даних
про право власності на земельну ділянку в Поземельну книгу держава
гарантує суб’єкту права умови користування земельною ділянкою, які
зафіксовані у правовстановлюючому документі. І кадастровій справі (
реєстр обмежень, сервітутів).
Процедура державної реєстрації земельних ділянок включає: аналіз і
юридичну експертизу правовстановлюючих документів їх відповідність
чинному законодавству; запис в поземельну книгу; виписку реєстраційного
свідоцтва (посвідчення), відмітку факту реєстрації в реєстраційній карті
земельної ділянки, передачу кадастрової справи; реєстраційної карти;
свідоцтво про державну реєстрацію і його копію у відділ земельних
ресурсів, який вручає свідоцтво суб’єкта права власності на земельну
ділянку і передає кадастрову справу в архів.
Первинним правовим документом системи реєстрації земельних ділянок і
прав на них є Поземельна книга, яка містить в собі всі необхідні дані
для однозначного визначення прав на земельні ділянки і є єдиним джерелом
інформації, основою для визначення існуючих прав на землю громадян,
юридичних осіб, судових органів і органів управління.
Враховуючи, що реєстрація землі у запропонованому вигляді
запроваджується в Україні вперше є потреба відпрацювання процедури
реєстрації та взаємодії різних відомств, задіяних системою. У зв’язку з
цим пропонуються логічні схеми процесу реєстрації земельних ділянок та
взаємодій відомств щодо створення ведення та використання
земельно-кадастрової інформації.
При реєстрації земельних ділянок приватної форми власності на землю
спочатку реєструють землі, передані громадянам для будівництва та
обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна
ділянка) та для ведення селянського (фермерського) господарства, для
садівництва, дачного і гаражного виробництва. Окремо реєструють земельні
ділянки громадян, надані їм у користування як постійне, так і тимчасове.
Після цього проводиться підсумок всіх земель переданих у приватну
власність і наданих у користування.
Загальну площу земельних ділянок записують на основі документів, які
підтверджують право власності, право користування землею. Що до кожного
виду власності і користування землею вказують назву документу, на основі
якого проведена реєстрація, його номер і дату видачі власнику землі і
землекористувачу або номер і дату прийняття рішення.
Після реєстрації кожної земельної ділянки залишають відповідну
кількість рядків для внесення поточних змін.
3.2. Облік кількості і якості земель.
Зростаюча потреба в інформації про землю як основу земельної реформи,
планування землекористування, розвитку і управління земельними ресурсами
спостерігається в усьому світі. Земля – основне джерело матеріального
благополуччя. Як в приватному так і в громадському секторі інформація
про землю є основою для прийняття рішень, пов’язаних з розвитком і
управлінням, інвестиціями. Органи державної виконавчої влади і місцевого
самоврядування повинні мати можливість вирішувати складні завдання і
приймати рішення з використанням великих обсягів географічно-пов’язаних
даних. При цьому типові рішення повинні прийматись швидко і професійно.
На сучасному етапі проведення земельної реформи, необхідно врахувати
стан земельних ресурсів не тільки в правовому але й в господарському і
природному відношеннях. Це означає, що право володіння і користування
землею в нашій державі нерозривно зв’язане її господарсько-доцільним
користуванням відповідно до призначення тієї чи іншої частини земельного
фонду. Тому дотримується єдність реєстрації земельних ділянок і
державного обліку земель.
Облік земель слід розглядати, як державний захід щодо накопичення,
систематизації й аналізу всебічних відомостей про кількість, розміщення,
господарське використання земельних ресурсів та їх природний стан [16].
Земля є всезагальною умовою процесу виробництва, тому облік землі
необхідно вести в усіх галузях народного господарства в розрізі основних
категорій земельного фонду.
Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну
земельну ділянку за площею та складом угідь.
Земельно-обліковою одиницею є земельна ділянка – частина земної поверхні
з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо
неї правилами, яка має ідентифікаційний (кадастровий) номер.
Облік земель – це державний захід, щодо накопичення систематизації й
аналізу всесторонніх відомостей про кількість, розміщення та
господарське використання земельних ресурсів.
Основне завдання обліку земель згідно ст.203 п.1, стр.69 Земельного
кодексу України полягає в тому, щоб дати характеристику земельної
ділянки за площею, складом угідь і їх підвидами відповідно до прийнятої
класифікація угідь.
Державний облік земель проводиться за фактичним станом угідь на основі
якісних планово-картографічних матеріалів і даних обліку поточних змін,
виявлених графічним способом. Особлива увага надається обліку зрошуваних
і осушуваних земель. Однак облік цих земель ведуть не тільки за угіддями
та їх підвидами, але й за ступенем зрошуваності й осушуваності, станом
осушувальної і зрошувальної мережі.
Обліком передбачена кількісна характеристика земель, що перебувають у
власності, зокрема в державній, приватній і комунальній, а також земель,
які перебувають в оренді. Виділяється також інформація про землі, що
оподатковуються і не оподатковуються.
Особлива увага надається обліку зрошуваних і осушуваних земель. Він
ведеться за загальноприйнятою класифікацією угідь, за фактичним станом і
використанням меліоративних земель. Однак цей облік ведеться не тільки
за угіддями та їх підвидами, але й за ступенем зрошуваності й
осушуваності, способами зрошення й осушення, станом зрошувальної й
осушувальної мережі.
Дані обліку кількості земель відображають фактичний стан їх використання
і щорічно доводяться до відома всіх загальногосподарських і державних
органів управління земельними ресурсами.
Облік кількості земель забезпечується проведенням кадастрових зйомок.
Основним чинником, що визначає всі параметри кадастрових зйомок, є
вимоги до точності та Детальності відображення земельно-облікових
одиниць, які зумовлені зростанням ролі землі в ринковій економіці,
особливо при оподаткуванні її власників і землекористувачів та при
купівлі-продажу землі. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим
призначенням, якістю і максимальними можливостями відображення на
плані земельно-облікових одиниць інформації.
Від характеру використання земель і потенційних можливостей земельних
ресурсів, залежить, і сам ступінь детальності проведення обліку.
Найдетальнішому обліку підлягають землі сільськогосподарського
призначення, які виступають головним засобом виробництва в сільському
господарстві, землі лісового фонду, як головний засіб виробництва у
лісовому господарстві. Детального особливого обліку вимагають землі в
межах населених пунктів, які є просторовим операційним базисом для
житлового, адміністративного і культурно-побутового та виробничого
будівництва в містах, селищах міського типу та сільських населених
пунктах з густою забудовою дрібними ділянками. Землі промисловості,
транспорту, зв’язку, оборони, оздоровчого та іншого не
сільськогосподарського призначення виступають як просторовий базис для
розміщення промислових підприємств, транспортних шляхів сполучень, зон
відпочинку і оздоровлення населення і можуть обліковуватись за
скороченою формою. Не вимагають детального обліку землі водного фонду,
зайняті переважно водними просторами.
Підсумок обліку – достовірні, дотримані з необхідною точністю та
вичерпні дані, які на кінець минулого і на початок наступного років
зводяться в земельний звіт за формою 6-зем – “Звіт про наявність земель
та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та
видами економічної діяльності”.
Такий звіт складено по Космацькій сільській раді Богородчанського району
Івано-Франківської області станом на 23 лютого 2005 року. Звіт складено
за допомогою комп’ютерної техніки ( програма “Земля”, версія 2.6.1;
15.06.2000р.)
Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні
угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що
впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.
Облік якості земель у системі земельного кадастру передбачає проведення
класифікації не тільки ґрунтів, але й земель. Ґрунт у цій системі
виступає як один із складових елементів, який поряд з іншими умовами
суттєво впливає на характер використання земель. При класифікації земель
виділяють ділянки території з характерними не тільки конкретним
ґрунтовим покривом, але й усіма іншими умовами, від яких залежить спосіб
їх використання. До таких умов належить: клімат, характер водного і
теплового режимів ґрунтів та їх конфігурація, їх розміри та розміщення,
природна рослинність, придатність земель для вирощування певних культур,
господарська діяльність людини ( обробіток, удобрення, меліорація
земель).
Категорії придатності земель виділяють за основними стадіями їх
утворення і розвитку відповідно до відносного віку земель і основного
сільськогосподарського призначення. Основою для виділення категорій
придатності є якісний стан земель і можливості їх використання під
сільськогосподарське угіддя (ріллю, багаторічні насадження, сінокоси,
пасовища).
Діюча класифікація земельного фонду передбачає такі категорії
придатності:
1 – землі, придатні під ріллю;
2- землі, придатні під сінокоси;
3 – землі пасовищні, після покращення можуть використовуватись під інші
сільськогосподарські угіддя;
4 – землі придатні під сільськогосподарські угіддя після корінних
меліорацій;
5 – землі малопридатні під сільськогосподарські угіддя;
6 – землі не придатні під сільськогосподарські угіддя
7 – порушені землі.
У межах кожної категорії придатності виділяють класи придатності земель.
При цьому враховують головні кількісні ступені розвитку відповідно до їх
абсолютного віку, загального характеру використання та агротехніки.
Класи земель є основною одиницею класифікації і представляють собою
ділянки земної поверхні з близькими природними і господарськими
якостями, з характерною спільністю використання, напрямками окультурення
і підвищення продуктивності.
Вони відокремлені чітко вираженими відмінностями ґрунтоутворюючих
порід і механічного складу ґрунту, ступенем солонцюватості і засолення,
еродованості та інших ознак, які впливають на технологію використання і
поліпшення земель.
Вивчення якісного стану забезпечується спеціальними крупно-масштабними,
агрохімічними, меліоративними та геоботанічними обстеженнями в усіх
сільськогосподарських підприємствах.
Дані обліку якості земель за кількістю показників є дуже об’ємними. В
повному обсязі ще не вдалося їх зібрати і відобразити у наявній
земельно-кадастровій інформації.
Що стосується обліку лісових угідь та земель у межах населених пунктів,
то в земельному обліку було б доцільно давати тільки якісні
характеристики земельних угідь, а решту відповідно у системі лісового та
містобудівного кадастрів,
Облік якості земель у складі державного земельного кадастру забезпечує
одержання необхідних і вірогідних відомостей для вирішення важливих
завдань регулювання земельних відносин у країні. Його дані є базою для
бонітування фунтів і представляють собою порівняльну оцінку ґрунтів за
основними природними властивостями, що мають сталий
характер та істотно впливають на урожайність сільськогосподарського
культур в природних кліматичних умовах.
Як правило, ґрунтове обстеження односторонньо характеризує стан земель
за особливостями ґрунтового покриву. Агрохімічне обстеження дає
інформацію про забезпеченість ґрунту поживними речовинами з виділенням
мало, середньо, і високо забезпечених азотом, фосфором і калієм.
Геоботанічне – включає характеристику природних кормових угідь за
складом травостою. Меліоративне обстеження характеризує землі за
глибиною залягання ґрунтових вод і ступенем зволоження з виділенням
земель, що вимагають гідротехнічних, агротехнічних, культуртехнічних
меліоративних заходів. При цьому виділяють землі з різною глибиною
залягання ґрунтових вод. Ця характеристика наводиться згідно з державною
інструкцією щодо ґрунтових обстежень усіх земель, за даними 1994 року.
Характеристика забезпеченості ґрунту гумусом (%) на території Космацької
сільської ради наведені у таблиці 1.
Назва угідь Площа, га
Лучно-болот. та зруйновані Лучно-болотні осуш. Буроземні підзолисті
незмиті Крупнопилуват.важкосуглинкові Бурі лісо-
ві Бур-ліс. неглибокі Дерново-буроземні Дер-бур змиті
Рілля 218,3 – – 3 – 2,6 – 2,84 –
Резервний фонд 35,1 – – 2,4-2,8 – 2,5-3 – 3-3,2 –
Пасовища 5,3 – – 2,5-3 – 3-3,2 – 3-3,5 –
Таблиця 1.
Як видно із таблиці ґрунти сільської ради погано забезпечені гумусом, а
тому для вирощування сільськогосподарських культур необхідно вносити
підвищені норми органічних та мінеральних добрив.
Характеристика ґрунту за ступенем змитості.
Таблиця 2.
Назва угідь Всього обстежених, га Незмиті Слабозмиті Середньо-змиті
Рілля 218,3 180,6 37,7 –
Резервний фонд 35,1 31,1 4 –
Фермерський фонд 20,9 20,9 – –
Пасовища 5,3 1,2 – 4,1
Всього 279,6 233,8 41,7 4,1
Як видно із таблиці 2. на території сільської ради немає сильно змитих
ґрунтів. В основному переважають незмиті ґрунти, площа яких рівна –
233,8 га, що складає приблизно 78% усіх сільськогосподарських угідь.
Характеристика ґрунту за ступенем кислотності.
Таблиця 3.
Назва угідь Всього обстеже-них Нейтраль-на Слабо-кисла Середьно-кисла
Сильно-кисла
Рілля 218,4 – 19,7 88,7 110
Резервний фонд 35,1 25,1 – – –
Фермерський фонд 20,9 20,9 – – –
Пасовища 5,3 – – 2,3 3
Всього 279,6 56 19,7 91 113
Як видно із таблиці 3. за ступенем кислотності ґрунти сільської ради
різноманітні.
Найбільш кислотні ґрунти це:
буроземні-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти в них реакція ґрунтового
розчину середньо кисла РН сольове 4,7%,гідролітична кислотність висока
8,5мг/100г ґрунту, до них входять рілля і пасовища;
бурі лісові ґрунти в них реакція ґрунтового розчину сильно кисла, РН
сольової витяжки становить 4,7%, а гідролітична кислотність становить
9,9мг/100г ґрунту, до них входять рілля, пасовища;
дерново-буроземні ґрунти в них реакція ґрунтового розчину слабокисла
становить РН сольової витяжки становить 5,3%, а гідролітична
кислотність 6,4мг/100г ґрунту, до них входить рілля.
Проаналізувавши ґрунти на кислотність можна дійти висновку, що кисла
реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, а також
доступних форм фосфору. Тому вони характеризуються низькою
забезпеченістю поживними речовинами, також висока кислотність і
насиченість основами обумовлена високим вмістом алюмінію.
Для нейтралізації надмірної кислотності дані ґрунти потребують
вапнування.
3.3. Бонітування ґрунтів.
Бонітування ґрунтів України – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за
їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та
суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур,
вирощуваних у конкретних природнокліматичних умовах. Вона встановлює
відносну придатність ґрунтів за основними факторами природної родючості
для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі
групи ґрунтів, які підлягають економічній оцінці. Порівняльна оцінка
ґрунтів будується за об’єктивними ознаками і властивостями, які мають
вирішальне значення у розвитку та рості сільськогосподарських культур.
Бонітування є уточненим агрономічним групуванням ґрунтів, де облік
якості за природною родючістю виражається в балах при зіставленні й
уточненні їх за середньою багаторічною урожайністю основних
сільськогосподарських культур, а на природних кормових угіддях – за
виходом сіна зеленої маси.
Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель
і передує їх економічної оцінці. Основна мета бонітування ґрунтів
полягає у визначені відносної якості ґрунтів за їх родючістю тобто в
встановлені, скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за
своїми природними і стійко набутими властивостями. Об’єктом бонітування
– це ґрунт виражений суворо визначеними таксономічними одиницями,
встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження.
У зв’язку з цим бонітування ґрунтів проводять за ґрунтовими
різновидностями або групами ґрунтів, рівноцінних за господарською
придатністю, які залягають на одних і тих же елементах рельєфу, подібних
за умовами зволоження і внаслідок цього, близьких за агрофізичними і
агрохімічними та іншими природними властивостями які впливають на
урожайність сільськогосподарських культур. При бонітуванні необхідно
брати до уваги урожайність на різних виробничих групах ґрунтів у межах
земельно-оціночного району при порівняльному рівні агротехніки і
інтенсивності землеробства.
Однакові групи ґрунтів при бонітуванні повинні одержати однакові
показники бонітету. Щоб визначити ці показники складається шкала
бонітування ґрунту, яка являє собою систему цифрових даних, що
відповідають певним значенням природних показників на різних групах
ґрунтів.
Шкала бонітування ґрунтів сільськогосподарських угідь Космацької
сільської ради приведена в таблиці 4.
Таблиця 4.
Шифр агро-
груп Назва агрогрупи Бал бонітету
Рілля Сад Сінокіс Пасови-ще
141 Лучно-болотні та зруйновані ґрунти.
–
–
–
–
142 Лучно-болотні осушені грунти.
–
–
–
–
176г Дерново-глибокі глеюваті неоглеєні легкосуглинкові ґрунти.
–
–
–
–
178г Дернові глибокі глейові легкосуглинкові грунти.
–
–
–
–
183г Буроземно-підзолисті, бурі гірсько-лісові опідзолені
поверхнево-оглеєні легкосуглинкові грунти.
–
–
–
–
183д Буроземно-підзолисті, поверхнево-глеюваті незмиті і слабозмиті
піщанисто-середньосуглинкові грунти. 18.3
–
–
–
183е Буроземно-підзолисті, поверхнево-глеюваті
крупнопилувато-важкосуглинкові грунти. 16.7
–
–
–
192г Бурі гірсько-лісові та дерново буроземні глибокі щебенюваті
легкосуглинкові грунти.
–
–
–
–
Обґрунтоване бонітування ґрунтів за їх природними властивостями, які
впливають на врожайність сільськогосподарських культур застосовується
для визначення економічної оцінки земель. Природна властивість ґрунту
залежить від морфологічних генетичних хімічних і фізичних властивостей,
до яких відносяться:
потужність гумусового горизонту;
процентний вміст гумусу, мулу і фізичної глини у ґрунті;
валовий запас гумусу, азоту, фосфору і калію у ґрунті;
механічний склад ґрунту;
кислотність, сума поглинутих основ, ступінь насиченості ґрунту основами.
Аналізуючи дані ознаки, які відображають природну властивість ґрунту
проводиться у кожному земельно-оціночному районі на основі
усестороннього вивчення ґрунтового покриву, даних про урожайність
сільськогосподарських культур і впливу окремих властивостей ґрунту на
урожайність сільськогосподарських культур. Можна дійти висновку, що
кількість ознак, які відображають природну властивість ґрунту залежить
від конкретних природнокліматичних умов земельно-оціночного району.
Таким чином, в умовах Богородчанського земельно-оціночного району, до
якого відноситься Космацька сільська рада при проведенні бонітування
ґрунтів використано наступні ознаки природних властивостей ґрунту :
— вміст гумусу в орному шарі;
— потужність гумусового горизонту;
— вміст фізичної глини в орному шарі;
— рН сольової витяжки;
— глибину залягання глеєвих горизонтів.
Використавши вище перелічені показники природної родючості ґрунту, а
також середню урожайність сільськогосподарських культур складено шкалу
бонітування ґрунтів Богородчанського оціночного району, в тому числі –
Космацької сільської ради.
Економічна оцінка земель – це оцінка землі як природного ресурсу і
засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як
просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що
характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та
дохідність з одиниці площі. Економічна оцінка земель різного призначення
проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані
економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки
різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в
умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.
Економічна оцінка земель та бонітування ґрунтів тісно пов’язана між
собою спільністю мети, опираються на єдині дані реєстрації
землеволодінь, обліку кількості та якості земель, матеріали обстеження і
джерела статистичної інформації про виробничі показники використання
оцінюваних земель. Економічна оцінка дає кількісну характеристику
ґрунтової родючості, яка об’єктивно склалася за економічними
показниками. Під економічною оцінкою розуміється оцінка якості землі як
природного ресурсу і головного засобу виробництва у сільському
господарстві.
Основна відмінність економічної оцінки землі від бонітування ґрунтів
полягає в тому, що бонітування вивчає грунт як природне тіло, без
врахування економічних умов ведення сільськогосподарського виробництва.
Вона встановлює відносну їх придатність за основними факторами природної
родючості для вирощування сільськогосподарських культур, забезпечує
виділення груп ґрунтів, які підлягають економічній оцінці. При
економічній оцінці земля розглядається як головний засіб виробництва у
сільському господарстві. Економічна оцінка землі має велике призначення
для розвитку народного господарства країни. Дані економічної оцінки
використовуються як нормативні і нормативно утворювальні фактори при
вирішенні таких завдань, як науково обґрунтований розподіл земельного
фонду для планомірного і пропорційного розвитку всіх галузей народного
господарства, економічне обґрунтування об’ємів виробництва.
Економічна оцінка земель проведена у відповідності з “Загальносоюзною
методикою оцінки земель (1976) і Вказівками про порядок проведення
оцінки земель, затверджених Держагропромом СРСР 14 серпня 1987 року. Ці
положення були конкретизовані для природноекономічних умов України в
Технічних вказівках про проведення економічної оцінки земель (в умовах
України), затверджених Держагропромом УРСР 12 травня 1988 року, в яких
розроблені додаткові технічні прийоми, уточнені окремі положення
методики, приведена необхідна довідково-нормативна інформація.
Роботи з оцінки були виконані в 1988 році спеціалістам
Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню
(Укрземпроект) і Кущового інформаційно вирахувального центру Південного
відділення ВАСГНІЛ, з участю наукових співробітників Українського
відділу Державного науково-дослідного інституту земельних ресурсів і
Українського науково-дослідного інституту економіки і організації
сільського господарства ім. А.Г. Шліхтера. В розробці
довідково-нормативних даних для оцінки земель приймали участь наукові
співробітники Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства
та агрохімії ім. А.Н. Соколовського і Українського науково-дослідного
інституту землеробства. Збір інформації про господарську діяльність за
1980-1986 роки і заповнення земельно-оціночних формулярів виконали
спеціалісти господарств і районного агропромислового об’єднання.
Показники економічної оцінки земель розроблені на основі:
Даних обліку земель станом на 01.11.1987 року;
Даних річних звітів господарств про господарську діяльність в
землеробстві в 1980-1986 роках;
Матеріалів крупно-масштабних обстежень ґрунтів і їх коректури, на основі
яких складені експлікації агровиробничих груп ґрунтів в розрізі
сільськогосподарських угідь.
Для забезпечення однорідності природнокліматичних умов і подібності
господарської діяльності при економічній оцінці земель було проведено
земельно-оціночне районування у відповідності до якого Космацька
сільська рада була віднесена Богородчанського земельно-оціночного
району.
Оцінка земель виконана у двох аспектах:
загальна оцінка ріллі, багаторічних насаджень, сінокосів, пасовищ і
сільськогосподарських угідь в цілому;
часткова оцінка ріллі по ефективності вирощування основних
сільськогосподарських культур (для Космацької сільської ради: зернових і
зернобобових культур, кормових, картоплі і льону).
Як загальна так і часткова оцінка представлена трьома показниками.
Показники оцінки земель взаємозв’язані і кожен має відповідне
функціональне призначення.
Показник продуктивності валова продукція (ВП), або врожайність (У) в
залежності від якості земель, індивідуальних характеристик ділянок,
інтенсивності землеробства відображає рівень виробництва рослинницької
продукції.
Окупність затрат (ОЗ) характеризує продуктивність праці в землеробстві.
На відміну від валової продукції вона показує різницю якості земель при
різних затратах в регіональних умовах при однаковому способі їх
використання. Показники окупності затрат в межах одного
земельно-оціночного району завжди є вищими, на відносно кращих землях і
нижчими на гірших.
Окупність затрат (ОЗ) визначається як співвідношення валової продукції
/ВП/ або врожайності (У) до затрат (З).
Звичайно, окупність затрат визначається в карбованцях на 100 крб.
затрат, або в центнерах на 100 крб. затрат.
Диференціальний дохід (ДД) є матеріальною основою диференціальної ренти
І і ІІ. Він показує величину економічної ефективності використання
земель з одночасним врахуванням якості і рівня землеробства.
Диференціальний доход співставимий на всіх землях, в будь-яких умовах
виробництва. Він утворюється на основі додаткового доходу землеробства
на кращих і середніх землях в порівнянні з відносно гіршими землями.
Внаслідок більш вищої продуктивності землеробської праці він представляє
собою частину чистого доходу, яка перевищує ту його частину, яка
необхідна для забезпечення розширеного відтворення.
Диференціальний дохід визначається за формулою:
ДД=ВП – 1,35 х З
де ДД – диференціальний дохід
ВП – валова продукція,
3 – затрати.
Результати економічної оцінки землі 1986 року приведені в таблиці3.2.
Для порівняння Богродчанський район по загальній оцінці ріллі має
наступні показники по валовому продукту 30 балів, по окупності затрат 32
і по диференціальному доходу 10 балів, а відповідно всіх
сільськогосподарських угідь 24, 36 і 11 балів.
В цілому за даними економічної оцінки Космацька сільська рада має
оціночні показники близькі до середньо районних. Як видно із таблиці 3.3
на території сільської ради більшість ґрунтів за економічною оцінкою
земель придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур.
Показники економічної оцінки сільськогосподарських угідь.
Таблиця № 5.
№\№
п\пр. Назва угідь. Площа в га. Оцінка в балах
Величини (ВП) в1 га. Окупність затрат. По диференціальному доходу.
По району. По с\р. По району. По с\р. По
району. По с\р
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1. Рілля. 377,1 30 27 32 23 10 1
2. Сіножаті. 58,2 28 36 55 46 20 21
3. Пасовища. 119,5 10 10 10 18 34 7,8
Всього с/г угідь по с\р. 963,5
27
42
16
Всього с/г угідь по району. 25881 24
36
11
Грошова оцінка земель визначається на рентній основі. Залежно від
призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може
бути нормативною і експертною.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для
визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і
лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель тощо.
Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні
цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка
затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земель
здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у
власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу
земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку,
ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва,
визначенні розміру внеску до статутних фондів акціонерних товариств,
об’єднань, кооперативів.
Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського
призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і
якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка
земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування, а земель
населених пунктів – їх генеральні плани та проекти планування і забудови
населених пунктів, матеріали економічної оцінки території.
Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення провадиться
окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями,
природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується
залежно від якості, місце розташування і економічної оцінки земель.
Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення провадиться
окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями,
природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується
залежно від якості, місце розташування і економічної оцінки земель.
В основу розрахунку грошової оцінки земель кладеться рентний доход, який
створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними
економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.
Грошова оцінка земель здійснюється послідовно по: Україні, Автономній
Республіці Крим і областях, кадастрових і адміністративних районах,
сільськогосподарських підприємствах, окремих земельних ділянках.
Для визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується
диференціальний рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по
виробництву зернових культур (у центнерах) за формулою:
Рдн = (У х Ц – 3 – 3 х Кнр) : Ц (1)
де Рдн – диференціальний рентний доход з гектара орних земель
(у центнерах);
У – урожайність зернових з гектара (у центнерах);
Ц – ціна реалізації центнера зерна;
З – виробничі затрати на гектар;
Кнр – коефіцієнт норми рентабельності.
Крім диференціального рентного доходу, в сільському господарстві
створюється абсолютний рентний доход.
Загальний рентний доход обчислюється як сума диференціального та
абсолютного рентних доходів.
Диференціальний рентний доход з гектара земель під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами розраховується на
основі співвідношень диференціальних рентних доходів цих угідь і
рентного доходу на орних землях за економічною оцінкою по виробництву
зернових культур за формулою: Рдн х Рд (б) (с) (п)
Рдн (б) (с) (п) = —————————– (2)
Рд
де Рдн (б) (с) (п) – диференціальний рентний доход з гектара
земель під багаторічними насадженнями (б), природними сіножатями
(с) і пасовищами (п) (у центнерах);
Рдн – диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у
центнерах);
Рд (б) (с) (п)- диференціальний рентний доход з гектара земель під
багаторічними насадженнями (б), природними сіножатями (с) і пасовищами
(п) за економічною оцінкою земель (у карбованцях);
Рд – диференціальний рентний доход з гектара орних земель за
економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у карбованцях).
Грошова оцінка орних земель, земель під багаторічними насадженнями,
природними сіножатями і пасовищами по Україні визначається як добуток
річного рентного доходу за економічною оцінкою по виробництву зернових
культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою:
Гоз = Рздн х Ц х Тк, (3)
де Гоз – грошова оцінка гектара орних земель, земель під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями, пасовищами по Україні (у
карбованцях)
Рздн – загальний рентний доход на орних землях, землях під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по
Україні (у центнерах);
Ц – ціна центнера зерна (у карбованцях);
Тк – термін капіталізації рентного доходу (в роках), який
встановлюється на рівні 33 років.
Диференціальний рентний доход на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами в Автономній Республіці
Крим, областях та їх кадастрових і адміністративних районах обчислюється
за формулою:
Рдн(у) х Рд(р)
Рдн (р) = ———————- (4)
Рд(у)
де Рдн (р)- диференціальний рентний доход з гектара орних земель,
земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і
пасовищами по відповідному регіону р) (у центнерах);
Рдн(у) – диференціальний рентний доход з гектара орних земель, земель
під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по
Україні (у) (у центнерах);
Рд (р) – диференціальний рентний доход за економічною оцінкою по
виробництву зернових культур на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за оцінкою цих угідь по
відповідному регіону (р) (у карбованцях);
Рд(у) – диференціальний рентний доход за економічною оцінкою по
виробництву зернових культур на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за оцінкою цих угідь по
Україні (у) (у карбованцях).
До диференціального рентного доходу з гектара орних земель, земель під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами,
визначеного за формулою 4, додається абсолютний рентний доход (постійна
величина, встановлена по Україні на гектар угідь, – 1,6 центнера).
Грошова оцінка гектара орних земель, земель під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами визначається за
формулою 3 і вихідними даними регіонів.
Грошова оцінка земель приватних сільськогосподарських підприємств,
приватних сільськогосподарських агрофірм, сільськогосподарських
акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших
державних сільськогосподарських підприємств (далі – сільськогосподарські
підприємства) обчислюється за формулою 3.
Диференціальний рентний доход на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами в сільськогосподарських
підприємствах обчислюється за формулою:
Рдн (р) х Рд (п)
Рдн (п) =————————- (5),
Рд (р)
де Рдн (п)- диференціальний рентний доход з гектара орних земель,
земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і
пасовищами в сільськогосподарському підприємстві (п) (у центнерах);
Рдн (р)- диференціальний рентний доход з гектара орних земель, земель
під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по
адміністративному району (р) (у центнерах);
Рд (п) – диференціальний рентний доход за економічною оцінкою по
виробництву зернових культур на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за оцінкою цих угідь у
сільськогосподарському підприємстві (п) (у карбованцях);
Рд (р) – диференціальний рентний доход за економічною оцінкою по
виробництву зернових культур на орних землях, землях під багаторічними
насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за оцінкою по
адміністративному району (р) (у карбованцях).
До диференціального рентного доходу з гектара орних земель, земель під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами,
обчисленого в сільськогосподарських підприємствах, додається абсолютний
рентний доход (постійна величина, встановлена по Україні на гектар
угідь, – 1,6 центнера).
Загальна грошова оцінка земель сільськогосподарського підприємства
обчислюється виходячи з грошової оцінки одного гектара відповідних угідь
і їх площ у межах його землекористування.
В основу розрахунку грошової оцінки земель кладеться рентний доход, який
створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними
економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.
Грошова оцінка земель здійснюється послідовно по: Україні, Автономній
Республіці Крим і областях, кадастрових і адміністративних районах,
сільськогосподарських підприємствах, окремих земельних ділянках.
Грошова оцінка окремої земельної ділянки (території
сільськогосподарських угідь, що знаходяться у власності або користуванні
юридичних та фізичних осіб), визначається на основі шкал грошової оцінки
агровиробничих груп ґрунтів.
Шкали грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів розраховуються за
формулою:
Г х Багр
Гагр = ————- ( 6)
Б
де Гагр – грошова оцінка агровиробничої групи ґрунтів (у карбованцях);
Багр – бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів;
Б – бал бонітету гектара відповідних угідь по сільськогосподарському
підприємству;
Г – грошова оцінка гектара відповідних угідь по сільськогосподарському
підприємству (у карбованцях).
Загальна грошова оцінка окремої земельної ділянки визначається сумою
добутків площ агровиробничих груп ґрунтів на їх грошові оцінки.
Нажаль грошову оцінку на території Космацької сільської ради не
проводили, тому даних у цей диплом я не можу ні проаналізувати, ні
включити в матеріали.
4. Аналіз існуючого використання земель
4.1. Оцінка здійснення земельної реформи.
Особливу роль і важливість відіграє земля в житті суспільства, характер
і масштаби земельних перетворень є одними з вирішальних секторів, які
визначають темпи становлення і розвитку нової соціально-економічної
інформації України.
Цілком природно, що найбільша потреба в реформуванні земельних відносин
відчувалася у галузі, в якій земля відіграє роль головного засобу
виробництва, – у сільському господарстві. Реформу аграрного сектора
економіки неможливо здійснити без земельної реформи.
За останні 14 років внаслідок здійснення земельної реформи в нашій
державі практично сформовано новий земельний лад:
— ліквідовано державну монополію на землю; здійснено перехід до різних
форм земельної власності;
— проведено безоплатний перерозподіл землі на користь громадян;
— введено платне землекористування;
— створено об’єктивні передумови для обороту земельних ділянок.
Одним з позитивних наслідків земельної реформи в сільському господарстві
стало створення правових і економічних умов для трансформації колгоспів
і радгоспів у більш гнучкі виробничі структури, здатні до
самовдосконалення, приставання до змін економічної ситуації. В
подальшому це безперечно приведе до формування оптимальної
організаційної структури сільськогосподарського виробництва.
Початком проведення земельної реформи в Україні вважається 15 березня
1991 р., коли набули чинності прийняті Верховною Радою України 18 грудня
1990 р. Земельний кодекс та постанова „Про земельну реформу”. Саме з
цієї дати всі землі України було оголошено об’єктом земельної реформи.
Основним завданням земельної реформи, згідно з вказаною постановою, був
перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковане
володіння громадянам, постійне володіння колгоспам, радгоспам, іншим
підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою
створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на
землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й
охорони земель.
Головну роль у проведенні земельної реформи мали відігравати
місцеві ради, які на той час були органами державної влади, та Рада
Міністрів. Їм було доручено:
а) провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки,
що використовуються не за цільовим призначенням, тобто
нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості
ґрунтів, їх хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення
екологічної обстановки;
б) здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське
(фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство,
займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні
ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби;
в) провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ, організацій
про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства,
колективного садівництва і городництва;
г) розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств,
установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р., мали у
користуванні ділянки для сільськогосподарських і
несільськогосподарських цілей;
ґ) на підставі матеріалів інвентаризації вирішити питання про припинення
користування ділянками, що використовувалися не за цільовим
призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і
передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першу чергу
громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення
особистого підсобного господарства, садівництва, городництва;
д) розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом
порядку та розглянути їх на засіданнях постійних депутатських комісій і
сесіях рад.
Як випливає з зазначеної постанови те що, земельна реформа не
розглядалася як принципово нова функція органів влади щодо державного
управління землекористуванням. Вище названі обов’язки було передбачено
раніше відповідними законодавчими актами, що визначали компетенцію рад у
регулюванні земельних відносин. Земельна реформа повинна була
здійснюватися на базі таких інститутів і засад, як власність держави на
землю та виключення земельних ділянок з цивільного обороту.
До числа нововведень Земельного кодексу 1990 р. належали запровадження
інституту володіння землею, що передбачав для громадян можливість
передачі наданих їм у довічне володіння ділянок своїм спадкоємцям.
Останнє на той час було досить прогресивним кроком, оскільки з введенням
цього інституту скасовувалася монополія великих сільськогосподарських
підприємств – колгоспів і радгоспів – у сфері товарного виробництва
продовольчої та сировинної продукції. Створювалося конкурентне
середовище, започатковувалася багатоукладність в сільському
господарстві країни.
Фактично з прийняттям і введенням у дію Земельного кодексу 1990 р. та
постанови „Про земельну реформу” почалась реалізація концепції
плюралізму форм господарювання на землі. Адже суттєве збільшення площ
земель, наданих громадянам для ведення особистого підсобного
господарства, садівництва і городництва, а також легалізація такої форми
господарювання як ведення громадянами селянських (фермерських)
господарств, змінили „виробничий пейзаж” у сільському господарстві, який
сформувався за роки монополії колгоспно-радгоспної форми
господарювання.
Проте докорінних змін в організації сільськогосподарського виробництва в
Україні в 1990-1991 рр. не сталося. Поглиблювалася аграрна криза, яка
посилювалася загальною кризою економіки України. Ставала дедалі
очевиднішою недостатність передбачених заходів щодо реформування
земельних відносин. І в зв’язку з цим у 13 березня 1992 р. було прийнято
нову редакцію Земельного кодексу України і постанову Верховної Ради
України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”.
З прийняттям нової редакції Земельного кодексу України відбулася
юридична демонополізація земельної власності в Україні. Поряд з
державною власністю на землю передбачалося запровадження колективної та
приватної власності. Всі форми земельної власності оголошувалися
рівноправними. Таким чином концепція плюралізму форм господарювання на
землі, що визначала суть земельної реформи на початку її проведення,
трансформувалася в концепцію плюралізму форм земельної власності, яка
стала визначальною при подальшому проведенні земельної реформи. Як
наслідок у структурі функцій державних органів з проведення земельної
реформи виникла якісно нова приватизація земельних ділянок, тобто
передача їх з державної у колективну і приватну власність.
Початок приватизації земель зумовив необхідність здійснення державними
органами ряду нових організаційно-правових заходів. Разом з тим
принципових змін у методах здійснення земельної реформи не відбулося.
Головна роль у реформуванні земельних відносин відводилася місцевим
радам.
Однак, не зважаючи на те, що діяльність рад у справі перерозподілу
земель відповідно до вимог законодавства про земельну реформу виявилася
незадовільною. Верховною Радою України було прийнято рішення
активізувати їх діяльність шляхом встановлення ряду кількісних
орієнтирів. Так, згідно з постановою від 20 грудня 1991 р. „Про порядок
введення в дію Закону України „Про селянське фермерське господарство”
місцеві ради були зобов’язані до 20 січня 1992 р. вирішити питання про
вилучення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських
підприємств і організацій диференційовано не менше 7-10%
сільськогосподарських угідь і передати їх до складу земель запасу. Радам
також пропонувалося до 1 березня 1992 р. забезпечити надання ділянок із
земель запасу громадянам, які бажають організувати селянське
(фермерське) господарство. Крім цього, згідно з Земельним кодексом
України в редакції від 13 березня 1992 р., сільські і селищні ради були
зобов’язані при передачі земель у колективну власність створити на своїй
території резервний фонд земель у розмірі до 15% площі усіх
сільськогосподарських угідь.
У ході реалізації вимог земельного законодавства щодо реформування
земельних відносин місцевими радами протягом 1991-1992 рр. було
створено земельний запас на площі 4 млн. га сільськогосподарських
угідь, що становило близько 10% від їх загальної площі в Україні, в тому
числі на виконання постанови Верховної Ради України про введення в дію
Закону України «Про селянське (фермерське) господарство” – понад 2,2
млн. га.
На 1 лютого 1993 р. із земель запасу було надано земельні ділянки більш
ніж 18 тисячам селянських (фермерських) господарств загальною площею
близько 360 тис. га та з середнім розміром земельної ділянки на кожне
селянське (фермерське) господарство 20 га. Разом з тим 1,8 млн. га
земель запасу, придатних для ведення селянських (фермерських)
господарств, розподілені не були. Більше того, 2,4 млн. га земель запасу
(з 4 млн. га) залишилися у користуванні попередніх землекористувачів,
тобто колгоспів і радгоспів.
Однак, хоча й повільно, кількість селянських (фермерських) господарств в
Україні все-таки зростала. Тож, на 1 січня 1994 р. їх було вже близько
277 тис. із площею угідь 558,2 тис. га, а на 1 січня 2000 р. – 35884,
які мали у власності і користуванні 116,З тис. га сільськогосподарських
угідь (2,8% всієї площі їх у державі), у тому числі 1082,2 тис. га
ріллі. В середньому на одне господарство припадає 32,4 га
сільськогосподарських угідь і 30,2 га ріллі.
Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. „Про невідкладні
заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва” змінено напрями реформування земельних відносин. Якщо на,
попередніх етапах реформи формування альтернативних форм господарювання
на землі здійснювалося шляхом, адміністративного вилучення земель у
колгоспів та радгоспів, з наступним наданням їх громадянам, передусім
для ведення селянських (фермерських) господарств, то з прийняттям указу
воно почало здійснюватися шляхом трансформації внутрішньої структури
землекористування колективних сільськогосподарських підприємств через
паювання з можливим утворенням інших форм господарювання. Особливо
важливим є те, що така еволюція здійснювалася не тільки за рішенням рад,
а й за ініціативою самих членів колективних сільськогосподарських
підприємств, кооперативів, акціонерних товариств. Особливості вказаного
Указу полягають у тому, що:
по-перше, об’єктом реформування став весь сільськогосподарський
земельний фонд країни, а не тільки землі, вилучені з земель колгоспів та
радгоспів і передані до складу земель запасу для перерозподілу;
по-друге, у дію введено нову „рушійну силу” земельної реформи – членів
сільськогосподарських підприємств. На попередніх етапах реформи вони
відігравали пасивну роль, а тепер громадяни – члени таких підприємств
одержали право ініціювати процес приватизації земель.
Паювання земель створило правові й організаційні передумови для
здійснення реструктуризації колективних сільгосппідприємств шляхом
створення на їх основі сільськогосподарських формувань ринкового типу.
Та на превеликий на жаль, вжиті заходи не відзначалися комплексністю.
Здійснення земельної реформи проводилось не за допомогою чіткого
організаційно-правового механізму, який дозволив би управляти процесом
реформування земельних відносин, стабілізувати фінанси, широко залучити
інвестиції в аграрний сектор, поліпшити вирішення соціальних проблем на
селі, зробити землю реальним джерелом доходів. І цей механізм повинен би
був базуватися на достатній та юридично визначеній ролі держави в
проведенні земельної реформи, що не було розроблено.
Для забезпечення реформування земельних відносин держава мала взяти на
себе виконання таких основних функцій, як законодавче,
організаційно-методичне, фінансове забезпечення земельної реформи.
Підґрунтя юридичної демонополізації земельної власності було закладено
ще Законом України від 30 січня 1992 р, „Про форми власності на землю”,
згідно з яким поряд з державною введено колективну і приватну форми
власності на землю.
Введення колективної власності на землю обумовлено не юридичними, а
політичними факторами. Формально за його допомогою передбачалося досягти
поєднання двох прогресивних принципів організації
сільськогосподарського виробництва: переваг великих
сільськогосподарських підприємств, а також надання безпосереднім
виробникам, сільськогосподарської продукції статусу господаря землі.
Однак право колективної власності на землю закріплено в кодексі таким
чином, що при його реалізації досягається лише збереження
недоторканими земельних масивів колективних сільськогосподарських
підприємств – правонаступників колгоспів і радгоспів. Адже
розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній
власності громадян, мало здійснюватися за рішенням загальних зборів
колективу співвласників.
З юридичної точки зору інститут права колективної власності є нетиповим
правовим утворенням. По суті, в ньому еклектично поєднано елементи
інституту права приватної власності юридичних осіб та елементи інституту
права спільної власності фізичних осіб. Причому перші, як це передбачено
в Земельному кодексі, відіграють домінуючу роль у такому поєднанні.
З прийняттям Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо
прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва” від 10 листопада 1994 р. роль елементів інституту права
спільної власності фізичних осіб в інституті права колективної власності
на землю значно зросла. Через те, що:
по-перше, на відміну від кодексу, який визначає середню земельну частку,
згідно з указом розмір земельної частки (паю) визначається один раз і
фіксується в сертифікаті до виходу члена колективного підприємства з
його складу;
по-друге, при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються
лише кількість членів колективних сільськогосподарських підприємств
(сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних
товариств), що веде до значного збільшення розміру земельної частки;
по-третє, з прийняттям указу кожен член підприємства, кооперативу,
товариства мав право безперешкодно розпоряджатися своєю земельною
часткою (паєм), тобто продати, подарувати, обміняти, закласти її чи
передати у спадщину, або ж безперешкодно вийти зі складу підприємства,
кооперативу, товариства та одержати безкоштовно у приватну власність
свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості). Граничний розмір
загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності
громадянина після виходу зі складу підприємства, кооперативу чи
акціонерного товариства, не може перевищувати граничного розміру
земельних ділянок, які надаються для ведення селянського (фермерського)
господарства, тобто 50 га ріллі і 100 га усіх земель.
Однією з форм власності на землю, легалізованою з прийняттям Закону „Про
форми власності на землю” та Земельним кодексом у редакції від 13
березня 1992 р., є приватна власність.
Значення приватної власності на землю найповніше можна визначити за
встановленим законодавством обсягом прав власників земельних ділянок.
Згідно зі ст. 39 „Права власників земельних ділянок і землекористувачів”
Земельного кодексу власники земельних ділянок мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і на доходи від
її реалізації;
в) використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці
загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а
також експлуатувати інші корисні властивості землі;
г) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і
споруди за погодженням з відповідною радою;
д) одержувати від нового власника землі, землекористувача або
місцевої ради компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі
вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Незадовільний хід земельної реформи (за 1992 р. було видано лише 6692
державні акти на право приватної власності на землю громадянам і 72
колективним сільськогосподарським підприємствам) змусив Кабінет
Міністрів України прийняти декрет „Про приватизацію земельних ділянок”
(26 грудня 1992 р.). згідно з яким сільські, селищні і міські Ради були
зобов’язані протягом 1993 р. передати громадянам України у приватну
власність земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного
господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і
господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і
гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом.
Крім того, було зупинено дію ч. 2 ст. 17 Кодексу про встановлення
шестирічного мораторію на відчуження земельних ділянок. Але оскільки
землевпорядні органи через брак коштів і кадрів не могли забезпечити
масове виготовлення й видачу державних актів власникам земель, Кабінет
Міністрів України ввів спрощений порядок оформлення права власності на
землю. Згідно з Декретом, таке право посвідчується рішенням відповідної
ради, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах.
Таким чином, процес приватизації земель значно прискорився, і протягом
1993 р. кількість громадян, що стали власниками земельних ділянок,
зросла до 2,5 млн. За станом на 1 січня 2000 р. близько 10,7 мли.
громадян України, або 80,4%, реалізували своє право на приватизацію
землі.
Прийняття декрету „Про приватизацію земельних ділянок” – це єдина спроба
з боку виконавчої влади інтенсифікувати процес реформування земельних
відносин в Україні. І вже 14 жовтня 1993 р. Президентом України було
видано Указ „Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва”,
а 29 грудня 1993 р. – Указ „Про приватизацію автозаправних станцій, що
реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню”. Суть цих
земельно-правових актів полягає в тому, що при приватизації об’єктів
незавершеного будівництва і автозаправних станцій разом з ними
підлягають приватизації й земельні ділянки, на яких ці об’єкти
розташовані.
Зазначеними указами передбачалося внести кардинальні зміни у правове
регулювання приватизації земель у нашій країні. По-перше, згідно з ними
встановлювалося коло земель несільськогосподарського призначення, що
можуть переходити у приватну власність. По-друге, істотно розширювалося
й коло суб’єктів права приватної власності на землю. Так, на підставі
Указу „Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують
паливно-мастильні матеріали виключно населенню” право на приватизацію
автозаправних станцій та земельних ділянок під ними отримали:
1) громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;
2) юридичні особи, зареєстровані на території України, у статутному
фонді у яких відсутня частка державної власності;
3) юридичні особи іноземних держав.
По-третє, змінювалася суть інституту приватної власності на землю. Якщо
за Земельним кодексом її суб’єктами могли бути лише громадяни України,
то тепер її суб’єктами могли бути юридичні особи. По-четверте, вводився
новий спосіб приватизації земель — продаж через аукціон чи на інших
конкурентних засадах. По-п’яте, розширювався перелік державних органів,
які мають право передавати земельні ділянки у приватну власність. Так,
рішення про приватизацію земельних ділянок під об’єктами незавершеного
будівництва та автозаправними станціями повинні були прийматися не
радами, а Фондом державного майна України, його регіональними
відділеннями і представництвами за участю Державного комітету України з
земельних ресурсів, його органів на місцях.
Логіка розвитку земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва привела до зміни характеру приватизації
сільськогосподарських земель. До 1997 р. приватизація здійснювалася
шляхом передачі земель державної власності у колективну власність
сільськогосподарських підприємств, а також у приватну власність
громадян. Але після прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999
року „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного
сектору України” проголошено курс на реструктуризацію колективних
сільськогосподарських підприємств у господарські формування ринкового
типу, що здійснюють свою діяльність на основі приватної власності.
Відбулася передача розпайованих сільськогосподарських угідь із
колективної власності сільськогосподарських підприємств у приватну
власність їх членів.
Проведення реструктуризації сільгосппідприємств потребує внесення
істотних змін у напрямі та змісті діяльності держави щодо забезпечення
земельної реформи. На перший план постали питання створення такого
механізму земельної реформи, який стимулював би перетворення колективних
сільськогосподарських підприємств у господарські формування ринкового
типу, що здійснюють свою діяльність на основі приватної власності на
землю і майно.
За десять років реформування земельного ладу в Україні виконано значний
обсяг робіт, однак кінцевої мети реформи – забезпечення економічно
ефективного та екологічно безпечного землекористування ще не досягнуто.
Держава втратила монополію на землю. В результаті перерозподілу земель у
державній власності залишилось 48,2% загальної площі земель країни.
Здійснено паювання 29,5 млн. га земель колективної власності в 10967
господарствах. Власниками права на земельну частку (пай) стали 6,4млн.
Середній розмір паю складає 4,0 га. Отримали земельні ділянки у розмірі
паю в натурі 102,6 тис. громадян. Створено резервний фонд земель на
площі 3 млн. 58 тис. га. За роки земельної реформи приватизували свої
земельні ділянки 10,6 млн. громадян на площі 3 млн. 174 тис. га. 35,5
тис. фермерських господарств використовують 1 млн. 117 тис. га
сільськогосподарських угідь. Досить швидко розвинулось особисте підсобне
землекористування, садівництво, городництво, що дало забезпечити
виробництво на їх базі близько 2/3 обсягу сільськогосподарської
продукції країни. Завдяки приватному сільськогосподарському сектору
продовольчий ринок країни наповнений значною мірою вітчизняною
продукцією.
Згідно з Указом Президента від 3 грудня 1999 року впродовж кількох
місяців було реформовано колективні сільськогосподарські підприємства і
на їх базі створено понад 14 тисяч агроформувань ринкового типу, а 72
тисячам селян уже видано державні акти на право приватної власності на
землю. Збулася споконвічна мрія українських хліборобів — бути реальними
господарями на власній землі. Майже на дві тисячі зросла кількість
фермерських господарств (порівняно з минулим роком) та вдвічі
збільшилась частка землі, яку сьогодні вони використовують. Фермерські
угіддя займають 4,7 відсотка загальної площі сільськогосподарських угідь
країни.
За період виконання Указу Президента від 3 грудня 1999 року частка
господарських товариств у структурі аграрних підприємств збільшилася з
14 до 47 відсотків, приватних підприємств – з 4 до 20 відсотків. Близько
чверті господарств є сільськогосподарськими кооперативами.
Нові агроструктури, сформовані на умовах оренди, використовують нині
21,4 млн. гектарів землі, а це 5,3 млн. паїв. Близько 500 цих
підприємств зобов’язалися сплачувати за оренду понад 2 відсотки від
встановленої вартості земельних часток. 1317 орендарів платитимуть від 1
до 2 відсотків. 10562 агроструктури – 1 відсоток і 687 підприємств –
трохи менше одного відсотка. Внаслідок цього, орендодавці одержать 1,5
млрд. грн. (у тому числі пенсіонери – 760 млн. грн.) орендної плати.
Середня вартість орендної плати за один пай становить 280 грн.
Але, незважаючи на ряд досягнень, земельна реформа не привела до
рішучого й ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва,
пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, не
створила умов раціонального і ефективного використання земель,
підвищення добробуту населення. Це викликає необхідність комплексного
цілеспрямованого вирішення проблеми реформування земельних відносин на
ринкових засадах у тісному спорідненні з реформуванням економічного ладу
країни в цілому.
На території Космацької ради були проведені всі основні роботи, які
були в завданні земельної реформи, однак як і земельній реформі по всій
Україні завдання земельної реформи не привело до рішучого й
ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва та інші
проблеми.
4.1.1.Формування території, встановлення меж сільської ради і населеного
пункту.
В 1992 році Івано-Франківським філіалом інституту землеустрою УААН
розроблений проект встановлення меж сільських населених пунктів
Космацької сільської ради. Відповідно до цього проекту до земель
населених пунктів були віднесені площі, встановлені виходячи із розміру
земельних ділянок землевласників і землекористувачів, відносилися:
зони житлової забудови з ділянками для ведення особистого підсобного
господарства;
територій загального користування з громадськими будівлями, зеленими
насадженнями, водоймищами, громадськими площами, вулицями, проїздами;
ділянки для розміщення об’єктів комунального призначення (водозаборів,
очисних споруд тощо);
в окремих випадках виробничої зони, де розміщені тваринницькі приміщення
з комплексом будівель по їх експлуатації, машинно-тракторні двори,
комунально-побутовий сектор, складські приміщення та інші;
земель, що надані в установленому порядку організаціям, підприємствам,
установам;
рекреаційні зони, що безпосередньо примикають до населеного пункту;
санітарно-захисні зони, що забезпечують необхідні санітарно-гігієнічні,
зооветеринарні протипожежні та інші розриви між жилою і виробничими
зонами;
наявні в межах жилих, виробничих та санітарно-захисних зон
сільськогосподарські угіддя незалежно від того кому вони належать;
ділянки надані для розширення особистого підсобного господарства без
розміщення житлового будівництва, випасу худоби, якщо вони безпосередньо
примикають до населеного пункту;
резервні території необхідні для розширення забудови сільських населених
пунктів у відповідності з перспективою їх розвитку і
архітектурно-планіровочної структури населеного пункту.
В результаті встановлення меж населених пунктів визначена загальна
площа : с. Космач 1720,4 га, дані за 1994 рік..
Відповідно до розробленої Івано-Франківським філіалом інституту
землеустрою УААН проектної документації загальна площа Космацької
сільської ради становить 1600 га, дані станом на 1.01.2005 р взяті із
форми 6-зему.
ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КОСМАЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ.
Таблиця 6.
№ п/п. Показники . Одиниця
виміру. Площа, га.
1 2 3 4
1. Загальна площа сільської ради. Га. 1720,4
2. Резервний фонд. Га. 35,1
3. Фермерський фонд. Га 20,9
4. Землі, які підлягають роздержавленню і приватизації. Га 240,4
5. Землі товарного виробництва, які включені в розрахунок поділу на
середню земельну частку. Га. 223,6
6. Кількість осіб, включених в розрахунок середньої земельної частки.
Чол. 340,0
7. Середній оціночний бал 1 га земель, що включено в розрахунок
середньої земельної частки. Балів. 17,9
8. Середня загальна частина в умовних кадастрових гектарах на 1 чол.
Га-балів. 11,7
4.1.2. Роздержавлення та приватизація земель на території сільської
ради.
Проект роздержавлення і приватизації земель Космацької сільської ради
був розроблений в 1994 році, але в зв’язку із зміною площ під
роздержавлення і приватизації із резервним фондом виникла необхідність
коректури проекту роздержавлення.
При коректурі проекту роздержавлення і приватизації використано проект,
що розроблений 1994 році та матеріали ґрунтового обстеження і якісної
характеристики земель, та інші земельні облікові документи.
Коректування проекту приведено на основі договору з Івано-Франківським
обласним управлінням земельних ресурсів №1-96 від 19.01.96 р.
Резервний фонд.
Коректурою проекту було передбачено виділити площу резервного фонду –
35,1 га.
Фермерський фонд.
Фермерський фонд коректурою проекту було вирішено залишити в попередніх
даних площею – 20,9 га.
Землі, що підлягають роздержавленню і приватизації.
Роздержавленню і приватизації підлягають землі сільськогосподарського
призначення – 240,4 га, з них:
Ріллі – 218,3 га;
Пасовищ – 5,3 га;
Господарських дворів – 9,9 га;
Прибережних смуг – 1,9 га;
Чагарників – 3,4 га;
Доріг – 1,2 га;
Канав – 0,4 га.
Землі, підлягають поділу на земельну частку.
Загальна площа земель, що підлягають розподілу на земельну частку
складає – 223,6 га сільськогосподарських угідь з них:
Ріллі – 218,3 га;
Пасовищ – 5,3 га.
Землі, які не підлягають розподілу на земельну частку.
Із земель, які були тимчасово надані в користування колективному
сільськогосподарському підприємству «Верховина», не підлягають розподілу
на земельну частку становить 16,8 га, в тому числі:
Господарських дворів – 9,9 га;
Сінокосів (прибережних смуг) – 1,9 га;
Чагарників – 3,4 га;
Доріг – 1,2 га;
Канав – 0,4 га.
Визначення земельної частки.
На основі матеріалів ґрунтового обстеження і шкали бонітету ґрунтів,
розробленої в 1992 році для орних земель, багаторічних насаджень,
сінокосів і пасовищ було проведено встановлення балогектарів для кожного
для кожного топографічного контура сільськогосподарських угідь.
Балогектари не були встановленні для ділянок, де не проводилось
ґрунтове обстеження.
Середньозважений бал по сільськогосподарських угіддях складав 17,8
га\балів, з них: ріллі – 17,9 та пасовищ – 17,1.
Загальна кількість гектаробалів на сільськогосподарських угіддях
становить 3990 га\балів, з них:
На ріллі – 3899,96;
На пасовищах – 90,43.
В зв’язку з тим, що присадибні землі не були обстежені і по якості
ґрунтів різні, при визначенні середньої земельної частки в кадастрових
гектарах було прийнято ,що1 га присадибних земель дорівнює
середньозваженому балу господарства. Середня земельна частка на особу,
що була включена в список для паювання складає 11,73 га умовних
кадастрових гектарів, з них землі для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва 11,47 га.
Експлікація земель, що підлягають роздержавленню і приватизації:
а) підлягають поділу на земельну частку.
Таблиця 7.
№ контура. Назва угіддя. Площа, га. Назва урочища.
1 2 3 4
264
266
269
277
278
304
317
384
512
548
552
553
584+585
588
595
605а
605
606
607
608
609
610
311-613
615
615а
616
617
511
259 рілля
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
Пасовище
-/- 4,5
8,3
9,8
2,0
1,3
10,6
22,4
25,4
9,0
54,9
1,7
2,4
22,0
2,1
1,3
1,2
5,2
0,2
12,6
1,7
0,2
1,8
11,3
3,9
0,1
0,5
1,9
1,2
4,1 Раківчик
Під ялинкою
-/-
-/-
-/-
Перед Плянна
Біля групового
Перед села
Вище т.д.
За Раківчиком
Під Росільною
-/-
-/-
-/-
-/-
Біля Лемчаків і Семеника
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
-/-
Біля г. д.
Раківчик
Разом : 5,3
Всього: 223,6
б) землі, що не підлягають розподілу:
№ контура. Назва угіддя. Площа,га.
508
309 Господарський двір
-/- 7,5
2,4
Разом: 9,9
384а
548а
552а
584а Сінокіс (прибережна смуга)
-/-
-/-
-/- 0,1
1,2
0,1
0,5
Разом: 1,9
265
274
276 Ліс
-/-
-/- 0,3
1,0
0,6
Разом: 1,9
551 Чагарник 1,5
Разом: 1,5
279
513б
507
510 Дорога
-/-
-/-
-/- 0,7
0,2
0,1
0,2
Разом: 1,2
254
549
546
544 Канава
-/-
-/-
-/- 0,1
0,1
0,1
0,1
Разом : 0,4
Всього :
16,8
Таблиця 8.
Складання схеми поділу земель колективної власності на земельні частки
(паї).
Технічна документація по складанню схеми поділу земель колективної
власності на земельні частки (паї) на території села Космач Космацької
сільської ради була розроблена групою спеціалістів Івано-Франківського
філіалу Інституту землеустрою.
В процесі проведення підготовчих робіт були зібрані, вивчені й
систематизовані такі матеріали:
– проект роздержавлення і приватизації земель для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
– технічна документація по видачі державного акта на право колективної
власності на землю;
– схема поділу і розмежування земель між новоствореними
сільськогосподарськими та індивідуальними селянськими господарствами;
– проект формування території та встановлення меж Космацької сільської
ради та населеного пункту;
– проект контурно-меліоративної організації території;
– матеріали ґрунтового обстеження земель;
– списки громадян, які мають право на земельну частку (пай)
на території Космацької сільської ради.
Площа сільськогосподарських угідь, які підлягають поділу на земельні
частки (паї) згідно проекту роздержавлення і приватизації земель та
технічної документації по видачі державного акту на право колективної
власності на землю, становить 223,60 га. Зміни в проект приватизації і
роздержавлення земель запропоновані на засіданні земельної комісії по
реформуванню аграрного сектора економіки Космацької сільської ради 15
лютого 2000 року та зборами власників земельних часток (паїв) від 17
лютого 2000 року. Ці зміни затверджені рішенням сесії Богородчанської
районної ради 29 лютого 2000 року.
Польові геодезичні роботи.
Для уточнення площ земельних масивів було проведено обстеження та
горизонтальну зйомку теодолітом ТНЕО-020В з прив’язкою до державної
геодезичної мережі. По зовнішніх межах земельних масивів закладено
межові знаки із розрахунку 2-4 знаки на 100 га ріллі. Це показано на
схемі теодолітних ходів.
Камеральні геодезичні роботи.
На комп’ютері за програмою Інвент-Град були опрацьовані матеріали
проведених геодезичних робіт. В державній системі вирахувані координати
поворотних точок окружної межі масивів. По координатах вирахувані площі
земельних масивів (урочищ), які передбачені для поділу на земельні
частки (паї).
Порівняльна відомість площ земельних ділянок, визначених проектом
роздержавлення та приватизації земель і матеріалами польової зйомки
масивів.
Таблиця 9.
№№ масивів
Назва урочищ
Площа, га
По проекту роздержавлення і приватизації По
зйомці
1. Біля Скіцака 11.90 8.97
2. За раковим потоком 57.30 53.22
3. За санцевим потоком 25.10 26.67
4. Біля Зосі 29.90 20.16
5. Біля бригади 10.20 11.94
6. Перед села 25.40 22.66
7. Коло Ірки – 3.83
8. Погарі горішні 21.90 22.07
9. Погарі долішні 22.40 19.19
10. Перед Сенчака 15.40 15.45
11. Коло Олени 4.10 2.80
Разом: 223.60 207.76
З таблиці видно, загальна площа земель, виділених під паювання,
становить 207,76 га. Це на 15.84 га ріллі менше, ніж по проекту
роздержавлення і приватизації земель Космацької сільської ради.
Коректура планово-картографічого матеріалу Космацької сільської ради
проводилась ще в 1991 році. За цей час відбулися значні зміни в площі
земельних угідь на місцевості.
Охарактеризуємо ріллю по урочищах Космацької сільської ради.
В урочищі “Біля Скіцака” площа ріллі становила 8.97 га за матеріалами
теодолітної зйомки. Це на 2.93 га менше, ніж згідно проекту
роздержавлення і приватизації земель. В цьому урочищі виділено 35
земельних часток (паїв) і вони роздані громадянам села. Тут переважають
буроземно-підзолисті поверхнево-глейові крупнопилувато-важкосуглинкові
ґрунти, шифр яких 183е, бал бонітету-16.7.
Урочище “За раковим потоком”. Площа ріллі за матеріалами зйомки
становила 53.22 га . По проекту роздержавлення і приватизації земель
площа її становила 57.30 га. Це на 4.08 га ріллі менше, ніж за
матеріалами зйомки.
Через це урочище проходить траса газопроводу. Заборонялося виконувати
будь-які роботи, що можуть призупинити роботу, спричинити пошкодження
газопроводу або викликати нещасні випадки. Вздовж траси газопроводу
охоронна зона становить 25.0 м від осі з кожної сторони, обмеженої
умовними лініями. Проходять дві лінії електропередач напругою 35 кВт і
10 кВт через урочище “За раковим потоком”. Межа охоронної зони
повітряних ліній становить 10.0 м по обидві сторони ліній електропередач
від крайніх проводів.
Траса газопроводу та лінії електропередач проходять через землі, що
підлягають поділу на земельні частки (паї).
Поширені тут буроземно-підзолисті поверхнево-глейові
крупнопилувато-важкосуглинкові ґрунти, шифр яких 183е, бал
бонітету-16.7.
В даному урочищі виділена 131 земельна частий” (пай).
Значна частина їх винесена в натуру.
Залишились земельні частки громадян, які здані в оренду колективному
сільськогосподарському підприємству “Верховина”. Решта паїв залишені для
оформлення спадщини громадянам села Космач. В цих урочищах переважають
буроземно-підзолисті поверхнево-глеюваті не змиті й слабо-змиті
піщанисто-середньосуглинкові ґрунти (183д), бал бонітету-18,З.
Загальна площа ріллі в урочищі “За сонцевим потоком” становить 26.67 га
за результатами теодолітної зйомки. Це на 1.57 га більше, ніж і згідно
проекту роздержавлення і приватизації земель. Дане урочище поділене на –
і 76 земельних часток. Одна частина паїв роздана громадянам села, друга
– залишена для оформлення спадщини, а решту земельних часток здано в
оренду колективному сільськогосподарському підприємству “Верховина”.
Через урочище “За сонцевим потоком” проходять дві лінії електропередач і
траса газопроводу. Слід дотримуватись сервітутних обмежень в тих місцях,
де вони проходять через земельні частки (паї). Тут переважають
буроземно-підзолисті поверхнево-глейові крупнопилувато-важкосуглинкові
ґрунти, шифр-183е, бал бонітету-16.7.
Урочище “Біля Зосі”. Загальна площа ріллі складає 20.16 га, а по проекту
роздержавлення і приватизації-29.90 га. Це урочище поділене на 46
земельних часток (паїв). Вони роздані громадянам села Космач.
Через дану територію проходить траса газопроводу і повітряна лінія
напругою 35 кВт. Забороняється виконувати будь-які дії, що можуть
призупинити роботу, спричинити їх пошкодження або викликати нещасні
випадки.
Туй переважають буроземно-підзолисті поверхнево-глейові
крупнопилувато-важкосуглинкові ґрунти, шифр яких 183е з балом бонітету
16.7.
Загальна площа ріллі в урочищі “Біля бригади” становить за результатами
зйомки 11.94 га.
Це на 1.74 га ріллі більше, ніж згідно проекту роздержавлення і
приватизації земель. Дане урочище поділене на 29 земельних часток
(паїв), які винесені в натуру. Тут поширені буроземно-підзолисті
поверхнево-глеюваті незмиті й слабозмиті піщанисто-середньосуглинкові
ґрунти, їх шифр 183д, бал бонітету 18.3.
Через територію проходить лінія електропередач. Забороняється виконувати
будь-які дії, що можуть призупинити роботу електричних мереж, спричинити
їх пошкодження або викликати нещасні випадки.
Характеристика урочища “Перед села”. Загальна площа ріллі становить
22.66 га за результатами теодолітної зйомки. Порівняно з проектом
роздержавлення і приватизації земель, площа ріллі тут зменшилась на 2.74
га. В даному урочищі винесено в натуру 110 земельних часток. Всі паї
роздані громадянам села Космач.
В цьому урочищі найбільш поширеними є буроземно-підзолисті
поверхнево-глеюваті незмиті й слабозмиті піщанисто-середньосуглинкові
ґрунти, шифр яких 183д ,а бал бонітету-18.3.
По території проходить лінія електропередач. В тих місцях, де ЛЕП
проходить через земельні частки, потрібно дотримуватись сервітутних
обмежень у їх використанні.
В урочищі “Погарі горішні” площа ріллі за результатами зйомки становить
22.07 га. Порівняно з проектом роздержавлення і приватизації земель це
на 0.17 га ріллі більше, ніж за матеріалами теодолітної зйомки. Дане
урочище поділене на 72 земельні частки (паї). Вони роздані громадянам
села Космач. По території урочища проходить траса газопроводу та лінія
електропередач. Забороняється виконувати будь-які роботи, що можуть
спричинити їх пошкодження, призупинити роботу або викликати нещасні
випадки.
Тут переважають буроземно-підзолисті поверхнево-глеюваті незмиті й
слабозмиті піщанисто-середньосуглинкові ґрунти, шифр яких 183д, бал
бонітету – 18.3.
Урочище “Погарі долішні”. За матеріалами теодолітної зйомки площа ріллі
становить 19.19 га. Це на 3.21 га менше, ніж згідно проекту
роздержавлення і приватизації земель. Дане урочище поділене на 44
земельні частки. Всі паї здані в оренду колективному
сільськогосподарському підприємству “Верховина”.
Через дану територію проходить в двох місцях траса газопроводу.
Забороняється виконувати будь-які дії, що можуть призупинити роботу,
спричинити пошкодження газопроводу або викликати нещасні випадки. Вздовж
траси газопроводу охоронна зона становить 25.0 м від осі з кожної
сторони, обмеженої умовними лініями.
Тут поширені ґрунти буроземно-підзолисті поверхнево-глеюваті не змиті й
слабозмиті діщанисто-середньосуглинкові, шифр їх 183д, бал бонітету
18.3.
Площа ріллі в урочищі “Перед Сенчака” складає 15.45 га за матеріалами
зйомки. Це на 0.05 га більше, ніж згідно проекту роздержавлення і
приватизації земель. Дане урочище поділене на 70 земельних часток. Всі
паї винесені в натуру й роздані громадянам села Космач.
Вздовж урочища, паралельно дорозі, проходить лінія електропередач.
Виконувати будь-які дії, що можуть призупинити роботу електричних мереж,
забороняється.
В цьому урочищі переважають буроземно-підзолисті поверхнево-глеюваті
незмиті й слабозмиті піщанисто-середньосуглинкові ґрунти, шифр 183д, бал
бонітету 18.3.
Урочище “Коло Ірки”. За результатами зйомки загальна площа ріллі
становить 3.83 га. Дане урочище поділене на 21 частку (пай). Вони
роздані громадянам села.
Площа ріллі в урочищі “Коло Олени” складає 2.80 га за результатами
зйомки. Це на 1.3 га ріллі менше, ніж згідно проекту роздержавлення й
приватизації земель. В даному, урочищі винесено в натуру шість земельних
часток (паїв).
Переважають в урочищах “Коло Ірки” та “Коло Олени”
буроземно-підзолисті поверхнево-глейові крупнопилувато-важко–суглинкові
ґрунти, шифр 183е, бал бонітету -16.7.
Для зручного користування земельними ділянками запроектовані під’їзді
дороги шириною 4.0 м з виходом на існуючу дорожню мережу:
З метою виділення в натурі земельних часток (паїв) проведено вирахування
земельних площ з точністю до 0.01 га в фізичних гектарах. їх
проектування проводилось із врахуванням крутизни, напрямку схилів та
природних ландшафтів території.
Виділення земельних ділянок в натурі проводилось згідно списків
громадян, поданих Космацькою сільською радою на кожен масив.
На планах земельних масивів пронумерована в зростаючому порядку кожна
земельна ділянка.
Таким чином, загальна площа ріллі, що підлягає поділу на земельні частки
(паї), становить 207.76 га.
Складання схеми поділу земель на земельні частки.
Для складання схеми поділу земель на земельні частки (паї) складено
картографічну основу в масштабі 1: 2000 по масивах на основі проведених
геодезичних робіт. Крім того, складена загальна схема земельних угідь в
масштабі 1:5000.
Згідно списків громадян, поданих Космацькою сільською радою, право на
земельні частки (паї) мають 359 громадян. На загальних зборах
власників земельних ділянок 15 лютого 2000 року вирішено прийняти
рівновелику земельну частку (пай) всім власника сертифікатів. Це
зроблено без врахування грошової та бальної оцінки землі в розмірі 0.63
га.
Рішення зборів власників земельних сертифікатів затверджене сесією
Космацької сільської ради 29 лютого 2000 року.
Зменшена площа пайованих земель та земельна частка (пай) в розмірі 0.58
га. Це підтверджено протоколом зборів власників земельних
часток (паїв) села Космач Богородчанського району
Івано-Франківської області від 17 лютого 2000 року. Рішенням сесії
Богородчанської районної ради від 26 жовтня 2000 року зменшено площі
пайованих земель та земельну частку (пай).
Передбачено виділити земельні частки (паї) у двох і в трьох
масивах на території Космацької сільської ради. При цьому враховано
віддаленість земельних масивів, різні ступені зволоження ґрунтів та їх
неоднорідність на кожному масиві.
На схемі показані земельні ділянки громадян, які одержали земельні
частки (паї) в натурі. . Додається список власників земельних
сертифікатів, в якому вказана назва урочища, номер ділянки та їхня
площа.
На території сільської ради погоджена схема поділу земель колективної
власності на земельні частки (паї) Богородчанським районним відділом
земельних ресурсів, відділом архітектури і містоk